L50.5. Холінергічна кропив'янка
L50.6. Контактна кропив'янка
L50.8. Інша кропив'янка
L50.9. Кропив'янка неуточнена
T78.3. Ангіоневротичний набряк (набряк Квінке)
Кропив'янка (urticaria) - це захворювання, яке характеризується появою на шкірі пухирців досить чітко контурованих або сверблячих плям, папул розміром від кількох міліметрів до десяти і більше сантиметрів. Висип з'являється швидко, елементи можуть зливатися і поширюватися на всю поверхню тіла.
Ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) вважають одним із варіантів кропив'янки, в основі якого лежать такі ж самі патофізіологічні механізми, як і у разі кропив'янки, але патологічний процес поширюється глибше на дерму або підшкірну основу.
Основний клінічний прояв ангіоневротичного набряку - обмежений набряк певної ділянки тіла. Найчастіше він локалізується в ділянці голови (лице, слизова оболонка ротової порожнини, губи, язик та ін.), шиї, кистей рук, стоп, зовнішніх статевих органів. Шкіра на місці набряку незмінена. Хворі скаржаться на печію і дискомфорт, рідше - на свербіння.
Класифікація кропив'янки (S. Fineman, 1984)
Імунна кропив'янка (типи I, II, III).
Анафілактоїдна кропив'янка:
а) природжений ангіоневротичний набряк
б) хімічні лібератори медіаторів
в) підвищена чутливість до гістаміну.
Фізична кропив'янка:
холодова
теплова
вібраційна
холінергічна
сонячна
від механічного стискання
аквагенна.
Змішана група:
а) папульозна кропив'янка
б) пігментна кропив'янка
в) мастоцитоз системний
г) кропив'янка, як прояв системних захворювань сполучної тканини, деяких пухлин, ендокринних порушень.
д) ідіопатична.
е) психогенна.
За перебігом кропив'янку поділяють на гостру і хронічну. До гострої форми відносять кропив'янку і ангіоневротичний набряк, які тривають не більше 6 тижнів. Якщо ознаки хвороби утримуються довше, то говорять про хронічний перебіг захворювання.
По важкості перебігу кропив'янку поділяють на легку, середньої важкості та тяжку.
Особливості патогенезу кропив'янки у дітей
Алергічна кропив'янка спричиняється дією алергенів. В основі її патогенезу лежать I-III типи імунопатологічних реакцій, але провідна роль належить реагіновому механізму. Найчастіше алергічна кропив'янка зумовлена лікарськими засобами, харчовими та інсектними алергенами.
Псевдоалергічна кропив'янка характеризується різними етіологічними факторами і механізмами розвитку. В основі патогенезу цього варіанту захворювання лежать ліберація гістаміну, активація комплементу і калікреїн-кінінової системи, тощо.
Етіологічними чинниками найчастіше є:
- лікарські препарати (антибіотики, рентгеноконтрастні речовини, білкові препарати), тощо;
- харчові продукти;
- фізичні фактори (натискання, вібрація, сонячне опромінення, тепло, холод, тощо).
У патогенезі псевдоалергічного варіанту кропив'янки важливу роль відіграє патологія травневого каналу, яка реєструється практично у всіх хворих. Найчастіше спостерігаються ураження гепатобіліарної системи.
L50.0. Алергічна кропив'янка - захворювання алергічного генезу, основним клінічним симптомом якого є уртикарна висипка на шкірі. Висип характеризується значною сверблячкою та повною зворотністю. В основі її патогенезу лежать імунопатологічні реакції, але провідна роль належить реагіновому механізму. У цієї категорії хворих кропив'янка часто поєднується з респіраторними проявами.
L50.1. Ідіопатична кропив'янка - захворювання невідомого генезу, з появою характерних уртикарних елементів на шкірі. За перебігом поділяють на гостру і хронічну (більше 6 тижнів). Висип характеризується значною сверблячкою та повною зворотністю елементів, часто торпідністю до стандартної протиалергічної терапії. Діагноз ідіопатичної кропив'янки ставиться тоді, коли незважаючи на всебічні і багаторазові дослідження причину захворювання виявити не вдається. На сьогодні отримані докази аутоімунної природи деяких варіантів хронічної рецидивної кропив'янки. В багатьох випадках причинне значення можуть мати саліцилати, які містяться в природних продуктах харчування, а також хімічні додатки: нітрити, бензоати, барвники. Окремо виділяють спадковий варіант захворювання, який характеризується хронічним рецидивним ангіоневротичним набряком без кропив'янки. В основі його лежить природжений дефіцит інгібітора першого компонента комплементу (СІ-ІНГ).
