Практика ухвалення та перегляду судами заочних рішень у цивiльних справах

Заочне провадження у цивiльних справах широко застосовується у рiзних правових системах свiту у зв'язку з необхiднiстю забезпечувати ефективнiсть та своєчаснiсть цивiльного судочинства. У Цивiльному процесуальному кодексi України 2004 р. (далi - ЦПК) вiдновлено iнститут заочного розгляду справ у цивiльному судочинствi (гл. 8 розд. III). Заочне провадження вiдповiдно до ЦПК є особливим порядком розгляду та вирiшення цивiльної справи за вiдсутностi вiдповiдача, належним чином повiдом-леного про час та мiсце судового розгляду, вiд якого не надiйшло повiдомлення про причини неявки або зазначенi ним причини визнанi неповажними, та якщо позивач не заперечує проти такого вирiшення справи, з ухваленням заочного рiшення.

Iнститут заочного провадження вiдповiдає положенням та спрямований на реалiзацiю Рекомендацiї N R (84) 5 Комiтету Мiнiстрiв Ради Європи державам-членам стосовно принципiв цивiльного судочинства, що направленi на вдосконалення судової системи. Для досягнення цiєї мети необхiдно забезпечити доступ сторiн до спрощених i бiльш оперативних форм судочинства та захистити їх вiд зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здiйснювати судочинство бiльш ефективно.

Iнститут заочного провадження спрямований також на розвиток ч. 3 ст. 27 ЦПК про те, що особи, якi беруть участь у справi, зобов'язанi добросовiсно здiйснювати свої процесуальнi права i виконувати процесуальнi обов'язки.

Таким чином, заочне провадження є додатковою гарантiєю позивачевi вiд зловживання вiдповiдачем процесуальними правами, усунення причин затягування процесу, дотримання судами строкiв розгляду справи. Проте в окремих випадках розгляд справ у порядку заочного провадження не спрощує, а ускладнює процес та дає вiдповiдачу можливiсть його затягнути, оскiльки вiн має право на скасування заочного рiшення судом, який його ухвалив, пiсля чого справа розглядається в загальному порядку.

Отже, дотримання судами процесуального законодавства при ухваленнi та переглядi заочного рiшення є визначальним з точки зору виконання iнститутом заочного провадження своєї мети - сприяти ефективному та оперативному здiйсненню правосуддя.

Згiдно з даними Державної судової адмiнiстрацiї України у 2006 р. мiсцевi суди вiдповiдно до ст. 224 ЦПК ухвалили 133,1 тис. заочних рiшень, що становить 16,3 % вiд загальної кiлькостi справ позовного провадження, розглянутих з ухваленням рiшення (817,7 тис.). По регiонах України кiлькiсть та питома вага ухвалених заочних рiшень є нерiвномiрними. Найбiльший вiдсоток таких рiшень ухвалено мiсцевими судами м. Севастополя - 32 % (3,2 тис.), а також областей: Iвано-Франкiвської - 26,3 % (4,1 тис.), Харкiвської - 26,3 % (14,2 тис.), Донецької - 22,3 % (24,9 тис.), Луганської - 19 % (9,1 тис.), Львiвської - 18,9 % (5,8 тис.). Найменший - судами областей: Вiнницької - 7,9 % (2,1 тис.), Запорiзької - 9,3 % (3,7 тис.), Житомирської - 9,5 % (2,3 тис.), Рiвненської - 9,5 % (1,5 тис.), Хмельницької - 9,7 % (2,1 тис.).

Найбiльше заочних рiшень було ухвалено при вирiшеннi спорiв: що виникають з договорiв - 49,7 тис., або 29 % вiд розглянутих iз ухваленням рiшення; що виникають iз житлових правовiдносин - 27,1 тис., або 27 %; що виникають iз сiмейних правовiдносин - 35,3 тис., або 12,9 %; щодо вiдшкодування шкоди, завданої майну фiзичних або юридичних осiб - 5,5 тис. або 10,6 %; що виникають iз трудових правовiдносин - 4,2 тис. або 9,6 %.

На розгляд мiсцевих судiв надiйшло 5,4 тис. заяв про перегляд заочного рiшення, що становить 4 % вiд ухвалених мiсцевими судами рiшень, з яких розглянуто 4,4 тис.

Мiсцевi суди скасували 2,9 тис. заочних рiшень, або 2,2 % вiд ухвалених цими ж судами. Найбiльша питома вага скасованих рiшень, ухвалених мiсцевими судами областей: Одеської - 10,6 %, Житомирської - 4,6 %, Херсонської - 4,3 %, Вiнницької - 4,1 %, а також м. Києва - 4,1 %. Однiєю з причин скасування заочного рiшення є розгляд мiсцевим судом справи за вiдсутностi вiдповiдача, належним чином не повiдомленого про час та мiсце розгляду справи - 1,5 тис. заочних рiшень, що становить 52,4 % вiд скасованих мiсцевими судами.

До апеляцiйних судiв надiйшло 1,4 тис. апеляцiйних скарг про перегляд заочного рiшення, з яких розглянуто 862. Задоволено 503 апеляцiйнi скарги, або 0,4 % вiд ухвалених мiсцевими судами i 58,4 % вiд розглянутих в апеляцiйному порядку.

В апеляцiйному порядку скасовано 447 заочних рiшень, або 0,3 % вiд ухвалених мiсцевими судами, змiнено 56, або 0,04 %.

Не звернено до виконання 2,4 тис. заочних рiшень, ухвалених мiсцевими судами у 2006 р. Основ-на причина - вiдсутнiсть даних про вручення вiдповiдачу копiї заочного рiшення. З цiєї причини не звернено до виконання 1,7 тис. заочних рiшень, або 71,1%. Їх питома вага у кiлькостi розглянутих з ухваленням заочного рiшення становила 1,3 %. Однак у деяких мiсцевих судах цей показник є знач-но бiльшим - в областях: Полтавськiй - 5,3 % (175 заочних рiшень), Чернiгiвськiй - 4,5 % (107), Донецькiй - 2,6 % (649), Вiнницькiй - 2,3 % (47), Кiровоградськiй - 2,3 % (83), а також м. Києва - 2,3 % (109).

Проведення заочного розгляду справи можливе лише у разi наявностi умов, визначених у ст. 224 ЦПК. Законодавець встановив, що у разi неявки в судове засiдання вiдповiдача, який належним чином повiдомлений i вiд якого не надiйшло повiдомлення про причини неявки або якщо зазначенi ним причини визнанi неповажними, суд може ухвалити заочне рiшення на пiдставi наявних у справi доказiв, якщо позивач не заперечує проти такого вирiшення справи.

Таким чином, суди повиннi дотримуватись таких умов проведення заочного розгляду справ: неявка вiдповiдача в судове засiдання; належне повiдомлення вiдповiдача про час i мiсце судового засiдання; вiдсутнiсть поважних причин неявки вiдповiдача; вiдсутнiсть клопотання вiдповiдача про розгляд справи за його вiдсутностi; вiдсутнiсть заперечень позивача проти заочного розгляду справи. Лише за наявностi всiх п'яти умов суд може провести заочний розгляд справи.

Аналiз матерiалiв узагальнення дає можливiсть зробити висновок, що не у всiх випадках суди дотримувалися вищезазначених умов, що було пiдставою для скасування заочних рiшень.

