Судова практика у справах про злочини неповнолiтнiх i втягнення їх у злочинну дiяльнiсть

У ст. 161 КПК проголошено змагальнiсть пiд час кримiнального процесу. Але механiзм реального забезпечення змагальностi у цьому Кодексi не закрiплений. Так, сформульоване у ч. 3 ст. 47 КПК положення про те, що "особа, яка провадить дiзнання, слiдчий чи суд можуть призначити захисника у встановленому законом порядку через адвокатське об'єднання", не узгоджується iз Законом вiд 19 грудня 1992 р. "Про адвокатуру". Нi в зазначеному Кодексi, нi в Законi не виписано порядку призначення захисника. У деяких областях адвокати реєструються як такi, що iндивiдуально займаються адвокатською дiяльнiстю. При цьому суди позбавляються можливостi "у встановленому законом порядку" призначити захисника неповнолiтньому обвинуваченому. Тому не випадково, що в деяких судах неповнолiтнiх захищає за призначенням, як правило, один i той же адвокат. Наприклад, в усiх надiсланих Сарненським районним судом Рiвненської областi справах неповнолiтнiх захищав за призначенням один адвокат.

У судовiй практицi трапляються непоодинокi випадки, коли декiлькох неповнолiтнiх без з'ясування можливих суперечностей щодо їх позицiй, рiзних ролей у вчиненнi злочинiв захищає один i той же адвокат. Iз матерiалiв кримiнальної справи щодо неповнолiтнього С.В., 1985 року народження, вбачається, що пiд час його затримання як пiдозрюваного, при його допитi, а також в iнших слiдчих дiях брав участь адвокат Б., але ця ж особа була адвокатом повнолiтнього С.С. Iз матерiалiв справи випливає, що пiд час очної ставки мiж неповнолiтнiм С.В. та його братом повнолiтнiм С.С. виявлено розбiжностi стосовно обставин справи. Через це їм при пред'явленнi органами попереднього слiдства обвинувачення з одним захисником було порушено їхнє право на захист. На пiдставi вищезазначеного судова колегiя у кримiнальних справах Апеляцiйного суду Чернiгiвської областi направила справу для додаткового розслiдування з призначенням пiдсудному повнолiтньому С.С. iншого адвоката. У цьому випадку, встановивши наявнiсть обставин, за яких одна й та ж особа не може бути захисником двох i бiльше пiдозрюваних, обвинувачених чи пiдсудних, якщо iнтереси захисту одного з них суперечать iнтересам захисту iншого, згiдно зi ст. 611 КПК слiдчий повинен винести постанову про усунення захисника вiд участi у справi та повiдомити про це захисниковi i пiдозрюваному, обвинуваченому, пiдсудному. Пiд час судового засiдання рiшення про це має прийняти суд.

Практичне значення має питання про те, чи повинен захисник брати участь у справах щодо осiб, якi вчинили злочин у неповнолiтньому вiцi, а на час провадження дiзнання, досудового слiдства чи судового розгляду вже досягли 18 рокiв. У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду вiд 26 червня 1981 р. № 5 дано вiдповiдне роз'яснення, що участь захисника у справi є обов'язковою, незалежно вiд того, чи досягла особа на час судового засiдання повнолiття.

Згiдно з даними апеляцiйних судiв багатьох областей, в органах внутрiшнiх справ поширена практика, коли неповнолiтнiх, щодо яких порушено кримiнальну справу, впродовж досудового слiдства до пред'явлення обвинувачення i застосування запобiжного заходу допитували як свiдкiв. При цьому їх попереджали про кримiнальну вiдповiдальнiсть за вiдмову вiд давання показань i за дачу завiдомо неправдивих показань, тобто фактично примушували cвiдчити проти себе. Таким чином порушувалося право на захист, гарантоване Конституцiєю i закрiплене статтями 43 - 48 КПК, про те, що пiдозрюваний чи обвинувачений має право вiдмовитися давати показання, мати захисника i побачення з ним до першого допиту, подавати докази, заявляти клопотання, подавати скарги, а за наявностi вiдповiдних пiдстав - на забезпечення безпеки, на що суди не завжди реагували.

У кримiнальнiй справi, що розслiдувалася Луцьким МВ УМВС Волинської областi стосовно неповнолiтнiх Д. та П. за ч. 3 ст. 186 КК пiд час затримання як пiдозрюваних у вчиненнi крадiжки їх допитали як свiдкiв, а також за їх участi, як зi свiдками було проведено вiдтворення обстановки та обставин подiї злочину. Кримiнальну справу порушено 11 вересня 2001 р., а оперативнi працiвники мiлiцiї за день до цього, 10 вересня 2001 р., провели обшук без вмотивованого рiшення суду. Про затримання неповнолiтнiх їхнiх родичiв не повiдомили взагалi.

Апеляцiйний суд Автономної Республiки Крим скасував вирок Феодосiйського мiського суду щодо неповнолiтнiх Н. i П., якi були засудженi за ч. 2 ст. 142 КК 1960 р. Затриманих за пiдозрою у вчиненнi злочину неповнолiтнiх Н. i П. допитували як свiдкiв. При цьому Н. було попереджено про кримiнальну вiдповiдальнiсть за вiдмову вiд давання показань (ст. 385 КК) i за дачу завiдомо неправдивих показань (ст. 384 КК), хоча на цей момент йому виповнилося тiльки 15 рокiв i вiн не був суб'єктом зазначених злочинiв. Крiм того, допит затриманих неповнолiтнiх було проведено без участi захисника.

З огляду на наведенi обставини цiлком слушною є пропозицiя юристiв-практикiв i науковцiв про доповнення ст. 431 чинного КПК ще однiєю ознакою, за якою особу визнають пiдозрюваною, - порушення стосовно неї кримiнальної справи.

Судам необхiдно враховувати, що пiд час розгляду справ про злочини неповнолiтнiх бажаною є участь законного представника. За його участю можна бiльш повно з'ясувати умови життя та виховання неповнолiтнього пiдсудного. Згiдно зi ст. 441 КПК суди повиннi викликати в судове засiдання законних представникiв неповнолiтнього, якi беруть участь у судовому розглядi справи щодо осiб, котрi не досягли 18-рiчного вiку. Пiсля досягнення пiдсудним цього вiку участь законного представника у справах не є обов'язковою. Так, у справах, що розглядалися судами Хмельницької областi, брали участь у судовому розглядi 85,7 % вiд загальної кiлькостi законних представникiв, якi в ходi досудового слiдства були визнанi учасниками процесу i залученi до участi у справi. Мали мiсце й такi факти, коли законнi представники з'являлися в судове засiдання, але суддi не роз'яснювали їм їхнi права в судовому засiданнi i не заслуховували їх як учасникiв процесу. Наприклад, такi випадки траплялись у Хмельницькому та Шепетiвському мiських судах цiєї областi.

При необхiдностi допитати батькiв або iнших законних представникiв неповнолiтнього як свiдкiв суд заслуховує їх показання. У цьому випадку законного представника попереджають про кримiнальну вiдповiдальнiсть лише за дачу завiдомо неправдивих показань.

