ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 лютого 2009 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Суддів - Панченка О.Н.
Смоковича М.І.
Сороки М.О.
Весельської Т.Ф.
Мироненка О.В. (суддя - доповідач)
провівши попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_1до Президента України Ющенка Віктора Андрійовича, третя особа - Кабінет Міністрів України про визнання рішення незаконним за касаційною скаргою ОСОБА_1на постанову Печерського районного суду м. Києва від 3 травня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2007 року,-
В С Т А Н О В И Л А :
У листопаді 2006 року позивач звернувся в суд із позовом до Президента України Ющенка Віктора Андрійовича, третя особа - Кабінет Міністрів України про визнання рішення незаконним п.п.2 п.2 Указу Президента України № 879/2006 від 14 жовтня 2006 року "Про всебічне вивчення та об'єктивне висвітлення діяльності українського визвольного руху та сприяння процесу національного примирення" таким, що не відповідає ст. 1 Положення про закони і звичаї суходільної війни (Конвенція про закони і звичаї суходільної війни (IV Гаазька конвенція), ч. 1 ст. 43 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів. Свої вимоги обґрунтовує тим, що Президент України не виконує норми ратифікованої Україною Протоколу 1 Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується жертв міжнародних збройних конфліктів, і який ратифікований Україною, не визнає УПА воюючою стороною з належним забезпеченням її вояків. Видав Указ про те, щоб зобов'язати Кабінет Міністрів України розробити законопроект, в той час як мав зобов'язати на виконання цих міжнародних договорів, видати постанову про український визвольний рух 20-50-х років XX століття, статус і соціальний захист його учасників. Вважає, що визнання УПА воюючою стороною стосується його особистих інтересів, оскільки буде підставою для надання відповідного статусу його батьку, який був учасником УПА, та його особистої реабілітації (за публічний заклики до увічнення пам'яті воїнів УПА у 1988 році, коли позивач притягався до кримінальної відповідальності).
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 3 травня 2007 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, позивач звернувся зі скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування судового рішення.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2007 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, постанову суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись із постановою суду першої та ухвалою суду апеляційної інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Зі справи вбачається та вірно встановлено судом, що відповідно до положень п.п.2 п.2 Указу Президент України зобов'язав Міністерство освіти і науки України разом з Національною академією наук України забезпечити "використання досліджень вітчизняних учених щодо визвольної боротьби Українського народу у програмах загальноосвітніх та вищих навчальних закладів".
Відмовляючи в задоволенні позову, суд, аналізуючи міст наведених у позовній заяві норм міжнародного права та зміст положень п.п.2 п.2 Указу Президента України, дійшов вірного висновку про те, що згадане положення Указу не суперечить нормам міжнародного права, а тому Указ Президента України в цій частині не можна визнати таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, тобто ст. 1 Положення про закони і звичаї суходільної війни (Конвенція про закони і звичаї суходільної війни (IV Гаазька конвенція) та ч.1 ст.43 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949р.
Суд також зазначив, що є безпідставним посилання позивача на те, що "Президентові України потрібно було зобов'язати Кабмін не законопроект розробляти, а зобов'язати видати постанову про український визвольний рух 20-50-х років, статус і соціальний захист його учасників", оскільки наведені норми міжнародного права не містять на це жодної вказівки.
Ухвалюючи рішення, суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що положення Указу Президента України не суперечить нормам міжнародного права, а тому Указ Президента України в цій частині не можна визнати таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, відповідно до вимог ст. 1 Положення про закони і звичаї суходільної війни (Конвенція про закони і звичаї суходільної війни (IV Гаазька конвенція), ч. 1 ст. 43 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р.
З огляду на викладене, постанова суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, наданим доказам та нормам процесуального права.
Доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують.
Підстав для перегляду судового рішення з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 210, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів-
У Х В А Л И Л А :
Касаційну скаргу ОСОБА_1залишити без задоволення, постанову Печерського районного суду м. Києва від 3 травня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2007 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України.
Судді: Панченко О.Н.Смокович М.І.Весельська Т.Ф.Сорока М.О.Мироненко О.В.