7.3. За ступенем геологічного вивчення й достовірності ресурси руд чорних металів поділяються на дві групи: перспективні та прогнозні.
Перспективні ресурси - це обсяги чорних металів у рудах, кількісно оцінених за результатами геологічного, геофізичного, геохімічного та іншого вивчення ділянок надр у межах продуктивних площ з відомими родовищами чорних металів певного геолого-промислового типу. Перспективні ресурси враховують можливість відкриття нових родовищ (покладів) того самого геолого-промислового типу, існування яких обгрунтовується позитивною оцінкою рудопроявів чорних металів, проявів мінералізації, геофізичних, геохімічних та інших аномалій, природа й перспективність яких доведені. Кількісні оцінки параметрів очікуваних родовищ (покладів) визначаються на основі інтерпретації геологічних, геофізичних, геохімічних та інших даних або статистичної аналогії.
За ступенем достовірності даних щодо умов залягання й морфологічних характеристик рудних покладів перспективні ресурси поділяються на категорії Р1 і Р2.
До категорії Р1 відносяться перспективні ресурси в ділянках розширення рудоносних площ, які прилягають до контурів розвіданих та попередньо розвіданих запасів виявлених родовищ чорних металів, та в перспективних ділянках надр, де існування рудних покладів, їхня форма, розміри, внутрішня будова й умови залягання оцінені за геологічними, геофізичними, геохімічними даними й підтверджені поодинокими перетинами геологорозвідувальних виробок.
Перспективні ресурси категорії Р2 враховують можливість відкриття у відомому рудному районі, рудному полі нових родовищ руд чорних металів, наявність яких передбачається на основі позитивної оцінки рудопроявів рудовмісних порід, геофізичних і геохімічних та інших аномалій, природа й перспективність яких доведені на виявлених рудних об'єктах-аналогах. Умови залягання й морфологічні характеристики зруденіння оцінюються за аналогією.
Прогнозні ресурси - це обсяги чорних металів, що враховують потенційну можливість формування родовищ певних геолого-промислових типів, яка грунтується на позитивних стратиграфічних, літологічних, мінерагенічних, палеогеографічних та інших передумовах, установлених у межах перспективних площ, де промислові родовища ще не відкриті. Кількісна оцінка прогнозних ресурсів проводиться на основі передбачуваних (прогнозних) параметрів за аналогією з продуктивними площами, де є відкриті родовища чорних металів того самого геолого-промислового типу.
8. Розподіл запасів і ресурсів руд чорних металів за ступенем їх техніко-економічного вивчення
8.1. Техніко-економічне вивчення скупчень руд чорних металів згідно з Класифікацією запасів передбачає визначення ступеня геологічного вивчення, гірничо-технічних, географо-економічних, соціально-екологічних, природоохоронних та інших умов розроблення й перероблення мінеральної сировини, умов реалізації товарної продукції гірничого виробництва та періодичну геолого-економічну оцінку промислового значення об'єктів геологорозвідувальних або експлуатаційних робіт.
8.2. За ступенем техніко-економічного вивчення запаси й ресурси руд чорних металів поділяються на три групи:
перша група - розвідані запаси, на базі яких проведено детальну геолого-економічну оцінку (ГЕО-1) ефективності їхнього промислового освоєння, матеріали якої, включаючи техніко-економічне обґрунтування постійних кондицій на мінеральну сировину, затверджені ДКЗ;
друга група - запаси, на базі яких проведено попередню геолого-економічну оцінку їхнього промислового значення (ГЕО-2), а матеріали техніко-економічної доповіді про доцільність подальшої розвідки родовища, включаючи обґрунтування тимчасових кондицій на мінеральну сировину, апробовані ДКЗ або замовником (інвестором) геологорозвідувальних робіт;
третя група - запаси й ресурси, на базі яких проведено початкову геолого-економічну оцінку можливого промислового значення перспективної ділянки надр (ГЕО-3), а матеріали техніко-економічних міркувань про доцільність проведення подальших пошуково-оцінювальних робіт, параметри попередніх кондицій на мінеральну сировину схвалені замовником (інвестором) геологорозвідувальних робіт.
8.3. Кондиції для підрахунку запасів руд чорних металів мають забезпечувати повне комплексне й економічно раціональне вилучення з надр запасів чорних металів та наявних супутніх корисних копалин і компонентів на основі використання сучасних промислових технологій видобування й перероблення мінеральної сировини, за умови дотримання вимог охорони надр та навколишнього природного середовища. Техніко-економічне обґрунтування кондицій виконується для всіх родовищ руд чорних металів, які подаються на державну експертизу, безпосередніми розрахунками із залученням фактичних техніко-економічних показників розроблення родовищ-аналогів.
Для великих родовищ, які не мають аналогів в Україні, на додаток до обґрунтування кондицій безпосередніми розрахунками, наводяться техніко-економічні показники зарубіжних підприємств, які експлуатують родовища того самого геолого-промислового типу, і загальні розрахунки ефективності гірничопереробного підприємства, що проектується, виходячи з міжнародних цін на товарну продукцію.
9. Розподіл запасів руд чорних металів за промисловим значенням
За промисловим значенням запаси руд чорних металів поділяються на такі групи:
балансові - (економічні) запаси, які на момент оцінки згідно з техніко-економічними розрахунками можна економічно ефективно видобути й використати при сучасній техніці й технології видобування та перероблення руд чорних металів, що забезпечують дотримання вимог раціонального комплексного використання сировинних ресурсів і охорони природи;
умовно балансові - (обмежено економічні) запаси, ефективність видобування й використання яких на момент детальної геолого-економічної оцінки не може бути однозначно визначена, а також запаси, що відповідають вимогам до балансових запасів, але з різних причин не можуть бути використані на момент оцінки;
позабалансові - (потенційно економічні) запаси, видобування і використання яких на момент оцінки є економічно недоцільним, але в майбутньому вони можуть набути промислового значення;
промислове значення яких не визначено - запаси й ресурси, на базі яких зроблена тільки початкова геолого-економічна оцінка з використанням припущених технологічних та економічних вихідних даних.
10. Розподіл запасів і ресурсів руд чорних металів на класи
Запаси й ресурси чорних металів, що належать до певних груп за рівнем їхнього промислового значення, ступенем техніко-економічного та геологічного вивчення, розподіляються на класи, які ідентифікуються за допомогою міжнародного трипорядкового цифрового коду. У коді одиницям відповідають групи запасів (ресурсів) за ступенем геологічного вивчення, десяткам - групи запасів (ресурсів) за ступенем техніко-економічного вивчення, сотням - групи запасів за рівнем промислового значення.
Таблиця 6. Код класу запасів і ресурсів корисних копалин за рівнем промислового значення і ступенем техніко-економічного та геологічного вивчення
Клас під кодом 111 об'єднує розвідані та детально економічно оцінені балансові запаси, що можуть бути ефективно видобуті. Такі запаси відповідно до міжнародної класифікації відносяться до достовірних запасів (Proved mineral reserves).
Класи 121 та 122, які об'єднують балансові запаси, що економічно попередньо оцінені, відносяться до ймовірних запасів (Probable mineral reserves) міжнародної класифікації.
Клас 211 включає умовно балансові запаси, розвідані й детально економічно оцінені.
Класи 221 і 222 об'єднують позабалансові розвідані й попередньо розвідані запаси, що попередньо оцінені економічно.
До класів 332, 333 та 334 відносяться попередньо розвідані запаси, перспективні й прогнозні ресурси, спершу економічно оцінені під час пошукових і регіональних геологорозвідувальних робіт.
11. Вимоги до вивченості родовищ руд чорних металів
11.1. Для найбільш ефективного вивчення виявлених родовищ руд чорних металів слід дотримуватись установленої послідовності проведення досліджень відповідно до Положення про стадії, що передбачає повне дотримання стадійності на складних родовищах та на родовищах нових типів, де є високий ризик отримання непередбачуваних результатів, і навпаки - поєднання стадій в єдиний геологорозвідувальний цикл на геологічно простих родовищах. Крім того, слід додержуватися вимог до повноти і якості геологорозвідувальних робіт, здійснювати раціональне комплексування методів і технічних засобів розвідки, своєчасно проводити геолого-економічну оцінку результатів досліджень. Вивченість розвіданих родовищ має забезпечувати можливість визначення вихідних даних для опрацювання проектів будівництва гірничодобувних об'єктів та об'єктів перероблення мінеральної сировини, що створюються або реконструюються на їхній базі.