Виявлено випадки, коли органи досудового слiдства призначали неповнолiтнiм обвинуваченим законних представникiв, якi не є такими, а суди на цi порушення не реагувати. Вiдповiдно до п. 10 ст. 32 КПК законними представниками можуть бути батьки, опiкуни, пiклувальники особи або представники тих установ i органiзацiй, пiд опiкою чи опiкуванням яких вона перебуває. Наприклад, розглядаючи кримiнальну справу за обвинуваченням неповнолiтнього С. за ч. 3 ст. 185 КК, Хотинський районний суд Чернiвецької областi не звернув уваги на ту обставину, що на порушення зазначеного закону досудове слiдство визнало законним представником брата пiдсудного, який не є нi опiкуном, нi пiклувальником неповнолiтнього.

Законний представник може бути усунутий вiд участi в судовому розглядi, якщо буде встановлено, що його дiї завдають шкоди iнтересам неповнолiтнього пiдсудного (ч. 4 ст. 441 КПК).

З метою забезпечення прав i законних iнтересiв неповнолiтнього та досягнення попереджувальних результатiв судового процесу суди повиннi повiдомляти мiлiцiю i службу у справах неповнолiтнiх, а також пiдприємства, установи та органiзацiї, в яких навчається чи працює неповнолiтнiй, про час i мiсце розгляду справи про вчиненi ним злочини. Суд також вправi викликати в судове засiдання представникiв зазначених органiв i органiзацiй. Апеляцiйнi суди повiдомили, що участь представникiв служби у справах неповнолiтнiх та мiлiцiї у справах неповнолiтнiх сприяє активiзацiї профiлактичної роботи з цiєю групою населення та забезпечує контроль за поведiнкою неповнолiтнiх у перiод вiдбування покарання, яке не пов'язане з позбавленням волi. На думку багатьох апеляцiйних судiв, слiд частiше викликати в судове засiдання цих представникiв, а також вiдповiдно до положень ст. 443 КПК залучати до участi представникiв пiдприємств, установ i органiзацiй за мiсцем навчання чи роботи пiдсудних неповнолiтнiх. Але у бiльшостi справ не вирiшувалося питання про виклик у судове засiдання представникiв комiсiї та мiлiцiї у справах неповнолiтнiх, а також з мiсця роботи чи навчання неповнолiтнього, як того вимагають статтi 442, 443 КПК. Так, у Харкiвськiй областi у бiльшостi справ про злочини, вчиненi неповнолiтнiми, представники мiлiцiї та комiсiї у справах неповнолiтнiх не викликалися для участi в судовому засiданнi навiть тодi, коли пiдсудний до вчинення злочину перебував у них на облiку. Цi недолiки в роботi судiв є перешкодою до всебiчного з'ясування даних про особу неповнолiтнього, виявлення причин i умов, що призвели до вчинення злочину, та дослiдження умов, у яких виховувалися чи навчалися неповнолiтнi. У багатьох матерiалах кримiнальних справ данi про повiдомлення служби у справах неповнолiтнiх та мiлiцiї у справах неповнолiтнiх про час i мiсце розгляду справи вiдсутнi.

Суди залишають поза увагою факти неявки в судове засiдання та iгнорування представниками комiсiй та iнспекцiй у справах неповнолiтнiх повiдомлень судiв про час i мiсце розгляду справи щодо неповнолiтнього (ст. 442 КПК), а так само - представниками пiдприємств, установ i органiзацiй (ст. 443 КПК).

Вiдповiдно до вимог ст. 445 КПК при постановленнi вироку крiм питань, зазначених у ст. 324 КПК, суд зобов'язаний в разi звiльнення неповнолiтнього вiд вiдбування покарання з випробуванням чи застосування до нього покарання, не пов'язаного з позбавленням волi, обговорити необхiднiсть призначення громадського вихователя. Але цю норму закону суди практично не використовують. За повiдомленням апеляцiйних судiв Житомирської, Полтавської та iнших областей, у жоднiй iз вивчених справ про злочини неповнолiтнiх це питання суди першої iнстанцiї не порушували.

Важливим засобом запобiгання злочинностi серед неповнолiтнiх є встановлення i притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi дорослих осiб, якi спонукали неповнолiтнiх до вчинення злочину. Як свiдчить судова статистика, за останнi 11 рокiв, починаючи з 1992 р., кiлькiсть неповнолiтнiх, якi вчинили злочини за участю дорослих, збiльшилася в 2,2 раза. У 2002 р. засуджено 6489 неповнолiтнiх, якi вчинили злочини за участю дорослих, що на 6,3 % менше, нiж у попередньому роцi. Третина засуджених пiдлiткiв (32,3 %) вчинили злочини разом iз дорослими, iнколи - пiд їх безпосереднiм впливом. Це насамперед корисливi пропозицiї, прохання, поради або нерiдко - залучення до спiльного вживання алкогольних напоїв чи наркотичних засобiв. Часто дорослi вже були судимi i втягують у злочинну дiяльнiсть молодь. Залучення пiдлiткiв до вживання алкоголю та наркотикiв є додатковим мотивом для вчинення ними злочинiв. У 2002 р. засуджено 3396 (16,9 %) неповнолiтнiх, якi вчинили злочини у станi алкогольного сп'янiння. Пiд час розгляду справ щодо неповнолiтнiх суди повиннi ретельно дослiджувати не тiльки обставини пред'явленого пiдлiткам обвинувачення, а й питання про те, чи не були вони втягнутi у злочин дорослими особами. Пленум Верховного Суду України в постановi вiд 23 грудня 1983 р. № 6 роз'яснив, що у випадку, коли органи досудового слiдства не вжили всiх передбачених законом заходiв до виявлення i притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi осiб, якi втягнули неповнолiтнiх у вчинення злочину, суд має повернути справу на додаткове розслiдування. Однак належним чином вимоги ст. 433 КПК про обов'язкове з'ясування у справах про злочини неповнолiтнiх наявнiсть дорослих пiдмовникiв та iнших осiб, якi втягнули неповнолiтнього в злочинну дiяльнiсть, не виконуються. У 2002 р. органами мiлiцiї притягнуто до кримiнальної вiдповiдальностi 1343 особи, справи щодо яких направлено до суду за ст. 304 КК. Але судами засуджено за цiєю статтею всього 225 осiб (у 2001 р. - 136), значна частина осiб була виправдана. Наприклад, за справами, якi вивченi Апеляцiйним судом Хмельницької областi, органами досудового слiдства було пред'явлено обвинувачення у втягненнi неповнолiтнiх у злочинну дiяльнiсть 67 особам, з яких 35 суди виправдали, а 32 особи засуджено за ст. 304 КК. При цьому жодної апеляцiї прокурора на безпiдставнiсть виправдання зазначених осiб не надходило.

Суди не завжди повно дослiджують докази вини дорослих осiб у втягненнi неповнолiтнiх у вчинення злочину. Не в усiх справах вироки достатньо мотивованi.

Втягнення неповнолiтнього у злочин виявляється в дiях дорослої особи, пов'язаних iз безпосереднiм психiчним та фiзичним впливом на неповнолiтнього, вчинених з метою викликати у нього прагнення взяти участь у злочинi, i передбачає iнiцiативну поведiнку, пов'язану iз впливом на неповнолiтнього для залучення його до участi у злочинi, зокрема переконання, залякування, пiдкуп, обман, розпалювання почуття помсти, заздростi або iнших низьких спонукань, пропозицiю вчинити злочин, обiцянку придбати або збути вкрадене, давання порад про мiсце i способи вчинення або про приховання слiдiв злочину, розпиття спиртних напоїв з неповнолiтнiм з метою полегшити схилення його до вчинення злочину тощо. Судам необхiдно ретельно з'ясовувати характер взаємовiдносин мiж дорослим i пiдлiтком, оскiльки цi данi можуть мати велике значення для з'ясування ролi дорослого у втягненнi неповнолiтнього у вчинення злочину. У процесуальних документах має бути зазначено, якими конкретно дiями був втягнений неповнолiтнiй у злочинну дiяльнiсть.

Органи досудового слiдства, пред'являючи обвинувачення дорослим особам за втягнення неповнолiтнiх у злочинну дiяльнiсть, не завжди належним чином збирають i закрiплюють докази для розкриття цього злочину, здебiльшого не зазначаючи у процесуальних документах, якi конкретно дiї тi вчинили. Здебiльшого слiдчi одним реченням формулюють обвинувачення дорослому про втягнення ним неповнолiтнього у злочинну дiяльнiсть, зазначаючи, що вiн знав про неповнолiття пiдлiтка. У цiй категорiї справ предметом доказу є спосiб втягнення неповнолiтнiх у злочинну дiяльнiсть, який слiдство повинне також обов'язково встановити. Однак у бiльшостi випадкiв слiдчi належним чином цього не роблять i у постановi про пред'явлення обвинувачення не зазначають, якi конкретно дiї вчинила доросла особа для втягнення неповнолiтнього у злочинну дiяльнiсть. Це призводить до постановлення судами щодо дорослих осiб виправдувальних вирокiв за ст. 304 КК за недоведенiстю їх участi у вчиненнi злочину. Так, вироком Хорольського районного суду Полтавської областi вiд 20 лютого 2002 р. виправдано С., який обвинувачувався за ст. 304 КК. Причиною виправдання стало неконкретне обвинувачення, оскiльки слiдчий у постановi про пред'явлення обвинувачення за ч. 3 ст. 185 i ст. 304 КК зазначив, що С., знаючи неповнолiтнiх Б., Н. i Х., за попереднiм зговором з ними вчинив крадiжку майна.

Суди дуже часто не придiляють належної уваги диференцiйованому пiдходу до призначення покарання неповнолiтньому та дорослому пiдсудному, який втягнув його у злочинну дiяльнiсть, i призначають однакову мiру покарання обом та не вживають заходiв для запобiгання втягненню дiтей у злочинну дiяльнiсть у майбутньому. Наприклад, вироком Шахтарського районного суду Донецької областi вiд 23 липня 2002 р. засуджено У. та його пасинка - неповнолiтнього Ш. за вчинення крадiжок iз залiзничних контейнерiв i цистерн. Суд призначив засудженим - як неповнолiтньому, так i дорослому - однакову мiру покарання (хоча останнiй був засуджений за втягнення неповнолiтнього у злочинну дiяльнiсть) i на пiдставi статей 75 i 76 КК звiльнив їх вiд призначеного покарання у видi позбавлення волi. При цьому суд не назвав обставин, якi пом'якшують покарання щодо дорослого. Суд також не взяв до уваги того, що дорослий спiвучасник злочину, який втягнув неповнолiтнього, проживає разом iз ним та має на нього вплив.

Для зменшення негативного впливу на неповнолiтнього з боку дорослого спiвучасника злочину ст. 439 КПК передбачено можливiсть видiлення справи про неповнолiтнього в окреме провадження. Але органи досудового слiдства використовують таку можливiсть дуже рiдко. У разi, коли неповнолiтнiй обвинувачений притягується до вiдповiдальностi в однiй справi з дорослим, до нього застосовуються правила гл. 36 КПК.

При призначеннi покарання неповнолiтньому суд повинен враховувати не тiльки ступiнь тяжкостi вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують чи обтяжують покарання, а також умови його життя та виховання, вплив дорослих, рiвень розвитку та iншi особливостi розвитку неповнолiтнього. Вiдповiдно до пр. 5.1 "Пекiнських правил" реакцiя на її неповнолiтнiх правопорушникiв має грунтуватися на врахуваннi не лише тяжкостi правопорушення, а й особливостей їх особистостi. Особi, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхiдне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинiв.

Суди мають дотримуватися вимог ст. 98 КК щодо видiв покарань, якi можуть бути призначенi неповнолiтнiм за вчинений злочин. Перелiк видiв покарань є вичерпним. Виходячи з положень ст. 98 КК iншi види покарань - обмеження волi, конфiскацiя майна, довiчне позбавлення волi - до неповнолiтнiх застосовуватися не можуть, у тому числi i в порядку переходу до iншого, бiльш м'якого виду основного покарання вiдповiдно до ст. 69 КК. Так, до неповнолiтнiх, визнаних винними у вчиненнi злочину, суд може застосувати такi основнi види покарань, як штраф, громадськi або виправнi роботи, арешт, позбавлення волi на певний строк та додатковi покарання у видi штрафу i позбавлення права обiймати певнi посади або займатися певною дiяльнiстю.

Аналiз статистичних даних за 2002 р. засвiдчив, що 13 508, або 67,2 % вiд усiх засуджених неповнолiтнiх були звiльненi вiд покарання з випробовуванням iз застосуванням ст. 104 КК. До позбавлення волi засуджено 4569 неповнолiтнiх, або 22,7 %. Iншi види основних покарань застосовуються до неповнолiтнiх рiдко. Так, арешт призначено 98 неповнолiтнiм, виправнi роботи - 48, громадськi роботи - 81, штраф - 307. Додатковi покарання у видi штрафу застосовано до двох неповнолiтнiх, 10 осiб позбавлено права обiймати певнi посади або займатися певною дiяльнiстю.

Суди пiд час розгляду кримiнальних справ про злочини неповнолiтнiх в основному дотримуються загальних засад призначення покарання, враховують ступiнь тяжкостi вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують чи обтяжують покарання. Судам слiд мати на увазi, що згiдно зi ст. 66 КК неповнолiття винного є обставиною, що пом'якшує покарання. Бiльш суворе покарання, нiж передбачено вiдповiдними статтями Особливої частини КК, у 2002 р. за вчинений злочин було призначено згiдно зi статтями 70, 71 КК 27 неповнолiтнiм, яким суд призначив позбавлення волi на строк вiд 10 до 15 рокiв, причому 25 iз них були засудженi за умисне вбивство, а 2 особи - за незаконне заволодiння транспортним засобом. Але стосовно двох останнiх вироки було змiнено з пом'якшенням покарання.

Застосовуючи мiру покарання, суди мають враховувати всi обставини в їхнiй сукупностi, якi впливають на його вид та розмiр. Однак при призначеннi неповнолiтнiм покарання суди припускаються помилок, не завжди враховують передбаченi законом особливостi особи неповнолiтнього та iншi обставини.

У 2002 р. у зв'язку з пом'якшенням покарання в апеляцiйному порядку змiнено вироки стосовно 174 неповнолiтнiх, що на 9,4 % менше, нiж у попередньому роцi. При пом'якшеннi покарання неповнолiтнiм засудженим апеляцiйнi i касацiйнi iнстанцiї здебiльшого враховували крiм ступеня тяжкостi вчиненого злочину й такi обставини, як вчинення злочину у неповнолiтньому вiцi, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, вiдшкодування завданих збиткiв, вiдсутнiсть тяжких наслiдкiв вiд злочину, умови життя та виховання, зокрема тяжкi сiмейнi обставини, наявнiсть чи вiдсутнiсть батькiв або осiб, що їх замiнюють, рiвень їхньої турботи про дитину, матерiальнi умови життя i виховання неповнолiтнього, iншi особливостi особи неповнолiтнього, рiвень його фiзичного, iнтелектуального розвитку, а також данi про попереднi судимостi, як неповнолiтнiй характеризувався, якою була його поведiнка пiсля вчинення злочину, зокрема - ставлення до потерпiлого.

