Про затвердження Інструкції про порядок визначення оціночної та страхової вартості памяток Музейного фонду України

На виконання статті 23 Закону України "Про музеї та музейну справу", з метою вдосконалення обліку і зберігання пам'яток Музейного фонду України та забезпечення їх належної охорони НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Інструкцію про порядок визначення оціночної та страхової вартості пам'яток Музейного фонду України, що додається.

2. Міністерству культури Автономної Республіки Крим, управлінням культури обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій організувати її тиражування та довести до кожного музею незалежно від відомчого підпорядкування.

3. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника Міністра Л.М.Новохатька.

1.1. Інструкція про порядок визначення оціночної та страхової вартості пам'яток Музейного фонду України розроблена відповідно до Закону України "Про музеї та музейну справу", інших законодавчих актів України.

1.2. Пам'ятки Музейного фонду України (далі - музейні предмети) підлягають оцінці та страхуванню. Порядок установлення їх оціночної та страхової вартості визначається цією Інструкцією.

1.3. Експертизи, що проводяться з метою визначення оціночної та страхової вартості музейних предметів, здійснюються фондово-закупівельними комісіями музеїв із залученням профільних експертів-фахівців.

1.4. Визначенню оціночної вартості музейних предметів передує їх наукова атрибуція.

1.5. Запис про оціночну вартість музейних предметів зафіксовується в актах приймання на постійне збереження, книгах надходжень, уніфікованих паспортах, інвентарних та спеціальних інвентарних книгах.

1.6. Запис про страхову вартість музейних предметів здійснюється в актах видачі музейних предметів на тимчасове збереження та списках, що до них додаються.

1.7. За максимальною шкалою цінності визначається вартість предметів, занесених до Державного реєстру національного культурного надбання.

2.1. Експертиза оціночної вартості музейних предметів проводиться за принципами:

об'єктивності - коли за основу оцінки музейних предметів беруться об'єктивно існуючі фактори змісту, значимості авторів, часу створення, оригінальності тощо;

історизму - що передбачає вивчення відомостей про авторів і змісту музейних предметів;

рівня художньої майстерності;

всебічності та комплексності - які полягають у вивченні відомостей про музейні предмети не ізольовано, а в складі колекцій, виявлення місця музейного предмета в ряді інших шляхом систематизації.

2.2. Основними загальними критеріями проведення оцінки музейних предметів є:

походження та час - визначення ролі та значення музейного предмета з точки зору його належності до відомих історичних епох, культур, осіб, подій, авторів, шкіл тощо;

зміст - встановлення значення інформації, що міститься в музейних предметах;

оригінальність - визначення певних ознак, що відрізняють саме цей предмет від подібних предметів;

унікальність - визначення ознак, які дають змогу розглядати даний предмет як своєрідний, неповторний серед інших, що зберігся в однині або таких предметів існує незначна кількість;

реліквійність - предмет, що має високий ступінь експресивності, особливо шанований як пам'ять про визначну історичну подію або особу і має суспільну значимість;

збереженість - одна з ознак музейного предмета, яка визначає його фізичний стан, передбачає відсутність будь-яких змін або фіксує конкретний перелік і опис усіх пошкоджень і втрат на момент складання опису. Збереженість музейного предмета може змінюватися в результаті порушень режиму використання, а також після проведення реставраційних або консерваційних робіт. Усі зміни стану фіксуються в музейній документації. Наявність пошкоджень знижує вартість предмета.

2.3. Експертиза оцінки музейних предметів здійснюється відповідно до їх поділу на основні типи за засобами фіксації інформації: речові, образотворчі, письмові, кіно-, фоно-, фотоджерела.

2.4. При визначенні оціночної вартості музейних предметів, крім загальних критеріїв, слід враховувати кон'юнктуру зовнішнього та внутрішнього антикварного ринку, рівень попиту і пропозиції. Найбільш об'єктивно комерційну цінність того чи іншого художнього твору відображає аукціонна торгівля.

