Про деякі питання застосування чинного законодавства при вирішенні спорів

У порядку інформації доводяться до відома відповіді Вищого Арбітражного Суду України на деякі питання, що виникли в практиці застосування окремих норм чинного законодавства.

1. При розгляді заяви про визнання недійсним договору, укладеного сторонами, виникло питання щодо обов'язку сторони, за чиєю ініціативою порушено справу, додержуватись доарбітражного порядку врегулювання спору.

Вищий Арбітражний Суд України відповів, що згідно зі статтею 5 Арбітражного процесуального Кодексу України (далі - АПК) вимоги відносно доарбітражного врегулювання спору не поширюються лише на спори про визнання недійсними актів ненормативного характеру та на позови прокурорів. Щодо спорів про визнання недійсними договорів чинне законодавство такого винятку не вміщує.

2. Положенням про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.93 N 250, встановлено, що головний бухгалтер разом з керівником підписує документи, що є підставою для одержання і видачі товаро-матеріальних цінностей та грошових коштів, а також розрахункові, кредитні і фінансові зобов'язання, візує договори. Перелічені документи без підпису головного бухгалтера недійсні і до виконання не приймаються. На запитання щодо чинності договору, який не був завізований головним бухгалтером, Вищий Арбітражний Суд України відповів, що встановлена названим вище Положенням обов'язковість візування господарських договорів є формою внутрішнього (всередині підприємства, установи чи організації) погодження проекту договору в порядку підготовки його до підписання. Тому за відсутності візи головного бухгалтера, як і інших посадових осіб, господарський договір, укладений підприємством, установою чи організацією через свої органи, які діяли в межах прав, наданих їм законом або статутом (стаття 29 Цивільного кодексу України), не може бути визнаний недійсним.

3. На запитання, чи може бути розірваний достроково договір оренди, якщо орендарем своєчасно не вноситься орендна плата і якщо її розмір встановлено без урахування рівня інфляційних процесів, дано таку відповідь.

Договір майнового найму (оренди) може бути розірваний достроково з підстав, зазначених у статті 269 Цивільного кодексу України, пункт 3 якої передбачає невнесення орендної плати як одну з таких підстав. Що ж до дострокового розірвання договору з мотиву встановлення розміру орендної плати без урахування інфляції, то законодавство такої підстави не передбачає.

4. В практиці вирішення спорів, пов'язаних з виконанням зобов'язань за договором схову, виникло питання щодо переходу до охоронця права власності на предмет договору у разі втрати останнього і наступного його відшукання та сплати у зв'язку з втратою вартості втраченого предмета другій стороні, на що Вищий Арбітражний Суд України відповів таке.

Чинним законодавством не передбачено, що у охоронця за договором схову виникає право власності на втрачене ним майно у разі відшкодування другій стороні його вартості. Тому якщо після сплати вартості втраченого майна воно буде відшукано і повернено охоронцеві, власник має право вимагати від охоронця повернення свого майна.

5. Пунктом 9-м Примірного договору охорони об'єктів, затвердженого наказом Міністра внутрішніх справ України від 22.07.92 N 496, передбачений обов'язок володільця об'єкту надавати співробітникам охорони житлову площу, в т.ч. місця в гуртожитках, та забезпечувати цих співробітників і членів їх сімей поліклініками, лікарнями тощо на загальних з робітниками і службовцями охоронюваного об'єкту підставах. У зв'язку із запереченнями проти цих вимог володільців об'єктів виникло питання щодо правомірності таких вимог, на яке Вищий Арбітражний Суд України відповів.

Із зазначеного питання слід керуватись пунктом 20 Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 року N 615, відповідно до якого власник може надавати працівникам Служби охорони, які безпосередньо несуть службу по охороні об'єкта, житло чи місця в гуртожитках за рахунок власних коштів або коштів Служби охорони. Отже законодавством України не встановлений обов'язок власника об'єкта надавати працівникам Служби охорони житло або інші послуги, перелічені в зазначеному Положенні.

6. На запитання, чи вправі відділення залізниці звертатись до арбітражного суду з позовами щодо стягнення заборгованості по розрахунках за перевезення вантажів, Вищий Арбітражний Суд України відповів таке.

Статут залізниць не визначає, яка організація залізниці має право пред'являти до вантажовідправників чи вантажоодержувачів такі позови. Тому вони можуть бути пред'явлені як управлінням залізниці, так і відділеннями чи іншими лінійними підприємствами і організаціями - юридичними особами, які відповідно до Арбітражного процесуального Кодексу України можуть бути сторонами у справі.

7. При вирішенні спорів за участю іноземних суб'єктів господарської діяльності виникло питання, чи можуть суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності держав-учасниць СНД при укладанні контракту (договору) зазначити в "Арбітражному застереженні" чи "Арбітражній угоді", що майбутні спори між ними вирішуватиме виключно Вищий Арбітражний Суд України, на що було дано таку відповідь.

Відповідно до статті 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, сторони в "Арбітражному застереженні" чи "Арбітражній угоді" вправі визначити лише орган, який вирішуватиме їх майбутні спори. Решта пов'язаних з підвідомчістю таких спорів арбітражним судам України питань вирішується відповідно до вимог АПК, в т.ч. і щодо предметної, територіальної та виключної підвідомчості спорів.

8. У зв'язку з інфляцією виникають питання щодо права постачальника вимагати від покупця (одержувача) оплати продукції за більш високими, ніж обумовлено договором цінами і правомірності відмови постачальника поставляти продукцію у разі незгоди покупця з оплатою її за цінами вище договірних.

На ці питання дано таку відповідь.

Якщо розрахунки за продукцію здійснюються за договірними цінами, постачальник не має права вимагати оплати продукції за іншою (підвищеною) ціною, доки у встановленому порядку не будуть внесені відповідні зміни до умов договору щодо ціни.

Зі свого боку кредитор за договором згідно зі статтею 208 Цивільного кодексу України має право вимагати від боржника (постачальника) передачі продукції в натурі.

9. На запитання, які виникають в практиці застосування Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" і Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.93 N 57-93 "Про приватизацію цілісних майнових комплексів підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду", Вищий Арбітражний Суд України дав такі відповіді.

9.1. Реєстрація товариства покупців (стаття 8 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств") не виключає необхідності подачі покупцем - юридичною особою до відповідного органу приватизації заяви про приватизацію згідно з п.4 ст.7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

9.2. Відповідно до статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" однією з умов викупу об'єктів малої приватизації працівниками цих об'єктів є подача заяви про приватизацію не пізніше як через 15 днів з дня опублікування переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу. Тільки у випадках, коли покупці не подали заяви на приватизацію у встановлений термін, об'єкт може бути проданий на аукціоні, за конкурсом.

9.3. Згідно з п.5 ст.7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" орган приватизації може відмовити покупцям у приватизації у випадку, коли місцева Рада народних депутатів не затвердила відповідного переліку підприємств.

10. В практиці вирішення спорів, пов'язаних з розрахунками за поставлену (продану) продукцію, виконані роботи, надані послуги, виникають питання щодо застосування санкцій, встановлених Постановою Верховної Ради України від 24.12.93 "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

На запитання з цього приводу дано такі відповіді.

10.1. Обов'язок повернути суми попередньої оплати, коли зобов'язання щодо поставки продукції (товарів), виконання робіт, надання послуг не виконано, не можна вважати грошовим зобов'язанням поставщика (підрядчика), а тому немає правових підстав для застосування санкцій, встановлених згаданою постановою.

10.2. Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Моментом виконання грошового зобов'язання є дата списання коштів з рахунку платника. Таким чином пеня, встановлена постановою від 24.12.93, підлягає сплаті за весь період часу, протягом якого не виконано зобов'язання по оплаті продукції (робіт, послуг), з урахуванням 6-місячного строку позовної давності. При цьому визнання претензії про сплату основного боргу без перерахування заборгованості не може бути підставою для припинення нарахування зазначеної пені.

10.3. Відповідно до п.2 Постанови Верховної Ради України від 25.06.93 "Про норматив обігу платіжних документів в Україні" установи банків повинні забезпечити обов'язкове зазначення дати надходження платіжних документів та відправлення їх спецзв'язком. Відповідальність за це покладається на банк платника.

Відповідальність за несвоєчасне зарахування коштів на рахунок одержувача несе установа банку, з якою одержувачем укладено угоду про касово-розрахункове обслуговування.

10.4. В практиці застосування Указу Президента України від 15.10.93 "Про розрахунки за поставки продовольства і сільськогосподарської продукції" виникли питання, кого слід розуміти під суб'єктами господарської діяльності; що вміщує поняття "сільгосппродукція і продовольство" та кому надано право безспірного списання вартості поставленої продукції чи продовольства і пені в розмірі 1,5 відсотка.

Вищий Арбітражний Суд України відповів таке.

Дія Указу Президента України від 15.10.93 поширюється на взаємовідносини між усіма суб'єктами господарської діяльності, що поставляють сільськогосподарську продукцію як у свіжому, так і у переробленому вигляді та продовольство, яке також може бути продуктом переробки сільськогосподарської продукції.

В Указі Президента України прямо зазначено, що право безспірного списання вартості продукції і пені за затримку оплати надано постачальнику - стороні за договором.

10.5. Відповідно до статті 164 Цивільного кодексу України у разі покладання виконання зобов'язання на третю особу відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання несе сторона за договором, з якого воно виникло, якщо законодавством не передбачено, що відповідальність несе безпосередній виконавець.

Згідно зі статтею 66 Положення про поставки продукції і статтею 67 Положення про поставки товарів майнову відповідальність за несвоєчасну оплату продукції (товарів) несуть як покупець за договором, так і платник, але за всіх обставин для стягнення пені за прострочку платежу як засобу забезпечення належного виконання зобов'язання необхідні договірні відносини.

Таким чином, постачальник (виготовлювач) продукції має право вимагати оплати пені за прострочку платежу за поставлену продукцію (товари) безпосередньо від одержувача (платника) лише за наявності договору між її покупцем та одержувачем.

11. На запитання щодо права прокурорів держав - колишніх республік СРСР звертатись до арбітражних судів України з позовами в інтересах суб'єктів господарської діяльності цих держав Вищий Арбітражний Суд України повідомив таке.

Право прокурорів держав, що раніше входили до складу СРСР, на подання позовів до арбітражних судів статтею 2 Арбітражного процесуального Кодексу України не передбачено, як не передбачено воно і Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності. Таким чином в даний час до укладення відповідних угод згадані позови розгляду в арбітражних судах України не підлягають.

У разі надходження позовних заяв прокурорів держав - колишніх республік СРСР в їх прийнятті та розгляді слід відмовляти на підставі п.1 ст.62 АПК, а по прийнятих позовних заявах провадження у справах слід припиняти на підставі п.1 ст.80 АПК.