Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на обєкти авторського права і суміжних прав (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)

У порядку інформації та для врахування у розгляді справ надсилається огляд вирішених господарськими судами України спорів у справах, пов'язаних із захистом прав на об'єкти інтелектуальної власності, судові рішення в яких переглянуто в касаційному порядку Вищим господарським судом України.

1. Суб'єкт авторського права, який не передав організації колективного управління повноважень на управління своїми правами, має право вимагати вилучення своїх творів із дозволів на їх використання, які надаються цією організацією.

Товариство - власник майнових авторських прав звернулося до господарського суду з позовом до організації колективного управління про:

- заборону відповідачеві надавати дозволи на використання музичних творів, виключні права на які належать позивачеві, та одержувати авторську винагороду за їх використання;

- зобов'язання відповідача вилучити зазначені твори з наданих дозволів на використання творів шляхом повідомлення осіб, з якими укладено відповідні договори.

Рішеннями місцевого господарського суду, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, позовні вимоги задоволено лише стосовно тих музичних творів, використання яких вже відбулося.

Скасовуючи зазначені судові рішення, Вищий господарський суд України зазначив таке.

Статтею 45 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон) передбачено, що суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами особисто, через свого повіреного або через організацію колективного управління.

Частиною п'ятою статті 48 Закону встановлено, що на основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав.

Відповідно до частини другої статті 49 Закону суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об'єкти.

Отже, суб'єкти авторського права, які не передавали організації колективного управління повноважень на управління своїми правами, мають право вимагати вилучення своїх творів із дозволів на використання, які надаються цією організацією. При цьому закон не обмежує перелік творів, що підлягають вилученню, переліком тих творів, які фактично вже використовувалися (постанова Вищого господарського суду України від 22.09.2009 N 21/23).

2. Законодавство України не забороняє включення в договори про управління майновими правами авторів та/або суб'єктів суміжних прав положень про виплату гарантованої суми винагороди за використання відповідних об'єктів.

Господарськими судами першої і апеляційної інстанцій визнано недійсними пункти укладених організацією колективного управління і Товариством договорів, якими передбачено виплату щомісячно гарантованих сум винагороди, з посиланням на те, що: відповідні положення порушують встановлені Законом України "Про авторське право і суміжні права" порядок збору, розподілу і виплати винагороди; гарантована сума винагороди означає, що ця сума повинна бути сплачена навіть якщо вона не зібрана або зібрана не за використання об'єктів авторського чи суміжних прав, виключні права на які належать Товариству.

Скасовуючи судові рішення з цієї справи, Вищий господарський суд України звернув увагу, зокрема, на таке.

Згідно з частиною третьою статті 48 Закону України "Про авторське право і суміжні права" повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі.

У статті 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом "в" частини першої статті 49 Закону "Про авторське право і суміжні права" передбачено повноваження організації колективного управління збирати, розподіляти і виплачувати зібрану винагороду за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють

Отже, норми Цивільного кодексу України і названого Закону (зокрема, стаття 47 Закону) не обмежують організації колективного управління в укладенні договорів про управління майновими правами авторів та суб'єктів суміжних прав з включенням до них положень про виплату суб'єктові авторського чи/та суміжних прав гарантованої суми винагороди за використання об'єктів авторського та/чи суміжних прав (постанова Вищого господарського суду України від 13.10.2009 N 33/459).

3. Висновок про те, що акт фіксації порушення відповідачем авторських прав позивача може складатися представником організації лише на підставі спеціального договору доручення, укладеного позивачем і відповідною організацією, не ґрунтується на нормах законодавства.

Товариство звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Компанії компенсації за публічне виконання музичного твору без отримання дозволу позивача. Позовні вимоги обґрунтовувалися, зокрема, посиланням на акт фіксації порушення відповідачем авторських прав позивача, складений третьою організацією, яка не є учасником спору.

Судове рішення місцевого суду про відмову в позові, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, мотивовано, між іншим, відсутністю у представника відповідної організації повноважень здійснювати перевірку дотримання відповідачем авторських прав позивача у цій справі.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України зазначив, зокрема, таке.

Відповідно до пункту "а" статті 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права" порушенням авторського права, що дає підстави для судового захисту, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують майнові права суб'єктів авторського права, визначені статтею 15 цього Закону.

З акта перевірки, складеного представником третьої організації, яка не є учасником спору, і підписаного також фізичною особою - відвідувачем магазину, вбачається, що у приміщенні магазину відповідача за допомогою мобільного телефону зафіксовано факт використання музичного твору позивача. На підтвердження знаходження представника зазначеної організації у зазначений час у магазині відповідача та виконання в цьому торговельному закладі музичного твору позивач надав CD-R диск з відео- та аудіозаписом.

Згідно з частиною першою статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною першою статті 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Отже, не ґрунтується на нормах законодавства, що регулює питання, пов'язані із захистом прав на об'єкти інтелектуальної власності, висновок про необхідність для третьої організації, яка не є учасником спору, укладати з позивачем спеціальний договір-доручення, лише на підставі якого нібито мав бути складений акт фіксації використання музичного твору позивача. (постанова Вищого господарського суду України від 27.10.2009 N 9/343-08).

4. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

Товариство звернулося до господарського суду з позовом, у якому просило, зокрема, стягнути з підприємця суми компенсації за порушення майнових авторських прав з посиланням на отримане за договором виключне право на розповсюдження аудіовізуальних творів на дисках формату DVD шляхом оптового та/або роздрібного продажу для домашнього перегляду з правом передачі третім особам.

Рішенням місцевого суду, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, з підприємця стягнуто заявлені позивачем суми компенсації за порушення виключних майнових авторських прав позивача з посилання на необхідність захисту порушених відповідачем відповідних прав позивача.

За результатами розгляду касаційної скарги у справі Вищий господарський суд України зазначив таке.

За змістом статей 435, 440, 441, 443 Цивільного кодексу України, статей 7, 15, 31 - 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон) право на використання твору належить автору або іншій особі, яка одержала відповідне майнове право у встановленому порядку (за договором, який відповідає визначеним законом вимогам); використання твору здійснюється лише за згодою автора або особи, якій передано відповідне майнове право (за виключенням випадків, вичерпний перелік яких встановлено законом).

Водночас відповідно до абзацу другого частини першої статті 31 Закону майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, договір позивача з виробником дисків формату DVD з відповідними фільмами надає Товариству виключне право на розповсюдження шляхом оптового та/або роздрібного продажу в Україні саме примірників аудіовізуальних творів. Про передачу позивачеві авторських (не за назвою, а за змістом) майнових прав, які дозволяли б Товариству використовувати на свій розсуд (у межах визначених відповідним договором) самих творів, а не їх готових примірників іншого виробника у згаданому договорі не йдеться.

Отже, висновки господарських судів про наявність у позивача майнових авторських прав на аудіовізуальні твори не ґрунтуються на встановлених ними фактичних обставинах.

У цьому випадку попередні судові інстанції, неправильно застосувавши приписи статей 1, 8 і 15 Закону (стосовно визначення твору, примірника твору, об'єкта авторського права та обсягу прав з використання твору), безпідставно ототожнили твір як об'єкт авторського права з примірником цього ж твору, добросовісно відтвореного іншою особою (постанова Вищого господарського суду України від 03.11.2009 N 8/147/21).

5. У дослідженні питання щодо обсягу переданих за договором прав слід оцінювати не назву договорів, а їх зміст.

Компанія звернулося до господарського суду з позовом про: стягнення з підприємця компенсації за порушення майнових авторських прав; накладення на відповідача штрафу в розмірі 10% суми, присудженої судом на користь позивача.

Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у задоволенні позову відмовлено з огляду на те, що, на думку відповідних судових інстанцій, договори, які подано позивачем на підтвердження наявності у останнього виключних майнових авторських прав на аудіовізуальні твори, не є авторськими договорами у розумінні Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон).

Вищий господарський суд України, переглядаючи справу у касаційному порядку, скасував судові рішення у справі та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду, зокрема, на таке.

Згідно з частиною першою статті 1107 Цивільного кодексу України розпорядження майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі договорів, зокрема, договору про передання майнових прав інтелектуальної власності.

За приписом частини першої статті 1113 названого Кодексу за договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності одна сторона (особа, яка має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах.

Зі змісту наведених законодавчих приписів вбачається, що особи, які мають виключні майнові права на певні твори (в даному випадку - аудіовізуальні твори), можуть передати такі права іншим особам. При цьому в дослідженні питання щодо обсягу прав, що передані, господарським судам слід оцінювати не назву договорів (це може бути не обов'язково "авторський" договір), а їх зміст, що у розгляді даної справи здійснено не було (постанова Вищого господарського суду України від 24.11.2009 N 3/41/09).

6. Для ретрансляції об'єктів авторського права і суміжних прав в ефір, що є повторним публічним сповіщенням, обов'язковим є одержання відповідної згоди суб'єктів авторського права та/або суміжних прав.

Організація колективного управління звернулася до господарського суду з позовом, у якому, зокрема, просила стягнути з Товариства суму авторської винагороди за ліцензійним договором та суми штрафу, пені, втрат від інфляції за прострочення виконання зобов'язання з виплати авторської винагороди за цим договором та 3% річних за весь строк прострочення.

Посилання Товариства на те, що воно здійснює ретрансляцію програм організацій мовлення, і тому за порушення авторських або/та суміжних прав мають відповідати такі організації, а не Товариство, господарським судом визнано необґрунтованим і позов у відповідній частині задоволено.

Вищим господарським судом України прийняте рішення у справі залишено без змін, виходячи з того, що за приписами статті 1 Закону та статті 11 bis Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, ретрансляція є повторним публічним сповіщенням, й відтак обов'язковим є одержання відповідної згоди суб'єктів авторського права та суміжних прав як у випадку первинної передачі об'єктів авторського права і суміжних прав в ефір, так і для здійснення ретрансляції таких об'єктів (постанова Вищого господарського суду України від 02.02.2010 N 05/286-08).