Про деякі питання практики вирішення спорів за участю податкових органів (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)

Аналіз матеріалів справ, що розглядаються арбітражними судами, свідчить про помітну тенденцію збільшення кількості спорів за участю органів державної податкової служби.

Зважаючи на важливість правильного та своєчасного розгляду справ, пов'язаних із застосуванням законодавства про податки і збори, з метою сприяння зміцненню законності у податкових правовідносинах Вищий арбітражний суд України надсилає черговий огляд практики вирішення судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов спорів за участю податкових органів.

1. Розрахунки, що здійснюються через касу установи банку шляхом внесення готівки для зарахування на поточний рахунок юридичної особи, вважаються готівковими. Торговельна діяльність за такими розрахунками підлягає патентуванню.

Рішенням арбітражного суду відмовлено закритому акціонерному товариству у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним рішення державної податкової інспекції з посиланням на те, що розрахунки із застосуванням готівки, у тому числі й ті, що здійснюються через касу установи банку шляхом внесення готівки для зарахування на поточний рахунок юридичної особи, вважаються готівковими.

Постановою заступника голови арбітражного суду згадане рішення скасовано, позов задоволено з огляду на те, що установою комерційного банку приймаються готівкою кошти від фізичної особи (покупця) за придбаний товар для зарахування їх на банківський рахунок юридичної особи (продавця) без проходження готівки через касу продавця у порядку та згідно з платіжними документами, визначеними Інструкцією N 1 з організації емісійно-касової роботи в установах банків України. Отже така операція для фізичної особи (покупця) є готівковою, а для юридичної особи (продавця) - безготівковою.

У заяві про перевірку постанови заступника голови арбітражного суду в порядку нагляду державна податкова інспекція посилалася на Інструкцію N 7 про безготівкові розрахунки в господарському обороті України, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 02.08.96 N 204, якою передбачено, що безготівковими розрахунками між підприємствами, організаціями та установами всіх форм власності, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності вважаються розрахунки, здійснювані через банки шляхом перерахування коштів з рахунків платників на рахунок одержувачів коштів.

Розглянувши матеріали справи та доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила, що оспорюване рішення державної податкової інспекції прийнято за результатами перевірки, якою виявлені порушення пункту 1 статті 3 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності".

Відповідно до цього Закону торговельна діяльність, що здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними підрозділами у пунктах продажу товарів, підлягає патентуванню. Під торговельною діяльністю слід розуміти роздрібну та оптову торгівлю, діяльність у торговельно-виробничій сфері за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток в магазинах та інших торгових точках, які знаходяться в окремих приміщеннях, будівлях, або у торговельному залі для покупців, або з використанням для торгівлі його частини.

Під час здійснення фізичною особою купівлі інструменту у позивача останнім виписувалося доручення та квитанція на оплату рахунка через Ощадбанк.

Пункт 6 названої Інструкції містить вичерпний перелік розрахункових документів, які застосовуються при здійсненні безготівкових розрахунків, а саме: платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, чек, акредитив, вексель, платіжна вимога, інкасове доручення (розпорядження).

Безготівкові розрахунки між підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами здійснюються через банки шляхом перерахування коштів із застосуванням зазначених документів з рахунків платників на рахунки одержувачів коштів.

Що ж до розрахунків, у яких застосовується готівка згідно з Інструкцією N 4 про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 20.06.95 N 149 (у тому числі шляхом внесення до каси установи банку певної суми для зарахування на рахунок юридичної особи), то вони вважаються готівковими.

З огляду на викладене постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов постанова заступника голови арбітражного суду скасована, рішення з цієї справи залишено без зміни.

2. Звернення стягнення недоїмки за податками на суми, які належить одержати недоїмникові від його дебіторів, може здійснюватись лише у разі підтвердження такої дебіторської заборгованості у встановленому порядку.

Рішенням арбітражного суду задоволені позовні вимоги спільного підприємства (далі - підприємство) щодо визнання недійсним рішення державної податкової інспекції про стягнення з підприємства дебіторської заборгованості перед виробничо-комерційним комбінатом (далі - комбінат). Таке рішення арбітражного суду мотивовано відсутністю на момент винесення спірного рішення дебіторської заборгованості підприємства перед комбінатом, отже звернення стягнення на суми позивача за податкову заборгованість комбінату безпідставне.

Постановою першого заступника голови арбітражного суду рішення залишено без зміни.

У заяві до Вищого арбітражного суду України державна податкова інспекція просила скасувати судові рішення зі справи через невідповідність висновків суду обставинам справи.

Перевіривши матеріали справи та доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Під час здійснення перевірки підприємства державна податкова інспекція виявила, що воно одержало від комбінату лікеро-горілчану продукцію і не розрахувалось за неї грошима. Замість цього підприємство уклало договір поруки, згідно з яким зобов'язалося перед іншим підприємством - кредитором відповідати за виконання комбінатом зобов'язання за договором купівлі-продажу спирту і розрахувалося з цим підприємством векселем згідно з пунктом 6 Інструкції Національного банку України N 7 про безготівкові розрахунки в господарському обороті України.

Таким чином, розрахунки за лікеро-горілчану продукцію відбулися і дебіторської заборгованості підприємства перед комбінатом на час здійснення перевірки відповідачем не було, що підтверджено актом взаємозвірки.

Згідно з підпунктом "б" пункту 29 Інструкції про особливості застосування Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року N 8-93 "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів", затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 02.11.93 N 84 (з подальшими змінами і доповненнями), звернення стягнення на рахунки дебіторів недоїмника здійснюється державною податковою інспекцією інкасовими дорученнями (розпорядженнями) за умови наявності акта звірки між дебітором та недоїмником або за актом зустрічної перевірки, що підтверджує заборгованість.

Враховуючи, що договір поруки та вчинені на його виконання дії відповідають вимогам закону і на момент винесення спірного рішення дебіторської заборгованості позивача перед комбінатом не існувало, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов залишила судові рішення без зміни, а заяву державної податкової інспекції без задоволення.

3. Арбітражний суд має право зупинити провадження у справі у разі призначення податковою міліцією експертизи на предмет достовірності документів, поданих підприємством до арбітражного суду.

Рішенням арбітражного суду відмовлено у позові виробничо-торговельної фірми (далі - фірма) про визнання недійсним рішення державної податкової інспекції у зв'язку з правомірністю цього рішення.

Постановою першого заступника голови арбітражного суду рішення суду залишено без зміни з тих же підстав.

Постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов судові рішення зі справи скасовані, а справу направлено на новий розгляд.

Ухвалою арбітражного суду провадження у справі зупинено у зв'язку з призначенням експертизи. Постановою першого заступника голови арбітражного суду ухвала залишена без зміни.

Фірма звернулася до Вищого арбітражного суду України із заявою про скасування ухвали зі справи та поновлення провадження, оскільки призначення експертизи у справі, яка розслідується податковою міліцією, не має безпосереднього відношення до справи, яка розглядається арбітражним судом.

Розглянувши заяву та матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила, що 10.03.99 слідчим відділом податкової міліції державної податкової адміністрації області було порушено кримінальну справу стосовно посадових осіб фірми за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 148-2 Кримінального кодексу України, а саме: умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, вчинене посадовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, якщо ці діяння призвели до ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах.

Слідчим відділом податкової міліції було винесено постанову про проведення виїмки документів з арбітражної справи. Пізніше з податкової міліції до арбітражного суду надійшло повідомлення про призначення експертизи на предмет достовірності вилучених з арбітражної справи документів, які надані позивачем до арбітражного суду та слідчих органів.

У зв'язку з необхідністю визначення достовірності зазначених документів, що суттєво впливає на законність прийняття рішення у справі та належної оцінки доказів, які надані сторонами, ухвалою арбітражного суду зупинено провадження у справі до отримання висновків експертизи.

Оскільки відповідно до статті 43 Арбітражного процесуального кодексу України суддя самостійно вирішує питання оцінки поданих доказів та визначає необхідність витребування додаткових доказів для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи і приймає необхідні рішення, оспорювана ухвала винесена у відповідності з вимогами законодавства та матеріалами арбітражної справи.

4. Відсутність можливості візуального контролю споживачами за електронним контрольно-касовим апаратом та індикатором клієнта є порушенням порядку розрахунків із споживачами.

Рішенням арбітражного суду задоволені позовні вимоги приватної фірми (далі - Позивач) щодо визнання недійсним рішення державної податкової інспекції про застосування фінансових санкцій за порушення вимог Закону України "Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (далі - Закон). Рішення суду мотивоване відсутністю контрольної закупки та розрахунків із споживачами.

Постановою голови арбітражного суду рішення у справі залишено без змін з огляду на те, що статтею 6 Закону передбачена відповідальність за порушення порядку проведення розрахунків із споживачами. Факт проведення таких розрахунків відповідачем підтверджено не було.

Державна податкова інспекція, не погоджуючись з рішенням та постановою арбітражного суду, звернулась до судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов з заявою про їх скасування та відмову у позові з огляду на порушення позивачем статті 1 Закону, а саме на відсутність візуального контролю споживачем за електронним контрольно-касовим апаратом та індикатором клієнта і відсутність на використаній контрольній стрічці підпису касира і часу. Проведення контрольної закупки передбачено розпорядженням Державної податкової адміністрації України від 25.09.98 N 272-р "Про введення в дію порядку проведення оперативних перевірок та розгляду матеріалів по них", на яке є посилання у постанові арбітражного суду. Оскільки спірне рішення було винесено 18.09.98, тобто до прийняття вказаного розпорядження, його положення не застосовувались у процесі перевірки Позивача.

Перевіривши матеріали справи та доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Під час здійснення державною податковою інспекцією перевірки Позивача було виявлено, що електронний контрольно-касовий апарат встановлений у місці, яке не забезпечувало візуальний контроль споживачем за апаратом та індикатором клієнта, на використаній контрольній стрічці не було підпису касира і часу. Акт перевірки підписано директором без заперечень. На підставі цього акта державною податковою інспекцією 18.09.98 прийнято рішення про застосування та стягнення з позивача фінансових санкцій.

