Про деякі питання, повязані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"

У зв'язку з виникненням у судовій практиці питань, пов'язаних із застосуванням норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон) стосовно правового режиму мораторію та порядку задоволення вимог кредиторів під час його дії, вважає за необхідне звернути увагу на таке.

1. Відповіднодо статті 1 мораторій на задоволення вимог кредиторів (далі - мораторій) - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та зупинення заходів, спрямованих на виконання цих зобов'язань, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Про введення мораторію зазначається в ухвалі про порушення справи про банкрутство (частина 2 статті 12 Закону).

Мораторій вводиться на задоволення всіх вимог кредиторів, крім випадків, передбачених частиною 4 статті 1 2 Закону.

2. У вирішенні питання про те, на які вимоги кредиторів поширюється мораторій слід виходити з такого.

2.1. Мораторій поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до подання заяви про порушення справи про банкрутство. За змістом Закону мораторій поширюється і на зобов'язання, що виникли до порушення справи про банкрутство, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство.

2.2. Мораторій поширюється на вимоги кредиторів, які подали заяви згідно зі статтею 14 Закону, і на вимоги кредиторів, що не подавали таких заяв, включаючи кредиторів, котрими в установленому порядку пред'явлені до виконання виконавчі або інші документи, за якими стягнення заборгованості має здійснюватись у безспірному порядку.

2.3. Мораторій поширюється виключно на виконавчі документи, що одержані кредиторами за їх позовами або безспірними вимогами зобов'язально-правового характеру.

Що ж до виконавчих документів, одержаних кредиторами за речово-правовими позовами, то на них мораторій не поширюється, у тому числі на виконавчі документи судів про задоволення віндикаційного або негаторного позову до боржника чи позову про визнання права власності на певне майно, яке утримується боржником. Рішеннями суду за цими позовами встановлюється неправомірність володіння або необгрунтованість домагання боржника на певне майно.

2.4. Мораторій поширюється на усі види забезпечення виконання зобов'язань неплатоспроможного боржника, щодо якого порушено справу про банкрутство. Мораторій, зокрема, зупиняє заходи звернення стягнення на заставлене майно та майно, яке знаходиться у податковій заставі, виконання зобов'язання боржника його поручителем, гарантом, страховиком тощо.

2.5. У процедурі розпорядження майном боржника задоволення вимог кредиторів, на які поширюється режим мораторію, можливе виключно на підставі частин 3 та 4 статті 14 Закону, тобто за умови одночасного пропорційного задоволення вимог усіх кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів за згодою кредиторів та за погодженням з розпорядником майна.

2.6. Мораторій поширюється на вимоги щодо стягнення фінансових санкцій за порушення норм антимонопольного, банківського, валютного законодавства, законодавства про цінні папери, про ціноутворення тощо, хоча ці категорії вимог не підлягають задоволенню у межах провадження у справі про банкрутство.

2.7. За змістом абзацу сьомого статті 1, частини 5 статті 12, частини 4 статті 17, частини 1 статті 2 3 Закону мораторій поширюється на вимоги щодо сплати неустойки (пені, штрафу), суми завданих збитків, які боржник зобов'язаний сплатити кредиторам за грошовими зобов'язаннями, а також на вимоги щодо сплати пені та штрафних санкцій (штрафів) за порушення податкового законодавства. Проте такі вимоги не підлягають задоволенню в межах провадження у справі про банкрутство.

2.8. Мораторій не поширюється на задоволення вимог кредиторів арбітражним керуючим у процедурах санації, мирової угоди та ліквідації.

3. Згідно з частиною 5 статті 31 Закону вимоги заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними. Однак цей припис Закону слід застосовувати у системному зв'язку з іншими нормами Закону та суміжного законодавства України.

Відповідно до частини 1 статті 14 Закону кредитори у місячний строк з дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство подають в господарський суд письмові заяви про грошові вимоги до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Цей строк є процесуальним і його може бути відновлено згідно з вимогами статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК). Тому припис частини 5 статті 31 Закону стосується вимог кредиторів, які не подали відповідної заяви або їх заяву про відновлення пропущеного процесуального строку відхилено.

Включені до реєстру вимоги кредиторів слід вважати погашеними лише за умови, якщо їх не задоволено за браком майна неплатоспроможного боржника, а останнього визнано банкрутом і ліквідовано за результатами ліквідаційного балансу на підставі частини 2 статті 32 Закону.

4. Вимоги до боржника, які не підлягають задоволенню в межах провадження зі справи про банкрутство або не були заявлені кредиторами або заявлені ними після закінчення встановленого статтею 14 Закону місячного строку, який не відновлено господарським судом у встановленому порядку, можуть бути предметом позову. Позовне провадження за цими вимогами може бути порушено господарським судом за наявності підстав, передбачених ГПК. Позовне провадження з таких справ не підлягає зупиненню на підставі статті 79 ГПК , але згідно з частиною 3 статті 12 Закону протягом дії мораторію у справі про банкрутство неплатоспроможного боржника забороняється стягнення його майнових активів на підставі наказу господарського суду, виданого кредиторам цього боржника.

У разі подання кредитором одночасно заяви з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство і позову з цими ж вимогами господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, має відкласти розгляд вимоги кредитора, щодо якої є заперечення неплатоспроможного боржника і яку не було включено розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, до проведення попереднього засідання господарського суду. Копія ухвали про відкладення розгляду вимоги кредитора повинна надсилатись до суду, у провадженні якого перебуває позов цього кредитора з вимогою до боржника. Якщо на дату попереднього засідання відповідний спір за позовом кредитора не було вирішено судом у встановленому процесуальним законодавством порядку, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, розглядає вимогу кредитора по суті і виносить ухвалу за результатами розгляду у попередньому засіданні.

5. У разі припинення провадження зі справи про банкрутство у зв'язку із затвердженням господарським судом мирової угоди умови цієї угоди є обов'язковими лише для кредиторів, вимоги яких було включено до реєстру вимог кредиторів. Кредитори, вимоги яких не підлягають задоволенню у межах провадження зі справ про банкрутство або не були заявлені згідно з вимогами статті 14 Закону або заявлені після закінчення процесуального строку, встановленого цією статтею, який не було відновлено господарським судом, можуть подати позов із зазначеними вимогами у порядку, встановленому ГПК .