Ухвала Конституційного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статті 78, пунктів 1, 5 статті 81 Кримінально-процесуального кодексу України та статті 70 Кримінального кодексу України

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Розенка Віталія Івановича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Євграфова Павла Борисовича,

Костицького Михайла Васильовича,

Мартиненка Петра Федоровича,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Селівона Миколи Федосовича,

Скоморохи Віктора Єгоровича,

Тихого Володимира Павловича - суддя-доповідач,

Чубар Людмили Пантеліївни,

розглянув питання щодо відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням народних депутатів України стосовно офіційного тлумачення положень статті 78, пунктів 1, 5 статті 81 Кримінально-процесуального кодексу України та статті 70 Кримінального кодексу України.

Заслухавши суддю-доповідача Тихого В.П. та вивчивши матеріали конституційного подання, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. У конституційному поданні необхідність офіційного тлумачення положень статті 78, пунктів 1, 5 статті 81 Кримінально-процесуального кодексу України та статті 70 Кримінального кодексу України мотивується тим, що Верховний Суд України неоднаково застосовує ці норми щодо предметів і знарядь контрабанди. При цьому суб'єкт права на конституційне подання посилається на ухвалу судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 7 березня 1995 року у справі Гірки І.Ф. та на додаткову постанову Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року у справі Рудика І.Л., стверджуючи, що згідно з одним рішенням Верховного Суду України цінності (майно), які незаконно переміщались через митний кордон України, є знаряддям злочину, а згідно з іншим - вони є предметами злочину. Однак в обох випадках за рішеннями Верховного Суду України згадане майно підлягає конфіскації.

2. Ухвалою Колегії суддів Конституційного Суду України з конституційних подань та звернень від 27 травня 1999 року у відкритті конституційного провадження у цій справі відмовлено на підставі пункту 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України".

3. Із матеріалів справи вбачається, що 2 листопада 1994 року вироком Куп'янського міжрайонного (окружного) суду Харківської області громадянина України Гірку І.Ф. було визнано винним в замаху на контрабанду і засуджено за частиною другою статті 17 та статтею 70 Кримінального кодексу України до трьох років позбавлення волі із застосуванням статті 45 Кримінального кодексу України умовно з іспитовим строком два роки. Речові докази (валюту та колекцію) суд вирішив повернути Гірці І.Ф.

Протест заступника прокурора Харківської області з цього приводу президія Харківського обласного суду залишила без задоволення і вказала, що додаткове покарання до Гірки І.Ф. у вигляді конфіскації майна (речових доказів) не може бути застосовано, оскільки це не передбачено статтею 45 Кримінального кодексу України.

За протестом заступника Генерального прокурора України судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України ухвалою від 7 березня 1995 року вирок міжрайонного суду і постанову президії обласного суду у справі Гірки І.Ф. в частині вирішення питання про речові докази скасувала, а справу направила на новий розгляд у порядку, передбаченому статтями 409, 411 Кримінально-процесуального кодексу України. В ухвалі судова колегія зазначила, що "рішення суду про повернення засудженому речових доказів, які були предметом контрабанди, прийнято всупереч вимогам пункту 1 статті 81 Кримінально-процесуального кодексу України, а також статті 70 Кримінального кодексу України, якою передбачено відповідальність за незаконне переміщення через митний кордон України відповідного майна, речей і цінностей. Тобто предмети контрабанди є засобом здійснення злочину і невід'ємним елементом визначення даного складу злочину. Це вимагало від суду застосування спеціальної конфіскації таких предметів і обернення їх в доход держави в порядку, передбаченому статтею 81 Кримінально-процесуального кодексу України".

Що ж до справи Рудика І.Л., то 4 січня 1995 року Заліщицький районний суд Тернопільської області визнав його винним у скоєнні злочину, передбаченого статтею 70 Кримінального кодексу України, і призначив йому покарання з застосуванням статті 44 Кримінального кодексу України - два роки позбавлення волі з відбуванням міри покарання у виправно-трудовій колонії посиленого режиму з конфіскацією всього належного йому майна, а речові докази у справі (валюту) повернув власнику - агрофірмі "Проскурів".

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Тернопільського обласного суду від 15 березня 1995 року за протестом прокурора області вирок Заліщицького районного суду з цієї справи в частині повернення валюти агрофірмі "Проскурів" скасовано і надано можливість останній вирішити дане питання в порядку цивільного судочинства.

Постановою президії Тернопільського обласного суду від 10 липня 1995 року протест Голови Верховного Суду України залишено без задоволення, а вирок районного суду та ухвалу судової колегії обласного суду - без зміни.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 29 серпня 1995 року ця постанова президії Тернопільського обласного суду за протестом Голови Верховного Суду України скасована, а вирок Заліщицького районного суду і ухвала судової колегії в кримінальних справах Тернопільського обласного суду змінені. На підставі статті 46-1 Кримінального кодексу України виконання вироку щодо Рудика І.Л. в частині основного покарання відстрочено на два роки.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 26 жовтня 1995 року протест Генерального прокурора України у цій справі залишено без задоволення.

