Ухвала Конституційного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням громадянина Сульженка Артема Володимировича щодо офіційного тлумачення положень пункту 20 частини першої статті 106, частини третьої статті 121 Господарського процесуального кодексу України у взаємозвязку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України

Конституційний Суд України у складі суддів:

Головіна Анатолія Сергійовича - головуючого,

Бауліна Юрія Васильовича,

Бринцева Василя Дмитровича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Винокурова Сергія Маркіяновича,

Гультая Михайла Мирославовича,

Запорожця Михайла Петровича - доповідача,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни,

Овчаренка В'ячеслава Андрійовича,

Сергейчука Олега Анатолійовича,

Стецюка Петра Богдановича,

Стрижака Андрія Андрійовича,

Шаптали Наталі Костянтинівни,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на засіданні питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним зверненням громадянина Сульженка Артема Володимировича щодо офіційного тлумачення положень пункту 20 частини першої статті 106, частини третьої статті 121 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України.

Заслухавши суддю-доповідача Запорожця М.П. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Громадянин Сульженко Артем Володимирович звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень пункту 20 частини першої статті 106, частини третьої статті 121 Господарського процесуального кодексу України (далі - Кодекс) у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України.

На думку автора клопотання, необхідність в офіційному тлумаченні зазначених положень викликана тим, що в Кодексі нечітко врегульовано питання апеляційного оскарження ухвал місцевого господарського суду про відмову у відстрочці або розстрочці виконання рішення, ухвали, постанови, зміні способу та порядку їх виконання, що призводить до неоднозначних висновків судів. В одних випадках суди вважають названі ухвали такими, що підлягають оскарженню, в інших - такими, що не підлягають оскарженню.

На підтвердження неоднозначної практики застосування судами України положень пункту 20 частини першої статті 106, частини третьої статті 121 Кодексу Сульженко А.В. посилається на постанову Вищого господарського суду України від 3 червня 2010 року, у якій ідеться про можливість оскарження як задоволення, так і відхилення вимог заявника щодо відстрочки або розстрочки виконання рішення, ухвали, постанови, зміни способу та порядку їх виконання, та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 26 січня 2011 року і постанову Вищого господарського суду України від 2 лютого 2010 року, у яких зазначено, що відхилення вимог заявника з цього питання не підлягає оскарженню з огляду на приписи статей 106, 121 Кодексу.

Така невизначеність, як стверджує автор клопотання, може призвести до порушення його конституційних прав і свобод, оскільки позбавляє права на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень.

2. Конституційний Суд України, розглядаючи питання щодо відкриття конституційного провадження у цій справі у зв'язку з прийняттям Другою колегією суддів Конституційного Суду України процесуальної ухвали про відмову у відкритті конституційного провадження від 21 червня 2011 року, виходить з такого.

Згідно із Законом України "Про Конституційний Суд України" підставою для конституційного звернення щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є наявність неоднозначного застосування положень Конституції України або законів України судами України, іншими органами державної влади, якщо суб'єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод ( стаття 94) .

Як зазначив Конституційний Суд України в Ухвалі від 31 травня 2011 року N 15-у/2011, конституційне звернення має бути внесено особою, яка є суб'єктом відповідних конституційних прав і свобод та має підстави стверджувати про їх порушення або можливість порушення внаслідок неоднозначного застосування норм Конституції або законів України судами України, іншими органами державної влади, а тому прагне отримати офіційну інтерпретацію норм, які були застосовані при розв'язанні спірних правовідносин з метою забезпечення реалізації чи захисту своїх прав та свобод ( абзац восьмий пункту 2 мотивувальної частини) .

Обґрунтовуючи твердження про можливе порушення своїх конституційних прав і свобод, автор клопотання посилається на судові рішення, у яких розглянуто спори між суб'єктами господарської діяльності на підставі Кодексу, але він брав участь у судовому провадженні лише як представник підприємства.

З огляду на наведене Конституційний Суд України дійшов висновку, що Сульженко А.В. не є суб'єктом права на конституційне звернення щодо офіційного тлумачення положень пункту 20 частини першої статті 106, частини третьої статті 121 Кодексу.

Отже, є підстави для відмови у відкритті конституційного провадження у справі згідно з пунктом 1 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - відсутність встановленого Конституцією України, цим Законом права на конституційне звернення.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 150, 153 Конституції України, статтями 42, 45, 50, 94 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням громадянина Сульженка Артема Володимировича щодо офіційного тлумачення положень пункту 20 частини першої статті 106, частини третьої статті 121 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України на підставі пункту 1 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - відсутність встановленого Конституцією України, цим Законом права на конституційне звернення.

2. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною.