Про затвердження Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 (ГКНТА-2.04-02-98)

7.1.95. При зніманні ретельно зображують горизонталями всі форми рельєфу, що характерні для даної ділянки місцевості, а також ті деталі, які мають особливе значення при використанні топографічного плану (знімальні точки вибираються так, щоб з них було видно всю площу, що знімається з точки). Для зображення характерних форм і деталей рельєфу, що не виражаються горизонталями основного перерізу, використовують напівгоризонталі та допоміжні горизонталі, а при потребі - встановлені умовні знаки.

7.1.96. Горизонталі креслять олівцем на плані безпосередньо в полі після набору пікетів або одночасно з ним.

Знімання потрібно проводити суцільним масивом, на кожному квадратному дециметрі планів масштабів 1:5000, 1:2000 треба підписувати 5-15 висот характерних точок місцевості. Кількість точок встановлюється технічним проектом. На планах масштабів 1:1000 і 1:500 підписують висоти всіх пікетів.

На планах, що використовуються для меліорації земель, підписують до 30 пікетних точок на 1 кв.дм у залежності від вимог замовника.

7.1.97. У процесі знімання рельєфу на кожен планшет складають кальку висот, на яку наносять пункти геодезичної основи, точки основних висотних і знімальних ходів з їх номерами і висотами, урізи води та всі пікети, висоти яких підписані на плані.

Перед складанням кальки висот потрібно перевірити правильність обчислень висот точок ходів, урізів води та характерних точок місцевості (пікетів).

Для планів у масштабах 1:1000 і 1:500 складання таких кальок не обов'язкове.

7.1.98. Рисування рельєфу та дешифрування, як правило, виконують не безпосередньо на фотозображенні, а на прозорому малодеформованому пластику, що міцно закріплений на фотоплані. При цьому потрібно домагатися якомога вищої якості креслення.

При оформленні планових основ треба використовувати перевідні самоприклеювальні зображення букв, цифр, умовних знаків.

7.1.99. Після закінчення знімання план має бути зведений по тих сторонах рамки, до яких примикають зняті в тому ж році або раніше плани такого ж або більшого масштабу. Інші сторони рамки вважаються вільними, знімання по них слід продовжити на 1 см за рамку.

Зведення планів виконують згідно з пп.8.1-8.7 цієї Інструкції.

7.1.100. Топографічне дешифрування при комбінованому зніманні виконують одночасно із зніманням рельєфу повністю в натурі або перевіркою та уточненням дешифрування, що виконане камерально при складанні оригіналу плану на універсальному приладі.

У процесі дешифрування наносять об'єкти місцевості, зображення яких відсутнє на фотоплані (графічному плані), а також зібрані географічні назви.

7.1.101. Фотоплани оформлюють у кольорах, що передбачені "Умовними знаками для топографічних планів масштабів 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500".

7.1.102. Кожен планшет знімання перевіряють та приймають безпосередньо у полі. Контроль знімання виконують інструментально.

Контрольні висотні пікети фіксують на кальці висот червоним кольором.

Усі матеріали комбінованого знімання перевіряє, приймає та підписує керівник робіт (начальник партії).

7.1.103. Після обробки матеріалів комбінованого знімання здають:

- фотоплан (графічний план);

- формуляр до плану;

- журнали знімання та створення висотної знімальної основи;

- кальки висот (для планів масштабів 1:5000 і 1:2000);

- викопіювання зведень по рамках;

- акт перевірки та приймання польових робіт.

На весь об'єкт знімання, крім цього, здають:

- схему розміщення планшетів з розграфленням аркушів планів;

- схему гідрографічної мережі з урізами води;

- схему мережі шляхів сполучення з написами назв найближчих населених пунктів і віддалей до них у кілометрах;

- список установлених назв населених пунктів, озер, вулиць, площ та інших об'єктів державною мовою, засвідчений органом місцевої влади;

- пояснювальну записку.

7.2.1. Наземне фототопографічне (фототеодолітне) знімання застосовується для створення топографічних планів у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 районів з гірським та горбистим рельєфом і, в окремих випадках, у рівнинних районах для інженерних вишукувань.

7.2.2. Точність та зміст топографічних планів, які створюють методом наземного фототопографічного (фототеодолітного) знімання, повинні відповідати загальним вимогам, що висуваються до топографічних знімань цих планів.

