Судова практика у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканностi особи

Вiдповiдно до ст. 3 Конституцiї України людина, її життя i здоров'я, честь i гiднiсть, недоторканнiсть i безпека визнаються в Українi найвищою соцiальною цiннiстю. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканностi особи є посяганнями на особистiсть i пов'язанi з грубими порушеннями норм суспiльної моралi, тому кримiнальним законодавством за їх вчинення передбачено доволi суворе покарання.

Статевi злочини характеризуються аморальнiстю та цинiчнiстю дiй винних осiб, принижують честь i гiднiсть потерпiлої особи та можуть завдати значної шкоди здоров'ю.

Надзвичайно небезпечнi статевi злочини проти неповнолiтнiх, вони посягають на їх статеву недоторканнiсть та нормальний статевий розвиток. Такi злочини часто призводять до глибоких душевних травм у потерпiлих осiб, штовхають їх до аморального способу життя.

Згiдно з чинним законодавством України кримiнальна вiдповiдальнiсть за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканностi особи передбачена розд. IV Особливої частини Кримiнального кодексу України (далi - КК), зокрема за: згвалтування (ст. 152); насильницьке задоволення статевої пристрастi неприродним способом (ст. 153); примушування до вступу в статевий зв'язок (ст. 154); статевi зносини з особою, яка не досягла статевої зрiлостi (ст. 155); розбещення неповнолiтнiх (ст. 156).

Найбiльш тяжким i найпоширенiшим серед злочинiв проти статевої свободи та статевої недоторканностi особи є згвалтування.

Пленум Верховного Суду України у постановi вiд 27 березня 1992 р. N 4 "Про судову практику у справах про згвалтування та iншi статевi злочини" (зi змiнами та доповненнями, внесеними у 1993 р. та 1997 р.; далi - постанова Пленуму вiд 27 березня 1992 р. N 4) надав судам роз'яснення з питань застосування законодавства при розглядi справ цiєї категорiї.

Але iз введенням у дiю в 2001 р. нового КК у законодавство про вiдповiдальнiсть за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканностi особи були внесенi змiни, у зв'язку з якими постанова Пленуму вiд 27 березня 1992 р. N 4 потребує внесення вiдповiдних доповнень. З метою надання судам роз'яснень з питань застосування нового законодавства про вiдповiдальнiсть за вчинення злочинiв проти статевої свободи та статевої недоторканностi особи Верховним Судом України проаналiзовано судову практику щодо розгляду справ цiєї категорiї, розглянутих судами в 2005 р.

За вчинення згвалтування (ст. 152 КК) у 2005 р. суди розглянули 688 справ, що на 6,4 % менше вiд попереднього року (2). З постановленням вироку розглянуто 573 справи, закрито провадження з рiзних пiдстав у 22 справах, на додаткове розслiдування судами повернено прокурору 57 справ, або 8,3 % вiд кiлькостi розглянутих.

За вироками, що набрали законної сили, суди за згвалтування засудили осiб: у 2001 р. - 787, у 2002 р. - 727, у 2003 р. - 695, у 2004 р. - 640 та у 2005 р. - 656. У 2005 р. за ст. 152 КК засуджено три жiнки. За частинами ст. 152 КК засуджено: ч. 1 - 194 особи, ч. 2 - 63, ч. 3 - 313 та ч. 4 - 86 осiб. Привертає увагу та обставина, що абсолютна бiльшiсть засуджених за згвалтування осiб вчинили цей злочин у станi алкогольного сп'янiння. Так, у 2005 р. за вчинення згвалтування у нетверезому станi засуджено 540 осiб, або 82,3 % вiд кiлькостi засуджених за цей вид злочину. Бiльше половини засуджених вчинили згвалтування у вiцi вiд 18 до 30 рокiв, у 2005 р. судами було засуджено 379 таких осiб, або 57,8 % вiд числа засуджених за цей вид злочину.

Серед засуджених за згвалтування - 380 осiб, або 57,9 %, якi вчинили й iншi злочини, у зв'язку з цим суди призначили їм покарання за сукупнiстю злочинiв та сукупнiстю вирокiв.

За вчинення iнших злочинiв проти статевої свободи та статевої недоторканностi у 2005 р. судами було засуджено за: насильницьке задоволення статевої пристрастi неприродним способом (ст. 153 КК) -228 осiб, що на 18 % менше, нiж у попередньому роцi; статевi зносини з особою, яка не досягла статевої зрiлостi (ст. 155 КК) - 25 осiб, що на 30,6 % менше; розбещення неповнолiтнiх (ст. 156 КК) - 75, що на 12,8 % менше порiвняно з минулим роком. У 2005 р. засуджених за примушування до вступу в статевий зв'язок (ст. 154 КК) не було.

Усього у 2005 р. за статтями 152-156 КК засуджено 984 особи, що на 5,5 % менше вiд попереднього року.

Досудове слiдство у справах цiєї категорiї в цiлому провадилося з дотриманням вимог кримiнально-процесуального закону щодо всебiчного, повного та об'єктивного розслiдування справ. Органи досудового слiдства виконували необхiднi слiдчi дiї, що є характерними при розслiдуваннi таких справ, зокрема здiйснювали огляд мiсця подiї, направляли на медичне обстеження потерпiлих та пiдозрюваних, призначали проведення судово-медичних i судово-iмунологiчних експертиз пiдозрюваних та потерпiлих.

Водночас траплялися й випадки, коли досудове слiдство було проведено неповно та односторонньо, що не давало пiдстав для постановлення вироку. Iнколи така неповнота слiдства поєднувалася з iстотними порушеннями вимог кримiнально-процесуального закону, якi перешкоджали суду повно та всебiчно розглянути справу i постановити законний та обгрунтований вирок. Зазначенi обставини були пiдставами для направлення справ на проведення додаткового розслiдування.

Наприклад, при розглядi П'ятихатським районним судом Днiпропетровської областi справи за обвинуваченням Г. за ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст. 155 КК встановлено допущенi органами досудового слiдства iстотнi порушення кримiнально-процесуального закону щодо забезпечення прав неповнолiтньої потерпiлої особи, оскiльки розслiдування справи проведено без участi її законного представника i в обвинувальному висновку не вказано статтю КК, за якою обвинувачений Г. притягувався до кримiнальної вiдповiдальностi. Справу було повернено прокурору для усунення виявлених порушень закону.

У постановi про пред'явлення обвинувачення за вчинення згвалтування (ст. 152 КК) та обвинувальному висновку слiдчi не завжди вказували, в чому полягало фiзичне насильство та погроза його застосування з боку обвинуваченого як спосiб подолання опору потерпiлої особи, що становить об'єктивну сторону зазначеного злочину. На цi недолiки не звертали уваги i прокурори, якi затверджували обвинувальнi висновки.

Так, слiдчий прокуратури Любешiвського району Волинської областi у справi за обвинуваченням Б. за ч. 1 ст. 152, ч. 1 ст. 153 КК, пред'являючи йому обвинувачення, зазначив, що останнiй, застосовуючи фiзичне насильство та погрозу його застосування, вступив у статевi зносини зi своєю матiр'ю. Але слiдчий не вказав, у чому саме виражалися фiзичне насильство та погроза його застосування.

У деяких справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканностi особи слiдчi обмежувалися проведенням судово-медичних експертиз лише потерпiлих. Щодо обвинувачених такi судово-медичнi дослiдження провадились не завжди, що iстотно ускладнювало перевiрку заяв потерпiлих про їх згвалтування обвинуваченими.

Так, у справi, розглянутiй Євпаторiйським мiським судом АР Крим за обвинуваченням Б. за ч. 1 ст. 152, ч. 1 ст. 153 КК, видно, що пiдозрюваний був затриманий працiвниками мiлiцiї безпосередньо пiсля вчинення насильницьких статевих зносин iз потерпiлою Т. Однак судово-медичну експертизу для обстеження пiдозрюваного не призначено. Зразки для проведення експертного дослiдження було взято лише в потерпiлої, що дало можливiсть Б. у судовому засiданнi заперечувати свою причетнiсть до вчинення щодо потерпiлої Т. насильницького задоволення статевої пристрастi неприродним способом.

Апеляцiйний суд Волинської областi повiдомив, що майже за всiма справами, якi надiйшли для аналiзу, слiдчi порушували вимоги ч. 2 ст. 197 КПК, оскiльки лише пiсля проведення експертиз та пред'явлення цих матерiалiв обвинувачених ознайомлювали iз постановами про призначення експертиз i роз'яснювали їм передбаченi законом права, у тому числi просити про постановку перед експертизою додаткових питань, давати пояснення експертам.

Iнколи дiї обвинуваченого у вчиненнi статевих зносин iз застосуванням фiзичного насильства органи досудового слiдства квалiфiкували лише як заподiяння потерпiлiй тiлесних ушкоджень.

Наприклад, Первомайський районний суд АР Крим 20 сiчня 2005 р. направив прокурору справу за обвинуваченням М. за ч. 1 ст. 122 КК для проведення додаткового розслiдування у зв'язку з неправильнiстю досудового слiдства, яка не могла бути усунена у судовому засiданнi. У цiй справi було винесено постанову про вiдмову в порушеннi кримiнальної справи за ст. 152 КК про згвалтування iз застосуванням фiзичного насильства до неповнолiтньої Б. Заподiяння їй умисних середньої тяжкостi тiлесних ушкоджень квалiфiковано за ч. 1 ст. 122 КК. Iз матерiалiв справи вбачається, що заподiяння тiлесних ушкоджень було засобом подолання опору потерпiлої при вчиненнi з нею статевих зносин iз застосуванням фiзичного насильства. Повторно ця справа надiйшла до суду за обвинуваченням М. у вчиненнi згвалтування.

