Про затвердження клінічних протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю "Неврологія"

Симптоматична терапія не втратила своєї значимості і також використовується при лікуванні хворих на БАС. Вітамінотерапія, біогенні стимулятори рослинного та тваринного походження, анаболітичні гормони. При периферичному паралічі, при виразному бульбарному синдромі рекомендовано перевести на ШВЛ.

Зупинення швидко прогресуючих типів БАС, покращення самопочуття, зменшення неврологічного дефіциту, подовження терміну життя.

При підозрі на хворобу мотонейрону (БАС) діагностика та лікування проводяться одночасно і для чіткого встановлення цього діагнозу потрібно спостереження за хворими 2 тижні у стаціонарі, 2 тижні вдома на протязі 6 місяців.

Клінічний - поліпшення дихальної функції, зменшення бульбарних порушень, зменшення дефіциту маси тіла за допомогою інтерального харчування.

Соціально-психологічний - адаптація хворого і родичів.

Немає.

Основною умовою медичної допомоги є своєчасне призначення хворому ШВЛ в умовах реанімаційного відділення та організація інтерального харчування. При неможливості догляду родичами - подальше оформлення у хоспіс.

Своєчасне інтеральне харчування, продукти, збагачені білками та мікроелементами.

Немає.

Код МКХ-10: G43

Мігрень проявляється рецидивуючими приступами головного болю, який починається з лобно-скронево-очної області та розповсюджується на половину голови (гемікранія).

Етіологія: в основі захворювання - спадкова неповноцінність нейрогуморальної регуляції. Патогенез: судинні порушення, біохімічні зміни, пароксизмальний зрив центрального контролю болю та центральної нейроваскулярної регуляції, яка викликана різноманітними ендогенними та екзогенними впливами.

Варіанти клінічного перебігу мігрені: I. Мігрень без аури (проста форма) та II. Мігрень з аурою.

Діагностика та лікування у поліклініці надається лікарем-неврологом. Тривалість лікування в поліклініці складає від 1 до 7 днів. Лікування мігренозного статусу необхідно проводити у неврологічному стаціонарі. Тривалість лікування від 1 до 7 діб.

Ступінь наукової доказовості запропонованих медичних заходів - 1+ рівень (B).

1. Клінічний огляд;

2. Пульс;

3. Артеріальний тиск;

4. Температура тіла;

5. Аналіз крові клінічний;

6. Аналіз сечі клінічний;

7. Електроенцефалографія, реоенцефалографія;

8. Ультразвукова допплерографія магістральних судин голови та шиї;

9. КТ або МРТ головного мозку;

10. Консультація окуліста;

11. Консультація терапевта.

Профілактичне лікування мігрені проводиться за допомогою бета-адреноблокаторів, трициклічних антидепресантів, нестероїдних протизапальних препаратів, препаратів серотонінового ряду, антиепілептичних засобів.

Немедикаментозні методи лікування - фізіотерапевтичні процедури, гірудотерапія, рефлексотерапія, біологічний зворотний зв'язок, психотерапевтичні засоби.

Зменшення частоти, або припинення приступів, поліпшення загального стану.

Стаціонарне лікування при частих приступах та ускладненнях, тривалість амбулаторного спостереження і лікування визначається індивідуально.

Відсутність приступів.

Можливі побічні дії препаратів згідно їх фармакологічних властивостей.

Хворі не потребують диспансерного нагляду.

Обмеження споживання шоколаду, цитрусових, твердих сирів. Відмова від тютюнопаління, обмеження вживання алкоголю, газованих напитків.

Дозовані фізичні навантаження, режим сну та обмеження роботи за комп'ютером.

Код МКХ-10 - вегето-судинна дистонія - G90

Ознаки та критерії діагностики: поліетіологічне захворювання. Клінічні прояви обумовлені незбалансованістю функцій симпатичного та парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи, які проявляються різноманітною перманентною та пароксизмальною симптоматикою особливо при фізичному та емоційному навантаженні, нестійкість пульсу, артеріального тиску, підвищення температури тіла, цефалгії, кардіалгії, емоційна лабільність, ортостатичні реакції, панічні розлади.

Хворі на вазомоторну дистонію підлягають обстеженню та лікуванню у амбулаторно-поліклінічних установах. У поліклініці хворому надає медичну допомогу невролог, сімейний лікар, терапевт. Середня тривалість лікування захворювання у поліклініці складає від 3 до 12 днів. Хворі з частими пароксизмальними станами підлягають обстеженню та лікуванню в умовах неврологічного стаціонару. Середня тривалість лікування хворого у стаціонарі складає 3-5 днів.

Ступінь наукової доказовості запропонованих медичних заходів - 2+ рівень (C).

1. Огляд невролога (збір скарг, анамнезу).

2. Огляд суміжних спеціалістів (терапевта, кардіолога, ендокринолога, отоларинголога, окуліста).

3. Вимірювання АТ.

4. Лабораторні дослідження.

5. Електрокардіографія.

6. Електроенцефалографія.

7. Ехоенцефалографія.

8. Ехокардіографія (за показаннями).

Седативні, вегетотропні тонізуючі (адаптогени), альфа та бета-адреноблокатори, гіпотензивні препарати, салуретики, антидепресанти, ноотропи, венотоніки, вітамінотерапія, антипароксизмальні препарати.

Немедикаментозні методи лікування (фізіотерапевтичне лікування, рефлексотерапія, масах, психотерапія, лікувальна фізкультура, дозовані фізичні навантаження).

Зменшення вираженості скарг хворого, поліпшення стану, одужання.

Госпіталізація потребується лише в окремих випадках. Перебування в спеціалізованому стаціонарі обмежується терміном, необхідним для досягнення мети етапу активної терапії.

Нормалізація стану, АТ та ЧСС, підвищення толерантності до фізичних та емоційних навантажень.

Можливі побічні дії препаратів, згідно їх фармакологічних властивостей.

Хворі не потребують диспансерного нагляду. Можливе санаторно-курортне лікування.

Дієтичні обмеження енергетичної цінності їжі при зайвій вазі, обмеження споживання солі при підйомах АТ.

Не рекомендується перебування під прямими сонячними променями, переохолодження та перегрівання. Показана нормалізація режиму праці та відпочинку, сну (відмовитись від роботи у нічні години), доцільно виключення стресових ситуацій, відмова від тютюнопаління, обмежене вживання алкоголю.

Код МКХ-10: віддалені наслідки черепно-мозкової травми - T90 Ознаки та критерії діагностики

Черепно-мозкова травм (ЧМТ) - це важлива медико-соціальна проблема. Останні роки в Україні частота поширеності хворих з ЧМТ зростає і на сьогодні стає 4-4,2 на 100 тис. населення. У 50-80% або у 2-х з 3-х постраждалих формуються віддалені наслідки закритих черепно-мозкових травм (ВНЗЧМТ), що протікають з частими станами декомпенсації з тимчасовою непрацездатністю, нерідко (11-12% постраждалих) мають стійку інвалідізацію.

Варіанти ВНЗЧМТ можна розподілити на 2 категорії: а) порушення, що мають чітко окреслену нейроморфологічну основу - це церебральні лептоменінгіти, атрофії, кісти, гематоми. Дана категорія хворих знаходиться під наглядом нейрохірургів та неврологів;

б) порушення, нейроморфологічна основа яких не має локально осередкового характеру - у цієї категорії хворих визначаються різного ступеня вираженості клінічні синдроми у сполученні з різними неврологічними, неврозоподібними, психопатологічними та соматичними порушеннями.

Серед клінічних проявів захворювання вирізняються домінуючі клінічні синдроми: лікворно-гіпертензійний, лікворно-гіпотензіонний, вестибулярний, астенічний, епілептичний, гіпоталамічний, підкорковий синдроми, цереброваскулярні порушення.

Усі хворі з віддаленими наслідками ЧМТ підлягають лікуванню та обстеженню у неврологічних кабінетах поліклінік або неврологічних відділеннях обласних, міських та центральних районних лікарень залежно від тяжкості стану. Середня тривалість лікування захворювання у поліклініці складає від 3 до 12 днів. У поліклініці та у стаціонарі хворому надає медичну допомогу невролог, а лікування проводиться у стаціонарі неврологічного або нейрохірургічного профілю. Середня тривалість лікування захворювання у стаціонарі залежить від стану хворого - від 7 до 12 днів.

Ступінь - наукової доказовості запропонованих медичних заходів - 2++ (B) рівень.