7.2.3. Щільність пунктів геодезичної основи для фототеодолітного знімання, а також точність їх визначення в плані і по висоті повинні відповідати вимогам пп.1.1.16-1.1.25 цієї Інструкції.

Геодезичні виміри з метою визначення координат і висот пунктів знімальної мережі, а також закріплення пунктів виконують відповідно до вимог пп.5.1.8-5.1.21 та розділу 5.2 цієї Інструкції.

Пункти знімальної мережі розташовують так, щоб забезпечити можливість зручної прив'язки фототеодолітних станцій та контрольних точок. При цьому в межах кожного планшета масштабу 1:5000 або 1:2000 повинен бути закріплений на місцевості не менш ніж один пункт геодезичної мережі або знімальної основи.

7.2.4. Проект розміщення фотостанцій, способів їх геодезичної прив'язки та необхідної щільності контрольних точок (напрямків) розроблюють на картах (планах), масштаб яких може бути дрібнішим не більше ніж у 5 разів від масштабу створюваного плану. Проект уточнюють на місцевості.

Потрібну кількість фотостанцій визначають у залежності від форми рельєфу і прийнятого методу згущення мережі контрольних пунктів і знімань "мертвого простору" (тобто ділянок місцевості, що не відобразилися на фотознімках).

7.2.5. Граничні відстані фотографування обмежуються вимогами, що пред'являються до точності планів, і технічними можливостями знімальних камер та стереофотограмметричних приладів.

Для фотокамер з фокусною відстанню до 200 мм допускаються такі значення граничних віддалей фотографування:

- для стереоавтографа моделі 1318 - 8 дм у масштабі плану, що складається;

- для стереоавтографа моделі 1318EL, Технокарта та Стереоанаграфів моделей 2, 4, 6 - 10 дм при середній помилці нанесення контурів 0,5 мм і 16 дм - при середній помилці 0,7 мм.

При зніманні в масштабі 1:5000 максимальні віддалі слід обмежувати із врахуванням можливостей дешифрування.

7.2.6. Базиси фотографування повинні розташовуватися по можливості паралельно до загального напрямку горизонталей рельєфу ділянок місцевості, що фотографуються. Між кінцями базисів має бути взаємна видимість.

Вимірювання довжин базисів слід проводити з відносною помилкою не більше 1:2000.

7.2.7. Мінімально допустимі довжини базисів фотографування (у метрах) розраховують за формулою

де: Y - максимальна віддаль (у метрах) до дальньої межі знімання; mp - середня квадратична помилка визначення поздовжнього паралаксу, мм не більше +- 0,01 мм; my - середня квадратична помилка визначення положення точки в плані, мм; fk - фокусна відстань фотокамери, мм; X2max - найбільше значення фотокоординати X2 у межах робочої частини стереопари; Ф - кут відхилення оптичної осі камери від нормалі до базису.

Примітка. Фотографування з відхиленням оптичних осей від нормалі до базису (кутом скосу) більшим ніж 31 град. 30' допускається тільки як виняток. При цьому в кожному конкретному випадку розраховують максимальні віддалі фотографування та довжини базисів.

7.2.8. Максимальна величина перевищення одного кінця базису відносно другого не повинна бути більше 10 мм у масштабі моделі, в якому передбачається проведення камеральної обробки матеріалів даної фотостанції.

7.2.9. Під час виконання знімання кожна стереопара повинна забезпечуватися контрольними точками, що використовуються при камеральній обробці для виключення впливу помилок зовнішнього орієнтування знімків. Якщо знімання виконують без перекриття, то кожна стереопара має бути забезпечена не менш ніж чотирма контрольними точками. Для перспективних стереопар кількість контрольних точок повинна бути не менше п'яти. Для знімання з перекриттям кількість і місця розташування контрольних точок розраховують у процесі розробки проекту фотознімальних робіт.

Контрольні точки для лівого і правого кінців базису бажано вибирати спільними.

Контрольними точками можуть бути пункти опорної геодезичної мережі, точки знімальної основи, а також чіткі контури місцевості, що добре розпізнаються на фотознімках. Максимальна помилка розпізнавання не повинна перевищувати 0,1 мм.

