Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з укладанням і виконанням кредитних договорів

(за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)

Вищий арбітражний суд України в порядку інформації надсилає огляд практики вирішення судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов спорів, пов'язаних з укладанням і виконанням кредитних договорів.

1. Надіслання кредитором позичальникові пропозиції про внесення змін до кредитного договору і підписання позичальником документа про розрахунки за договором згідно з новою процентною ставкою та перерахування відповідних відсотків вважається за досягнення сторонами згоди щодо розміру процентної ставки.

Рішенням арбітражного суду задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю (далі - товариство) до банку про стягнення зайво сплачених коштів за користування кредитом з посиланням на неправомірність та необгрунтованість зміни відповідачем процентної ставки за користування кредитними коштами (далі - процентна ставка).

Постановою наглядової інстанції судове рішення залишено без зміни з тих підстав, що сторонами не погоджено внесення змін до договору в частині збільшення процентної ставки, а підпис позивача на документі щодо розрахунків за кредитним договором свідчить лише про ознайомлення товариства з інформацією стосовно зміни процентної ставки.

У заяві до Вищого арбітражного суду України банк просив скасувати постанову та рішення суду зі справи, стягнути на користь банку зайво сплачені кошти, виходячи з того, що ним у встановленому порядку було повідомлено товариство про зміну процентної ставки та на виконання підписаного сторонами документу щодо остаточних розрахунків за договором товариством було перераховано спірну суму.

Розглянувши матеріали справи та доводи сторін, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Банком та товариством було укладено кредитний договір, згідно з яким кредитор зобов'язувався повідомити позичальника про зміну процентної ставки шляхом надіслання листа за підписом голови правління банку або його заступника протягом п'яти календарних днів з моменту зміни процентної ставки за договором.

Сторонами за договором також було передбачено, що у разі зміни кредитної політики банку до договору вносяться відповідні зміни, а у випадку виникнення розбіжностей банк вправі вимагати негайного повернення кредиту.

Внесення змін до кредитного договору щодо розміру процентної ставки має здійснюватися у порядку, передбаченому статтею 11 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - АПК України). Підписавши документ про розрахунки за кредитним договором згідно з новою процентною ставкою, товариство тим самим надало згоду на внесення до договору відповідних змін. Підтвердженням досягнення згоди щодо збільшення процентної ставки є також перерахування товариством погодженої з банком суми відсотків за кредит. Остання обставина спростовує твердження товариства стосовно того, що підписання ним документу щодо зміни процентної ставки свідчить лише про прийняття ним відповідної інформації до відома.

За таких обставин судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов скасовано постанову та рішення суду зі справи, у задоволенні позову відмовлено.

2. Розірвання кредитного договору у зв'язку з його невиконанням не може бути єдиною підставою для припинення права застави і поруки.

Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, задоволено позовні вимоги банку до підприємства з іноземними інвестиціями (далі - підприємство) про розірвання кредитного договору у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору.

У заяві до Вищого арбітражного суду України про перегляд згаданої постанови банк просив виключити з її мотивувальної частини положення стосовно припинення зобов'язань за договорами застави та поруки у зв'язку з припиненням забезпеченого зобов'язання за спірним кредитним договором, залишивши без зміни резолютивну частину постанови.

Розглянувши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Відповідно до укладеного кредитного договору банком було надано підприємству кредит у доларах США зі сплатою визначених відсотків річних. Додатковою угодою до кредитного договору за погодженням сторін первісну процентну ставку за користування кредитними коштами було збільшено.

Згідно з договором підприємство зобов'язувалося сплатити основну суму кредиту, а також щомісяця сплачувати відсотки за користування кредитними коштами. У разі виникнення заборгованості кредитоодержувача щодо сплати основної суми кредиту та відсотків за користування кредитними коштами кредитодавцю було надано право розірвати договір.

На забезпечення зобов'язання за кредитним договором було укладено договори застави та поруки.

Рішення арбітражного суду про розірвання кредитного договору було прийнято виходячи з документально підтвердженого факту існування заборгованості відповідача щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами.

За результатами перевірки матеріалів справи судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов дійшла висновку про безпідставність включення до мотивувальної частини постанови арбітражного суду положення щодо припинення дії договорів застави та поруки у зв'язку з розірванням забезпеченого ними кредитного договору.

Відповідно до статей 161, 216 Цивільного кодексу України (далі - Цивільний кодекс) зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, отже зобов'язання за кредитним договором вважалося б припиненим з моменту сплати боржником кредиторові суми кредиту за договором, процентної ставки та пені за несвоєчасну сплату відсотків.

З огляду на викладене постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов внесено зміну до мотивувальної частини постанови арбітражного суду шляхом виключення з неї положень щодо припинення зобов'язань за договорами застави та поруки. В іншій частині постанову залишено без зміни.

3. Умовою пред'явлення до банку розпорядження про списання у безспірному порядку грошових сум з рахунку боржника за результатами розгляду претензії є визнання боргу.

Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю (далі - товариство) до банку про визнання платіжних вимог про безспірне списання коштів такими, що не підлягають виконанню.

У заяві до Вищого арбітражного суду України банк, не погоджуючись з рішенням та постановою суду зі справи, просив їх скасувати, посилаючись на відповідність його дій щодо безспірного списання коштів Інструкції N 7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України", затвердженої постановою Правління Національного банку України від 02.08.96 N 204 (з подальшими змінами і доповненнями).

За результатами перевірки матеріалів справи судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Відповідно до укладеного договору банк зобов'язувався надати товариству кредит у національній валюті України, а позичальник - забезпечити повернення кредиту та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

Виходячи з того, що товариством було визнано претензію банку на суму, що дорівнювала наданому кредиту та відсоткам за користування кредитними коштами, банком було пред'явлено платіжні вимоги про списання у безспірному порядку визнаної боржником суми.

Проте наступним листом товариство повідомило банк про помилкове визнання претензії та недійсність попереднього листа, яким було визнано вимоги банку.

Згідно з матеріалами справи платіжні вимоги на день надіслання листа про відхилення претензії виконані не були.

Відповідно до частини другої статті 381 Цивільного кодексу без згоди юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності списання коштів, що знаходяться на їх рахунках у банках, не допускається, за винятком випадків, установлених законами України, а також за рішенням суду, арбітражного суду та за виконавчими написами нотаріусів.

Як вбачається зі змісту статті 8 АПК України, підставою для пред'явлення до банку розпорядження про списання у безспірному порядку грошових коштів є визнання боржником боргу.

Оскільки в листі до банку товариство відхилило претензію, правові підстави для списання з рахунку позивача у безспірному порядку грошових сум за пред'явленими платіжними вимогами відсутні.

З огляду на викладене судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов постанову та рішення арбітражного суду зі справи залишено без зміни, а заяву - без задоволення.

4. Додаткова угода до кредитного договору, укладена без наміру створити юридичні наслідки, визнається недійсною.

Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, задоволено позовні вимоги підприємства до банку про визнання недійсною додаткової угоди до кредитного договору.

У заяві до Вищого арбітражного суду України банк, не погоджуючись з рішенням та постановою суду зі справи, просив їх скасувати та відмовити у позові з посиланням на невідповідність викладених у них висновків обставинам справи та порушення норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи та доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

На виконання умов кредитного договору позивачу було надано кредит у національній валюті України для закупівлі борошна. Матеріалами справи підтверджується факт перерахування кредитних коштів на рахунок позивача.

Сторонами було укладено додаткову угоду до кредитного договору, відповідно до якої первісний кредитний договір було переоформлено у договір на валютне кредитування.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент укладення спірної угоди кредитні кошти у національній валюті України були використані позивачем для розрахунків за борошно. Визначений у додатковій угоді цільовий характер кредиту в іноземній валюті не відповідає дійсності з огляду на те, що умовами договору купівлі-продажу борошна не було передбачено розрахунки в іноземній валюті.

Крім того, згідно з актом перевірки, проведеної державною податковою інспекцією, кошти в іноземній валюті на відкритий позивачу валютний рахунок не надходили.

За таких обставин судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов висновок наглядової інстанції про те, що спірна угода містить ознаки мнимої, визнано обгрунтованим, оскільки, як свідчать матеріали справи, її укладено без наміру створити юридичні наслідки (стаття 58 Цивільного кодексу ). Крім того, у процесі укладення спірної угоди було порушено вимоги пунктів 9, 10, 15, 20 Положення Національного банку України "Про кредитування", затвердженого постановою Національного банку України від 28.09.95 N 246 (з подальшими змінами і доповненнями), щодо надання кредиту на умовах забезпеченості, повернення, платності та цільового характеру використання.