У п. 3 постанови Пленуму вiд 27 березня 1992 р. N 4 роз'яснено про недопустимiсть натуралiзацiї в обвинувальних висновках та у вироках обставин вчинених статевих злочинiв, що виключають їх публiчне оголошення. У випадках недопустимої натуралiзацiї опису злочинiв в обвинувальних висновках судам слiд повертати такi справи прокурору для складання цих документiв вiдповiдно до вимог ст. 230 КПК. Вирок, у якому допущено таку натуралiзацiю, пiдлягає скасуванню як постановлений з порушенням закону. Але майже з усiх апеляцiйних судiв надiйшла iнформацiя про випадки неприпустимої натуралiзацiї опису в обвинувальних висновках обставин вчинення насильницького статевого акту як з боку органiв досудового слiдства, так i судiв при складеннi вирокiв.

Так, Прилуцький мiськрайонний суд Чернiгiвської областi визнав винним М. за ч. 3 ст. 152 КК та призначив йому покарання у видi семи рокiв позбавлення волi. М. iз застосуванням фiзичного насильства згвалтував неповнолiтню Ч. Але в обвинувальному висновку допущено неприпустиму натуралiзацiю опису обставин вчиненого насильницького статевого акту, яку суд вiдтворив у вироку. Зазначена обставина залишилася поза увагою й Апеляцiйного суду Чернiгiвської областi при розглядi апеляцiй на вирок. Верховний Суд України ухвалою вiд 28 лютого 2006 р. скасував цей вирок, оскiльки вiн принижує авторитет цього документа, проголошеного iменем держави Україна, та виключає його публiчне оголошення. Справу було направлено прокурору на нове розслiдування зi стадiї складання нового обвинувального висновку.

Органи досудового слiдства неоднаково квалiфiкували дiї винних осiб у разi вчинення ними згвалтування, поєднаного з незаконним проникненням до житла потерпiлої.

Наприклад, iз матерiалiв кримiнальної справи за обвинуваченням Д. за ч. 3 ст. 152, ч. 1 ст. 162 КК вбачається, що обвинувачений незаконно проник до будинку, в якому проживала неповнолiтня Л., де iз застосуванням фiзичного насильства згвалтував її. Такi дiї Д. органи досудового слiдства правильно квалiфiкували за ч. 1 ст. 162 КК як незаконне проникнення до житла та за ч. 3 ст. 152 КК як згвалтування неповнолiтньої. Прилуцький мiськрайонний суд Чернiгiвської областi вироком вiд 10 листопада 2005 р. засудив Д. за ч. 3 ст. 152, ч. 1 ст. 162 КК до семи рокiв позбавлення волi.

В аналогiчному випадку у кримiнальнiй справi, розглянутiй 1 березня 2005 р. Бердянським мiськрайонним судом Запорiзької областi за обвинуваченням К. за ч. 1 ст. 153 КК, органи досудового слiдства квалiфiкували дiї обвинуваченого лише за ч. 1 ст. 153 КК, хоча з матерiалiв справи видно, що вiн шляхом вибиття вхiдних дверей незаконно проник до помешкання потерпiлої С., iз застосуванням фiзичного насильства вчинив щодо неї насильницьке задоволення статевої пристрастi неприродним способом. Такi дiї К. органи досудового слiдства квалiфiкували лише як вчинення насильницького задоволення статевої пристрастi неприродним способом, хоча в його дiях також наявний склад злочину, передбаченого ст. 162 КК (порушення недоторканностi житла).

З об'єктивної сторони згвалтування та насильницьке задоволення статевої пристрастi неприродним способом полягають у вчиненнi винною особою вказаних дiй сексуального характеру та застосуваннi при цьому фiзичного насильства, погрози його застосування або використаннi безпорадного стану потерпiлої особи. Фiзичним насильством слiд розумiти застосування до потерпiлої особи фiзичних дiй, спрямованих на подолання її опору. Внаслiдок зазначених дiй потерпiлiй особi можуть бути завданi тiлеснi ушкодження. Згiдно з роз'ясненнями, якi мiстяться у п. 7 постанови Пленуму вiд 27 березня 1992 р. № 4, заподiяння потерпiлiй особi легких або середньої тяжкостi тiлесних ушкоджень у такому випадку не потребує додаткової квалiфiкацiї, оскiльки заподiяння шкоди здоров'ю у вказаних межах є складовим елементом об'єктивної сторони згвалтування.

Однак при розглядi справ цiєї категорiї суди не завжди дотримуються зазначених роз'яснень.

Наприклад, Житомирський районний суд вироком вiд 30 травня 2005 р. засудив М. за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 152, ч. 1 ст. 122 КК до двох рокiв позбавлення волi. Вiн iз застосуванням фiзичного насильства до потерпiлої Б. намагався вступити з нею в статевi зносини, однак свiй намiр не довiв до кiнця з незалежних вiд його волi фiзiологiчних причин. Внаслiдок насильницьких дiй М. заподiяв потерпiлiй тiлеснi ушкодження, якi вiдповiдно до висновку судово-медичної експертизи належать до категорiї середньої тяжкостi. У цьому випадку дiї М. не потребували додаткової квалiфiкацiї за ст. 122 КК, оскiльки вiн, намагаючись вступити з потерпiлою в статевий зв'язок, застосовував при цьому фiзичну силу як спосiб подолання її опору, чим заподiяв останнiй тiлеснi ушкодження середньої тяжкостi. Диспозицiєю ст. 152 КК повнiстю охоплюються такi дiї. З цих пiдстав Апеляцiйний суд Житомирської областi ухвалою вiд 9 серпня 2005 р. змiнив вирок районного суду та закрив провадження у справi в частинi засудження М. за ч. 1 ст. 122 КК.

У разi заподiяння потерпiлiй особi тiлесних ушкоджень iз застосуванням до неї фiзичного насильства, яке не було спрямоване на подолання її опору, а вчинене з будь-яких iнших мотивiв, такi дiї пiдлягають додатковiй квалiфiкацiї за сукупнiстю злочинiв за ст. 152 КК або ст. 153 КК та вiдповiдною статтею КК, якою передбачено вiдповiдальнiсть за злочин проти життя та здоров'я особи.

У ч. 1 ст. 152 КК України 2001 р. порiвняно з ч. 1 ст. 117 КК 1960 р. визначення поняття "згвалтування" має чiткiший характер у частинi, що стосується застосування погрози як засобу подолання опору потерпiлої i досягнення при цьому злочинної мети. Ранiше мова йшла про погрозу взагалi, нинi поняття "погроза" при вчиненнi згвалтування або насильницького задоволення статевої пристрастi неприродним способом звужене.

Погрозою, що застосовується як засiб подолання опору потерпiлої особи, слiд розумiти її залякування висловлюваннями, жестами чи iншими дiями про застосування фiзичного насильства до самої потерпiлої особи чи до її родичiв (наприклад, до дитини).

Iншi види погроз, наприклад погроза знищенням або пошкодженням майна потерпiлої особи або її родичiв, розголошення компрометуючих вiдомостей або застосування фiзичного насильства до потерпiлої чи її родичiв у майбутньому, не дають пiдстав для квалiфiкацiї згвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрастi неприродним способом iз погрозою застосування фiзичного насильства. За наявностi пiдстав такi дiї можуть бути квалiфiкованi за iншими статтями Особливої частини КК.

Погрозу фiзичним насильством як ознаку об'єктивної сторони згвалтування або насильницького задоволення статевої пристрастi неприродним способом поставлено в один ряд iз застосуванням фiзичного насильства, отже, ця погроза є рiвнозначною фiзичному насильству.

Погроза має сприйматися потерпiлою особою як дiйсна та розцiнюватися нею як реальна небезпека для її життя чи здоров'я або її родичiв. Погроза може сприйматися потерпiлою особою як реальна виходячи з обстановки, що склалася (оточення потерпiлої групою осiб, глухе i безлюдне мiсце, нiчний час, зухвале, грубе й настирливе домагання вступити в статевий зв'язок, особа винного тощо). Однак не завжди у вироках мiститься мотивацiя на пiдтвердження реальностi сприйняття потерпiлою такої погрози.

Iз проаналiзованих справ вбачається, що погроза застосування фiзичного насильства як засiб подолання опору потерпiлої виражалася в погрозi вбити, завдати тiлесних ушкоджень, демонстрацiї зброї або iнших предметiв, якими можна заподiяти тiлеснi ушкодження, вчинення з потерпiлою статевих актiв кiлькома особами тощо.

Наприклад, Бахчисарайський районний суд АР Крим вироком вiд 11 липня 2005 р. засудив I. за ч. 3 ст. 152 КК та призначив йому покарання у видi 10 рокiв позбавлення волi. Iз матерiалiв цiєї справи видно, що I. шляхом обману привiв неповнолiтню В. до себе додому, де прочитав їй копiю вироку, яким вiн був ранiше засуджений за вчинення згвалтування iз застосуванням до потерпiлої фiзичної сили. Погрожуючи аналогiчною фiзичною розправою, I. згвалтував В. Потерпiла сприймала погрозу застосування до неї фiзичного насильства як реальну, оскiльки з прочитаного вироку вбачається, що засуджений застосовував грубу фiзичну силу до iншої потерпiлої.