Так, вироком Хмельницького мiського суду вiд 20 травня 2002 р. засуджено Р., 1984 року народження, за ч. 3 ст. 185 КК на три роки позбавлення волi. На пiдставi ст. 71 КК йому частково приєднано невiдбуте покарання за попереднiм вироком i остаточно призначено 3 роки 1 мiсяць позбавлення волi. Р. засуджено за те, що вiн 25 лютого 2002 р. проник у примiщення ресторану i викрав спиртнi та солодкi напої на суму 208 грн. Проте Апеляцiйний суд Хмельницької областi змiнив вирок, пом'якшивши засудженому Р. покарання до 1 року 5 мiсяцiв позбавлення волi, оскiльки мiсцевий суд недостатньо врахував деякi обставини, якi в своїй сукупностi пом'якшують покарання (щире каяття, вчинення злочину у вiцi до 18 рокiв внаслiдок збiгу тяжких особистих обставин, зокрема те, що вiн виховується у школi-iнтернатi i є сиротою). Зазначенi обставини давали суду пiдстави застосувати до Р. ст. 69 КК i призначити йому бiльш м'яке покарання.

Виходячи з того, що покарання неповнолiтнiх має бути пiдпорядковане iншiй метi - їх виправленню i перевихованню, попередженню вчинення нових злочинiв - суди не повиннi призначати неповнолiтнiм позбавлення волi за злочини, що не являють великої суспiльної небезпеки. Позбавлення волi - це найсуворiше покарання серед видiв покарань, якi можуть застосовуватися до неповнолiтнього. При вирiшеннi питання про призначення покарання неповнолiтньому слiд розглядати насамперед можливiсть застосування покарання, не пов'язаного з позбавленням волi. Цей вид покарання потрiбно застосовувати до неповнолiтнього, коли виправлення його неможливе без iзоляцiї вiд суспiльства, якщо всi iншi бiльш м'якi засоби впливу не дадуть можливостi досягти мети кримiнального покарання. Суду обов'язково необхiдно зазначити у мотивувальнiй частинi вироку, з яких пiдстав застосовується до неповнолiтнього найсуворiший вид покарання - позбавлення волi. Як правило, суди застосовували його щодо осiб, якi вже були ранiше засудженi i знову вчинили тяжкi або особливо тяжкi злочини, що призвели до тяжких наслiдкiв.

Вiдповiдно до ст. 102 КК неповнолiтньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкостi, позбавлення волi не може бути призначене. За вчинений повторно злочин невеликої тяжкостi покарання у видi позбавлення волi призначається на строк не бiльше 2 рокiв; за злочин середньої тяжкостi - на строк не бiльше 4 рокiв; за тяжкий злочин - на строк не бiльше 7 рокiв; за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, - на строк до 15 рокiв.

Таким чином, за новим КК передбачене бiльш м'яке i гуманне покарання для неповнолiтнiх осiб, якi вчинили злочин невеликої або середньої тяжкостi вперше, i стало суворiшим для тих, що вчинили особливо тяжкий злочин, поєднаний з позбавленням життя людини.

У 2002 р. до позбавлення волi було засуджено 4569 неповнолiтнiх (у 2001 р. - 4743), з них на строк: вiд 5 до 10 рокiв - 701 (у 2001 р. - 597); вiд 3 до 5 рокiв - 1848 (1692); вiд 2 до 3 рокiв - 1203 (у 2001 р. - 1305); вiд 1 до 2 рокiв - 660 (у 2001 р. - 796); на 1 рiк - 130 (у 2001 р. - 353). За п. 5 ч. 3 ст. 102 КК у 2002 р. засуджено 27 неповнолiтнiх до позбавлення волi на строк вiд 10 до 15 рокiв. До позбавлення волi минулого року було засуджено неповнолiтнiх за вчинення таких злочинiв: умисне вбивство - 212 (всього засуджено за цей вид злочину 223 неповнолiтнiх), умисне тяжке тiлесне ушкодження - 133 (iз 203), згвалтування - 88 (iз 112), крадiжки - 2409 (iз 12 931), або 52,7 % вiд загальної кiлькостi всiх засуджених пiдлiткiв до позбавлення волi, грабiж - 589 (iз 1895), розбiй - 481 (iз 703), незаконне заволодiння транспортним засобом - 186 (iз 838), хулiганство - 109 (iз 1033), злочини у сферi обiгу наркотичних засобiв - 98 (iз 652) та iншi. Аналiзуючи наведенi статистичнi данi, можна дiйти висновку, що суди в основному дотримуються рекомендацiй, зазначених у пiдпунктi "с" пр. 17.1 "Пекiнських правил" про те, що позбавлення волi може застосовуватися до неповнолiтнього лише за серйознi злочини iз застосуванням насильства або за неодноразове вчинення iнших серйозних злочинiв.

Введення в дiю нового КК i можливiсть застосування бiльшої кiлькостi видiв покарання, не пов'язаних iз позбавленням волi, сприяло iстотному зменшенню кiлькостi неповнолiтнiх, засуджених до позбавлення волi на 1 рiк включно. Так, у 2001 р. до такого строку включно було засуджено 353 неповнолiтнiх, а в 2002 р. - 130, що в 2,7 раза менше. Мiнiмальний строк позбавлення волi для неповнолiтнього, як i для дорослого засудженого, становить 1 рiк.

Аналiз судової практики щодо призначення неповнолiтнiм покарання у видi позбавлення волi свiдчить про те, що в основному суди обгрунтовано застосовують такий вид покарання, зокрема щодо неповнолiтнiх, якi ранiше вчиняли злочини i знову притягуються до кримiнальної вiдповiдальностi за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинiв. У таких випадках, як зазначають суди, пiдлiток не бажає ставати на шлях виправлення i, залишаючись на волi, протиправними дiями становить небезпеку для суспiльства.

Водночас при призначеннi покарання неповнолiтнiм за незаконне заволодiння транспортним засобом (ст. 289 КК) деякi суди припускаються помилок, не враховуючи обставин, що пом'якшують покарання та iстотно знижують ступiнь тяжкостi вчиненого злочину.

