• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Про визнання нечинними та такими, що не відповідають актам вищої юридичної сили, положення абз. 6 п. 1 постанови правління Пенсійного фонду України від 10.12.2012 N 24-1

Спеціалізовані суди | Постанова від 16.07.2013 № 826/6826/13-а
Реквізити
  • Видавник: Спеціалізовані суди
  • Тип: Постанова
  • Дата: 16.07.2013
  • Номер: 826/6826/13-а
  • Статус: Документ діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Спеціалізовані суди
  • Тип: Постанова
  • Дата: 16.07.2013
  • Номер: 826/6826/13-а
  • Статус: Документ діє
Документ підготовлено в системі iplex
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
ПОСТАНОВА
16.07.2013 р.N 826/6826/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого, судді Кобилянського К. М., суддів: Клочкової Н. В., Саніна Б. В., при секретарі судового засідання Голод А. С., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 1) Пенсійного фонду України, 2) Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, 3) Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі міста Києва про визнання незаконною постанови правління Пенсійного фонду України від 10.12.2012 N 24-1 та скасування рішень N 945 від 14.02.2013, N 6028/08 від 18.03.2013, N 10295/09-10 від 22.04.2013, за участю: позивача: ОСОБА_1, представника відповідача-1: Яроцького Я. А., представника відповідача-2: Шніпко Д. О., представника відповідача-3: Пеньківської О. В.
На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 16.07.2013 проголошено вступну та резолютивну частини ухвали.
Встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Пенсійного фонду України (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - відповідач-2), Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі міста Києва (далі - відповідач-3) у якій з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати незаконною постанову правління Пенсійного фонду України від 10.12.2012 N 24-1 "Про внесення змін до постанови правління Пенсійного фонду України від 08.10.2010 N 22-2" (далі - Постанова N 24-1) у частині зміни граничного терміну подачі звітів до органів Пенсійного фонду, визнати протиправними і нечинними та скасувати рішення N 945 від 14.02.2013 УПФУ в Шевченківському районі міста Києва, рішення N 6028/08 від 18.03.2013 Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, рішення N 10295/09-10 від 22.04.2013 Пенсійного фонду України.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що Постанова N 24-1 порушує його права на подання звітності, оскільки звужує строк для такого подання з 01 квітня року, наступного за звітним періодом, до 10 лютого року, наступного за звітним періодом. Крім того, позивач посилався на те, що він є адвокатом, тобто належить до самозайнятих осіб, для яких термін подання звітності встановлено до 01 травня року, наступного за звітним. З цих підстав вважає застосування до нього штрафних санкцій за несвоєчасне подання звіту за 2012 рік протиправним. Щодо рішень відповідача-1 та відповідача-2, прийнятих за результатами розгляду скарг, позивач зазначив, що вони є протиправними, оскільки відповідачі надали правової оцінки обставинам, викладеним у скаргах позивача.
Відповідачі проти задоволення позовних вимог заперечили та просили у задоволенні позову відмовити повністю. Зазначили, що Постанова N 24-1 була оприлюднена та зміни внесені нею набрали чинності у встановленому законом порядку, а вимоги про визнання незаконною її в частині зміни граничного строку подання звітності, встановленого у п. 3.2 Порядку формування та подання страхувальником звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 08.10.2010 N 22-2 (далі - Порядок N 22-2), є необґрунтованими та викликані виключно фактом пропуску позивачем терміну подання звітності.
Відповідачі вказали на те, що ОСОБА_1 порушив граничний термін подання звітності за 2012 рік, що стало підставою для застосування штрафної санкції рішенням N 945 від 14.02.2013. У скаргах на вказане рішення позивач не навів доводів, що спростовували б встановлене порушення ним законодавства, а тому рішення відповідача-1 від 22.04.2013 N 10295/09-10 та відповідача-2 від 18.03.2013 N 6028/08, прийняті за результатами розгляду скарг, є правомірними.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) зареєстрований як фізична особа - підприємець 31.05.2010, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серії НОМЕР_2, копія якого наявна в матеріалах справи. Позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування з 01.01.2012, належить до третьої групи платників єдиного податку зі ставкою 5 відсотків від доходу, на підтвердження чого надав копію свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_3.
14.02.2013 ОСОБА_1 подав до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі міста Києва звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2012 рік.
Як зазначив позивач, під час подання звіту йому стало відомо про те, що з 2013 року змінилися умови (зокрема в частині термінів) для подачі звітних документів, а саме, з 1 квітня року, наступного за базовим звітним періодом, змінено на 10 лютого року, наступного за звітним періодом.
Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі міста Києва склало акт від 14.02.2013 та винесло рішення від 14.02.2013 N 945, яким на підставі п. 4 ч. 11 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у зв'язку із несвоєчасним поданням звітності за 2012 рік застосувало до ОСОБА_1 штрафні санкції у розмірі 170,00 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач подав скаргу до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, за результатом розгляду якої винесено рішення від 18.03.2013 N 6028/08 про залишення скарги без задоволення, а рішення від 14.02.2013 N 945 - без змін.
Позивач оскаржив рішення відповідача-3 від 14.02.2013 N 945 та рішення відповідача-2 від 18.03.2013 N 6028/08 до Пенсійного фонду України. За результатами розгляду даної скарги відповідач-1 прийняв рішення від 22.04.2013 N 10295/09-10 про залишення скарги позивача без задоволення, а оскаржуваних рішень відповідача-3 та відповідача-2 без змін.
Не погоджуючись із наведеними рішеннями відповідачів, а також вважаючи незаконною постанову правління Пенсійного фонду України від 10.12.2012 N 24-1 "Про внесення змін до постанови правління Пенсійного фонду України від 08.10.2010 N 22-2", позивач звернувся до суду.
Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд не погоджується з позовними вимогами, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України від 08.07.2010 N 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту); в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Згідно п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платник єдиного внеску зобов'язаний подавати звітність до територіального органу Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом за погодженням з відповідними фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування та центральним органом виконавчої влади у галузі статистики.
У відповідності до ч. 8 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до територіального органу Пенсійного фонду (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.
Отже, з вищевикладеного вбачається, що для позивача звітним періодом є календарний рік.
Відповідно до п. 3.2 р. III Порядку N 22-2 , в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 23.06.2011 N 18-1, фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, самі за себе і за членів сім'ї, які беруть участь у провадженні підприємницької діяльності; особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, а саме: науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, в тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями, самі за себе формують та подають до органів Пенсійного фонду звіт один раз на рік до 1 квітня року, наступного за базовим звітним періодом.
10.12.2012 постановою правління Пенсійного фонду України N 24-1 "Про внесення змін до постанови правління Пенсійного фонду України від 08 жовтня 2010 року N 22-2" постановлено внести до постанови правління Пенсійного фонду України від 08.10.2010 N 22-2 зміни, згідно яких, зокрема, п. 3.2 викладено в наступній редакції: "фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають до органів Пенсійного фонду звіт самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, наступного за звітним періодом. При цьому звітним періодом є календарний рік. Звіт подається за формою згідно з додатком 5 до цього Порядку."
Постанова Пенсійного фонду України N 24-1 від 10.12.2012 була опублікована в Офіційному віснику України 15.01.2013 N 1. Отже, внесені нею зміни стосовно строків подання звітності до Пенсійного фонду були оприлюднені та набрали чинності у відповідності до вимог законодавства.
Суд критично ставиться до доводів позивача про те, що він дізнався про зміну терміну подання звітності під час подання відповідачу-3 звіту за 2012 рік, оскільки постанова Пенсійного фонду України N 24-1 від 10.12.2012, якою внесено зазначені зміни, оприлюднена у встановленому законодавством порядку 15.01.2013, а також термін подання звіту зазначено безпосередньо у формі звіту на першому аркуші.
Щодо посилання ОСОБА_1 на те, що він є адвокатом, а тому до нього мають застосовуватись положення п. 3.4 Порядку N 22-2, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 3.4 Порядку N 22-2 фізичні особи - підприємці, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, в тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками або підприємцями, самі за себе формують та подають до органів Пенсійного фонду звіт один раз на рік до 01 травня року, наступного за звітним періодом.
Відповідно до п. 62.2 ст. 62 Податкового кодексу України облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.
Суд встановив, що позивач подав звітність за 2012 рік до органу Пенсійного фонду саме як фізична особа - підприємець за формою N Д5, про що зазначено безпосередньо у звіті. При цьому, на питання суду, чи реєструвався позивач як самозайнята особа, що здійснює незалежну професійну діяльність, позивач відповів, що зареєстрований тільки як фізична особа - підприємець.
Отже, з вищевикладеного вбачається, що підстави для застосування до позивача положень п. 3.4 замість п. 3.2 Порядку N 22-2 відсутні.
Відповідно до п. 4 ч. 11 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої цим Законом, територіальним органом Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Підставою для прийняття відповідного рішення є акт про зазначене порушення.
Судом встановлено, що позивач подав звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2012 рік з порушенням законодавчо встановленого строку. Таким чином, рішення відповідача-3 від 14.02.2013 N 945, яким до ОСОБА_1 застосовано штраф у розмірі 170,00 грн., є правомірним.
Щодо оскарження позивачем рішень відповідача-2 та відповідача-1, прийнятих за результатами розгляду його скарг на рішення відповідача-3 від 14.02.2013 N 945, суд зазначає наступне.