Якщо пiсля вчинення згвалтування мала мiсце реальна погроза вбивством потерпiлої особи для того, наприклад, щоб вона нiкому не повiдомила про те, що трапилося, дiї винного слiд квалiфiкувати за сукупнiстю статей 152 КК та 129 КК (3).

Апеляцiйний суд Львiвської областi визнав винним К. за ч. 3 ст. 152 та ч. 1 ст. 129 КК, який iз застосуванням фiзичного насильства згвалтував неповнолiтню С., пiсля чого, тримаючи в руках ножа, погрожував потерпiлiй вбивством, якщо вона заявить про згвалтування в органи мiлiцiї. Суд обгрунтовано дiйшов висновку про те, що К., застосовуючи фiзичне насильство, вчинив згвалтування неповнолiтньої та вчинив щодо неї погрозу вбивством, оскiльки в неї були реальнi пiдстави побоюватися здiйснення цiєї погрози. Ухвалою Верховного Суду України вiд 30 березня 2004 р. цей вирок було залишено без змiни.

Слiд також зазначити, що суди у вироках не завжди мотивують, в яких саме дiях обвинувачених виражалася погроза застосування фiзичного насильства як засiб подолання опору потерпiлих осiб, та не наводять на пiдтвердження доказiв реальностi сприйняття потерпiлими таких погроз.

Так, Старовижiвський районний суд Волинської областi вироком вiд 17 березня 2005 р. визнав С. винним за ч. 1 ст. 152 КК та призначив йому покарання у видi трьох рокiв позбавлення волi. С., погрожуючи застосувати фiзичне насильство до потерпiлої В., проти її волi вступив з нею в статевi зносини. Суд у вироку не вказав, в яких саме дiях С. виражалася погроза застосування фiзичного насильства до потерпiлої, та не навiв доказiв на пiдтвердження реальностi сприйняття погрози потерпiлою. Проте з матерiалiв справи вбачається, що С. погрожував потерпiлiй кулаками та ножем. З урахуванням того, що зазначенi дiї вiдбувалися в лiсi, були пiдстави вважати, що потерпiла реально сприймала погрози гвалтiвника застосувати до неї фiзичне насильство.

Однiєю з квалiфiкуючих ознак вiдповiдно до диспозицiї ст. 152 КК є вчинення згвалтування винною особою з використанням безпорадного стану потерпiлої особи. У судовiй практицi згвалтування визначається вчиненим з використанням безпорадного стану потерпiлої особи у випадках, коли вона за своїм фiзичним або психiчним станом (малолiтнiй вiк, фiзичнi вади, розлад душевної дiяльностi, хворобливий або непритомний її стан тощо) не могла розумiти характеру i значення вчинюваних iз нею дiй або не могла чинити опiр насильнику, який мiг i повинен був усвiдомлювати, що потерпiла особа перебуває саме в такому станi.

Розрiзняють два види безпорадного стану: психiчну безпораднiсть i фiзичну безпораднiсть.

У разi психiчної безпорадностi потерпiла особа не може розумiти характеру i значення вчинюваних iз нею дiй. Про психiчну безпораднiсть свiдчать:

а) психiчна хвороба, за наявностi якої потерпiла особа не усвiдомлює своїх дiй, не може керувати ними. Психiчну хворобу такої особи можна розглядати як безпорадний стан тiльки у випадках, якщо ця хвороба має явний характер або коли винний знав про неї та свiдомо використовував неспроможнiсть потерпiлої особи внаслiдок психiчної хвороби правильно усвiдомлювати або оцiнювати те, що вiдбувається;

б) непритомний стан (наприклад, непритомнiсть, що виникла незалежно вiд дiй винного);

в) малолiття потерпiлої особи (4).

Для визнання згвалтування вчиненим з використанням безпорадного стану потерпiлої внаслiдок алкогольного, наркотичного сп'янiння або дiї на її органiзм отруйних, токсичних та iнших сильнодiючих речовин не має значення, чи винний довiв потерпiлу до такого стану (наприклад, дав наркотик, снотворне тощо), чи вона перебувала у безпорадному станi незалежно вiд його дiй.

Наприклад, вироком вiд 8 листопада 2005 р. Красноперекопського мiськрайонного суду АР Крим засуджено О. за ч. 2 ст. 152 КК та призначено йому покарання у видi семи рокiв i шести мiсяцiв позбавлення волi. О., будучи ранiше судимим за згвалтування (судимiсть не знята i не погашена), з використанням безпорадного стану потерпiлої згвалтував її. Безпорадний стан потерпiлої виник у зв'язку з тим, що вона з приводу випускного вечора у школi вживала спиртнi напої, перебувала в станi сильного алкогольного сп'янiння i не могла чинити опiр гвалтiвнику.

Безпорадний стан може бути викликаний фiзичними вадами потерпiлої особи (наприклад, вiдсутнiсть рук, нiг, слiпота тощо), її похилим вiком або хворобою, що не є психiчною, наприклад пов'язаною з високою температурою; виснаженiстю органiзму, перенесеною операцiєю тощо. У цих випадках, хоча потерпiла особа й усвiдомлює характер вчинюваних щодо неї дiй, але не може чинити опiр гвалтiвнику.

Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови вiд 27 березня 1992 р. N 4 роз'яснив судам, що для визначення того, чи була потерпiла в безпорадному станi внаслiдок застосування лiкарських препаратiв, наркотичних засобiв, отруйних, токсичних чи iнших сильнодiючих речовин, з'ясування механiзму впливу яких на органiзм людини потребує спецiальних знань, слiд призначати вiдповiдну експертизу.

При квалiфiкацiї дiй винних осiб за ст. 152 КК чи ст. 153 КК суди виходили з того, що згвалтування вважається закiнченим злочином з моменту початку насильницького статевого акту, при цьому не має значення чи закiнчив гвалтiвник статевий акт у фiзiологiчному розумiннi. Насильницьке задоволення статевої пристрастi неприродним способом вважається закiнченим злочином з початку здiйснення, вказаних у законi дiй сексуального характеру, спрямованих на задоволення статевої пристрастi. Квалiфiкуючи дiї винної особи як замах на згвалтування або насильницьке задоволення статевої пристрастi неприродним способом, суди мають виходити з того, що ця особа вчинила дiї, безпосередньо спрямованi на вчинення цих злочинiв, але злочини не було доведено до кiнця з причин, що не залежали вiд її волi (наприклад, коли потерпiла вирвалася вiд гвалтiвника, вчинила сильний опiр, злочиннi дiї були припиненi iншими особами тощо).

Суд повинен зазначити у вироку причини, у зв'язку з якими злочин не було доведено до кiнця. Дiї, спрямованi на здiйснення насильницького статевого акту природним або неприродним способом, але не доведенi до кiнця з незалежних вiд волi винного причин, суди iз посиланням на ст. 15 КК правильно квалiфiкували як замах на згвалтування чи замах на насильницьке задоволення статевої пристрастi неприродним способом.

Так, Марганецький мiський суд Днiпропетровської областi визнав винним М. за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 152 КК та iз застосуванням ст. 75 КК звiльнив його вiд вiдбування покарання з iспитовим строком на два роки. М. iз застосуванням фiзичного насильства намагався вступити у статевi зносини з потерпiлою Р., однак не змiг це зробити з причини фiзiологiчної неспроможностi. У цьому випадку суд дiйшов обгрунтованого висновку, що М., подолавши опiр потерпiлої, виконав всi дiї, спрямованi на вчинення зазначеного злочину, але не довiв його до кiнця з причин, що не залежали вiд його волi.

Вiдповiдно до ст. 17 КК добровiльна вiдмова вiд вчинення згвалтування або насильницького задоволення статевої пристрастi неприродним способом виключає вiдповiдальнiсть за замах на вчинення цих злочинiв. При визнаннi вiдмови вiд згвалтування або насильницького задоволення статевої пристрастi неприродним способом добровiльною суди повиннi виходити з того, що особа, маючи реальну можливiсть довести такi злочини до кiнця, вiдмовилась вiд цього та з власної волi припинила злочиннi дiї. У таких випадках особа може нести вiдповiдальнiсть лише за фактично вчиненi нею дiї, якщо вони утворюють склад iншого злочину.

Наприклад, Коломийський районний суд Iвано-Франкiвської областi вироком вiд 4 жовтня 2005 р. визнав винним Т. за ч. 1 ст. 296 КК та призначив йому вiдповiдне покарання. Iз матерiалiв справи видно, що Т. вчинив грубе порушення громадського порядку з мотивiв явної неповаги до суспiльства, що супроводжувалося винятковим цинiзмом. У громадському мiсцi, у присутностi iнших осiб вiн iз застосуванням фiзичного насильства до потерпiлої Д. намагався вступити з нею в статевi зносини, однак не довiв свiй намiр до кiнця, оскiльки дiзнавшись, що потерпiла є неповнолiтньою, погодився на її пропозицiю зустрiтися наступного дня для добровiльних стосункiв. За таких обставин суд обгрунтовано дiйшов висновку, що Т. добровiльно вiдмовився вiд вчинення згвалтування, маючи реальну можливiсть це зробити, та переквалiфiкував його дiї на ч. 1 ст. 296 КК як вчинення хулiганства.

У ч. 2 ст. 152 i ч. 2 ст. 153 КК передбачена вiдповiдальнiсть за згвалтування або насильницьке задоволення статевої пристрастi неприродним способом, вчиненi повторно (тобто хоча б двiчi). Повторним буде згвалтування чи насильницьке задоволення статевої пристрастi неприродним способом, якщо кожному з них вiдповiдно передувало здiйснення такого ж злочину.

