Про Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів"

У зв'язку з прийняттям Верховною Радою України Закону України від 05.03.2009 N 1076-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів" (далі - Закон від 05.03.2009 N 1076-VI) Вищий господарський суд України вважає за необхідне звернути увагу господарських судів України на таке.

1. Закон від 05.03.2009 N 1076-VI набирає чинності з дня опублікування; вперше його опубліковано в газеті "Урядовий кур'єр" від 31.03.2009 N 57(3963).

2. Законом від 05.03.2009 N 1076-VI внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), за змістом яких:

2.1. Спори, зазначені в пункті 4 частини першої статті 12 ГПК, не можуть бути передані на вирішення третейського суду. Пунктом 10 статті 6 Закону України "Про третейські суди" (у редакції Закону від 05.03.2009 N 1076-VI) також визначено, що справи, які виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств, не можуть розглядатися третейськими судами;

2.2. Факти, встановлені рішенням третейського суду під час розгляду справи, не мають преюдиційного характеру під час вирішення спору господарським судом, у тому числі й такого спору, в якому беруть участь ті самі сторони (частина друга статті 35 ГПК) .

З наведеним кореспондується припис частини десятої статті 38 Закону України "Про третейські суди" (в редакції Закону від 05.03.2009 N 1076-VI) , за яким обставини, встановлені рішенням третейського суду, підлягають обов'язковому доказуванню при розгляді цивільних, господарських та інших справ, в яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлені ці обставини.

3. Згідно із змінами, внесеними Законом від 05.03.2009 N 1076-VI до статті 6 Закону України "Про третейські суди", істотно розширено перелік категорій справ, що виникають із цивільних та господарських правовідносин і не підлягають розглядові третейськими судами, зокрема, до їх числа віднесено справи:

- однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство;

- у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки;

- про встановлення фактів, що мають юридичне значення;

- у спорах, що виникають з трудових відносин;

- що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств;

- за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

4. Законом від 05.03.2009 N 1076-VI розширено й коло осіб, які вправі оскаржити рішення третейського суду. До числа таких осіб віднесено, крім сторін, які передали спір на вирішення третейського суду, також третіх осіб та осіб, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права та обов'язки (частина друга статті 51 Закону України "Про третейські суди" в редакції Закону від 05.03.2009 N 1076-VI).

При цьому вирішення третейським судом питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі, визначено як підставу для:

1) оскарження та скасування рішення третейського суду (пункт 5 частини третьої статті 51 Закону України "Про третейські суди" в редакції Закону від 05.03.2009 N 1076-VI) ;

2) відмови компетентним (у тому числі господарським) судом у задоволенні заяви про видачу виконавчого документа (пункт 9 частини шостої статті 56 Закону України "Про третейські суди" в тій же редакції).

5. Відповідно до частини четвертої статті 51 Закону України "Про третейські суди" (в редакції Закону від 05.03.2009 N 1076-VI) заяву про скасування рішення третейського суду може бути подано до компетентного суду сторонами, третіми особами протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом, а особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, - протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейського суду. Законом не передбачено можливості відновлення цих строків; тому в разі їх пропуску з будь-яких причин місцевий господарський суд має ухвалою відмовити у прийнятті відповідної заяви (див. також підпункт 1.4 пункту 1 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 11.04.2005 N 04-5/639 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами Закону України "Про третейські суди").

6. Частиною шостою статті 51 Закону України "Про третейські суди" (із змінами, внесеними Законом від 05.03.2009 N 1076-VI) передбачено, що у разі, якщо рішення третейського суду скасовано повністю або частково внаслідок визнання компетентним судом недійсною третейської угоди або через те, що рішення прийнято у спорі, який не передбачений третейською угодою, чи цим рішенням вирішені питання, що виходять за межі третейської угоди або рішення прийнято у справі, не підвідомчій третейському суду, відповідний спір не підлягає подальшому розгляду в третейських судах.

Господарським судом у зв'язку з цим необхідно мати на увазі, що наведена норма не позбавляє сторону чи сторони зазначеного спору права на звернення у подальшому до суду загальної юрисдикції в установленому законом порядку з додержанням правил підвідомчості та підсудності справ.

7. Згідно з пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону від 05.03.2009 N 1076-VI не підлягають примусовому виконанню рішення третейських судів, прийняті до набрання чинності цим Законом і не виконані на день набрання чинності цим Законом, у справах, які відповідно до цього Закону не підвідомчі третейським судам.

Отже, після 31.03.2009 (дати набрання чинності Законом від 05.03.2009 N 1076-VI) господарські суди не повинні видавати накази на виконання рішень третейських судів у розглянутих останніми справах, які зазначено в пунктах 1 - 13 статті 6 Закону України "Про третейські суди", в тому числі в тих випадках, коли на час розгляду таких справ вони були підвідомчі третейським судам.

8. З повним текстом Закону від 05.03.2009 N 1076-VI можна ознайомитися також в юридичних інформаційно-пошукових системах, зокрема, "Законодавство" та "ЛІГА".

9. До внесення змін до рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 11.04.2005 N 04-5/639 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами Закону України "Про третейські суди" названі рекомендації можуть використовуватись господарськими судами з урахуванням положень Закону від 05.03.2009 N 1076-VI.

Про викладене повідомляється у порядку інформації та для врахування у розгляді справ, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про третейські суди".