Позивач в обґрунтування доводів про протиправність рішень відповідача-2 та відповідача-1 зазначає, що у вказаних рішеннях відповідачі посилаються на норми законодавства, якими не обґрунтовувався ні акт, ні рішення від 14.02.2013 N 945, що, на думку позивача, вказує на їх протиправність та нечинність. Також ОСОБА_1 посилався на те, що відповідач-1 та відповідач-2 не надали оцінки обставинам, які наведені ним у скаргах, що на його думку є підставою для скасування рішень про результати розгляду скарги від 18.03.2013 N 6028/08 відповідача-2 та від 22.04.2013 N 10295/09-10 відповідача-1.
Суд із зазначеними доводами позивача не погоджується, виходячи з наступного.
Як вбачається із пояснень позивача, вимоги про визнання протиправними, нечинними та скасування рішень відповідача-1 від 22.04.2013 N 10295/09-10 та відповідача-2 від 18.03.2013 N 6028/08 є похідними від вимоги про оскарження рішення відповідача-3 від 14.02.2013 N 945 про застосування штрафних санкцій у розмірі 170,00 грн. Фактично позивач вважає рішення відповідача-1 та відповідача-2 протиправними, оскільки ними було залишено в силі рішення від 14.02.2013 N 945.
Слід зазначити, що органи Пенсійного фонду не позбавлені права викладати в рішеннях про результати розгляду скарг власні висновки щодо обставин зафіксованих у актах про виявлені правопорушення, та в подальшому, у разі виникнення спору щодо рішень про визначення грошових зобов'язань та застосування штрафних санкцій, що приймаються на підставі такого акта тощо, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності певних допущених платником порушень.
Відповідно до ст. 2, пп. 1 п. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо платник податків вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші обмеження прав чи свобод.
Водночас, рішення відповідача-1 та відповідача-2, прийняті за результатом розгляду скарг ОСОБА_1 на рішення від 14.02.2013 N 945, не породжують для позивача будь-яких юридичних наслідків та не впливають на його права, обов'язки та законні інтереси.
Оскільки наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб'єктивного права позивача, то у разі незгоди з діями чи рішенням контролюючого органу вимога про скасування рішення про результати розгляду скарги не буде мати своїм правовим наслідком захист прав позивача, адже таке право підлягає захисту виключно шляхом пред'явлення позову про скасування рішення контролюючого органу, яким визначено суму грошового зобов'язання.
На підставі викладеного, суд дійшов висновків, про відсутність підстав для визнання протиправними і нечинними та скасування рішень відповідача-1 від 22.04.2013 N 10295/09-10 та відповідача-2 від 18.03.2013 N 6028/08, прийнятих за результатами розгляду скарги позивача на рішення відповідача-3 від 14.02.2013 N 945.
Щодо вимоги визнати незаконною Постанову N 24-1 у частини зміни граничного терміну подачі звітів до органів Пенсійного фонду з 01 квітня на 10 лютого року, наступного за звітним періодом, яка була внесена до п. 3.2 Порядку N 22-2 , суд зазначає наступне.
Позивач вважає, що п. 3.2 Порядку N 22-2 (у редакції від 10.12.2012) має застосовуватись до звітних періодів починаючи з 2013 року та не може застосовуватись до звітного періоду 2012 року. Такі доводи позивач обґрунтував тим, що внесенням таких змін страхувальників було поставлено у нерівні умови, адже ті страхувальники, які подали звітність до 15.01.2013 подавали її за правилами 2012 року. Права ж інших страхувальників, на думку позивача, були звужені, адже строк для подання звітності був зменшений.
Постанова правління Пенсійного фонду України від 10.12.2012 N 24-1 "Про внесення змін до постанови правління Пенсійного фонду України від 08.10.2010 N 22-2" була опублікована в Офіційному віснику України, 2013 р., N 1 (15.01.2013), ст. 33, та набрала чинності з дня опублікування. Цією постановою внесено зміни до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 08 жовтня 2010 року N 22-2 , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 року за N 1014/18309.
Пунктом 3.2 зазначеного Порядку встановлено граничний строк подачі звіту до 10 лютого року, наступного за звітним періодом.
Отже внесені зміни регулюють правовідносини на майбутнє. За таких обставин, позивач мав достатньо часу для того, щоб подати звіт у строк, встановлений Постановою N 24-1 .
Також позивач зазначив, що Постанова N 24-1 не погоджена з центральним органом виконавчої влади, що є порушенням ч. 14 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Згідно із положеннями ч. 14 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа територіального органу Пенсійного фонду в порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.
Отже, погодженню з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення підлягає рішення про нарахування пені та застосування штрафів, а не постанова правління Пенсійного фонду України.
Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищевикладені обставини, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, а тому вони задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 6, 7, 11, 69 - 71, 94, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва
постановив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий, суддяК. М. Кобилянський
Судді:Н. В. Клочкова
Б. В. Санін