3.1. При визначенні оціночної вартості речових джерел, крім загальних критеріїв, враховується вартість матеріалу, з якого виготовлено предмет, і складність техніки виконання. Наявність особливо цінних матеріалів, використаних в оздобленні предмета (дорогоцінні метали, дорогоцінне та напівдорогоцінне каміння, шкіра, парча тощо), підвищує їх вартість, а саме:

оціночна вартість предметів, які містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, дорогоцінне каміння органогенного утворення, напівдорогоцінне та декоративне каміння, визначається на підставі експертних висновків;

оціночна вартість предмета з металу буде підвищуватися за наявності різнокольорових емалей на 30-50%;

оціночна вартість предмета з металу, дерева або тканини, оздобленого позолотою чи срібленням, прикрашеного гаптуванням "золотою" або "срібною" ниткою, підвищується на 10-20%;

оціночна вартість предмета з порцеляни, розписаного золотом, підвищується в залежності від якості матеріалу і техніки виконання на 20-30%;

оціночна вартість предмета з дерева підвищується при застосуванні коштовної деревини: червоного дерева, дуба, карельської берези на 20-30%;

оціночна вартість предметів, які містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, дорогоцінне каміння органогенного утворення, напівдорогоцінне та декоративне каміння, визначається на підставі експертних висновків.

3.2. Проведення експертизи оцінки вартості предметів, які містять дорогоцінні метали, дорогоцінне каміння, дорогоцінне каміння органогенного утворення, напівдорогоцінне та декоративне каміння, здійснюється відповідно фахівцями Державної пробірної служби та Державного гемологічного центру Міністерства фінансів України, які вповноважені на виконання цих робіт у встановленому законодавством порядку. Визначення оціночної вартості цих предметів здійснюється фондово-закупівельними комісіями музеїв та заповідників лише на підставі наданих експертних висновків. Можливість застосування оціночної вартості як страхової визначають фондово-закупівельні комісії музеїв та заповідників.

4.1. Установлюючи оціночну вартість того чи іншого твору мистецтва, крім загальних критеріїв, слід враховувати фактори, які уточнюються в процесі атрибуції:

авторство, назва твору;

ступінь відомості автора на світовому художньому ринку;

належність до тієї чи іншої школи або кола майстрів;

належність творів пензлю відомого автора або художній школі (колу майстрів);

беззаперечність авторства;

наявність документальних даних (написів, позначок, що вказують на авторство, час створення, походження та побутування твору);

майстерність виконання копії, співвідношення часу створення копії і оригіналу, значимість автора оригінальної картини і автора копії;

жанрово-композиційні та стилістичні особливості твору;

художня або історична унікальність твору;

час створення - у випадках відсутності дати вона встановлюється в процесі атрибуції: приблизно, з точністю до століття, а по змозі і точніше (початок, кінець, середина, чверть століття, десятиріччя). Оцінка найбільш ранніх за часом творів повинна бути вищою, але основним фактором залишається якість виконання художніх творів.

4.2. Рівноцінні за своїм значенням твори західного, східного, російського або українського образотворчого мистецтва оцінюються приблизно на одному рівні.

4.3. Одним із факторів, що впливає на грошову вартість творів, є фізичний стан збереження. При значних втратах авторського живопису, відшаруванні фарби, проривах, деформації основи, серйозних поломках підрамника вартість може зменшитися на 30-50% і більше.

5.1. При визначенні оціночної вартості письмових джерел, зокрема окремих офіційних документів або матеріалів особистого походження різних часів, за основу слід брати документ середнього розміру (рукопис прози - один аркуш, вірша - 16-20 рядків, лист - 1-2 сторінки, дарчий напис або записка - 3-10 рядків, фотографія - розміром 9х12 см). Крім загальних критеріїв слід визначатися за допомогою таких найважливіших факторів:

змісту документа і його значення як пам'ятки історії та культури. Важливим показником змісту творчих рукописів є їх художні (літературні, музичні, наукові) якості; для спогадів, щоденників, листів - фактичні дані;

історико-культурного значення творчості і діяльності автора: що визначніший автор, його роль в історії, розвитку науки, літератури, мистецтва, то вище оцінюються документи, що мають стосунок до цього діяча; оціночна вартість документів, які належать діячам місцевого значення, може бути нижча за середню розцінку;

часу виникнення документа: оціночна вартість документа підвищується в залежності від давності його створення. Виняткову цінність мають документи, які належать до найзначніших історичних подій;

неопублікованості: неопубліковані документи дореволюційного (до 1917 року) часу оцінюються, як правило, вище середньої вартості;

новизни інформації: оціночна вартість документа підвищується, якщо документ раніше був невідомий, конфіденційний або маловідомий, публікується вперше;

