Про визнання незаконними та протиправними Указів Президента України N 932/2008 від 15.10.2008 р. та 933/2008 від 15.10.08 р.

Позовні вимоги заявлені про визнання незаконним та протиправним Указу Президента України від 15 жовтня 2008 року N 932/2008 "Про відновлення деяких Указів Президента України" в частині відновлення дії Указу Президента України від 21 червня 2005 року N 977 "Про призначення голови місцевого загального суду" та в частині скасування Указу Президента N 253, від 30 березня 2007 року "Про скасування Указу Президента України від 21 червня 2005 року N 977", визнання незаконним та протиправним Указу Президента України від 15 жовтня N 933/2008 "Про визнання таким, що втратив чинність, Указу Президента України від 24 квітня 2007 року N 338".

В судовому засіданні 21.11.2008 р. оголошено резолютивну частину постанови про задоволення позовних вимог.

Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд В С Т А Н О В И В:

Указом Президента України N 950/2005 від 15.06.2005 р. "Про переведення судді ОСОБА_2" переведено суддю місцевого Уманського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_2 на роботу на посаді судді місцевого Печерського районного суду м. Києва.

Указом Президента України N 977/2005 від 21.06.2005 р. "Про призначення голови місцевого загального суду" ОСОБА_2 призначено головою місцевого Печерського районного суду м. Києва.

Указом Президента України N 253/2007 від 30.03.2007 р. "Про скасування Указу Президента України від 21 червня 2005 року N 977" скасовано Указ Президента України про призначення ОСОБА_2 головою місцевого Печерського районного суду м. Києва.

Також Указом Президента України N 278/2007 від 5 квітня 2007 року "Про скасування Указу Президента України від 15 червня 2005 року N 950" скасовано Указ Президента України N 950/2005 від 15.06.2005 р. "Про переведення судді ОСОБА_2".

Указом Президента України N 338/2007 від 24.04.2007 р. "Про призначення голови місцевого загального суду" головою Печерського районного суду м. Києва призначено ОСОБА_1.

Оскаржуваними Указами Президента України від 15.10.2008 р. N 932/2008 "Про відновлення деяких Указів Президента України" та N 933/2008 "Про визнання таким, що втратив чинність, Указу Президента України від 24 квітня 2007 року N 338" відновлено дію Указів Президента України, якими ОСОБА_2 переведений на посаду судді Печерського районного суду м. Києва та призначений головою цього суду, а також скасовано Укази Президента України про його звільнення з посади голови суду та щодо переведення до Печерського районного суду м. Києва, а також скасовано Указ Президента України про призначення ОСОБА_1 головою Печерського районного суду м. Києва.

17.10.2008 р. за результатами засідання Ради суддів України прийнято рішення N 128 "Про призначення голови Печерського районного суду міста Києва", згідно якого головою суду призначено ОСОБА_1 строком на п'ять років.

Позивач - ОСОБА_1 - вважає зазначені Укази Президента України незаконними та протиправними.

Під час розгляду справи позивачем змінені позовні вимоги: позивач оскаржує законність Указу Президента України від 15 жовтня 2008 року N 932/2008 "Про відновлення деяких Указів Президента України" лише в частині відновлення дії Указу Президента України від 21 червня 2005 року N 977 "Про призначення голови місцевого загального суду" та в частині скасування Указу Президента N 253 від 30 березня 2007 року "Про скасування Указу Президента України від 21 червня 2005 року N 977". Від позовних вимог в частині оскарження зазначеного Указу Президента України щодо переведення ОСОБА_2 на посаду судді Печерського районного суду м. Києва позивач відмовився.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.

Згідно чинного законодавства призначення та звільнення голови суду виходить за межі повноважень Президента України.

Відповідне положення ч. 5 ст. 20 Закону України "Про судоустрій України", згідно якого голова суду, заступник голови суду призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України, Рішенням Конституційного Суду України від 16.05.2007 р. N 1-рп/2007 визнано таким, що не відповідають Конституції України.

Таким чином, з 16.05.2007 р. Президент України втратив повноваження щодо призначення та звільнення посадових осіб суду.

Оскаржуваними Указами Президента України фактично вирішено питання про звільнення ОСОБА_1 з посади голови суду та призначено (поновлено) на цю посаду ОСОБА_2, що виходить за межі компетенції Президента України.