11.2. За результатами геологорозвідувальних робіт на різних стадіях здійснюється початкова, попередня й детальна геолого-економічна оцінка об'єкта вивчення з метою послідовного розв'язання таких завдань:
обґрунтування доцільності інвестування пошуково-розвідувальних робіт на ділянках надр, перспективних для виявлення родовищ корисних копалин;
обґрунтування доцільності промислового освоєння виявленого родовища корисних копалин, проведення розвідувальних робіт і визначення параметрів тимчасових кондицій для підрахунку його запасів;
визначення рівня економічної ефективності гірничодобувного підприємства, що створюється на базі запасів розвіданого родовища, визначення параметрів постійних кондицій, підрахунку запасів корисної копалини і їхньої державної експертизи в ДКЗ України.
11.3. Розвідувальні роботи здійснюються за технічним завданням замовника на родовищах (ділянках), що отримали позитивну оцінку за результатами виконаних геологорозвідувальних робіт і намічаються до промислового освоєння. Замовниками можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні юридичні особи та громадяни.
11.4. На розвіданому родовищі складається топографічна основа в масштабі, що відповідає його розмірам, особливостям геологічної будови й рельєфу місцевості. Топографічні карти й плани на родовищах залізних і марганцевих руд складають у масштабі 1:1000 - 1:10000, а на родовищах хромових руд - 1:500 - 1:5000. Усі розвідувальні й експлуатаційні виробки (канави, шурфи, свердловини, штольні, шахти), профілі детальних геофізичних спостережень і природні відслонення рудних тіл та інші прояви корисних копалин належить інструментально прив'язувати. Підземні гірничі виробки й свердловини наносять на плани за даними маркшейдерських зйомок. Маркшейдерські плани горизонтів гірничих робіт складають у масштабах: для родовищ залізних руд 1:500 - 1:1000, а для родовищ марганцевих і хромових руд - 1:200 - 1:500, зведені плани - у масштабі не дрібніше 1:2000.
11.5. Для району родовища складають геологічну карту й карту корисних копалин у масштабі 1:25000 - 1:50000 з відповідними розрізами. На картах зазначають розміщення рудоконтрольних структур і рудовмісних комплексів порід, родовища і рудопрояви корисних копалин району, а також ділянки, у межах яких оцінені перспективні й прогнозні ресурси корисних копалин.
Під час опрацювання і поповнення геологічних карт і розрізів використовують результати проведених у районі геофізичних досліджень і відображають на зведених планах інтерпретацію геофізичних аномалій у масштабі поданих карт.
На геологічній карті району або на спеціальній схематичній карті наводяться дані про найбільш загальні і важливі особливості гідрогеології, інженерної геології та геоекології, передусім - про місця поширення і активізації небезпечних екзогенних процесів.
11.6. Геологічну будову родовища детально вивчають і відображають на геологічній карті, геологічних планах, розрізах, проекціях, а в необхідних випадках - на блок-діаграмах і моделях. Геологічні й геофізичні матеріали складають так, щоб вони давали уявлення про розміри й форму рудних тіл, умови їхнього залягання, внутрішню будову й суцільність руд, характер виклинювання, розміщення природних типів руд, особливості змінення навколорудних вмісних порід і взаємовідношення рудних тіл із породами, що вміщуються, складчастими структурами й тектонічними порушеннями з детальністю, достатньою для обґрунтування підрахунку запасів. На цих матеріалах зазначають також розміщення промислових (технологічних) типів руд, будову покрівлі й підошви рудних покладів, змінення за протяжністю і падінням їхньої потужності, елементів залягання, умісту корисних компонентів і шкідливих домішок. Окремо належить виносити геологічні межі родовища й пошукові критерії, що визначають місце розташування перспективних ділянок, у межах яких оцінені перспективні ресурси, показувати фактичні або передбачувані межі ліцензійних ділянок та гірничих відводів основного та суміжних користувачів надр.
