Про визнання недійсним наказу Державної податкової адміністрації України від 27 серпня 1998 року N 415

Вищий арбітражний суд України розглянув справу за позовом Акціонерного комерційного банку "Правекс-Банк" до Державної податкової адміністрації України про визнання недійсним наказу ДПА України від 27 серпня 1998 року N 415.

Наказом ДПА України від 27 серпня 1998 року N 415 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 жовтня 1998 року за N 650/3090) був затверджений Порядок надання органам Державної податкової служби установами банків інформації про наявність і рух коштів на рахунках клієнтів (на вимогу) та інформації про здійснення разових грошових операцій у великих розмірах.

Згідно із цим Порядком НБУ, комерційні банки та їхні установи зобов'язані, зокрема, надавати інформацію в електронному вигляді засобами електронної пошти НБУ на адресу ДПА в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі з використанням засобів захисту НБУ, а саме:

а) про дебетові та кредитові обороти та залишки коштів на рахунках клієнтів згідно з додатком N 1 (на вимогу);

- щотижнево протягом перших трьох місяців з початку фінансово-господарської діяльності, тобто з дати першої банківської проводки на рахунку клієнта, - у перший робочий день після закінчення звітного періоду;

- щотижнево протягом перших трьох місяців від дати першої банківської проводки на інших рахунках (додатковому, позичковому тощо) або на модифікованому рахунку - у перший день після закінчення звітного періоду;

- а також за окремим запитом органу ДПС - протягом трьох днів після отримання запиту;

б) згідно з додатком N 2:

- про здійснення суб'єктами підприємницької діяльності, які не займаються роздрібною торгівлею (за інформацією, що надається податковими органами), внесків на рахунки в установах банків готівкою в сумі понад 450 мінімальних заробітних плат протягом дня - у триденний строк після проведення операції;

- про здійснення суб'єктами підприємницької діяльності перерахування коштів у сумі понад 5 тис.мінімальних заробітних плат протягом дня (за винятком платежів до бюджету) - у триденний строк після проведення операції.

За невиконання комерційними банками та структурними підрозділами НБУ таких вимог до них застосовуються санкції згідно із чинним законодавством.

В обгрунтування поданого позову позивач посилається на той факт, що оспорюваний наказ ДПА, прийнятий з перевищенням повноважень податкової адміністрації, суперечить чинному законодавству.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали.

Представники відповідача позов не визнали. Вони підтримали заперечення проти позову, викладені у відгуку та доповненні до нього.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд убачає заявлений позов обгрунтованим.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Чинна Конституція та закони України не надавали Державній податковій адміністрації повноважень на прийняття оспорюваного акта.

Посилання відповідача як на правову підставу прийняття Порядку на статті 2, 8, пункт 2 статті 11 Закону України "Про Державну податкову службу в Україні", статтю 12 Закону України "Про систему оподаткування", на відповідні укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України є безпідставними.

Пункт 2 статті 11 згаданого Закону слід розуміти так, що органам ДПС надано право за їхніми запитами одержувати безоплатно від підприємств, установ, організацій, включаючи Національний банк України та його установи, комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, від громадян - суб'єктів підприємницької діяльності довідки, копії документів про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та громадян про розрахункові, валютні та інші рахунки, інформацію про наявність та обіг коштів на цих рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни валютної виручки від суб'єктів підприємницької діяльності, та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, інших платежів у порядку, визначеному законодавством, але не вповноважує органи Державної податкової служби установлювати такий порядок.

Не надають таких повноважень органам ДПС України й інші закони та інші норми наведеного Закону.

Згаданий пункт 2 статті 11 передбачає право органів ДПС входити в будь-які інформаційні системи, зокрема комп'ютерні, для визначення об'єкта оподаткування, але не зобов'язує власників таких систем (комерційні банки та їхні установи) систематично, регулярно направляти якусь інформацію органам ДПС. Відсутність у відповідача технічної можливості входити до інформаційних (комп'ютерних) систем не е законною підставою для прийняття оскаржуваного акта.

Фактично Порядком, прийнятим ДПА, установлюються додаткові навантаження, обов'язки банків; на працівників банків та їхніх установ покладається частина обов'язків органів Державної податкової служби, однак не передбачене відшкодування комерційним банкам відповідних затрат.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про підприємництво" орган, що приймає рішення про залучення підприємців (будь-яких недержавних підприємств) або їх працівників до виконання в робочий час державних обов'язків, відшкодовує відповідні збитки.

Покладення на банки актом ДПА обов'язку систематично (без відповідної вимоги) надавати органам податкової служби згаданої інформації суперечить вимогам статей 2, 3, 33 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Стаття 33 наведеного Закону установлює, зокрема, що обсяг і форми звітності та інформації для комерційних банків установлюються Національним банком.

Оспорюваний наказ (Порядок) у встановленому законом порядку з НБУ навіть не погоджено. Доводи відповідача про узгодження Порядку з головою Правління НБУ є безпідставними.

Відповідно до статті 16 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк видає нормативні акти з питань, що входять до його повноважень, які є обов'язковими для всіх юридичних та фізичних осіб. Вони видаються у формі постанов Правління Національного банку.

Обов'язок банків та інших фінансово-кредитних установ надавати державним податковим органам на їх запит відомості про наявність і рух коштів на розрахункових та інших рахунках платників податків - клієнтів цих установ передбачений статтею 12 Закону України "Про систему оподаткування". У даному випадку право органів податкової служби вимагати певну інформацію від банків кореспондується з обов'язком банків її надавати, але в тому випадку, коли на це є відповідний запит.

Порядок, виданий ДПА, незважаючи на наявність в його назві, інших місцях слів "на вимогу", передбачає обов'язкове систематичне подання банками відомостей органам ДПС без направлення останніми відповідних вимог щодо конкретних суб'єктів оподаткування; його дія мала поширюватися, зокрема, на всі банки та їх клієнтів, тобто носити абсолютний, імперативний, характер.

Стаття 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачає обов'язок банків видавати довідки по операціях і рахунках юридичних осіб та інших організацій органам ДПС тільки з питань оподаткування.

Як видно з листа голови Правління НБУ на ім'я голови ДПА України від 29.09.98 р., ознайомлення працівників Нацбанку з Порядком (оскаржуваним по цій справі) проходило вже після його затвердження наказом ДПА України N 415.

За результатами розгляду Порядку, як було зазначено в листі, Нацбанк його не погодив, пославшись на те, що в разі його погодження мало б місце порушення чинного законодавства, оскільки Порядок передбачає надання інформації практично за всіма операціями клієнтів у примусово-автоматичному режимі, хоча багато операцій по списанню і зарахуванню коштів безпосередньо не пов'язані з оподаткуванням і не свідчать про розмір отриманого суб'єктом оподаткування прибутку або про його ухилення від оподаткування та здійснення інших неправомірних дій. До підпункту "б" пункту 1 Порядку Національний банк України зауважень не мав.

Суд знаходить, що і в цій частині Порядок суперечить вимогам законів.

Законами України банки до таких дій не зобов'язані. Банки зобов'язані без належного запиту повідомляти тільки відповідні правоохоронні органи (протягом двадцяти діб) про громадян, одноразові грошові вклади і перекази яких перевищують тисячу мінімальних розмірів заробітної плати (стаття 7 Закону України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними".

Статтями 2, 8 Закону України "Про Державну податкову службу в України" до її завдань і функцій віднесено внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства; прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування.

До повноважень ДПА України законами не віднесено прийняття нормативно-правових актів з питань, вирішених в оспорюваному Порядку.

Банківська таємниця силою статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є однією з гарантій підприємницької діяльності, гарантованих державою.Конституцією України (пункт 8 статті 92) закріплено, що виключно законами України визначаються правові засади і гарантії підприємництва.

На думку суду, посилання позивача на те, що встановлення Порядком вимог про надання органам податкової служби інформації про дебетові і кредитові обороти та залишки коштів на рахунках клієнтів без згоди їх власників, тобто в імперативно-автоматичному режимі щодо всіх операцій клієнтів, не грунтується на чинному законодавстві, на що послався і Національний банк України, є обгрунтованими.

Указ Президента України, на який посилалися представники відповідача, не надавав ДПА повноважень на прийняття оскаржуваного акта, як не надавали таких прав згадувані ними постанови Кабінету Міністрів України.

Реєстрація оскаржуваного акта в Міністерстві юстиції України не робить його обгрунтованим і не позбавляє суд права визнати цей акт недійсним, оскільки він прийнятий ДПА України з перевищенням власних повноважень усупереч вимогам Конституції і законам України.

Ураховуючи наведене, керуючись статтями 82-85 АПК України, суд В И Р І Ш И В:

- позовні вимоги задовольнити;

- визнати недійсним наказ Державної податкової адміністрації України від 27 серпня 1998 року N 415 "Про порядок надання органам Державної податкової служби установами банків інформації про наявність і рух коштів на рахунках клієнтів (на вимогу) та інформації про здійснення разових грошових операцій у великих розмірах";

- зобов'язати Державну податкову адміністрацію України опублікувати резолютивну частину рішення в тому ж виданні (у той самий спосіб), де було опубліковано (оприлюднено) наведений наказ;

- стягти з Державної податкової адміністрації України на користь Акціонерного комерційного банку "Правекс-банк" 85 грн. у рахунок відшкодування витрат по сплаті державного мита;

- видати накази;

- копію рішення направити до Міністерства юстиції України, яке зареєструвало наказ ДПА N 415 14 жовтня 1998 року за N 650/3090.