Ухвала Конституційного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Кабінету Міністрів України щодо офіційного тлумачення положення пункту 30 частини першої статті 106 Конституції України

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Пшеничного Валерія Григоровича - головуючий,

Бринцева Василя Дмитровича,

Головіна Анатолія Сергійовича,

Дідківського Анатолія Олександровича,

Іващенка Володимира Івановича,

Колоса Михайла Івановича,

Маркуш Марії Андріївни - суддя-доповідач,

Мачужак Ярослави Василівни,

Овчаренка В'ячеслава Андрійовича,

Станік Сюзанни Романівни,

Стрижака Андрія Андрійовича,

Ткачука Павла Миколайовича,

розглянув питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням Кабінету Міністрів України щодо офіційного тлумачення положення пункту 30 частини першої статті 106 Конституції України.

Заслухавши суддю-доповідача Маркуш М.А. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України у с т а н о в и в:

1. Суб'єкт права на конституційне подання - Кабінет Міністрів України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положення пункту 30 частини першої статті 106 Конституції України про можливість застосування Президентом України права вето щодо закону про Державний бюджет України.

Практичну необхідність в офіційному тлумаченні автор клопотання обгрунтовує неоднозначним, на його погляд, розумінням можливості застосування Президентом України права вето щодо закону про Державний бюджет України. Як зазначає суб'єкт права на конституційне подання, закон про Державний бюджет України має особливу правову природу, оскільки Конституція України:

розмежовує повноваження Верховної Ради України щодо прийняття законів та затвердження Державного бюджету України (пункти 3, 4 частини першої статті 85);

визначає спеціальний суб'єкт законодавчої ініціативи щодо проекту Державного бюджету України, яким є лише Кабінет Міністрів України (частина друга статті 96, пункт 6 статті 116);

закріплює особливий порядок подання Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України проекту закону про Державний бюджет України (частина друга статті 96);

встановлює окрему процедуру затвердження та виконання Державного бюджету України (пункт 4 частини першої статті 85, частина перша статті 96, пункт 6 статті 116);

передбачає щорічне затвердження Державного бюджету України та визначає період його дії з 1 січня по 31 грудня (частина перша статті 96);

передбачає обов'язкове подання Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України звіту про виконання Державного бюджету України та його оприлюднення (стаття 97).

Автор клопотання вважає, що закон про Державний бюджет України за своєю природою є фінансовим документом, який встановлює розподіл державних фінансових ресурсів, і не може розглядатися як базовий нормативно-правовий акт. Більшість положень зазначеного закону закріплюють показники надходжень та видатків до Державного бюджету України і не мають ознак нормативності, оскільки ними визначаються не правила поведінки, а державні фінансові гарантії реалізації цих правил, передбачених іншими законами. Коло питань, які регулюються тільки законом про Державний бюджет України, чітко окреслено відповідною конституційною нормою.

Встановлений Конституцією України порядок організації діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування спрямований на забезпечення безперервного здійснення влади, основною передумовою якого є безперервність фінансування цих органів. Застосування Президентом України права вето щодо закону про Державний бюджет України, як стверджує суб'єкт права на конституційне подання, заблокує діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування всіх рівнів, спричинить порушення встановленого Конституцією України порядку організації і здійснення влади, а відповідно - її недієздатність.

2. Перша колегія суддів Конституційного Суду України Ухвалою від 11 травня 2007 року відмовила у відкритті конституційного провадження у цій справі на підставі пункту 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України, Законом України "Про Конституційний Суд України".

3. Вирішуючи питання щодо відкриття конституційного провадження у цій справі, Конституційний Суд України виходить з такого.

Відповідно до Закону України "Про Конституційний Суд України" конституційне подання має містити правове обгрунтування необхідності в офіційному тлумаченні Конституції України та законів України (пункт 4 частини другої статті 39); підставою для конституційного подання щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є практична необхідність у з'ясуванні або роз'ясненні, офіційній інтерпретації положень Конституції України та законів України (частина перша статті 93). Питання, порушені в конституційному поданні, повинні бути підвідомчі Конституційному Суду України (стаття 150 Конституції України, стаття 13 Закону України "Про Конституційний Суд України") .

4. Аналіз конституційного подання та долучених до нього матеріалів свідчить, що суб'єкт права на конституційне подання не навів правового обгрунтування практичної необхідності в офіційному тлумаченні положення пункту 30 частини першої статті 106 Конституції України саме в контексті статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України".

Положення статті 94, пунктів 29, ЗО частини першої статті 106 Конституції України, що регламентують порядок підписання та офіційного оприлюднення законів, здійснення Президентом України права вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями, а також процедура повторного розгляду таких законів поширюються на закони, які приймаються Верховною Радою України, крім законів про внесення змін до Конституції України (пункт 30 частини першої статті 106 Конституції України) .

Посилаючись на неоднозначне розуміння можливості застосування Президентом України права вето щодо закону про Державний бюджет України, автор клопотання не навів обгрунтування такої неоднозначності, а зосередив увагу в поданні на особливій природі цього закону та можливих, на його думку, порушеннях і наслідках, спричинених застосуванням главою держави права вето щодо зазначеного закону.

Таким чином, підстав для відкриття конституційного провадження у справі немає.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, 153 Конституції України, статтею 13, пунктом 4 частини другої статті 39, пунктом 2 статті 45, статтями 50, 93 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України у х в а л и в:

1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Кабінету Міністрів України щодо офіційного тлумачення положення пункту 30 частини першої статті 106 Конституції України на підставі пункту 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України, Законом України "Про Конституційний Суд України".

2. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною.