Про судове рішення

Перевірка рішень та постанов (далі - рішення) у порядку нагляду свідчить, що у багатьох випадках рішення з конкретних справ не відповідають вимогам частини першої статті 24 Закону України "Про арбітражний суд", статей 3, 4, 84, 86, 108 Арбітражного процесуального кодексу України (у подальшому - АПК) щодо законності і обгрунтованості їх, повноти та об'єктивності аналізу фактичних обставин і зібраних у справі доказів.

Не в усіх рішеннях чітко викладаються вимоги позивача і заперечення відповідача; розкривається суть правовідносин сторін; дається правова кваліфікація встановлених фактів і посилання на законодавство, яким керувався суд, вирішуючи спір. Все ще недостатня професійна культура та загальна грамотність викладення рішення.

З метою усунення цих недоліків, підвищення авторитету судового рішення та керуючись п.3 статті 12 Закону України "Про арбітражний суд", Президія Вищого Арбітражного Суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

1. На підставі статті 124 Конституції України, частини першої статті 84 і частини першої статті 108 АПК" судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території.

2. У відповідності з статтею 4 АПК України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими арбітражним судом.

Невідповідність рішення зазначеним вимогам неодмінно повинна тягти за собою його зміну або скасування у порядку нагляду (стаття 107 АПК).

3. Рішення арбітражного суду має грунтуватись на повному з'ясуванні такого:

3.1. чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

3.2. чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

3.3. яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

4. Арбітражним судам слід виходити з того, що рішення може грунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що у відповідності зі статтею 43 АПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для арбітражного суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, арбітражні суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обгрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 71 АПК щодо рівності сторін перед законом і арбітражним судом.

5. Арбітражні суди повинні дотримувати передбаченої статтями 84, 86 та 108 АПК послідовності викладення рішення (вступна, описова, мотивувальна та резолютивна частини).

Про зміну сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх процесуальних позицій у порівнянні з позовною заявою, відзивом на неї, клопотанням тощо слід зазначити у мотивувальній частині рішення.

6. У разі визнання угоди недійсною, у тому числі і при вирішенні майнового спору (пункт 1 частини другої статті 83 АПК), арбітражний суд у цьому ж рішенні повинен визначитись щодо правових наслідків визнання угоди недійсною лише у тому випадку, коли таку вимогу було заявлено.

7. За наявності у справі третіх осіб у вступній та описовій частинах рішення згідно зі статтями 26 та 27 АПК повинний бути точно визначений їх статус - з самостійними вимогами щодо предмета спору чи без таких. У залежності від цього слід формулювати мотивувальну та резолютивну частини рішень.

8. Зміна в рішенні арбітражного суду предмета, підстав позову за заявою позивача, зробленою безпосередньо в засіданні суду, допустима лише, якщо при цьому не порушено процесуальних прав відповідача, передбачених статтями 22, 23 та 71 АПК, і відповідачеві було надано можливість подання доказів щодо нового предмета, підстав позову та наведення його доводів у судовому засіданні. Волевиявлення позивача повинно викладатись у письмовій формі.

У зв'язку з висуненням позивачем у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 23 АПК, додаткових, змінених чи нових вимог до відповідача останній вправі вимагати відкладення розгляду справи для подання відповідних доказів.

9. Резолютивна частина рішення ні за яких умов не повинна викладатись альтернативно (наприклад: стягти з відповідача певну суму або в разі відсутності коштів на його рахунку - звернути стягнення на належне йому майно). У випадку, коли такі альтернативні вимоги містяться у позовній заяві арбітражному суду необхідно визначити предмет позову і вирішувати спір у залежності від характеру зобов'язань відповідача.

У резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду.

При цьому арбітражні суди повинні зазначати:

9.1. у рішеннях за позовами про витребування майна чи визнання права власності на майно - точне найменування майна, його визначальні ознаки, вартість цього майна; місце його знаходження; строк виконання рішення, якщо воно покладається на сторони, або про видачу наказу про примусове виконання рішення тощо;

9.2. у рішеннях щодо кількох відповідачів - ступінь відповідальності кожного з них;

9.3. у рішеннях про визнання недійсними установчих документів суб'єкта підприємництва - про обов'язок власника (власників) або органу, уповноваженого створювати підприємство, здіснити ліквідацію підприємства у встановленому законом порядку. Копію такого рішення надсилати власнику (власникам) або зазначеному органу;

9.4. у рішеннях про часткове задоволення майнових вимог - про відхилення решти вимог, припинення провадження або залишення без розгляду позову у цій частині;

9.5. у рішеннях, якими надано відстрочку або розстрочку виконання (стаття 121 АПК), - конкретні терміни їх виконання;

9.6. у рішеннях зі справ, у яких сторони досягли угоди (стаття 73 АПК), - про затвердження угоди, умови якої повинні викладатись у резолютивній частині рішення;

9.7. У рішенні про визнання недійсним акта - його номер і дату видання, найменування органу, що видав цей акт, а в разі визнання акта частково недійсним - також його конкретний пункт, абзац, частину, що визнається недійсною.