Згвалтування або насильницьке задоволення статевої пристрастi неприродним способом не може розглядатись як вчинення одного з цих злочинiв повторно, якщо винна особа, дiючи з єдиним умислом, без значної перерви у часi, вчинила два чи бiльше природних статевих актiв або два чи бiльше актiв насильницького задоволення статевої пристрастi неприродним способом з однiєю й тiєю ж потерпiлою особою, тобто за наявностi ознак продовжуваного злочину. У цих випадках потерпiла особа продовжує перебувати пiд впливом психiчної або фiзичної дiї насильника, її воля паралiзована ще при перших статевих зносинах.

Водночас у судовiй практицi трапляються випадки, коли суди зазначенi дiї квалiфiкували за ознакою повторностi.

Так, Крюкiвський районний суд м. Кременчука Полтавської областi вироком вiд 18 сiчня 2005 р. засудив О. за ч. 2 ст. 153 КК за те, що вiн пiд вигаданим приводом завiв у квартиру свою знайому Т. де iз застосуванням фiзичного насильства декiлька разiв вчинив iз нею насильницьке задоволення статевої пристрастi неприродним способом. У вироку суд, зазначивши це, квалiфiкував його дiї за ознакою повторностi (за ч. 2 ст. 153 КК). Апеляцiйний суд Полтавської областi ухвалою вiд 20 квiтня 2005 р. цей вирок районного суду змiнив та переквалiфiкував дiї О. з ч. 2 ст. 153 КК на ч. 1 ст. 153 КК.

У ч. 2 ст. 152 i ч. 2 ст. 153 КК передбачено спецiальний вид повторностi згвалтування та насильницького задоволення статевої пристрастi неприродним способом, якщо вказанi злочини були вчиненi особою, яка ранiше вчинила будь-який iз злочинiв, якi перелiченi у цих статтях. Так, за ч. 2 ст. 152 КК квалiфiкується згвалтування вчинене особою, яка ранiше вчинила будь-який iз злочинiв, передбачених статтями 153 (насильницьке задоволення статевої пристрастi неприродним способом), 154 (примушування до вступу в статевий зв'язок) i 155 (статевi зносини з особою, яка не досягла статевої зрiлостi) цього Кодексу. За ч. 2 ст. 153 КК квалiфiкується задоволення статевої пристрастi неприродним способом вчинене особою, яка ранiше вчинила будь-який iз злочинiв, передбачених статтями 152 (згвалтування) або 154 (примушування до вступу в статевий зв'язок) цього Кодексу.

Для визнання злочину повторним не має значення, чи була винна особа засуджена за ранiше вчинений злочин, чи були обидва злочини закiнченими i чи є особа їх виконавцем або iншим спiвучасником. Ознака повторностi виключається, якщо за ранiше вчинений злочин особу було звiльнено вiд кримiнальної вiдповiдальностi або якщо судимiсть за ранiше вчинений злочин була погашена чи знята у встановленому законом порядку або на момент вчинення нового злочину минули строки давностi притягнення до вiдповiдальностi за ранiше вчинений злочин.

Якщо умислом особи охоплювалося вчинення нею (у будь-якiй послiдовностi) згвалтування i насильницького задоволення статевої пристрастi неприродним способом стосовно однiєї i тiєї ж потерпiлої, вчинене належить оцiнювати як сукупнiсть злочинiв, передбачених статтями 152 i 153 КК. При цьому для квалiфiкацiї вчиненого не має значення чи була значна перерва в часi при вчиненнi стосовно потерпiлої згвалтування i насильницького задоволення статевої пристрастi неприродним способом. У випадках, коли в дiях особи мiстяться ознаки вчинення щодо потерпiлої згвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрастi неприродним способом при обтяжуючих обставинах, вчинене має квалiфiкуватися за вiдповiдними частинами статей 152 i 153 КК.

Разом з тим неоднаковою є судова практика у визначеннi ознаки повторностi при квалiфiкацiї дiй винної особи, яка без значної перерви в часi вчинила стосовно однiєї й тiєї ж потерпiлої особи насильницьке задоволення статевої пристрастi неприродним способом, а потiм її згвалтувала в зворотному порядку.

Так, Євпаторiйський мiський суд АР Крим вироком вiд 22 жовтня 2004 р. засудив Б. за ч. 1 ст. 152, ч. 1 ст. 153 КК за те, що вiн iз застосуванням фiзичного насильства до потерпiлої Т. вчинив задоволення статевої пристрастi неприродним способом. За тих же обставин Б. вчинив з Т. проти її волi ще й насильницький статевий акт природним способом. Такi дiї Б. суд квалiфiкував як продовжуваний злочин без квалiфiкуючої ознаки повторностi згвалтування.

Водночас деякi суди за таких обставин дотримувались iншої позицiї щодо визначення повторностi вчинення цього виду злочинiв.

Наприклад, Дзержинський районний суд м. Харкова вироком вiд 7 травня 2004 р. визнав винним М. за ч. 2 ст. 152, ч. 1 ст. 153 КК та призначив йому покарання у видi п'яти рокiв позбавлення волi. М. iз застосуванням фiзичного насильства задовольнив статеву пристрасть неприродним способом зi своєю колишньою дружиною I., а потiм згвалтував її. Такi дiї М. суд квалiфiкував за ч. 1 ст. 153 КК як задоволення статевої пристрастi неприродним способом iз застосуванням фiзичного насильства та за ч. 2 ст. 152 КК, як згвалтування iз застосуванням фiзичного насильства, вчинене особою, яка ранiше вчиняла злочин, передбачений ст. 153 КК. Ухвалою Верховного Суду України вiд 12 сiчня 2006 р. цей вирок було залишено без змiни.

На нашу думку, у разi вчинення стосовно однiєї й тiєї ж потерпiлої особи насильницького задоволення статевої пристрастi неприродним способом, а потiм її згвалтування чи навпаки, цi злочини квалiфiкуються окремо, причому останнiй злочин квалiфiкується за ознакою повторностi, оскiльки нею вже було вчинено злочин, передбачений статями 152 чи 153 КК.

Квалiфiкацiя згвалтування або насильницького задоволення статевої пристрастi неприродним способом, вчиненого групою осiб, може мати мiсце у разi, коли група осiб (два i бiльше) дiяла узгоджено з метою вчинення насильницького акту з потерпiлою особою. Узгодженiсть дiй учасникiв групи щодо потерпiлої особи означає, що свiдомiстю кожного учасника охоплюється об'єктивне сприяння один одному у вчиненнi злочину. Для визнання згвалтування або насильницького задоволення статевої пристрастi неприродним способом вчиненими групою осiб, не обов'язковою є попередня змова мiж учасниками цих злочинiв.

Дiї особи, яка не вчинила i не мала намiру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосовувала фiзичне насильство, погрозу його застосування чи довела потерпiлу особу до безпорадного стану з метою згвалтування її iншою особою, повиннi розглядатися, як спiввиконавство у цьому злочинi. Квалiфiкацiю дiй таких спiввиконавцiв необхiдно здiйснювати без посилання на ст. 27 КК.

Так, вироком вiд 21 квiтня 2005 р. Хортицького районного суду м. Запорiжжя визнано винною Д. за ч. 3 ст. 152 КК та iз застосуванням ст. 69 КК призначено їй покарання у видi трьох рокiв позбавлення волi. Д. за попередньою змовою з особою, матерiали справи стосовно якої видiленi в окреме провадження у зв'язку з розшуком, застосувала до неповнолiтньої М. фiзичне насильство з метою її згвалтування особою чоловiчої статi.

Дiї учасникiв групового згвалтування або насильницького задоволення статевої пристрастi неприродним способом пiдлягають квалiфiкацiї за ч. 3 ст. 152 КК або ч. 2 ст. 153 КК i в тому разi, коли iншi учасники злочину через неосуднiсть, недосягнення вiку, з якого настає кримiнальна вiдповiдальнiсть, або з iнших передбачених законом пiдстав не були притягнутi до кримiнальної вiдповiдальностi.

Проте деякi суди помилково вважають, що квалiфiкуюча ознака вчинення згвалтування групою осiб вiдсутня у разi, коли iншi учасники злочину не досягли вiку, з якого настає кримiнальна вiдповiдальнiсть.

Вироком вiд 1 листопада 2005 р. Гуляйпiльський районний суд Запорiзької областi засудив Ф. за ч. 3 ст. 152 КК та ст. 304 КК i на пiдставi ст. 70 КК призначив йому сiм рокiв позбавлення волi. Ф. засуджено за те, що вiн iз застосуванням фiзичного насильства, з використанням безпорадного стану потерпiлої, групою осiб за участю П., 1992 р.н., котрий на момент вчинення злочину не досяг вiку, з якого настає кримiнальна вiдповiдальнiсть, згвалтував потерпiлу Б., а також втягнув неповнолiтнього П. у злочинну дiяльнiсть.

Але ухвалою Апеляцiйного суду Запорiзької областi вiд 23 сiчня 2006 р. вирок щодо Ф. змiнено: його дiї переквалiфiковано з ч. 3 ст. 152 КК на ч. 1 ст. 152 КК i призначено покарання у видi трьох рокiв позбавлення волi. Апеляцiйний суд обгрунтував переквалiфiкацiю дiй Ф. тiєю обставиною, що спiвучасник згвалтування П. на момент вчинення злочину не був суб'єктом згвалтування, а тому, на думку апеляцiйного суду, в дiях Ф. вiдсутня квалiфiкуюча ознака вчинення згвалтування групою осiб.