Судам необхiдно звернути увагу на те, що заочне рiшення може ухвалюватися лише у справах позовного провадження. Норми гл. 8 ЦПК, якi регулюють порядок заочного розгляду справи, розмiщенi в межах розд. III ЦПК "Позовне провадження" i встановлюють особливостi розгляду справ у порядку позовного провадження, а не окремого провадження, наказного чи iншого провадження. Проте в процесi узагальнення виявлено випадки порушення судами цiєї вимоги.

Наприклад, Нахiмовський районний суд м. Севастополя ухвалив 16 сiчня 2006 р. заочне рiшення у справi окремого провадження (за заявою Ч. про встановлення факту приналежностi до сiм'ї депортованих осiб).

Необхiдною умовою для заочного провадження є неявка вiдповiдача в судове засiдання. Неявкою вiдповiдача є його фактична вiдсутнiсть у залi судового засiдання при розглядi справи по сутi. При цьому необхiдно враховувати, що неявкою вiдповiдача є його особиста вiдсутнiсть, а також вiдсутнiсть його представника.

У випадку явки в судове засiдання представника вiдповiдача з належно оформленими повноваженнями суд не вправi ухвалювати заочне рiшення. Це випливає зi змiсту ст. 38 ЦПК про те, що сторони можуть брати участь у цивiльнiй справi особисто або через представника, i ст. 44 ЦПК щодо можливостi вчинення представником усiх процесуальних дiй вiд iменi особи, яку вiн представляє, а також того, що iнститут заочного провадження призначений впливати на вiдповiдачiв, якi не вчиняють дiй щодо участi у розглядi справи. Проте деякi суди помилково проводили заочне провадження за участi в судовому засiданнi представника вiдповiдача.

Так, Київський районний суд м. Донецька ухвалив 27 липня 2006 р. заочне рiшення у справi за позовом К. до Б., третя особа - комунальне пiдприємство "ЖЕУ N 5 Київського району м. Донецька" - про усунення перешкод у користуваннi житловим примiщенням та вселення за участi у судовому засiданнi представника вiдповiдача.

По-рiзному тлумачать суди поняття "неявка в судове засiдання вiдповiдача" з точки зору стадiй судового розгляду. Однi суди вважають, що заочне рiшення можна ухвалити тiльки тодi, коли вiдповiдач не з'являється до суду зi стадiї пiдготовки справи до слухання i до ухвалення судового рiшення.

Так, ухвалюючи заочне рiшення вiд 15 лютого 2006 р. Компанiївський районний суд Кiровоградської областi у справi Н. до Ч. про захист честi i гiдностi дiйшов висновку, що вiдповiдач, достовiрно знаючи про розгляд справи в судi, з невiдомих для суду причин не з'являється до суду, не надає свої докази та заперечення на позов, а тому правильно винiс заочне рiшення за наявними в матерiалах справи доказами.

А, наприклад, у справi за позовом В. до К. про вiдшкодування шкоди Шевченкiвським районним судом м. Запорiжжя 22 травня 2006 р. ухвалено заочне рiшення на тiй пiдставi, що вiдповiдач не з'явився до суду пiсля перерви, хоча до цього вiн брав участь у справi, давав у нiй пояснення.

Деякi суддi вважають, що заочне рiшення може бути ухвалене, коли вiдповiдач не з'явився в судове засiдання пiсля оголошеної перерви в судовому засiданнi, а також його неявки в стадiї проведення судових дебатiв.

Зокрема, Олександрiйський мiськрайонний суд Кiровоградської областi ухвалив заочне рiшення вiд 20 березня 2006 р. у справi за позовом Т. до холдингової компанiї "Олександрiявугiлля" про вiдшкодування шкоди тiльки з тих пiдстав, що представник вiдповiдача не з'явився в судове засiдання в день розгляду справи, коли проводились судовi дебати.

Вбачається правильним, що неявка вiдповiдача в судове засiдання пiсля оголошеної перерви, зупинення провадження у справi та поновлення її слухання не дає пiдстав для ухвалення заочного рiшення, оскiльки вiдповiдач брав участь у попереднiх засiданнях, йому роз'яснювали його права та обов'язки, вiн висловлював свою думку i ставлення до позовних вимог.

ЦПК також встановлює вимогу, що у разi участi в справi кiлькох вiдповiдачiв заочний розгляд можливий у випадку неявки в судове засiдання всiх вiдповiдачiв (ч. 2 ст. 224). Проте не завжди суди дотримуються цiєї умови та ухвалюють заочнi рiшення i в разi, коли в судове засiдання не з'явився один з кiлькох вiдповiдачiв.

У процесi пiдготовки узагальнення виявлено також випадки, коли судами допускалися грубi помилки щодо визначення умов проведення заочного розгляду справи, зокрема, ухвалення заочного рiшення за присутностi у судовому засiданнi вiдповiдача i вiдсутностi позивача.

Так, у справi за позовом П.О.С. до П.О.О. про стягнення алiментiв на неповнолiтню дитину Павлоградський мiськрайонний суд Днiпропетровської областi 20 жовтня 2006 р. ухвалив заочне рiшення за присутностi у судовому засiданнi вiдповiдача i вiдсутностi позивача.

На пiдставi ст. 224 ЦПК суд до постановлення ухвали про заочний розгляд справи обов'язково повинен перевiрити факт повiдомлення вiдповiдача належним чином про час i мiсце судового засiдання. Повiдомлення сторiн про час i мiсце розгляду справи повинно проводитися вiдповiдно до вимог статей 74-76 ЦПК. При цьому в матерiалах справи повиннi бути належнi докази такого повiдомлення. Якщо вiдповiднi докази вiдсутнi, то вiдповiдач не може вважатися повiдомленим належним чином, i пiдстав для заочного розгляду справи не iснує.

Судам необхiдно бiльш ретельно ставитися до висновкiв про належне повiдомлення вiдповiдача у справi, оскiльки випадки скасування заочних рiшень у зв'язку з порушенням вимог щодо належного повiдомлення вiдповiдача про час i мiсце розгляду справи є найбiльш численними - 52,4 % вiд скасованих мiсцевими судами.

Так, ухвалою колегiї суддiв Судової палати у цивiльних справах Верховного Суду України вiд 21 лютого 2007 р. скасовано заочне рiшення Франкiвського районного суду м. Львова вiд 30 вересня 2005 р. за позовом закритого акцiонерного товариства (дал - ЗАТ) "Телерадiокомпанiя Люкс" (м. Львiв) до товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю (далi - ТОВ) "Телерадiокомпанiя Клас", ЗАТ "Телерадiокомпанiя Люкс" (м. Київ), К., С., третi особи - Ш., Л.О., Л.Б., В., А. про визнання незаконним рiшення установчих зборiв господарського товариства та ухвалу Апеляцiйного суду Львiвської областi вiд 11 вересня 2006 р. i передано справу на новий розгляд до суду першої iнстанцiї. Рiшення скасовано на пiдставi п. 3 ст. 338 ЦПК у зв'язку з вiдсутнiстю у справi вiдомостей про вручення судових повiсток вiдповiдачам та третiм особам.

Численними є випадки порушення судами вимог ч. 4 ст. 74 ЦПК про те, що судова повiстка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, якi викликаються, мали достатньо часу для явки в суд i пiдготовки до участi в судовому розглядi справи, але не пiзнiше нiж за сiм днiв до судового засiдання, а судова повiстка-повiдомлення - завчасно.