11.7. Відслонення й поверхневі частини рудних покладів або рудоносних зон вивчають шляхом гірничих виробок і свердловин з використанням геофізичних і геохімічних методів досліджень і випробовують з детальністю, що дає змогу встановити морфологію й умови залягання рудних тіл, глибину розвитку й будову зони окиснення, ступінь окисненості руд, речовинний склад і технологічні властивості первинних, змішаних і окиснених руд і виконати підрахунок запасів роздільно за промисловими (технологічними) типами руд.
11.8. Вивчення родовищ відносно простої геологічної будови на глибину здійснюється переважно свердловинами з використанням наземних і свердловинних геофізичних досліджень, а при невеликій глибині залягання рудних покладів - свердловинами в сполученні з гірничими виробками. На родовищах складної та дуже складної геологічної будови, що не піддаються однозначному розшифруванню за даними буріння, проходять підземні гірничі виробки на представницьких ділянках рудних тіл для з'ясування умов залягання, форми, внутрішньої будови, речовинного складу, особливостей розміщення типів і сортів руд, а також для контролю якості бурових і геофізичних робіт та відбору технологічних проб.
Гірничими виробками й свердловинами перетинають рудоносні зони (рудні поклади) на повну потужність і в їхніх межах оконтурюють ділянки залягання кондиційних руд. Мінливість зруденіння на розкритих гірничими виробками горизонтах вивчають у достатньому обсязі на типових ділянках: у межах малопотужних рудних покладів - безперервним простежуванням штреками й розсічками та підземними свердловинами, а в межах потужних рудоносних зон (рудних покладів) пересіченням ортами, квершлагами й підіймальними гірничими виробками та підземними свердловинами. У разі наявності мінералізації, що здатна до розтирання й викришування при бурінні й відборі проб, гірничі виробки використовуються для встановлення ступеня збіднення або збагачення керна з метою з'ясування можливості використання даних випробування керна для геологічних побудов, визначення потужностей рудних інтервалів, умісту корисних компонентів у руді і підрахунку запасів.
11.9. Вихід керна у свердловинах колонкового буріння одержують в об'ємі, що забезпечує з'ясування з необхідною повнотою особливостей залягання рудних покладів і вмісних порід, їхньої потужності, внутрішньої будови, характеру навколорудних змін, розподілу природних різновидів руд, їхньої текстури й структури, а також ступеня представництва матеріалу для випробування. Вихід керна повинен становити не менше 70% у кожному рейсі буріння, а в пухких сипучих рудах - у кожному рудному перетині за умови обов'язкового завірення геофізичними методами.
Достовірність визначення лінійного виходу керна необхідно систематично контролювати зважуванням або іншими способами. Представництво керна для визначення потужностей рудних інтервалів і якості руд підтверджують дослідженнями його вибіркового розтирання. Ступінь вибіркового розтирання вивчається щодо кожного природного типу руд. З цією метою використовуються дані вивчення фізико-механічних властивостей руд, випробування гірничих виробок, результати інтерпретації геофізичних досліджень, матеріали експлуатаційно-розвідувальних і видобувних робіт, а також результати порівняння даних з інтервалів з різним виходом керна. У разі низького виходу керна або вибіркового його розтирання, яке суттєво впливає на результати випробування, слід застосовувати інші технічні засоби розвідки.
Раціональний комплекс геофізичних досліджень, що ефективний для виділення рудних інтервалів і встановлення їхніх параметрів, застосовується у всіх свердловинах, що пробурені на родовищі. Для магнетитових руд виконується каротаж магнітної сприйнятливості (КМС), немагнітних руд - ядерно-фізичних методів, слабомагнітних - каротаж електромагнітних і ядернофізичних методів.
У свердловинах глибиною понад 100м і в усіх підземних через кожні 20 м визначаються і підтверджуються контрольними вимірами азимутальні й зенітні кути стовбурів свердловин. Результати цих вимірів ураховуються під час побудови геологічних розрізів, погоризонтних планів і розрахунку потужності рудних інтервалів. У разі підсічення стовбурів свердловин гірничими виробками результати вимірів завіряються даними маркшейдерської прив'язки.
Для підсічення рудних тіл з крутим падінням під великими кутами застосовують штучне викривлення свердловин. З метою підвищення ефективності розвідки слід здійснювати буріння багатовибійних свердловин, а в разі наявності горизонтів гірничих робіт - підземних свердловин. Буріння в руді проводять максимально великим діаметром.
11.10. Розташування розвідувальних виробок і відстань між ними визначають для кожного структурно-морфологічного типу рудних покладів або рудних зон з урахуванням їхніх розмірів, особливостей геологічної будови й можливості використання наземних і свердловинних геофізичних методів досліджень для оконтурення рудних покладів і підтвердження їхньої ув'язки між свердловинами. На родовищах з добре проявленими магнітними властивостями використовують методи свердловинної магніторозвідки в обох варіантах: капаметрія стінок свердловини та вимірювання повного чи вертикального вектора магнітного поля для аналізу міжсвердловинного простору. У разі достатньо контрастного розрізу за електричними властивостями - методи свердловинної електророзвідки також з вивченням стінок свердловини і міжсвердловинного простору.
На родовищах шаруватих (смугастих) руд і порід, що розвідуються похилими свердловинами, слід використовувати методи телефотокаротажу для визначення елементів залягання покладів та вмісних порід.
Наведені в табл.7 узагальнені дані щодо щільності сіток розвідувальних виробок, що застосовувались протягом багатьох років під час розвідки родовищ в СНД, слід ураховувати під час проектування геологорозвідувальних робіт, але як орієнтовні. Для кожного родовища на підставі вивчення ділянок деталізації й аналізу всіх геологічних та геофізичних матеріалів обгрунтовуються найбільш раціональні геометрія й щільність сітки розвідувальних виробок.
11.11. На ділянках та горизонтах родовищ, що намічаються при техніко-економічному обгрунтуванні розвідувальних робіт до першочергового відроблення, виділяються ділянки деталізації з найбільш типовою геологічною будовою, у межах яких здійснюється простежування, випробування та оконтурення покладів корисних копалин за сіткою свердловин (гірничих виробок) достатньої щільності для виявлення розвіданих запасів, проведення напівпромислових технологічних досліджень і розроблення промислової технологічної схеми перероблення руд, дослідно-промислової розробки окремих покладів корисних копалин (у разі потреби). На таких ділянках більш детально вивчаються геологічні, гідрогеологічні й інженерно-геологічні умови залягання тіл корисної копалини, їхня морфологія й внутрішня будова, речовинний склад і технологічні властивості за промисловими типами руд і закономірності їхнього розташування.
11.12. Дослідно-промислова розробка (далі ДПР) родовищ є складовою частиною робіт з їх геологічного вивчення і проводиться з використанням промислових засобів і технологічних схем вилучення і перероблення мінеральної сировини. Термін ДПР родовища, кількість і умови вилучення при цьому мінеральної сировини обгрунтовуються окремим проектом. Проект на дослідно-промислову розробку погоджується з Держнаглядохоронпраці України.
Таблиця 7. Відомості щодо щільності сітки розвідувальних виробок, що застосовувалася при розвідці родовищ чорних металів
11.13. Запаси корисної копалини на ділянках деталізації родовищ 1-ї і 2-ї груп складності розвідуються переважно за категоріями А і В (відповідно), а на родовищах 3-ї групи - за категорією С1.
На об'єктах 3-ї групи складності геологічної будови на ділянках деталізації на підставі визначення просторового розташування типових форм і розмірів скупчень промислових руд оцінюється можливість їхньої селективної виїмки і відповідно допустимість підрахування запасів із застосуванням коефіцієнта рудоносності.
11.14. Коефіцієнт рудоносності застосовується для статистичного підрахунку запасів корисних копалин у разі нерівномірного розподілу корисного компонента і неможливості визначити в процесі розвідки достовірні контури рудних покладів.