Так, вироком Братського районного суду Миколаївської областi вiд 23 квiтня 2002 р. Ф. засуджено за ч. 3 ст. 289 КК до 10 рокiв позбавлення волi. До призначеного покарання суд також приєднав частково невiдбуте покарання i за сукупнiстю вирокiв призначив Ф. 11 рокiв позбавлення волi з конфiскацiєю всього належного йому майна. У вироку зазначено, що Ф., будучи неповнолiтнiм, у станi алкогольного сп'янiння незаконно заволодiв трактором вартiстю понад 20 тис. грн., що бiльш нiж у 250 разiв перевищує неоподатковуваний мiнiмум доходiв громадян, з метою покататися на ньому, але доїхавши до околицi села, трактор зупинився, i Ф., залишивши його, пiшов додому. Верховний Суд України вирок щодо Ф. змiнив, застосувавши ст. 69 КК, i на пiдставi ст. 71 КК за сукупнiстю вирокiв призначив Ф. 5 рокiв позбавлення волi, виключивши з вироку застосування до Ф. додаткового покарання у видi конфiскацiї майна. В ухвалi Верховного Суду України зазначено, що при призначеннi Ф. покарання суд врахував лише ступiнь тяжкостi вчиненого злочину, данi про особу та обставини, що обтяжують покарання, зокрема те, що Ф. ранiше притягався до кримiнальної вiдповiдальностi, що злочин вчинено ним у станi алкогольного сп'янiння. Обставини, що пом'якшують покарання, усупереч вимогам ст. 65 i 66 КК, суд не врахував. Проте Ф. вчинив злочин у неповнолiтньому вiцi, щиро розкаявся у вчиненому, матерiальної шкоди злочином заподiяно не було. Наявнiсть обставин, що пом'якшують покарання та iстотно знижують ступiнь тяжкостi вчиненого злочину, давало суду право застосувати ст. 69 КК i призначити пiдсудному покарання нижче вiд найнижчої межi, встановленої в санкцiї ч. 3 ст. 289 КК. Крiм того, суд на порушення вимог ч. 1 ст. 102 КК призначив Ф., який вчинив злочин у неповнолiтньому вiцi, покарання за сукупнiстю вирокiв у видi позбавлення волi на 11 рокiв, незважаючи на те, що законом за цей вид злочину покарання неповнолiтнiм не може перевищувати 10 рокiв. На порушення вимог ст. 98 КК суд безпiдставно застосував до засудженого додаткове покарання - конфiскацiю майна, адже вона до осiб, якi вчинили злочин у неповнолiтньому вiцi, не застосовується.

У новому КК допущено непослiдовнiсть при визначеннi санкцiй щодо мiр покарання залежно вiд ступеня тяжкостi вчиненого злочину. Так, у ч. 3 ст. 289 КК передбачено за незаконне заволодiння транспортним засобом, вартiсть якого у 250 разiв (4 тис. 250 грн.) перевищує неоподатковуваний мiнiмум доходiв громадян, покарання у видi позбавлення волi на строк вiд 10 до 15 рокiв. Водночас ч. 4 ст. 185 КК передбачено за крадiжку майна у великих розмiрах, тобто на суму, яка в 250 i бiльше разiв перевищує неоподатковуваний мiнiмум доходiв громадян (4 тис. 250-10 тис. 200 грн.), позбавлення волi на строк вiд 5 до 8 рокiв. Навiть за вчинення розбiйного нападу з метою заволодiння майном на суму вiд 4 тис. 250 грн. до 10 тис. 200 грн. i бiльше, ч. 4 ст. 187 КК передбачено менше покарання - позбавлення волi на строк вiд 8 рокiв.

Згiдно зi ст. 22 КК вiдповiдальнiсть за крадiжку (ст. 185 КК) передбачена при виповненнi особi 14 рокiв, незалежно вiд того, за якою частиною цiєї статтi квалiфiкованi її дiї. Згiдно з ч. 1 ст. 185 КК таємне викрадення чужого майна карається штрафом або виправними роботами, або позбавленням волi на строк до 3 рокiв. Але штраф вiдповiдно до ст. 99 КК застосовується лише до неповнолiтнiх, що мають самостiйний дохiд, власнi кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Виправнi роботи згiдно зi ст. 100 КК можуть бути призначенi неповнолiтньому лише у вiцi вiд 16 до 18 рокiв.

Вiдповiдно до ч. 2 ст. 185 нового КК крадiжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осiб, карається обмеженням волi на строк до 5 рокiв або позбавленням волi на той самий строк. Але обмеження волi вiдповiдно до ст. 61 КК до неповнолiтнiх не застосовується.

Таким чином, законом передбачено два види покарання для дорослих - обмеження волi або позбавлення волi, а до неповнолiтнiх - лише позбавлення волi. Таке дискримiнацiйне ставлення до неповнолiтнiх вимагає внесення змiн до чинного КК.

У суддiв виникають також труднощi при призначеннi виду та мiри кримiнального покарання за ч. 1 ст. 296 КК неповнолiтнiм особам, якi вчинили зазначений вид злочину у вiцi вiд 14 до 16 рокiв. Вiдповiдно до ч. 1 ст. 296 КК хулiганство карається штрафом або арештом, або обмеженням волi. Але штраф, як зазначалося вище, застосовується лише до неповнолiтнiх, що мають самостiйний дохiд, власнi кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Таких неповнолiтнiх практично немає, тому що приймають на роботу за трудовим договором, як виняток, осiб, яким виповнилося 15 рокiв i у вiцi до 16 рокiв за згодою одного з батькiв. Згiдно зi ст. 101 КК арешт може застосовуватися лише до неповнолiтнього, який на момент постановлення вироку досяг 16 рокiв. Обмеження волi до неповнолiтнiх взагалi не застосовується (ст. 61 КК).

При призначеннi покарання неповнолiтнiм судам слiд дотримуватися принципу iндивiдуалiзацiї, за наявностi пiдстав розглядати можливiсть звiльнення неповнолiтнiх вiд покарання з випробуванням, застосування до них примусових заходiв виховного характеру тощо.

Вiдповiдно до п. 2 ст. 104 КК звiльнення вiд вiдбування покарання з випробовуванням може бути застосоване до неповнолiтнього лише в разi його засудження до позбавлення волi. Однак деякi суди звiльняли неповнолiтнiх з випробовуванням при засудженнi до арешту. Наприклад, вироком Комсомольського районного суду м. Херсона вiд 31 жовтня 2001 р. засуджено неповнолiтнього Н., 1984 року народження, та iнших (всього 5 осiб) за ч. 1 ст. 296 КК до 30 дiб арешту i на пiдставi ст. 104 КК всi засудженi звiльненi вiд вiдбування покарання з випробовуванням строком на рiк. Апеляцiйна iнстанцiя скасувала цей вирок як незаконний, оскiльки неповнолiтнi були звiльненi вiд вiдбування покарання з випробовуванням у видi арешту, хоча законом передбачено таке звiльнення лише вiд позбавлення волi.

Суди допускають порушення вимоги ст. 104 КК щодо встановлення iспитового строку при звiльненнi неповнолiтнiх вiд вiдбування покарання з випробуванням понад 2 роки. Так, Славутський мiський суд Хмельницької областi у справi щодо неповнолiтнiх братiв Д. за ч. 3 ст. 185 КК звiльнив їх вiд призначеного покарання у видi 3 рокiв позбавлення волi з iспитовим строком 3 роки. Однак на момент постановлення вироку їм не виповнилося 18 рокiв. Таким чином суд не врахував, що ч. 3 ст. 104 КК встановлює при звiльненнi вiд вiдбування покарання неповнолiтньому iспитовий строк меншої тривалостi, нiж дорослим засудженим (ст. 75 КК), - вiд 1 до 2 рокiв.

Звiльняючи неповнолiтнього вiд вiдбування покарання з випробуванням, суди вiдповiдно до вимог ст. 76 КК покладали на засуджених обов'язки повiдомляти органи кримiнально-виконавчої системи про змiну мiсця проживання, роботи або навчання, перiодично з'являтися для реєстрацiї в органи кримiнально-виконавчої системи тощо. Однак деякi суди не враховували, що перелiк обов'язкiв, передбачених ст. 76 КК, якi можуть бути покладенi на засудженого, є вичерпним, i покладали на неповнолiтнiх обов'язки, якi не передбаченi законом, зокрема, закiнчити навчання, влаштуватися на роботу. Наприклад, Миколаївський районний суд Львiвської областi у вироку вiд 16 травня 2002 р. поклав на засудженого П. обов'язок успiшно закiнчити навчання в ПТУ. Цей же суд у вироку вiд 10 червня 2002 р. аналогiчний обов'язок поклав на засудженого М. при звiльненнi його вiд вiдбування покарання з випробуванням.

