Постановою місцевого суду від 29 грудня 2005 року позов задоволено: зобов'язано державну податкову інспекцію внести зміни до облікової картки особового рахунку приватного підприємства "М" за платежем N 14071700 "платіж за придбання торгових патентів на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу, сплаченого юридичними особами" шляхом зменшення плати за торгові патенти за I квартал 2004 року на суму 28000 грн.; стягнуто на користь приватного підприємства "М" з місцевого бюджету надмірну плату за торгові патенти на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу за I квартал 2004 року в сумі 28000 грн.; стягнуто з державної податкової інспекції на користь приватного підприємства "М" 283,40 грн. витрат на сплату державного мита.
Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову мотивовано посиланням на безпідставне збільшення податковою інспекцією в особовому рахунку позивача плати за торгові патенти на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу за I квартал 2004 року на 28000 грн. виходячи з розміру зазначеного платежу, встановленого статтею 57 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік", та на частини третю і п'яту статті 5 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" в редакції Закону від 9 липня 2003 року N 1068-IV, статті 1, 3, 7 Закону України "Про систему оподаткування", положенням яких, на думку суду, суперечить додаткове внесення плати за торгові патенти у зв'язку із запровадженням нових розмірів вартості торгових патентів законом про Державний бюджет України.
Постановою суду апеляційної інстанції від 6 червня 2006 року постанову місцевого суду від 29 грудня 2005 року - змінено: пункт 4 резолютивної частини постанови викладено в такій редакції: стягнуто з Державного бюджету України на користь приватного підприємства "М" 283,40 грн. витрат на сплату державного мита, у решті резолютивну частину постанови місцевого суду від 29 грудня 2005 року залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції обґрунтовано тим, що зміни до частини третьої статті 5 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", які полягали у встановленні нових розмірів вартості торгових патентів, були внесені Законом України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" у редакції Закону від 27 листопада 2003 року N 1344-IV, який набрав чинності 1 січня 2004 року, тоді як обов'язок зі сплати вартості торгових патентів виконаний позивачем 10 грудня 2003 року на підставі діючої на цю дату редакції частини третьої статті 5 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності". У частині, якою змінено постанову суду першої інстанції, постанову суду апеляційної інстанції мотивовано посиланням на статтю 94 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою, якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом установлено, що позивач отримав два торгові патенти на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу з використанням грального столу з кільцем рулетки та іншого грального столу N 120530 та N 120531 відповідно зі строками дії з 1 жовтня 2002 року по 30 вересня 2007 року, за які платіжним дорученням від 25 вересня 2002 року сплатив на рахунок відділення Державного казначейства України їх вартість та одноразову плату у розмірах вартості торгових патентів за 3 місяці - 32000 грн. та 24000 грн. відповідно, всього - 56000 гривень.
Платіжним дорученням від 10 грудня 2003 року позивач сплатив на рахунок відділення Державного казначейства України 28000 грн. вартості торгових патентів за I квартал 2004 року виходячи з вартості торгових патентів за рік, встановлених абзацами третім і четвертим частини третьої статті 5 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" в редакції Закону від 9 липня 2003 року N 1068-IV, а саме: для використання грального столу з кільцем рулетки - 64000 грн., для використання інших гральних столів (спеціальних столів для казино, крім столів для більярду) - 48000 грн. за кожний стіл.
На підставі заяви приватного підприємства "М" від 11 грудня 2003 року дію вказаних торгових патентів було припинено з 1 квітня 2004 року, а плату вартості торгових патентів у розмірі 28000 грн. (16000 грн. - для використання грального столу з кільцем рулетки та 12000 грн. - для використання іншого грального столу), яка підлягала внесенню в останній квартал їх дії - III квартал 2007 року - зараховано в оплату вартості таких патентів за I квартал 2004 року, що підтверджено випискою з облікової картки особового рахунку позивача та письмовими поясненнями відповідача.
