Про закон України "Про промислово-фінансові групи в Україні"

Верховною Радою України 21 листопада 1995 року ухвалено Закон України "Про промислово-фінансові групи в Україні" (далі - Закон), який введено в дію з дня його опублікування (газета "Голос України" N 90 від 21.05.96).

Закон регулює відносини, пов'язані не лише із створенням, ліквідацією та реорганізацією промислово-фінансових груп (далі - ПФГ), але й з виробничо-господарською і фінансовою діяльністю, пов'язаною з виконанням державної програми, з метою реалізації якої й було створено ПФГ. Тому при вирішенні спорів, пов'язаних з укладанням, виконанням, зміною, та розірванням Генеральної угоди про сумісну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції ПФГ, арбітражним судам слід керуватись нормами законодавства, що регулюють відповідні відносини, зокрема Цивільним кодексом України та антимонопольним законодавством.

Головне підприємство і учасники ПФГ згідно зі статтею 2 Закону зберігають статус юридичної особи, а також незалежність у здійсненні виробничої, господарської і фінансової діяльності. У складі ПФГ може бути тільки одне головне підприємство. ПФГ не має статусу юридичної особи.

Головне підприємство і учасники ПФГ укладають Генеральну угоду про сумісну діяльність для виробництва кінцевої продукції. Ця діяльність відповідно до статті 434 Цивільного кодексу України є окремим видом сумісної діяльності.

Сторони самостійно визначають умови Генеральної угоди, крім тих, що випливають з державних програм, з метою реалізації яких і створено ПФГ. Пункт 3 статті 2 Закону визначає істотні умови Угоди, якими є: назва ПФГ; перелік затверджених у встановленому законодавством порядку державних програм, з метою реалізації яких створюється ПФГ; визначення головного підприємства ПФГ; кандидатура президента ПФГ; його права і обов'язки, порядок звільнення з посади; перелік учасників ПФГ; перелік кінцевої продукції ПФГ, термін дії Угоди; інші умови, передбачені законодавством, та ті, які визначають необхідними ініціатори створення ПФГ.

Угода підлягає затвердженню постановою Кабінету Міністрів України і набирає чинності з дня прийняття Кабінетом Міністрів України постанови про створення (реєстрацію) ПФГ. Отже до моменту прийняття Кабінетом Міністрів України постанови про створення (реєстрацію) ПФГ у учасників ПФГ відсутні правові підстави вимагати виконання Угоди.

Ініціатива укладання угоди може виходити від будь-якого з її учасників.

Згідно з пунктом 8 статті 2 Закону взаємні зобов'язання головного підприємства і учасників ПФГ щодо виробництва кінцевої продукції, а також взаємні зобов'язання учасників ПФГ щодо виробництва проміжної продукції ПФГ оформлюються Генеральною угодою про сумісну діяльність з виробництва кінцевої продукції ПФГ і двосторонніми угодами про поставки проміжної продукції (або надання відповідних послуг). Цими угодами визначається взаємна відповідальність сторін за порушення зобов'язань. Спори, пов'язані з виконанням вищезазначених угод, вирішуються арбітражним судом у загальному порядку, передбаченому Арбітражним процесуальним кодексом України.

Укладаючи Генеральну Угоду, сторони визначають обов'язок кожного з учасників ПФГ щодо внесків, необхідних для досягнення мети, за якою створюється ПФГ. Такими внесками можуть бути грошові суми, майно, трудова участь, надання послуг, розробка і забезпечення проектною документацією тощо. Відповідно до статті 432 Цивільного кодексу України усі ці внески є спільною власністю учасників Угоди з визначенням часток (долі) кожного. Тому в разі реорганізації або ліквідації ПФГ її учасник має право вимагати повернення своєї частки спільного майна в натурі або шляхом грошової компетенції, якщо виділ майна в натурі неможливий без нерозмірної шкоди для його господарського призначення (стаття 115 Цивільного кодексу України).