З огляду на викладене судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов рішення та постанову арбітражного суду зі справи залишено без зміни як такі, що відповідають фактичним обставинам справи та чинному законодавству.

5. Несвоєчасне перерахування банком коштів за кредитним договором, що стало перешкодою для виконання договірних зобов'язань боржником, звільняє останнього від сплати відсотків за час прострочення кредитора, але не звільняє від сплати основного боргу.

Рішенням Вищого арбітражного суду України задоволено позов Національного банку України до закритого акціонерного товариства (далі - товариство) у частині стягнення боргу за кредитним договором. У задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування кредитними коштами, пені за порушення строків погашення кредиту та пені за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом відмовлено з посиланням на те, що позивачем не виконано належним чином договірні зобов'язання та не подано доказів щодо відсутності вини за їх неналежне виконання.

У заяві про перегляд рішення суду зі справи товариство просило його скасувати, посилаючись на недоведеність факту перерахування банком грошових коштів та заперечуючи існування заборгованості за кредитним договором.

Перевіривши матеріали справи та доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Товариством було укладено з компанією договір на виконання будівельно-монтажних робіт, згідно з яким компанія зобов'язувалася виконати і здати товариству будівельно-монтажні роботи та забезпечити комплектацію необхідного обладнання, а товариство зобов'язувалося забезпечити своєчасне фінансування робіт.

У зв'язку з цим товариство уклало з комерційним банком (далі - банк) кредитний договір про надання банком товариству цільової довгострокової позики у доларах США для фінансування капітальних витрат на будівництво згідно з інвестиційним проектом за рахунок коштів кредитної лінії Європейського банку реконструкції та розвитку для підтримки малого та середнього бізнесу.

На виконання кредитного договору для придбання устаткування під проект забудови відповідачеві було перераховано частину обумовлених договором грошових коштів у доларах США, що підтверджується матеріалами справи, зокрема виписками з особового рахунку товариства, копіями платіжних доручень банку. Отже твердження відповідача про недоведеність факту перерахування грошових коштів за кредитним договором є безпідставним.

Проте, як свідчать матеріали справи, банком було порушено умови кредитування щодо перерахувань коштів згідно з графіком надання позики на підставі заявки товариства, поданої до банку не пізніше, ніж за 20 днів до запланованого здійснення виплати. Незважаючи на подання товариством заявки на перерахування усієї суми кредиту, кошти у встановлений договором строк банком перераховані не були.

Ненадання кредиту у визначений договором строк та у визначеному розмірі позбавило позичальника можливості виконати інвестиційний проект.

Відповідно до укладеного договору про перевід боргу банк передав усі права та обов'язки за кредитним договором Національному банку України. У свою чергу Національний банк України прийняті на себе зобов'язання також не виконав.

Судовою колегією по перегляду рішень, ухвал, постанов визнано обгрунтованим висновок суду стосовно того, що позивачем не доведено відсутність вини за неналежне виконання зобов'язання за кредитним договором.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу кредитор визнається таким, що прострочив, якщо він не зробив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання. По грошовому зобов'язанню боржник не повинен платити проценти за час прострочення кредитора.

Отже неналежне виконання кредитором зобов'язань за кредитним договором звільняє боржника від сплати відсотків за користування кредитними коштами за час прострочення кредитора, але не звільняє боржника від сплати основного боргу, наявність якого підтверджено матеріалами справи.

З огляду на викладене судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов рішення арбітражного суду зі справи залишено без зміни як таке, що відповідає фактичним обставинам справи та чинному законодавству.

6. Сплата позичальником відсотків за користування кредитними коштами розглядається як доказ схвалення юридичної особою кредитної угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень.

Арбітражним судом розглянуто позов відкритого акціонерного товариства (далі - товариство) до банку про визнання недійсними кредитного договору та договору застави.

Рішенням суду кредитний договір визнано недійсним з огляду на те, що він був укладений посадовою особою товариства, яка не мала відповідних повноважень, а договір застави - таким, що втратив чинність, з посиланням на статтю 28 Закону України "Про заставу", згідно з якою дія договору застави припиняється у зв'язку з припиненням забезпеченого зобов'язання.

Постановою заступника голови арбітражного суду рішення зі справи скасовано, у задоволенні позову відмовлено, виходячи з того, що товариством у подальшому було схвалено укладену його керівником кредитну угоду. Доказом такого схвалення визнано платіжні доручення про сплату товариством відсотків за користування кредитними коштами. Наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення.

