Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в першому півріччі 2006 року

На підставі вивчення доповідних записок про роботу господарських судів України у 2005 році та в першому півріччі 2006 року Вищий господарський суд України здійснив узагальнення порушених у доповідних записках питань щодо застосування у вирішенні спорів деяких норм Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) і вважає за доцільне довести відповіді на зазначені питання до відома господарських судів України.

1. Чи існує порядок розгляду господарським судом заяви державного виконавця про встановлення способу виконання рішення?

Статтею 33 Закону України "Про виконавче провадження" передбачена можливість, зокрема, встановлення способу і порядку виконання рішення.

Водночас у статті 121 ГПК йдеться про відстрочку або розстрочку виконання рішення, зміну способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду і не згадується про встановлення способу і порядку виконання рішення.

Разом з тим необхідно мати на увазі таке.

Судове рішення, за яким захищаються права та інтереси певної особи чи осіб, одночасно має визначати (встановлювати) й спосіб його виконання та бути підставою для вчинення виконавчого провадження. У разі ж виникнення у державного виконавця сумнівів щодо порядку виконання судового рішення він вправі звернутися до суду із заявою про роз'яснення такого рішення (стаття 89 ГПК).

2. Чи підлягає оскарженню ухвала місцевого господарського суду про затвердження мирової угоди?

У вирішенні відповідного питання слід враховувати правову позицію Верховного Суду України, викладену в його постанові від 21.12.2004 N 8/107-14/56, згідно з якою "затвердження господарським судом мирової угоди з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розглядатися як два самостійних акта - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження".

Якими є підстави для відмови у прийнятті апеляційних і касаційних скарг?

Вирішуючи зазначене питання, необхідно мати на увазі викладене у:

пункті 5 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 N 04-5/366 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України";

пункті 4 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 N 04-5/367 "Про деякі питання практики застосування розділу XII-1 Господарського процесуального кодексу України";

інформаційному листі Верховного Суду України від 17.01.2005 N 1/3.2, доведеному до відома господарських судів України інформаційним листом Вищого господарського суду України від 31.01.2005 N 01-8/157 "Про деякі питання судової практики, пов'язані з оскарженням ухвал господарських судів".

4. Чи може апеляційна інстанція у розгляді апеляційної скарги затвердити мирову угоду, укладену сторонами в процесі апеляційного провадження?

Затвердження апеляційною інстанцією мирової угоди, укладеної сторонами в процесі апеляційного провадження, не є можливим, оскільки це потягло б за собою скасування рішення місцевого господарського суду з відповідної справи, що допускається виключно з підстав, передбачених статтею 104 ГПК.

5. Чи може бути сплачено суму судових витрат одним платіжним документом за кількома позовами? Як у такому разі має бути повернуто надмірно сплачене державне мито?

У підпункті 5.3 пункту 5 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 N 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що у випадках, коли господарським судом розглядається декілька справ за позовними заявами одного і того ж позивача, останній має право сплатити державне мито за їх розгляд одним платіжним документом, який долучається господарським судом до однієї зі справ. У решті справ робиться відмітка про суму державного мита, сплаченого за розгляд справи та зазначається номер справи, в якій знаходиться платіжний документ. Така ж відмітка робиться у справах в разі повернення державного мита.

Наведене повною мірою стосується й сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Питання про повернення надмірно сплаченої суми державного мита у відповідному випадку може бути вирішено будь-ким із суддів, у провадженні яких знаходяться відповідні справи.

6. Чи може вважатися надіслання позивачем копії позовної заяви відповідачеві вимогою виконання обов'язку в розумінні частини другої статті 530 Цивільного кодексу України?

Передбачене статтею 56 ГПК надсилання копії позовної заяви і доданих до неї документів є процесуальним обов'язком позивача як учасника судового процесу і не підпадає під ознаки вимоги щодо виконання боржником обов'язку, про яку йдеться у зазначеній нормі Цивільного кодексу України.

7. З якого моменту слід відраховувати передбачений статтею 69 ГПК строк вирішення спору в разі подання зустрічного позову?

Відповідно до частини першої статті 60 ГПК зустрічний позов подається для спільного розгляду з первісним позовом. Оскільки первісний позов підглядає розглядові у строк, визначений згідно із статтею 69 названого Кодексу починаючи від дня одержання позовної заяви, то й зустрічний позов має бути розглянутий у той же строк починаючи від дня одержання первісної позовної заяви.

Що ж до продовження строку вирішення спору, то воно можливе у випадках, передбачених частиною третьою статті 69 ГПК.

8. Чи можливе процесуальне правонаступництво у разі:

- перетворення юридичної особи (сторони у справі) шляхом відділення з її складу самостійного суб'єкта господарювання?

- наявності договорів переводу боргу, відступлення права вимоги?

Процесуальне правонаступництво за змістом статті 25 ГПК можливе внаслідок реорганізації підприємства чи організації, внаслідок чого господарський суд здійснює заміну відповідної сторони у справі її правонаступником.

Згідно з частиною четвертою статті 59 Господарського кодексу України у разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта. Отже, у наведеному випадку допускається процесуальне правонаступництво.