З огляду на це у підприємства за I квартал 2004 року обліковувалась переплата на суму 28000 гривень.
Проте державна податкова інспекція на підставі листа Державної податкової адміністрації України від 8 грудня 2003 року збільшила позивачу в його особовому рахунку плату за торгові патенти на 28000 грн. у зв'язку із запровадженням статтею 57 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" нових розмірів вартості торгових патентів, внаслідок чого сума переплати за I квартал 2004 року склала 0 гривень.
Згідно з частиною третьою статті 5 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" і змінами, внесеними Законом України від 27 листопада 2003 року N 1344-IV "Про Державний бюджет України на 2004 рік", який набрав чинності 1 січня 2004 року, вартість торгового патенту на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу встановлюється у фіксованому розмірі (за рік): для використання грального автомата з грошовим або майновим виграшем - 2800 гривень; для використання грального столу з кільцем рулетки - 128000 гривень; для використання інших гральних столів (спеціальних столів для казино, крім столів для більярду) - 96000 гривень за кожний стіл; для використання кегельбанів, що вводяться у дію за допомогою жетона, монети або без них - 4000 гривень за кожний гральний жолоб (доріжку); для використання столів для більярду, що вводяться в дію за допомогою жетона, монети або без них, крім столів для більярду, що використовуються для спортивних аматорських змагань - 1200 гривень за кожний стіл для більярду; для провадження інших видів грального бізнесу, включаючи розіграші з видачею грошових виграшів у готівковій формі поза банківські установи або у майновій формі на місці - 4800 гривень за кожний окремий вид (місце) грального бізнесу.
Частиною п'ятою цієї статті встановлено, що оплата вартості торгового патенту на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу провадиться щокварталу до 15 числа місяця, що передує звітному кварталу.
Під час придбання торгового патенту на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу суб'єкт підприємницької діяльності вносить одноразову плату в розмірі вартості торгового патенту за 3 місяці. На суму, сплачену під час придбання торгового патенту, зменшується розмір плати за торговий патент, яка підлягає внесенню в останній квартал його дії.
Суб'єкт підприємницької діяльності може здійснити попередню оплату вартості торгового патенту на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу за весь термін дії торгового патенту. При цьому суб'єкт підприємницької діяльності звільняється від обов'язків додаткового внесення вартості торгового патенту в разі, якщо прийнятими після цього актами законодавства збільшується його вартість.
Відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
Як зазначено в пункті 3 Рішення Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997 року N 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України), звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є і те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).
Згідно з пунктом 1.2 статті 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України "Про систему оподаткування" обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу).
Виходячи із системного аналізу наведених правових норм, розмір плати за торговий патент визначається законом, яким установлено таку плату і який діє на момент виникнення зобов'язання щодо сплати останньої відповідно до частини п'ятої статті 5 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності".
З огляду на це, установивши, що зобов'язання позивача щодо плати за торгові патенти за I квартал 2004 року внаслідок сплати в установлений частиною п'ятою статті 5 зазначеного Закону строк (до 15 грудня 2003 року) припинилося, суд дійшов правильного висновку про відсутність законних підстав для збільшення позивачу розміру плати за вказаний період після запровадження законом підвищення розміру вартості торгових патентів та про право позивача на облік та повернення плати за торгові патенти в сумі 28000 гривень.
8. Товарна біржа не здійснює посередницьку діяльність при продажу об'єктів за біржовими угодами, а тому не є податковим агентом у розумінні пункту 12.3 статті 12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Товарна біржа "А" звернулася до суду з позовом до державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.
Рішенням місцевого суду від 21 липня 2005 року, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції від 1 вересня 2005 року, позов задоволено: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення в частині визначення товарній біржі "А", відповідно до пункту 2 статті 6 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", пункту 7.1 статті 7, пунктів 12.1, 12.3, 12.6 статті 12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", податкового зобов'язання за платежем з прибуткового податку та штрафні санкції, накладені на підставі підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".
