Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на обєкти авторського права і суміжних прав (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)

У порядку інформації та для врахування у розгляді справ надсилається огляд вирішених господарськими судами спорів у справах, пов'язаних із захистом прав на об'єкти авторського права і суміжних прав, судові рішення з яких переглянуто в касаційному порядку Вищим господарським судом України.

1. Факт позадоговірного порушення авторських прав вважається встановленим лише у разі доведення автором чи іншою особою, якій належить авторське право, відомостей про копіювання або запозичення іншою особою (відповідачем) істотних рис або цілого твору, що був раніше введений автором в цивільний оборот.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ц." (далі - Товариство) звернулося до місцевого господарського суду з позовом до Інституту... Академії медичних наук України (далі - Інститут), третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, громадська організація "Ц." (далі - Громадська організація), з позовом про:

- визнання розробленого відповідачем твору "Тендерна документація на закупівлю лікарських засобів" контрафактним;

- визнання виключних майнових прав позивача на твір "Тендерна документація на закупівлю лікарських засобів" порушеними;

- заборону Інституту здійснювати подальшу публікацію та тиражування твору "Тендерна документація на закупівлю лікарських засобів";

- стягнення компенсації за порушення виключних майнових авторських прав;

- відшкодування моральної шкоди.

Громадська організація як третя особа у справі, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, подала позов до Інституту з вимогами:

- заборонити відповідачу публікацію та тиражування твору "Тендерна документація на закупівлю лікарських засобів";

- вилучити з цивільного обороту твір Інституту "Тендерна документація на закупівлю лікарських засобів".

Рішенням місцевого господарського суду Товариству та Громадській організації в задоволенні позовів відмовлено. Прийняте судом рішення мотивовано відсутністю порушення відповідачем прав позивача та третьої особи.

У касаційних скаргах до Вищого господарського суду України Товариство та Громадська організація просили судове рішення зі справи скасувати внаслідок його прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права та передати справу на новий судовий розгляд.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність задоволення касаційних скарг з огляду на таке.

Місцевим господарським судом встановлено, що:

- 11.01.2002 Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України зареєстровано права авторів громадян В. та Я. на твір "Науково-технічна документація: "Тендерна документація на закупівлю робіт", "Тендерна документація на закупівлю товарів", "Тендерна документація на закупівлю послуг", "Тендерні документи на закупівлю", "Тендерна документація щодо здійснення процедури тендеру на закупівлю", про що 17.01.2002 видано відповідне свідоцтво ПА N 5086;

- за умовами авторського договору від 11.11.2002 (далі - Договір від 11.11.2002) громадяни В. та Я. передали Громадській організації виключні майнові права на зазначений твір, а саме, - виключне право на використання твору в будь-якій формі та у будь-який спосіб на території України, виключне право на дозвіл та заборону використання твору іншими особами з правом передачі зазначених виключних прав будь-яким третім особам на території України (пункти 1, 3, 5 цього Договору);

- 14.11.2002 укладено договір (далі - Договір від 14.11.2002), відповідно до умов якого Громадська організація передала Товариству виключні права на використання твору "Науково-технічна документація: "Тендерна документація на закупівлю робіт", "Тендерна документація на закупівлю товарів", "Тендерна документація на закупівлю послуг", "Тендерні документи на закупівлю", "Тендерна документація щодо здійснення процедури тендеру на закупівлю" на території України без обмежень за обсягом і способом використання та з правом укладення субліцензійних договорів з третіми особами на використання ними цього твору (пункти 1, 3, 4 цього Договору);

- 03.06.2003 рішенням Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України здійснено державну реєстрацію Договору від 11.11.2002 та Договору від 14.11.2002 (реєстраційний N 144 і реєстраційний N 143 відповідно);

- 06.03.2003 головою тендерного комітету Інституту затверджено "Тендерну документацію на закупівлю лікарських засобів", яка в подальшому використовувалася Інститутом;

- позивач обґрунтував свої вимоги посиланням на протиправне використання Інститутом науково-технічного твору "Науково-технічна документація: "Тендерна документація на закупівлю" шляхом його переробки без дозволу Товариства в твір "Тендерна документація на закупівлю лікарських засобів";

- відповідач проти позову Товариства заперечував, пославшись на самостійну розробку твору "Тендерна документація на закупівлю лікарських засобів" на підставі норм законодавства України та зразків тендерної документації, які надано Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України;

- згідно з наявним у справі висновком судової експертизи об'єктів інтелектуальної власності розроблена відповідачем "Тендерна документація на закупівлю лікарських засобів" є переробкою і запозиченням твору "Тендерна документація на закупівлю стаціонарних копіювальних пристроїв з можливістю кольорового копіювання", що міститься в методичному посібнику "Правові та практичні аспекти державних закупівель в Україні (Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, Центр перепідготовки управлінських та економічних кадрів НДЕІ Мінекономіки України, ТОВ "Держосвітпром", м. Київ, 2002 рік); крім того, у творі "Тендерна документація на закупівлю лікарських засобів" використано один фрагмент тексту із твору "Тендерна документація на закупівлю товарів", авторами якого є громадяни В. та Я., якщо не буде доведено, що цей фрагмент тексту не використано з іншого джерела;

- Громадська організація позовні вимоги мотивувала твердженням про неправомірну переробку Інститутом твору "Тендерна документація на закупівлю стаціонарних копіювальних пристроїв з можливістю кольорового копіювання", майнові права на який належать третій особі та нікому нею не передавалися;

- правомірність використання Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України "Тендерної документації на закупівлю стаціонарних копіювальних пристроїв з можливістю кольорового копіювання", що міститься на сторінках 60-72 розділу III методичного посібника "Правові та практичні аспекти державних закупівель в Україні (Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, Центр перепідготовки управлінських та економічних кадрів НДЕІ Мінекономіки України, ТОВ "Держосвітпром", м. Київ, 2002 рік), підтверджується тією обставиною, що в період з 31.05.2002 по 11.02.2003 між Громадською організацією та Мінекономіки діяла угода про співробітництво щодо спільного опрацювання зразків тендерної документації, розробленої центром, і безоплатно переданої Мінекономіки з метою її удосконалення і прийняття рішення щодо її провадження.

Причиною даного спору було питання щодо наявності в діях відповідача порушення авторських прав позивача та третьої особи.

Особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва - авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права охороняє Закон України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон).

Статтею 7 Закону передбачено, що суб'єктами авторського права є, зокрема, автори творів та особи, яким автори передали свої авторські майнові права.

Згідно із пунктом 1 частини першої згаданої статті 8 Закону об'єктами авторського права є літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо).

Згідно з частиною третьою статті 8 Закону передбачена цим Законом правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.

Пункт 14 частини першої цієї статті передбачає "похідний твір" як самостійний об'єкт авторського права.

Частиною першою статті 15 Закону визначено, що до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать виключне право на використання твору та виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

Частинами другою та третьою статті 15 Закону встановлено, що виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом, а виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема відтворення творів, а також їх переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни (пункти 1, 6 частини третьої статті 15 Закону).

Відповідно до частини першої статті 31 Закону автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

Відповідно до пункту "а" статті 50 Закону порушенням авторського права, що дає підстави для судового захисту, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують майнові права суб'єктів авторського права, визначені статтею 15 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21-25 цього Закону обмежень майнових прав.

Судом першої інстанції прийнято до провадження позовну заяву Громадської організації, яка, на відміну від Товариства, наполягала на неправомірному використанні Інститутом саме твору "Тендерна документація на закупівлю стаціонарних копіювальних пристроїв з можливістю кольорового копіювання", внаслідок чого істотно збільшилися межі предмета доказування у справі, але пов'язані з цим обставини в повному обсязі досліджено не було.

Так, місцевим господарським судом не з'ясовано:

- хто є автором твору "Тендерна документація на закупівлю стаціонарних копіювальних пристроїв з можливістю кольорового копіювання" і час його створення;

- співвідношення твору "Науково-технічна документація: "Тендерна документація на закупівлю робіт", "Тендерна документація на закупівлю товарів", "Тендерна документація на закупівлю послуг", "Тендерні документи на закупівлю", "Тендерна документація щодо здійснення процедури тендеру на закупівлю", майнові права на який належать позивачеві, та твору "Тендерна документації на закупівлю стаціонарних копіювальних пристроїв з можливістю кольорового копіювання";

- в якому обсязі та з яких підстав майнові права на твір "Тендерна документація на закупівлю стаціонарних копіювальних пристроїв з можливістю кольорового копіювання" належать Громадській організації;

- вид порушення, яке, на думку третьої особи, має місце з боку відповідача (відтворення твору, його переробка чи інше);

- хто саме здійснив відтворення твору "Тендерна документація на закупівлю стаціонарних копіювальних пристроїв з можливістю кольорового копіювання" у методичному посібнику "Правові та практичні аспекти державних закупівель в Україні (Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, Центр перепідготовки управлінських та економічних кадрів НДЕІ Мінекономіки України, ТОВ "Держосвітпром", м. Київ, 2002 рік).

З'ясувавши ці обставини, суду першої інстанції належало вирішити питання щодо необхідності залучення до участі у справі осіб, прав і обов'язків яких стосується даний спір, та дослідити правомірність дій відповідача. Проте цього зроблено не було.

До того ж місцевий господарський суд мав враховувати, що факт позадоговірного порушення авторських прав вважається встановленим лише у разі доведення автором чи іншою особою, якій належить авторське право, відомостей про копіювання або запозичення іншою особою істотних рис або цілого твору, що був раніше введений автором у цивільний оборот.

У вирішенні питань, що потребують спеціальних знань, суду також слід враховувати роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 11.11.98 N 02-5/424 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" та рекомендації президії Вищого господарського суду України від 29.03.2005 N 04-5/76 "Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов'язаних із захистом права інтелектуальної власності", звернувши увагу на межі повноважень судових експертів та необхідність оцінки висновків експертів з дотриманням приписів статей 41-43 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України касаційні скарги Товариства та Громадської організації задовольнив: рішення місцевого господарського суду скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

2. У спорі про визнання авторського договору недійсним господарському суду слід з'ясовувати питання про те, чи є відповідний договір укладеним, а також щодо автентичності його примірників, які знаходяться у сторін договору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ф." (далі - Товариство) звернулося до господарського суду з позовом до спеціалізованого державного підприємства "У." (далі - Спеціалізоване підприємство) про стягнення заборгованості, збитків від інфляції, штрафу за неправомірне використання комп'ютерної програми та штрафу за несвоєчасну виплату авторської винагороди, які виникли внаслідок неналежного виконання авторського договору про передачу невиключного права на використання комп'ютерної програми "Система електронного обліку документів" (далі - Договір).

Спеціалізоване підприємство подало зустрічний позов, в якому просило визнати Договір недійсним внаслідок його невідповідності вимогам закону.

До прийняття рішення зі справи Спеціалізоване підприємство подало заяву про уточнення зустрічних позовних вимог та просило визнати недійсними з моменту укладення Договір та правочин на виконання Договору, вчинений шляхом складання акта про передачу невиключного права на використання комп'ютерної програми "Система електронного обліку документів" від 20.10.2003 (далі - Акт).

Рішенням місцевого господарського суду в позові Товариства відмовлено, а зустрічний позов задоволено. Прийняте рішення мотивовано тим, що оспорюваний Договір є недійсним, оскільки його підписано з боку Спеціалізованого підприємства неуповноваженою на це особою.

Постановою апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції зі справи скасовано, позовні вимоги Товариства задоволено, в зустрічному позові відмовлено. Постанову апеляційного суду мотивовано неправомірним невиконанням Спеціалізованим підприємством зобов'язань за Договором, підстави для визнання якого недійсним відсутні.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Спеціалізоване підприємство просило постанову суду апеляційної інстанції зі справи скасувати внаслідок її прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:

- 20.10.2003 сторонами укладено Договір, відповідно до умов якого Товариство передало Спеціалізованому підприємству невиключне право на використання комп'ютерної програми в обумовлених обсягах і протягом визначеного строку на всій території України, а Спеціалізоване підприємство зобов'язалося виплатити авторську винагороду (пункт 1.1 Договору);

- 20.10.2003 сторонами підписано Акт, який засвідчив виконання Товариством договірних зобов'язань шляхом передачі Спеціалізованому підприємству двох примірників комп'ютерної програми та інструкції користувача;

- згідно з пунктом 6.1 Договору авторська винагорода становить 150000 грн. та має бути перерахована Спеціалізованим підприємством Товариству протягом 10 календарних днів з дня підписання Акта, тобто до 30.10.2003;

- 26.01.2004 Спеціалізоване підприємство платіжним дорученням N 59 перерахувало позивачеві 50000 грн.;

- відповідно до пункту 10.1 Договору він набув чинності з дня підписання та діяв протягом 6 місяців, тобто до 20.04.2004;

- з моменту припинення дії Договору Спеціалізоване підприємство мало припинити використання комп'ютерної програми (пункт 3.5 Договору), але не виконало це зобов'язання;

- відповідно до пункту 8.2 Договору за неприпинення використання програми Спеціалізоване підприємство зобов'язане сплатити штраф у розмірі 50% від суми авторської винагороди (75000 грн.);

- згідно з пунктом 8.4 Договору за несвоєчасну сплату авторської винагороди Спеціалізоване підприємство має сплатити штраф у розмірі 25% від суми авторської винагороди (37500 грн.);

- Договір та Акт від імені Спеціалізованого підприємства підписано не його керівником, а заступником керівника, який не мав необхідних для цього повноважень;

- довіреність на отримання комп'ютерної програми Спеціалізованим підприємством не видавалася;

- за даними бухгалтерського обліку Спеціалізованого підприємства названу комп'ютерну програму не відображено, а часткова сплата коштів у сумі 50000 грн. враховується як дебіторська заборгованість;

- реєстр на перерахування Товариству 50000 грн. підписано заступником керівника Спеціалізованого підприємства;

- Товариство до позовної заяви додало копії примірників Договору та Акта, які від імені Спеціалізованого підприємства підписані заступником генерального директора;

- після подання Спеціалізованим підприємством зустрічного позову Товариство надало суду засвідчені копії Договору та Акта, на яких наявні підписи як заступника генерального директора відповідача, так і самого генерального директора;

- подана Спеціалізованим підприємством копія Договору від його імені підписана заступником генерального директора.

У прийнятті рішень зі справи місцевий та апеляційний господарські суди розійшлися в юридичній оцінці факту сплати Спеціалізованим підприємством 50000 грн., оскільки суд апеляційної інстанції визнав даний факт як схвалення Спеціалізованим підприємством угоди, підписаної з його боку неуповноваженою особою.

Причиною даного спору стало питання про відповідність Договору вимогам закону та про можливість притягнення Спеціалізованого підприємства до відповідальності за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що сторонами до суду подано копії Договорів, які відрізняються за змістом.

За таких обставин судам належало витребувати у Товариства та Спеціалізованого підприємства оригінали примірників Договору, які відповідно до частини третьої статті 36 Господарського процесуального кодексу України підлягали безпосередньому дослідженню в судовому засіданні.

Проте цього ні місцевим, а ні апеляційним господарськими судами зроблено не було, про що свідчить відсутність відповідних посилань у текстах судових рішень зі справи.

Відповідно до статті 153 Цивільного кодексу Української РСР, який діяв на момент укладення Договору, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Пункт 9.4 оспорюваного Договору містить посилання на визнання сторонами істотними умовами цього Договору умов, що визначені розділами 1-4, 6-8 (стосовно розміру і порядку виплати авторської винагороди та щодо відповідальності сторін).

Пунктами 8.2 та 8.4 Договору передбачено відповідальність Спеціалізованого підприємства у вигляді штрафу в розмірі 50% та 25% від суми, "визначеної пунктом 6.1.1 цього Договору". Однак пункт 6.1.1 відсутній у текстах усіх поданих сторонами примірниках Договору.

Фактичні дані щодо визначення розміру штрафних санкцій, які попередні судові інстанції визнали встановленими, не можуть вважатися доведеними, оскільки вони не відповідають змісту пунктів 8.2 і 8.4 Договору без наведення причин цього.

Отже, судами першої та апеляційної інстанції у вирішенні даного спору належним чином не з'ясовано обставини, які можуть свідчити про те, що даний Договір є неукладеним, не надано оцінки наведеним недолікам Договору з приводу визначення розміру штрафних санкцій.

Таким чином, прийняті зі справи судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому касаційну скаргу Спеціалізованого підприємства задоволено частково: рішення місцевого і апеляційного господарського суду скасовано, а справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду.

3. За наявності у особи невиключного права на використання аудіовізуальних творів вона не має права дозволяти або забороняти використання цих творів іншим особам.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Д." (далі - Телерадіокомпанія "Д.") звернулося до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія Л." (далі - Телерадіокомпанія "Л.") про стягнення компенсації і штрафу за порушення авторських прав, спонукання опублікувати інформацію про порушення авторських прав та повний текст судового рішення з даної справи.

Телерадіокомпанія "Л." подала зустрічний позов про визнання недійсним ліцензійного договору, укладеного суб'єктом підприємницької діяльності громадянином Р. та Телерадіокомпанією "Д.", а також додаткової угоди до цього договору; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - суб'єкт підприємницької діяльності Р. (далі - СПД).

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у задоволенні позову Телерадіокомпанії "Д." до Телерадіокомпанії "Л." відмовлено; зустрічний позов задоволено частково, - визнано недійсним додаткову угоду від 28.07.2003 N 1 до ліцензійного договору від 25.07.2003 N 4.

Зазначені судові рішення щодо позову Телерадіокомпанії "Д." до Телерадіокомпанії "Л." з посиланням на приписи статей 15, 31-33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон) мотивовано тим, що позивач не має виключного права на використання аудіовізуальних творів, а отже позбавлений права дозволяти або забороняти використання цих творів іншим особам.

Рішення судових інстанцій щодо зустрічного позову з посиланням на приписи статті 48 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР) мотивовано тим, що за оспорюваною угодою від 28.07.2003 N 1 до ліцензійного договору від 25.07.2003 N 4 ліцензіаром передано ліцензіатові право забороняти використання аудіовізуальних творів іншим особам, проте це право ліцензіар не отримав відповідно до раніше укладених ним авторських договорів.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України третя особа - СПД просив скасувати рішення місцевого та апеляційного господарських судів зі справи та прийняти нове рішення, яким припинити провадження за зустрічним позовом. З посиланням на припис пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України скаргу обґрунтовано відсутністю предмета спору за зустрічною вимогою, оскільки, на думку скаржника, наявність у Телерадіокомпанії "Д." права дозволяти або забороняти використання аудіовізуальних творів іншим особам не порушує інтересів Телерадіокомпанії "Л."

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- згідно з умовами договору від 13.06.2001 N 1/ФУ Федеральне державне унітарне підприємство "Союзмультфильм" передало товариству з обмеженою відповідальністю "Фокус Филмс ТВ" (далі - ТОВ "Фокус Филмс ТВ") право на транслювання в ефірі та публічне сповіщення в кабельних телемережах анімаційних фільмів, зазначених у додатку N 1 до цього договору, без права дозволяти або забороняти подібне використання аудіовізуальних творів іншим особам;

- на виконання договору від 01.03.2002 N 77 ТОВ "Фокус Филмс ТВ" передало компанії "ATX-communication equipment" права на передачу в ефір та на публічне сповіщення в кабельних телемережах анімаційних фільмів, зазначених у додатку N 1 до цього договору;

- згідно з умовами договору від 11.04.2002 N 278/02-WX компанія "ATX-communication equipment" передала СПД право на транслювання в ефірі та на публічне сповіщення в кабельних телемережах анімаційних фільмів, зазначених у додатку N 1 до цього договору;

- відповідно до умов ліцензійного договору від 25.07.2003 N 4 СПД як ліцензіаром було передано Телерадіокомпанії "Д." як ліцензіату право на одноразовий показ у кабельних телемережах мультиплікаційних фільмів, зазначених у додатку А, на території, визначеній у статті 2 цього Договору, з повтором не пізніше 24 годин після першої демонстрації;

- СПД та Телерадіокомпанією "Д." було укладено додаткову угоду від 28.07.2003 N 1 до ліцензійного договору від 25.07.2003 N 4, відповідно до умов якої ліцензіаром передано ліцензіату виключне право на дозвіл або заборону використання аудіовізуальних творів іншими особами та на звернення до суду за захистом порушеного авторського права.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання про наявність у Телерадіокомпанії "Д." виключного права на використання аудіовізуальних творів.

Попередніми судовими інстанціями з достатньою повнотою встановлено обставини, що входять до предмета доказування зі справи, та їм надано правильну юридичну оцінку.

В абзаці п'ятому статті 1 Закону визначено, що виключне право - це майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.

Відповідно до статті 8 Закону до об'єктів авторського права віднесено, зокрема, аудіовізуальні твори.

Згідно з приписами статті 15 Закону до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать виключне право на використання твору та виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

Відповідно до частини 2 статті 15 Закону виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.

Відповідно до частини 3 статті 15 Закону виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, публічну демонстрацію і публічний показ.

У частині 1 статті 31 Закону визначено, що:

- автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором;

- майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

Згідно з частиною 1 статті 32 Закону автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору.

Згідно з частиною 2 цієї статті передача права на використання твору іншим особам може здійснюватися на основі авторського договору про передачу виключного права на використання твору або на основі авторського договору про передачу невиключного права на використання твору.

За авторським договором про передачу виключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має виключне авторське право) передає право використовувати твір певним способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, і надає цій особі право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам. При цьому за особою, яка передає виключне право на використання твору, залишається право на використання цього твору лише в частині прав, що не передаються (частина 3 статті 32 Закону.

За авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам (частина 4 статті 32 Закону.

Права на використання твору, що передаються за авторським договором, вважаються невиключними, якщо у договорі не передбачено передачі виключних прав на використання твору (частина 6 статті 32 Закону).

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (в редакції Закону від 21.12.93 N 3759-XII, чинній на час виникнення спірних правовідносин) телерадіоорганізації належить авторське право на створені нею передачі (фільми) і програми, а також авторські права, одержані відповідно до укладених нею договорів.

З огляду на викладені приписи норм авторського права та встановлені обставини справи попередні судові інстанції дійшли правильного висновку про наявність у Телерадіокомпанії "Д." невиключного права на використання аудіовізуальних творів, а отже Телерадіокомпанія "Д." не має права дозволяти або забороняти використання цих творів іншим особам. Тому оспорюваними судовими рішеннями обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову Телерадіокомпанії "Д." до Телерадіокомпанії "Л." та задоволено зустрічний позов.

Вищий господарський суд України визнав необґрунтованими доводи скаржника про необхідність припинення провадження у справі за зустрічним позовом на підставі пункту 11 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки право використання Телерадіокомпанією "Л." аудіовізуальних творів оспорюється Телерадіокомпанією "Д.".

З урахуванням наведеного Вищий господарський суд України касаційну скаргу залишив без задоволення, а рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду - без змін.

4. У визначенні розміру компенсації за порушення авторського права належить враховувати суть порушення, необхідність судового захисту прав позивача, стан взаємовідносин сторін, мету створення твору, можливість його вільного використання, визначену за договором вартість робіт з його створення, кількість допущених порушень авторського права.

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Л." ЛТД (далі - Товариство "Л.") звернулося з позовом до акціонерного товариства закритого типу "У." (далі - Товариство "У.") про стягнення 492000 грн. компенсації за порушення авторського права та заборону розповсюдження об'єкта авторського права.

Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено частково: стягнуто на користь позивача 355500 грн. компенсації за порушення авторського права; в частині стягнення компенсації в сумі 136500 грн. відмовлено; в частині вимог щодо заборони розповсюдження об'єкта авторського права провадження у справі припинено. Прийняте рішення щодо часткового задоволення вимог про стягнення компенсації за порушення авторського права мотивовано порушенням відповідачем майнових авторських прав позивача та необхідністю їх захисту, а щодо припинення провадження - відсутністю предмета спору в цій частині через припинення використання відповідачем спірного об'єкта авторського права.

Постановою апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції змінено в частині розміру грошової компенсації до стягнення - зменшено розмір компенсації, в іншій частині - залишено без змін. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано невідповідністю розміру компенсації фактичним обставинам справи.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство "У." просить постанову апеляційного суду зі справи скасувати та залишити позов без розгляду. Своє прохання відповідач мотивує тим, що об'єкт спірних правовідносин не є об'єктом авторського права, оскільки з боку позивача мало місце лише виконання підрядних робіт на замовлення Товариства "У.".

Товариство "Л." також звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції внаслідок необґрунтованого зменшення суми компенсації та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг з огляду на таке.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:

- Товариство "Л." раніше виконувало роботи зі створення для Товариства "У." каталогу панчішних виробів жіночого асортименту на підставі договору від 02.04.2001;

- Товариство "У." усно звернулося до Товариства "Л." в грудні 2001 року із замовленням на створення каталогу панчішно-шкарпеткових виробів дитячого асортименту;

- письмове оформлення даного замовлення сторонами не проводилося (укладення необхідного договору не відбулося);

- 17.01.2002 директором Товариства "Л." видано розпорядження про виконання робіт зі створення каталогу панчішно-шкарпеткових виробів дитячого асортименту для Товариства "У.";