Якщо ж реорганізація підприємства чи організації - сторони у справі - не мала місця, то процесуальне правонаступництво, про яке йдеться у статті 25 ГПК, неможливе.

9. Чи можлива участь у судовому процесі в господарському суді фізичних осіб, що не мають статусу суб'єктів підприємницької діяльності, як третіх осіб?

Згідно з частиною першою статті 1 ГПК та частиною першою статті 21 ГПК сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути лише юридичні особи та громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Це правило встановлено лише для сторін спору в судовому процесі і не стосується третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Отже, такими особами можуть бути і громадяни, які не мають статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Залучення до участі у справі такої третьої особи не впливає на підвідомчість спору господарському суду.

10. Чи правомірне залучення до участі у справі державного реєстратора прав як відповідача за позовом про визнання власності на нерухоме майно?

У вирішенні відповідного питання слід враховувати викладене у пункті 18 Інформаційного листа Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001 N 01-8/98 "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом" (в редакції Інформаційного листа Вищого господарського суду від 22.11.2005 N 01-8/2167 із зміною, внесеною Інформаційним листом Вищого господарського суду від 21.07.2006 N 01-8/1609.

11. Чи може господарський суд вирішити спір за вимогами, які не були заявлені під час судового провадження?

Згідно з пунктом 2 статті 83 ГПК господарський суд вправі виходити за межі позовних вимог за одночасної наявності двох умов: по-перше, якщо це потрібно для захисту прав і законних інтересів позивача або третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору і, по-друге, за наявності відповідного клопотання заінтересованої сторони.

12. Чи вправі господарський суд встановлювати обставини справи, які мають значення для вирішення спору, у випадку, коли жодна із сторін на них не посилається?

Відповідно до частини першої статті 4-7 ГПК судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи. Частина перша статті 43 названого Кодексу містить вимоги щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Крім того, за приписами частини першої статті 38 ГПК за недостатності поданих сторонами доказів господарський суд зобов'язаний витребувати документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

З огляду на викладені вимоги ГПК господарський суд не лише вправі, а й повинен з'ясувати усі обставини справи, що входять до предмету доказування в ній та мають значення для її розгляду, хоча б сторони та інші учасники судового процесу й не посилалися на відповідні обставини.

13. Чи вправі господарський суд задовольнити позовні вимоги або відмовити в їх задоволенні з посиланням на рішення державного чи іншого органу, яке не скасоване або не визнане недійсним?

Рішення державного чи іншого органу, яке не є нормативно-правовим актом у розумінні частин першої і другої статті 4 ГПК і виступає як доказ у справі, підлягає оцінці господарським судом за загальними правилами статті 43 названого Кодексу. Згідно з частиною другою цієї статті ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Що ж до нормативно-правових актів державних та інших органів, то в їх застосуванні у процесі вирішення господарського спору слід керуватися згаданими приписами статті 4 ГПК.

14. Чи є обов'язковим доведення того, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду? Якщо так, то яким чином відповідний обов'язок співвідноситься з правом господарського суду винести ухвалу про забезпечення позову зі своєї ініціативи?

Відповідно до статті 66 ГПК господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову.

Згідно з частиною першою статті 33 названого Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування, зокрема, своїх вимог. Наведене стосується й вимоги щодо забезпечення позову.

Застосовуючи заходи до забезпечення позову, в тому числі зі своєї ініціативи, господарський суд повинен виходити з того, що умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (пункт 3 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 N 02-5/611 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову").

15. Чи повинен господарський суд зазначати у резолютивній частині рішення про визнання договору неукладеним?

Про визнання договору неукладеним може зазначатися виключно у мотивувальній частині рішення як про обставину справи, встановлену господарським судом (пункт 3 частини першої статті 84 ГПК).

16. Якими є наслідки ситуації, коли господарські суди не дійшли взаємної згоди стосовно визначення підсудності справи?

Відповідно до частини першої статті 17 ГПК якщо справа не підсудна даному господарському суду, матеріали справи надсилаються господарським судом за встановленою підсудністю не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи.

Чинним законодавством не передбачено можливості спору між господарськими судами з приводу підсудності справи, а ухвалу про передачу справи за підсудністю може бути змінено чи скасовано виключно за результатами її перегляду в апеляційному або касаційному порядку. Тому господарський суд, який одержав справу на підставі винесеної в порядку статті 17 ГПК ухвали, і в разі незгоди з останньою має розглянути справу по суті, якщо відповідну ухвалу не було змінено чи скасовано.

17. Якими є правові наслідки зменшення розміру позовних вимог?

Відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог.

Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.

Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Питання щодо повернення зайво сплаченої суми державного мита у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначених законодавством.

18. Чи зобов'язаний господарський суд на вимогу заявника надавати йому копії документів зі справи на підставі Закону України "Про доступ до судових рішень"?

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про доступ до судових рішень" ним регулюються відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції. Отже, на видачу копій будь-яких інших, крім зазначених, документів, що наявні в матеріалах справи, приписи названого Закону не поширюються.

19. Чи підлягає зменшенню пропорційно розмірові задоволення позовних вимог сума державного мита, сплаченого за мінімальною ставкою, а також сума витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу?