Крім того, позивачка звертає увагу на тому, що оскаржувані Укази Президента України по суті є заходами впливу та порушують принципи незалежності суддів, встановлені чинним законодавством, а також перешкоджають позивачці виконувати свої посадові обов'язки.

Відповідач - Президент України - проти задоволення позовних вимог заперечив з таких підстав.

За твердженням представника Президента України, оскаржуваними Указами Президента України ОСОБА_1 не звільнялася з посади голови Печерського районного суду м. Києва, а ОСОБА_2 - не призначався.

Мало місце скасування прийнятих раніше Указів Президента України згідно його повноважень, так як обставини, що послужили підставою для прийняття Указів Президента України N 253/2007 від 30.03.2007 р. "Про скасування Указу Президента України від 21 червня 2005 року N 977" та N 278/2007 від 5 квітня 2007 року "Про скасування Указу Президента України від 15 червня 2005 року N 950", під час проведення перевірки не підтвердилися.

Ці Укази Президента України прийняті на підставі звернення Голови Верховного Суду України від 19.03.2007 р. N 4/292, в якому викладене прохання перевірити обставини призначення ОСОБА_2 на ці посади. Так як в результаті проведеної перевірки порушень процедури не виявлено, то оскаржуваними Указами Президент України поновив ОСОБА_2 на посадах судді Печерського районного суду м. Києва та голови цього суду.

3-я особа - ОСОБА_2 - пояснень суду не надав, до судових засідань не з'явився, незважаючи на належне повідомлення про час та місце розгляду справи. Зокрема, 3-я особа повідомлялася про розгляд справи повісткою від 31.10.2008 р., телеграмою від 13.11.2008 р. за адресою АДРЕСА_1.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення з таких підстав.

Згідно наданих суду пояснень сторін позивачка вважає оскаржувані Укази Президента України такими, що вирішують питання про призначення та звільнення посадових осіб суду, тоді як відповідач стверджує, що цими Указами зазначені питання не вирішуються, а Президент України просто скасував попередньо видані ним Укази.

Суд не може погодитися з вказаною позицією Президента України, у зв'язку з чим і задовольняє позовні вимоги.

Станом на час видачі Указів Президента України N 253/2007 від 30.03.2007 р. "Про скасування Указу Президента України від 21 червня 2005 року N 977", N 338/2007 від 24.04.2007 р. "Про призначення голови місцевого загального суду" право Президента України на призначення та звільнення посадових осіб суду було чітко передбачене ч. 5 ст. 20 Закону України "Про судоустрій України". Тобто, кадрові питання згідно цих Указів вирішені Президентом України в межах наявних у нього на той час повноважень.

Відповідність Конституції України положення ч. 5 ст. 20 Закону України "Про судоустрій України" було предметом розгляду Конституційного Суду України за конституційним поданням Вищої ради юстиції, і Рішенням від 16.05.2007 р. по справі N 1-6/2007 (справа про звільнення судді з адміністративної посади) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини п'ятої статті 20 Закону України "Про судоустрій України ", відповідно до якого голова суду, заступник голови суду призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України.

Вказане положення ч. 20 Закону втратило чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим для виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене згідно ст. 152 Конституції України, ст. ст. 65, 69 Закону України "Про Конституційний Суд України".

Таким чином, будь-які Укази Президента України щодо призначення та звільнення суддів з адміністративних посад, прийняті після 16.05.2007 р., є незаконними.

При цьому під призначенням або звільненням з посади розуміються не лише безпосередньо акти про призначення або звільнення, а будь-які акти, наслідком прийняття яких стало призначення або звільнення особи з посади.

Тобто, реальний зміст рішення суб'єкта владних повноважень (в даному випадку, Указів Президента України) становлять наслідки прийнятого рішення, а не його форма.

Скасування Указу Президента України, яким особу призначено на посаду голови суду, за своїми наслідками прирівнюється до Указу Президента України про звільнення особи з посади; Указ Президента України, яким скасовано Указ Президента України про звільнення особи з посади голови суду, за своїми наслідками прирівнюється до Указу Президента України про призначення особи на посаду.

Таким чином, шляхом видачі оскаржуваних Указів про скасування попередньо прийнятих Указів Президент України фактично перебрав на себе повноваження з призначення та звільнення посадових осіб суду, що вже йому як суб'єкту владних повноважень не належали станом на 15.10.2008 р.

