Про висновки спеціальної депутатської слідчої комісії Верховної Ради України по перевірці діяльності Генеральної прокуратури України

Верховна Рада України

Висновки спеціальної депутатської слідчої комісії Верховної Ради України по перевірці діяльності Генеральної прокуратури України затвердити (додаються).

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 23 травня 1995 року "Про звіт Генерального прокурора України" постійній Комісії Верховної Ради України з питань законності і правопорядку за участю представників депутатських фракцій і груп було доручено додатково вивчити ситуацію в Генеральній прокуратурі.

Постановою від 6 червня 1995 року цій комісії були надані права спеціальної депутатської слідчої комісії.

Вивчення документів, зустрічі з працівниками Генеральної прокуратури та ряду обласних прокуратур, проведення слідчих дій дало змогу виконати доручення Верховної Ради.

Складний стан боротьби зі злочинністю, підвищення складності і небезпечності скоюваних злочинів вимагали від Генеральної прокуратури реформування роботи, але необхідних заходів по поліпшенню діяльності не було проведено. Реформування звелося лише до необгрунтованого створення 8 нових управлінь та 25 відділів. Вдалося укомплектувати лише керівний склад, що привело до зростання кількості працівників з генеральськими званнями з 48 до 59. При цьому вакантні 187 посад, з яких 107 в Головному слідчому управлінні. Таким чином зросла лише чисельність керівних працівників без активізації реальної слідчої роботи.

У ряді випадків склалося так, що на штучно утворені посади призначалися керівники, але у них не було підлеглих.

Ускладнення криміногенної ситуації не супроводжувалось активізацією організаційної роботи. Про це яскраво свідчить те, що за останні півтора роки була розроблена тільки одна методична рекомендація - по здійсненню загального нагляду за виконанням митного законодавства і складений тільки один галузевий наказ Генерального прокурора. При умові значного ускладнення ситуації та створення нових структурних підрозділів таке становище є неприпустимим, оскільки вся діяльність органів прокуратури підпорядкована тільки Генеральному прокурору і відсутність регламентації та організації їх діяльності приводить до некерованості та зловживань.

Звертає на себе увагу незадовільна організація роботи Генеральної прокуратури і з таких важливих питань, як боротьба з організованою злочинністю. Майже рік тому був прийнятий Закон України "Про організаційно-правові засоби боротьби з організованою злочинністю". В системі прокуратури утворені відповідні підрозділи. Але до цього часу наказ, регламентуючий діяльність цих органів, а також положення про них не розроблені.

Також немає наказу Генерального прокурора по здійсненню нагляду за виконанням законодавства про адміністративні правопорушення. А він є надто актуальним через те, що як свідчить статистика, кожний десятий громадянин притягається до адміністративної відповідальності.

Не регламентована робота по здійсненню прокурорського нагляду за оперативно-розшуковою діяльністю, що безпосередньо пов'язано з правами громадян.

На ці проблеми прокурори областей неодноразово звертали увагу Генерального прокурора і колегії Генпрокуратури, але свого вирішення не знайшли.

В березні 1994 року Генеральний прокурор видав наказ, яким по суті роз'єднав нагляд за дотриманням законодавства про кордон (відніс цю функцію до відання територіальних прокуратур) і про нагляд за забезпеченням виконання митного законодавства (відніс до функцій транспортних прокуратур). Це фактично призвело до протистояння правоохоронних органів. Наприклад, при порушенні кримінальних справ про контрабанду митниця, як орган дізнання і піднаглядна транспортній прокуратурі, повинна надіслати справу службі безпеки, яка, в свою чергу, піднаглядна територіальній прокуратурі. Це викликає безладдя і обгрунтоване обурення як митних органів, так і підрозділів СБУ, гальмується процес передачі справ, їх розгляду.

З цього приводу прокурори областей неодноразово звертались до В. В. Дацюка, але, як показує практика, марно.

Не ведеться пошук і нових ефективних форм роботи, незважаючи на те, що в нових умовах роботи це конче потрібно.

Наприклад, на початку 1994 року Верховна Рада внесла ряд змін і доповнень до Карного кодексу щодо посилення відповідальності за злочини в сфері економічної діяльності (порушення порядку заняття підприємницькою діяльністю; фіктивне підприємництво; шахрайство з фінансовими ресурсами; порушення порядку (емісії)) цінних паперів.

Аналіз показує, що ці норми КК практично не застосовуються. Потрібен аналіз причин обмеженого застосування в судовій практиці положень цих статей.

Життя також вимагає узагальнення практики дотримування законодавства щодо діяльності трастових компаній (довірчих товариств). Відомо, скільки збитків вони завдали громадянам України.

Проблеми удосконалення діяльності Генпрокуратури недостатньо вирішує її колегія.

В 1994-1995 роках відбулось 38 засідань колегій Генеральної прокуратури. На них було розглянуто 22 питання про призначення і звільнення кадрів, 12 - про стан прокурорського нагляду з різних галузей прокурорської діяльності, 10 - за результатами перевірки обласних прокуратур, 4 - про хід слідства по конкретних кримінальних справах.

Генеральна прокуратура не приділяє належної уваги стратегічним напрямам забезпечення законності і боротьби з правопорушеннями в державі. Без контролю, аналізу і вивчення залишились такі гострі питання, що зачіпають безпосередньо права і свободи громадян, як: запобіжнє затримання особи, специфічні прийоми і методи оперативно-розшукової діяльності, що можуть проводитись за санкцією прокурора, про розслідування найбільш тяжких і небезпечних злочинів з вбивствами двох і більше людей і інші.

В 1994 році злочинність в Україні досягла небаченого до цього часу рівня і темпів росту і в цей час процес продовжується. Із зареєстрованих 572147 злочинів, 42 відсотки складають тяжкі, які за рік виросли на 74 відсотки, з них кожен другий злочин залишився не розкритим. Скоєно 4571 вмисне вбивство, що на 14 відсотків більше ніж в 1993 році, а проти 1990 року більше ніж на 48 відсотків. Лише за минулий рік 841 вмисне вбивство залишилось не розкритим, тоді як за весь час до 1994 року не розкрито біля 2,5 тисячі цих злочинів. Ще гірше з цим в поточному році. За перший квартал кількість нерозкритих вбивств вдвоє більше ніж в першому кварталі 1994 року. Не дивлячись на тривожне положення зі станом злочинності, у керівництва Генеральної прокуратури особливої турботи воно не викликало. На попередження злочинності негативно відбивається низька якість слідства. З направлених в суди кримінальних справ, котрі розслідувались прокуратурою, 6,7 відсотків з названої причини судами повернуті на додаткове розслідування. Замість прийняття заходів до підвищення рівня організації розкриття вбивств Дацюк вніс в порядку законодавчої ініціативи проект закону про передачу цієї обов'язкової підслідності прокуратурі справ органам внутрішніх справ. В цьому явно просліджувались відомчі інтереси і намагання уникнути від відповідальності за провал у розкритті цих злочинів.

На незадовільному рівні знаходиться організація загальнонаглядової роботи прокуратури, внаслідок чого її ефективність слабка. По порушеним в 1994 році прокуратурою в порядку загального нагляду 2355 справам до кримінальної відповідальності притягнено всього 308 чоловік. В той же час в погоні за показниками велика кількість з них порушується безпідставно, внаслідок чого допускається грубе попрання прав громадян, людям і державі такими діями наносяться значні моральні і матеріальні збитки. З порушених за відсутністю подій і складу злочину за рік закрито 20037 кримінальних справ. По них 149 громадян, ні в чому невинних, з санкції прокурорів утримувались під вартою, в тому числі 92 чоловіки по тій незначній (15 тисяч) кількості справ, яка знаходилась у провадженні прокуратури. Серйозним порушенням законодавства є те, що відносно деяких осіб, вина яких не була доказана і навіть в відношенні деяких не була порушена кримінальна справа.

Серйозні недоліки допускаються в роботі з заявами, скаргами і зверненнями громадян. Розгляд їх по суті проводиться тільки по повторним зверненням. Скарги, які надійшли до Генеральної прокуратури вперше, як правило, надсилаються на місця. Нерідко доручається розгляд скарг тим, на кого заявник скаржиться. (Наприклад, матеріали по перевірці скарги на дії керівника відділу прокуратури Одеської області Михайлова надсилалися за підписом самого Михайлова).

Розгляд скарг на незаконні та дискредитуючі дії співробітників СБУ і МВС доручаються цим же органам без наступних перевірок. Таким чином, якщо місцеві керівники СБУ або МВС покривають незаконні дії своїх підлеглих, встановлення істини стає неможливою, оскільки органами прокуратури перевірка обгрунтованості відповідей не відбувається і навіть таке завдання перед керівниками відповідних відділів Генеральної прокуратури не встановлювалось і, відповідно, не виконувалось ( підтверджується поясненнями керівників управлінь і відділів, журналами та картками обліку скарг, справами наглядового провадження).

Депутатські запити і звернення Генеральним прокурором не розглядаються, окремим обліком не ведуться. Встановлені чисельні випадки формальних відписок по депутатським зверненням без витребування відповідних справ і матеріалів та без призначення перевірок. (Підтверджується матеріалами наглядових проваджень, відповідним листуванням, журналами експедиції).

Наглядові провадження по розгляду скарг і звернень ведуться недоброякісно, не проводяться необхідні перевірки, явним правопорушенням не дається належна оцінка. Наприклад, по справі про розкрадання в госпіталі МВС на протязі 3-х років не проводилася ревізія по встановленню розмірів розкрадання. При перевірці скарги на працівника прокуратури Москаленка стійкими конкретними показами багатьох свідків, відповідними документами підтверджувалось наявність ознак злочинів, зокрема: перевищення влади, незаконних валютних операцій, розкрадання, зловживання службовим станом - однак при цьому кримінальна справа на "колегу" не порушувалась.

Не одинокі випадки, коли фактам зловживань і грубих порушень з боку прокурорських співробітників, про які повідомляється в листах до Генпрокуратури, не дається принципова оцінка. Широкого розповсюдження в органах прокуратури набули особиста нескромність, використання посади для накопичення сумнівних коштів. Наприклад, при перевірці скарги були виявлені чисельні зловживання з боку прокурора м. Біла Церква БАРЧАНА, який в 1994 році за 10 млн. крб.(!) придбав вантажний автомобіль "Жигулі" з наступною його перепродажею за 150 млн. крб. Він проводив сумнівні операції з квартирами і будівництвом будинку. Але ці махінації не були перевірені і по ним не вжиті відповідні заходи.

Грубо порушується житлове законодавство при наданні житла в самій Генеральній прокуратурі. Так, комісією встановлено, що контрольний список працівників Генеральної прокуратури не відповідає законній формі, не ведеться книга обліку розподілення житла. Набуло поширення розбазарювання житла. За рахунок прокурорів житло надавалося технічним працівникам (прибиральниця, завгосп, ліфтер, двірник, водій). Грубо порушувалась черга надання житла (так отримала житло головний бухгалтер Єрхова Л. В.). Також встановлені випадки, коли прокурори отримували житло за рахунок військовослужбовців виведених з Германії (Малевич А. М., Радзеха В. І., Меденцев А.) в списках прокурорсько-слідчих працівників на отримання позачергового житла знаходиться начальник управління матеріально-технічного забезпечення Коляда В. Ф., який не є ні слідчим, ні прокурором, і, окрім того, отримав квартиру в м. Києві в 1992 році.

Але виникає сумнів, що принципово оцінити такі порушення Генпрокуратура при нинішньому складі її керівництва не спроможна.

Про це свідчать, м'яко кажучи, неетичні дії самого В. В. Дацюка, який, працюючи в прокуратурі Хмельницької, Чернігівської та Одеської областей, залишив квартири своїм родичам і, маючи в Одесі приватизовану квартиру, одержав трикімнатну в м. Києві.

З метою вивчення якості слідства, його об'єктивності комісією проаналізовано декілька справ. Були встановлені не тільки грубі порушення при розслідуванні цих справ, але й особиста неприпустима поведінка керівників Генеральної прокуратури. Так, під час призначення Дацюка В. В. на посаду Генерального прокурора відбулася "історична" зустріч у теплій дружній обстановці у будинку відпочинку УВС Київської області Дацюка В. В., керівника компанії "Бласко" Кудюкіна П. В., начальника УВС Київської області Володіна В. І. та прокурора Київської області Калюжного В. С. Аморальність цієї товариської зустрічі полягала в тому, що якраз в той же час у Генеральній прокуратурі знаходилися чисельні матеріали про злочини Кудюкіна П. В. (доручення Верховної Ради на розслідування зловживань в компанії "Бласко"), матеріали про зловживання Володіна (відносно незаконного вивезення 29 кілограмів золотих виробів з діамантами та махінацій з отриманими за них коштами), а також про подорож Калюжного (який з деякими іншими прокурорами через пароплавство Кудюкіна здійснив безкоштовний круїз по Середземномор'ю по підложних документах, зроблених Володіним, що вони нібито були ліквідаторами ЧАЕС).

Неважко здогадатися, як швидко і принципово велося розслідування цих справ. Лише після наполегливих вимог комісії Верховної Ради за наведенням конкретних фактів злочинів і повідомлень про те, що причетний до їх скоєння Кудюкін П. В. має намір виїхати за межі України, Генеральна прокуратура вимушена була в 1994 році порушити справу, а згодом заступником Генерального прокурора була дана санкція на арешт Кудюкіна, коли той вже знаходився у Москві, де і був затриманий працівниками міліції. Розслідування справи особисто Дацюком було доручено слідчому Генеральної прокуратури Ранському, який не лише допустив по ній зволікання, але й вів до виправдання осіб, що скоїли злочини, про що сказано ним в його виступі в пресі. І це допускалось тоді, коли комісією Верховної Ради вже було доведено не лише зловживання зі сторони посадових осіб пароплавства "Бласко", а наявність незаконних рахунків за кордоном, про які змушений був признати Дацюк на задане йому у залі Верховної Ради запитання.

Тоді ж в провадженні слідчого управління Генеральної прокуратури України знаходились матеріали про зловживання службовим становищем начальника УВС Київської області Володіна В. І., по яких довгий час рішення не приймалось.

Лише після реагування на це засобів масової інформації 21.01.94 р. тобто через рік, була порушена кримінальна справа, розслідування якої було доручено тому ж Ранському В. Є.

Суть справи полягала в тому, що 30 січня 1993 року в аеропорту "Бориспіль" були вилучені вироби із золота і діамантів, виготовлених "Київювелірпромом", які підприємці Російської фірми "Діамант" намагалися шляхом зговору з працівниками аеропорту вивезти з України.

Зазначені вироби у двох мішках, вагою 29 кг, на загальну суму 300 млн. російських рублів були привезені до ГУВС Київської області, потім за вказівкою Володіна В. І. були незаконно реалізовані через Облспоживспілку малому приватному підприємству "Ескулап" за 1 млрд. крб., хоча їх дійсна вартість значно перевищувала зазначену.

Гроші від реалізації золота в подальшому були переведені на рахунок фонду "Правопорядок".

З пояснень керівництва УВС області вони нібито витрачені на будівництво профілакторія для чорнобильців. Але дані про це в справі відсутні.

Без належного розслідування після тривалої тяганини 30 січня цього року справу незаконно було закрито.

Замість порушення кримінальної справи про контрабандне вивезення золотих виробів винні особи були піддані адміністративному покаранню - штрафу від 3 до 15 тис. карбованців.

Підставою для непорушення справи про контрабанду стало повідомлення бувшого Голови Державного митного Комітету України Колоса А. В. про те, що в період спроби вивозу за межі України золотих виробів в аеропорту "Бориспіль" не були сформовані митні органи.

Але слідча депутатська комісія встановила, що на цей час митні органи діяли (офіційна довідка митного комітету). Таким чином, "незручна" кримінальна справа не порушувалась незаконно.

Тут же слід відзначити, що засновниками фонду "Правопорядок", якому перераховані гроші від реалізованого золота є начальник ГУВС Київської області Володін В. І., прокурор області Калюжний В. С., голова обласного суду Нечипоренко Ю. А., начальник Управління юстиції Бирченко В. Г. (але серед них і голова колгоспу "Колос" Білоцерківського району Бедієнко Ю. В.).

Непринциповість та необ'єктивність, проявлені і при розслідуванні зловживань, які скоювалися і в самій Генеральній прокуратурі.

Відповідно наказу Генерального прокурора N 7 від 10 червня 1994 року була створена комісія для проведення інвентаризації матеріальних цінностей на складах центрального апарату та місцевих органів прокуратури, а також відділі інформатики та комп'ютеризації.

Акт інвентаризації складу центрального апарату ніким не затверджений, складений на 8 аркушах, перший і останній аркуші надруковані іншим шрифтом, ніж інші. Акт не підписано двома членами комісії.

З цього документу випливає, що на складі виявлено нестачу на суму 280165 крб. Нестача складається із 34 найменувань, їх вартість визначена чисто умовно.

Частиною членів інвентаризаційної комісії складено акт про перевірку електронно-обчислювальної техніки, а також програмних засобів, які рахуються за М. П. Тарасюк (заступник начальника відділу інформатики і комп'ютеризації). В акті констатується, що договору про матеріальну відповідальність з Т. П. Тарасюк не укладено. Перевіркою фактичної наявності встановлено ЕОТ на загальну суму 2.079.244 крб.