Апеляцiйний суд помилково переквалiфiкував дiї Ф. iз ч. 3 ст. 152 КК на ч. 1 цiєї статтi, тобто визнав їх як бiльш м'який злочин. Вiдповiдно до п. 14 постанови Пленуму вiд 27 березня 1992 р. N 4 дiї учасника групового згвалтування пiдлягають квалiфiкацiї за ч. 3 ст. 152 КК i в тому разi, коли iншi учасники злочину через недосягнення вiку, з якого настає кримiнальна вiдповiдальнiсть, або з iнших передбачених законом пiдстав не були притягнутi до кримiнальної вiдповiдальностi.

Якщо виннi особи дiяли узгоджено щодо кiлькох потерпiлих, хоча кожен з них мав на метi i згвалтував одну потерпiлу, дiї кожного пiдлягають квалiфiкацiї як згвалтування, вчинене групою осiб.

При застосуваннi закону про кримiнальну вiдповiдальнiсть за згвалтування неповнолiтньої або малолiтньої особи, судам слiд мати на увазi, що квалiфiкацiя цих злочинiв за ч. 3 або ч. 4 ст. 152 КК можлива лише у випадках, коли винний знав або допускав, що вчиняє насильницький статевий акт з неповнолiтньою або малолiтньою особою, а так само, коли вiн мiг i повинен був це передбачати. При цьому суд повинен ураховувати показання не тiльки пiдсудного, а й потерпiлої особи, ретельно перевiряти їх вiдповiднiсть усiм конкретним обставинам справи. При вирiшеннi цього питання має враховуватися вся сукупнiсть обставин справи, зокрема зовнiшнi фiзичнi данi потерпiлої особи, її поведiнка, знайомство з нею винного, володiння останнiм вiдповiдною iнформацiєю. Неповнолiтнiй або малолiтнiй вiк потерпiлої особи не може бути пiдставою для квалiфiкацiї згвалтування за ч. 3 чи ч. 4 цiєї статтi, якщо буде доведено, що винний помилявся щодо фактичного вiку потерпiлої.

Наприклад, Вiльнянський районний суд Запорiзької областi визнав винним неповнолiтнього Б. за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 152 КК i на пiдставi ст. 104 КК звiльнив його вiд вiдбування покарання з випробуванням. Б. iз застосуванням фiзичного насильства намагався згвалтувати неповнолiтню Х., однак свiй намiр не довiв до кiнця, оскiльки його дiї було припинено стороннiми особами. Iз матерiалiв цiєї справи вбачається, що нi пiд час досудового слiдства, нi в судi не було доведено, що гвалтiвник на момент вчинення злочину був обiзнаний про неповнолiтнiй вiк потерпiлої. Враховуючи, що цей злочин Б. вчинив у нiчний час, ранiше не був знайомий з потерпiлою, якiй тодi було бiльше 17 рокiв i яка вiдповiдно до показань свiдкiв була фiзично розвинутою та виглядала старшою вiд свого вiку, вiн мiг вiрогiдно помилятися щодо її фактичного вiку. Однак суд цi обставини залишив поза увагою. В апеляцiйному порядку справа не розглядалася.

З моменту прийняття у 2001 р. КК у текстi ч. 3 ст. 153 цього Кодексу мiстилася неточнiсть, згiдно з якою можна було розумiти, що вiдповiдальнiсть за цiєю частиною статтi настає лише у разi вчинення насильницького задоволення статевої пристрастi неприродним способом щодо малолiтньої чи малолiтнього за умови, якщо воно спричинило особливо тяжкi наслiдки. Законом вiд 21 грудня 2004 р. N 2276-IV "Про внесення змiни до статтi 153 Кримiнального кодексу України" цю неточнiсть було виправлено. У новiй редакцiї ч. 3 ст. 153 КК насильницьке задоволення статевої пристрастi неприродним способом має двi квалiфiкуючi ознаки: вчинене щодо малолiтньої або малолiтнього, або якщо воно спричинило тяжкi наслiдки. Але деякi суди й до цього часу використовують стару редакцiю ч. 3 ст. 153 КК i допускають помилки при квалiфiкацiї вказаних дiй.

Наприклад, Генiчеський районний суд Херсонської областi вироком вiд 30 травня 2005 р. засудив Т. за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст. 153 КК та iз застосуванням ст. 69 КК призначив йому покарання у видi п'яти рокiв позбавлення волi. Iз матерiалiв цiєї справи видно, що Т. iз застосуванням фiзичного насильства та з використанням безпорадного стану потерпiлої намагався згвалтувати малолiтню М., 1999 р.н., яка через свiй вiк не могла усвiдомлювати характер вчинюваних iз нею дiй та чинити йому опiр. Цей злочин Т. не змiг довести до кiнця з причини анатомiчного розвитку малолiтньої потерпiлої, проте задовольнив з нею свою статеву пристрасть неприродним способом. Суд помилково квалiфiкував дiї засудженого Т. за ч. 2, а не ч. 3 ст. 153 КК, пославшись при цьому на те, що внаслiдок вчинення вказаних дiй малолiтнiй потерпiлiй не було заподiяно особливо тяжких наслiдкiв.

У разi згвалтування малолiтньої особи, яка не досягла статевої зрiлостi, такi дiї утворюють склад злочину, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК, i не потребують додаткової квалiфiкацiї за ст. 155 КК.

Проте Красилiвський районний суд Хмельницької областi вироком вiд 7 червня 2005 р. визнав Ч. винним за ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст. 155 КК i призначив йому покарання у видi 10 рокiв позбавлення волi. Судом було встановлено, що Ч. протягом тривалого часу iз застосуванням фiзичного насильства та погроз його застосування вступав у статевi зносини зi своєю малолiтньою дочкою, якiй на момент вчинення насильницьких дiй виповнилося лише 11 рокiв. Дiї засудженого суд квалiфiкував за сукупнiстю злочинiв: згвалтування малолiтньої особи за ч. 4 ст. 152 КК та статевi зносини, вчиненi батьком з особою, яка не досягла статевої зрiлостi, за ч. 2 ст. 155 КК.

У цьому випадку додаткова квалiфiкацiя за ч. 2 ст. 155 КК є зайвою, оскiльки вiдповiдальнiсть за згвалтування малолiтньої особи повнiстю охоплюється диспозицiєю ч. 4 ст. 152 КК, а ст. 155 КК передбачено вiдповiдальнiсть за статевi зносини з особою, яка не досягла статевої зрiлостi, при цьому такi статевi зносини з боку потерпiлої мають добровiльний характер.

Особливо тяжкими наслiдками, про якi йдеться у ч. 4 ст. 152 та ч. 3 ст. 153 КК, можуть бути визнанi смерть або самогубство потерпiлої особи, втрата будь-якого органу чи його функцiй, душевна хвороба або iнший розлад здоров'я, поєднаний зi стiйкою втратою працездатностi не менше нiж на третину, непоправне знiвечення обличчя, переривання вагiтностi чи втрата здатностi до дiтонародження, а так само зараження вiрусом iмунодефiциту людини чи iншої невилiковної iнфекцiйної хвороби або сифiлiсом, що сталися внаслiдок згвалтування. Вiдповiдальнiсть за спричинення особливо тяжких наслiдкiв настає як тодi, коли винний передбачав їх можливiсть, так i коли вiн мiг i повинен був їх передбачити.

При цьому не можуть вважатися такими, що спричинили особливо тяжкi наслiдки, згвалтування або насильницьке задоволення статевої пристрастi неприродним способом чи замах на цi злочини, поєднанi iз заподiянням потерпiлiй особi тiлесного ушкодження, визнаного тяжким лише за ознакою небезпечностi для життя на момент його заподiяння. Такi дiї пiдлягають квалiфiкацiї за сукупнiстю злочинiв, передбачених вiдповiдними частинами статей 152 або 153 i 121 КК.

Наприклад, Кагарлицький районний суд Київської областi вироком вiд 15 березня 2005 р. визнав винним П. за ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 152 КК та призначив йому покарання у видi дев'яти рокiв позбавлення волi. Iз матерiалiв справи видно, що П. з метою згвалтування потерпiлої Ч. для подолання її опору здавлював їй шию руками, внаслiдок чого вона знепритомнiла. Подолавши таким чином опiр потерпiлої, П. згвалтував її. Згiдно з висновком судово-медичної експертизи потерпiлiй було заподiяно тяжкi тiлеснi ушкодження, небезпечнi для життя в момент заподiяння. За таких обставин суд правильно дiйшов висновку про наявнiсть у дiях П. ознак злочинiв, передбачених статтями 121 та 152 КК.

Також не може бути визнано особливо тяжкими наслiдками свiдоме поставлення потерпiлої особи в загрозу зараження вiрусом iмунодефiциту людини чи iншою невилiковною iнфекцiйною хворобою або сифiлiсом, якщо захворювання не настало. Вказанi дiї слiд квалiфiкувати за сукупнiстю злочинiв.

Так, Тернопiльський мiськрайонний суд вироком вiд 18 серпня 2005 р. засудив Т. за ч. 1 ст. 130 i ч. 1 ст. 152 КК та призначив йому покарання у видi чотирьох рокiв позбавлення волi. Т., достовiрно знаючи, що вiн є носiєм вiрусу iмунодефiциту, iз застосуванням фiзичного насильства вступив у статевi зносини iз потерпiлою М. Ураховуючи, що в результатi вказаних дiй захворювання потерпiлої М. не настало, суд правильно квалiфiкував дiї Т. за сукупнiстю злочинiв, передбачених ч. 1 ст. 152 i ч. 1 ст. 130 КК як згвалтування та свiдоме поставлення iншої особи в небезпеку зараження вiрусом iмунодефiциту людини.