- згідно з цим розпорядженням працівники позивача мали виконати роботи з фотографування зразків виробів, підготовки фотографій в електронному вигляді, підготовки фонів каталогу, систематизації продукції за артикулами і віковими групами та створення макету каталогу;

- роботи, зазначені в розпорядженні від 17.01.2002, виконано, про що свідчать подані позивачем набір фотографій, роздруківка каталогу та електронна версія каталогу на компакт-диску;

- в результаті творчої інтелектуальної діяльності з виконання робіт згідно з наведеним переліком працівниками відповідача створено об'єкт авторського права - базу даних про продукцію дитячого асортименту панчішно-шкарпеткових виробів Товариства "У.";

- суб'єктами авторського права на фотографічні твори та створену базу даних є співавтори громадяни К. і М., чиєю спільною творчою працею створено твір;

- позивач як роботодавець на підставі статті 16 Закону України "Про авторське право і суміжні права" має виключне майнове право на службовий твір у вигляді фотографічних зображень та бази даних про продукцію дитячого асортименту панчішно-шкарпеткових виробів Товариства "У.";

- позивач передав створений каталог панчішно-шкарпеткових виробів відповідачеві, що сторони не заперечують;

- передачу каталогу позивач пояснює необхідністю його остаточного узгодження і затвердження, а відповідач стверджує, що отримав каталог на виконання укладеного сторонами договору від 30.12.2003;

- оформлення договірних відносин між сторонами з приводу спірного каталогу не здійснено, передача відповідачеві майнових прав на твір місця не мала;

- роботи зі створення каталогу відповідачем не оплачувалися;

- договір від 30.12.2003, на який посилається Товариство "У.", за своїм змістом та датою укладення не стосується спірного об'єкта авторського права, докази передачі твору за цим договором - відсутні;

- каталог панчішно-шкарпеткових виробів дитячого асортименту, майнові авторські права на який належать позивачеві, використовувався з метою реклами на електронному сайті Товариства "У." в період з 06.11.2003 по 19.04.2004, що підтверджується роздрукованою з нього інформацією від 13.02.2004 та від 19.04.2004, листом товариства з обмеженою відповідальністю "І." (провайдера Інтернет-послуг) від 12.07.2004 N 65, а також наявним у справі висновком спеціаліста;

- використання відповідачем зазначеного твору - бази даних - шляхом розміщення виготовленого електронним способом каталогу в мережі Інтернет відбулося без дозволу Товариства "Л." і на порушення його майнових авторських прав;

- на даний час спірний каталог на сайті Товариства "У." відсутній внаслідок його вилучення відповідачем.

При цьому апеляційний господарський суд, погодившись з висновками суду першої інстанції в частині встановлення обставин справи та їх правової оцінки, визнав завищеною суму грошової компенсації на користь Товариства "Л.".

Причиною даного спору було питання щодо правомірності використання Товариством "У." каталогу панчішно-шкарпеткових виробів дитячого асортименту, переданого йому Товариством "Л.".

Особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва - авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права - охороняє Закон України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон).

Відповідно до пунктів 4, 10 частини першої статті 8 Закону об'єктами авторського права є твори в галузі науки, літератури і мистецтва, а саме: бази даних і фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії.

Частиною другою цієї статті передбачено, що охороні за цим Законом підлягають всі твори, зазначені у частині першій цієї статті, як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо).

Попередніми судовими інстанціями вірно встановлено, що спірний твір є продуктом творчої інтелектуальної діяльності, відповідає визначенню об'єктів авторського права, наведеному в статті 1 Закону, і не відноситься до об'єктів, що не охороняються (не є об'єктами авторського права), перелік яких містить стаття 10 згаданого Закону.

За таких обставин посилання Товариством "У." в касаційній скарзі на відсутність в даному випадку об'єкта авторського права є безпідставним.

Згідно з статтями 1, 16 Закону службовий твір - це твір, створений автором у порядку виконання службових обов'язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем; авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його автору; виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.

Частиною першою статті 15 Закону передбачено, що до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: виключне право на використання твору; виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

Відповідно до статті 31 Закону автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

Як встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами, відповідачеві майнові права на створений каталог не передавалися.

Твердження Товариства "У." про правомірність використання ним об'єкта авторського права з посиланням на статтю 430 Цивільного кодексу України, відповідно до якої замовник є співвласником майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, не може бути підставою для задоволення його вимог, оскільки цей Кодекс набрав чинності лише з 01.01.2004, тоді як авторське право на твір виникає з моменту і внаслідок факту його створення (стаття 11 Закону.