Висновок судів про наявність підстав для задоволення позову мотивовано тим, що товарна біржа не є податковим агентом громадян стосовно оподаткування доходів, отриманих від продажу автомобілів за біржовими угодами, а відтак, донарахування позивачу податкових зобов'язань з прибуткового податку та з податку з доходів фізичних осіб за такими угодами згідно зі спірним податковим повідомленням-рішенням є неправомірним.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу спірної суми податкового зобов'язання слугував висновок державної податкової інспекції, викладений в акті перевірки від 15 жовтня 2004 року, про порушення пункту 7.1 статті 7, пунктів 12.1, 12.3 статті 12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" внаслідок невиконання обов'язку податкового агента щодо нарахування, утримання та перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб - продавців автомобілів за біржовими угодами, зареєстрованими товарною біржею "А".
Згідно з пунктом 1.15 статті 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" в редакції, чинній до набрання сили Законом України від 1 липня 2004 року N 1958-IV "Про внесення змін до Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (з 4 серпня 2004 року), податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи нерезидент або його представництво, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.
Податковим агентом, зокрема, є фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплати заробітної плати (інших виплат та винагород) таким іншим фізичним особам.
Пунктом 12.1 статті 12 вказаного Закону встановлено, що дохід платника податку від продажу об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, встановленою пунктом 7.1 статті 7 цього Закону.
Якщо об'єкт рухомого майна продається за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента, то така особа вважається податковим агентом платника податку стосовно оподаткування доходів, отриманих таким платником податку від такого продажу (пункт 12.3 статті 12 Закону) .
Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" не розкриває змісту посередництва як ознаки податкового агента.
Відповідно до частини першої статті 295 Господарського кодексу України комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє.
Не є комерційними агентами підприємці, що діють хоча і в чужих інтересах, але від власного імені (частина третя цієї статті).
Стаття 356 цього Кодексу регулює посередництво, пов'язане з випуском та обігом цінних паперів. При цьому суб'єктами такого посередництва визначені торговці цінними паперами, видами посередницької діяльності - виконання за дорученням, від імені та за рахунок емітента обов'язків з організації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим способом; купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені, за дорученням і за рахунок іншої особи; купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені та за свій рахунок (частини друга та третя).
Поряд із торговцями цінними паперами (суб'єктами господарювання, що здійснюють посередництво у сфері випуску та обігу цінних паперів) Господарський кодекс України окремо визначає статус фондової біржі (стаття 360).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що посередництво означає діяльність уповноваженого суб'єкта із вчинення юридичних дій в інтересах іншої особи від імені цієї особи або від власного імені.
Відповідно до частини першої статті 279 Господарського кодексу України товарна біржа є особливим суб'єктом господарювання, який надає послуги в укладенні біржових угод, виявленні попиту і пропозицій на товари, товарних цін, вивчає, упорядковує товарообіг і сприяє пов'язаним з ним торговельним операціям.
Товарна біржа не займається комерційним посередництвом і не має на меті одержання прибутку (частина сьома цієї статті).
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про товарну біржу" товарна біржа є організацією, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій.
Обов'язками товарної біржі, як це передбачено частиною другою статті 280 Господарського кодексу України та статтею 4 Закону України "Про товарну біржу", є: створення умов для проведення біржової торгівлі; регулювання біржових операцій; регулювання ціни на товари, що допускаються до обігу на біржі; надання членам і відвідувачам біржі організаційних, інформаційних та інших послуг; збір, обробка і розповсюдження інформації, що стосується кон'юнктури ринку.
Статутом товарної біржі "А" закріплено, що біржа реєструє факт укладення угод на торгах та вносить інформацію за укладеними угодами до реєстру угод; визначає порядок укладення і оформлення угод купівлі-продажу, веде облік біржових операцій; визначає регламент, місце проведення та умови торгів; надає учасникам біржових торгів необхідне обладнання, технічну та програмну підтримку; визначає заходи щодо управління ризиками, що можуть виникати на біржовому ринку; встановлює та наглядає за виконанням дисциплінарно-етичних норм учасниками біржових торгів.
