Про Цільову комплексну програму розвитку футболу в Україні на 1997 - 2002 роки

З метою забезпечення планомірного розвитку футболу в Україні, оздоровлення різних верств населення, підвищення рівня проведення національних змагань і сприяння досягненню високих спортивних результатів у престижних міжнародних змаганнях Кабінет Міністрів України

1. Схвалити Цільову комплексну програму розвитку футболу в Україні на 1997 - 2002 роки (далі - Програма), що додається.

2. Державному комітетові з фізичної культури і спорту разом із заінтересованими міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, Федерацією футболу України і фізкультурно-спортивними товариствами забезпечити виконання Програми і зобов'язати свої органи на місцях до 1 вересня 1997 р. розробити відповідні цільові комплексні програми розвитку футболу.

3. Державному комітетові з фізичної культури і спорту разом із заінтересованими міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади та Федерацією футболу України утворити координаційну раду з питань управління і контролю основних напрямів реалізації Програми та затвердити положення про неї.

4. Міністерству фінансів забезпечити фінансування заходів, пов'язаних з реалізацією Програми, в межах асигнувань, передбачених державним бюджетом.

5. Контроль за виконанням цієї постанови покласти на Міністра Кабінету Міністрів України Пустовойтенка В.П.

Цільова комплексна програма розвитку футболу в Україні на 1997-2002 роки (далі - Програма) розроблена відповідно до Закону України "Про фізичну культуру і спорт", Державної програми розвитку фізичної культури і спорту, Концепції Цільової комплексної програми розвитку футболу в Україні на 1997-2002 роки і спрямована на практичну реалізацію положень і вимог цих документів.

Розроблення цільових комплексних програм у сфері фізичної культури і спорту має багаторічну історію. Це створення цільових комплексних програм і у сфері управління підготовкою висококваліфікованих спортсменів, і у сфері наукових досліджень. Але найважливішу роль покликана відіграти цільова комплексна програма загальнофізичного виховання та розвитку всіх видів спорту і футболу зокрема.

Дослідження показують, що тими формами і методами управління, які використовувалися досі, ефективно розв'язати проблему подальшого розвитку футболу в Україні стає дедалі важче і складніше. Потрібно застосовувати нові методи управління. Одним з них є програмно-цільове планування. Використання цього сучасного методу зумовлено такими причинами:

проблема розвитку футболу - це проблема комплексна, яка потребує розв'язання різних організаційних, фінансових, матеріально-технічних, кадрових, наукових та інших завдань;

проблема розвитку футболу має міжвідомчий характер (Держкомспорт, Міносвіти, профспілки, Мінфін, Мінюст, спортивні товариства і асоціації тощо);

на сучасному етапі розвитку науки про футбол назріла необхідність, щоб йому відповідали і організаційні форми управління підготовкою футболістів та розвитком масового футболу.

Притаманними програмно-цільовому плануванню ознаками є:

планово-цільовий підхід - заходи Програми, які передбачають конкретні цілі і завдання, сплановані у часі і у просторі, і мають певний алгоритм їх реалізації;

наступність - Програма включає комплекс взаємопов'язаних заходів, спрямованих на вдосконалення управління в системі футболу;

комплексність - врахування всіх факторів, необхідних для досягнення цілей, точне і повне охоплення всіх сфер розвитку футболу у взаємозв'язку і об'єднання зусиль всіх організацій, що відповідають за реалізацію Програми;

всебічність - врахування різноманітних педагогічних, біохімічних і соціальних факторів, напрямів роботи з підготовки висококваліфікованих футболістів і розвитку масового футболу;

диференційований підхід - визначення головної і основних проблем, основних напрямів роботи, головної мети та основних цілей і завдань, конкретних заходів для їх першочергового здійснення;

нормативний характер - використання нормативів і правових основ, встановлених законодавством України;

врахування кінцевих результатів - Програма орієнтована на кінцевий результат діяльності системи футболу;

облік ресурсів - забезпечення реалізації заходів відповідним фінансуванням, кадрами, матеріально-технічною базою.