Пояснення відповідача, який посилається на те, що видача оскаржуваних Указів стала наслідком проведеної перевірки та встановленим фактом відсутності підстав для звільнення ОСОБА_2 з посади голови Печерського районного суду м. Києва, не можуть бути прийняті до уваги з таких підстав.

Той факт, що Указ Президента України N 253/2007 від 30.03.2007 р. "Про скасування Указу Президента України від 21 червня 2005 року N 977", яким скасовано Указ Президента України про призначення ОСОБА_2 головою місцевого Печерського районного суду м. Києва, прийнято без достатніх підстав, може бути підставою для визнання його незаконним в судовому порядку, проте, не може бути підставою для надання Президенту України повноважень, які йому як суб'єкту владних повноважень вже не належать.

Визнання у судовому порядку зазначеного Указу Президента України незаконним може бути підставою для звернення ОСОБА_2 до органу, компетентного призначати голів судів, з проханням розглянути питання про його призначення (фактично поновлення) на посаді голови Печерського районного суду м. Києва у зв'язку з безпідставністю його звільнення.

Проте, станом на 15.10.2008 р. таким компетентним органом Президент України вже не був згідно вказаного вище рішення Конституційного Суду України.

Зміна органу, компетентного призначати та звільняти осіб з адміністративних посад у судах, призвела до того, що навіть визнання Указу Президента України N 253/2007 від 30.03.2007 р. "Про скасування Указу Президента України від 21 червня 2005 року N 977" незаконним не може бути підставою для поновлення ОСОБА_2 на посаді голови Печерського районного суду м. Києва, так як для цього в будь-якому випадку потрібне рішення компетентного органу.

До відповідного законодавчого врегулювання та враховуючи відсутність у інших органів державної влади повноважень призначати та звільняти посадових осіб суду, єдиним компетентним органом є Рада суддів України, що згідно рішення N 50 від 31.05.2007 р. здійснює зазначені повноваження в межах ст. ст. 102, 103 Закону України "Про судоустрій України".

Таким чином, саме рішення зазначеного органу могло би бути підставою для призначення (поновлення) ОСОБА_2 на посаді голови Печерського районного суду м. Києва, тоді як рішення Президента України незалежно від форми його прийняття такою підставою бути не може.

Також, скасовуючи свої попередні Укази про призначення або звільнення посадових осіб або визнаючи їх такими, що втратили чинність, Президент України, крім того, що є неповноважним органом для здійснення цих функцій, фактично протиправно позбавляє себе обов'язку дотримуватися процедури призначення або звільнення посадових осіб суду, що в будь-якому випадку є порушенням вимог ч. 5 ст. 20 Закону України "Про судоустрій України", згідно якої призначення та звільнення здійснюються на підставі подання Голови Верховного Суду України (вищого спеціалізованого суду) на підставі рекомендації Ради суддів України.

Обхід зазначеної процедури є очевидним порушенням вимог законодавства і є окремою самостійною підставою для визнання незаконними оскаржуваних Указів Президента України.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з метою, з якою це повноваження надано; обгрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

Вищевикладене дає достатні підстави для висновку про те, що оскаржувані Укази Президента України прийняті поза межами повноважень Президента України як суб'єкта владних повноважень та не у той спосіб, що передбачений законодавством України, що є підставою для визнання їх незаконними.

Суд вважає за необхідне вжити заходи до забезпечення позову з залишенням в силі відповідної ухвали суду до набрання рішенням законної сили.

У зв'язку з відмовою позивача від стягнення судових витрат, судовий збір з відповідача не стягається.

На підставі вищевикладеного, ст. ст. 160 - 163, 186 КАС України, П О С Т А Н О В И В:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати протиправними Указ Президента України N 932/2008 від 15 жовтня 2008 року "Про відновлення деяких Указів Президента України" в частині відновлення дії Указу Президента України від 21 червня 2005 року N 977 "Про призначення голови місцевого загального суду" та в частині скасування Указу Президента України N 253 від 30 березня 2007 року "Про скасування Указу Президента України від 21 червня 2005 року N 977".

3. Визнати протиправним Указ Президента України N 933/2008 від 15 жовтня 2008 року "Про визнання таким, що втратив чинність, Указу Президента України від 24 квітня 2007 року N 338".

4. Заходи до забезпечення позову залишити в силі до набуття судовим рішенням законної сили.

5. Постанова може бути оскаржена в порядку ст. 186 КАС України.