Про регламентацію ортопедо-травматологічної служби в Україні

- надання медичної допомоги потерпілим медичними працівниками (бригада швидкої медичної допомоги, фельдшери ФАПів, лікарі медико-санітарних частин, сільських дільничних лікарень і амбулаторій та інші).

2.1. Об'єм і характер само- і взаємодопомоги залежить від рівня підготовки осіб, які змушені надавати допомогу постраждалим. Для підготовлених осіб є обов'язковим проведення таких дій:

- обережно дістати і винести із завалів, автомобілів та інших травмуючих факторів постраждалого, погасити вогонь на одязі і т.п., захистити від несприятливих метеорологічних умов (холод, спека тощо);

- усунути причини, які загрожують життю травмованого (зупинка зовнішньої кровотечі тугою пов'язкою, а при значних кровотечах - накладанням джгута);

- при порушенні дихання і зупинці сецевої діяльності звільнити дихальні шляхи від їх закупорки згустками крові, блювальної маси та провести штучне дихання за методою "рот у рот" чи "рот у ніс", закритий масаж серця;

- при наявності зовнішніх ран та переломів накласти стерильну пов'язку, іммобілізувати перелом підручними засобами та спеціальними шинами;

- викликати швидку медичну допомогу, коли це неможливо, вжити негайних дій до транспортування потерпілого попутнім транспортом до найближчого лікувального закладу, де може бути надана спеціалізована медична допомога. При цьому необхідно створити умови для зручного транспортування постраждалого.

2.2. Медичні працівники на місці нещасного випадку повинні проводити:

- реанімаційні, протишокові заходи, зупинку кровотечі, іммобілізацію місця перелому, вводити серцеві, обезболюючі, аналептики дихання, оксибутират та інших препаратів і речовини інфузійної терапії;

- при западінні язика, витягти кінчик язика із порожнини рота та зафіксувати його за допомогою шпильки до одягу;

- при зупинці серцевої діяльності провести непрямий масаж серця із одночасним проведенням штучного дихання;

- для підтримки серцевої діяльності, відновлення дихання і зняття больового синдрому ввести відповідні лікарські препарати;

- при черепно-мозкових травмах - зрошення порожнини рота, оксигенотерапія, введення аналептиків дихання, серцевих препаратів, обробка ран 5 % настойкою йода, накладання пов'язки;

- при ушкодженнях грудної клітини - знеболювання місця перелому, накладання оклюзійної пов'язки, введення наркотиків, серцевих препаратів, аналептиків дихання;

- при ушкодженні органів живота (закрита травма живота) - введення серцевих, анальгетичних засобів;

- при ушкодженні хребта та кісток таза - введення анальгетиків наркотиків, аналептиків дихання, шийний відділ слід іммобілізувати шиною Крамера, пов'язкою типу "комір Шанца", транспортувати на твердій основі на спині.

3. Другий етап - надання медичної допомоги у дорозі при транспортуванні постраждалого до лікувального закладу.

При вирішенні питання транспортування необхідно врахувати:

- стан пошкодженого, важкість та характер отриманих травм;

- вид транспортних засобів, їх придатність для евакуації потерпілих;

- відстань до лікувального закладу, куди транспортується хворий;

- можливість та необхідність надання реанімаційної допомоги під час транспортування.

Обсяг медичної допомоги у момент транспортування постраждалого до лікувального закладу визначається станом травмованого і спрямований на підтримку серцевої і дихальної функцій, проведення протишокових дій.

Обсяг і рівень надання медичної допомоги постраждалим у момент транспортування залежить від виду транспорту (попутний транспорт, транспорт ДАІ, бригада швидкої медичної допомоги). Якщо хворий транспортується санітарним автотранспортом і є лікар та фельдшер, то вони повинні провести весь комплекс дій по відновленню та підтримці життєво важливих функцій організму (переливання крові та кровозамінників, застосування штучного дихання за допомогою портативних апаратів, у необхідних випадках - дефібрилятора тощо).

Лікар чи фельдшер санітарної машини повинен чітко визначити маршрут руху, виходячи з головного принципу - доставка хворого за призначенням, тобто у той медичний заклад, де йому може бути надано медичну допомогу в максимальному обсязі.

4. Третій етап - надання медичної допомоги у лікувальному закладі.

На санітарному пропускнику травмований оглядається лікарем ортопедомтравматологом, а при підозрі на ушкодження голови, грудної та черепної порожнини його обов'язково оглядають невропатолог (нейрохірург), хірург загального профілю. Відділення, в яке госпіталізується хворий для подальшого лікування, визначається у залежності від переваги пошкоджень життєво важливих функцій організму. При ушкодженні грудної і черевної порожнини - в загальнохірургічне відділення, органів опори та руху - в ортопедо-травматологічне відділення, головного мозку, у легких випадках, коли хворий не потребує оперативного втручання, - в неврологічне, у важких - в нейрохірургічне відділення. У разі відсутності нейрохірургічного відділення в травматолого-ортопедичне відділення вводиться штатна посада лікаря-нейрохірурга. При змішаній травмі госпіталізація проводиться за таким же принципом, в той же час ортопед-травматолог в обов'язковому порядку, незалежно в якому відділенні знаходиться хворий, повинен лікувати ушкоджені органи опори та руху.

Обсяг і характер надання медичної допомоги у відділенні залежить від виду травми, стану постраждалого і можливостей лікувального закладу. Якщо обсяг спеціалізованої допомоги, яку потребує хворий, перевищує рівень сертифікації відділення, хворий обов'язково консультується спеціалістом обласного травматолого-ортопедичного відділення, який приймає рішення про місце подальшого лікування хворого та обсяг необхідних втручань. Рішення про виклик консультанта з профільної кафедри чи інституту або направлення хворого в ці інстанції приймає та підписує направлення тільки завідуючий відділенням.

При направленні хворих до інших лікувальних закладів - головною вимогою є виведення їх з шокового стану, поповнення втраченої крові та ретельна іммобілізація переломів кісток.

Обсяг допомоги постраждалому у спеціалізованому відділенні, центрі надається в залежності від стану травмованого.

5. На всіх етапах надання медичної допомоги постраждалим обов'язково, починаючи із другого етапу, повинна ретельно вестись медична документація із зазначенням характеру і обсягу медичної допомоги, яка надавалась постраждалому.

1. З метою ранньої діагностики вроджених та набутих вад розвитку опорно-рухового апарата у новонароджених і своєчасного початку лікування важкої ортопедичної патології необхідно проводити огляди дітей у пологовому будинку (відділі) дитячим ортопедам-травматологом (або спеціально підготовленим дитячим хірургом чи педіатром). Контрольні огляди новонароджених проводити ортопедом-травматологом у віці 1 і 3 місяці.

2. Звернути особливу увагу на діагностику найпоширеніших захворювань опорно-рухового апарата - дисплазії кульшового суглобу, клишоногості, родового паралічу верхньої кінцівки.

2.1. При діагностиці патології кульшового суглобу у новонародженого основними симптомами є обмеження розведення стегон, асиметрія складок, хруст у суглобах. Постійно здійснювати лікувально-профілактичні заходи - широке пеленання, профілактичні штанці, лікувальна фізкультура.

2.2. В діагностиці родового паралічу руки до основних симптомів належать відсутність або обмеження активних рухів руки новонародженого, внутрішня ротація руки, симптом "лялькової руки". Ці хворі підлягають обов'язковому огляду ортопеда-травматолога і невропатолога.

Для лікування цих хворих необхідно проводити з пологового будинка утримання плеча у положенні відведення на 90 гр. і зовнішньої ротації на 90 гр. тобто поза "голосуючого", шляхом фіксації руки до спеціальної шини.

2.3. При клишоногості основним симптомом є приведення переднього відділу стопи, супінація і підошовне згинення стопи.

У пологовому будинку необхідно проводити лікувальну фізкультуру на усунення деформацій і м'яке бинтування по Етіюнтену. Накладання гіпсових пов'язок необхідно проводити після виписки з пологового будинку з 1 місяця життя у дитячого ортопеда-травматолога.

3. Доцільно запроваджувати комп'ютерну програму реєстру вроджених захворювань опорно-рухового апарату, розроблену Українським центром ортопедії і травматології дитячого та підліткового віку.

1.1. Куратори ортопедо-травматологічної служби областей України призначаються на громадських засадах керівником профільного науково-дослідного інституту з числа провідних спеціалістів.

1.2. Куратори здійснюють постійний контроль, надають організаційнометодичну, наукову, лікувальну та консультативну допомогу в організації ортопедо-травматологічної служби у закріпленій області.

2.1. Вивчати матеріально-технічну базу, кадри, мережу лікувально-профілактичних закладів, допоміжних служб, які здійснюють ортопедо-травматологічну та протезно-ортопедичну допомогу населенню області.

2.2. Керуватись діючими наказами, положеннями, інструкціями, які стосуються спеціалізованої медичної допомоги при травмах та ортопедичних захворюваннях, контролювати їх виконання.

2.3. Слідкувати за комплектацією всієї служби кваліфікованими кадрами, контролювати своєчасну їх перепідготовку, підвищення кваліфікації, проходження атестації.

2.4. Здійснювати контроль за якістю спеціалізованої лікувально-профілактичної допомоги, за роботою експертних рад по визначенню якості лікування ортопедо-травматологічних хворих, проводити аналіз виходу хворих на первинну інвалідність внаслідок травм і ортопедичних захворювань.

2.5. Разом з головним спеціалістом ортопедом-травматологом області вирішувати питання управління охорони здоров'я обласних державних адміністрацій, що стосуються покращення надання спеціалізованої допомоги хворим з травмами і ортопедичними захворюваннями.

2.6. Здійснювати планові виїзди в область (1-2 рази щороку), формувати бригади спеціалістів за запитом обласного ортопеда-травматолога.

2.7. Планувати і надавати допомогу у проведенні тематичних (обласних і міжобласних) конференцій, семінарів, виступати з доповідями на засіданнях обласного наукового товариства ортопедів-травматологів.

2.8. Контролювати стан протезно-ортопедичної допомоги населенню області, вивчати якість і асортимент виробів, строки їх виготовлення. Відвідувати протезно-ортопедичні підприємства (цехи, дільниці), проводити об'єднані наради, повідомляти про неякісні вироби.

2.9. Вживати заходи для забезпечення координації між поліклінікою, стаціонаром і відділенням реабілітації, протезними підприємствами, спеціалізованими МСЕК у відновлювальному лікуванні хворих.

2.10. Проводити аналіз причин інвалідності внаслідок травм і ортопедичних захворювань, разом з лікарями МСЕК, спеціалістами області і відповідними відомствами розробити пропозиції по профілактиці травм, ортопедичних захворювань, інвалідності.

2.11. Щороку складати звіт проо проведену роботу в області з аналізом стану ортопедо-травматологічної служби і пропозиціями для її покращення.

Паспорт ортопедо-травматологічної служби Республіки Крим, області динамічний документ, що складається для оцінки стану і розвитку ортопедо-травматологічної допомоги населенню.

Паспорт складається щорічно та надсилається до Головної організації по службі - Український НДІ травматології і ортопедії. У ньому повинні бути представлені основні статистичні матеріали, які характеризують кадри лікарів, мережу ортопедо-травматологічних закладів, амбулаторну та стаціонарну допомогу хворим (дорослим і дітям), ортопедичну захворюваність та травматизм, тимчасову непрацездатність, інвалідність та смертність внаслідок захворювання органів опори та руху і травмування.

Цей розділ має дані про наявне число лікарів-ортопедів-травматологів для дорослого населення і дітей, забезпечення лікарями на 10 000 населення про атестаційну категорію лікарів, зміни у кваліфікації та спеціалізації, а також число штатних посад, фізичних осіб, яке допоможе підрахувати дефіцит лікарів, коефіцієнт сумісництва та вирішувати питання про подальший їх розвиток.

Амбулаторно-поліклінічна мережа характеризується числом травматологічних кабінетів, які мають у своєму складі гіпсувальну, перев'язочну, операційну.

Треба вказати число травмпунктів, які працюють протягом доби, кабінетів реабілітації та мануальної терапії.

Стаціонарна мережа характеризується загальним числом ліжок для дорослих та дітей, числом травматологічних та ортопедичних відділень для дорослих і дітей. Треба вказати число ліжок у відділеннях та число ортопедо-травматологічних ліжок у складі хірургічних відділень.

Цей розділ включає характеристику диспансерного спостереження за травматологічними та ортопедичними хворими, інформацію про забезпеченість дорослого та дитячого населення ортопедо-травматологічною допомогою (мається на увазі рівень госпіталізації, кількість днів зайнятості ліжок за рік, середня тривалість перебування хворого на ліжку, оборот ліжка, лікарняна летальність, хірургічна робота стаціонару).