Згідно з частиною першою статті 49 ГПК у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог.

Наведене правило застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено державне мито.

Що ж до розподілу витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, то він здійснюється за приписами частини п'ятої зазначеної статті ГПК.

20. Чи підлягають розглядові господарським судом скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби, якщо у відповідних скаргах ідеться про зведене виконавче провадження, учасниками якого є серед інших фізичні особи, що не мають статусу суб'єкта підприємницької діяльності?

За змістом частини першої статті 121-2 ГПК до господарського суду можуть бути подані скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби лише щодо виконання рішень, ухвал і постанов господарських судів.

Отже, якщо у відповідній скарзі йдеться про оскарження дій (бездіяльності) названого органу у зведеному виконавчому провадженні, то вона підлягає розглядові господарським судом виключно в тій частині, яка стосується виконання рішення (ухвали, постанови) господарського суду, але не загального суду чи іншого органу, яким видано виконавчий документ.

21. Чи вправі суд апеляційної інстанції передавати до суду першої інстанції зустрічну позовну заяву, встановивши, що у прийнятті останньої слід відмовити або повернути її без розгляду?

Відповідно до частини першої статті 60 ГПК зустрічний позов може бути поданий відповідачем тільки до прийняття рішення зі спору.

Отже, апеляційна інстанція не вправі вирішувати будь-які питання, пов'язані з розглядом зустрічної позовної заяви, поданої після прийняття рішення зі справи місцевим господарським судом, у тому числі й передавати її для розгляду до названого суду. У зв'язку з цим див. також абзац другий пункту 8 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 N 04-5/366 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України".

22. Чи підлягає апеляційному оскарженню ухвала про відмову у забезпеченні позову?

Частиною третьою статті 67 ГПК передбачено можливість оскарження ухвали про забезпечення позову. Оскільки форма процесуального документа, який приймається за наслідками розгляду даного питання, не ставиться у залежність від вирішення питання по суті, то як прийняття, так і відхилення вимог щодо забезпечення позову має оформлюватися ухвалою господарського суду, яку може бути переглянуто на загальних підставах в апеляційному та касаційному порядку у випадках, передбачених, зокрема, цим Кодексом.

23. Який процесуальний документ має прийматися апеляційним господарським судом за результатами апеляційного провадження у разі залишення позову без розгляду?

Відповідно до пункту 3 статті 103 ГПК апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право, зокрема, залишити позов без розгляду повністю або частково.

Оскільки згідно з частиною першою статті 105 названого Кодексу за наслідками розгляду апеляційної скарги (подання) приймається постанова, то й у даному разі апеляційною інстанцією має бути прийнято зазначений процесуальний документ з одночасним вирішенням у ньому, зокрема, питання щодо скасування чи зміни судового рішення місцевого господарського суду з відповідної справи.

24. Чи повинен суд апеляційної інстанції перевіряти оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, якщо скаржник (позивач) просить про перегляд такого рішення з посиланням на інші докази, ніж ті, на які містилися посилання в позовній заяві і які було розглянуто судом першої інстанції?

У вирішенні відповідного питання слід виходити з вимог частини першої і другої статті 101 ГПК з урахуванням викладеного в пункті 9 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 N 04-5/366 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України".

25. Чи підлягає оскарженню ухвала господарського суду про відмову у вимогах заявника щодо відстрочки або розстрочки виконання судового рішення, зміну способу та порядку його виконання?

У вирішенні відповідного питання слід враховувати викладене в пункті 7 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.09.1996 N 02-5/333 "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України".

26. Якщо судом першої інстанції позов задоволено частково, а апеляційна інстанція дійшла висновку про необхідність відмови у позові, то чи підлягає резолютивна частина рішення місцевого господарського суду зміні в частині задоволення позову або скасуванню в повному обсязі?

Відповідне питання моє вирішуватися з огляду на конкретні обставини певної справи та з урахуванням такого.

Оскаржуване судове рішення, яке є незаконним частково, підлягає скасуванню в частині, що суперечить закону та не ґрунтується на зібраних у справі доказах.

В тій його частині, яка відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення, визначених законом підстав для скасування рішення немає.

У разі часткового скасування рішення місцевого господарського суду апеляційною інстанцією у відповідній частині приймається нове рішення.

Що ж до зміни резолютивної частини судового рішення, то вона може стосуватися окремих елементів цієї частини (як - от розміру стягуваної суми, сум стягуваних судових витрат тощо), але не повинна зачіпати основного висновку господарського суду першої інстанції стосовно прав та обов'язків сторін спору.

27. Чи може прокурор вимагати ознайомлення з матеріалами справи, в якій він не бере участі, з огляду на необхідність перевірки звернення фізичних та юридичних осіб?

Повноваження прокурора у здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів визначено статтею 20 Закону України "Про прокуратуру", згідно з якою прокурор, зокрема, вправі мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки.

Відповіді на ряд питань практики застосування ГПК, порушених у доповідних записках про роботу господарських судів за 2005 рік, вміщено також у відповідному Інформаційному листі Вищого господарського суду від 02.06.2006 N 01-8/1228.