Цифрові дані про суму нестачі в акті мають виправлення. Констатуючи низький рівень обліку цінностей, наявність порушень, складачі акту в той же час час не запропонували вжити заходів до винних посадових осіб. Проте заступник Генерального прокурора В. І. Шевченко, не затвердивши акт, запропонував у своїй резолюції в. о. начальника фінгоспуправління підготувати проект наказу про покарання винних, а також проект постанови про порушення кримінальної справи за фактом нестачі електронно-обчислювальної техніки.

Проект такого наказу не підписаний Генеральним прокурором.

В процесі слідства встановлено, що працівниками фінансово-господарського управління, в т. ч. і бухгалтерії, Генеральної прокуратури України систематично допускались грубі порушення правил ведення бухгалтерського обліку і звітності, матеріальні цінності великої вартості передавались у підзвіт особам, з якими не було укладено договору про матеріальну відповідальність (Т. П. Тарасюк); цінності, що рахувались за одними працівниками, знаходились у фактичному користуванні інших; допускались видачі зі складу цінностей без відображення цих операцій у облікових документах, і, навпаки, документально оформлялись операції, яких фактично не проводилось. Комп'ютерна та інша складна техніка фактично знеособлювалась у документах складського обліку, що вело до крайньої заплутаності і відкривало широкі можливості для різноманітних зловживань. При зміні матеріально-відповідальних працівників, зокрема, комірників, склад офіційно не передавався, інвентаризацій не проводилось. Така ж практика мала місце і в разі хвороби комірника.

На вказаному фоні в постанові про закриття справи констатується, що дійсно має місце нестача комп'ютера та двох модемів, а нестача 4-х принтерів пояснюється пересортицею. При цьому вказується, що Т. П. Тарасюк до нестачі відношення не має, її утворили своїми незаконними діями працівники фінгоспуправління. Далі в постанові висловлюється припущення, що при некомпетентності і недбалості комірників комп'ютер та модеми могли бути виданими без документального оформлення "у який-небудь територіальний чи лінійний підрозділ органів прокуратури України... встановити це можливо лише шляхом проведення інвентаризації ЕОТ, одержаної всіма місцевими органами прокуратури у 1992-93 роках та документальної ревізії". Потім зазначається, що слідству це видається недоцільним, бо "забере багато часу і коштів".

Така мотивація закриття розслідування ніяким чином не випливає з вимог закону, зокрема ст.22 КПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи.

Генеральним прокурором Дацюком В. В. грубо порушувались процесуальні норми при проведенні слідства. Так, протоколами допитів членів слідчо-оперативної групи підтверджуються факти спонукання Дацюком В. В. підлеглих йому слідчих до винесення незаконних постанов про взяття під варту, посилаючись на те, що він вже доповів Президенту України про злочини цих осіб. Такі дії, зокрема, допущені були відносно заст. Міністра фінансів Гончарука М. В.

Також є відомим фактом, що, за поданням Генерального прокурора Верховна Рада дала згоду на притягнення до кримінальної відповідальності колишнього в. о. Прем'єр-міністра Ю. Л. Звягільського.

Відповідно до норм процесуального законодавства після цього належало скласти постанову про притягнення Звягільського до кримінальної відповідальності, а також вжити запобіжний захід - утримання під вартою, провести дії для повернення його до України.

Але до цього часу такі дії не виконані.

Звертає на себе увагу те, що під час допиту Дацюк В. В. повідомив, що постанова про притягнення Звягільського до кримінальної відповідальності виносилась.

Депутатська слідча комісія для перевірки фактів, викладених у зверненні колишнього керівника слідчо-оперативної групи Фортуни С. В., враховуючи їх специфіку, утворила окрему групу, до складу якої ввійшли більшою частиною юристи.

Цією групою зроблений висновок про грубі порушення діючого законодавства, прав людини. Знайшли підтвердження факти санкціонування прослуховування телефонних розмов народних депутатів та ін., що суперечить чинному законодавству.

З цього приводу складено окрему довідку, з якою Ви ознайомитесь, як таємним документом, у режимі закритого засідання.

Комісією також запропоновані заходи щодо вдосконалення діяльності органів прокуратури. Це стосується структурних змін, внесення відповідних доповнень до Закону України "Про прокуратуру", перегляду функціональних обов'язків цих органів.

В умовах розбудови української держави прокуратура повинна бути не тільки важливим елементом правоохоронної системи, а й суттєвим механізмом (стримування і противаг) різних гілок влади через забезпечення законності у діяльності як законодавчої так і виконавчої влад.