Пункти опорної геодезичної мережі та точки знімальної основи, що використовують як контрольні точки, перед фотографуванням маркірують. Маркірувальні знаки мають бути контрастними відносно фону знімка і не повинні затінятися під час фотографування. Розміри маркірувальних знаків залежать від віддалі до фотостанцій і не повинні бути меншими ніж 0,15 мм по висоті і 0,05 мм по ширині в масштабі знімка. Відомості про маркірувальні знаки (форма, розмір, колір, висота точки спостереження та дата установки) заносять у журнал маркірування.

Абриси (фотознімки) контрольних точок заносять у журнал фототеодолітного знімання.

7.2.10. Прив'язку фототеодолітних станцій та контрольних точок, не суміщених з пунктами геодезичної основи, здійснюють за допомогою теодолітних ходів, прямих, обернених та комбінованих засічок та іншими методами в залежності від умов місцевості. При зніманні в масштабах 1:500 та 1:1000 прив'язка фототеодолітних станцій та контрольних точок оберненими засічками не допускається.

Під час прив'язки фототеодолітних станцій та контрольних точок за допомогою теодолітних ходів слід виконувати вимоги цієї Інструкції. При прив'язці фотостанцій висячими ходами на кінці кожного ходу вимірюють не менш ніж два контрольних напрямки на пункти геодезичної основи.

При прив'язці фототеодолітних станцій способом засічок точність вимірювання горизонтальних кутів має бути не більше 20'', вертикальних - не більше 30''.

При прив'язці контрольних точок засічками точність вимірювання горизонтальних та вертикальних кутів має бути не більше 30''.

Примітка. При камеральній обробці стереопар на аналітичних стереофотограмметричних приладах типу Стереоанаграф, як виняток, замість координат контрольних точок можна використовувати контрольні напрямки на них (горизонтальні та вертикальні кути). Контрольні напрямки вимірюють теодолітами з точністю 10'', при цьому в спостереження обов'язково включають спостереження протилежного кінця базису.

7.2.11. Фотостанції та контрольні точки, які не передбачається закріплювати постійними знаками, закріплюють на місцевості тимчасовими знаками (металевими трубами, дерев'яними кілками тощо) з метою збереження їх на час виконання та контролю робіт, а також на випадок повторення частини робіт.

7.2.12. Робота на фотостанції полягає у виконанні фототеодолітного знімання, вимірювань довжини, напрямку та кута нахилу базису, виконання вимірювань, що передбачені проектом робіт. Орієнтування базису слід виконувати не менш ніж по двох пунктах геодезичної основи.

Фотографування з обох кінців базису повинно бути виконане з мінімальним розривом у часі за майже однакових умов освітлення. Фотографування найкраще виконувати в сонячну погоду. При цьому рекомендується вибирати для знімання такий час, щоб сонце було позаду і трохи збоку від фототеодоліта чи знімальної камери.

7.2.13. Після фотолабораторної обробки перевіряють фотографічну та фотограмметричну якість усіх негативів. Перевірку фотографічної якості проводять за загальною густиною негатива, за проробкою деталей в найтемніших місцях негатива, за його контрастністю та густиною вуалі.

Негатив вважається непридатним для фотограмметричних робіт, якщо на ньому виявлено сповзання емульсії, подряпини, плями на робочій частині, відсутність зображення координатних міток або розходження відстаней між координатними мітками більш ніж на 0,2 мм. При непридатності одного з негативів перезнімають всю стереопару.

7.2.14. На відбитках фототеодолітних знімків або на фотопанорамах розпізнають всі контрольні точки. Розпізнавання проводять під стереоскопом (інтерпретоскопом), користуючись польовими журналами, фотознімками та замальовками. Контрольні точки обводять кружком і підписують.

7.2.15. Польове дешифрування виконують при обході за наміченими маршрутами і при огляді місцевості з фотостанцій.

При польовому топографічному дешифруванні на відбитках фототеодолітних знімків або на фотопанорамах розпізнають усі елементи та предмети місцевості, які не можуть бути розпізнані при камеральній обробці фототеодолітних знімків, а також збирають семантичну та кількісну інформацію на об'єкти, що дешифруються. Розпізнані на фотопанорамах об'єкти та контури позначають умовними знаками або написами.

Обов'язковому польовому дешифруванню підлягають:

населені пункти та окремі будівлі;

дорожна мережа та інженерні споруди на ній;

лінії зв'язку і електропередачі високої та низької напруги;

промислові, сільськогосподарські та культурно-побутові об'єкти;

гідрографічна мережа.

По закінченні польового дешифрування, як допоміжний матеріал, до віддешифрованих фотопанорам додають:

схеми розташування вулиць (будівель) у населених пунктах;

схеми розташування ліній зв'язку та електропередач, колодязів, підземних комунікацій і т.інш.;

схеми гідрографічної та дорожної мережі;

великомасштабні фотопанорами населених пунктів, з віддешифрованими будинками та спорудами.

7.2.16. Знімання "мертвого простору" (ділянок, які закриті предметами місцевості і не відобразилися на знімках) виконують або одночасно з виконанням польових фототеодолітних робіт, або після закінчення камеральної обробки. Визначення меж "мертвого простору" при одночасному виконанні фототеодолітних і дознімальних робіт проводять шляхом детального рекогносцирування та стереоскопічного перегляду контактних відбитків.

На забудованих територіях при зніманнях масштабів 1:500-1:2000 дознімання виконують методами горизонтального і вертикального знімань та дознімання контурів. При зніманні незабудованих територій або при зніманнях масштабів 1:5000 і дрібніших дознімання виконують, як правило, методами мензульного та тахеометричного знімань.

7.2.17. Після виконання всіх польових робіт здають:

карту (або схему) спроектованого і фактично виконаного фототеодолітного знімання;

негативи і контактні відбитки (фотопанорами) з відміченими на них контрольними точками, скомпоновані по станціях;

журнали фотографування, геодезичних вимірювань, маркірування та абрисних замальовок;

каталоги робочих координат і висот пунктів геодезичної основи, контрольних точок та фототеодолітних станцій;

матеріали польового дешифрування та знімання "мертвого простору";

дані про визначення елементів внутрішнього орієнтування знімків;

відомості оцінки якості негативів;

пояснювальну записку про виконані роботи з рекомендаціями по камеральній обробці;

акти контролю та приймання робіт.

7.2.18. Камеральну обробку фототеодолітних знімків проводять згідно з вимогами Інструкції з фотограмметричних робіт при створенні топографічних карт та планів.

7.3.1. Мензульне знімання застосовують на невеликих ділянках у випадках:

відсутності матеріалів аерознімання;

економічної недоцільності аерофотографічного знімання;

поєднання з іншими методами (закриття "мертвих просторів" при наземному фототопографічному зніманні і т.ін.).

7.3.2. Мензульне знімання виконують на планшетах, виготовлених з прозорих малодеформованих пластиків або з високоякісного креслярського паперу, що наклеєний на тверду основу.

7.3.3. До початку робіт на планшетах з допомогою штангенциркуля, координатографа або топографічної лінійки Дробишева розбивають сітку квадратів із сторонами 10 см, причому для масштабів 1:500, 1:1000, 1:2000 такі квадрати будуть у рамках з розмірами 50х50 см, а для масштабу 1:5000 - у рамках з розмірами 40х40 см. Відстань від рамки до країв планшета не повинна бути менше 5 см для масштабів 1:500, 1:1000, 1:2000 і 10 см для масштабу 1:5000.

На підготовлений планшет наносять по координатах пункти геодезичної основи, підписують координати кутів рамки і номенклатуру плану над північною (верхньою) стороною рамки.

Розбивку координатної сітки, нанесення пунктів геодезичної основи перевіряють за допомогою контрольної лінійки.

Розходження довжин сторін квадратів прямокутної сітки з їх теоретичними розмірами не повинні перевищувати 0,2 мм, а сторін рамки плану - 0,3 мм. Розходження діагоналей рамки планів не повинні перевищувати 0,5 мм.

7.3.4. Для полегшення у подальшому орієнтування мензули на полях прокреслюють допоміжні лінії орієнтування. Ці лінії проводять у випадках:

якщо мензулу потрібно орієнтувати по коротких лініях (менше 5 см на плані);

якщо суміжні точки попадають на два сусідні планшети.

Для проведення лінії орієнтування розраховують координати точки перетину її з однією із рамок планшета або координати точки, що лежить на продовженні лінії.

7.3.5. Знімання рельєфу і контурів виконують за допомогою мензули і кіпрегелів типу КА-2, КН та інших приладів, що їх замінюють.

Перед виконанням робіт всі прилади мають бути ретельно перевірені і з'юстовані.

При роботі номограмними кіпрегелями КА-2, КН користуються нівелірною рейкою або спеціальною рейкою з висувною нижньою частиною, нуль якої можна встановлювати на висоту приладу.

7.3.6. При виконанні знімання мензулу центрують над даною точкою за допомогою центрувальної вилки. Помилка в центруванні мензули після приведення її в горизонтальне положення не повинна перевищувати:

5 см при зніманні в масштабі 1:500, 1:1000;

10 см при зніманні в масштабі 1:2000;

25 см при зніманні в масштабі 1:5000.

Орієнтування мензули слід виконувати не менш як по двох точках, причому в процесі роботи і по закінченні її на даній станції орієнтування перевіряють.

7.3.7. Знімальну основу для мензульного знімання будують на основі пунктів державної геодезичної основи (тріангуляції і полігонометрії 1, 2, 3, 4 класів, нівелювання I, II, III, IV класів) і пунктів геодезичних мереж згущення.

Згущення знімальної основи проводять методом прокладання теодолітних або мензульних ходів.

Геометричну мережу трикутників, одержану в результаті мензульного знімання графічними побудовами, можна застосовувати тільки для масштабу 1:5000 на незабудованих територіях за наявності щільної мережі геодезичних пунктів, що нанесені на планшет по координатах.

Перехідні точки мензульних ходів дозволяється визначати прямими, оберненими, комбінованими засічками, а також промірами рулеткою по лінії створу між пунктами геодезичної основи.

Кількість точок планової знімальної основи повинна бути достатньою для виконання знімання (орієнтування мензули) і прокладання мензульних ходів довжиною не більше величин, що наведені в табл.19.

7.3.8. Пункти знімальної висотної основи суміщують з пунктами планової основи.

7.3.9. При визначенні перехідних точок методом засічок довжина візирного променя не повинна перевищувати подвійної допустимої довжини лінії в мензульному ході.

7.3.10. При використанні номограмних кіпрегелів, коли окремі ділянки місцевості неможливо відобразити з точок знімальних ходів, допускається визначення не більше двох висячих перехідних точок.

7.3.11. Віддалі між точками мензульного ходу вимірюють за допомогою ниткового віддалеміра в прямому і зворотному напрямках, при цьому розходження між прямим і зворотним значенням не повинні перевищувати 1/200 довжини сторони ходу. При кутах нахилу понад 3 град. визначається горизонтальне прокладення лінії.

Віддалі у мензульному ході при зніманні в масштабі 1:500 вимірюють рулеткою або віддалемірними насадками.

7.3.12. Відносна нев'язка у мензульному ході повинна бути не більше 1/300 загальної довжини ходу, а лінійна нев'язка - не перевищувати 0,8 мм на плані. Допустиму лінійну нев'язку на плані розподіляють за способом паралельних ліній.

7.3.13. Висоти перехідних точок мензульних ходів і знімальних пікетів при зніманнях з перерізом рельєфу через 0,25; 0,5 та 1 м визначають геометричним нівелюванням, а при зніманнях з перерізом 2 і 5 м висоти допускається визначати методом тригонометричного нівелювання.

7.3.14. Висоти точок мензульного ходу способом тригонометричного нівелювання визначають кіпрегелем або теодолітом при двох положеннях круга, а при роботі номограмним кіпрегелем - двічі на різні висоти візування.

Розходження між прямим і зворотним перевищеннями не повинні бути більшими за 10 см при довжині лінії 250 м і 4 см на кожні 100 м при більших віддалях.

Допустима висотна нев'язка у мензульному ході не повинна перевищувати допусків, що наведені в табл.20.

Висотну нев'язку в мензульному ході розподіляють із зворотним знаком на кожне перевищення пропорціонально довжинам сторін ходу.

7.3.15. Точки мензульного ходу можуть бути використані для знімання тільки після ув'язки їх по висоті і в плані.

7.3.16. Залежно від масштабу знімання і прийнятого перерізу рельєфу відстані між пікетами і відстані від приладу до рейки не повинні перевищувати величин, що наведені в табл.18.

7.3.17. Знімання об'єктів місцевості і контурів угідь в основному виконують полярним способом з визначенням відстані від приладу до пікетів по віддалеміру кіпрегеля, візуючи при такому положенні круга кіпрегеля, за якого орієнтувалася мензула.

Для знімання окремих точок ситуації допускається використання методу засічок не менше ніж з трьох знімальних точок. Промені засічок повинні перетинатися під кутом не менше 60 град.

7.3.18. Угіддя, які мають невиразний контур, оконтурюють і наносять на планшет з точністю можливого визначення меж контура в натурі.

7.3.19. Рельєф зображують горизонталями. Основні перерізи, що застосовуються при різних масштабах топографічного знімання, наведено в табл.1 (див.с.4).

Горизонталі треба проводити обов'язково в полі на основі взятих пікетів.

7.3.20. Висоти пікетних точок при кутах нахилу місцевості до З град. повинні визначатися горизонтальним променем кіпрегеля з рівнем при трубі або нівеліром, що встановлений поряд з мензулою. У цьому випадку рейки повинні мати сантиметрові поділки.

При кутах нахилу місцевості більше 3 град. висоти пікетних точок визначають похилим променем кіпрегеля при одному положенні круга. У цьому випадку місце нуля вертикального круга кіпрегеля повинно визначатися не менше двох разів на день.

Відстані до пікетних точок вимірюються нитяним віддалеміром кіпрегеля.

7.3.21. При перерізі рельєфу через 1 м і більше висоти пікетів обчислюють з точністю до 0,01 м і виписують на план з округленням до 0,1 м, при перерізі рельєфу менше 1 м висоти пікетів обчислюють і виписують на план з точністю до 0,01 м. Обчислення висот характерних точок треба робити в журналі. При зніманні номограмним кіпрегелем результати вимірювань на пікети в журналі можна не записувати.

7.3.22. Висоти визначають і підписують на плані на характерних формах рельєфу: вершинах, вододілах, перегинах схилів і сідловин, тальвегах (у місцях їх повороту), розгалуженнях, вершинах і гирлах ярів, в улоговинах, вирвах і їх краях, біля річок, струмків і водосховищ на рівні води (урізу), біля підошов підвищень і т. ін.

Урізи води визначають двічі горизонтальним або похилим променем у залежності від кута нахилу місцевості і записують у журнал і на план з показом дати визначення. Урізи визначають через 10-12 см на плані.

7.3.23. Крім висот пікетних точок, що потрібні для знімання рельєфу, повинні бути визначені і підписані на плані висоти гребель, мостів, верху і низу насипів, шлюзів, перетинів осей удосконалених і поліпшених шляхів, колодязів та інших характерних місць.

7.3.24. На знімальні планшети в польових умовах для масштабів 1:5000 і 1:2000 складають кальки висот і контурів. У випадку невеликої контурності і нескладного рельєфу дозволяється об'єднувати обидві кальки, їх складають у процесі знімання планшета кожного дня; допускається розрив між часом знімання і складання кальки не більше трьох днів. На кальку контурів наносять всю ситуацію і окремі предмети місцевості; взамін відображення угідь умовними знаками допускається підписувати їх назву. На кальку висот повинні бути нанесені всі пікети і опорні точки з підписами їх номерів і висот.

7.3.25. Усі польові оригінали оформлюють відповідно до вимог пп.10.7-10.10 цієї Інструкції.

7.3.26. Якщо топографічні плани призначаються для меліорації, будівництва енергетичних, промислових та інших споруд і об'єктів, на територіях яких пройдуть значні зміни рельєфу і контурів, і якщо ці плани не призначені для використання іншими організаціями, дозволяється польові оригінали оформляти олівцем.

7.3.27. Кожен планшет приймають від виконавця у полі. Результати приймання фіксують в акті приймання. Взяті при перевірці пікети наносять червоною тушшю на кальку висот.

7.3.28. Для зручності читання рельєфу на планах масштабів 1:5000 і 1:2000 підписують не менше 10 висот на 1 кв.дм плану (якщо в технічному проекті немає інших вимог), а на планах масштабів 1:1000 і 1:500 - висоти всіх пікетів.

7.3.29. Після виконання мензульного знімання здають:

польовий оригінал;

формуляр, наклеєний на зворотному боці оригіналу (див.дод.11).

Примітка. При виконанні мензульного знімання у масштабах 1:1000 і 1:500 на прозорій основі формуляр не складають, потрібні дані розміщують за рамками плану (див.дод.12);

журнали топографічного знімання і журнали з побудови знімальної основи;

відомості обчислення планової і висотної знімальної основи;

калька висот і контурів;

викопіювання по рамках для зведення із суміжними трапеціями;

акти контролю і приймання робіт.

Усі документи підбирають по планшетах, систематизують і представляють до здачі (у папках).

Усі дані вимірювання і обчислення висот точок геометричної мережі, перехідних точок і точок мензульних ходів обов'язково записують у журнал топографічного знімання.

7.4.1. Тахеометричне знімання застосовують для створення планів невеликих ділянок як основний вид знімання або в поєднанні з іншими видами, коли:

- виконання стереотопографічного або мензульного знімання економічно недоцільне або технічно неможливе;

- виконується тільки знімання рельєфу на забудованій території;

- виконується знімання вузьких смуг (високовольтні лінії, траси різноманітних інженерних мереж і т.ін.).

7.4.2. Тахеометричне знімання виконують електронними, авторедукційними, номограмними тахеометрами, оптичними теодолітами з встановленими на них світловіддалемірами або світловіддалемірними насадками і, як виняток, теодолітами.

Крім зазначених приладів, для тахеометричного знімання використовують цифрові термінали даних типу GRE 4а, які дають змогу реєструвати числову та текстову інформацію і виконувати кодування предметів місцевості в польових умовах, а також різноманітні графопобудовники, які після відповідної обробки матеріалів за допомогою програмно-технологічних комплексів типу "Топоград" дають змогу автоматизовано отримувати топографічні плани в цифровому і графічному вигляді.

При роботі з тахеометрами застосовують спеціальні рейки та спеціальні віхи для віддалемірних відбивачів.

7.4.3. При тахеометричному зніманні щільність пунктів знімальної основи повинна забезпечувати можливість прокладання тахеометричних ходів, які відповідали б технічним вимогам:

- із застосуванням оптичних тахеометрів та теодолітів, що наведені в табл.21;

Примітка. При зніманні в масштабі 1:500 лінії в тахеометричних ходах вимірюють металевою рулеткою або стрічкою.

- із застосуванням електронних тахеометрів та оптичних теодолітів з світловіддалемірними насадками, що наведені в табл. 21а.

7.4.4. Кути в тахеометричних ходах вимірюють одним повним прийомом. Коливання значень, що одержані із напівприйомів, не повинні перевищувати 20'' при вимірюванні кута оптичним теодолітом і 1' - при вимірюванні кута 30-секундним теодолітом.

Кутові нев'язки в тахеометричних ходах не повинні перевищувати: при вимірюванні кутів оптичними теодолітами f = +-20''30-150 град.

Допустимі значення віддалей до точки при способі кутових засічок дано в табл.27.

7.5.16. При зніманні способом лінійних засічок довжини ліній не повинні перевищувати довжини мірного приладу (20-50 м), а кут засічки при точці повинен бути в межах 30-150 град.

Кути кварталів, капітальних будівель та інших важливих контурів визначають засічками з трьох точок.

7.5.17. Знімання в середині кварталів виконують такими ж способами, що і знімання проїздів.

При неможливості знімання в середині кварталів з точок знімальної основи його виконують з точок висячих теодолітних ходів. Довжина і кількість ліній у висячих ходах не повинні перевищувати значень, наведених у табл.28.

7.5.18. При виконанні горизонтального знімання всі дані заносять в абрис, який ведуть на цупкому папері олівцем відповідними умовними знаками. Перерисування абрису забороняється.

7.5.19. Висотне знімання забудованих територій в рівнинних районах виконують нівелірами або горизонтальним променем теодоліта чи кіпрегеля з рівнем на трубі, а в горбистій місцевості - похилим променем.

Висотне знімання можна виконувати одночасно з горизонтальним зніманням мензульним способом або окремо, при наявності планів горизонтального знімання.

7.5.20. Нівелірні ходи, які прокладають для висотного знімання, повинні опиратися на знаки нівелювання I-IV класу і технічного нівелювання.

Як виняток, допускаються висячі ходи, які прокладають у прямому і зворотному напрямках.