Згідно з частиною першою статті 281 Господарського кодексу України основним документом, що регулює порядок здійснення біржових операцій, ведення біржової торгівлі та розв'язання спорів з цих питань, є правила біржової торгівлі.
Відповідно до підпунктів 2.1, 2.2 пункту 2 "Біржові посередники" Правил біржової торгівлі товарної біржі "А" біржова торгівля здійснюється шляхом проведення біржових операцій членом біржі: за замовленням клієнта, від свого імені та за власний рахунок або від свого імені та за рахунок клієнта (брокерська діяльність); від свого імені та за власний рахунок для власних потреб чи з метою подальшого перепродажу (брокерська діяльність). Член біржі, статутом якого не передбачена посередницька діяльність, має право займатися виключно брокерською діяльністю з реальним товаром.
Оплата клієнтами послуг членів біржі або брокерів за виконання замовлень із купівлі-продажу на біржі здійснюється у вигляді комісійної або брокерської винагороди, розмір якої може регулюватися внутрішнім документом біржі. Інші послуги, які надають посередники, оплачуються за згодою обох сторін відповідно до чинного законодавства.
Пунктом 3.2 Правил біржової торгівлі визначено, що учасниками біржових торгів є брокери - фізичні особи, зареєстровані на біржі відповідно до її статуту, обов'язки яких полягають у виконанні доручень членів біржі, яких вони представляють, щодо здійснення біржових операцій шляхом підшукування контрактів і поданні здійснюваних ними операцій для реєстрації на біржі; біржові маклери - працівники біржі, які ведуть біржові торги, фіксують усну згоду брокерів на укладення угоди на певних умовах; члени біржі - відповідно до Закону України "Про товарну біржу"; інші особи - за погодженням з директором біржі.
Біржова угода проходить два етапи укладення: починається з оголошення пропозиції продавця (1 етап) і закінчується в момент оформлення письмового біржового контракту (2 етап). Брокери або члени біржі зобов'язані підписати контракт, а біржа - зареєструвати його не пізніше наступного за укладенням угоди робочого дня. Відповідно до Правил біржової торгівлі біржовому контракту присвоюється реєстраційний номер, його форма та зміст затверджуються та засвідчуються печаткою біржі.
Частиною другою статті 15 Закону України "Про товарну біржу" встановлено, що угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.
Правовий статус товарної біржі свідчить, що вона здійснює організацію торгового процесу, забезпечує дотримання учасниками біржових торгів досягнутих домовленостей щодо купівлі-продажу товарів, які продаються на цих торгах, засвідчує факт укладення біржових угод та гарантує їх виконання. Така діяльність біржі не є здійсненням юридичних дій в інтересах іншої особи, а тому не є посередництвом.
Та обставина, що зареєстровані на біржі угоди не потребують нотаріального посвідчення, а приватні нотаріуси як особи, що здійснюють незалежну професійну діяльність, Законом України від 1 липня 2004 року N 1958-IV "Про внесення змін до Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" визнані податковими агентами, не означає, що товарна біржа через схожість юридичних наслідків реєстрації біржових угод з нотаріальним посвідченням договорів має статус податкового агента.
З огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність законних підстав для визначення позивачу податкових зобов'язань відповідно до спірного податкового повідомлення-рішення.
9. Обов'язок платника єдиного податку перейти на загальну систему оподаткування виникає з наступного за звітним періоду (кварталу), в якому платник єдиного податку припустився порушення вимог, установлених статтею 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва".
Споживче товариство "Ч" звернулося до суду з позовом до державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.