У процесі дії Генеральної угоди кожний з її учасників без згоди інших учасників ПФГ не має права розпоряджатися своєю часткою у спільній власності. З метою реалізації державних програм право розпорядження спільним майном, у тому числі шляхом його відчуження, має головне підприємство ПФГ, за умови, що це передбачено Генеральною угодою.

Спори, які у зв'язку з цим можуть виникати між учасниками ПФГ, вирішуються арбітражним судом.

Законом передбачено, що право діяти від імені ПФГ має виключно головне підприємство ПФГ (пункт 2 статті 2 Закону). Вимоги статті 431 Цивільного кодексу України щодо видачі довіреності для ведення спільних справ у даному випадку не застосовуються.

За таких обставин Головне підприємство укладає угоди, пов'язані з досягненням мети, з якою створена ПФГ, від власного імені, і саме набуває цивільних прав і несе обов'язки за укладеними угодами. В процесі їх виконання Головне підприємство не з його вини і вини контрагента за угодами може мати певні витрати - збитки (наприклад, податки, витрати з орендної плати, збитки у зв'язку з інфляційними процесами, експлуатаційні витрати тощо). У таких випадках воно має право, у тому числі шляхом подання позову до арбітражного суду, вимагати їх покриття усіма учасниками ПФГ, відповідно до статті 433 Цивільного кодексу України.

Згідно з пунктом 1 статті 3 Закону рішення про створення (реєстрацію) об'єднання та надання йому статусу ПФГ ухвалюється Кабінетом Міністрів України з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, затверджених законами або постановами Верховної Ради України, і оформлюється постановою.

Рішення про створення (реєстрацію) транснаціональної ПФГ виносить Кабінет Міністрів України лише за умов попереднього ухвалення міждержавного договору, що підлягає ратифікації Верховною Радою України, Міждержавним договором про створення ПФГ повинні бути затверджені: Генеральна угода про сумісну діяльність з виробництва кінцевої продукції ПФГ; назва ПФГ; головне підприємство ПФГ; вичерпний перелік учасників ПФГ; вичерпний перелік кінцевої продукції ПФГ; термін, на який створюється ПФГ; умови оподаткування головного підприємства і учасників ПФГ відповідно до Закону України, гарантії (пункт 6 статті 3 Закону).

Виключення (вихід) головного підприємства або учасника ПФГ із складу ПФГ згідно зі статтею 6 Закону здійснюється шляхом прийняття постанови Кабінетом Міністрів України. Виключення (вихід) із складу ПФГ головного підприємства ПФГ тягне за собою реорганізацію ПФГ та її нову реєстрацію відповідно до статті 3 цього Закону.

Таким чином, раніше укладена Генеральна угода про сумісну діяльність ПФГ з виробництва кінцевої продукції втрачає юридичну силу з моменту винесення Кабінетом Міністрів України постанови про виключення (вихід) головного підприємства або учасника ПФГ із складу ПФГ. Знов укладена Генеральна угода набирає чинності з дня прийняття Кабінетом Міністрів України постанови про нову реєстрацію ПФГ.

Відповідно до пункту 2 статті 6 Закону реорганізацію ПФГ шляхом виключення (виходу) головного підприємства або учасника із складу ПФГ Кабінет Міністрів України може здійснювати у таких випадках: за поданням Головної державної податкової інспекції України у разі більш як дворазового порушення норм статей 4 і 5 цього Закону; припинення постановою або законом, прийнятими Верховною Радою України, виконання Державної програми, з метою реалізації якої згідно з статтею 3 цього Закону було створено ПФГ; у зв'язку з неефективною реалізацією ПФГ відповідних державних програм, а також у випадку використання головним підприємством або учасником ПФГ пільг, наданих статтею 4 Закону, не для виробництва кінцевої і проміжної продукції ПФГ (пункт 5 статті 4 Закону).

Викладене доводиться в порядку інформації.