Допустимі нев'язки в ходах або полігонах не повинні перевищувати fh = 50 короткий опис фізико- та економіко-географічних умов району робіт;

відомості про аерофотознімальні і топографо-геодезичні роботи попередніх років (перелік і рік виконання робіт; назва організації, що виконала роботи; точність і ступінь використання робіт; збереженість геодезичних пунктів за результатами обстеження);

відомості про виконані аерофотознімальні роботи (назва організації, що виконала аерофотознімання; масштаб аерофотознімання; формат і перекриття аерофотознімків; характеристика АФА; показання спецприладів);

відомості про геодезичну основу (види і обсяги робіт; прийнята система координат і висот; щільність пунктів; побудова знаків і типи центрів; точність і методи вимірювання; контроль і приймання робіт, їх метрологічне забезпечення та результати досліджень; методи зрівнювання);

відомості про знімальну планову і висотну основи (призначення і щільність мережі; закріплення точок; методика вимірювання кутів, ліній, висот; точність вимірювання);

відомості про дешифрування та знімання контурів і рельєфу (методи; масштаб; переріз рельєфу; основа, на якій проведені роботи; використання матеріалів раніше виконаних знімань; методика прокладання знімальних ходів; точність ходів; контроль і його результати);

відомості про камеральні роботи (обчислювальні роботи, побудова планово-висотних фотограмметричних мереж; виготовлення фотопланів; складання оригіналу плану; створення цифрового топографічного плану і методи; характеристика приладів і їх точність; оцінка якості робіт; підготовка планів до видання; редакційні роботи; контроль і приймання робіт).

12.9. До технічного звіту про геодезичні роботи додають схеми планової та висотної мереж у місцевій системі координат.

До технічного звіту про топографічні роботи додають схеми виконаних аерофотознімальних, польових топографічних робіт з показом розграфлення і номенклатури планшетів та виділенням планів за методами знімання і перерізу рельєфу.

До звітів також додають акти контролю і приймання робіт.

При розвитку геодезичних мереж згущення і знімальних мереж виникають випадки, коли вимірювання горизонтальних кутів проводяться при позацентровому положенні осі приладу (центрування) або візирної цілі (редукція).

Елементи центрувань і редукцій визначають графічно на центрувальному листі. Визначення виконують з трьох станцій таким чином, щоб проектувальні площини перетиналися під кутами, близькими до 120 град. або 60 град.

Проектування центра С, осі приладу J і візирної цілі V проводять за допомогою вивіреного теодоліта при двох положеннях вертикального круга з відстаней, що більші або дорівнюють висоті знака.

Кожен із дев'яти напрямків відмічають чотирма точками на краях центрувального листа (двома точками відмічають напрямок, що одержаний при одному крузі, і двома - при другому).

Між кожною парою точок намічають середню точку. З'єднують однозначні середні точки прямими лініями, одержують пересічення проекцій напрямків із точок стоянки теодоліта на C, J і V.

Якщо замість точок на перетинах одержали трикутники похибок, то вишукувані точки намічають у середині цих трикутників. Сторони трикутників похибок не повинні бути більше 5 мм при проектуванні осі приладу і центра пункту і 10 мм - при проектуванні візирного циліндра.

Лінійні елементи центрування l в метрах і редукції l1 вимірюють на центрувальному листі з точністю до міліметрів від точки С до J і від С до V.

Кутові елементи центрування і редукції будують при проекції осі приладу J і візірної цілі V; вимірюють їх транспортиром до частки градуса за ходом годинникової стрілки від напрямку на проекцію центра даного пункту до напрямків, що прокреслені на два інші пункти.

Кут між напрямками на пункти, що визначений як різниця графічно виміряних напрямків, не повинен відрізнятися від кута, що виміряний на пункті приладом, більше ніж на 2 град. при l < 10 см, на 1 град. при 1 <-= l <-= 20 см і на 0,5 град. при l > 20 см.

При лінійних вимірюваннях елементи центрування віддалемірів і редукції відбивачів визначають так само, як і при кутових спостереженнях, але на центрувальних листах обов'язково прокреслюють лінії на всі пункти, до яких вимірювалися відстані.

Поправкою у виміряну відстань за позацентрове положення віддалеміра і відбивача є проекція відрізку між центром пункта і центром приладу на відповідні напрямки.

Поправки за центрування і редукцію у виміряні лінії одержують безпосередньо з листа визначення.