Пунктом 5.1 Положення про порядок реєстрації і застосування електронних контрольно-касових апаратів при розрахунках готівкою у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 18.09.97 N 343 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України (в редакції наказу від 31.12.98 N 660), передбачена обов'язковість візуального контролю з боку покупця за реєстрацією операцій продажу. Індикатори клієнта електронного контрольно-касового апарата повинні бути розгорнуті в площині, яка забезпечує максимальну можливість читання клієнтом інформації про сплату грошових сум за отриману покупку.

Відповідно до пункту 5.5 цього Положення використані контрольні стрічки завіряються підписом касира з проставленням дати і часу.

Факт проведення розрахунків зі споживачами із застосуванням електронного контрольно-касового апарата підтверджується сумою виторгу від реалізації товару, що відображено в акті перевірки. Санкції застосовано до Позивача на підставі статті 6 Закону за порушення встановленого порядку застосування електронного контрольно-касового апарата.

Посилання в постанові арбітражного суду на обов'язковість проведення контрольної закупки, що передбачено згаданим розпорядженням Державної податкової адміністрації України, необгрунтоване, оскільки оспорюване рішення прийнято до видання цього розпорядження.

Порушення, за які застосовані фінансові санкції, вочевидь не потребують здійснення контрольної закупки для їх виявлення.

З огляду на викладене судова колегія Вищого арбітражного суду України у позові відмовила.

5. Порушення встановленого порядку реалізації алкогольних напоїв у кіоску, що належить громадянину - суб'єкту підприємницької діяльності, є підставою для притягнення останнього до встановленої законом відповідальності незалежно від того, якою конкретно особою здійснювалась роздрібна торгівля.

Рішенням арбітражного суду області відмовлено у задоволенні позовних вимог громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності (далі - Позивач) про визнання недійсним рішення державної податкової інспекції (далі - Відповідач) з тих підстав, що Позивач є власником кіоску і повинен дотримуватися вимог чинного законодавства щодо порядку реалізації алкогольних напоїв.

Наглядовою інстанцією рішення суду скасовано і позов задоволено. Рішення Відповідача про застосування до Позивача фінансових санкцій визнано недійсним з огляду на те, що реалізація алкогольних напоїв здійснювалась не Позивачем, а особою, ним не уповноваженою.

Не погодившись з постановою наглядової інстанції, Відповідач звернувся до судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов з заявою про скасування цієї постанови, посилаючись на таке.

Позивач, порушуючи вимоги статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами" (далі - Закон), здійснював реалізацію алкогольних напоїв без спеціального дозволу (ліцензії), що підтверджено довідкою управління торгівлі та побуту міської ради.

Судова колегія, перевіривши матеріали справи та доводи Відповідача, встановила таке.

Рішення Відповідача про застосування до Позивача фінансових санкцій у вигляді штрафу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян прийнято на підставі акта перевірки, яким зафіксовано факт реалізації Позивачем у кіоску N 15 алкогольних напоїв "Ром Кола" та "Джин Тонік" без придбання ліцензії на їх роздрібну торгівлю, що є порушенням вимог статті 15 Закону. Відповідно до згаданої норми роздрібна торгівля алкогольними напоями може здійснюватись суб'єктами підприємницької діяльності лише за наявності у них спеціального дозволу (ліцензії).

Реалізовані Позивачем напої "Ром Кола" та "Джин Тонік" виготовляються на основі спирту етилового і відносяться до товарних груп гармонізованої системи опису та кодування товарів під кодом 220890590.

Згідно зі статтею 17 Закону за роздрібну торгівлю алкогольними напоями без наявності ліцензії до суб'єктів підприємницької діяльності застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Факт продажу Позивачем алкогольних напоїв, реалізація яких потребує спеціального дозволу (ліцензії), не оспорено. Наявний у матеріалах справи лист управління торгівлі та побуту міської ради засвідчує, що відповідний дозвіл (ліцензія) на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями у кіоску N 15 Позивачеві не надавався. Що ж до ліцензії N 019715, поданої Позивачем як доказ на підтвердження його права на роздрібну торгівлю алкогольними напоями, то вона надавала право власнику ліцензії на здійснення такої торгівлі лише у міні-магазині, а не у кіоску.

Порушення встановленого порядку реалізації алкогольних напоїв у кіоску, що належить громадянину - суб'єкту підприємницької діяльності, є підставою для притягнення останнього до встановленої законом відповідальності незалежно від того, якою конкретно особою здійснювалась роздрібна торгівля. Тому висновок наглядової інстанції про недійсність оспорюваного рішення Відповідача з тієї підстави, що реалізація алкогольних напоїв здійснювалась не Позивачем, а особою ним не уповноваженою, визнано помилковим.

Враховуючи викладене, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов скасувала постанову арбітражного суду області, залишивши без зміни його рішення.