1. Огляд невролога;

2. Огляд нейрохірурга;

3. Консультація окуліста;

4. Огляд терапевта;

5. Рентгенографія черепа;

6. КТ або МРТ головного мозку;

7. Електроенцефалографія;

8. Ехоенцефалографія;

9. Лабораторні дослідження;

10. Ультразвукова допплерографія судин головного мозку (за показаннями);

11. Електрокардіографія;

12. Ангіографія судин головного мозку (за показанням).

В залежності від клінічних проявів захворювання, призначають лікарські засоби, які спрямовані на зменшення вираженості неврологічних синдромів:

1. препарати для лікування лікворно-гіпертензійного синдрому - манніт, діуретики, венотоніки;

2. препарати для лікування головного болю - анальгетики, спазмолітики;

3. препарати для лікування вегето-судинних дисфункцій - вегетотропні препарати, альфа- та бета-адреноблокатори;

4. препарати для лікування астенічного та депресивного синдромів - транквілізатори, ноотропи, препарати фосфору, антидепресанти;

5. препарати для лікування церебросудинних порушень - венотоніки; вазоактивні препарати;

6. препарати для покращення вестибулярної функції;

7. препарати для лікування пароксизмальних станів та судом - протиепілептичні засоби;

8. препарати для лікування підкоркового синдрому - холінолітики, агоністи дофаміна;

9. симптоматична терапія.

Немедикаментозні методи (фізіотерапевтичне лікування, голкорефлексотерапія, лазеротерапія, масаж).

Покращення самопочуття. Стабілізування об'єктивного та суб'єктивного станів, зменшення проявів неврологічного дефіциту, зменшення інвалідизації. Відсутність хронізації процесу, зменшення проявів або зникнення ознак лікворної гіпертензії, церебрального арахноїдиту та пароксизмальних станів, астенічного, вестибуло-атактичного синдромів.

У спеціалізованому стаціонарі термін перебування повинен бути максимально коротким до досягнення мети етапу активної терапії.

1. Клінічний:

а) зменшення або зникнення клініко-неврологічної симптоматики та покращення самопочуття протягом 1-2 тижнів.

б) Відсутність ускладнень у вигляді формування стійкої лікворно-гіпертензійної, підкоркової симптоматики та пароксизмальних станів протягом 6 місяців.

в) Стійка редукція лікворно-гіпотензіонного, вестибулярного, астенічного, гіпоталамічного синдромів; цереброваскулярних порушень.

2. Соціальний - повне відновлення працездатності протягом від 2 тижнів до 3 місяців.

Можливі побічні дії препаратів згідно їх фармакологічних властивостей.

Основною умовою успіху є вживання всіх заходів щодо чіткого дотримання терапевтичного режиму.

Дотримування режиму сну, відпочинку. При епілептичному синдромі - заборонена робота на висоті, біля рухомих механізмів, на транспорті.

Санаторно-курортне лікування.

Не зловживати алкоголем, тютюнопалінням. Дієтичні обмеження та лікувальна фізкультура при збільшенні ваги.

Амбулаторно; при наявності надмірного, тривалого стійкого больового синдрому медична допомога повинна надаватися у неврологічних або спеціалізованих вертеброневрологічних відділеннях стаціонарів; з урахуванням того, що дорсалгія має поліфакторну етіологію, може бути проявом соматичного, ортопедичного, ревматологічного захворювання, у випадках виявлення такої патології при проведенні диференційно-діагностичних заходів, подальше надання медичної допомоги доцільно проводити у спеціалізованих закладах (ревматологічних, ортопедичних та інших).

1. Клініко-неврологічне, вертеброневрологічне обстеження з елементами ортопедичної діагностики

2. Клінічні аналізи крові та сечі, біохімічні, імунологічні дослідження

3. Рентгенологічне обстеження хребта

4. Магнітно-резонансна томографія хребта

5. Консультації лікарів-спеціалістів (ревматолога, ортопеда, уролога гінеколога та ін.)

1. Створення умов, що повинні сприяти зниженню інтенсивності больових проявів, зменшенню навантаження на структури опорно-рухової системи (ортопедичний режим, ортези та ін.)