Вiдповiдач, мiсце проживання (перебування чи роботи) або мiсцезнаходження якого позивачевi невiдоме, навiть пiсля його звернення до адресного бюро та органiв внутрiшнiх справ, викликається в суд через оголошення у пресi. З опублiкуванням оголошення вiдповiдач вважається повiдомленим про час i мiсце розгляду справи. При цьому друкований орган, в якому розмiщуються вiдповiднi оголошення, визначається в порядку, встановленому Кабiнетом Мiнiстрiв України (частини 9,10 ст. 74 ЦПК).

Постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 25 сiчня 2006 р. N 52 затверджено Порядок визначення друкованого засобу масової iнформацiї, в якому розмiщуються оголошення про виклик до суду вiдповiдача, третiх осiб, свiдкiв, мiсце фактичного проживання (перебування) яких невiдоме. Вiдповiдно до зазначеного Порядку, оголошення про виклик до суду публiкується в установленi законодавством строки у друкованому засобi масової iнформацiї загальнодержавної сфери розповсюдження та в друкованому засобi масової iнформацiї мiсцевої сфери розповсюдження за останнiм вiдомим мiсцем проживання (перебування) на територiї України вiдповiдача, третiх осiб, свiдкiв. Цiєю ж постановою визначено у 2006 р. друкованим засобом масової iнформацiї загальнодержавної сфери розповсюдження, в якому розмiщуються зазначенi оголошення, газету "Урядовий кур'єр" (п. 1 постанови).

Як засвiдчили матерiали узагальнення, деякi суди не дотримуються цих вимог.

Так, пiд час заочного розгляду справи за позовом Н. до Б., третя особа - комунальне пiдприємство служба електрозв'язку Київського району м. Донецька - про стягнення матерiальної та моральної шкоди 15 березня 2006 р. Київський районний суд м. Донецька встановив, що вiдповiдач є належним чином повiдомлений на пiдставi публiкацiї оголошення про виклик до суду в регiональнiй газетi за вiдсутностi вiдповiдного оголошення в газетi "Урядовий кур'єр".

У разi, якщо суд встановить, що вiдомостi про належне повiдомлення вiдповiдача вiдсутнi, вiн повинен вiдкласти провадження у справi вiдповiдно до п. 1 ч. 1 ст. 169 ЦПК.

На пiдставi ст. 224 ЦПК суд повинен перевiрити не лише факт належного повiдомлення вiдповiдача про час i мiсце судового засiдання, але й поважнiсть причин неявки вiдповiдача в судове засiдання, якщо вони вiдповiдачем були повiдом-ленi. За вiдсутностi вiдповiдача з причин, якi судом визнано поважними, заочний порядок розгляду справи виключається.

Так, ухвалою Красногвардiйського районного суду Автономної Республiки Крим вiд 7 вересня 2006 р. скасовано заочне рiшення у справi за позовом П.Н. до П.О. про стягнення алiментiв на утримання непов-нолiтньої дитини. З матерiалiв справи вбачається, що вiдповiдач був належним чином повiдомлений про час i мiсце розгляду справи, проте в судове засiдання не з'явився i про причини неявки суд не повiдомив. При зверненнi iз заявою про перегляд заочного рiшення вiдповiдач надав докази поважностi причин неявки до суду, i з цих пiдстав заочне рiшення було скасоване, справа призначена до розгляду в загальному порядку.

У разi надходження вiд вiдповiдача заяви про розгляд справи у його вiдсутностi суд також не вправi ухвалювати заочне рiшення. Ця умова не передбачена в ст. 224 ЦПК, однак випливає зi змiсту ст. 169, вiдповiдно до якої неявка вiдповiдача в судове засiдання, якщо вiд нього надiйшло клопотання про розгляд справи у його вiдсутностi, не є перешкодою для розгляду справи в загальному порядку. Тому пiдстав для заочного розгляду справи немає. Причини неявки вiдповiдача в цьому випадку судом не з'ясовуються. Суд за таких обставин розглядає справу у загальному порядку або вiдкладає розгляд справи на пiдставi п. 2 ч. 2 ст. 169 ЦПК. Проте деякi суди помилково проводили розгляд справ у цьому випадку в порядку заочного провадження.

Зокрема, Артемiвський мiськрайонний суд Донецької областi 28 грудня 2005 р. ухвалив заочне рiшення у справi за позовом Л.М. до Л.I., Л.В., У.Е., П.Т., третя особа - Центр нерухомостi "Буд-iнвест" - про визнання договору купiвлi-продажу квартири недiйсним за вiдсутностi вiдповiдача, але надходження вiд нього клопотання про розгляд справи у його вiдсутностi.

Вiдповiдно до ст. 224 ЦПК не допускається проведення заочного розгляду справи за наявностi заперечень позивача проти такого вирiшення спору. Проте, як було встановлено за результатами узагальнення, численними є випадки, коли суди не з'ясовують думку позивача щодо заочного розгляду справи, не роз'яснюють позивачу порядок та наслiдки розгляду справи в порядку заочного провадження.

Виявлено також випадки, коли суди помилково ухвалювали заочне рiшення у справi за вiдсутностi позивача.

Так, Устинiвський районний суд Кiровоградської областi у справi приватного пiдприємства "Безнавi" до товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю (далi - ТОВ) "Ворошилiвське" та вiддiлу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна 26 квiтня 2006 р. постановив ухвалу про розгляд справи за правилами ст. 224 ЦПК за вiдсутностi позивача та його представника.

Оскiльки ЦПК не встановлює способiв висловлення згоди позивача на заочний розгляд справи, то вона може бути й усною, проте обов'язково повин-на фiксуватися у протоколi судового засiдання.

Якщо позивач не погоджується на розгляд справи в порядку заочного провадження, то суд вiдкладає розгляд справи та направляє вiдповiдачу, який не з'явився, повiдомлення про час i мiсце нового судового розгляду.

Особливостi заочного розгляду справ полягають, передусiм, у тому, що у дослiдженнi обставин справи бере участь лише позивач. Таким чином, при розглядi справи фактично вiдсутня змагальнiсть сторiн.

Вбачається, що суд повинен роз'яснити позивачевi його право на розгляд справи в порядку заочного провадження. Водночас позивачевi необхiдно роз'яснити його право на розгляд справи у звичайному порядку.

При цьому суд також повинен роз'яснити позивачевi, що його згода на розгляд справи за вiдсутностi вiдповiдача є одночасно вiдмовою вiд частини своїх процесуальних прав щодо розпорядження позовними вимогами, зокрема, щодо неможливостi змiни позивачем предмета або пiдстави позову та змiни розмiру позовних вимог. Якщо ж позивач реа-лiзує цi права, то у такому випадку суд повинен вiдкласти судовий розгляд на пiдставi ч. 3 ст. 224 ЦПК для повiдомлення про це вiдповiдача.

Проте на практицi суди не завжди виконували цю вимогу.

Так, ухвалою Апеляцiйного суду Автономної Республiки Крим вiд 8 листопада 2006 р. рiшення Роздольненського районного суду Автономної Республiки Крим у справi за позовом Г. до Роздольненського пiдприємства житлово-комунального господарства про стягнення суми i вiдшкодування моральної шкоди вiд 22 березня 2006 р. скасовано з пiдстав порушення судом першої iнстанцiї ч. 3 ст. 224 ЦПК - заочне рiшення ухвалено без вiдкладення судового розгляду для повiдомлення вiдповiдача про змiну позивачем предмету позову.