У заяві до Вищого арбітражного суду України товариство просило скасувати постанову суду зі справи з посиланням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування чинного законодавства України.

Перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Банк в особі директора філії банку, який діяв на підставі положення про філію та доручення банку, і товариство в особі його директора, який діяв на підставі статуту товариства, уклали кредитний договір.

Відповідно до розпорядження державної адміністрації до установчого договору та статуту товариства мали бути внесені зміни, згідно з якими укладення кредитного договору потребувало згоди спостережної ради товариства, а договір застави мав укладатися за згодою загальних зборів товариства.

Суду не було надано протоколів засідань спостережної ради чи то загальних зборів товариства, які свідчили б про надання директору товариства повноважень на укладення згаданих угод.

Водночас наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т.ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

Сплата товариством відсотків за користування кредитним коштами є свідченням того, що відповідна угода схвалена товариством.

З огляду на викладене судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов постанову суду зі справи залишено без зміни як таку, що відповідає обставинам справи та чинному законодавству України.

7. Курсові різниці, що виникають в результаті перерахунку кредитних коштів в іноземній валюті у національну валюту України, підлягають оподаткуванню у порядку, передбаченому законом для оподаткування операцій із розрахунками в іноземній валюті.

Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, задоволено позов спільного підприємства (далі - підприємство) до державної податкової інспекції про визнання недійсним її рішення у частині донарахування суми податку на прибуток, застосування фінансових санкцій та стягнення пені.

У заяві до Вищого арбітражного суду України державна податкова інспекція просила скасувати судові акти зі справи з посиланням на безпідставність застосування під час оподаткування кредитів в іноземній валюті пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон), яким урегульовано оподаткування операцій із розрахунками в іноземній валюті.

Перевіривши матеріали справи та розглянувши доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Рішення державної податкової інспекції було прийнято на підставі акта перевірки, згідно з яким курсові різниці, що виникли в результаті перерахунку у національну валюту кредитних коштів в іноземній валюті (далі - курсові різниці), підприємством було віднесено до складу валових витрат, у зв'язку з чим занижено суми податку на прибуток.

У заяві до Вищого арбітражного суду України державна податкова інспекція в обгрунтування своїх заперечень посилалася на пункт 7.9 статті 7 Закону, яким урегульовано порядок оподаткування операцій з борговими вимогами та зобов'язаннями.

Судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов доводи заявника визнано безпідставними. Оскільки позивачем отримано кредит в іноземній валюті, до оподаткування курсових різниць необхідно застосовувати норми закону, які регулюють особливості оподаткування операцій із розрахунками в іноземній валюті.

Такі норми вміщено у підпунктах 7.3.3 та 7.3.6 статті 7 Закону, згідно з якими:

будь-яка заборгованість платника податку або перед платником податку, основна сума якої виражена в іноземній валюті, відображається в податковому обліку дебітора або кредитора шляхом перерахунку суми такої заборгованості в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її виникнення (балансова вартість заборгованості);

з метою оподаткування будь-яка іноземна валюта або заборгованість в іноземній валюті, що перебували на обліку платника податку на кінець звітного періоду (тобто і заборгованість в іноземній валюті за кредитним договором), перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на останній робочий день звітного періоду. При цьому позитивна або від'ємна різниця між результатом такого перерахунку та балансовою вартістю іноземної валюти або заборгованості включається відповідно до валових доходів або валових витрат платника податку - кредитора або до валових витрат чи валових доходів платника податку - дебітора за наслідками звітного періоду. Для наступного податкового періоду балансова вартість іноземної валюти або заборгованості в іноземній валюті прирівнюється до їх вартості, визначеної на кінець попереднього звітного періоду.

За таких обставин у прийнятому рішенні суд обгрунтовано дійшов висновку про те, що підпункти 7.9.1 та 7.9.2 пункту 7.9 статті 7 Закону стосуються оподаткування коштів у національній валюті України, що складають основну суму кредиту, а оподаткування курсових різниць має здійснюватися відповідно до вимог пунктів 7.3.3 та 7.3.6 статті 7 Закону.

З огляду на відповідність висновків, викладених у рішенні та постанові суду, обставинам справи і чинному законодавству судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов залишила судові акти зі справи без зміни.