2. Медикаментозне лікування

Основні класи препаратів:

- нестероїдні протизапальні засоби

- анальгетики

- міорелаксанти

- антипароксизмальні

- транквілізатори

- антидепресанти

- препарати з хондропротекторною дією

- препарати, що покращують мікроциркуляцію, регіонарну та центральну гемодинаміку, зменшують венозний застій та гідротацію тканин

- препарати з метаболічною дією

3. Медикаментозні блокади (епідуральні сакральні, корінцеві селективні та інші) з ГКС пролонгованої дії та місцевим анестетиком

4. Фізіотерапія

5. Рефлексотерапія

6. Мануальна терапія, ЛФК

Зменшення або зникнення больового синдрому, корінцевих проявів, збільшення обсягу рухів в ураженому відділі хребта. Покращення самопочуття. Клінічне одужання або поліпшення.

Тривалість лікування залежить від ступеню виразності і характеру больового синдрому. Термін перебування у спеціалізованому стаціонарі повинен бути максимально коротким до досягнення мети етапу активної терапії. При лікуванні в амбулаторних умовах лікування повинно проводитись на протязі всього періоду тимчасової непрацездатності.

Хронізація больового синдрому - переключення типу перебігу з гострого короткочасного на хронічний тривалий. Може бути обумовлена агресивністю патологічного процесу, що викликає біль, недостатньою корекцією факторів патогенезу болю, індивідуальними, насамперед психологічними, особливостями хворого. Потребує поглиблення диференційної діагностики та, в деяких випадках, зміни доктрини лікування.

Можливі побічні дії, пов'язані із застосуванням нестероїдних протизапальних засобів.

Гастроінтестінальні порушення (гастралгія, диспепсія, у окремих випадках утворення ерозій та кровотеча). Зменшити ризик цих ускладнень дозволяє застосування у лікуванні ЦОГ-2-селективних нестероїдних протизапальних засобів, призначення антацидів, інгібіторів протонної помпи, особливо у хворих з гастроінтестінальними порушеннями у анамнезі. У випадку виникнення порушень - припинення терапії нестероїдним протизапальним засобом, при необхідності - надання спеціалізованої допомоги.

Кардіоцереброваскулярні порушення (потенціювання розвитку артеріальної гіпертензії, підвищення ризику тромботичних ускладнень, інфаркту міокарду). Слід обмежити застосування нестероїдних протизапальних засобів у хворих похилого віку з підтвердженою кардіоцеребральною патологією, кардіоваскулярними та цереброваскулярними епізодами у анамнезі. Доцільно застосовування препаратів дезагригантів.

Можливі побічні дії, пов'язані із застосуванням антидепресантів та транквілізаторів.

Холінергічний синдром (сухість у роті, порушення зору, когнітивні розлади), перш за все, при використанні трициклічних антидепресантів - відміна трициклічного антидепресанту і його заміна селективним інгібітором зворотнього захоплення серотоніну або антидепресантом подвійного спектру дії.

Надмірна седація - зменшення дози антидепресанту, що викликав седацію із подальшим переключенням на інший антидепресант без седативної дії.

Ортостатична гіпотензія - необхідно повідомити пацієнта про небезпеку, яка пов'язана із цим станом, і зменшити дозу антидепресанту.

Серцево-судинні розлади (порушення серцевої провідності та ортостатична гіпотензія) - контроль ЕКГ і при збільшенні QT до > 400 мсек (якщо використовувався трициклічний антидепресант, його слід замінити антидепресантом іншої групи).

Можливі побічні дії, пов'язані із застосуванням ПСС при медикаментозних блокадах.

При неправильному застосуванні може виникнути комплекс ускладнень ГКС-терапії. Не слід порушувати (скорочувати) термін між блокадами, котрий при застосуванні ГКС пролонгованої дії складає не менше 2 тижнів. При застосуванні блокад слід ураховувати протипоказання для ГКС-терапії.

Основною умовою успіху є вживання всіх заходів щодо чіткого дотримання терапевтичного режиму. У разі виявлення патології, що є причиною больового синдрому - надання медичної допомоги фахівцями з ревматології, ортопедії, остеології, терапії та інших галузей. Комплексна реабілітація хворих та створення умов, щодо профілактики виникнення епізодів болю у подальшому.

Дієтичні обмеження та лікувальна фізкультура при збільшенні ваги.

Раціональне працевлаштування при дорсалгіях з тривалим перебігом, частими епізодами болю. Комплекс заходів, спрямованих на зміцнення м'язової системи спини та шиї (ЛФК, заняття у тренажерному залі, плавання та інше).

Медична допомога хворим на Герпетичний енцефаліт Код МКХ-10: G05.1

Хворий на герпетичний енцефаліт повинен бути негайно госпіталізований у нейрореанімаційне відділення, або у палату інтенсивної терапії неврологічного відділення.

1. Клініко-неврологічне дослідження.

2. Лабораторні методи: загальні аналізи крові та сечі, біохімічні дослідження стану печінки та нирок, коагулограма, дослідження цереброспінальної рідини з подальшим вірусологічним та бактеріологічним контролем.

3. Нейровізуалізаційні методи: МРТ або КТ головного мозку.

4. Консультації при потребі інших спеціалістів.

Навіть при підозрі на герпетичний енцефаліт повинна бути призначена противірусна терапія, що попередить утворення некрозів в головному мозку та зменшить вірогідність летального кінцю або стійкого резідуального дефекту. Тільки при лабораторному виключенні гернетичної природи захворювання противірусну терапію припиняють.

Препаратом вибору є ацикловір (зовіракс), який призначають в дозі 12,5 мг/кг ваги тіла кожні 8 годин на 200 мл фізіологічному розчині внутрішньовенне крапельно. Час уведення препарату повинен бути не менше години, щоб попередити його преціпітацію у ниркових канальцях. Тривалість лікування, в залежності від стану хворого, становить від 14 до 21 днів. Подальший курс противірусной терапії може бути призначений у вигляді перорального прийому препаратів ацикловіру до 3000-4000 мг на добу протягом 10 днів. По завершенні курсу терапії інколи проводять контрольне вірусологічне дослідження ліквору, але більш інформативним є вірусологічний контроль через 3-4 тижні від завершення курсу.

Ниркова недостатність - найбільш поширене і загрозливе ускладнення терапії ацикловіром. Уведення препарату здійснюється під постійним контролем рівня сечовини та креатинину в крові. Хворий повинен вживати не менше 1,5-2 літрів рідини на добу. При явищах ниркової недостатності дозу препарату зменшують.

Диспесичні та диспептичні явища усувають шляхом призначення церукалу, мотіліуму, ферментних та адсорбуючих препаратів.

При дерматиті або флебіті в місті уведення препарату призначають десенсебілізуючу, протизапальну, антиагрегантну терапію.

Для запобігання пригнічення кісткового кровотворення та порушення функції печінки проводять контрольні аналізи крові та печінкові проби.

Нечастим ускладненням уведення препарату є епілептичні напади, при яких призначають антиелілептичні засоби під контролем ЕЕГ.

Призначається терапія, що направлена на підтримання функцій дихання та серцево-судинної діяльності, водно-електролітного балансу, профілактику та лікування вторинних бактеріальних та трофічних порушень (аспіраційної пневмонії, пролежнів, сечових інфекцій, тромбозу глибоких вен гомілки). Для зменшення внутрішньочерепної гіпертензії призначають осмодіуретики. При необхідності проводять комплекс реанімаційних заходів. Доцільність призначення глюкокортикоідної терапії сумнівна.

Наслідки енцефаліту проявляються у вигляді амнезії, афазії, деменції, змін особистості; епілепсії, стійких парезів. Важливе значення має реабілітаційна. терапія, яка складається із медикаментозної (метаболичні, судинні препарати, ноотропи, антипарксмзмальні засоби) терапії, лікувальної гімнастики та фізіотерапевтичних заходів, психологичної допомоги хворим.

1. Клінічний - ступінь регресу психо-неврологічної симптоматики.

2. Нейровізуалізаційний - ступень зменшення зони ураження головного мозку.

3. Комплексна оцінка якості життя пацієнта.

Термін перебування у спеціалізованому стаціонарі обумовлений станом хворого, ступенем розладу життєво важливих систем організму та виразністю резидуальних явищ.

Визначаються індивідуально з урахуванням досягнутого рівня регресу неврологічної та, у деяких випадках, психіатричної симптоматики.

Медична допомога хворим на арахноїдит

Код МКХ-10: G03,9

Хворий на гострий арахахноїдит, або при загостренні хронічного арахноїдиту повинен бути госпіталізований в стаціонар. Хворі з хронічними формами можуть отримати медичну допомогу в амбулаторних умовах.

1. Клініко-неврологічне дослідження.

2. Інструментальні методи дослідження; пнеівмонцефалографія, рентгенографія черепа, при необхідності з укладками по Шюлеру, Стенверсу, ЕХО-ЕГ, ЕЕГ з функційними навантаженнями, РЕГ.

3. Лабораторні методи: загальні аналізи крові та сечі, дослідження цереброспінальної рідини з подальшим вірусологічним та бактеріологічним контролем, при необхідності бактеріологічне дослідження виділяємого з вуха.

4. Отоневрологічне дослідження.

5. Консультація офтальмолога, з дослідженням полей зору, очного дна.

6. Консультації при потребі інших спеціалістів

Недиференційована терапія. Протизапальні засоби; НПВП (діклофенак натрію, німесулід, целікоксіб у терапевтичних дозах), ГКС (преднізолон у добовій дозі 50-60 мг зі зниженням дози по досягненні терапевтичного ефекту). При призначенні цих засобів уточнюють у пацієнта "виразковий" анамнез. Для запобігання побічних гастритичних явищ призначують блокатори протонної помпи, блокатори H2 гістамінових рецепторів. Для запобігання електролітним порушенням при призначенні ГКС призначають K-зберігаючі діуретики, електроліти. Також призначають десенсебілізуючі засоби - блокатори H1 гістамінових рецепторів - кларітин, задітен, лоратідик. У якості розсмоктуючої терапії використовують лідазу. Показана дегідратаційна терапія: фуросемід 40 мг на добу, діакарб 0,25-0,5 мг на добу в залежності від ступеню виразності лікворно-гіпертензійного синдрому. Паралельно з діуретикам призначають препарати, що містять електроліти - аспаркам, панангін. При епелептичних нападах, показані антиепелептичні засоби - фінлепсин, депакіп, ламіктал та ін. Також використовують транквілізатори - гідазенам 0,02-0,05 2-3 рази на добу, антидепресанти - ципраміл, ципралекс 0,02 на добу, снодійні з діагностичною, так і з лікувальною метою використовують ПЕГ.

Диференційована терапія: якщо можливо усунення вогнища інфекції - ото- або риногенного процессу, захворювань гайморових синусів, носоглотки; видалення міндалин при хронічному, часто рецидивуючому тонзиліті. Призначення антибіотиків широкого спектра дії, визначення чутливості флори до антибіотиків. При визначенні збудника вірусної етіології - призначення противірусної терапії в залежності від виду вірусу - препарати ацикловіру - гевіран 800 мг 5 разів на добу, валацикловіру - вальтрексу 1000 мг 3 рази на добу, ганацикловіру.

При проведенні диференційованої терапії можливі алергічні реакції на препарати, яких можна уникнути, перевіряючи індивідуальну переносність антибактеріальних засобів внутрішньошкіряними пробами.

При індивідуальній нестерпності противірусного препарату зменшують його дозу або замінюють іншим засобом.

При проведенні тривалого курсу антибіотикотерапії передують дисбактеріоз призначенням протигрибкових препаратів, пробіотиків.

При проведенні противірусної терапії стежать за кліренсом креатиніну в крові.

Хронічний арахноїдит або залишкові явища гострого арахноїдиту можуть проявлятися у вигляді порушень полей зору епілептичними та вегето-вісцеральними нападами, головним болем, загальною втомлюваністю, зниженням працездатності. Хворі на хронічні форми арахноїдитів потребують періодичних курсів дегідратаційної, судинної, метаболічної, заспокійливої терапії, при необхідності тривалого прийому антипароксизмальних засобів, періодичного контролю ЕЕГ, РЕГ, ЕХО-ЕГ.

1. Клінічний - ступінь регресу неврологічної симптоматики.

2. Електрофізіологічні параметри.

3. Комплексна оцінка якості життя пацієнта.

Термін перебування у спеціалізованому стаціонарі обумовлений станом хворого, можливістю якомога швидше усунути вогнище інфекції.

Визначаються індивідуально з урахуванням досягнутого рівня регресу неврологічної симптоматики.

Медична допомога хворим на менінгіт

Код МКХ-10: G00-G03

Хворий на гострий менінгіт повинен лікуватися в реанімаційному відділенні або палаті інтенсивної терапії інспекційної лікарні.

1. Клініко-неврологічне дослідження.

2. Лабораторні методи: загальні аналізи крові та сечі, біохімічні дослідження стану печінки та нирок, коагулограма. Одним з основних методів діагностики менінгіту є дослідження ліквору, який складається з: візуальної оцінки ліквору, оцінки тиску ліквору, оцінки цитозу, вмісту глюкози та білку, оцінки мазків, пофарбованих по Граму та Кеньону. Для швидкої ідентифікації збудника використовуються наступні тести: ДНК-діагностика методом полімеразної ланцюгової реакції, імуно-сорбентний тест, ензіморадіоізотопні дослідження.

3. Нейровізуалізаційні методи при наявності вогнищевої симптоматики: МРТ або КТ головного мозку.

4. Консультації при потребі інших спеціалістів.

Навіть при підозрі на герпетичний енцефаліт повинна бути призначена противірусна терапія, що попередить утворення некрозів в головному мозку та зменшить вірогідність летального кінцю або стійкого резідуального дефекту. Тільки при лабораторному виключенні герпетичної природи захворювання противірусну терапію припиняють.

Препаратом вибору є ацикловір (зовіракс), який призначають в дозі 12,5 мг/кг ваги тіла кожні 8 годин на 200 мл фізіологічному розчині внутрішньовенне крапельно. Час уведення препарату повинен бути не менш години; щоб попередити його преципітацію у ниркових канальцях. Тривалість лікування в залежності від стану хворого становить від 14 до 21 днів. Подальший курс противірусной терапії може бути призначений у вигляді нерорального прийому препаратів ацикловіру до 3000-4000 мг на добу протягом 10 днів. По завершенні курсу терапії інколи проводять контрольне вірусологічне дослідження ліквору, але більш інформативним є вірусологічний контроль через 3-4 тижні від завершення курсу.

Ниркова недостатність - найбільш поширене і загрозливе ускладнення терапії ацикловіром. Уведення препарату здійснюється під постійним контролем рівня сечовини та креатініну в крові. Хворий повинен вживати не менше 1,5-2 літрів рідини на добу. При явищах ниркової недостатності дозу препарату зменшують.

Диспесичні та диспептичні явища усувають шляхом призначення церукалу, мотіліуму, ферментних та адсорбуючих препаратів.

При дерматиті або флебіті в місті уведення препарату призначують десенсебілізуючу, протизапальну, антиагрегантну терапію.

Для запобігання пригнічення кісткового кровотворення та порушення функції печінки проводять контрольні аналізи крові та печінкові проби.

Нечастим ускладненням уведення препарату є епілептичні напади, при яких призначають антиепілептичні засоби під контролем ЕЕГ.

Призначається терапія, що направлена на підтримання функцій дихання та серцево-судинної діяльності, водно-електролітного балансу, профілактику та лікування вторинних бактеріальних та трофічних порушень (аспіраційної пневмонії, пролежнів, сечових інфекцій, тромбозу глибоких вен гомілки). Для зменшення внутрішньочерепної гіпертензії призначують осмодіуретики. При необхідності проводять комплекс реанімаційних заходів. Доцільність призначення глюкокортикоідної терапії сумнівна.

Наслідки енцефаліту проявляються у вигляді амнезії, афазії, деменції, змін особистості, епілепсії, стійких парезів. Важливе значення має реабілітаційна терапія, яка складається із медикаментозної (метаболичні, судинні препарати, ноотропи, антипарксизмальні засоби) терапії, лікувальної гімнастики та фізіотерапевтичних заходів, психологічної допомоги хворим.

1. Клінічний - ступінь регресу психо-неврологічної симптоматики.

2. Нейровізуліаційний - ступень зменшення зони ураження головного мозку.

3. Комплексна оцінка якості життя пацієнта.

Термін перебування у спеціалізованому стаціонарі обумовлений станом хворого, ступенем розладу життєво важливих систем організму та виразністю резидуальних явищ.

Визначаються індивідуально з урахуванням досягнутого рівня регресу неврологічної та, у деяких випадках, психіатричної симптоматики.