В окремих випадках суди вважали за можливе ухвалювати заочне рiшення у випадку зменшення позивачем розмiру позовних вимог.

Так, пiд час розгляду Доманiвським районним судом Миколаївської областi 27 лютого 2006 р. справи за позовом Ш. до Я. про вiдшкодування матерiальної шкоди i моральної шкоди в судовому засiданнi позивач зменшив вимоги про вiдшкодування матерiальної шкоди, що не стало перешкодою для суду ухвалити заочне рiшення.

Вбачається, що норма ч. 3 ст. 224 ЦПК не пiдлягає звуженому тлумаченню, i суд у разi зменшення позивачем розмiру позовних вимог також повинен вiдкласти судовий розгляд для повiдомлення про це вiдповiдача, оскiльки вiдповiдач у цьому випадку може визнати позов iз вiдповiдними наслiдками (ст. 174 ЦПК).

Суд вирiшує питання щодо заочного розгляду справи до початку розгляду справи по сутi. Вiдповiдно до ч. 1 ст. 225 ЦПК про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу. Оскiльки процесуальним законом не встановлено вимоги щодо форми її прийняття, така ухвала може бути оформлена як окремий процесуальний документ вiдповiдно до вимог ч. 1 ст. 210 ЦПК, так i протокольно, вiдповiдно до вимог ч. 2 ст. 210 цього Кодексу. Проте на практицi трапляються випадки, коли суди взагалi не постановляють ухвалу про заочний розгляд справи.

Так, ухвалою колегiї суддiв Судової палати у цивiльних справах Верховного Суду України вiд 18 квiтня 2007 р. скасовано ухвалу Апеляцiйного суду Днiпропетровської областi вiд 16 березня 2006 р., якою повернено апеляцiйну скаргу вiдповiдача у справi на заочне рiшення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу вiд 9 лютого 2006 р. у справi за позовом К. до Мiнiстерства промислової полiтики України про поновлення на посадi директора державного пiдприємства "Електроважмаш", визнання недiйсними наказiв цього мiнiстерства. Колегiя зробила висновок про те, що вiдсутнiсть в матерiалах справи ухвали про заочний розгляд справи свiдчить про порушення судом розгляду справи в заочному порядку.

Деякi суди замiсть ухвали про заочний розгляд справи помилково постановляють ухвалу про винесення у справi заочного рiшення.

Наприклад, така ухвала була постановлена при розглядi справи у порядку заочного провадження Шахтарським мiськрайонним судом Донецької областi у справi за позовом I. до ТОВ "Еко-Iнвест" про стягнення заборгованостi по заробiтнiй платi.

Є випадки, коли суд постановляє ухвалу про розгляд справи за вiдсутностi вiдповiдача.

Так, зокрема, зазначено в протоколi судового засiдання Ленiнського районного суду м. Миколаєва вiд 28 листопада 2005 р., в якому було ухвалено заочне рiшення у справi за позовом державного пiдприємства "Житлово-експлуатацiйна дiльниця "Будiвельник" до С. про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим примiщенням.

Аналiз матерiалiв узагальнення виявив той факт, що у судiв немає єдиної практики щодо процесуально-документального оформлення заоч-ного рiшення. Суди по-рiзному формулюють саму назву рiшення, яке ухвалюється в порядку заочного провадження. Правильною необхiдно вважати практику тих судiв, якi вказують у найменуваннi "Заочне рiшення" у зв'язку з особливостями процедури ухвалення таких рiшень та з огляду на необхiднiсть чiткого визначення для осiб, якi беруть участь у справi, а також для судiв належного порядку оскарження чи перегляду заочного рiшення.

В описовiй частинi заочного рiшення необхiдно вказати, що справа розглядалася за вiдсутностi вiдповiдача у порядку заочного провадження з дотриманням вимог, встановлених законом.

В окремих випадках ухваленi судом рiшення iменується заочним, хоча нi з описової, нi з мотивувальної, нi з резолютивної частини не випливає, що воно дiйсно ухвалено в порядку заочного провадження.

Так, Косiвський районний суд Iвано-Франкiвської областi 20 лютого 2006 р. ухвалив заочне рiшення у справi за позовом Х.М. до Х.В. про розiрвання шлюбу, хоча у рiшеннi не мiститься нi зазначення про згоду позивача на розгляд справи в порядку заочного провадження, нi ухвали суду про розгляд справи в порядку заочного провадження, нi посилання на норми ст. 8 ЦПК, якi регламентують заочний розгляд справи, а резолютивна частина рiшення не мiстить роз'яснення про особливий порядок оскарження (перегляду) заочного рiшення вiдповiдачем.

Вiдповiдно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК у резолютивнiй частинi заочного рiшення має зазначатися строк i порядок набрання рiшенням законної сили та його оскарження, а також вiдповiдно до ст. 226 ЦПК обов'язково має бути зазначено строк i порядок подання вiдповiдачем зави про його перегляд.

У багатьох випадках суди першої iнстанцiї всупереч зазначеним вимогам у резолютивнiй частинi заочного рiшення не вказують порядок та строк подачi заяви про перегляд заочного рiшення. Це призводить до того, що вiдповiдач оскаржує заочне рiшення в загальному порядку до апеляцiйного суду, а апеляцiйнi суди вiдмовляють у прийняттi апеляцiйної скарги у зв'язку з недотриманням порядку оскарження заочного рiшення, передбаченого ст. 228 ЦПК, що фактично призводить до затягування строкiв розгляду справи.

У процесi узагальнення виявлено також випадки, коли в резолютивнiй частинi заочного рiшення суд вказує лише на можливiсть перегляду заочного рiшення судом, який його ухвалив, при цьому не вказавши на можливiсть апеляцiйного оскарження заочного рiшення.

Це виявлено, наприклад, у заочному рiшеннi Голосiївського районного суду м. Києва вiд 28 квiтня 2006 р. у справi за позовом комунального пiдприємства ЖЕО-103 Голосiївської районної в м. Києвi державної адмiнiстрацiї до Швед Е.В., Швед А.О., Швед А.О. про стягнення заборгованостi за витрати на ремонт будинку та прибудинкової територiї i комунальнi послуги.

Матерiали узагальнення свiдчать, що формулювання в заочному рiшеннi порядку та строкiв його перегляду та оскарження у бiльшостi випадкiв є незрозумiлими для сторiн, що призводить до масового повернення апеляцiйними судами апеляцiйних скарг на заочнi рiшення.

Таким чином, суди в резолютивнiй частинi заоч-ного рiшення повиннi вказувати, що заочне рiшення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою вiдповiдача, поданої протягом десяти днiв з дня отримання його копiї. Також повинно зазначатися, що у разi залишення заяви про перегляд заочного рiшення без задоволення, заочне рiшення може бути оскаржене до апеляцiйного суду з визначенням порядку апеляцiйного оскарження, а також вказуватися, що позивач має право оскаржити заочне рiшення у загальному порядку до апеляцiйного суду. Зазначена частина заочного рiшення може мати таке формулювання:

"Заочне рiшення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою вiдповiдача, поданою протягом десяти днiв з дня отримання його копiї.