L50.2. Кропив'янка в наслідок дії низької та високої температури. Характеризується виникненням уртикарних елементів після дії холодового та теплового фактору, або фактору випромінювання. Може носити як локалізований так і генералізований характер. Висип сверблячий має повну зворотність, часто поєднується з ангіоневротичним набряком Квінке.
L50.3. Дерматографічна кропив'янка. Захворювання при якому виникають лінійні уртикарні елементи та гіперемія шкіри як наслідок її механічного подразнення. Характерна локалізація в місцях тривалого тиску предметів одягу та шкіряних складках. Ознаки захворювання можуть розвинутись негайно або протягом 4-6 годин. У період загострення можуть спростерігатись системні реакції.
L50.4. Вібраційна кропив'янка. Виникає під впливом механічної вібрації. У дітей зустрічається рідко.
L50.5. Холінергічна кропив'янка. Розвивається після різноманітних впливів на організм, які призводять до підвищення температури тіла (гарячі ванни, душ, енергійні фізичні вправи). Висип у вигляді дрібних (1-2 мм) уртикарних елементів локалізується, як правило, на тулубі, відзначається сильним свербінням. Елементи блідо-рожевого кольору обмежені широким кільцем яскравої еритеми.
L50.6. Контактна кропив'янка. Розвиток захворювання обумовлений тісним контактом шкіри або слизових оболонок з рядом біологічних, фармакологічних та інших алергенів.
L50.8. Інша кропив'янка. Сонячна кропив'янка - рідка форма кропив'янки при якій висип виникає через декілька хвилин після ультрафіолетового опромінення, у випадку фіксованої сонячної кропив'янки висип з'являється на тих самих ділянках шкіри навіть у разі опромінювання всього тіла. Захворювання пов'язано з генетичним дефектом порфірина у хворих з еритропоетичною порфірією. Цей дефект призводить до активації системи комплементу. Системні реакції рідкі. Аквагенна кропив'янка - рідке захворювання, при якому висип виникає тільки при контакті з водою будь-якої температури.
Діагностика
Діагноз кропив'янки встановлюють на підставі типової клініки захворювання, а саме появі типового висипу, який супроводжується свербінням і має повну зворотність елементів.
Обстеження
I. Обов'язкові лабораторні обстеження.
клінічний аналіз крові
загальний аналіз сечі
біохімічний аналіз крові (загальний білок, білірубін загальний і його фракції, АЛТ, АСТ, глюкоза крові, креатинін, сечова кислота)
RW, ВІЛ
копрограма
Даний обсяг обов'язкового обстеження достатній для хворих з алергічною, контактною, вібраційною, температурною формами кропив'янки. При неуточненій ідіопатичній, дерматографічній кропив'янці рекомендовано додати до переліку обов'язкових наступні види обстежень:
Ревматологічні проби (антинуклеарний фактор, антитіла до ДНК, СРП, кріопреципітіни)
Бактеріологічні дослідження (фекалій, матеріали зі слизових ротоглотки)
Копроовоцистоскопія
Диференційоване виявлення антитіл до токсокари, ехінокока, опісторхіса, трихінели чи/та інших паразитів, враховуючи крайову патологію.
Алергологічне обстеження
алергологічний анамнез (враховуючи фармакологічний і харчовий)
Prick та скарифікаційні шкірні тести з атопічними алергенами та внутрішньошкірні тести з інфекційними алергенами. Проводяться хворим поза загостренням кропив'янки, прийому антигістамінних засобів та глюкокортикосрероїдів (ГКС).
Обов'язкові інструментальні дослідження
Велоергометрія для виключення холінергічної кропив'янки.
При ідіопатичній, неуточненій, дерматографічній кропив'янці, з метою пошука функціональних та органічних порушень, проводяться наступні інструментальні дослідження: УЗД, ЕГДС, ЕКГ.
Додаткові інструментальні дослідження.
Рентгенографія органів грудної клітини та додаткових пазух носа.