У разi звiльнення неповнолiтнього вiд вiдбування покарання з випробуванням суди iнколи згiдно з ч. 4 ст. 104 КК покладають на певну особу за її згодою або на її прохання обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи. Так, суди Хмельницької областi лише в чотирьох випадках застосували зазначене положення закону.

Деякi суди не роз'яснювали засудженим правовi наслiдки звiльнення вiд вiдбування покарання з випробуванням, передбаченi ст. 78 КК. Такi факти мали мiсце в Любомльському, Луцькому районних судах, Луцькому мiському судi Волинської областi та iнших.

При звiльненнi неповнолiтнiх вiд вiдбування покарання з випробуванням однi суди Донецької, Сумської, Херсонської та iнших областей посилаються у вироку на ст. 104 КК, iншi - на ст. 75 КК, а деякi - на обидвi статтi. Наприклад, Сумський районний суд вироком вiд 23 квiтня 2002 р. засудив неповнолiтнього Д. за ч. 3 ст. 185 КК, але застосувавши ст. 75 i ст. 104 КК, звiльнив засудженого вiд вiдбування покарання з випробуванням з iспитовим строком 2 роки. В iншому випадку ухвалою Верховного Суду України вiд 19 вересня 2002 р. щодо вироку Апеляцiйного суду Донецької областi вiд 20 травня 2002 р. стосовно неповнолiтнього Є. при звiльненнi його вiд вiдбування покарання з випробуванням замiсть ст. 75 застосовано ст. 104 КК. Верховний Суд України в ухвалi щодо цiєї справи зазначив, що згiдно зi ст. 104 КК звiльнення вiд вiдбування покарання з випробуванням застосовується до неповнолiтнiх вiдповiдно до статей 75-78 КК з урахуванням положень ст. 104 КК.

Трапляється, що суди призначають покарання, яке не передбачене ст. 98 КК ("Види покарань"), зокрема обмеження волi та конфiскацiю майна до неповнолiтнiх, визнаних винними у вчиненнi злочину. Так, Кам'янець-Подiльський мiський суд Хмельницької областi при розглядi кримiнальної справи щодо неповнолiтнього В. призначив засудженому покарання у видi обмеження волi зi звiльненням вiд покарання з випробуванням.

Вироком Бiлозерського районного суду Херсонської областi вiд 26 лютого 2002 р. засуджено неповнолiтнього Л., 1984 року народження, та iнших за ч. 1 ст. 296 КК до року обмеження волi кожного. На пiдставi ст. 45 КК 1960 р. постановлено покарання засудженим вважати умовним з iспитовим строком на рiк. Скасовуючи вирок щодо Л., апеляцiйна iнстанцiя зазначила, що призначаючи йому покарання у видi обмеження волi, суд не врахував, що на день постановлення вироку вiн був неповнолiтнiм, а вiдповiдно до ч. 3 ст. 61 КК обмеження волi не застосовується до неповнолiтнiх. Бахчисарайським районним судом Автономної Республiки Крим вироком вiд 22 березня 2002 р. з порушенням вимог ст. 98 КК та ст. 61 КК засудженi неповнолiтнi А., С. i П. за ч. 2 ст. 185 КК до року обмеження волi.

Вироком Апеляцiйного суду Кiровоградської областi вiд 15 березня 2002 р. засуджено неповнолiтнiх С. i З., обидва - 1985 року народження, за ч. 4 ст. 187, пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК за те, що вони 10 листопада 2001 р. пiд час розбiйного нападу вчинили умисне вбивство з корисливих мотивiв за попередньою змовою групою осiб - до позбавлення волi, вiдповiдно на 12 i 10 рокiв з конфiскацiєю майна. Але засудженим С. i З. на день постановлення вироку виповнилося лише по 16 рокiв, тому суд не вправi був застосовувати до них додаткову мiру покарання - конфiскацiю майна.

Згiдно зi ст. 98 КК до неповнолiтнiх, визнаних винними у вчиненi злочину, не може бути застосовано додаткову мiру покарання у видi конфiскацiї майна. Але на практицi суди по-рiзному вирiшували питання щодо можливостi застосування за вiдповiдними статтями КК додаткової мiри покарання - конфiскацiї майна до особи, яка вчинила злочин у неповнолiтньому вiцi, а на момент розгляду справи в судi досягла повнолiття.

Верховний Суд України пiсля розгляду деяких справ виключив з вироку застосування до засуджених додаткової мiри покарання - конфiскацiї майна з посиланням на ст. 98 КК на тiй пiдставi, що цi особи вчинили злочин у неповнолiтньому вiцi. Так, ухвалою Верховного Суду України вiд 7 листопада 2002 р. з вироку Апеляцiйного суду Вiнницької областi вiд 4 липня 2002 р., яким було засуджено неповнолiтнього П., 1985 року народження, за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК на 5 рокiв позбавлення волi за вчинення 29 листопада 2001 р. злочинiв, покарання за якi передбачене цими статтями, застосування до нього конфiскацiї майна. Вироком Апеляцiйного суду м. Києва вiд 23 серпня 2002 р. засуджено Н., 1984 року народження, за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, ч. 4 ст. 187 КК за сукупнiстю злочинiв на 12 рокiв позбавлення волi з конфiскацiєю всього майна. Засуджений Н., будучи неповнолiтнiм, 11 вересня 2001 р. з корисливих мотивiв вчинив умисне вбивство пiд час розбiйного нападу. Ухвалою Верховного Суду України вiд 7 листопада 2002 р. виключено з вироку застосування стосовно Н. додаткової мiри покарання - конфiскацiї всього майна.

Стаття 99 КК мiстить певнi застереження щодо застосування до неповнолiтнiх такого виду покарання, як штраф. Вiдповiдно до вимог цiєї статтi штраф застосовується лише до неповнолiтнiх, що мають самостiйний дохiд, власнi кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Тому застосування такого виду покарання є обмеженим. Призначаючи зазначену мiру покарання до неповнолiтнiх, суди не завжди з'ясовують, який їх майновий стан, чи мають вони самостiйний дохiд або власнi кошти i майно. Ось приклад - за перiод з 1 вересня 2001 р. по 1 вересня 2002 р. у Хмельницькiй областi до 11 неповнолiтнiх мiсцевi суди застосували таку мiру покарання, як штраф. При цьому суди не врахували, що засудженi неповнолiтнi нiде не працюють i не мають власних коштiв та майна, на якi може бути звернено стягнення. На час проведення узагальнення такi

вироки судiв щодо сплати штрафу не виконанi. Подiбнi випадки допущенi також судами iнших областей.

Частиною 2 ст. 99 КК встановлено, що розмiр штрафу, який призначається неповнолiтнiм, не може перевищувати 500 неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян. Ця вимога закону судами виконується. Але не всi з них враховують, що мiнiмальний розмiр штрафу вiдповiдно до ч. 2 ст. 53 КК становить 30 неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян. Так, Шепетiвським мiським судом Хмельницької областi неповнолiтньому К. за ч. 2 ст. 263 КК призначено штраф у розмiрi 51 грн.

Статтею 101 КК передбачено, що арешт як мiра кримiнального покарання призначається неповнолiтнiм, яким на момент постановлення вироку вже виповнилося 16 рокiв, строком вiд 15 до 45 дiб. Порiвняно з дорослими засудженими тривалiсть арешту для неповнолiтнiх iстотно зменшена. З матерiалiв судiв, якi надiйшли для пiдготовки узагальнення, вбачається, що покарання у видi арешту неповнолiтнiм призначалося в деяких випадках з порушенням ст. 101 КК. Зокрема, вироком Слов'янського районного суду Донецької областi вiд 12 червня 2002 р. неповнолiтнi Б. та I. засудженi до арешту вiдповiдно на 3 i 6 мiсяцiв.

Суди не повиннi допускати застосування кримiнального покарання до неповнолiтнiх, якi вчинили злочини, що не становлять великої суспiльної небезпеки, якщо виправлення неповнолiтнiх може бути досягнуто шляхом застосування примусових заходiв виховного характеру, передбачених ч. 2 ст. 105 КК.

У 2002 р. суди застосували примусовi заходи виховного характеру до 4 228 неповнолiтнiх, що на 9,8 % менше, нiж минулого року. Бiльше половини неповнолiтнiх (57,2 %), до яких застосовано примусовi заходи виховного характеру, є дiтьми, що вчинили суспiльно небезпечнi дiяння у вiцi вiд 11 до 14 рокiв. Вiдповiдно до ч. 2 ст. 105 КК суди минулого року застосували до неповнолiтнiх такi примусовi заходи виховного характеру: застереження - до 406 пiдлiткiв (9,6 %); передача пiд нагляд батькiв чи осiб, якi їх замiнюють, - 3 246 (76,8 %); зобов'язання вiдшкодувати заподiянi майновi збитки - 12 (0,3 %); обмеження дозвiлля - 65 (1,5 %); направлення до спецiальної навчально-виховної установи: до школи - 432 (10,2 %), до училища - 67 (1,6 %).

Примусовi заходи виховного характеру, зокрема, застосовуються: у випадку прийняття судом рiшення про звiльнення неповнолiтнього вiд кримiнальної вiдповiдальностi на пiдставi ч. 1 ст. 97 КК; до особи, яка до досягнення вiку, з якого може наставати кримiнальна вiдповiдальнiсть, вчинила суспiльно небезпечне дiяння; при звiльненнi неповнолiтнього вiд покарання вiдповiдно до ч. 1 ст. 105 КК.

У справах про злочини неповнолiтнiх, що надходять до суду з обвинувальним висновком у порядку, передбаченому ст. 232 КПК, досудове слiдство, попереднiй i судовий розгляд провадяться iз дотриманням правил гл. 36 КПК.

Вiдповiдно до ч. 1 ст. 97 КК суд вправi звiльнити неповнолiтнього вiд кримiнальної вiдповiдальностi тiльки у випадку, якщо вiн вперше вчинив злочин невеликої тяжкостi i за умови, що його виправлення можливе без застосування покарання. У цьому разi суд застосовує до неповнолiтнього примусовi заходи виховного характеру. Справи, що надiйшли в суд у порядку, передбаченому ст. 73 або ст. 9 КПК, суддя призначає до розгляду в судовому засiданнi, про що виносить постанову iз зазначенням часу i мiсця розгляду справи й осiб, якi пiдлягають виклику до суду.

При виявленнi порушень вимог КПК, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду, або порушеннi права неповнолiтнього на захист, або неповноти чи неправильностi досудового слiдства, що не можуть бути усунутi в судовому засiданнi, суддя мотивованою постановою з дотриманням вимог, передбачених статтями 246 i 281 КПК, повинен повернути справу прокурору для усунення цих порушень або для проведення додаткового розслiдування.

Про час i мiсце розгляду кримiнальної справи в судовому засiданнi повiдомляються неповнолiтнiй, його законний представник, захисник та iншi особи, зазначенi в списку, що додається до постанови про направлення справи до суду, а також прокурор.

Якщо неповнолiтнiй перебуває на облiку в органi чи службi у справах неповнолiтнiх, доцiльно залучити до участi в розглядi справи представника цiєї установи. Це сприятиме всебiчному й повному дослiдженню даних про особу, умови життя i виховання неповнолiтнього. У такому разi є змога з'ясувати думку законного представника про те, який саме примусовий захiд виховного характеру буде найефективнiшим.

Участь у судовому засiданнi неповнолiтнього, його захисника, законного представника та прокурора є обов'язковою. Пiд час засiдання з'ясовуються данi про особу неповнолiтнього та повноваження законного представника, роз'яснюються їм процесуальнi права, заслуховуються пояснення пiдсудного i його законного представника, дослiджуються докази, необхiднi для вирiшення питань: чи мало мiсце суспiльно небезпечне дiяння, що пiдпадає пiд ознаки злочину КК; чи винен у ньому неповнолiтнiй; iншi обставини, якi мають iстотне значення для вирiшення питання про застосування до неповнолiтнього примусових заходiв виховного характеру. У цих справах судовi дебати не провадяться, а прокурор, захисник, законний представник i неповнолiтнiй висловлюють свої думки. Останнє слово неповнолiтньому не надається.

Невиконання вимог ст. 447 КПК про розгляд справи за участю захисника неповнолiтнього - iстотне порушення цього права i є пiдставою для скасування рiшення про застосування примусового заходу виховного характеру.

Вiдповiдно до вимог п. 6 ст. 45 КПК участь захисника є обов'язковою при провадженнi справи про застосування примусових заходiв виховного характеру. Якщо захисник не запрошений неповнолiтнiм або його законним представником, суддя призначає захисника i забезпечує його участь у справi вiдповiдно до п. 1 ч. 4 ст. 47 КПК. Однак суди не завжди дотримуються цiєї вимоги. Так, Петровський районний суд м. Донецька розглянув без участi захисника справу про застосування примусових заходiв виховного характеру до неповнолiтнього Я., 1989 року народження, що не досяг вiку, з якого можлива кримiнальна вiдповiдальнiсть, за вчинення суспiльно небезпечного дiяння, що пiдпадає пiд ознаки ч. 3 ст. 185 КК (крадiжка). При розглядi цiєї справи суд допустив численнi порушення вимог закону. Зокрема, порушено строк призначення її до розгляду, пояснення неповнолiтнього, його законного представника суд не заслуховував, докази, якi доводять вчинення Я. суспiльно небезпечного дiяння, не перевiрялися. Суд також не з'ясував стан здоров'я та рiвень загального розвитку неповнолiтнього, умови його життя i виховання. Хоча неповнолiтнiй вчинив крадiжку з групою осiб, але слiдство i суд не перевiряли наявнiсть дорослих пiдмовникiв. У справi не було запрошено в судове засiдання представникiв комiсiї та мiлiцiї у справах неповнолiтнiх. Органи досудового слiдства i суд навiть не намагалися виконати вимоги ст. 23 КПК i з'ясувати причини й умови, якi сприяли вчиненню 12-рiчною дитиною крадiжки. Суд при зазначених порушеннях вимог закону формально винiс постанову, якою неповнолiтнiй був переданий пiд нагляд батькiв.

Суди повиннi мати на увазi, що перелiк примусових заходiв виховного характеру вичерпний. Суд вправi призначити один або декiлька з них i разом з цим призначити неповнолiтньому вихователя. Але, як свiдчить практика, суди застосовують до неповнолiтнього лише один примусовий захiд виховного характеру, переважно (76,8 %) - передачу неповнолiтнього пiд нагляд батькiв.

