Про визнання незаконною Постанови Кабінету Міністрів України

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

У квітні 2006 року ТОВ "Казус"звернулось з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною Постанови Кабінету Міністрів України № 1254 від 21.12.2005 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України", визнання права ТОВ "Казус"на здійснення господарської діяльності "з організаціями та утримання гральних закладів", що включає в себе "проведення у гральному закладі азартних ігор"на підставі ліцензії серії АА № 777009 до моменту закінчення її дії, а саме до 29.07.2007 без отримання будь –яких додаткових ліцензій та здійснення будь –яких оплат за вже отриману ліцензію, зобов’язання суб’єкта владних повноважень Кабінету міністрів України визначити у своєму рішенні порядок сплати за кожний рік користування ліцензією на провадження діяльності з організації і проведення азартних ігор, що забезпечив би саме розстрочену сплату 30 000 євро за кожний рік користування такою ліцензією та забезпечив би порядок повернення суб’єкту господарювання надмірно сплачених коштів у разі припинення зазначеної діяльності.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач, вказував, що оскаржувана постанова, порушує його права та законні інтереси, а саме, право на здійснення підприємницької діяльності без обмежень, оскільки, передбачається, що особа, яка проводить діяльність з організації та проведення азартних ігор на гральних автоматах, повинна сплачувати плату тільки за одну ліцензію на кожну таку особу, а всі інші особи, зокрема, у разі проведення азартних ігор у казино та інших азартних ігор, повинні сплачувати за кожний окремий гральний зал, за кожний пункт тоталізатора у разі провадження букмекерської діяльності та на кожний електронний сервер у разі провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор в електронному (віртуальному) казино.

Постановою Господарського суду міста Києва від 05.09.2006, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2006, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановленими по справі рішеннями судів ТОВ "Казус"звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, до якої приєдналось ТОВ "Берег розваг".

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права скаржник ставить питання про скасування постанови Господарського суду міста Києва від 05.09.2006 та ухвали Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2006 та просить задовольнити позовні вимоги.

Так, скаржник вважає, що в порушення статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди фактично звільнили суб’єкта владних повноважень від обов’язку доказування правомірності свого рішення та обмежились покладанням на позивача обов’язку доказування обставин, на яких ґрунтуються його вимоги, при цьому не спростувавши, не відкинувши у своїх рішеннях жодного із доводів позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій 21.12.2005 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1254 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України"згідно пункту 1 якої:

1. Пункт 8 переліку органів ліцензування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1698 від 14.11.2000, доповнено абзацом такого змісту: "організація діяльності з проведення азартних ігор".

2. У постанові Кабінету Міністрів України № 1755 від 29.11. 2000 "Про термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розмір і порядок зарахування плати за її видачу":

1) доповнено постанову пунктом 1 такого змісту;

"41. Плата за ліцензію

на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор, яка видається на кожну особу, що провадить таку діяльність на гральних автоматах,

на кожний пункт тоталізатора у разі провадження букмекерської діяльності,

на кожний електронний сервер у разі провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор в електронному (віртуальному) казино,

на кожний гральний зал у разі провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у казино та інших азартних ігор,

справляється після прийняття рішення про видачу ліцензії. Плата вноситься у розмірі, встановленому законом, у національній валюті (за офіційним курсом, установленим Національним банком на день внесення платежу)";

2) пункт 5 після слів "переоформлення ліцензії" доповнено словами "за кожний рік користування ліцензією на провадження діяльності з організації і проведення азартних ігор".

Пункт 29 ст. 9 Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" розрізняє такі види господарської діяльності, як: "організація та утримання тоталізаторів, гральних закладів"; "випуск та проведення лотерей"; "організація діяльності з проведення азартних ігор".

Суди обґрунтовано дійшли висновку, що на виконання вимог абз. 8 ч. 1 ст. 1, ч. 4 ст. 10 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", пунктом 1 змін, що вносяться оспорюваною постановою до пункту 8 переліку органів ліцензування, затвердженого постановою КМУ №1698 від 14.11.2000, Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень визнав Міністерство фінансів України лізензуючим органом на провадження виду господарської діяльності на "організацію діяльності з проведення азартних ігор".

Встановлення розміру плати вартістю 30 000 євро за кожний рік користування ліцензією, а також визначення кожної особи, що провадить діяльність з організації та проведення азартних ігор на гральних автоматах; кожного пункту тоталізатора - при провадженні букмекерської діяльності; кожного електронного серверу - при провадженні діяльності з організації та проведення азартних ігор в електронному (віртуальному) казино; кожного грального залу - при провадженні діяльності з організації та проведення азартних ігор у казино та інших азартних ігор, передбачено ст. 15 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

Отже, висновок судів про те, що пункт 2 змін, які внесені відповідачем до постанови Кабінету Міністрів України №1755 від 29.11.2000 "Про термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розмір і порядок зарахування плати за її видачу"повністю відповідає нормам ст. 15 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності'є вірним.

Також суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимоги позивача щодо визнання його права на здійснення господарської діяльності з "організації та утримання тоталізаторів, гральних закладів"на підставі ліцензії серії АА № 777009 до моменту закінчення її дії, а саме до 29.07.2007 без отримання будь –яких додаткових ліцензій та здійснення будь –яких оплат за отриману ліцензію, оскільки така вимога позивача протирічить п. 29 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" в чинній редакції, що передбачає ліцензування таких видів господарської діяльності, як "організація та утримання тоталізаторів, гральних закладів", так і "організація діяльності з проведення азартних ігор".

Таким чином, суди відмовляючи в позові обґрунтовано виходили з того, що оскаржувана постанова прийнята на виконання та відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", відповідає вимогам Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", проект постанови погоджено з Головою Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва. Виходячи із преамбули до Закону України "Про захист економічної конкуренції"- цей Закон визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин. але не регулює відносини щодо видів та порядку ліцензування господарської діяльності, а оскаржуваною постановою внесено зміни до підзаконних нормативно –правових актів, які регулюють відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, а не в сфері підтримки та захисту економічної конкуренції.

Доводи касаційної скарги, про те, що в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди фактично звільнили суб’єкта владних повноважень від обов’язку доказування правомірності свого рішення не знайшли свого підтвердження при касаційному розгляді справи.

Згідно ч. 3 ст. 211 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні передбачені ст. 227 КАС України підстави для їх скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Казус"залишити без задоволення, а постанову Господарського суду міста Києва від 05.09.2006 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2006 –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.