Методологічною основою розроблення Програми є системний підхід, що дало змогу здійснити синтетичний аналіз різних за своєю природою і складністю об'єктів з єдиної системної точки зору, виявити при цьому найважливіші характерні риси функціонування системи футболу і врахувати найбільш істотні фактори, що впливають на його розвиток. При цьому передбачалася підпорядкованість цілей, результатів і критеріїв підсистем загальносистемній меті, результату і критеріям її оцінки, тобто головній меті і результату реалізації Програми.

У процесі розроблення Програми проаналізовано досвід розвитку футболу за кордоном, зокрема у таких країнах, як Німеччина, Велика Британія, Франція, Російська Федерація, Болгарія, Норвегія.

До розроблення Програми було залучено висококваліфікованих фахівців: учених, юристів, економістів, журналістів, керівників органів управління футболом, регіональних федерацій футболу і футбольних клубів, представників футбольної громадськості.

Систематизацію матеріалів, методичне забезпечення, розроблення заходів Програми здійснено науковою групою в складі: Бальчос М.В. - керівник групи, Зеленцов А.М. - канд. пед. наук, директор НДЦ АТ ФК "Динамо Київ", Крюков Ю.Г. - канд. пед. наук, доцент УДУ ФВС, Вихров К.Л. - канд. пед. наук, доцент УДУ ФВС. Адміністративне забезпечення: Попов А.В. - канд. пед. наук, генеральний секретар ФФУ.

Футбол - складова частина культурного життя суспільства, яка сприяє збереженню і зміцненню здоров'я, розвитку фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини, організації змістовного дозвілля.

Як соціальне явище, футбол відображає стан суспільства. Нині футбол набув такої значущості, якої він не мав, мабуть, ніколи в історії людства. Футбол значною мірою впливає на всі сторони життя людей - їх трудову діяльність, суспільні відносини, сферу споживання, дозвілля, освіти тощо.

Водночас футбол сам зазнає величезного впливу, зумовленого соціальними явищами і умовами суспільного життя. Спорт, і футбол зокрема, не тільки залежить від усієї соціальної структури суспільства, а і сам активно впливає на його різні сторони і сфери - політику, економіку, культуру. Футбольні матчі виконують соціальну функцію, як фактор стабілізації. Це стосується передусім розв'язання проблеми стримання агресивності, з якою доводиться мати справу будь-якому суспільству. Футбол є барометром соціальної напруженості, вельми чутливим до якнайменшого її підвищення, тобто барометром соціального клімату суспільства. Природно, це не є призначенням футболу, а лише однією з його соціологічних характеристик.

Протягом останніх років сталися серйозні зміни як у суспільстві, так і у спорті, і у футболі зокрема. Йдеться не тільки про організаційні зміни (поява ПФЛ, ПФК, асоціацій тощо), а й зовсім новий підхід до його розвитку, і передусім, до фінансування. Це зумовлено іншим політико-економічним устроєм суспільного життя, в основі якого лежать нові форми власності. Ситуація, що склалася у країні, висунула на порядок денний коло питань: у чому полягає специфіка футболу як особливої форми життєдіяльності людей; які конкретно соціальні функції виконує футбол; наскільки це місце і соціальні функції відповідають гуманістичним ідеалам і цінностям тощо.

На початку 90-х років у зв'язку із зміною соціальної ролі футболу як популярного видовища розпочався його поступовий перехід від любительського до професіонального, який завершився створенням ПФЛ. Ці зміни не могли не позначитися на економіці футболу. Перехід на професіональну основу призвів до скорочення державних асигнувань на футбол і пошуку нових джерел його фінансування.

З цим прийшло усвідомлення, що футбол як видовище, дедалі більше підкоряється законам, за якими розвивається бізнес. Тим часом соціально-економічна обстановка, що склалася у країні, штовхає скоріше до недооцінки футболу як складового фактора, що справляє виховний вплив на всі верстви населення і особливо на молодь. Тенденції ослаблення інтересу молодих людей до занять фізичною культурою, зокрема футболом, на наш погляд, є однією з причин прогресування наркоманії, алкоголізму, проституції, зростання злочинності серед молоді. Залишаються незадоволеними біологічні потреби дітей, учнівської і студентської молоді у руховій активності. Внаслідок цього 80 відсотків дітей і підлітків мають відхилення у фізичному розвитку, 74 відсотки молодих людей - у стані здоров'я.

Значне зниження рівня життя, наслідки Чорнобильської катастрофи, порушення екологічної рівноваги, гіподинамія призвели до різкого погіршення фізичного розвитку людей і стану їх здоров'я. Спостерігається тенденція до зниження середньої тривалості життя, яка в Україні є значно нижчою, ніж у світі. Утричі збільшилася захворюваність на гіпертонію, у 2,4 раза - на стенокардію, на 30 відсотків - на інфаркт міокарду. Постає питання: а чи не дуже легковажно ставимося ми до футболу, вважаючи його лише засобом розваги? Із середовища популярних футболістів молодь обирає зразки для наслідування. За рівнем благополуччя і класності футбольної команди судять про якість управління суспільно важливими процесами на місцях. На вищому спортивному рівні футбольні поєдинки працюють на престиж націй і держав. Все це свідчить про те, що футбол повинен бути одним з основних об'єктів державної політики як фактор виховання молоді і оздоровлення всіх верств населення країни і як фактор зростання міжнародного авторитету України. Вкладаючи гроші у футбол, держава виявить турботу не тільки про виховання футбольної зміни, а і створить умови для виведення дітей і підлітків з вулиці (підвалів, підворіть тощо). Замість сигарет, алкоголю і наркотиків вони візьмуться за м'яч, підуть на спортивний майданчик - у найбільш доступні місця для занять фізичною культурою і спортом. З'явиться надія на здоров'я майбутніх поколінь. То чи можна зіставити витрати фінансові, моральні, часові, пов'язані з перевихованням тих, хто вже поринув у "чарівності" легкого життя, з витратами на організацію фізкультурно-оздоровчих занять? Крім того, специфіка занять футболом унікальна своєю універсальністю. У ході занять прищеплюється дух колективізму. Заняття футболом комплексно впливають на розвиток фізіологічних можливостей організму і фізичних здібностей. Навіть початковий рівень занять футболом закладає базу для занять іншими видами спорту.

Державна політика підтримки футболу повинна спрямовуватися: на реалізацію програми розвитку футболу в країні; вияв повсюдної уваги до дитячо-юнацького футболу; на державне стимулювання розвитку футболу за допомогою пільгової податкової політики, пільгового фінансування і кредитування; на забезпечення функціонування жорсткої системи контролю і оцінки всієї системи футболу.

Оскільки участь держави у регулюванні системи футболу незначна, дуже погіршилися кількісні та якісні показники, а саме: за станом на 1991 рік кількість осіб, що займаються футболом у дорослих командах (включаючи команди майстрів), становила 250 тис. чол., за станом на 1 жовтня 1996 р. - близько 125 тис. чол.; кількість юних футболістів у 1991 році досягала 217 тис., а у 1996 році - 92 260.

Особливу стурбованість викликає нинішній стан матеріально-технічної бази. Намітилася тенденція різкого зменшення кількості футбольних полів. У 1991 році в Україні налічувалося 19640 полів, у 1996 році - тільки 6816. Не налагоджено виробництво вітчизняного спортивного обладнання, інвентаря та екіпіровки.

Під загрозою руйнування перебуває досить ефективна в минулому система підготовки кваліфікованих футболістів. Швидкими темпами зменшується кількість спеціалізованих шкіл: у 1991 році їх було 912, у 1996 - 623. Практично всі школи ледь животіють через відсутність коштів на їх утримання. Значно скоротилася кількість національних змагань і навчально-тренувальних зборів. Висококваліфіковані фахівці і футболісти переходять в інші сфери діяльності, виїжджають на роботу за кордон. Так, у 1991 році працювало 9879 тренерів, у 1996 році - 4089, і кількість їх продовжує зменшуватися. Основна причина відпливу кадрів криється у відсутності престижу професіональної діяльності тренера, особливо у дитячо-юнацькому футболі.

Незадовільно розвивається сільський футбол. Причини полягають насамперед у відсутності матеріально-технічної бази. На 53 села припадає один стадіон, на 25 сіл - один спортивний зал, 60 відсотків сіл взагалі не мають спортивних споруд. Як наслідок, тільки троє дітей із ста мають можливість займатися у ДЮСШ. Криза в українському футболі сьогодні посилює його відставання на світовому рівні. Залишити футбол віч-на-віч з його проблемами - означає втратити цілу галузь, яка ще п'ять років тому прославляла Україну, і приректи значну частину підростаючого покоління на відставання у фізичному розвитку і погіршення здоров'я, а отже, на неповноцінне майбутнє.

Аналіз кризових тенденцій у нинішньому футбольному господарстві дав змогу визначити проблеми, на розв'язання яких і спрямована Цільова комплексна програма розвитку футболу в Україні на 1997-2002 роки.

Головна проблема: невідповідність розвитку футболу світовому рівню та національним інтересам.

Зміст проблеми:

недостатня ефективність системи управління футболом;

відсутність заінтересованості державних, комерційних та інших структур до утримання та модернізації матеріально-технічної бази футболу;

ослаблення загальнонаціонального інтересу до внутрішніх змагань;

відплив провідних футболістів і фахівців з футболу за кордон;

зниження рейтингових показників збірних і клубних команд у світовому, європейському і національному футболі;

недостатня увага засобів масової інформації до футболу.

Основні проблеми:

1. Проблема "зовнішніх факторів" - вплив складної економічної і соціальної ситуації в Україні на розвиток футболу.

Зміст проблеми:

мінімальний обсяг державної економічної підтримки;

відсутність режиму найбільшого сприяння з боку державних структур (пільги, пільгове оподаткування спонсорів, система страхування тощо);

самоліквідація футбольних клубів внаслідок їх економічного банкрутства;

неналежний рівень організації і проведення змагань;

організаційно-правові проблеми, пов'язані із запрошенням до збірних команд гравців, що виступають у зарубіжних клубах;

низька ефективність організації телетрансляцій гри клубів і збірних команд у міжнародних змаганнях.

2. Відсутність спеціальної законодавчої бази, що визначає оптимальний розвиток футболу в Україні.

Зміст проблеми:

відсутність у національному законодавстві визначення поняття "футболіст-нелюбитель (професіонал)" і детальної регламентації його статусу;

відсутність можливості забезпечити повною мірою соціальний захист професіональних футболістів;

невизначеність правових статусів багатьох футбольних клубів, чиї команди беруть участь у змаганнях під юрисдикцією ФФУ.

3. Відсутність мобільної системи взаємовідносин органів управління спортом і футболом.

Зміст проблеми:

низька ефективність системи державного регулювання розвитком футболу;

недостатня координація між управлінськими структурами у розробленні стратегії розв'язання проблем;

недостатній професіональний рівень працівників керівних органів.

4. Недосконалість системи професіонального футболу.

Зміст проблеми:

неповна розробленість нормативно-правової бази;

невизначеність структури професіональних футбольних клубів;

слабка економічна база, нестабільність фінансування футбольних клубів;

застаріла матеріально-технічна база;

низька якість навчально-тренувального процесу;

слабкість системи стимулювання підвищення спортивної майстерності;

недостатність професіональної кваліфікації адміністративного персоналу, особливо у професіональних футбольних клубах.

5. Недосконалість системи дитячо-юнацького футболу.

Зміст проблеми:

недостатня участь держави у вирішенні питань економічного і матеріального забезпечення;

недостатність системи державних пільг і стимулювання діяльності суб'єктів дитячо-юнацького футболу;

незначна кількість підрозділів дитячо-юнацького футболу в системі ПФЛ;

нестача і низький професіональний рівень дитячих тренерів, падіння престижу професії дитячого тренера;

поступове руйнування матеріальної бази дитячо-юнацького футболу;

неефективність системи регулювання взаємовідносин між відомчими структурами.

6. Недосконалість управління любительським футболом:

Зміст проблеми:

низька ефективність контролю і управління регіональними федераціями футболу;

відсутність зведеного календаря змагань;

відсутність чіткої системи підготовки і підвищення кваліфікації кадрів;

низький рівень навчально-тренувальної роботи;

невідповідність спортивної бази організації НТП і проведенню змагань;

відсутність належної уваги засобів масової інформації до розвитку любительського футболу.

7. Недосконалість системи підготовки кадрів.

Зміст проблеми:

незначна ефективність програм підготовки кадрів у навчальних закладах;

недосконалість системи підвищення кваліфікації і перепідготовки;

низька якість навчально-матеріальної бази;

відсутність системи ліцензування;

відсутність нормативно-правових актів з питань професіональної діяльності і соціальної захищеності тренерів з футболу.

8. Незадовільна організація НТП.

Зміст проблеми:

відсутність наступності у системах підготовки дитячо-юнацьких, клубних і збірних команд;

незадовільні результати участі клубних і збірних команд країни у міжнародних змаганнях.

9. Відсутність системи, що забезпечує наступність підготовки збірних команд і досягнення високих результатів у міжнародних змаганнях.

Зміст проблеми:

недостатня ефективність управління підготовкою збірних команд;

відсутність програм підготовки збірних команд;

відсутність навчально-тренувальних баз для підготовки збірних команд;

відсутність науково-методичного забезпечення підготовки збірних команд;

нерозробленість правового статусу тренерів і гравців збірних команд;

невідповідність фінансового і матеріально-технічного забезпечення реальним потребам підготовки збірних команд;

невідповідність практики добору футболістів у збірні команди науково обгрунтованим критеріям.

10. Недосконалість системи підготовки суддів з футболу.

Зміст проблеми:

неповна реалізація програми підготовки суддів;

неврегульованість системи навчання і підвищення кваліфікації, особливо на рівні регіональних федерацій футболу;

недосконалість системи ліцензування (атестування).

11. Низький рівень функціонування системи змагань з футболу.

Зміст проблеми:

неврегульованість змагань у системі любительського футболу;

недостатня компетентність інспекторів (делегатів ФФУ);

низький рівень забезпечення безпеки проведення матчів;

низька якість більшості футбольних полів;

неповна відповідність якості суддівства у внутрішніх змаганнях вимогам Правил гри у футбол.

12. Слабке науково-методичне забезпечення.

Зміст проблеми:

відсутність програми науково-методичного забезпечення;

відсутність КНГ у більшості професіональних футбольних клубів;

низький рівень кваліфікації більшості фахівців медичних груп;

відсутність системи підготовки фахівців для роботи у КНГ;

незначна кількість наукових і методичних розробок;

епізодичність науково-методичного забезпечення підготовки національної збірної команди і відсутність його у підготовці олімпійської, молодіжної і юнацьких збірних команд.

13. Моральне і фізичне старіння матеріально-технічної бази.

Зміст проблеми:

недостатня участь держави у реконструкції діючих і будівництві нових об'єктів;

відсутність програми вдосконалення матеріально-технічної бази;

нерозробленість системи пільг щодо утримання спортивних споруд і тренувальних баз.

14. Недостатньо значуща роль ФФУ і її регіональних структур у визначенні шляхів розвитку футболу.

