Ухвала Конституційного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення ефективності зовнішньополітичної діяльності держави"

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Шаповала Володимира Миколайовича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Іващенка Володимира Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Пшеничного Валерія Григоровича - суддя-доповідач,

Савенка Миколи Дмитровича,

Скоморохи Віктора Єгоровича,

Станік Сюзанни Романівни,

Ткачука Павла Миколайовича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

розглянув питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення ефективності зовнішньополітичної діяльності держави" від 29 листопада 2003 року N 1387 (Урядовий кур'єр, 2003 р., 4 грудня).

Заслухавши суддю-доповідача Пшеничного В.Г. та розглянувши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Суб'єкт права на конституційне подання - 53 народних депутати України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням про визнання неконституційними положень Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення ефективності зовнішньополітичної діяльності держави" (далі - Указ), який, на їх думку, суперечить положенням статті 106 Конституції України та Закону України "Про дипломатичну службу".

Автори конституційного подання висловили твердження, що у зазначеному Указі, виданому Президентом України:

- "перевищено повноваження у сфері кадрової політики Міністерства закордонних справ України;

- передано частину повноважень Президента України щодо здійснення керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави іншому органу, що заборонено Конституцією України, а саме - надано невластиві та неконституційні функції координації та контролю Головному управлінню з питань зовнішньої політики Адміністрації Президента України".

2. Друга колегія суддів Конституційного Суду України Ухвалою від 2 лютого 2005 року відмовила у відкритті конституційного провадження у цій справі на підставі пунктів 2, 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України та Законом України "Про Конституційний Суд України", та непідвідомчість Конституційному Суду України порушених у конституційному поданні питань.

3. Відповідно до Конституції України закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності (частина перша статті 152) .

Згідно із Законом України "Про Конституційний Суд України" у конституційному поданні повинно бути зазначено правове обґрунтування тверджень щодо неконституційності правового акта або його окремих положень (пункт 4 частини другої статті 39) .

4. Вирішуючи питання щодо відкриття конституційного провадження у справі, Конституційний Суд України виходить з такого.

4.1. Суб'єкт права на конституційне подання, оспорюючи Указ в цілому, обґрунтовує неконституційність положень лише статей 4, 5 Указу. При цьому автори не наводять правового обґрунтування тверджень щодо неконституційності інших положень Указу, а саме - статей 1, 2, 3, 6.

4.2. Статтею 4 оспорюваного Указу передбачається, що кандидатури на посади керівників та заступників керівників структурних підрозділів Міністерства закордонних справ України, радників-посланників та радників дипломатичних представництв України в іноземних державах та при міжнародних організаціях, а також осіб, на яких покладається тимчасове виконання обов'язків глави дипломатичного представництва України в іноземній державі, попередньо погоджуються в установленому порядку з Президентом України.

Основний Закон України закріплює перелік конкретних повноважень Президента України, в тому числі на основі та на виконання Конституції та законів України видавати укази і розпорядження. Президент України представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України (пункт 3 частини першої статті 106 Конституції України) .

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство закордонних справ України, яке затверджене Указом Президента України від 3 квітня 1999 року N 357 (в редакції Указу Президента України від 14 вересня 2000 року N 1069) , Міністерство як центральний орган виконавчої влади є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зовнішніх зносин України та координації заходів у цій сфері.

Разом з тим, у Конституції України немає будь-яких положень, які передбачали б необхідність попереднього погодження кандидатур на посади окремих працівників дипломатичної служби з Президентом України. Отже, зазначене питання не дістало врегулювання в Конституції України.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 92, частини другої статті 120 Конституції України організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією та виключно законами України.

Питання призначення на інші дипломатичні посади, крім тих, що передбачені Конституцією України, регулюються положеннями Закону України "Про дипломатичну службу" та іншими нормативно-правовими актами. Так, Закон України "Про дипломатичну службу" визначає правові засади та порядок організації діяльності дипломатичної служби України, особливості правового статусу державних службовців, які перебувають на дипломатичній службі, а також порядок їх призначення та звільнення (преамбула, стаття 13) .

Народні депутати України, аргументуючи неконституційність вказаної статті Указу, фактично ставлять питання про неузгодженість його із Законом України "Про дипломатичну службу".

Відповідно до статті 14 Закону України "Про Конституційний Суд України" питання законності не належать до повноважень Конституційного Суду України.

4.3. Стаття 5 оспорюваного Указу передбачає покладення на Головне управління з питань зовнішньої політики Адміністрації Президента України (далі - Управління) координації заходів щодо забезпечення реалізації Президентом України повноважень у зовнішньополітичній сфері, що здійснюються Міністерством закордонних справ України, іншими органами виконавчої влади, дипломатичними представництвами України в іноземних державах та при міжнародних організаціях, контролю за виконанням актів та доручень Президента України з питань зовнішньої політики та організації діяльності дипломатичної служби, а також одержання від зазначених органів інформації про заходи, яких вжито на виконання актів та доручень Президента України, в тому числі щорічних звітів.

Автори конституційного подання вважають що тим самим порушено конституційне положення, згідно з яким Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам (частина друга статті 106 Конституції України) .

Покладення на Управління функцій з координації зазначених вище заходів та з їх контролю не можна розцінювати як передачу повноважень іншому органу. Координаційні функції, якими було наділене зазначене Управління, не мали державно-владного характеру. Тим самим при здійсненні за дорученням глави держави відповідних перевірок не відбувалася передача Президентом України своїх повноважень вказаному Управлінню як структурному підрозділу апарату Президента України.

Крім того, у процесі підготовки матеріалів для розгляду їх на засіданні Конституційного Суду України щодо відкриття конституційного провадження у справі було прийнято Указ Президента України "Про Секретаріат Президента України" від 24 січня 2005 року N 108, статтею 1 якого реорганізовано Адміністрацію Президента України у Секретаріат Президента України.

Указом Президента України "Питання Секретаріату Президента України" від 27 січня 2005 року N 111 було затверджено Положення про цей орган, у якому передбачено створення нового структурного підрозділу щодо забезпечення діяльності Президента України у сфері зовнішньополітичної діяльності - Головної служби зовнішньої політики.

Враховуючи наведене, правове обґрунтування тверджень щодо неконституційності положення статті 5 Указу втратило свій правовий зміст, оскільки відпала підстава, якою обґрунтовувалося твердження щодо неконституційності положення статті 5 Указу.

4.4. Автори конституційного подання стверджують, що частина перша статті 5 Указу суперечить частині другій статті 6 Закону України "Про дипломатичну службу", яка передбачає, що Міністерство закордонних справ України є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення зовнішньої політики держави і координацію діяльності у сфері зовнішніх зносин України. Однак вирішення питань законності актів Президента України не належить до повноважень Конституційного Суду України.

Аналіз конституційного подання та чинного законодавства України свідчить, що частина висловлених у конституційному поданні питань, зокрема відсутність їх законодавчого регулювання, не належить до повноважень Конституційного Суду України, а деякі - відпали у зв'язку зі зміною законодавства України. Тому підстав для відкриття конституційного провадження немає.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150 Конституції України, статтями 13, 14, 39, 45, 50 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення ефективності зовнішньополітичної діяльності держави" від 29 листопада 2003 року N 1387 на підставі пунктів 2, 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України, Законом України "Про Конституційний Суд України"; непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

2. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною.