Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів

У порядку інформації доводяться до відома відповіді Вищого Арбітражного Суду України на запити щодо застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів.

1. На запитання, чи підлягають оподаткуванню доходи, одержані селянським фермерським господарством від інших, крім виробництва і переробки сільськогосподарської продукції, видів діяльності, Вищий Арбітражний Суд України дав таку відповідь.

Відповідно до пункту 1 статті 27 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" оподаткування прибутку такого господарства проводиться у порядку, встановленому законодавством для сільськогосподарських підприємств. Згідно зі статтею 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від сплати податку звільняються підприємства - з прибутку, одержаного від виробництва сільськогосподарської продукції та продукції її переробки на власних виробничих потужностях, за винятком продукції, переліченої у цих статтях зазначених законів.

2. У зв'язку з виданням Мінтрансом України наказу від 16.01.95 N 25 "Про затвердження Рівнів граничних розходжень при визначенні маси нетто вантажів, що перевозяться залізницями України" виникло питання, яким нормативним актом - цим наказом чи Правилами перевозок вантажів, виданими на підставі Статуту залізниць, - слід керуватись при вирішенні спорів. Вищий Арбітражний Суд України відповів таке.

Виходячи з постанови Верховної Ради України від 12.09.91 "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" при визначенні маси нетто вантажу вантажоодержувачам (вантажовідправникам) і арбітражному суду слід керуватись зазначеним наказом Мінтрансу України. Що ж до вантажів, які не передбачені цим наказом, то при вирішенні спорів слід виходити з норм граничних розходжень, встановлених Правилами перевозок вантажів.

3. При вирішенні спорів, пов'язаних з автоперевезеннями вантажів, виникло питання, чи повинен суб'єкт підприємницької діяльності мати ліцензію на здійснення автоперевезень, якщо вони здійснюються ним виключно в межах власних потреб, на яке дано таку відповідь.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про підприємництво" підприємницькою може вважатись лише діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг і зайняттю торгівлею з метою одержання прибутку. У разі відсутності такої мети немає правових підстав вважати діяльність господарюючого суб'єкта підприємницькою.

Що ж до Умов і правил ліцензійної діяльності по здійсненню внутрішніх та міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом та контролю за їх дотриманням, затверджених наказом Мінтрансу України від 19.07.93 N 178, то арбітражному суду при вирішенні спору слід застосовувати їх з урахуванням вимог статті 83 АПК України, згідно з якою у задоволенні вимог сторони слід відмовити, якщо ці вимоги грунтуються на акті державного чи іншого органу, що не відповідає законодавству.

4. При розгляді справ, пов'язаних з приватизацією майна невеликих державних підприємств, виникло питання про наслідки пропуску місячного строку, встановленого Законом України "Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" для звернення з заявою про визнання недійсними укладених на аукціоні угод.

Вищий Арбітражний Суд України повідомив таке.

Встановлений статтею 20 згаданого вище Закону строк є присічним і до нього не можуть застосовуватись правила щодо перебігу та поновлення строків позовної давності. Цей строк встановлено для визнання недійсними угод, пов'язаних з організацією та проведенням аукціону, конкурсу, тому він не стосується договору купівлі-продажу об'єкта приватизації, що укладається за результатами аукціону, конкурсу. Щодо визнання недійсними таких договорів повинні застосовуватись загальні правила, встановлені нормами глави 3 Цивільного кодексу України.

5. Останнім часом трапляються випадки, коли Міністерство фінансів України надає відстрочку або звільняє деякі організації, що звертаються до арбітражного суду, від сплати державного мита, у зв'язку з чим виникло питання щодо правомірності таких рішень Мінфіну.

Вищий Арбітражний Суд України відповів таке.

На підставі статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 "Про державне мито" Міністерство фінансів України вправі вирішувати питання про надання пільг щодо сплати державного мита, яке зараховується до державного бюджету України.

6. В арбітражних судах деяких областей виникло питання щодо розподілу арбітражних витрат у випадках припинення провадження у справах за мотивом сплати відповідачем боргу після звернення кредитора з позовом, на яке Вищий Арбітражний Суд України дав таку відповідь.

Якщо відповідач сплатив борг після звернення кредитора з позовом, витрати, пов'язані зі сплатою державного мита позивачем, покладаються на відповідача на підставі статті 49 АПК України.

7. На запитання, як арбітражний суд повинен розподілити витрати, пов'язані зі сплатою державного мита у випадку, коли позов про зворотнє стягнення безпідставно списаних коштів задоволено, Вищий Арбітражний Суд України відповів таке.

На підставі частини 4 статті 49 АПК України стороні, на користь якої відбулось рішення, арбітражний суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита.

8. При розгляді заяв кредиторів про визнання боржників банкрутами виник ряд питань, на які Вищий Арбітражний Суд України дав такі відповіді.

8.1. Згідно зі статтею 6 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів" суми недоїмки стягуються у безспірному порядку за розпорядженнями державних податкових інспекцій. Розпорядження про безспірне стягнення недоїмок не видаються, якщо платники своєчасно подали до установ банку платіжні доручення на перерахування належних платежів. У разі відсутності коштів на рахунку платника платіжне доручення враховується на позабалансовому рахунку 9929 "Розрахункові документи, обов'язкові до сплати". Оплата цих доручень має здійснюватись банками при надходженні коштів на рахунки платників у примусовому порядку. Таким чином зазначені платіжні доручення за своєю юридичною силою прирівнюються до виконавчих документів і як такі мають враховуватись арбітражним судом при вирішенні питання щодо порушення справи про банкрутство.

Опротестований вексель до кола виконавчих документів не входить. Протест векселя лише надає кредитору право звернутись до боржника з претензією за правилами АПК України.

8.2. Визнання недійсними угод, укладених боржниками відповідно до статті 15 Закону України "Про банкрутство", здійснюється у межах провадження зі справи про банкрутство після визнання боржника банкрутом і процесуально оформлюється ухвалою. Тому позовне провадження про визнання угоди недійсною не порушується. До прийняття ухвали про визнання угоди недійсною арбітражний суд повинен встановити наявність обставин, зазначених у статті 15 названого Закону, для чого він вправі витребувати необхідні документи, письмові пояснення тощо від усіх сторін зазначеної угоди. Ці процесуальні дії також оформлюються ухвалами.

8.3. Ліквідаційна комісія, утворена відповідно до статті 16 Закону України "Про банкрутство", при стягненні дебіторської заборгованості діє від імені підприємства-банкрута в порядку, передбаченому АПК України (пред'явлення претензії, подання позову). Тому в цих випадках порушується провадження в окремих справах про стягнення заборгованості за заявами підприємств-банкрутів на загальних підставах.

8.4. Відсутність у банкрута майна, на яке може бути звернене стягнення, повинна бути підтверджена поданим арбітражному суду в установленому порядку (стаття 22 Закону України "Про банкрутство") ліквідаційним балансом, що згідно з частиною 2 названої вище статті може стати підставою для винесення ухвали про ліквідацію юридичної особи-банкрута.