Зміст проблеми:

відсутність програми розвитку футболу;

недостатня ефективність у розв'язанні завдань розвитку футболу;

відсутність тісного зв'язку між ФФУ та її регіональними структурами.

15. Низький рівень пропаганди футболу у засобах масової інформації.

Зміст проблеми:

недостатня компетентність більшості футбольних журналістів;

відсутність системи у роботі з громадськістю;

недостатнє використання можливостей рекламних агентств і футбольного тоталізатора.

16. Відсутність соціального статусу футболіста.

Зміст проблеми:

відсутність нормативно-правової бази забезпечення статусу професії футболіста;

відсутність профспілки (асоціації) футболістів;

неефективність системи страхування професіональної діяльності футболістів.

17. Недостатня увага з боку керівних органів до футзалу, футболу інвалідів, ветеранів і жіночого футболу.

Зміст проблеми:

недосконалість нормативно-правової бази;

невизначеність соціального статусу;

невпорядкованість системи змагань;

недостатність науково-методичного і медичного забезпечення.

Виходячи із Закону України "Про фізичну культуру і спорт", Державної програми розвитку фізичної культури і спорту, Концепції Цільової комплексної програми розвитку футболу в Україні на 1997-2002 роки, а також враховуючи загальнонаціональні інтереси, головною метою цієї Програми визначено приведення системи футболу у відповідність до потреб суспільства на основі більш інтенсивного розвитку в сучасних соціально-економічних умовах, що має забезпечити оздоровлення різних верств населення, підвищення рівня національних змагань і досягнення високих спортивних результатів у міжнародних змаганнях.

Досягнення головної мети Програми повинні визначити такі результати:

1) посилення державної підтримки системи футболу (субсидії, інвестиції, податкові та інші пільги передусім для дитячо-юнацького футболу, збірних команд країни і професіональних футбольних клубів).

2) створення позабюджетних цільових фондів за участю громадських організацій і комерційних структур;

3) розширення соціальної бази українського футболу (розвиток міського, сільського, шкільного, армійського футболу, в системі освіти, залучення широких верств населення через клуби болільників, проведення лотерей, створення букмекерських контор, рекламна компанія, реорганізація системи пропаганди футболу);

4) підвищення рейтингів збірних і клубних команд (бажаний вихід у фінал чемпіонату світу 1998 року, вихід у фінал чемпіонату Європи і Олімпійських ігор 2000 року, постійна участь у євротурнірах не менш як 4-5 команд, постійна участь чемпіона України у змаганнях Ліги Чемпіонів, вихід у чвертьфінали, півфінали розиграшу Кубка Кубків і Кубка УЄФА);

5) збільшення відвідуваності болільниками національних змагань (доведення середньої відвідуваності гри у вищій лізі з 5 300 глядачів до 15 000 глядачів);

6) збільшення кількості осіб, що займаються футболом (до 900 тис. чол.);

7) збільшення обсягів іноземних інвестицій у галузь футболу;

8) введення в дію системи ліцензування фахівців з футболу;

9) сприяння збільшенню спонсорських відрахувань на розвиток структур футболу;

10) започаткування науково-методичного забезпечення системи футболу (створення НДЦ при ФФУ);

11) реконструювання і вдосконалення матеріально-технічної бази українського футболу, створення центрів підготовки збірних, регіональних центрів і ліцеїв з підготовки резервів для клубних команд країни;

12) створення спеціалізованого інформаційного центру засобів масової інформації і нових футбольних видань, мережі футбольних програм на всіх каналах українського телебачення.

Основні цілі і завдання:

Основна мета N 1. Створення мобільної системи управління у футболі.

Завдання:

1. Удосконалення структури органів управління.

2. Установлення динамічних правових взаємовідносин між ФФУ, державними органами управління, регіональними федераціями та іншими суб'єктами футболу.

Основна мета N 2. Створення спеціальної законодавчої бази з метою сприяння оптимальному розвитку футболу в Україні.

Завдання:

1. Правове забезпечення Концепції і Програми.

2. Правове забезпечення професіональної діяльності у футболі.

Основна мета N 3. Удосконалення фінансового і матеріально-технічного забезпечення футболу.

Завдання:

1. Розроблення пакету нормативно-правових документів, що забезпечують економічний розвиток футболу.

2. Координація взаємодії державних структур і ФФУ у створенні проектів реконструкції і капітального будівництва спортивних об'єктів та регулюванні матеріально-технічного забезпечення суб'єктів футболу.

Основна мета N 4. Оптимізація організаційної структури Професіональної футбольної ліги з метою забезпечення високої ефективності спортивної і фінансово-господарської діяльності у професіональному футболі.

Завдання:

1. Удосконалення організаційної структури і правового статусу професіонального футболу.

2. Підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності ПФЛ.

3. Розроблення комплексної системи підготовки резервів для ПФЛ.

Основна мета N 5. Створення єдиної системи дитячо-юнацького футболу.

Завдання:

1. Розроблення пропозицій і нормативно-правової бази для створення Дитячої футбольної асоціації.

2. Підготовка правових документів, що передбачають пріоритет держави у фінансуванні, розширенні матеріально-технічної бази і пільговому оподаткуванні дитячо-юнацького футболу.

3. Удосконалення системи підготовки дитячо-юнацьких тренерів.

4. Підвищення ефективності системи підготовки резервів.

5. Удосконалення системи підготовки збірних команд країни різних вікових категорій.

Основна мета N 6. Створення єдиної системи любительського футболу, здатної забезпечити залучення широких верств населення до занять фізкультурою і спортом, підготовку резервів для ПФЛ.

Завдання:

1. Реформування організаційних основ любительського футболу.

2. Удосконалення системи змагань любительських колективів.

3. Підвищення ефективності підготовки і вдосконалення кваліфікації тренерських кадрів для любительського футболу.

4. Поліпшення фінансового і матеріально-технічного забезпечення любительського футболу.

Основна мета N 7. Створення єдиної системи підготовки збірних команд з метою забезпечення досягнення високих результатів у міжнародних змаганнях.

Завдання:

1. Підвищення ефективності управління підготовкою збірних команд.

2. Сприяння реалізації заходів, спрямованих на поліпшення фінансового і матеріально-технічного забезпечення.

3. Здійснення комплексу заходів щодо підвищення ефективності НМЗ підготовки збірних команд.

4. Впровадження системи програмування підготовки збірних команд.

Основна мета N 8. Впровадження системи науково-методичного і медичного забезпечення, відповідної сучасним вимогам до управління тренувальною і змагальною діяльністю футболістів.

Завдання:

1. Створення системи науково-методичного забезпечення всіх структур і підрозділів футболу.

2. Підвищення ефективності медичного забезпечення підготовки футболістів.

Основна мета N 9. Істотне підвищення ефективності і якості роботи фахівців з футболу.

Завдання:

1. Розроблення нормативно-правових документів, що регламентують статус і професіональну діяльність тренерів.

2. Удосконалення програми підготовки і підвищення кваліфікації фахівців з футболу у технікумах, вищих навчальних закладах, Вищій школі тренерів, на курсах підвищення кваліфікації.

3. Впровадження системи ліцензування діяльності тренерів.

Основна мета N 10. Створення системи підготовки арбітрів, що забезпечує підвищення якості суддівства в змаганнях з футболу.

Завдання:

1. Удосконалення правових основ діяльності АФАУ.

2. Підвищення якості та ефективності науково-методичної роботи.

3. Підвищення ефективності підготовки і вдосконалення кваліфікації арбітрів.

Основна мета N 11. Підвищення ефективності системи проведення змагань з футболу.

Завдання:

1. Удосконалення документів, що регламентують організацію і проведення змагань.