У цьому розділі подається розподіл травматологічних та ортопедичних ліжок для дорослих та дітей за типами закладів.

Цей розділ включає перелік вперше виявлених ортопедичних захворювань у дорослих і дітей, розподіл переломів, рівень, структуру та види травматизму розподіл травм за характером і видом пошкодження, наслідки лікування переломів та пошкоджень.

У цьому розділі подаються матеріали про кількість випадків травматизму та днів непрацездатності, а також тривалість перебування на лікарняному при виробничих і побутових травмах, при локалізації травм, включаючи переломи.

У цьому розділі мають бути наведені дані про захворювання органів опори та руху і травми, які обумовили інвалідність, показники реабілітації хворих, що вийшли на інвалідність внаслідок травмування.

Цей розділ характеризує показники смертності від травм, в тому числі від переломів у різних вікових групах.

1. Обстеження в умовах ортопедо-травматологічного кабінету складає:

1.1. Рентгенологічне обстеження місця ушкодження або захворювання при первинному зверненні хворого, періодична рентгенографія при всіх переломах кісток, а також при закінченні лікування хворого.

1.2. При неефективному лікуванні нейродистрофічних синдромів з наявністю набряку, запальних процесах суглобів та м'яких тканин, гнійних ранах, нориць та остеомієліту обов'язкове дослідження крові (загальний аналіз з формулою, біохімічні дослідження - загальний білок, фракції, цукор, білірубін, коагулограма).

1.3. При відкритому гнійно-запальному процесі обов'язково проводити мікроскопію виділень, їх дослідження на мікрофлору та її чутливість до медикаментів та антибіотиків, а також повний аналіз сечі.

2. Обстеження в умовах травматологічного пункту.

2.1. Всім травмованим з забоями суглобів, розтягненням зв'язок та їх ушкодженнями, з наявністю гемартрозу, підозрою на злами кісток та звихи, а також зі зламами обов'язкове проведення рентгенографії в 2-х проекціях. При ушкодженні гомілкового суглоба з підозрою на пошкодження міжгомілкового синдезмозу обов'язкове проведення функціональної рентгенографії.

2.2. Рентгенографія проводиться також при ушкодженні м'яких тканин з підозрою на наявність у них сторонніх тіл.

2.3. Обов'язковим є вимір кров'яного тиску та пульсу.

2.4. При необхідності застосування анестетиків визначають чутливість до нього, а також роблять внутрішкірну пробу шляхом введення 0,2-0,3 куб.см анестетика.

3. Обстеження в умовах стаціонару.

3.1. Аналіз крові: загальний з формулою, групова приналежність, резус-фактор, антитіла, коагулограма, реакція Васермана, на СНІД. При необхідності оперативного втручання, наявності запальних процесів неспецифічного характеру в суглобах, а також при дегенеративно-дистрофічних захворюваннях обмінного характеру, ендокринних та інших захворюваннях скелета проводяться відповідні біохімічні обстеження; для загального знеболювання (загальний білок, білкові фракції, цукор, білірубін). Спеціальні дослідження в процесі лікування хворого - визначення проліну, оксіпроліну (вільного і зв'язаного), сумарних та їх фракцій, ферментів, катепсіну В та Д, колагенези та інгібіторів протеолізу. Визначення рівня цукру обов'язкове. Імунологічне дослідження крові обов'язкове у хворих з кістково-гнійною інфекцією.

3.2. Аналіз сечі: загальний, аналіз за Зимницьким, при наявності патологічних змін в показниках обов'язково проводиться контрольний аналіз, а також біохімічні дослідження.

3.3. Аналіз кала на яйця глистів.

3.4. Хворим, яким планується оперативне втручання під місцевим знеболюванням, проводиться контрольна перевірка чутливості до зобраного анестетика.

3.5. У хворих з наявністю відкриття ран, виразок та нориць з наявністю виділень незалежно від їх характеру робиться обов'язковий аналіз виділень на чутливість до антибіотиків та інших медикаментів. При відсутності росту мікрофлори обов'язковим є мікроскопічне дослідження виділень.

3.6. При призначенні антибіотиків перевіряється чутливість хворого до обраного антибіотика.

3.7. Всім хворим віком від 30 років і старше обов'язково проводиться електрокардіографія.

Підлягають лікуванню в спеціалізованому лікувальному закладі