• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки

Верховна Рада України  | Постанова від 05.03.1998 № 188/98-ВР
Реквізити
  • Видавник: Верховна Рада України
  • Тип: Постанова
  • Дата: 05.03.1998
  • Номер: 188/98-ВР
  • Статус: Документ діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Верховна Рада України
  • Тип: Постанова
  • Дата: 05.03.1998
  • Номер: 188/98-ВР
  • Статус: Документ діє
Документ підготовлено в системі iplex
раціональне природокористування, екологічно безпечне використання в навчально-бойовій та виробничій діяльності територій, об'єктів, земель, лісів і водних акваторій, призначених для потреб оборони держави;
налагодження взаємодовіри, взаємоінформації і взаємодії між Мінекобезпеки України і керівництвом Збройних Сил України з питань екологічного стану і ефективності природоохоронної діяльності в оборонній сфері;
ліквідацію наслідків екологічної шкоди, завданої військово-оборонною діяльністю і, зокрема, компенсацію збитків, завданих тимчасовою дислокацією на території України іноземних військ;
розширення гласності та підвищення рівня об'єктивності у висвітленні екологічних проблем оборонної діяльності в засобах масової інформації України.
24. ДЕРЖАВНА СИСТЕМА ЕКОЛОГІЧНОГО МОНІТОРИНГУ
Екологічний моніторинг довкілля є сучасною формою реалізації процесів екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації і забезпечує регулярну оцінку і прогнозування стану середовища життєдіяльності суспільства та умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища та раціонального природокористування.
Створення і функціонування Державної системи екологічного моніторингу довкілля повинно сприяти здійсненню державної екологічної політики, яка передбачає:
екологічно раціональне використання природного та соціально-економічного потенціалу держави, збереження сприятливого середовища життєдіяльності суспільства;
соціально-екологічне та економічно раціональне вирішення проблем, які виникають в результаті забруднення довкілля, небезпечних природних явищ, техногенних аварій та катастроф;
розвиток міжнародного співробітництва щодо збереження біорізноманіття природи, охорони озонового шару атмосфери, запобігання антропогенній зміні клімату, захисту лісів і лісовідновлення, транскордонного забруднення довкілля, відновлення природного стану Дніпра, Дунаю, Чорного і Азовського морів.
Державна система екомоніторингу довкілля є інтегрованою інформаційною системою, що здійснює збирання, збереження та оброблення екологічної інформації для відомчої та комплексної оцінки і прогнозу стану природних середовищ, біоти та умов життєдіяльності, вироблення обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних соціальних, економічних та екологічних рішень на всіх рівнях державної виконавчої влади, удосконалення відповідних законодавчих актів, а також виконання зобов'язань України з міжнародних екологічних угод, програм, проектів і заходів.
Створення і функціонування Державної системи екомоніторингу довкілля засновується на принципах:
систематичності спостережень за станом навколишнього природного середовища та техногенними об'єктами, що впливають на нього;
своєчасності отримання і оброблення даних спостережень на відомчих і узагальнюючих (локальному, регіональному та державному) рівнях;
комплексності використання екоінформації, що надходить у систему від відомчих служб екомоніторингу та інших постачальників;
об'єктивності первинної, аналітичної і прогнозної екоінформації та узгодженості нормативного, організаційного і методичного забезпечення екологічного моніторингу довкілля, що проводиться відповідними службами міністерств та відомств України, інших центральних органів виконавчої влади;
сумісності технічного, інформаційного і програмного забезпечення її складових частин;
оперативності доведення екоінформації до органів виконавчої влади, інших зацікавлених органів, підприємств, організацій та установ;
доступності екологічної інформації населенню України та світовій спільноті.
Екологічний моніторинг довкілля здійснюється за довгостроковою Державною програмою, яка визначає спільні, узгоджені за цілями, завданнями, територіями та об'єктами, часом (періодичністю) і засобами виконання дії відомчих органів державної виконавчої влади, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності.
Створення Державної системи екомоніторингу довкілля повинно забезпечити досягнення таких основних цілей:
підвищення рівня адекватності дійсному екологічному стану довкілля його інформаційної моделі, яка формується на основі даних систематичних спостережень, здійснюваних спеціальними службами міністерств і відомств, підприємствами, організаціями та установами в порядку виробничо-інформаційної діяльності, дослідних робіт і наукових досліджень;
підвищення оперативності одержання та достовірності первинних даних за рахунок використання досконалих методик, сучасних контрольно-вимірювальних приладів і засобів комп'ютеризації процесів збирання, накопичення та оброблення екоінформації на всіх рівнях державного управління і місцевого самоврядування;
підвищення рівня та якості інформаційного обслуговування споживачів екоінформації на всіх рівнях функціонування системи на основі мережного доступу до розподілених відомчих та інтегрованих банків даних; комплексного оброблення і використання інформації для прийняття відповідних рішень.
Суб'єктами Державної системи екологічного моніторингу довкілля, відповідальними за обов'язкове здійснення Державної програми екомоніторингу довкілля, є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які згідно з своєю компетенцією отримують і обробляють дані про стан довкілля і виробляють відповідні рішення щодо нормалізації або поліпшення екологічної обстановки, раціонального використання і забезпечення якості природних ресурсів.
Об'єктами інформатизації в Державній системі екомоніторингу довкілля України є процеси відомчої екологічної діяльності та їх інтеграція на локальному, адміністративно-територіальному і державному рівнях, які відповідно охоплюють:
території промислово-міських агломерацій, санітарно-захисних зон великих підприємств, в тому числі АЕС, великих водоймищ, природоохоронних зон та інших спеціально визначених просторових одиниць;
територію Автономної Республіки Крим та території областей України;
території промислово-економічних регіонів, басейнів великих річок та України в цілому.
Територія країни за ступенем екологічної небезпеки поділяється на зони, для яких встановлюються нормативи, які дозволяють чи забороняють види виробничої, господарської та іншої діяльності, що враховують екологічні, соціальні та економічні умови.
Принципи зонування територій, перелік заборон і обмежень на господарську та іншу діяльність для відповідних категорій територій визначаються компетентними органами виконавчої влади України.
Залежно від призначення за спеціальними програмами здійснюються загальний, кризовий та фоновий екологічний моніторинги довкілля.
Загальний екомоніторинг довкілля - це оптимальні за кількістю та розміщенням місця, параметри і періодичність спостережень за довкіллям, які дають змогу на основі оцінки і прогнозування стану довкілля підтримувати прийняття відповідних рішень на всіх рівнях відомчої і загальнодержавної екологічної діяльності.
Кризовий екомоніторинг довкілля - це інтенсивні спостереження за природними об'єктами, джерелами техногенного впливу, розташованими в районах екологічної напруженості, у зонах аварій та небезпечних природних явищ із шкідливими екологічними наслідками, з метою забезпечення своєчасного реагування на кризові та надзвичайні екологічні ситуації і прийняття рішень щодо їх ліквідації, створення нормальних умов для життєдіяльності населення і господарювання.
Фоновий екомоніторинг довкілля - це багаторічні комплексні дослідження спеціально визначених об'єктів природоохоронних зон з метою оцінки і прогнозування зміни стану екосистем, віддалених від об'єктів промислової і господарської діяльності, або одержання інформації для визначення середньостатистичного (фонового) рівня забруднення довкілля в антропогенних умовах.
25. ЄДИНА ДЕРЖАВНА СИСТЕМА ЗАПОБІГАННЯ АВАРІЯМ, КАТАСТРОФАМ ТА НАДЗВИЧАЙНИМ СИТУАЦІЯМ І РЕАГУВАННЯ НА НИХ
Метою створення єдиної Державної системи запобігання аваріям, катастрофам та надзвичайним ситуаціям і реагування на них є систематичний контроль за екологічно небезпечними об'єктами і процесами техногенного середовища для регулювання стану безпеки та розвитку техногенних навантажень, запобігання аваріям, катастрофам та надзвичайним ситуаціям, їх прогнозування та мінімізація наслідків.
Для цього треба розробити та впровадити відповідні програми на національному, регіональному і місцевому рівнях, а саме:
а) створити систему взаємопов'язаних органів виконавчої влади щодо вирішення питань запобігання аваріям, підвищення готовності до них та подолання наслідків аварій і катастроф;
б) розробити законодавчі основи та пакет інших нормативно-правових актів з питань регулювання техногенно-екологічної безпеки, які б враховували особливості екологічної загрози техногенного середовища України та відповідали нормам країн з розвинутою техногенною макроструктурою;
розробити і впровадити систему єдиного державного контролю за обігом особливо небезпечних матеріалів, речовин та устаткування;
в) здійснити розробку науково-методологічних основ регулювання та планування техногенно-екологічної безпеки:
розробити та впровадити методи визначення та оцінки небезпечних видів діяльності;
розробити методи оцінки і прогнозування ймовірності виникнення небезпечних і надзвичайних ситуацій;
г) створити проблемно- та об'єктно-орієнтовані автоматизовані системи оцінки ризику і прогнозування надзвичайних ситуацій;
д) розробити і впровадити базове нормативно-методичне забезпечення системи запобігання аваріям та подолання їх наслідків, а саме:
організаційно-технологічні схеми і механізми контролю та прогнозування аварій і надзвичайних ситуацій;
регламенти взаємодії державних органів та громадських організацій щодо запобігання аваріям, підвищення готовності до них та подолання їх наслідків;
е) інтегрувати державну систему України щодо запобігання надзвичайним ситуаціям і вжиття заходів у разі їх виникнення в міжнародну систему повідомлення та взаємодопомоги у разі аварії;
є) для екологічно небезпечних виробництв впровадити обов'язкове екологічне страхування.
IV. ОСНОВНІ ЗАХОДИ ЩОДО ЗБАЛАНСОВАНОГО ВИКОРИСТАННЯ І ВІДНОВЛЕННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ
26. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ
Державна політика охорони і раціонального використання земель визначається системою правових, організаційних, економічних та інших заходів, що мають природоохоронний, ресурсозберігаючий та відтворювальний характер.
Проводиться інвентаризація земель, закріплених за населеними пунктами, промисловими підприємствами, підприємствами, установами та організаціями транспорту, зв'язку, оборони, лісового фонду, інших земель та виявляються площі, що використовуються нераціонально або за нецільовим призначенням. Визначаються землі, що належать до загальнодержавної та комунальної власності, резервуються землі для науково-дослідних робіт та спеціалізованого сільськогосподарського виробництва, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, створюється державний реабілітаційний фонд земель з угідь, що потребують вжиття заходів для відновлення їх родючості. Проводиться кадастрова оцінка земель, розробляється науково-методична і нормативна документація з визначення базових цін на землю, створюється державна система управління якістю земельних ресурсів і визначається її місце в органах державного управління, а також визначаються принципи розмежування обов'язків держави, землевласників та землекористувачів щодо охорони земельних ресурсів.
