Про необхідність законодавчого врегулювання відповідальності підприємств, установ і організацій, передбаченої Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів"

У судовій практиці господарських судів постали проблемні питання щодо застосування деяких норм Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" (далі - Закон).

Відповідно до статті 19 Закону (у редакції Закону України від 05.07.2001 N 2606-III) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

У статті 20 Закону зазначено, що підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Згідно з цією ж статтею Закону порушення термінів сплати штрафних санкцій тягне за собою нарахування пені із суми недоїмки за кожний день прострочення, включаючи день сплати, в розмірі, передбаченому законом.

У разі відсутності коштів штрафні санкції застосовується шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи, організації в порядку, передбаченому Законом.

Проблеми, пов'язані із застосуванням наведених законодавчих приписів, полягають у такому.

1. Залишається невирішеним (так само як і в попередній редакції відповідних статей Закону) питання щодо наявності у Фонду України соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) та його відділень права на звернення до господарських судів з будь-якими позовами, у тому числі про стягнення згаданих штрафних санкцій. Адже згідно з частиною другою статті 1 Господарського процесуального кодексу України державні органи, до яких належить і Фонд (пункт 1 Положення про Фонд, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.91 N 92), мають право звертатися до господарського суду лише у випадках, передбачених законодавчими актами України. Тим часом ні Закон, ані інші законодавчі акти не передбачають таких випадків для Фонду та його відділень.

Отже за змістом наведеної норми Господарського процесуального кодексу України Фонд та його відділення не мають права на звернення до господарських судів з позовами, зокрема, про стягнення штрафних санкцій, а так само про їх застосування шляхом звернення стягнення на майно підприємств, установ, організацій.

У зв'язку з цим слід відзначити, що порядок і терміни сплати зазначених санкцій, який відповідно до частини шостої статті 20 Закону затверджується Кабінетом Міністрів України, досі не визначено. Але й у разі його затвердження питання стосовно права Фонду на звернення з позовами до господарських судів залишиться відкритим, оскільки право на таке звернення можливо встановити лише у законодавчому акті, тобто у відповідному законі.

Не вирішується та й не може вирішуватись це питання положеннями чинної Інструкції про порядок надходження, обліку й витрачання коштів Фонду України соціального захисту інвалідів, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації України від 02.08.99 N 130/171/398 (з наступними змінами і доповненнями). До того ж цю Інструкцію прийнято і зміни до неї внесено до набрання чинності Законом України від 05.07.2001 N 2606-III. Вона взагалі не узгоджується з чинною редакцією статей 19 і 20 Закону, оскільки в ній ідеться про відрахування до Фонду, які здійснюються підприємствами, установами, організаціями, і не згадується про нарахування та сплату штрафних санкцій.

2. Друга проблема безпосередньо пов'язана з першою і викликана неможливістю практичного застосування (без внесення належних змін і доповнень до чинного законодавства) частини четвертої статті 20 Закону. Законодавчо не врегульовано питання про те, хто і в якому порядку визначатиме факт відсутності у підприємств, установ, організацій коштів для сплати штрафних санкцій, та який орган і знову - таки в якому порядку вправі звертати стягнення на майно цих підприємств, установ, організацій.

3. Закон, а так само й інші законодавчі акти України, не визначають ні розміру, ані порядку нарахування і стягнення пені із суми недоїмки, яка може виникнути через порушення термінів сплати штрафних санкцій (частина друга статті 20 Закону). Отже й цю норму Закону неможливо реалізувати на практиці.

4. Відповідно до частини третьої статті 20 Закону підприємства (об'єднання), установи і організації сплачують штрафні санкції за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). Таким чином, підприємства, установи і організації, які у тому чи іншому звітному періоді не мають прибутку, фактично звільняються від сплати згаданих санкцій.

5. Закон покладає на підприємства (об'єднання), установи, організації обов'язок створювати для інвалідів певні умови праці і забезпечувати їм соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством. Що ж до працевлаштування інвалідів, то його віднесено до компетенції відповідних державних органів (стаття 18 Закону). Тим часом відповідальність підприємств (об'єднань), установ і організацій у вигляді штрафних санкцій згідно із статтею 20 Закону жодним чином не пов'язується з причинами, які зумовили недодержання підприємством, установою чи організацією нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. За таких умов штрафні санкції за недодержання цього нормативу фактично набирають характеру не майнової відповідальності, а обов'язкового платежу, не передбаченого законом.

6. Згідно з пунктом 9 статті 26 Закону України "Про підприємства в Україні" підприємство з правом найняття робочої сили за рішенням відповідної місцевої ради відповідно до Законів України "Про зайнятість населення" та "Про основи соціальної захищеності інвалідів і Україні" забезпечує певну кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема, інвалідів. У разі невиконання цієї вимоги або відмови у створенні робочих місць для даної категорії населення підприємство відраховує кошти на рахунок відповідної ради у порядку і розмірах, передбачених зазначеними Законами.

Наведена норма Закону України "Про підприємства в Україні" не узгоджується із статтею 20 Закону, яка передбачає сплату штрафних санкцій до відділень Фонду, а не здійснення відрахувань на рахунки рад.

Певні питання з числа наведених вже порушувалися Вищим господарським судом України у його зверненні до Верховної Ради України (лист від 01.09.98 N 01-2.2/220, копія додається), однак внесені до Закону зміни не вирішили деякі з цих питань і до того ж викликали нові, про які йдеться у цьому листі.

Враховуючи викладене, з метою вдосконалення правового регулювання передбаченої статтею 20 Закону відповідальності підприємств (об'єднань), установ і організацій вважали б за необхідне:

1. Внести доповнення до статей 19 і 20 Закону, передбачивши у них:

- право Фонду та його відділень на звернення з позовами до господарського суду про стягнення штрафних санкцій та пені;

- порядок звернення стягнення на майно підприємств, установ, організацій в разі відсутності у них коштів для сплати штрафних санкцій;

- розмір і порядок нарахування пені за порушення термінів сплати штрафних санкцій;

- законодавче вирішення питання про те, чи повинне підприємство, установа, організація сплачувати штрафні санкції за умови, коли інваліди не працюють на даному підприємстві, в установі чи організації у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням зазначеними у статті 18 Закону органами свого обов'язку щодо працевлаштування інвалідів.

Особливо підкреслюємо, що усі зазначені питання згідно із статтею 20 Закону та згаданою статтею 1 Господарського процесуального кодексу України потребують саме законодавчого вирішення і не можуть бути врегульовані підзаконними нормативно-правовими актами;

2. Узгодити згаданий пункт 9 статті 26 Закону України "Про підприємства в Україні" із статтями 19 і 20 Закону.