інформаційної насиченості документів: значимість відображених у них подій та явищ, пов'язаних з життям держави і видатних діячів. Що більша їх значимість, то вища оціночна вартість документів;

автографічності документа: автограф оцінюється вище копії, авторський машинописний текст, надрукований самим автором, прирівнюється до автографа. Авторизація (наявність авторського підпису або позначки, що підтверджує достовірність рукопису) збільшує його вартість;

написів і позначок на документах, що підвищує їх вартість;

рідкісності документа;

особистостей адресата і адресанта: документ, адресований відомій особі, підвищує його вартість;

зовнішніх особливостей документа: художнього оформлення, а також матеріалу, на якому документ виготовлено. Наявність особливо цінних матеріалів в оздобленні (дорогоцінні метали, дорогоцінне та напівдорогоцінне каміння, шкіра, парча, оксамит тощо); рідкісного носія (пергамент, береста); особливих реквізитів (підвісні печатки, мініатюри, орнаменти, малюнки тощо) підвищує його вартість;

фізичного стану документа: незадовільний фізичний стан документа - згасаючий текст, погано збережений папір - є підставою для зниження його вартості на 30-50%.

5.2. При оцінці фотодокументів в основу покладено позитив. Вартість фотографії зростає, якщо вона має негатив і анотацію.

5.3. При придбанні книг і рукописів значного обсягу вартість може бути в прямій залежності від кількості аркушів; в окремих випадках слід враховувати вартість письмових джерел, що існують на антикварно-букіністичному ринку, серед колекціонерів.

5.4. Вартість рукописної і стародрукованої книги (виданої до 1825 р.) визначається, крім загальних критеріїв, каліграфічною якістю письма (для рукописної книги), якістю паперу, наявністю записів, що вказують на час і місце створення книги або на її походження, наявністю автографів відомих історичних осіб, художніми якостями і станом збереження.

5.5. За особливою шкалою оцінюються такі книги, як "Євангеліє" та "Апостол", що мають найякісніший друк. Загальна вартість книги збільшується в залежності від змісту, обсягу, стану збереження, якості оправи на 30-50%.

5.6. Найбільше підвищує вартість рукописної і стародрукованої книги наявність мініатюр, гравюр, орнаментів. Дорожче оцінюється мініатюра, яка виконана в іконописній манері, дешевше - в техніці акварельного фарбування. Мають цінність орнаментальні заставки.

6.1. При визначенні оціночної вартості кіноджерел (негативи і позитиви на роликових плівках і відеомагнітні стрічки), крім загальних критеріїв, слід керуватися:

художнім рівнем фільму відповідно до творчої категорії (1, 2, 3 категорії);

майстерністю авторської групи (сценарист, режисер, оператор, художник);

належністю до кінематографічної школи;

значимістю явища або подій, які відображено у фільмі;

оригінальністю (контратип, перші копії оцінюються дорожче);

технічним станом згідно з категорійністю (1, 2, 3 категорії).

6.2. При визначенні оціночної вартості фоноджерел (воскові валики для фонографа, платівки для грамофонів, патефонів, електрофонів - моно, стерео, квадро; магнітні стрічки і диски, перфоленти для механічного піаніно тощо), крім загальних критеріїв, слід керуватися:

значимістю особи, голос якої записано;

історичним або культурним значенням явища або події, яке відображено в запису;

оригінальністю;

новизною інформації, яка закладена в запису;

технічним станом звукозапису.

7.1. Музейні предмети, що тимчасово вивозяться за межі України для експонування, реставрації або проведення наукової експертизи, підлягають страхуванню або наданню державних гарантій фінансового покриття будь-якого ризику країною, яка такі предмети приймає, на період їх перебування за межами музею, в якому вони зберігаються.

Конкретні умови страхування визначаються при укладанні відповідного договору. При цьому страхова сума, що визначається договором страхування, не може бути меншою за страхову вартість музейного предмета.

7.2. Основою для визначення страхової вартості музейних предметів є аукціонні ціни, що діють на момент укладання договору.

7.3. Страхова вартість музейного предмета складається з його оціночної вартості та ступеня ризику (транспортування літаком на далекі відстані, морем тощо).

Страхова вартість унікальних музейних предметів орієнтована на максимально високу межу його аукціонної вартості.