Проводиться оптимізація структури угідь та формування високопродуктивних, екологічно стійких агроландшафтів, для чого розорюваність орних земель знижується до 50 відсотків, питома вага лук, сіножатей і пасовищ збільшується до 17-20 відсотків, лісистість - до 20 відсотків, площі земель природоохоронного фонду доводяться до рівня середньосвітового (5 відсотків).
Впроваджується грунтозахисна система землеробства з контурно-меліоративною організацією території, з розширенням площ безполицевого обробітку грунту, щілювання ріллі, смуговим розміщенням посівів і парів, першочерговим залуженням та консервацією дуже еродованих та схилових земель. Розробляються проекти землеустрою з контурно-меліоративною організацією територій, відповідно до яких здійснюються обсяги робіт щодо створення захисних лісових насаджень, будівництва протиерозійних гідротехнічних споруд та забезпечується необхідна їх експлуатація.
Рекультивація порушених земель, площа яких становить понад 190 тис. гектарів, відновлення їх грунтового покриву і повернення у сферу народного господарства є однією з найважливіших проблем. Рекультивація земель має здійснюватися на ландшафтно-екологічних принципах, що передбачають оптимальне співвідношення різних напрямів відновлення порушених територій, створення високопродуктивних ценозів, підвищення і відтворення родючості рекультивованих грунтів і запобігання негативному впливу техногенних утворень на довкілля.
Важливим напрямом раціонального використання земельних ресурсів є поліпшення екологічного стану зрошуваних земель, на яких спостерігається підтоплення, вторинне засолення, водна ерозія, руйнування природної структури грунтів тощо. Зосереджується увага на раціоналізації та реконструкції діючих зрошувальних систем для створення на них таких технологій водокористування, які б враховували рівень фізіологічних потреб сільськогосподарських культур та зміну мікроклімату зрошуваних ділянок, забезпечення відповідних урожаїв без деградації земель.
Для поліпшення меліоративного стану осушених земель потрібно:
розробити науково обгрунтовані критерії оцінки наслідків осушення на стадії його проектування і здійснення;
у структурі посівних площ на осушених землях довести частку посівів багаторічних трав до 50-60 відсотків;
досягти того, щоб системи двостороннього регулювання водного режиму становили близько 70 відсотків площі осушених земель.
Обгрунтування напрямів раціонального використання земельних ресурсів та впровадження господарсько-технологічних заходів для відтворення їх екологічної функції забезпечуватимуться:
встановленням рівнів забрудненості грунтів викидами промисловості та агрохімікатами, розробкою грунтово-екологічної типології земель, нормативів кризового стану і параметрів екологічної стійкості ландшафтів та районуванням території України за їх показниками;
опрацюванням моделей грунтозахисного та меліоративного землекористування в конкретних природно-кліматичних умовах, проведенням відповідних проектно-пошукових робіт з урахуванням форм землекористування;
створенням системи спостережень за станом земельних ресурсів та прогнозуванням соціально-екологічних наслідків його зміни тощо.
27. РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ТА ВІДНОВЛЕННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ ТА ЕКОСИСТЕМ
Довготерміновими цілями політики раціонального використання і відтворення водних ресурсів та екосистем є:
зменшення антропогенного навантаження на водні об'єкти;
досягнення екологічно безпечного використання водних об'єктів і водних ресурсів для задоволення господарських потреб суспільства;
забезпечення екологічно стійкого функціонування водного об'єкта як елементу природного середовища із збереженням властивості водних екосистем відновлювати якість води;
створення ефективної структури управління і механізмів економічного регулювання охорони та використання водних ресурсів.
Для поетапного виконання зазначених цілей необхідно здійснити комплекс заходів за такими пріоритетними напрямами:
1) охорона поверхневих і підземних вод від забруднення;
2) екологічно безпечне використання водних ресурсів;
3) відродження і підтримання сприятливого гідрологічного стану річок та заходи боротьби із шкідливою дією вод;
4) удосконалення системи управління охороною та використанням водних ресурсів;
5) зменшення впливу радіоактивного забруднення.
1. Охорона поверхневих і підземних вод від забруднення
Стратегічна мета - досягнення екологічно безпечного використання водних ресурсів. Це гарантуватиме екологічну безпеку водних об'єктів, врівноважить шкідливий вплив на водні ресурси і забезпечить здатність їх до самоочищення та самовідтворення.
Основні цілі:
зниження вмісту у водних об'єктах біогенних речовин, нафтопродуктів, пестицидів, іонів важких металів, радіонуклідів та інших шкідливих речовин;
припинення засмічення водних об'єктів;
удосконалення нормативно-правової та еколого-економічної бази з метою поліпшення якісного стану водних об'єктів;
удосконалення системи обліку, моніторингу та контролю за забрудненням поверхневих і підземних вод, розроблення та введення в дію системи ідентифікації та інструментального контролю за всіма стаціонарними джерелами забруднення поверхневих вод із створенням відповідної інформаційної бази даних.
Досягнення намічених цілей забезпечуватиметься за рахунок:
а) упорядкування існуючого водовідведення на об'єктах житлово-комунального господарства з метою повного припинення скидання у водні об'єкти неочищених та недостатньо очищених стічних вод комунального господарства та забезпечення відповідності ступеня очищення стічних вод установленим нормативам та стандартам;
б) упорядкування існуючого водовідведення на господарських об'єктах з метою повного припинення скидання у водні об'єкти неочищених та недостатньо очищених стічних вод господарських об'єктів, забезпечення відповідності ступеня очищення стічних вод встановленим нормативам та стандартам із застосуванням найкращих існуючих технологій, забезпечення відповідності ступеня очищення стічних вод проектним параметрам очисних споруд;
в) упорядкування існуючого водовідведення на сільськогосподарських угіддях з метою подальшого розвитку землеробства шляхом формування екологічної рівноваги у сільськогосподарському виробництві та досягнення протиерозійної стійкості агроландшафтів;
г) повного припинення скидання у водні об'єкти неочищених стоків з підприємств ведення інтенсивного тваринництва шляхом будівництва гноєнакопичувальних ємкостей, переходу на підстилкове утримання тварин тощо;
д) упорядкування існуючого водовідведення шляхом повного припинення скидання у водні об'єкти неочищених поверхневих стічних вод з територій міст та селищ міського типу. Це дасть можливість припинити засмічення водних об'єктів і скидання забруднених стічних вод у місцях, де їх обсяги істотно впливають на екологічний та санітарно-гігієнічний стан водойм;
е) запобігання забрудненню підземних вод шляхом розроблення і введення в дію системи ідентифікації та удосконалення контролю за всіма існуючими і вірогідними джерелами забруднення підземних вод із створенням відповідної системи управління та інформаційної бази даних.
2. Екологічно безпечне використання водних ресурсів
Стратегічна мета - забезпечення у процесі використання водних ресурсів пріоритету природоохоронних функцій над господарськими, раціональне використання поверхневих та підземних вод, широке впровадження водозберігаючих технологій у всіх галузях народного господарства.
Основні цілі:
скорочення обсягів водоспоживання і водовідведення із впровадженням інтенсивного способу ведення водного господарства;
зменшення витрат води і скидання забруднених стічних вод за рахунок удосконалення технологічних процесів у металургійній, коксохімічній, гірничодобувній та інших галузях промисловості;
скорочення використання питної води промисловістю за рахунок використання мінералізованих підземних і шахтних вод;
використання в промисловості оборотної і повторно використовуваної води на рівні 97-97,5 відсотка загального обсягу води, що споживається промисловими підприємствами.
Досягнення намічених цілей забезпечуватиметься за рахунок:
а) впровадження екосистемного регулювання потреб водоспоживання;
б) упорядкування та підвищення технічного і технологічного рівня спеціального водокористування шляхом виконання природоохоронних заходів, розроблених суб'єктами господарювання, а також галузевих науково-технічних та інвестиційних, регіональних та місцевих екологічних програм, забезпечення обліку використання вод;
в) впровадження маловодних і безводних технологій, повторного використання стічних вод, замкнутих (безстічних) систем виробничого водопостачання.
3. Відродження і підтримання сприятливого гідрологічного стану річок та заходи боротьби із шкідливою дією вод
Стратегічна мета - поліпшення загального екологічного стану водних об'єктів басейну Дніпра, що забезпечить стійке функціонування природних екосистем і гармонійний розвиток господарських комплексів у його басейні.
Основні цілі:
відновлення річок шляхом створення водоохоронних зон та прибережних смуг, розчищення та упорядкування їх поряд з відповідними заходами щодо водовідведення в їх водозбірних басейнах;
поліпшення гідрологічного, морфологічного і гідрохімічного режиму водоймищ та водотоків з метою створення умов для збалансованого розвитку біоти та сталого використання її людиною;
сприяння збільшенню видового різноманіття тваринного світу та рослинності у водних об'єктах;
формування таких властивостей русел річок, берегів і прибережних смуг та зон, які забезпечать можливість розвитку саморегулюючих біоценозів;
збереження водовідтворювальної здатності ландшафтів, оптимізація їх структури та забезпечення екологічної рівноваги природних процесів шляхом досягнення оптимального співвідношення угідь різних типів у водозбірних басейнах річок.
Для досягнення намічених цілей необхідно:
створити та упорядкувати водоохоронні зони і прибережні смуги;
підтримувати встановлений режим на територіях водоохоронних зон та прибережних смуг;
відновлювати і підтримувати сприятливий гідрологічний режим та санітарний стан річок;
здійснювати берегоукріплення;
запобігати шкідливій дії вод (будівництво гідротехнічних споруд, захисних дамб тощо);
розробити і впровадити нормативи забезпечення водності річок та інших водних об'єктів та їх екологічно безпечного водокористування;
розробити і впровадити критерії безпечно допустимого рівня антропогенних навантажень та прогнозу стану водних об'єктів;
завершити екологічну паспортизацію малих річок та інших водних об'єктів;
удосконалити систему моніторингу та контролю за станом водних об'єктів, водоохоронних зон та прибережних смуг, зон санітарної охорони тощо.
4. Удосконалення системи управління охороною вод та використанням водних ресурсів
Основні цілі:
удосконалення системи управління водокористуванням, охороною вод та відтворенням водних ресурсів;
впровадження принципів поліпшення екологічного стану водних об'єктів на основі басейнового підходу, на засадах якого розроблятимуться і впроваджуватимуться водоохоронні програми регіонів, областей, окремих населених пунктів.