Постановою місцевого суду від 3 травня 2007 року в задоволенні позову про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 12 травня 2006 року про визначення споживчому товариству "Ч" податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну сумі 64651 грн., у тому числі 59151 грн. - основний платіж, 5500 грн. - штрафні санкції, та від 12 травня 2006 року про визначення цьому товариству податкового зобов'язання за вказаним платежем на загальну суму 39013,7 грн., у тому числі 9618,8 грн. - основний платіж, 29394,9 грн. - штрафні санкції, відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано посиланням на статті 1, 5 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" та встановлену обставину перевищення позивачем станом на 1 жовтня 2004 року обсягу виручки від реалізації товарів, робіт, послуг у розмірі 17 грн., на підставі чого суд дійшов висновку про наявність у позивача обов'язку з переходу на загальну систему оподаткування, обліку та звітності з 1 жовтня 2004 року, а не з 1 січня 2005 року, як це було здійснено позивачем. Також за відсутності у позивача податкових накладних за IV квартал 2004 року на загальну суму 48151 грн. та при неоподаткуванні податком на додану вартість господарської операції з продажу фізичній особі Д. частини магазину (основного фонду) на загальну суму 55000 грн., яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, суд дійшов висновку про порушення позивачем відповідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 та підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість".
Постановою суду апеляційної інстанції від 23 серпня 2007 року постанову місцевого суду від 3 травня 2007 року скасовано та позов задоволено. Судове рішення мотивовано тим, що згідно зі статтею 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" однією з необхідних умов для переходу на спрощену систему оподаткування суб'єктів малого підприємництва - юридичних осіб, а, отже, і перебування на цій системі, є обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), що не перевищує 1 млн.грн. за рік, а оскільки у позивача перевищення встановленої суми виручки мало місце лише за наслідками фінансово-господарської діяльності за 9 місяців 2004 року, то і вимога статті 5 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" щодо переходу на загальну систему оподаткування, обліку та звітності у разі порушення встановлених умов для перебування на спрощеній системі оподаткування стосується наступного за роком звітного періоду, тобто I кварталу 2005 року. А відтак, позивач правомірно перейшов на загальну систему оподаткування лише з 1 січня 2005 року.
Переглядаючи рішення суду апеляційної інстанції у касаційному порядку, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що позивач у 2004 році перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності та сплачував єдиний податок.
Відповідно до статті 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.
Статтею 5 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" передбачено, що в разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).
Отже, встановлений нормативним актом обов'язок платника єдиного податку перейти на загальну систему оподаткування в зазначених випадках виникає в періоді (кварталі), що настає за звітним, в якому платник єдиного податку припустився порушень вимог, установлених статтею 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва".
Оскільки перевищення суми виручки в 1 млн.грн. позивачем сталося у III кварталі 2004 року, то наступним за цим періодом (кварталом) є IV квартал цього року, що розпочинається з 1 жовтня 2004 року. Саме з цієї дати позивач втратив право на сплату єдиного податку та був зобов'язаний сплачувати податки, збори (обов'язкові платежі) в загальному порядку.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що запровадження спрощеної системи оподаткування поряд із діючою загальною системою оподаткування було спрямоване, насамперед, на введення пільгового режиму оподаткування для тих суб'єктів господарювання, які до цього часу перебували на загальній системі оподаткування, у разі відповідності діяльності цих суб'єктів критеріям (умовам), установленим статтею 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва". Таке тлумачення норм зазначеного Указу відповідає меті їх правового регулювання, оскільки введення пільгового режиму оподаткування має стимулюючий зміст та спрямовано на заохочення суб'єктів малого підприємництва своєчасно сплачувати встановлені законом податки та обов'язкові платежі. У зв'язку з цим обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) саме за рік має правове значення для суб'єктів господарювання, які перебувають на загальній системі оподаткування та виявили бажання обрати спосіб оподаткування за єдиним податком.
| В.о. Голови Вищого адміністративного суду України | М.Сірош |