Рiшення може бути оскаржено позивачем в апеляцiйному порядку до апеляцiйного суду ____ областi через ______ суд шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рiшення апеляцiйної скарги або шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення рiшення заяви про апеляцiйне оскарження i поданням пiсля цього протягом двадцяти днiв апеляцiйної скарги.

У разi залишення заяви про перегляд заочного рiшення без задоволення заочне рiшення може бути оскаржене вiдповiдачем в апеляцiйному порядку".

Вiдповiдно до ст. 227 ЦПК вiдповiдачам, якi не з'явилися в судове засiдання, направляється рекомендованим листом iз повiдомленням копiя заочного рiшення не пiзнiше п'яти днiв з дня його проголошення. На практицi одним з найбiльш характерних порушень, якi допускають мiсцевi суди, є недотримання строкiв та порядку повiдомлення вiдповiдачiв, якi не з'явилися в судове засiдання, про заочне рiшення. У багатьох матерiалах справ взагалi вiдсутнi данi про отримання вiдповiдачем копiї заочного рiшення. У деяких справах наявнi лише копiї супровiдних листiв про направлення звичайною кореспонденцiєю копiї заочного рiшення вiдповiдачу.

Такi порушення в подальшому можуть негативно позначитися на дотриманнi строкiв розгляду справи, виконаннi заочного рiшення, ускладнити вирiшення питання про своєчаснiсть подання вiдповiдачем заяви про перегляд заочного рiшення i зумовити виконання судом додаткових процесуальних дiй (поновлення процесуальних строкiв тощо), яких можна було б уникнути в разi дотримання вiдповiдних вимог законодавства.

ЦПК встановлює для вiдповiдача особливий порядок оскарження заочного рiшення - шляхом подання заяви про перегляд заочного рiшення (статтi 228-232), а також загальний порядок - апеляцiйне оскарження - для позивача (ст. 232).

Статтею 229 ЦПК встановлено вимоги щодо форми i змiсту заяви про перегляд заочного рiшення. За правилами ст. 121 ЦПК неналежно оформлена заява про перегляд заочного рiшення залишається судом без руху i вiдповiдачу надається строк для усунення недолiкiв. У разi, якщо вiдповiдач у встановлений строк виправить визначенi судом недолiки, заява про перегляд заочного рiшення вважається поданою в день первiсного її подання до суду. Iнакше заява вважається неподаною i повертається заявнику, про що постановляється вiдповiдна ухвала.

Складним питанням у судовiй практицi є можливiсть оскарження в апеляцiйному порядку ухвали про визнання заяви про перегляд заочного рiшення неподаною i повернення її заявниковi. Частиною 7 ст. 229 ЦПК передбачено, що до неналежно оформленої заяви про перегляд заочного рiшення застосовуються правила ст. 121 ЦПК, тобто про залишення заяви без руху та про визнання заяви неподаною та повернення її заявниковi. Однак у ст. 293 ЦПК серед ухвал, на якi можуть бути поданi скарги окремо вiд рiшення суду, не вказано ухвалу про визнання заяви про перегляд заочного рiшення неподаною та повернення її заявниковi, а передбачено лише можливiсть апеляцiйного оскарження ухвал про повернення заяви позивачевi (заявниковi) - п. 3 ч. 1 ст. 293 та про залишення заяви про перегляд заочного рiшення без розгляду - п. 16 ч. 1 ст. 293.

У зв'язку з цим вбачається правильною практика апеляцiйних судiв, якi розглядають апеляцiйнi скарги на ухвали про визнання заяви про перегляд заочного рiшення неподаними та повернення їх заявниковi, виходячи з аналогiї закону вiдповiдно до ч. 7 ст. 8 ЦПК.

Так, Апеляцiйним судом Київської областi 17 листопада 2006 р. розглянуто та задоволено апеляцiйну скаргу на ухвалу Iрпiнського мiського суду Київської областi вiд 30 червня 2006 р. про визнання неподаною та повернення заяви про перегляд заочного рiшення у справi за позовом ЗАТ комерцiйного банку "ПриватБанк" в iнтересах товариства з додатковою вiдповiдальнiстю "Страхова компанiя "Кредо" до Л. про вiдшкодування шкоди.

Окрiм того, неможливiсть оскарження вiдповiдачем у справi ухвали про визнання заяви про перегляд заочного рiшення неподаною та повернення її заявниковi призвело б до позбавлення його права на апеляцiйне оскарження заочного рiшення, оскiльки вiдповiдно до ч. 4 ст. 231 ЦПК вiдповiдач може оскаржити заочне рiшення в загальному порядку лише пiсля залишення заяви про перегляд заочного рiшення без задоволення.

Вiдповiдач може подати заяву про перегляд заочного рiшення протягом десяти днiв з дня отримання його копiї. Вирiшуючи питання про поновлення строку на подачу заяви про перегляд заочного рiшення, суд першої iнстанцiї вiдповiдно до вимог статей 72-73 ЦПК повинен повiдомити осiб, якi беруть участь у справi, про мiсце i час розгляду цього питання. Але суди не завжди виконують зазначенi вимоги.

Так, ухвалою Апеляцiйного суду Автономної Республiки Крим вiд 28 листопада 2006 р. скасована ухвала Ялтинського мiського суду Автономної Республiки Крим про залишення без розгляду заяви С. про перегляд заочного рiшення суду вiд 6 травня 2006 р. у справi за позовом Кримського природного заповiдника до того ж С. про виселення з пiдстав розгляду судом питання щодо строку подання заяви про перегляд заочного рiшення всупереч вимогам статей 72-73 ЦПК без виклику осiб, якi беруть участь у справi.

У випадку постановлення судом ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рiшення без розгляду з пiдстав, встановлених ст. 207 ЦПК, така ухвала може бути оскарженою в апеляцiйному порядку окремо вiд рiшення суду вiдповiдно до п. 16 ч.1 ст. 293 ЦПК.

Прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рiшення, суд невiдкладно надсилає її копiю та копiї доданих до неї матерiалiв iншим особам, якi беруть участь у справi, й одночасно повiдомляє їх про час i мiсце розгляду заяви.

У результатi розгляду заяви про перегляд заочного рiшення суд вiдповiдно до ч. 3 ст. 231 ЦПК постановляє ухвалу, в якiй може реалiзувати одне з таких повноважень: залишити заяву без задоволення; скасувати заочне рiшення i призначити справу до розгляду в загальному порядку.

Зi змiсту ст. 232 ЦПК випливає, що скасування заочного рiшення судом, що його ухвалив, можливе у випадку встановлення судом двох обставин: вiдповiдач не з'явився в судове засiдання, в якому ухвалено заочне рiшення, та не повiдомив про причини неявки з поважних причин; докази, на якi вiн посилається, мають iстотне значення для правильного вирiшення справи.

У результатi проведення узагальнення виявлено, що у мiсцевих судах склалася неоднозначна практика щодо скасування заочного рiшення судом, який його ухвалив.