Пленум Верховного Суду України у п. 14 постанови вiд 7 лютого 2003 р. N 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" роз'яснив, що умисне вбивство, якщо воно було поєднане зi згвалтуванням потерпiлої особи або насильницьким задоволенням iз нею статевої пристрастi неприродним способом, тобто мало мiсце в процесi вчинення зазначених злочинiв чи одразу ж пiсля нього, тягне вiдповiдальнiсть за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК. При цьому злочиннi дiї квалiфiкуються i за ч. 4 ст. 152 чи ч. 3 ст. 153 КК або ще й за вiдповiдною частиною ст. 15 КК. Умисне вбивство з метою задовольнити статеву пристрасть iз трупом також тягне вiдповiдальнiсть за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК. У випадках, коли особу було умисно вбито через певний час пiсля її згвалтування чи насильницького задоволення з нею статевої пристрастi неприродним способом з метою їх приховання, дiї винного квалiфiкуються за сукупнiстю злочинiв, передбачених вiдповiдними частинами ст. 152 або ст. 153 та п. 9 ч. 2 ст. 115 КК.

Апеляцiйний суд Миколаївської областi вироком вiд 30 липня 2005 р. визнав винним за ч. 4 ст. 152, ч. 3 ст. 153, пунктами 9, 10 ч. 2 ст. 115 КК С. i призначив йому покарання у видi 15 рокiв позбавлення волi. С. iз застосуванням фiзичного насильства згвалтував Н. та задовольнив з нею статеву пристрасть неприродним способом. Пiд час вчинення вказаних дiй С. задушив потерпiлу. Верховний Суд України ухвалою вiд 6 жовтня 2005 р. зазначений вирок апеляцiйного суду змiнив: виключив iз нього засудження С. за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК (вбивство з метою приховати iншi злочини), оскiльки засуджений позбавив життя потерпiлу пiд час вчинення щодо неї статевих злочинiв. Дiї засудженого С. у цiй частинi повнiстю охоплюються п. 10 ч. 2 ст. 115 КК.

Згвалтуванням є вчинення статевого акту мiж особами рiзної статi природним способом усупереч бажанню або поза бажанням однiєї з них, шляхом застосування до неї фiзичного насильства, погрози застосування такого насильства або з використанням її безпорадного стану (5).

При вiдмежуваннi згвалтування вiд iнших статевих злочинiв треба мати на увазi, що насильницьке задоволення статевої пристрастi неприродним способом виключає природний статевий акт i вмiщує у собi акти мужолозтва, лесбiйства, а також iншi прояви неприродного збудження i реалiзацiї статевої пристрастi чоловiка або жiнки неприродним способом, якi супроводжувалися фiзичним насильством, погрозою його застосування або з використанням безпорадного стану потерпiлої особи. Проте в деяких випадках, коли мало мiсце згвалтування, поєднане iз насильницьким задоволенням статевої пристрастi неприродним способом, суди такi дiї помилково розглядали як продовжуваний злочин.

Так, Бериславський районний суд Херсонської областi вироком вiд 3 жовтня 2005 р. засудив У. за ч. 1 ст. 153 КК до трьох рокiв позбавлення волi. Iз матерiалiв цiєї справи вбачається, що У. iз застосуванням фiзичного насильства та погрози його застосування вчинив природний статевий акт iз потерпiлою В., пiсля чого задовольнив з останньою свою статеву пристрасть неприродним способом. За таких обставин суд квалiфiкував дiї У. лише як насильницьке задоволення статевої пристрастi неприродним способом за ч. 1 ст. 153 КК, хоча в його дiях був також наявний склад злочину, передбачений ст. 152 КК (згвалтування).

Статтею 155 КК передбачено вiдповiдальнiсть за добровiльнi статевi зносини з особою, яка не досягла статевої зрiлостi. Потерпiлою може бути особа як жiночої, так i чоловiчої статi, яка не досягла статевої зрiлостi.

Вiдповiдно до пiдпунктiв 2.1.2, 2.13.2 "Правил проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станiв в бюро судово-медичної експертизи" (затвердженi наказом Мiнiстерства охорони здоров'я України вiд 17 сiчня 1995 р. N 6; зареєстрованого в Мiнiстерствi юстицiї України 26 липня 1995 р. за N 248/784; далi - Правила проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станiв), станом статевої зрiлостi у жiнок слiд розумiти закiнчення формування органiзму, коли статеве життя, заплiднення, вагiтнiсть, пологи та годування дитини є нормальною функцiєю i не призводять до розладу здоров'я; статева зрiлiсть в осiб чоловiчої статi характеризується станом загального фiзичного розвитку та формуванням статевих залоз, за якого статеве життя є фiзiологiчно нормальною функцiєю, не викликає розладу здоров'я i не завдає шкоди подальшому розвитку органiзму. Встановлення статевої зрiлостi проводиться щодо осiб як жiночої, так i чоловiчої статi вiком з 14 до 18 рокiв. Досягнення статевої зрiлостi встановлюється судово-медичною експертизою вiдповiдно до Правил проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станiв.

Обов'язковiсть проведення такої експертизи зумовлена п. 4 ст. 76 Кримiнально-процесуального кодексу України (далi - КПК). Кримiнальна вiдповiдальнiсть за ст. 155 КК виключається у разi, коли судово-медичною експертизою буде встановлено, що потерпiла неповнолiтня особа досягла статевої зрiлостi.

Добровiльнi статевi зносини з особою, яка не досягла статевої зрiлостi, утворюють склад злочину в разi, коли суб'єкт знав або припускав, що потерпiла особа не досягла статевої зрiлостi, а так само тодi, коли мiг i повинен був це передбачити. Така оцiнка статевого статусу потерпiлої особи має грунтуватися на об'єктивних обставинах: її зовнiшнiй вигляд, знання про її вiк, медичнi показники тощо.

Так, Корольовський районний суд м. Житомира вироком вiд 19 травня 2005 р. визнав винним Ю. за ч. 1 ст. 155 КК та iз застосуванням ст. 75 КК звiльнив його вiд вiдбування покарання з випробуванням. Ю., достовiрно знаючи, що потерпiлiй С. ще не виповнилося 13 рокiв, тобто вона є малолiтньою особою й тому не досягла статевої зрiлостi, за погодженням з останньою декiлька разiв вступав iз нею в статевi зносини природним способом.

Якщо потерпiла особа за своїм розвитком або через свiй малолiтнiй вiк не розумiла характеру та наслiдкiв вчинюваних з нею дiй, злочин пiдлягає квалiфiкацiї як згвалтування з використанням безпорадного стану потерпiлої особи. Висновок про саме такий стан потерпiлої особи має грунтуватися на даних судово-психологiчної експертизи (6).

Засуджуючи осiб за вчинення статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрiлостi (ст. 155 КК), суди не в усiх випадках дослiджували здатнiсть потерпiлих з урахуванням їх малолiтнього вiку усвiдомлювати характер вчинюваних iз ними дiй. Вiдсутнiсть у потерпiлої особи можливостi правильно розумiти ступiнь i характер вчинюваних iз нею сексуальних дiй або керувати своїми вчинками свiдчить про використання її безпорадного стану, що є предметом злочину, передбаченого ст. 152 або ст. 153 КК.

Так, Сокальський районний суд Львiвської областi вироком вiд 22 червня 2005 р. визнав винним К. за ч. 1 ст. 155 КК та iз застосуванням ст. 75 КК звiльнив його вiд вiдбування покарання з випробуванням. К. за взаємною згодою неодноразово вступав у статевi зносини iз малолiтньою С. Iз матерiалiв цiєї справи видно, що судом не вирiшувалося питання, чи здатна була потерпiла за своїм вiком розумiти характер вчинюваних iз нею за її згодою дiй та їх наслiдки, оскiльки їй виповнилося лише 12 рокiв.

Статтею 156 КК передбачено вiдповiдальнiсть за вчинення розпусних дiй щодо особи, яка не досягла шiстнадцятирiчного вiку. Суспiльна небезпечнiсть цього злочину полягає в тому, що вiн спричиняє шкоду нормальному моральному та фiзичному становленню неповнолiтнiх, формує аморальнi погляди у дитини (7).

Потерпiлими вiд зазначеного злочину можуть бути особи як чоловiчої, так i жiночої статi, яким не виповнилося 16 рокiв. Для вiдповiдальностi за цей злочин не має значення, чи досягла потерпiла особа статевої зрiлостi.

Розпуснi дiї мають сексуальний характер i можуть набувати вигляду фiзичних дiй або iнтелектуального розбещення. Такi дiї спрямованi на задоволення винною особою статевої пристрастi або на збудження у неповнолiтньої особи статевого iнстинкту.