З огляду на наведене висновки попередніх судових інстанцій про те, що Товариство "Л." має майнові права на оспорюваний твір, а Товариство "У." неправомірно його використовувало є обґрунтованими.

Згідно з статтею 50 Закону порушенням авторського права, що дає підстави для судового захисту, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують майнові права суб'єктів авторського права, визначені статтею 15 Закону, з урахуванням передбачених статтями 21-25, 42, 43 Закону обмежень майнових прав.

В даному випадку факт використання оспорюваного твору відповідачем не заперечується, а обмежень майнових прав позивача господарськими судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

Пунктом "г" частини першої статті 52 Закону передбачено, що за захистом свого авторського права суб'єкти авторського права мають право звертатися в установленому порядку до суду. При порушеннях будь-якою особою авторського права, передбачених статтею 50 Закону, суб'єкти авторського права мають право подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права, або виплату компенсацій.

Частиною другою цієї статті Закону передбачено, що суд має право постановити рішення про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу. При визначенні компенсації суд зобов'язаний у встановлених межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.

Розмір компенсації (50 мінімальних заробітних плат) апеляційним господарським судом визначено правомірно, оскільки він враховує суть порушення, необхідність судового захисту прав позивача, стан взаємовідносин сторін, мету створення твору, обмежену можливість його вільного використання та визначену сторонами вартість подібних робіт за договором від 30.12.2003 (6420 грн.).

З огляду на наведене касаційна інстанція не знайшла підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду зі справи.

Водночас зазначену постанову було змінено на підставі частини першої статті 111-10 Господарського процесуального кодексу України внаслідок порушення апеляційним судом приписів статті 84 цього Кодексу щодо визначення частини позову, в задоволенні якої судом відмовлено, оскільки, зменшивши суму компенсації з 355500 грн. до 11850 грн., суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення місцевого суду в частині відмови в стягненні 136500 грн. (ціна позову - 492000 грн.).

У зв'язку з викладеним Вищий господарський суд України касаційні скарги Товариства "У." та Товариства "Л." залишив без задоволення, а резолютивну частину постанови апеляційного господарського суду змінив відповідним чином.

5. У прийнятті судового рішення зі спору, пов'язаного з порушенням авторських прав, не є достатнім загальне посилання суду на використання твору позивачем: мають бути з'ясовані форма і спосіб використання кожного об'єкта такого права, а в разі представництва позивачем інтересів авторів - підстави такого представництва.

Державне підприємство "Українське агентство з авторських та суміжних прав (далі - ДП "Українське агентство з авторських та суміжних прав") звернулося до господарського суду з позовом до приватного підприємства "Телерадіокомпанія "Б." (далі - Телерадіокомпанія) про стягнення компенсації за порушення авторських прав.

Рішенням місцевого господарського суду у задоволенні позову відмовлено. Прийняте рішення обґрунтовано відсутністю порушення відповідачем авторських прав позивача.

Постановою апеляційного господарського суду рішення місцевого суду скасовано, позов задоволено. Постанову апеляційної інстанції вмотивовано встановленням факту порушення відповідачем авторських майнових прав на музичні твори шляхом їх публічного сповіщення через ретрансляцію програм організацій мовлення без укладення відповідного договору з позивачем та без виплати авторської винагороди.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України відповідач просив постанову апеляційного суду зі справи скасувати внаслідок її прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Обґрунтовуючи скаргу тим, що Телерадіокомпанія на підставі належним чином укладених угод здійснювала ретрансляцію програм організацій мовлення кількох телевізійних каналів, які є самостійними об'єктами суміжних прав, та відповідно до умов цих угод Телерадіокомпанія не мала права змінювати режим і обсяг мовлення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Музичний канал "О..." (далі - ТОВ "Музичний канал "О...") подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просило постанову апеляційного суду зі справи скасувати внаслідок її прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Своє прохання скаржник обґрунтовує тим, що ТОВ "Музичний канал "О..." як організація мовлення і суб'єкт суміжних прав має право вільно розпоряджатися створеними ним програмами, ретрансляцію яких відповідач зі справи здійснював правомірно, оскільки отримав необхідний дозвіл від належної особи - ТОВ "Музичний канал "О...".