Так, Чорноморський районний суд Автономної Республiки Крим ухвалою вiд 25 квiтня 2006 р. скасував заочне рiшення суду вiд 3 березня 2005 р. у цивiльнiй справi за позовом Ф.С. до Ф.I. про визначення мiсця проживання дитини та припинення стягнення алiментiв на утримання дитини лише на пiдставi того, що судом було встановлено, що вiдповiдач не з'явився у судове засiдання та не повiдомив про причини неявки з поважних причин без з'ясування наявностi доказiв, якi мають iстотне значення для правильного вирiшення справи та можуть вплинути на ухвалене заочне рiшення.

В iнших випадках суди з'ясовують також наявнiсть у вiдповiдача доказiв, якi мають iстотне значення для правильного вирiшення справи та можуть вплинути на ухвалене заочне рiшення.

Наприклад, ухвалою Київського районного суду Автономної Республiки Крим вiд 19 липня 2006 р. скасовано заочне рiшення суду вiд 26 квiтня 2006 р. у цивiльнiй справi за позовом В. до ЗАТ "Симкоммунсервис" про стягнення вихiдної допомоги, несплаченої при звiльненнi працiвника на пiдставi того, що судом було встановлено, що вiдповiдач не з'явився у судове засiдання та не повiдомив про причини неявки з поважних причин, та докази, на якi вiн посилається, мають iстотне значення для правильного вирiшення справи.

У зв'язку з практикою скасування заочного рiшення без з'ясування, чи є у вiдповiдачiв докази, якi мають iстотне значення для правильного вирiшення справи, в результатi ухвалення рiшення пiсля скасування заочного рiшення є аналогiчним.

Правильною є практика тих судiв, якi скасовують заочне рiшення лише за наявностi двох пiдстав, визначених у ст. 232 ЦПК, зокрема, якщо буде встановлено, що вiдповiдач, який був належним чином повiдомлений про час та мiсце судового розгляду, не з'явився в судове засiдання та не повiдомив про причини неявки з поважних причин i докази, на якi вiн посилається, мають iстотне значення для правильного вирiшення справи.

Так, на пiдставi того, що вiдповiдачем не надано докази, що мають iстотне значення для правильного вирiшення справи, ухвалою Київського районного суду м. Донецька вiд 15 листопада 2006 р. про перегляд заочного рiшення цього ж суду вiд 20 вересня 2006 р. у справi за позовом П. до С. про вiдшкодування матерiальної та моральної шкоди заяву вiдповiдача про перегляд заочного рiшення залишено без задоволення.

Непоодинокими є випадки, коли суди скасовують заочнi рiшення, не переконавшись, чи є достатнi для цього пiдстави, передбаченi законодавством. Деякi суди не проводять оцiнки поважностi причин неповiдомлення вiдповiдачем про причини своєї неявки в судове засiдання, в якому ухвалено заочне рiшення, та не оцiнюють наданi вiдповiдачем докази на предмет їх iстотного значення для правильного вирiшення справи, i скасовують заоч-нi рiшення лише на пiдставi поданої вiдповiдачем заяви та його усних доводiв, якi не пiдтвердженi належними, достатнiми та допустимими доказами у справi.

Як випливає з п. 2 ч. 3 ст. 231 ЦПК у разi скасування заочного рiшення судом, який його ухвалив, призначається дата розгляду справи в загальному порядку. Проте не в усiх випадках суди виконують цю вимогу.

Зокрема, ухвалою Залiзничного районного суду м. Львова вiд 14 листопада 2006 р. скасовано заочне рiшення цього ж суду вiд 23 червня 2006 р. у цивiльнiй справi за позовом К.Є. до К.Ю. про вiдшкодування шкоди, однак суд не вирiшив питання про призначення дати розгляду справи в загальному порядку.

Матерiали узагальнення засвiдчили, що при постановленнi ухвал за результатами розгляду заяви про перегляд заочного рiшення суди часто не виконують вимоги ст. 210 ЦПК, зокрема, ухвали фактично не мiстять мотивувальної частини.

Так, наприклад, ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернiгова вiд 28 грудня 2006 р. скасовано заочне рiшення цього ж суду вiд 18 грудня 2006 р. у цивiльнiй справi за позовом ТОВ фiрми "ТехНова" в iнтересах комунального енергогенеруючого пiдроздiлу "Чернiгiвська теплоелектроцентраль" до Я.Н. та Я.I. про стягнення боргу за теплопостачання. При цьому в ухвалi не зазначено з яких пiдстав суд дiйшов такого висновку.

Ухвала про залишення заяви вiдповiдача про перегляд заочного рiшення без задоволення не пiдлягає оскарженню в апеляцiйному порядку окремо вiд заочного рiшення, оскiльки така ухвала не передбачена в перелiку ухвал, на якi можуть бути поданi скарги окремо вiд рiшення суду першої iнстанцiї, визначенi ст. 293 ЦПК. Окрiм того, в контекстi ч. 4 ст. 231 ЦПК пiсля залишення заяви вiдповiдача про перегляд заочного рiшення без задоволення вiдповiдач може оскаржити в апеляцiйному порядку не таку ухвалу суду, а саме заочне рiшення.

Проте на практицi суди помилково вказують на можливiсть апеляцiйного оскарження ухвали про залишення заяви вiдповiдача про перегляд заочного рiшення без задоволення.

Так, ухвалою Орiхiвського районного суду За-порiзької областi вiд 25 травня 2006 р. залишено без задоволення заяву вiдповiдача про перегляд заочного рiшення цього ж суду вiд 10 березня 2006 р. у справi за позовом М. до Б. про захист честi та гiдностi та стягнення моральної шкоди. У резолютивнiй частинi ухвали суд вказав, що вона може бути оскаржена в апеляцiйному порядку.

Правильною необхiдно вважати практику, коли суд зазначає, що ухвала про залишення заяви про перегляд заочного рiшення або про скасування заочного рiшення i призначення справи до розгляду в загальному порядку набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не пiдлягає.

Вiдповiдно до ч. 2 ст. 232 ЦПК позивач, а в разi залишення заяви про перегляд заочного рiшення без задоволення - вiдповiдач, мають право оскаржити заочне рiшення в апеляцiйному порядку, а також вiдповiдно до ч. 3 ст. 232 ЦПК в загальному порядку оскаржується позивачем або вiдповiдачем повторне заочне рiшення.

Матерiали узагальнення свiдчать, що не в усiх випадках апеляцiйнi суди з'ясовують чи звертався вiдповiдач до суду, який ухвалив заочне рiшення, iз заявою про перегляд заочного рiшення до його оскарження в апеляцiйному порядку.

Так, ухвалою Апеляцiйного суду Кiровоградської областi вiд 14 грудня 2006 р. скасовано заочне рiшення Свiтловодського мiськрайонного суду вiд 3 вересня 2006 р. у справi за позовом С. до П.В., П.А. про вiдшкодування моральної та матерiальної шкоди. Апеляцiйний суд задовольнив частково апеляцiйну скаргу вiдповiдачiв, не з'ясувавши, чи звертався вiдповiдач у справi до суду, який ухвалив заочне рiшення, iз заявою про перегляд заочного рiшення.

Всупереч вимогам ст. 230 та ч. 1 ст. 231 ЦПК деякi мiсцевi суди не розглядали заяви про перегляд заочного рiшення, а направляли апеляцiйну скаргу вiдповiдачiв до апеляцiйного суду.