Визнаючи повністю або частково недійсним акт нормативного характеру державного чи іншого органу, у тому числі акт вищого чи центрального органу виконавчої влади, арбітражному суду, крім даних, перелічених в абзаці першому цього підпункту роз'яснення, слід також покладати на орган, що видав такий акт, обов'язок опублікувати (оприлюднити) резолютивну частину рішення арбітражного суду у тому самому виданні (у той самий спосіб), де було опубліковано (оприлюднено) визнаний недійсним акт. Копію відповідного рішення необхідно надіслати Міністерству юстиції України чи його органу.

У рішенні арбітражного суду має бути визначений термін, протягом якого повинна бути здійснена публікація (оприлюднення).

Визнаючи повністю або частково недійсним акт ненормативного характеру (індивідуальний акт), який доведено до відома та/або виконання певного кола юридичних чи фізичних осіб (крім самого позивача), що спричинило порушення прав чи завдало шкоди охоронюваним законом інтересам позивача, арбітражний суд зобов'язує відповідача повідомити про резолютивну частину рішення зі справи тих же осіб і у той самий спосіб, яким до них було доведено цей акт, або в інший прийнятний для позивача спосіб та подати арбітражному суду у визначений ним термін докази такого повідомлення.

9.8. у рішеннях зі справ, у яких мало місце поновлення строків позовної давності чи процесуальних строків, ця обставина зазначається як у мотивувальній, так і у резолютивній частинах рішення.

10. Рішення арбітражного суду може прийматись тільки тим суддею (суддями), який брав участь у розгляді справи. У разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді до складу суду розгляд справи слід починати спочатку, про що головою арбітражного суду або його заступником повинна виноситись ухвала. У разі необхідності цією ж ухвалою продовжується строк вирішення спору, але не більше як на один місяць (частина друга статті 69 АПК). При цьому необхідно мати на увазі, що у відповідності з частиною четвертою статті 20 АПК заява про відвід судді повинна подаватись, як правило, до початку розгляду справи.

11. Прийняття додаткового рішення (стаття 88 АПК) за заявою сторони, прокурора, який брав участь у процесі, або за ініціативою суду здійснюється, як правило, тим же суддею (складом суду), що приймав первісне рішення.

Про відхилення заяви сторони чи прокурора щодо прийняття додаткового рішення виносяться ухвала (стаття 86 АПК).

Додаткове рішення і ухвала про відхилення заяви щодо його прийняття можуть бути перевірені у порядку нагляду за заявою сторони чи протестом прокурора або з ініціативи суду (розділ XII АПК).

Арбітражним судам слід мати на увазі, що прийняття додаткового рішення припустиме виключно з підстав, передбачених статтею 88 АПК. Порушення вимог цієї статті тягне за собою зміну або скасування рішення у порядку нагляду (пункт 4 статті 107 АПК).

12. Арбітражний процесуальний кодекс України не встановлює будь-яких обмежень строків подання заяв про прийняття додаткового рішення, виправлення чи роз'яснення його. Тому при розгляді цих заяв арбітражним судам слід керуватись тими статтями АПК, які регламентують відповідні строки щодо основного рішення.

13. Вирішуючи питання процедури розгляду заяв про прийняття додаткового рішення, роз'яснення чи виправлення його, арбітражні суди повинні виходити з того, в якому порядку розглядалась справа, зокрема, за участю однієї чи обох сторін або за їх відсутності, а також з обставин справи, доводів, наведених у заяві тощо.

14. Додаткове рішення підлягає перевірці у порядку нагляду за правилами розділу ХІІ АПК. При цьому питання щодо необхідності перевірки основного рішення зі справи вирішує наглядова інстанція в залежності від змісту додаткового рішення, мотивів, викладених у заяві про його перевірку, характеру і обставин справі і т.ін. За таким же принципом вирішується питання про скасування чи зміну обох рішень або одного з них.

15. Що стосується роз'яснення чи виправлення рішення, то арбітражні суди повинні мати на увазі таке: стаття 89 АПК не передбачає можливості перевірки у порядку нагляду ухвали, винесеної на підставі цієї статті (стаття 111 АПК).

16. У відповідності з частиною третьою статті 106 АПК наглядовій інстанції надано право винесення додаткового рішення, роз'яснення чи виправлення його лише стосовно прийнятих нею процесуальних документів, але не рішень, прийнятих у першій інстанції.

17. Згідно зі статтями 88 та 89 АПК додаткове рішення, роз'яснення чи виправлення його здійснюється, зокрема, за заявою сторони. При цьому необхідно враховувати, що у відповідності зі статтями 26 та 27 АПК правами сторони користуються треті особи, отже вони також можуть звернутись до арбітражного суду з відповідною заявою.

18. Арбітражним судам слід також мати на увазі, що практично не виключено звернення з заявою про роз'яснення чи виправлення рішення державного або іншого органу, на який покладено виконання рішення (установа банку, судовий виконавець, фінансовий орган, який забезпечує стягнення коштів у доход державного бюджету, ліквідаційна комісія тощо). У такому випадку питання про задоволення або відхилення цієї заяви необхідно вирішувати з урахуванням характеру припущеної помилки чи описки та їх впливу на можливість виконання рішення.