Реалізація намічених цілей можлива за рахунок:
створення організаційних механізмів щодо забезпечення прийняття управлінських рішень та їх фінансового забезпечення на басейновому принципі;
розроблення нормативно-методичної бази еколого-інвестиційної діяльності і функціонування управлінської інфраструктури у басейнах рік;
розроблення та узгодження директивних документів та нормативно-методичної бази системи обліку, моніторингу та контролю за водокористуванням, охороною вод та відтворенням водних ресурсів у басейнах Дніпра, Сіверського Дінця, Дністра, Південного та Західного Бугу тощо;
створення (проектування, відповідне облаштування тощо) басейнових геоінформаційних систем з банками еколого-водогосподарської інформації.
5. Зменшення впливу радіоактивного забруднення
Стратегічна мета - зменшення впливу радіоактивного забруднення на стан водних об'єктів.
Основні цілі:
локалізація забруднених радіонуклідами поверхневих вод ближньої зони Чорнобильської АЕС та перехоплення поверхневих змивів з території Білорусі, зменшення винесення у водні об'єкти радіонуклідів, недопущення радіоактивного забруднення грунтових та підземних вод із свердловин і колодязів, які не експлуатуються;
впровадження науково обгрунтованої технології водоохоронної діяльності в зонах впливу Чорнобильської АЕС та для запобігання іншим випадкам радіоактивного забруднення водних систем.
Реалізація зазначеної водно-екологічної політики повинна здійснюватися на основі розробки та поетапного впровадження природоохоронних заходів, визначених Державною та регіональними програмами екологічного оздоровлення водних басейнів.
Важливою умовою реалізації політики раціонального використання та відновлення водних ресурсів та екосистем на найближчі роки є необхідність виконання насамперед заходів, які не потребують значних капітальних затрат, а саме:
підвищення загальної культури виробництва;
суворе дотримання технологічних норм споживання і використання водних ресурсів;
підтримання у належному стані діючих очисних споруд і устаткування;
запобігання аварійним ситуаціям;
забезпечення своєчасного прибирання сміття та очищення забудованих територій, суворого контролю з боку природоохоронних органів за станом забудованих територій міст;
дотримання законодавства щодо режиму використання прибережних смуг та водоохоронних зон; контроль за зберіганням та використанням органічних і мінеральних добрив, отрутохімікатів, детергентів, нафтопродуктів тощо з метою запобігання їх виносу у водні об'єкти.
28. КОРИСНІ КОПАЛИНИ
Метою програми щодо охорони, раціонального використання та відновлення надр є:
збалансоване видобування та переробка мінерально-сировинних ресурсів за умов економічно достатнього забезпечення ними промисловості, енергетики, будівництва, сільського господарства;
забезпечення максимального резервування покладів корисних копалин;
рекультивація земель;
мінімізація використання надр для захоронення відходів у зв'язку з відсутністю закритих геологічних структур.
Для досягнення поставленої мети необхідно:
визначити потреби суспільного виробництва в мінерально-сировинних і паливно-енергетичних ресурсах з позицій збалансованості, достатньої необхідності, комплексності та екологічної безпеки;
розробити екологічні вимоги до охорони, раціонального використання та відновлення надр у нових економічних умовах.
Розвиток мінерально-сировинного комплексу України передбачається здійснювати за такими основними напрямами:
1) розширення і зміцнення мінерально-сировинної бази діючих підприємств, які використовують мінеральну сировину (нафта, природний газ, вугілля, уран, чорні метали, титанова сировина, неметали та будівельні матеріали), що добувається в Україні;
2) створення національної мінерально-сировинної бази для діючих підприємств, які використовують імпортну сировину (свинець, цинк, мідь, олово, вольфрам, молібден, тантал, ніобій, фосфорити та інші), та мінерально-сировинної бази нових, нетрадиційних для України, корисних копалин (лантаноїди, ітрій, скандій, платиноїди, золото, алмази) для забезпечення потреб авіаційної та космічної промисловості, приладобудування, радіотехніки, електроніки та інших галузей промисловості;
3) максимальне використання техногенних родовищ корисних копалин;
4) геологічне вивчення та оцінка мінерально-сировинної бази Світового океану, насамперед у межах акваторій Чорного та Азовського морів.
29. АТМОСФЕРНЕ ПОВІТРЯ
Першочерговими заходами, яких слід вжити для нормалізації екологічної обстановки та стабілізації стану повітряного басейну, є:
підвищення ефективності діяльності щодо охорони атмосфери за рахунок зміцнення технологічної дисципліни на промислових підприємствах;
перегляд переліку основних забруднюючих речовин атмосферного повітря, що нормуються;
вдосконалення системи нормування викидів забруднюючих речовин.
З цією метою передбачається здійснити такі заходи:
розробити стандарти якості атмосферного повітря, узгоджені з міжнародною системою стандартів;
створити нову систему екологічного нормування введенням технологічних стандартів і нормативів утворення забруднюючих речовин під час здійснення технологічних процесів;
розробити технологічні нормативи на основні забруднюючі речовини з урахуванням можливостей новітніх технологій;
розробити цільові програми дій щодо поступового зниження рівня забруднення повітря на короткотермінову, середньотермінову та довготермінову перспективу для міст з підвищеним рівнем забруднення атмосферного повітря;
здійснити перехід до міжнародних стандартів і нормативів якості атмосферного повітря.