Ось приклад цього. Красноперекопський районний суд Автономної Республiки Крим взагалi не розглянув наявну в матерiалах справи заяву вiдповiдача про перегляд заочного рiшення вiд 17 травня 2006 р. у справi за позовом С. до ЗАТ "Український мобiльний зв'язок" про стягнення заборгованостi. Вказаний мiсцевий суд направив також наявну у матерiалах справи апеляцiйну скаргу вiдповiдача на зазначене заочне рiшення разом зi справою до суду апеляцiйної iнстанцiї. Ухвалою Апеляцiйного суду Автономної Республiки Крим вiд 27 липня 2006 р. апеляцiйна скарга залишена без розгляду, а справу повернено до суду першої iнстанцiї для виконання вимог статей 230-231 ЦПК.

Пiд час аналiзу матерiалiв узагальнення виявилося, що в апеляцiйних судiв склалася не-одна-кова практика щодо постановлення ухвал у випадку, якщо вiдповiдач оскаржує в апеляцiйному порядку заочне рiшення без попереднього звернення до суду першої iнстанцiї iз заявою про перегляд заочного рiшення. Деякi апеляцiйнi суди у таких випадках вiдмовляють у прийняттi апеляцiйної скарги.

Зокрема, ухвалою Апеляцiйного суду Автономної Республiки Крим вiд 9 листопада 2006 р. вiдмовлено у прийняттi апеляцiйної скарги вiдповiдача у справi на заочне рiшення Бахчисарайського районного суду АРК вiд 1 вересня 2006 р. за позовом К. до Т. про розiрвання шлюбу iз зазначеної пiдстави.

Наявна також практика, коли апеляцiйний суд у цьому разi повертає апеляцiйну скаргу вiдповiдачу.

У окремих випадках апеляцiйнi суди залишають вiдповiдну заяву без розгляду.

Наприклад, ухвалою Апеляцiйного суду Автономної Республiки Крим вiд 26 квiтня 2006 р. залишено без розгляду апеляцiйну скаргу вiдповiдача у справi на заочне рiшення Ялтинського мiського суду Автономної Республiки Крим вiд 24 сiчня 2006 р. за позовом В. до Л. iз тiєї ж пiдстави.

Є також випадки, коли апеляцiйний суд вiдмовляє вiдповiдачу у справi в апеляцiйному оскарженнi заочного рiшення iз тiєї ж пiдстави.

Так, в ухвалi Апеляцiйного суду Автономної Республiки Крим вiд 1 серпня 2006 р. за апеляцiйною скаргою про апеляцiйне оскарження заочного рiшення Київського районного суду м. Сiмферополя Автономної Республiки Крим вiд 10 травня 2006 р. у справi за позовом Л. до Д.Г., Д.С. про визнання права власностi на частину будинку.

Неоднаковiсть у практицi постановлення таких ухвал зумовлена вiдсутнiстю в ЦПК чiтко визначених повноважень апеляцiйного суду в цьому випадку. Однак на пiдставi системного аналiзу норм статей 294, 297 ЦПК вбачається правильною практика, коли апеляцiйний суд вiдмовляє у прийняттi апеляцiйної скарги вiдповiдачу, якщо вiн не звертався до суду, який ухвалив заочне рiшення, iз заявою про його перегляд.

Зокрема, ч. 3 ст. 294 передбачено, що апеляцiйна скарга залишається без розгляду у випадку, якщо вона подана пiсля закiнчення встановлених строкiв, якщо апеляцiйний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде пiдстав для поновлення строку. Таким чином, норма про залишення апеляцiйної скарги без розгляду не пiдлягає застосуванню у випадку недотримання вiдповiдачем процедури оскарження заочного рiшення.

Зi змiсту ст. 297 випливає, що суддя-доповiдач вирiшує питання про прийняття апеляцiйної скарги до розгляду апеляцiйним судом. Таким чином, у випадку вiдсутностi пiдстав для прийняття апеляцiйної скарги до розгляду або повернення скарги з пiдстав, передбачених ч. 2 та ч. 4 ст. 297, правильною вбачається практика, коли апеляцiйний суд вiдмовляє у прийняттi апеляцiйної скарги. Аналогiчне формулювання, як правило, застосовується i при вiдмовi у прийняттi апеляцiйних скарг на ухвали, якi вiдповiдно до ст. 293 ЦПК не пiдлягають апеляцiйному оскарженню окремо вiд рiшення суду (тобто у процесуально аналогiчнiй ситуацiї).

У цьому випадку апеляцiйний суд в резолютивнiй частинi ухвали повинен також роз'яснити вiдповiдачу у справi його право на звернення iз заявою про перегляд заочного рiшення до суду, що його ухвалив, в порядку ст. 228 ЦПК.

Правильною є й практика, коли апеляцiйний суд також вiдмовляє в прийняттi апеляцiйної скарги вiдповiдача на ухвалу мiсцевого суду про залишення заяви про перегляд заочного рiшення без задоволення на тiй пiдставi, що така ухвала не може бути оскаржена в апеляцiйному порядку окремо вiд рiшення суду.

Так, з цiєї пiдстави ухвалою Апеляцiйного суду Закарпатської областi вiд 14 листопада 2006 р. вiдмовлено в прийняттi апеляцiйної скарги Управлiння освiти Ужгородської мiської ради на ухвалу Ужгородського мiськрайонного суду вiд 10 липня 2006 р., якою вiдмовлено в задоволеннi заяви про перегляд заочного рiшення цього ж суду.

У результатi проведення узагальнення виявлено випадки, коли суди апеляцiйної iнстанцiї неправильно тлумачать спецiальний порядок перегляду заочних рiшень.

Наприклад, ухвалою Апеляцiйного суду Автономної Республiки Крим вiд 28 березня 2006 р. залишено без розгляду апеляцiйну скаргу вiдповiдача у справi Р. на заочне рiшення Залiзничного районного суду м. Сiмферополя Автономної Республiки Крим вiд 23 листопада 2005 р. за позовом Ш. до Р. про стягнення матерiальної та моральної шкоди, та зобов'язання вiдповiдача знести будiвлю у зв'язку з тим, що вiдповiдач не звертався до суду з заявою про перегляд заочного рiшення.

Проте вбачається, що апеляцiйний суд неправомiрно повернув до суду першої iнстанцiї заочне рiшення для перегляду вiдповiдно до ст. 228 ЦПК. У цьому разi апеляцiйний суд вийшов за межi повноважень, оскiльки за ст. 228 ЦПК заочне рiшення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, лише за письмовою заявою вiдповiдача, а не за ухвалою апеляцiйного суду.

Така практика призвела навiть до грубого порушення законодавства, коли апеляцiйна скарга на заочне рiшення була розглянута мiсцевим судом.

Як приклад можна навести ситуацiю, коли вiдповiдач у справi за позовом М.О. до М.В. про стягнення алiментiв подав до Апеляцiйного суду Київської областi апеляцiйну скаргу на заочне рiшення Бiлоцеркiвського мiськрайонного суду Київської областi вiд 8 вересня 2006 р. без попереднього перегляду заочного рiшення судом, який його ухвалив. У зв'язку з цим апеляцiйний суд ухвалою вiд 6 жовтня 2006 р. повернув цю цивiльну справу до Бiлоцеркiвського мiськрайонного суду Київської областi "для виконання вимог закону".

На пiдставi цього Бiлоцеркiвський мiськрайонний суду Київської областi у судовому засiданнi 23 листопада 2006 р. розглянув апеляцiйну скаргу i своєю ухвалою залишив заяву М.В. без руху.

