ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ
| 18.11.2003 N 01-8/1427 |
Про юрисдикцію Європейського суду з прав людини в Україні
У зв'язку з прийняттям Верховною Радою України Закону України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (далі - Закон) і поширенням на Україну юрисдикції Європейського суду з прав людини вважаємо за необхідне звернути увагу на таке.
1. Відповідно до Закону Верховною Радою України ратифіковано із заявами та застереженнями, викладеними у статтях 1-5 Закону:
- Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, підписану від імені України 9 листопада 1995 року (далі - Конвенція);
- Перший протокол, протоколи N 4 і N 7 до Конвенції, підписані від імені України 19 грудня 1996 року;
- Протоколи N 2 і N 11 до Конвенції, підписані від імені України 9 листопада 1995 року у м. Страсбурзі.
Згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про міжнародні договори України" укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Поряд з цим згідно з частиною 2 цієї ж статті, якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
З огляду на викладені положення Конституції України та законів України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих згідно з Законом.
2. Відповідно до частини першої статті 1 Закону Україна повністю визнає на своїй території дію статті 25 Конвенції щодо визнання компетенції Європейської комісії з прав людини приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на ім'я Генерального Секретаря Ради Європи про порушення Україною прав, викладених у Конвенції, та статті 46 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Отже, у зв'язку з ратифікацією Конвенції господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід враховувати мотиви судових рішень та ухвал Європейського суду з прав людини (далі - Суд), оскільки згідно зі статтею 46 Конвенції Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточне рішення Суду у будь-якій справі, в якій вони є сторонами.
Крім того, у рішеннях Суду неодноразово зазначалось, що він керується своєю прецедентною практикою.
3. Відповідно до частини четвертої статті 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
Господарським судам України слід враховувати, що згідно з пунктом 1 статті 35 Конвенції Суд може прийняти справу до розгляду тільки після того, як було вичерпано всі національні засоби захисту, відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права і впродовж шести місяців від дати прийняття остаточного рішення.
У рішенні Суду від 4 травня 1999 року про прийнятність заяви зі справи "Кучеренко проти України" визначено, що вичерпанням національних засобів судового захисту для України є звернення заявника з касаційною скаргою в касаційну інстанцію.
Отже на даний час перебіг шестимісячного строку, встановленого статтею 35 Конвенції для подання індивідуальної заяви про порушення в Україні прав, викладених у Конвенції, починається з дати ухвалення касаційною інстанцією судового рішення.
Згідно з рішенням Суду від 25 липня 2002 року зі справи "Совтрансавто-Холдинг" проти України" визначено, що "одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів". Тому слід мати на увазі вірогідність рішення Суду про вичерпання національних засобів судового захисту для України у разі звернення заявника з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції і винесення цією інстанцією постанови зі справи.
4. Суд не переглядає судові рішення судів загальної юрисдикції України, а приймає до розгляду індивідуальні заяви осіб, зазначених у статті 34 Конвенції, про порушення Високою Договірною Стороною прав, викладених у Конвенції. Тому сторонами у справах Суду є заявник, який вважає себе потерпілим, та Висока Договірна Сторона, а предметом спору - питання про порушення Високою Договірною Стороною права, викладеного в Конвенції або протоколах до неї.
Судове рішення господарського суду відповідної інстанції може бути визначено Судом як підтвердження факту порушення Україною прав та основних свобод заявника, викладених у Конвенції або протоколах до неї, якщо в індивідуальній заяві зазначено, що заявником вичерпано національні засоби судового захисту через звернення в установленому порядку до цієї інстанції. У разі визнання Судом факту такого порушення прав заявника Україна вимушена сплачувати йому встановлене Судом відшкодування.
5. Предметом розгляду у Суді можуть бути питання щодо порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї, які за відповідними вимогами попередньо були предметом розгляду у господарських судах України в зв'язку з використанням заявниками національних засобів судового захисту.
З огляду на статус господарських судів та встановлену законом підвідомчість господарських спорів Судом може бути прийнято рішення про прийнятність індивідуальної заяви по суті і розглянуто питання про порушення прав, викладених, зокрема, у:
- статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції, що визначає захист права власності.
6. Згідно з пунктом 3 статті 59-1 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання їхніх ратифікаційних грамот.
У рішенні Суду від 25 липня 2002 року зі справи "Совтрансавто-Холдинг" проти України" 11 вересня 1997 року визначено як дату вступу Конвенції в законну силу щодо України. У цьому рішенні зазначено: "Суд повторює, що відповідно до загальних принципів міжнародного права Конвенція регулює для кожної держави-учасниці виключно факти, що відбулися після набуття чинності Конвенцією відносно неї. Він зауважує, що дата набуття чинності Конвенцією стосовно України та вступу в законну силу української декларації щодо визнання права на індивідуальні заяви - 11 вересня 1997 року".
З огляду на викладені положення рішення Суд визначив прийнятність індивідуальних заяв про порушення в Україні прав, викладених у Конвенції, за часом (ratione temporis) з 11 вересня 1997 року. Однак у цьому ж рішенні Судом також зазначено, що "він візьме до уваги факти, що мали місце до 11 вересня 1997 року, в контексті розгляду представлених скарг", а також "Суд вважає, що у вузькому сенсі загальних принципів міжнародного права він може мати компетенцію ratione temporis щодо розгляду скарги заявника на основі статті 1 Протоколу N 1 лише з третього етапу процесу знецінення акцій заявника (18 листопада 1997 року). Проте він візьме до уваги обставини, що мали місце до 11 вересня 1997 року при розгляді поданої скарги".
Отже, за змістом цього рішення Суд приймає індивідуальні заяви про порушення в Україні прав, викладених у Конвенції, лише щодо судових рішень судів загальної юрисдикції України, які ухвалені після 11 вересня 1997 року. Однак Суд бере до уваги і обставини, що мали місце до 11 вересня 1997 року, якщо вони мають значення для розгляду Судом справ про порушення в Україні прав, викладених у Конвенції, щодо оцінки фактів, які виникли вже після цієї дати.
7. Відповідно до пункту 13-1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають виконанню рішення Європейського Суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень Європейського Суду з прав людини" . Проте Верховною Радою України останній з названих законів ще не прийнято.
8. Тексти Конвенції та протоколів до неї, ратифікованих Україною, опубліковано в Офіційному віснику України, 1998, N 13 (16.04.98) та в газеті "Голос України" за 10 січня 2001 року, N 3 (2503). Ці тексти розміщено також у пошукових системах "Законодавство" та "Ліга".
Найбільш повним і систематизованим джерелом судової практики Суду у перекладі українською мовою є щоквартальний журнал "Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі", який видається з 1999 року. Видавцем цього журналу є Український Центр Правничих Студій.
Рішення Суду англійською мовою можна знайти також на веб-сайті Суду (htth://www.dhcour.coe.int), де є спеціальна пошукова система HUDOS (htth://www.hudos.coe.int).
