Щодо рішень Європейського суду з прав людини

У зв'язку з надходженням до Вищого адміністративного суду України доручення Кабінету Міністрів України від 31 січня 2012 року № 2814/1/1-12 та подання Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 19 січня 2012 року № 12.3-9/395 про виконання рішень Європейського суду з прав людини, які набули статусу остаточного, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне звернути увагу адміністративних судів на таке.

Остаточним рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" встановлено порушення пункту 1 статті 6 "Право на справедливий суд" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , яке полягало у порушенні права на доступ до суду у зв'язку із залишенням Вищим адміністративним судом України без розгляду касаційних скарг заявників, якими оскаржувалися рішення апеляційних судів, ухвалені в порядку цивільного судочинства.

Остаточним рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Желтяков проти України" визнано порушення пункту 1 статті 6 "Право на справедливий суд" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що полягало у порушенні права на справедливий судовий розгляд, права на виконання рішення національного суду та права на розгляд справи протягом розумного строку, у зв'язку з тим, що обґрунтування національного суду необхідності скасування остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами не може вважатися належним у контексті обставин цієї справи і, відповідно, таке скасування призвело до порушення принципу юридичної визначеності. Також Європейський суд з прав людини зазначив, що остаточне рішення суду до скасування тривалий час залишалося невиконаним та скасування судового рішення з порушенням принципу юридичної визначеності не може вважатися виправданням його невиконання. Крім того, національними судами не забезпечено розгляд справи заявника в "розумний строк" через затримки у провадженні, в основному з вини судів першої інстанції.

Порушення права на справедливий судовий розгляд передбачене пунктом 1 статті 6 "Право на справедливий суд" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку з тим, що національним судом не надано адекватного обґрунтування своїх рішень, Європейським судом з прав людини встановлено також у справі "Серявін та інші проти України" .

Остаточним рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Гримковська проти України" визнано порушення статті 8 "Право на повагу до приватного і сімейного життя" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , що полягало у недотриманні справедливого балансу між інтересами заявниці та інтересами суспільства, зокрема у зв'язку з тим, що заявниця не мала ефективної можливості впливати на процес прийняття рішень щодо використання дороги по вулиці, на якій вона проживає, як автомагістралі, включно з оскарженням у незалежному органі.

Остаточними рішеннями Європейського суду з прав людини у справах "Сірик проти України" та "Редакція газети "Правое дело" та "Шкепель проти України" встановлено порушення статті 10 "Свобода вираження поглядів" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема з підстав неврахування національними судами при ухваленні рішення позиції Конституційного Суду України ("Сірик проти України") та у зв'язку з обранням національним судом способу захисту, не передбаченого законодавством ("Редакція газети "Правое дело" та Шкепель проти України").

Остаточними рішеннями Європейського суду з прав людини у справах "Сук проти України" та "Серков проти України" встановлено порушення статті 1 "Захист власності" Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод .

Так, у справі "Сук проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що національні суди проігнорували вимоги статті 28 Закону України "Про бюджетну систему" , яка забороняла внесення змін до законодавства Законом України "Про Державний бюджет України", та що відсутність коштів не може бути підставою для недотримання своїх зобов'язань, у зв'язку з чим відмова національних органів у праві заявника на виплати, передбачені Указом Президента України від 4 жовтня 1996 року № 926/96 "Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ" , є свавільною та такою, що не ґрунтується на законі.

У справі "Серков проти України" Європейським судом з прав людини порушення встановлено у зв'язку з тим, що, по-перше, відповідне національне законодавство не було чітким та узгодженим та, відповідно, не відповідало вимозі "якості" закону, що мало наслідком його суперечливе тлумачення Верховним Судом України, та, по-друге, незастосування судами, всупереч національному законодавству, підходу, який був би сприятливішим для заявника, коли у його справі законодавство припускало неоднозначне тлумачення.

Про викладене повідомляється в порядку інформування.

'...'

Цей лист пропонуємо довести до відома суддів місцевих та апеляційних адміністративних судів.