30. РЕСУРСИ РОСЛИННОГО СВІТУ
Основними напрямами державної політики у галузі охорони, використання та відтворення рослинних ресурсів мають стати:
удосконалення законодавчої та нормативної бази щодо охорони, використання та відтворення рослинного світу;
здійснення заходів щодо запобігання техногенним процесам, які негативно впливають на об'єкти рослинного світу;
проведення моніторингу популяцій;
інвентаризація місцезростань рідкісних та зникаючих видів рослин, занесених до Червоної книги України;
урегулювання питань ввезення на територію України та вивезення за її межі об'єктів рослинного світу, особливо тих, які включені до Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою знищення;
упорядкування збору дикорослої рослинної сировини підприємствами, установами, організаціями та громадянами;
запровадження дозвільної системи на використання об'єктів рослинного світу та введення плати за спеціальне використання рослинних ресурсів.
Сучасну і майбутню стратегію лісокористування визначатимуть дві тенденції:
1) зростаюча потреба в деревинній сировині в умовах значного дефіциту лісу;
2) різке зростання кліматорегулюючої, захисної, санітарно-гігієнічної, рекреаційно-туристичної та естетичної ролі лісів в умовах екологічної кризи.
Перша тенденція потребує раціонального використання деревини, заготовленої як від рубок головного користування, так і від рубок догляду за лісом, санітарних та лісовідновних рубок. Визначальним принципом раціонального використання деревинних ресурсів має стати безвідходне лісокористування.
Значним резервом додаткового одержання сировини є доведення рівня використання деревної біомаси до 80 відсотків (без шкідливого впливу на родючість грунтів та рослинні ресурси) порівняно з нинішнім рівнем (48 відсотків). Це забезпечуватиметься за рахунок створення і широкого впровадження маловідходних і безвідходних техніки та технологій.
Розширення сировинної бази целюлозно-паперової промисловості на основі плантаційного лісорозведення, впровадження ресурсозберігаючих техніки і технологій у лісопереробному комплексі, використання замінників і вторинної сировини дасть змогу з 2015 року щороку економити 2220 тис. куб. метрів деревини.
Друга тенденція забезпечуватиметься шляхом перегляду існуючого поділу лісів на групи і категорії захисності виходячи з їх екологічного та господарського значення, а також шляхом збільшення площі територій, що охороняються, обмеження регульованого антропогенного навантаження, збільшення обсягів робіт із заліснення земель, охорони і захисту лісів, підвищення продуктивності та поліпшення породного складу лісів.
Відновлення сировинної бази дикорослих плодів, ягід, грибів і лікарських рослин можливе, головним чином, за рахунок створення штучних плантацій. Для цього на період до 2000 року передбачається щороку створювати плантації цінних лікарських рослин на площі 550 гектарів, горіхоплодних порід - 120 гектарів.
Раціональне використання та відтворення лісових ресурсів потребує створення повноцінної системи моніторингу лісів як комплексу безперервного спостереження, оцінки і прогнозу їх стану. В рамках системи державного моніторингу навколишнього природного середовища України моніторинг лісів має стати засобом управління лісовим господарством шляхом оптимізації системи лісокористування і запобігання критичним екологічним явищам і процесам.
31. ЗАПОВІДНА СПРАВА. ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОРІЗНОМАНІТТЯ
Основні напрями розвитку заповідної справи і збереження біоресурсів, а також заходи, спрямовані на їх реалізацію, передбачають:
створення оптимальної репрезентативної мережі природно-заповідного фонду України;
резервування у процесі земельної реформи цінних для заповідання природних територій та об'єктів.
Збереження і раціональне використання ресурсів тваринного та рослинного світу здійснюватиметься на основі:
організації комплексного моніторингу стану популяцій тваринного і рослинного світу та створення і ведення державного кадастру;
розроблення і впровадження сучасних наукових методів оцінки оптимальних рівнів використання біологічних ресурсів;
розроблення і впровадження державних, регіональних і міждержавних програм з охорони, використання та відтворення видів тваринного і рослинного світу, яким загрожує зникнення через негативний вплив господарської діяльності.
32. РЕКРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ
Програма реабілітації та раціонального використання природних лікувальних ресурсів передбачає:
1) розроблення документації, яка регламентуватиме якість природних лікувальних ресурсів (державні стандарти на всі складові природних лікувальних ресурсів);
2) розроблення та видання карти і кадастрів усіх природних лікувальних ресурсів;
3) здійснення державної програми моніторингу якості сучасного стану і використання природних лікувальних ресурсів;
4) забезпечення підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, які експлуатують лікувальні ресурси, розроблення і затвердження проектів округів і зон санітарної охорони курортів, ресурсів, технологічних схем раціональної експлуатації, організації режимних спостережень і контролю;
5) розроблення методики визначення граничних і оптимальних курортних і рекреаційних навантажень на території з урахуванням перспектив розвитку курортно-рекреаційного будівництва;
6) здійснення наукових розробок стосовно оцінки перспективних рекреаційних територій державного значення, картування і затвердження їх як зон чи територій, що не підлягають приватизації;
7) проведення роботи з медичного зонування курортно-рекреаційних територій України, а також складання територіальних комплексних схем охорони довкілля основних курортно-рекреаційних регіонів України.
V. ОСНОВНІ ЕТАПИ РЕАЛІЗАЦІЇ ОСНОВНИХ НАПРЯМІВ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ, ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ
Реалізація Основних напрямів передбачається в три етапи.
На першому етапі (1997-2000 роки) необхідно завершити і реалізувати невідкладні заходи щодо обмеження шкідливого впливу на довкілля найбільш небезпечних джерел забруднення.