До фiзичних розпусних дiй належать оголення статевих органiв, винної чи потерпiлої особи, непристойнi доторкання до статевих органiв, якi викликають статевi збудження, навчання статевим збоченням, iмiтацiя статевого акту, схилення або примушування потерпiлих до вчинення певних сексуальних дiй мiж собою, вчинення статевих зносин у присутностi дитини, акту анонiзму тощо. Iнтелектуальними розпусними дiями можуть бути випадки ознайомлення дитини iз порнографiчними зображеннями, вiдеофiльмами, цинiчнi розмови з потерпiлою особою на сексуальнi теми тощо. Використання в ходi вчинення розпусних дiй порнографiчних предметiв тягне квалiфiкацiю за сукупнiстю злочинiв - за ст. 156 i ст. 301 КК. Розпуснi дiї можуть бути спрямованi на задоволення винним таким чином статевої пристрастi або на збудження у неповнолiтньої особи статевого iнстинкту.

Згода потерпiлих на вчинення щодо них розпусних дiй на кримiнально-правову оцiнку дiй винного не впливає. Розпуснi дiї щодо особи, яка не досягла шiстнадцятирiчного вiку, можуть вiдбуватись як за її згодою, так i з застосуванням до неї фiзичної сили з метою примушення її до вчинення певних дiй сексуального характеру.

Наприклад, Чугуївський мiський суд Харкiвської областi вироком вiд 26 жовтня 2005 р. визнав винним Г. за ч. 2 ст. 156 КК та призначив йому покарання у видi трьох рокiв позбавлення волi. Г., перебуваючи у нетверезому станi, зайшов у квартиру, в якiй перебувала одна малолiтня А., i, знаючи про її малолiтнiй вiк, з метою вчинення розпусних дiй iз застосуванням фiзичної сили завiв потерпiлу в одну з кiмнат, повалив її на диван та, утримуючи силою, зняв з неї одяг i вчинив непристойнi доторкання руками до статевих органiв потерпiлої. Згiдно з висновком судово-медичної експертизи потерпiлiй при вчиненнi з нею розпусних дiй тiлесних ушкоджень не було спричинено.

Заподiяння потерпiлiй особi шкоди здоров'ю шляхом спричинення тiлесних ушкоджень не охоплюється диспозицiєю закону про вiдповiдальнiсть за вчинення розпусних дiй. Тому, якщо розпусним дiям передували або вони супроводжувалися нанесенням побоїв чи мордуванням, тiлесними ушкодженнями або погрозами вбивством, вчинене слiд квалiфiкувати за сукупнiстю злочинiв, передбачених ст. 156 i статтями 126, 125, 121, 122 чи 129 КК (8).

Розпуснi дiї з потерпiлою особою, яка не досягла шiстнадцятирiчного вiку, вчиненi безпосередньо перед її згвалтуванням, насильницьким задоволенням статевої пристрастi неприродним способом або в процесi замаху на зазначенi злочини, повнiстю охоплюються вiдповiдними частинами статей 152, 153 КК, оскiльки в подiбних випадках розбещення неповнолiтнiх iз урахуванням спрямованостi умислу винного розглядається лише як етап у вчиненнi iнших статевих злочинiв. Однак суди допускали помилки при квалiфiкацiї вказаних дiй.

Наприклад, Тростянецький районний суд Сумської областi вироком вiд 25 жовтня 2005 р. засудив Д. за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 153, ч. 2 ст. 156 КК та призначив йому покарання iз застосуванням ст. 69 КК у видi п'яти рокiв позбавлення волi. Iз матерiалiв справи видно, що Д. заманив до пiдвального примiщення жилого будинку малолiтню Б., 2000 р.н., де, скориставшись її безпорадним станом, оскiльки вона через свiй малолiтнiй вiк не могла усвiдомлювати характеру вчинюваних iз нею дiй та чинити йому опiр, намагався задовольнити з останньою статеву пристрасть неприродним способом. Однак Д. не довiв злочин до кiнця з причин, що не залежали вiд його волi, оскiльки його дiї були припиненi мешканцями цього будинку. Суд правильно квалiфiкував дiї Д. як замах на задоволення статевої пристрастi неприродним способом з використанням безпорадного стану потерпiлої, вчинений щодо малолiтньої особи. Але квалiфiкацiя за ч. 2 ст. 156 КК є зайвою.

Вiдповiдно до статей 20, 253 КПК розгляд кримiнальних справ про згвалтування та iншi статевi злочини допускається в закритому судовому засiданнi за мотивованою постановою суддi чи ухвалою суду з метою запобiгання розголошенню вiдомостей про iнтимнi сторони життя осiб, якi беруть участь у справi. При цьому судом може бути прийнято рiшення про закритий розгляд справи як у повному обсязi, так i частково (наприклад, при проведеннi судового слiдства). З урахуванням вимог статей 20 i 307 КПК суд пiд час розгляду справ цiєї категорiї повинен вживати необхiдних заходiв для того, щоб особи молодше 16 рокiв, крiм пiдсудних, не перебували у залi судового засiдання. Головуючим у судових засiданнях потрiбно стежити за змiстом i формою запитань, що ставляться пiдсудним, потерпiлим i свiдкам, а також за виступами учасникiв розгляду справи в судових дебатах iз тим, щоб не принижувалася честь i гiднiсть цих осiб.

Але суди в багатьох випадках, прийнявши рiшення про призначення справи до судового розгляду, не вирiшували при цьому питання про розгляд справи цiєї категорiї у вiдкритому чи закритому судовому засiданнi. Справи у таких випадках слухалися судами в режимi вiдкритого судового засiдання. У деяких справах в протоколi зазначено, що справа слухається у вiдкритому судовому засiдання, а у вироку - в закритому, чи навпаки.

Наприклад, справу за обвинуваченням Ш. за ч. 3 ст. 152 КК Луцьким мiськрайонним судом Волинської областi було вирiшено за клопотанням потерпiлої слухати у закритому судовому засiданнi, хоча у вироку вказано, що справа слухалась у вiдкритому судовому засiданнi.

З метою запобiгання розголошенню вiдомостей про iнтимнi сторони життя осiб, якi беруть участь у справi, суди мають чiтко вирiшувати на стадiї попереднього розгляду питання щодо слухання справ про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканостi особи у закритому судовому засiданнi.

Крiм того, деякi суди направляли копiї вирокiв у справах про згвалтування для обговорення за мiсцем проживання, роботи, навчання засуджених або потерпiлих осiб.

Так, Дунаєвецький районний суд Хмельницької областi вироком вiд 26 квiтня 2005 р. визнав винним неповнолiтнього Л. за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 152 КК та звiльнив його вiд вiдбування покарання з випробуванням. Л. iз застосуванням фiзичного насильства намагався вступити в статевi зносини iз малолiтньою Д., однак не змiг цього зробити з причин, якi не залежали вiд його волi, а саме через анатомiчний розвиток малолiтньої потерпiлої. Для обговорення поведiнки Л. суд направив копiю вироку до Сокiльнянської загальноосвiтньої школи, де навчалися Л. та малолiтня потерпiла.

При вирiшеннi питання про вiдшкодування моральної шкоди за позовами потерпiлих осiб суди мають керуватися вiдповiдними положеннями Цивiльного кодексу України та роз'ясненнями, що мiстяться у постановi Пленуму Верховного Суду України вiд 31 березня 1995 р. N 4 "Про судову практику в справах про вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зi змiнами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України вiд 25 травня 2001 р. N 5).

Питання про розмiр вiдшкодування моральної шкоди у справах про статевi злочини суди вирiшували, в основному, залежно вiд характеру та тривалостi страждань (фiзичних, душевних, психiчних тощо), яких зазнала потерпiла особа, та з урахуванням iнших обставин. Зокрема, суди враховували стан здоров'я потерпiлої особи, необхiднiсть лiкування, вимушенi змiни в її життєвих стосунках, час та зусилля, необхiднi для вiдновлення попереднього стану тощо. Однак у деяких вироках суди не обгрунтовували визначення розмiру моральної шкоди для вiдшкодування.

Наприклад, Олександрiйський районний суд Кiровоградської областi визнав винними Ю.О. за ч. 3 ст. 152 КК i Ю.П. - за ч. 3 ст. 152, ч. 2 ст. 153 КК, призначивши їм вiдповiдне покарання. У справi потерпiлою М. було заявлено цивiльний позов про стягнення на її користь 10 тис. грн моральної шкоди. Суд задовольнив цивiльний позов лише частково - на суму 1 тис. грн, пославшись на великий розмiр заявленого цивiльного позову. Апеляцiйний суд Кiровоградської областi вирок районного суду залишив без змiни.

Ухвалою вiд 7 лютого 2006 р. Верховний Суд України скасував цей вирок, оскiльки висновки районного суду про часткове задоволення у сумi лише 1 тис. грн заявленого потерпiлою позову, разом iз твердженням про великий розмiр її вiдшкодування, є необгрунтованими i не мiстять мотивiв визначення заподiяними злочинами моральної шкоди з посиланням на сукупнiсть негативних наслiдкiв. Оскiльки суд призначив покарання засудженим усупереч вимогам ст. 65 КК, а також невiрно вирiшив цивiльний позов, судовi рiшення щодо Ю.О. та Ю.П. скасовано з направленням справи на новий судовий розгляд.

Вiдповiдно до ст. 28 КПК цивiльний позов може бути пред'явлений як пiд час досудового слiдства i дiзнання, так i пiд час судового розгляду справи, але до початку судового слiдства. Однак не в усiх випадках суди враховували зазначенi положення закону.

Так, Красноперекопський мiськрайонний суд АР Крим визнав винним Д. за ч. 1 ст. 154 КК та призначив йому покарання у видi шести мiсяцiв арешту i постановив стягнути з нього моральну шкоду на користь потерпiлих К., М.В., М.Л., Ш. - по 1 тис. грн кожнiй.