Пленум Верховного Суду України 30 травня 1997 доповнив цю постанову таким положенням: "На підставі статті 393 Кримінально-процесуального кодексу України ухвалу судової колегії Тернопільського обласного суду від 15 березня 1995 року та ухвалу судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 29 серпня 1995 року в частині визначення долі речових доказів - валюти, змінити. Виключити з них вказівку про повернення справи в частині вирішення долі цих речових доказів на судовий розгляд в порядку цивільного судочинства. Справу в цій частині відповідно до вимог статті 409 Кримінально-процесуального кодексу України направити в районний суд Тернопільської області за визначенням голови Тернопільського обласного суду для розгляду в порядку, передбаченому статтею 411 Кримінально-процесуального кодексу України".

Як видно з ухвали судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України у справі Гірки І.Ф., додаткової постанови Пленуму Верховного Суду України у справі Рудика І.Л. та інших матеріалів, товари, валюта, цінності та інші предмети, які незаконно переміщувалися через митний кордон України (стаття 70 Кримінального кодексу України) , визнані судовою колегією в кримінальних справах Верховного Суду України та Пленумом Верховного Суду України на підставі пункту 1 статті 81 Кримінально-процесуального кодексу України знаряддям контрабанди і конфісковані відповідними рішеннями судів. Тому посилання в конституційному поданні на неоднаковість застосування норм статті 78, пунктів 1, 5 статті 81 Кримінально-процесуального кодексу України та статті 70 Кримінального кодексу України щодо предметів і знарядь контрабанди Верховним Судом України у цих справах є безпідставним.

4. У чинному законодавстві немає визначення поняття "об'єкт" і "предмет" злочину, "знаряддя контрабанди". В науковій літературі вони інтерпретуються по-різному.

Верховний Суд України однозначно тлумачить і застосовує щодо контрабанди (стаття 70 Кримінального кодексу України) термін "знаряддя злочину", що вживається у пункті 1 статті 81 Кримінально-процесуального кодексу України, як такий, що ним охоплюється всі предмети контрабанди, і на підставі статті 78 Кримінально-процесуального кодексу України визнає їх речовими доказами.

Таке розуміння і застосування зазначених правових норм відповідає статті 1 Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, 1990 року. З цього виходить і Пленум Верховного Суду України у своїй постанові N 2 від 26 лютого 1999 року "Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил", в якій роз'яснюється, що предмети контрабанди "можуть бути конфісковані на підставі статті 81 Кримінально-процесуального кодексу за умови визнання їх речовими доказами".

Цю практику поділяють й інші органи державної влади України, в тому числі і правоохоронні.

5. Згідно зі статтею 70 Кримінального кодексу України контрабанда карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти років з конфіскацією майна.

Відповідно до статті 78 Кримінально-процесуального кодексу України речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності.

За статтею 81 Кримінально-процесуального кодексу України питання про речові докази вирішується вироком, ухвалою чи постановою суду або постановою органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи, при цьому:

1) знаряддя злочину, що належать обвинуваченому, конфіскуються;

2) речі, вилучені з обігу, передаються відповідним установам або знищуються;

3) речі, які не мають ніякої цінності і не можуть бути використані, знищуються, а у випадках, коли заінтересовані особи просять про це, можуть бути передані їм;

4) гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, передаються в доход держави;

5) гроші, цінності та інші речі, які були об'єктом злочинних дій, повертаються їх законним володільцям, а якщо їх не встановлено, то ці гроші, цінності та речі переходять у власність держави.

Спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується в порядку цивільного судочинства.

Згідно з Митним кодексом України переміщення предметів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю (стаття 115) або поза митним контролем (стаття 116) тягне за собою відповідні адміністративні стягнення, в тому числі і обов'язкову конфіскацію цих предметів.

Таким чином, якщо передбачені статтями 115, 116 Митного кодексу України порушення митних правил тягнуть за собою конфіскацію предметів цих правопорушень, то тим більше конфіскація предметів злочину повинна застосовуватись в разі контрабанди. Без конфіскації предметів контрабанди боротьба з цими злочинами була б безпредметною, несумісною з цілями і завданнями митного регулювання.

Викладене свідчить, що органи державної влади України положення статті 78, пунктів 1, 5 статті 81 Кримінально-процесуального кодексу України та статті 70 Кримінального кодексу України щодо предметів і знарядь контрабанди застосовують однозначно, і тому практичної необхідності, передбаченої статтею 93 Закону України "Про Конституційний Суд України", у з'ясуванні або роз'ясненні, офіційній інтерпретації вказаних у конституційному поданні положень зазначених норм немає.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 147, 150 Конституції України, пунктом 2 статті 45, статтями 50, 93 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

у х в а л и в:

1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статті 78, пунктів 1, 5 статті 81 Кримінально-процесуального кодексу України та статті 70 Кримінального кодексу України на підставі пункту 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України і Законом України "Про Конституційний Суд України".

2. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною і не може бути оскарженою.