Основними завданнями цього етапу є:
вдосконалення законодавчо-правової бази з питань охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів;
розроблення і впровадження економічного механізму охорони довкілля і раціонального природокористування;
створення системи досконалого, повного та адекватного контролю за екологічним станом довкілля з одночасним запровадженням елементів комплексного міжвідомчого екологічного моніторингу;
здійснення першочергових заходів для стабілізації стану довкілля;
розроблення і впровадження програм екологічної освіти, виховання та екоінформування населення.
На другому етапі (протягом 10-15 років, починаючи з 1998 року) планується розробити і розпочати реалізацію комплексних програм, орієнтованих на досягнення балансу між рівнями шкідливого впливу на довкілля і його здатністю до відновлення.
Основними завданнями цього етапу є:
оптимізація структури природокористування;
екологічно орієнтована структурна перебудова економіки;
розроблення і впровадження в Україні системи державного моніторингу довкілля, створення системи аналізу екологічної ситуації, прогнозування, планування і здійснення запобіжних заходів щодо ймовірних чинників шкідливого впливу.
На третьому етапі планується створити систему державного управління використанням природних ресурсів, регулюванням техногенного впливу на довкілля як основу управління сталим розвитком суспільства. Фрагментарне здійснення цих заходів розпочалося у 1996 році, а більш широке - відповідно до темпів стабілізації економіки країни.
Основними завданнями цього етапу є:
подальший розвиток системи державного моніторингу навколишнього природного середовища, створення автоматизованої системи оцінки екологічних ситуацій, прогнозування шкідливого впливу на довкілля, планування дій у надзвичайних ситуаціях на основі оцінок і сценаріїв розвитку подій;
належна координація раціонального використання природного та соціально-економічного потенціалу з урахуванням екологічних чинників на засадах сталого розвитку.
Внаслідок реалізації Основних напрямів державної екологічної політики буде створено систему екологічно збалансованого управління розвитком суспільства, яка стимулюватиме відновлення природних властивостей довкілля, компетентного регулювання використання природних ресурсів та розвиток продуктивних сил країни.
VI. МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ОСНОВНИХ НАПРЯМІВ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ, ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ
До головних складових механізму реалізації державної екологічної політики належать:
державна інституційна інфраструктура проведення природоохоронної політики;
законодавчо-правовий механізм регулювання виробничої діяльності юридичних і фізичних осіб щодо охорони, використання природних ресурсів та їх відходів;
економічний механізм природокористування та природоохоронної діяльності;
механізм реалізації міжнародних, національних, регіональних, галузевих та місцевих природоохоронних програм.
33. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ І РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ
Створення ефективної державної системи охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів України має на меті:
формування і впровадження державної політики в галузі охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів;
створення наукового і технічного потенціалу в природоохоронній діяльності;
створення умов для ефективної дії правового забезпечення політики екологічної та ядерної безпеки;
вирішення питань підготовки кадрів для забезпечення природоохоронної діяльності та здійснення політики регулювання екологічної та ядерної безпеки.
Для реалізації державної екологічної політики визначають три рівні управління: національний, регіональний, місцевий.
До функцій національного рівня управління належить вирішення таких питань:
розроблення методологічного, нормативно-методичного та правового забезпечення;
розроблення політики регулювання ядерної безпеки;
проведення державної екологічної експертизи;
формування економічного механізму природокористування;
регулювання використання природних ресурсів та запобігання забрудненню довкілля;
ліцензування екологічно небезпечних видів діяльності;
державна політика щодо зон надзвичайних екологічних ситуацій;
встановлення нормативів якісного стану природних ресурсів;
формування та використання державних позабюджетних фондів охорони довкілля;
регулювання використання ресурсів державного значення;
державний контроль за дотриманням природоохоронного законодавства, в тому числі ядерної та радіаційної безпеки;
впровадження екологічного аудиту;
проведення єдиної науково-технічної політики щодо охорони, раціонального використання та відновлення природних ресурсів;
проведення державної політики щодо збереження біорізноманіття;
забезпечення екологічної безпеки як складової національної безпеки;
реалізація міжнародних угод і виконання Україною взятих на себе в рамках цих угод зобов'язань та підтримання міждержавних відносин у природоохоронній сфері;
забезпечення процесу прийняття державних рішень з урахуванням екологічних вимог (організація моніторингу, впровадження інформаційних технологій, ведення обліку забруднень, прогнозування);
екологічна освіта та екологічне виховання.
До функцій регіонального рівня управління належить вирішення таких питань:
регулювання використання природних ресурсів місцевого значення;
визначення нормативів забруднення природного середовища (встановлення нормативів ГДВ, ГДС та розміщення відходів);
впровадження економічного механізму природокористування;
проведення моніторингу та обліку об'єктів природокористування і забруднення довкілля;
проведення державної екологічної експертизи;
здійснення державного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства;
розроблення програм впровадження природоохоронних заходів, визначення та реалізація інвестиційної політики;
інформування населення та заінтересованих підприємств, установ і організацій з екологічних питань.
До функцій місцевого рівня управління належить вирішення таких питань:
проведення локального та об'єктного моніторингу;
здійснення державного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства;
організація розробки місцевих екологічних програм та проектів.
34. СИСТЕМА ЕКОЛОГІЧНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
Ефективним засобом подолання екологічної кризи має стати правове забезпечення природоохоронної діяльності на основі практики застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Основні напрями втілюватимуться за допомогою системи екологічного права. Правовий механізм має надати Основним напрямам чіткої цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов'язковості, сприяти врегулюванню відносин у галузі екології, застосуванню превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів до юридичних та фізичних осіб щодо використання природних ресурсів та їх відходів і юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.
Вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища передбачається здійснювати у двох напрямах:
складання і затвердження екологічних нормативів природокористування (стосовно надр, грунтів, води, повітря, рослинності тощо);
складання і затвердження комплексу еколого-економічних показників державного контролю за станом довкілля та діяльністю господарчих структур.
При цьому розглядаються такі питання:
використання природних ресурсів;
використання техногенних родовищ корисних копалин;
охорона довкілля;
забезпечення екологічної безпеки;
узагальнення практики здійснення контролю у галузі охорони довкілля;
узагальнення судової практики застосування природоохоронного законодавства.
1) Систематизація екологічного законодавства
Систематизацію екологічного законодавства передбачається здійснювати у формі кодифікації та інкорпорації з визначенням першочергових та перспективних законів та правових актів.
Кодифікація першочергових актів екологічного законодавства включає:
прийняття нових (невідкладних) законів України про зони надзвичайних екологічних ситуацій, екологічне страхування, рибне господарство, рослинний світ, екологічну (природно-техногенну) безпеку;
внесення змін до законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про тваринний світ", "Про природно-заповідний фонд", "Про охорону атмосферного повітря" та Лісового кодексу України, Водного кодексу України, Кодексу України про надра, Земельного кодексу України;
підготовку проектів законів України про рекреаційні зони, курортні, лікувально-оздоровчі зони і зони з особливими умовами природокористування;
підготовку проектів нормативно-правових актів, які затверджує Кабінет Міністрів України, а саме: Правила відшкодування збитків, завданих порушеннями екологічного законодавства, Положення про екологічний контроль, Положення про екологічний аудит, Положення про екологічне ліцензування.
Кодифікація перспективних актів екологічного законодавства передбачає:
наукове обгрунтування, розроблення та прийняття Екологічного кодексу України, законів України про континентальний шельф, про екологічну інформацію, про екологічну освіту;
розроблення нормативно-правових актів, які затверджує Кабінет Міністрів України, а саме: Положення про сертифікацію екологічно небезпечної продукції, Порядок встановлення лімітів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, рівнів шкідливого біологічного та фізичного впливу, Порядок ведення рибного господарства і здійснення рибальства, Порядок і нормативи плати за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду, Порядок економічного стимулювання, охорони, раціонального використання та відновлення лісів, Порядок ведення державного обліку лісів та державного лісового кадастру;
розроблення та затвердження нормативно-правових актів Мінекобезпеки, а саме: Правил вилучення об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях із природного середовища, Правил використання тварин з метою одержання продуктів їх життєдіяльності, Правил утримання, розведення, використання та охорони диких тварин у неволі чи напівневільних умовах, Правил добування рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин для розведення в спеціально створених умовах та у науково-дослідних цілях, Правил ввезення в Україну і вивезення за її межі об'єктів тваринного світу, Правил вилучення і реалізації незаконно добутих диких тварин, Правил відшкодування збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, інших актів відповідно до законодавства України.
Кодифікація, спрямована на екологізацію комплексних нормативно-правових актів, включає:
першочергове розроблення та прийняття нових законів та інших нормативно-правових актів, а саме: Торговельного (Господарського) кодексу України, Закону України про відходи, Кодексу України про адміністративні правопорушення (розділ "Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення"), Кримінального кодексу України (розділ "Екологічні злочини"), Цивільного кодексу України (розділ "Відшкодування збитків за екологічні правопорушення" (абсолютну еколого-правову відповідальність);
внесення змін до законів, що визначають статус центральних та місцевих органів державної виконавчої влади у галузі охорони довкілля і використання природних ресурсів, регламентують здійснення підприємницької, інвестиційної, інноваційної, науково-технічної діяльності, проектування, містобудування, виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції, розвиток транспорту, зв'язку та інших видів діяльності, здатних негативно впливати на стан довкілля, а також законів про розмежування функцій спеціально уповноважених органів державного контролю в галузі використання природних ресурсів, охорони довкілля і забезпечення екологічної безпеки тощо.
Інкорпорація актів екологічного законодавства передбачає систематизацію законів і нормативно-правових актів екологічного законодавства чи окремих розділів або витягів з них для використання в навчальних, наукових та практичних цілях.
Інкорпорацію актів екологічного законодавства доцільно здійснювати періодично у формах підготовки та видання коментарів до екологічного законодавства та опублікування окремих збірників, упорядкування тематичних довідників, видання окремих законів з постатейними документами, упорядкування і видання навчальних практикумів, підготовки і видання зводу (зібрання) законів та нормативно-правових актів екологічного законодавства.
2) Удосконалення правових засад управління і контролю в галузі використання природних ресурсів, охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки
Удосконалення правових основ управління і контролю в галузі екології має бути спрямоване на:
реорганізацію системи органів управління природними ресурсами та наступну інтеграцію функцій управління в галузі використання природних ресурсів в єдину узгоджену функціональну систему;
розширення складу і повноважень місцевих органів управління і контролю з питань охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки;
зміщення акценту в здійсненні державного контролю за дотриманням екологічного законодавства шляхом поступового формування органів екологічного контролю на регіональному рівні;
використання можливостей басейнового принципу з урахуванням регіональних і місцевих особливостей та закономірностей розвитку природних комплексів та екосистем;