Але ухвалою Верховного Суду України вiд 30 червня 2005 р. вказаний вирок у частинi вирiшення цивiльного позову було скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд у порядку цивiльного судочинства, оскiльки суд порушив вимоги ст. 28 КПК. Як вбачається з матерiалiв справи, потерпiлi заявили цивiльний позов пiсля дослiдження доказiв судом першої iнстанцiї, що унеможливило доказування пiдстав i розмiру цивiльного позову.

Вiдповiдно до вимог ст. 65 КК при призначеннi покарання за вчинення статевих злочинiв суд повинен урахувати ступiнь тяжкостi цього злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують i обтяжують покарання. Особi, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхiдне i достатнє для її виправлення, а також для запобiгання вчиненню нею нових злочинiв.

Згiдно зi статистичними даними у 2005 р. за вчинення згвалтування (ст. 152 КК) суди призначили покарання у видi позбавлення волi 524 особам, або 79,9 % вiд засуджених за цей вид злочину. Бiльш м'яке покарання, нiж передбачено законом, iз застосуванням ст. 69 КК за вчинення згвалтування було призначено 141 особi, або 21,5 %. Вiд вiдбування покарання з випробуванням за ст. 75 КК звiльнено 107 осiб, або 16,3 % вiд числа засуджених за цей вид злочину.

Призначаючи бiльш м'яке покарання, нiж передбачено законом, та звiльняючи засуджених вiд вiдбування покарання з випробуванням, суди враховували їх неповнолiтнiй вiк, щире каяття, сприяння розкриттю злочину, неправильну поведiнку потерпiлих осiб, вiдсутнiсть тяжких наслiдкiв та добровiльне вiдшкодування завданої шкоди. При призначеннi винним особам виду та розмiру покарання суди враховували також думку потерпiлих.

Iз вивчених справ цiєї категорiї вбачається, що в разi згвалтування декiлькох потерпiлих, рецидиву згвалтування, вбивства потерпiлої особи суди призначали винним особам покарання, наближене до максимальної межi.

Згiдно з вимогами ст. 69 КК суд може призначити бiльш м'яке покарання, нiж передбачено законом, лише за наявностi декiлькох обставин, що пом'якшують покарання та iстотно знижують ступiнь тяжкостi вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

Однак мали мiсце випадки, коли суди призначали бiльш м'яке покарання, нiж передбачено законом, за вчинення статевих злочинiв за наявностi лише однiєї пом'якшуючої обставини.

Так, Прилуцький районний суд Чернiгiвської областi вироком вiд 23 березня 2005 р. визнав винним П. за ч. 1 ст. 15, ч. 4 ст. 152, ч. 3 ст. 153 КК та iз застосуванням ст. 69 КК призначив йому покарання у видi чотирьох рокiв позбавлення волi. П. намагався згвалтувати свою прийомну чотирирiчну дочку, однак довести свiй намiр до кiнця не змiг iз незалежних вiд його волi причин, пiсля чого вiн задовольнив з останньою свою статеву пристрасть неприродним способом. При призначеннi бiльш м'якого покарання, нiж передбачено законом, суд у вироку послався на пом'якшуючу обставину - вчинення злочину внаслiдок збiгу тяжких сiмейних обставин - та врахував позитивну характеристику пiдсудного. Але суд при визначеннi П. виду покарання не звернув уваги на те, що пiдсудний не визнав себе винним у вчиненому злочинi й намагався ввести суд в оману. Апеляцiйний суд Чернiгiвської областi цей вирок у частинi призначення покарання скасував та вироком вiд 1 червня 2005 р. призначив покарання П. у видi восьми рокiв позбавлення волi.

Вiдповiдно до п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України вiд 24 жовтня 2003 р. № 7 "Про практику призначення судами кримiнального покарання" у кожному випадку застосування ст. 69 КК суд зобов'язаний у мотивувальнiй частинi вироку зазначити, якi саме обставини справи або данi про особу пiдсудного вiн визнає такими, що iстотно знижують ступiнь тяжкостi вчиненого злочину i впливають на пом'якшення покарання.

Черкаський районний суд вироком вiд 4 березня 2005 р. визнав винним С. у згвалтуваннi за ч. 1 ст. 152 КК. У мотивувальнiй частинi вироку суд зазначив, що пiдстав для застосування статей 69, 75 КК немає, проте з невiдомих причин призначив С. покарання у видi одного року позбавлення волi, хоча санкцiєю ч. 1 ст. 152 КК передбачено покарання у видi позбавлення волi строком вiд трьох до п'яти рокiв.

Серед обставин, якi пом'якшують покарання та iстотно знижують ступiнь тяжкостi вчиненого згвалтування, суди у деяких справах враховували поведiнку потерпiлої особи, що сприяла вчиненню злочину. Але не завжди у вироках було зазначено, якi ж саме дiї потерпiлої у конкретнiй ситуацiї були неправильними.

Наприклад, Антрацитiвський мiськрайонний суд Луганської областi вироком вiд 4 листопада 2005 р. визнав винним М. за ч. 4 ст. 152, ч. 1 ст. 185 КК та iз застосуванням ст. 69 КК призначив йому покарання у видi п'яти рокiв позбавлення волi. Iз матерiалiв справи видно, що М. iз застосуванням фiзичного насильства згвалтував К. i викрав її мобiльний телефон та iншi речi на загальну суму 1 тис. 953 грн. Згiдно з висновком судово-медичної експертизи потерпiлiй було заподiяно тiлеснi ушкодження середньої тяжкостi, а також непоправно знiвечене обличчя, що становить особливо тяжкi наслiдки. Призначаючи М. бiльш м'яке покарання, нiж передбачено ч. 4 ст. 152 КК iз застосуванням ст. 69 КК, суд урахував його щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та добровiльне вiдшкодування завданого збитку. Крiм того, суд також визнав обставиною, яка пом'якшує покарання засудженому, поведiнку потерпiлої, що сприяла вчиненню щодо неї злочину. Однак у вироку не вказано, яку саме поведiнку потерпiлої суд вважає неправильною.

Iнший приклад. Житомирський районний суд вироком вiд 24 жовтня 2005 р. засудив Д. за ч. 4 ст. 152, ч. 3 ст. 153 КК iз застосуванням ст. 69 КК до семи рокiв позбавлення волi. Призначаючи засудженому бiльш м'яке покарання, нiж передбачено законом, суд урахував при цьому негативну характеристику потерпiлої, а саме її неналежне ставлення до занять у школi, що нiяк не могло пом'якшити покарання засудженому та iстотно знизити ступiнь тяжкостi вчинених проти неї статевих злочинiв.

Iнколи суди неповною мiрою враховували ступiнь тяжкостi вчинених злочинiв зазначеної категорiї справ i необгрунтовано звiльняли винних осiб вiд вiдбування покарання з випробуванням.

Так, Деснянський районний суд м. Києва визнав винними П. i Ч. за ч. 3 ст. 152, ч. 2 ст. 153 КК та iз застосуванням ст. 69 КК призначив їм покарання у видi п'яти рокiв позбавлення волi i на пiдставi ст. 75 КК звiльнив їх вiд вiдбування покарання. Засудженi особи визнанi винними в тому, що, перебуваючи в станi алкогольного сп'янiння, iз застосуванням фiзичного насильства завели в будинок неповнолiтню А., де групою осiб протягом декiлькох годин її гвалтували та задовольняли з нею статеву пристрасть неприродним способом. Крiм того, вони не вiддали потерпiлiй одяг, i вона вимушена була вночi роздягненою повертатися додому.

Призначаючи П. i Ч. бiльш м'яке покарання, нiж передбачено законом, та звiльняючи їх вiд вiдбування покарання з випробуванням, суд врахував їхнi позитивнi характеристики. Однак Апеляцiйний суд м. Києва 16 листопада 2005 р. зазначений вирок скасував i постановив новий, яким призначив П. та Ч. за вчинення вказаних злочинiв покарання у видi семи рокiв позбавлення волi. При цьому апеляцiйний суд зазначив, що суд першої iнстанцiї у вироку не вказав жодної iз пом'якшуючих покарання обставин, якi б свiдчили про iстотне зниження ступеня тяжкостi вчинених винними злочинiв. Ухвалою Верховного Суду України вiд 21 липня 2006 р. вирок апеляцiйного суду щодо засуджених П. та Ч. залишено без змiни.

Статевi злочини становлять пiдвищену суспiльну небезпеку. Сподiваємося, що правильному розгляду судами справ цiєї категорiї має сприяти проведене узагальнення.

(1) Узагальнення пiдготовлене суддею Верховного Суду України А.М. Скотарем, начальником управлiння вивчення та узагальнення судової практики Ф.М. Марчуком i головним консультантом цього управлiння В.В. Антощуком.

(2) Данi наведено зi звiту форми N 6 Державної судової адмiнiстрацiї України за 2005 р.

(3) Див.: Кримiнальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулiн, В.I. Борисов, С.Б. Гаврик та iн.; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тацiя. - К., 2003. - С. 438.

(4) Див.: Кримiнальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулiн, В.I. Борисов, С.Б. Гаврик та iн. - С. 438.

(5) Див.: Науково-практичний коментар до Кримiнального кодексу України / За ред. С.С. Яценка. - К., 2002. - С. 313.

(6) Див.: Там само.

(7) Див.: Кримiнальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулiн, В.I. Борисов, С.Б. Гаврик та iн. - С. 448.

(8) Див.: Науково-практичний коментар до Кримiнального кодексу України. / За ред. С.С. Яценка. - С. 321.