Складним питанням у практицi апеляцiйних судiв є оскарження рiшення, яке визначене судом як заочне, якщо таке рiшення за своїм змiстом не є заочним. Неоднаково вирiшується апеляцiйними судами питання про те, чи таке рiшення може бути оскаржено у загальному порядку, чи як заочне.

Так, ухвалою Апеляцiйного суду Автономної Рес-публiки Крим вiд 22 вересня 2006 р. скасовано заочне рiшення Євпаторiйського районного суду Автономної Республiки Крим вiд 22 березня 2006 р. у справi за позовом А. до С. про вiдшкодування матерiальнi та моральної шкоди. Апеляцiйний суд задовольнив апеляцiйну скаргу вiдповiдача у справi без попереднього звернення вiдповiдача iз заявою про перегляд заочного рiшення до суду, який його ухвалив. Апеляцiйний суд керувався тим, що суд оголосив заочне рiшення без дотримання вимог статей 224-233 ЦПК, в тому числi не постановив ухвалу про заочний розгляд справи, у зв'язку з чим апеляцiйний суд дiйшов висновку про неможливiсть вважати зазначене рiшення заочним, тому воно може бути оскаржене в загальному порядку.

Навпаки, ухвалою Апеляцiйного суду Харкiвської областi вiд 20 лютого 2006 р. вiдмовлено у прийняттi апеляцiйної скарги вiдповiдача на заочне рiшення Золочiвського районного суду Харкiвської областi вiд 18 сiчня 2006 р. у справi за позовом Б. до вiддiлення Фонду соцiального страхування вiд нещасних випадкiв на виробництвi та професiйних захворювань України у Дергачiвському районi про стягнення одноразового страхового вiдшкодування та моральної шкоди, спричиненої професiйним захворюванням. Представник вiдповiдача оскаржив заочне рiшення до апеляцiйного суду, оскiльки за формою не вважав це рiшення заочним у зв'язку з тим, що при розглядi справи районний суд не визнав поважними причини неявки представника вiдповiдача у судове засiдання, якi були викладенi у направленому суду повiдомленнi, що свiдчить про недодержання судом умов проведення заочного розгляду справи, передбачених ст. 224 ЦПК.

Вбачається, що апеляцiйним судам у такому випадку необхiдно керуватися тим, що вiдповiдно до ч. 5 ст. 124 Конституцiї судовi рiшення є обов'язковими до виконання на всiй територiї України, i тому вважаються законними та обгрунтованими, доки вони не скасованi в апеляцiйному чи касацiйному порядку або не переглянутi компетентним судом в iншому порядку, визначеному процесуальним законом. Тому особи, якi беруть участь у справi, не вправi робити висновок щодо законностi та обгрунтованостi рiшення суду, в тому числi i про те, що ухвалене рiшення не є заочним у зв'язку з недотриманням судом вимог статей 224-233 ЦПК. У зв'язку з цим вбачається правильним, що рiшення, визначене як заочне судом, що його ухвалив, має оскаржуватися в порядку, визначеному для оскарження заочних рiшень, незалежно вiд оцiнки особами, якi беруть участь у справi, з дотриманням судом умов проведення заочного розгляду справи.

Єдиним винятком може бути випадок, коли суд взагалi не постановив ухвалу про заочний розгляд справи. Уявляється, що у цьому разi суд здiйснив розгляд справи в загальному порядку.

У 2006 р. не звернено до виконання 2,4 тис. заочних рiшень, ухвалених мiсцевими судами. Матерiали узагальнення засвiдчили, що проблемою, яка виникає при зверненнi заочних рiшень до виконання, є неможливiсть вказати точне мiсце проживання (мiсцезнаходження) вiдповiдача у виконавчому документi вiдповiдно до вимог Закону вiд 21 квiтня 1999 N 606-ХIV "Про виконавче провадження", зокрема, вимог щодо зазначення його iндивiдуального iдентифiкацiйного номера. У зв'язку з цим виконання заочних рiшень, пов'язаних iз стягненням грошових коштiв чи iнших вимог, виконання яких здiйснюється органами державної виконавчої служби, стає фактично неможливим.

Причиною незвернення до виконання заочних рiшень є також вiдсутнiсть заяв позивачiв про видачу виконавчих листiв.

Заочнi рiшення не виконувались також у зв'язку з вiдсутнiстю даних про вручення вiдповiдачу копiї заочного рiшення. З цiєї причини не звернено до виконання 1,7 тис. заочних рiшень, або 71,1 %.

Вiдповiдно до ст. 227 ЦПК вiдповiдачам, якi не з'явилися в судове засiдання, направляється рекомендованим листом iз повiдомленням копiя заочного рiшення не пiзнiше 5 днiв з дня його проголошення.

Виходячи з матерiалiв узагальнення, копiї судових рiшень вiдповiдачу, який не з'явився в судове засiдання, як правило, направлялися з дотриманням строку, встановленого ст. 227 ЦПК, але у численних випадках вiдсутнi повiдомлення про вручення вiдповiдачу копiї судового рiшення. Причинами цього є, переважно, направлення вiдповiдачам копiй рiшень простими листами у зв'язку з вiдсутнiстю належного фiнансування судiв. Крiм того, трапляються випадки, коли направленi копiї судових рiшень повертаються до суду з позначками "за закiнченням термiну зберiгання", "за адресою не мешкає" тощо.

Багато питань виникає при визначеннi точної дати видачi виконавчого листа позивачу для звернення його до виконання.

Вiдповiдно до змiсту ч. 3 ст. 232 ЦПК пiсля скасування заочного рiшення суд призначає справу до нового судового розгляду в загальному порядку. У разi неявки вiдповiдача у нове судове засiдання суд за наявностi iнших встановлених умов може постановити повторне заочне рiшення. Однак вiдповiдно до зазначеної норми повторне заочне рiшення може бути оскаржене як позивачем, так i вiдповiдачем лише в загальному порядку, встановленому ЦПК. Таким чином, право на подання вiдповiдачем заяви про перегляд заочного рiшення втрачається.

Встановлено випадки, коли суди не враховували особливостi оскарження повторного заочного рiшення.

Так, у справi за позовом Б.Л. до Б.Р. про стягнення алiментiв у повторному заочному рiшеннi вiд 20 листопада 2006 р. Нiкопольський мiськрайонний суд Днiпропетровської областi вказав, що воно може бути переглянуто цим же судом за письмовою заявою вiдповiдача протягом десяти днiв з дня отримання його копiї.

У процесi проведення узагальнення з'ясовано, що мiсцевi суди пiсля скасування попереднього заочного рiшення повторнi заочнi рiшення майже не ухвалюють. За 2006 р. судами було ухвалено всього 174 повторних заочних рiшень.

Результати проведеного узагальнення свiдчать про ефективнiсть заочного провадження з огляду на пiдвищення оперативностi розгляду цивiльних справ, а також незначний вiдсоток скасованих заочних рiшень. Проте змiст проаналiзованих судових рiшень та матерiалiв справ дає змогу зробити висновок про те, що деякi суди не дотримуються умов проведення заочного розгляду справи, не в повному обсязi з'ясовують обставини справи, допускають неправильне або неоднакове застосування вимог процесуального законодавства, що має бути усунуто з врахуванням роз'яснень, викладених в узагальненнi.