2. Удосконалення організаційної структури проведення змагань.

Основна мета N 12. Сприяння розвиткові футзалу як важливого фактора оздоровлення різних верств населення і досягнення високих результатів у національних і міжнародних змаганнях.

Завдання:

1. Удосконалення управління і організаційної структури системи футзалу.

2. Поліпшення науково-методичного забезпечення.

Основна мета N 13. Сприяння розвитку жіночого футболу в Україні як соціального фактора підвищення активності жінок у суспільстві і досягнення високих спортивних результатів.

Завдання:

Удосконалення організаційно-правових і фінансово-економічних основ жіночого футболу.

Основна мета N 14. Сприяння фізичному розвиткові, зміцненню здоров'я, моральна і соціальна реабілітація, підтримка інвалідів через заняття футболом.

Завдання:

1. Удосконалення фінансово-економічної основи і управління футболом інвалідів.

2. Створення системи науково-методичного і медичного забезпечення.

Основна мета N 15. Сприяння всебічному розвитку футболу ветеранів в Україні, підвищенню його ролі у гармонійному розвитку особистості і пропаганді футболу, зміцненню здоров'я, соціальному захисту інтересів ветеранів, задоволенню потреб громадян середнього і старшого віку у заняттях футболом.

Завдання:

1. Забезпечення нормативно-правових основ розвитку футболу ветеранів.

2. Поліпшення матеріально-технічного забезпечення розвитку футболу ветеранів.

3. Забезпечення проведення регіональних, всеукраїнських і міжнародних змагань ветеранів.

Основна мета N 16. Підвищення ефективності інформаційного забезпечення.

Завдання:

1. Удосконалення управління інформаційним забезпеченням системи футболу.

2. Впровадження нових організаційних форм пропаганди футболу.

З метою реалізації Програми потрібно ввести в дію організаційний механізм, який передбачає поєднання традиційних форм управління з новими та спеціальні органи програмного регулювання. Ядром цього механізму мають бути програмні органи управління: керівник програми, робоча група при керівникові програми (науково-методичний центр) та координаційна рада, склад якої затверджується Кабінетом Міністрів України.

Після розгляду та узгодження Програми всіма заінтересованими сторонами та затвердження її Кабінетом Міністрів України, вона стає базовим документом розвитку футболу. Саме тому передбачені в ній заходи обов'язкові для виконання ФФУ, ПФЛ, ПФК та іншими суб'єктами футболу.

ФФУ з метою доведення завдань і заходів Програми до виконавців приймає розпорядження щодо проведення конкретних робіт згідно з Програмою, зокрема, визначаються відповідальні за виконання розділів Програми і основних напрямів розвитку футболу; розробляються необхідні доручення щодо підготовки пропозицій про вдосконалення внутрішньої організаційної структури ФФУ, РФ, ПФЛ (аналогічна робота повинна проводитися в РФ і ПФЛ).

Інформаційний супровід Програми з метою прийняття своєчасних рішень повинен здійснюватися засобами комп'ютерної мережі, до якої входять всі складові частини системи футболу: апарат ФФУ, ПФЛ, РФ, ПФК, навчальні заклади тощо. Це дасть можливість оперативно отримувати дані щодо результатів реалізації Програми, налагодження оперативного зворотнього зв'язку та своєчасного доведення до виконавців необхідних управлінських рішень.

Принциповою особливістю механізму реалізації Програми є забезпечення її розділів, завдань і заходів. Цього можна досягти за рахунок якісного добору складу координаційної ради, кожен член якої відповідає за визначений розділ (напрям) Програми, а також призначення осіб, відповідальних за певну ділянку роботи в апаратах ФФУ, РФ, ПФЛ.

Регулярні звіти про виконання Програми повинні розглядатися та обговорюватися на засіданнях Виконкому ФФУ та координаційної ради, семінарах та нарадах. Підсумки реалізації Програми обговорюються на конгресі ФФУ (Табл. 1).