Консультації спеціалістів
Алерголог (обов'язково)
При ідіопатичній, неуточненій, дерматографічній кропив'янці проводяться додаткові консультації спеціалістів: гінеколога, ревматолога, стоматолога, отоларинголога, паразитолога, ендокринолога та інших за показаннями.
Додаткові інструментальні та лабораторні дослідження призначаються за рекомендаціями консультантів. Це пов'язано з тим, що уртикарна реакція може бути симптомом різних захворювань, зокрема аутоімунних, паразитарних, онкологічних, чи наслідком функціональних порушень в діяльності ШКТ, хронічних запальних захворювань.
Лікування
Рекомендована гіпоалергенна дієта з виключенням причинно-значущих харчових алергенів та продуктів гістаміно-лібераторів, а також елімінаційні заходи (усунення контактів з домашнім пилом, пилковими алергенами, ліками). Обов'язковою умовою успішного лікування кропив'янки є санація хронічних вогнищ інфекцій в організмі. Обсяг фармакотерапії визначається ступенем тяжкості загострення кропив'янки.
Лікування загострення захворювання
Легкий перебіг
Проведення елімінаційних заходів
Антигістамінні препарати другого та третього покоління. Тривалість прийому до 1 міс.
Кетотифен 0,001 г 2 рази на добу протягом 3 міс.
Не потребує застосування ГКС.
Перебіг середньої важкості
Антигістамінні препарати першого покоління парентерально: тавегіл 0,1% 2 мл в/м чи в/в на фізіологічному розчині чи супрастін 2,5% протягом 2-3 днів.
При відсутності ефекту - ГКС системної дії: преднізолон 1-2-3-5 мг/кг чи дексаметазон в відповідній дозі в/м чи в/в.
Потім антигістамінні засоби другого та третього покоління Тривалість прийому до 1 міс.
Антигістамінні препарати зі стабілізуючою дією на мембрани базофілів: кетотифен 0,001 г 2 рази на добу протягом 3 міс.
Важкий перебіг
Проведення елімінаційних заходів
Антигістамінні препарати першого покоління парентерально: тавегіл 0,1% в/м чи в/в на фізіологічному розчині чи супрастін 2,5% протягом 5-7 днів.
При відсутності ефекту - ГКС системної дії: преднізолон у дозі 1-2-3-5 мг/кг або дексаметазон у відповідній дозі в/м чи в/в.
За показаннями проведення дезінтоксикаційної терапії: гемодез в/в крапельно, 3-4 введення протягом 3-4 діб.
Можливий прийом антигістамінних препаратів зі стабілізуючою дією на мембрани базофілів: кетотифен 0,001 г 2 рази на добу протягом 3 міс.
Основні принципи терапії хронічної кропив'янки
Лікування хронічної рецидивної кропив'янки визначається етіологічними факторами, патогенетичними механізмами і фазою захворювання. Терапія загострення хронічної рецидивної кропив'янки принципово не відрізняється від ведення гострої кропив'янки.
Пріоритетною у разі хронічної кропив'янки є превентивна терапія, мета якої - профілактика рецидивів.
При лікуванні хронічної рецидивної кропив'янки особливо ефективною є етіотропна терапія, спрямована на усунення контакту з факторами, які спричиняють кропив'янку. Це можуть бути алергени різного походження, лікарські засоби, харчові додатки, хімічні речовини і різноманітні фізичні фактори. Причиною розвитку кропив'янки іноді є хронічна інфекція, саме тому санація її вогнищ, дегельмінтизація хворого і членів його сім'ї є надзвичайно важливими.
Псевдоалергічна кропив'янка нерідко буває проявом загострення багатьох соматичних захворювань, особливо гастроентерологічного профілю, тому етіотропна терапія повинна бути спрямована на лікування основного захворювання і запобігання його загострень.
Тривалість стаціонарного лікування складає 18-20 діб. Подальша лікувальна тактика залежить від спектру причинно-значущих алергенів в період ремісії захворювання. При необхідності можливе проведення СІТ, курсу гістаглобуліну (гістаглобіну) в умовах алергологічного стаціонару чи кабінету.
Вимоги до результатів лікування
Купування симптомів кропив'янки
Досягнення клінічної ремісії захворювання.
| Директор Департаменту організації та розвитку медичної допомоги населенню | Р.О.Моісеєнко |
