Про визнання нечинними окремих положень постанови Кабінету Міністрів України № 341 від 4 квітня 2011 року

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: головуючого - Смоковича М.І., суддів - Мироненка О.В., Чумаченко Т.А., розглянувши в порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, за участю третьої особи - Міністерства юстиції України, про визнання нечинними окремих положень постанови Кабінету Міністрів України № 341 від 4 квітня 2011 року, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2012 року,

У травні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, за участі третьої особи - Міністерства юстиції України, про визнання нечинними окремих положень постанови Кабінету Міністрів України від 4 квітня 2011 року № 341 "Про розміри грошової допомоги, що виплачується в 2011 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" (надалі - Постанова № 341) в частині визначення розміру разової грошової допомоги для учасників бойових дій в абсолютній величині.

Вимоги обґрунтовував тим, що відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (надалі - Закон № 3551-XII) учасникам бойових дій щорічно до 5 травня повинна виплачуватись разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, призначеної законодавством. Проте оскаржуваною постановою, на думку позивача, учасникам бойових дій було безпідставно зменшено розмір зазначеної допомоги.

Вважає, що Кабінет Міністрів України при прийнятті Постанови № 341 вийшов за межі своїх повноважень, а сама оскаржувана постанова прийнята відповідачем без врахування вимог частини першої статті 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якою встановлено мінімальний розмір пенсії за віком, а також Закону України від 23 грудня 2010 року № 2857-VI "Про Державний бюджет України на 2011 рік", а тому значно зменшені передбачені Законом № 3551-XII виплати разової грошової допомоги до п'ятого травня, що відповідно порушує права позивача.

З урахуванням уточнених в ході судового розгляду справи позовних вимог, просив визнати нечинним абзац 5 підпункту 2 пункту 1 Постанови № 341 в частині визначення розміру разової грошової допомоги для учасників бойових дій із числа осіб, які брали участь у воєнних конфліктах на території інших держав у період до і після Великої Вітчизняної війни, в абсолютній величині 460,00 гривень

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати їх рішення та постановити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій позивач є учасником бойових дій, що підтверджується наявними у справі документами.

Кабінетом Міністрів України 4 квітня 2011 року прийнято Постанову № 341, якою встановлено розмір разової грошової допомоги учасника бойових дій, передбаченої частиною п'ятою статті 12 Законом № 3551-XII.

Так, абзацом 5 підпункту 2 пункту 1 вказаної Постанови встановлений розмір разової допомоги ветеранам війни, в тому числі учасникам бойових дій, із числа осіб, які брали участь у воєнних конфліктах на території інших держав у період до і після Великої Вітчизняної війни, на яких поширюється дія Закону № 3551-XII, у сумі 460,00 гривень.

Оскільки чинною на момент прийняття оскаржуваної Постанови редакцією частини п'ятої статті 12 Закону № 3551-XII передбачалося, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, ОСОБА_1, вважаючи свої права на отримання цієї допомоги порушеними, звернувся до суду з вимогою визнати нечинними положення Постанови № 341 щодо обмеження її розміру певною сумою.

Залишаючи вимоги позову без задоволення, Окружний адміністративний суд міста Києва, з яким погодився Київський апеляційний адміністративний суд, дійшов висновку про обґрунтованість визначення Кабінетом Міністрів України розміру одноразової грошової допомоги, яка підлягає виплаті учасникам бойових дій у 2011 році, з метою реалізації покладених на нього повноважень.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України таку позицію судів попередніх інстанцій вважає завчасною і недостатньо обґрунтованою.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною п'ятою статті 71 КАС України встановленою, що суд може збирати докази з власної ініціативи.

Статтею 69 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

За нормою частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з матеріалів справи в ході її розгляду суду першої інстанції стало відомо про те, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 2а-5686/11/2670 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України було визнано незаконним абзац 5 підпункту 2 пункту 1 Постанови № 341, який є предметом розгляду також і у цій справі (а.с. 42).

З урахуванням зазначеного суд, керуючись проголошеним у статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі, зобов'язаний був вжити усіх передбачених законом заходів щодо долучення до матеріалів справи вищевказаного рішення, оскільки правильне її вирішення неможливе без його ретельного вивчення та надання належної оцінки його положенням. Однак Окружний адміністративний суд міста Києва цього не зробив і розглянув справу без витребування доказів, що мають значення для встановлення законності дій відповідача.

Також постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 2а-5686/11/2670 залишив поза увагою і Київський апеляційний адміністративний суд, який переглянув постанову суду першої інстанції

Згідно з частиною другою статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини четвертої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи те, що допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм процесуального права в частині неповного з'ясування усіх обставин справи, призвели до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, винесені судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Крім того, даючи оцінку законності прийнятої Кабінетом Міністрів України Постанови № 341 при новому розгляді справи судам необхідно врахувати судову практику Верховного Суду України, постанови якого, відповідно до приписів статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковими для всіх судів України, у справах щодо нарахування та виплати разової грошової допомоги до 5 травня відповідно до приписів Закону № 3551-XII за умови існуючої конкуренції нормативних актів різної юридичної сили. Зокрема судам необхідно звернути увагу на постанову Верховного Суду України від 14 березня 2013 року у справі № 21-33а13 за позовом ОСОБА_5 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, Головного управління соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії.

Керуючись статтями 222 - 227, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України , колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2012 року у цій справі скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.