Згiдно з даними судової практики, суди не завжди виконують вимоги ч. 3 ст. 105 КК щодо призначення строку тривалостi заходiв виховного характеру. Так, Радомишльський районний суд Житомирської областi на пiдставi ч. 2 ст. 105 КК звiльнив неповнолiтнього Л. вiд покарання за ч. 1 ст. 286 КК з передачею пiд нагляд батькiв, але без встановлення строку тривалостi заходiв виховного характеру. У зв'язку з цим зазначене судове рiшення змiнено ухвалою Апеляцiйного суду Житомирської областi вiд 30 квiтня 2002 р. Для Л. встановлено заходи виховного характеру строком на 2 роки.

Важливо, щоб в ухвалi (постановi) суд обгрунтував, чому вiн вважає доцiльним звiльнити неповнолiтнього вiд кримiнальної вiдповiдальностi i застосувати до нього примусовий захiд виховного характеру. При цьому суд повинен обрати такий з них, що найбiльше сприятиме виправленню i перевихованню неповнолiтнього. Вирiшуючи питання, чи слiд застосовувати такий примусовий захiд, як вiддання неповнолiтнього пiд нагляд батькiв або осiб, якi їх замiнюють, суд враховує, що цей захiд застосовується лише за наявностi даних про їхню здатнiсть забезпечити виховний вплив та постiйний контроль за поведiнкою неповнолiтнього. Не можна передавати неповнолiтнього пiд нагляд батьковi чи матерi, якi позбавленi батькiвських прав або через свою поведiнку не здатнi позитивно впливати на нього. Деякi суди не зазначають у постановах прiзвища батькiв, яким передається дитина пiд нагляд. Наприклад, постановою Зарiчного районного суду м. Сум вiд 10 травня 2002 р. до неповнолiтнього К. було застосовано такий примусовий захiд виховного характеру як передача пiд нагляд батькам. Але в постановi суд не зазначив прiзвища, iмена та по батьковi осiб, яким передано неповнолiтнього пiд нагляд. Такi ж недолiки допускали суди Iвано-Франкiвської областi.

Передача неповнолiтнього пiд нагляд педагогiчного чи трудового колективу можлива тiльки за згодою колективу за мiсцем навчання або мiсцем роботи порушника закону за наявностi даних про те, що цей колектив спроможний здiйснювати належний контроль за поведiнкою неповнолiтнього та позитивно впливати на його виховання. Неповнолiтнiй також може бути переданий пiд нагляд окремих громадян на їх прохання, але вони зобов'язанi при цьому здiйснювати виховний вплив на нього та постiйний контроль за його поведiнкою.

При передачi неповнолiтнiх пiд нагляд їхнiх батькiв суди в деяких випадках усупереч вимогам ст. 447 КПК заслуховують пояснення законних представникiв, не з'ясовують здатнiсть батькiв забезпечити позитивний виховний вплив на неповнолiтнiх, контролювати їх поведiнку. Так, Городоцький районний суд Львiвської областi 16 сiчня 2002 р. передав неповнолiтнiх Ш. i Б. пiд нагляд їхнiх батькiв, але при цьому не заслухав їх пояснень.

Суд вирiшує питання про направлення неповнолiтнього до спецiальної навчально-виховної установи для дiтей i пiдлiткiв, коли вiн вийшов з-пiд контролю батькiв чи осiб, якi їх замiнюють, не пiддається виховному впливу i застосування iнших примусових заходiв виховного характеру не дають результатiв. Вiдповiдно до ст. 8 Закону вiд 24 сiчня 1995 р. "Про органи i служби у справах неповнолiтнiх та спецiальнi установи для неповнолiтнiх" (iз наступними змiнами; далi - Закон вiд 24 сiчня 1995 р.) до загальноосвiтнiх шкiл соцiальної реабiлiтацiї направляються за рiшенням суду неповнолiтнi вiком вiд 11 до 14 рокiв, а до професiйних училищ соцiальної реабiлiтацiї - вiком вiд 14 рокiв. Проте не можуть направлятися в цi установи особи, якi страждають на захворювання, зазначенi у перелiку, що його мiстить Iнструкцiя про медичне обстеження дiтей i пiдлiткiв, якi направляються до загальноосвiтнiх шкiл та професiйних училищ соцiальної реабiлiтацiї для дiтей i пiдлiткiв, якi потребують особливих умов виховання (затверджена наказом Мiнiстерства охорони здоров'я України i Мiнiстерства освiти України вiд 5 травня 1997 р. № 137/131, зареєстрована в Мiнiстерствi юстицiї України 20 серпня 1997 р.; далi - Iнструкцiя).

Однак суди не в усiх випадках з'ясовують питання про можливiсть перебування в такiй установi пiдлiткiв за станом здоров'я. Так, Самбiрським районним судом Львiвської областi 13 лютого 2002 р. був направлений до загальноосвiтньої школи соцiальної реабiлiтацiї неповнолiтнiй П. Але в матерiалах справи немає будь-яких медичних документiв про стан здоров'я пiдлiтка, а отже, суд це питання не дослiджував.

Узагальнення засвiдчило, що в значнiй кiлькостi справ, якi були направленi в суди вiдповiдно до статей 73, 9 КПК, вiдсутнi данi про здоров'я та загальний розвиток неповнолiтнього. Вiдповiдно до зазначеної Iнструкцiї медичний огляд неповнолiтнiх для визначення можливостi їх утримання у загальноосвiтнiх школах та професiйних училищах соцiальної реабiлiтацiї провадиться до розгляду справ у судах.

Статтею 433 КПК визначено, що однiєю з обставин, яку необхiдно з'ясувати у справах про злочини неповнолiтнiх, є стан здоров'я та загального розвитку пiдлiтка. Якщо це не було зроблено, то досудове чи судове слiдство вiдповiдно до п. 4 ст. 368 КПК може бути визнано однобiчним i неповним. У зв'язку iз наведеними обставинами судам необхiдно мати на увазi, що органи слiдства та прокуратури, направляючи кримiнальну справу до суду в порядку ст. 73 або ст. 9 КПК, повиннi згiдно з вимогами п. 2 ч. 1 ст. 433 КПК з'ясувати стан здоров'я, для чого мають провести медичне обстеження неповнолiтнього.

Складним є питання про застосування примусових заходiв виховного характеру до неповнолiтнiх, якi за станом здоров'я не можуть бути направленi до загальноосвiтньої школи соцiальної реабiлiтацiї або професiйного училища соцiальної реабiлiтацiї. Вiдповiдно до Положення про загальноосвiтню школу соцiальної реабiлiтацiї та Положення про професiйне училище соцiальної реабiлiтацiї (затвердженi постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 13 жовтня 1993 р. № 859) до цих установ не можуть бути направленi дiти i пiдлiтки, якi страждають на захворювання, зазначенi в Iнструкцiї. Згiдно з перелiком, що мiстить зазначена Iнструкцiя (п. 11), не пiдлягають направленню до шкiл та професiйних училищ соцiальної реабiлiтацiї дiти i пiдлiтки, якi мають психiчнi захворювання, туберкульоз, ревматизм, уродженi вади серця, iнфекцiйнi та венеричнi хвороби, ряд хронiчних захворювань, таких, як виразкова хвороба шлунка, бронхiальна астма з тяжкими частими приступами, захворювання кровi, цукровий дiабет, а також хворi на СНIД тощо.