Коефіцієнт рудоносності визначається переважно лінійним способом у межах підрахункових блоків, у розвідувальних виробках за відношенням рудних інтервалів до загальної довжини всіх перетинів рудного покладу. У разі наявності експлуатаційних робіт ураховуються фактичні площинні або об'ємні коефіцієнти рудоносності.
У разі підрахунку запасів з коефіцієнтом рудоносності обгрунтовуються умови (або параметри кондицій) для встановлення зовнішніх меж покладів (рудоносних зон).
Уведення коефіцієнта рудоносності доцільне тільки в разі можливості селективної виїмки рудних скупчень у межах покладу чи рудної зони після їхньої дорозвідки й оконтурювання експлуатаційно-розвідувальними виробками. При цьому визначається мінімальний розмір рудних інтервалів, що включаються в розрахунок коефіцієнта рудоносності.
При нерівномірній рудонасиченості окремих частин родовища встановлюється мінімально припустимий коефіцієнт рудоносності для підрахункового блока, який для кожного родовища визначається на основі техніко-економічних розрахунків.
11.15. Отримана на ділянках деталізації інформація використовується для обґрунтування групи складності родовища; підтвердження відповідності прийнятих геометрії й щільності розвідувальної сітки до особливостей геологічної будови родовища; оцінки достовірності результатів геофізичних методів досліджень, параметрів, що прийняті при підрахунку запасів, й умов розроблення родовища в цілому. На родовищах, що розробляються з цією метою, використовуються результати експлуатаційної розвідки й експлуатації.
11.16. Усі розвідувальні виробки й відслонення рудних тіл або зон на поверхні документуються за типовою формою геологічної документації. Результати випробування виносяться на первинну документацію й звірюються з геологічним описом та даними геофізичних досліджень, після чого заносяться до автоматизованої бази даних.
Повноту і якість первинної документації, відповідність її геологічним особливостям родовища, правильність визначення просторового положення структурних елементів, складання зарисовок і їхній опис систематично контролюють шляхом зіставленням з натурою. Також оцінюються якість геологічного й геофізичного випробування (витриманість перетинів і маси проб, відповідність їхнього положення особливостям геологічної будови ділянки, повнота й безперервність відбору проб, наявність і результати контрольного випробування); представництво мінералого-технологічних і інженерно-геологічних досліджень; якість визначень об'ємної маси, правильність схеми оброблення проб і якість аналітичних робіт. Крім того, необхідно контролювати відповідність зведених геологічних матеріалів до первинної документації. Результати перевірок оформлюються відповідними актами.
Усі рудні інтервали, розкриті в розвідувальних виробках або виявлені в природних відслоненнях, належить випробувати.
11.17. Випробування корисної копалини проводиться з метою вивчення її хімічного, мінерального складу, фізико-механічних властивостей і оцінки відповідності її вимогам промисловості до мінеральної сировини. За результатами випробування виявляються й оконтурюються рудні поклади, установлюється їхній склад і внутрішня будова, визначаються кількість і якість руди.
11.18. Методи і способи випробування обирають на ранніх стадіях розвідувальних робіт, виходячи з геолого-промислового типу родовища, фізичних властивостей корисної копалини й вмісних порід і вимог промисловості до якості мінеральної сировини. Вони мають забезпечувати найбільш достовірні результати при мінімальних витратах праці. Обрані способи й методи випробування (параметри проб, їхня форма, маса, розташування, щільність випробування) обгрунтовуються експериментальними роботами.
Як рядове випробування можуть використовуватись, за умови достатнього обґрунтування, дані, отримані геофізичними методами (магнітні, ядерно-фізичні).
Попередньо спосіб випробування обирають за досвідом робіт на родовищах, які аналогічні тому родовищу, що вивчається, за особливостями речовинного складу корисної копалини, за геологічною будовою й системою розвідки (бурова, гірничо-бурова, гірнича), з обов'язковим контролем отриманих даних.
11.19. Якість випробування оцінюється за результатами завірювальних робіт і систематично контролюється в ході всієї розвідки й наступного розроблення родовища. У разі використання декількох методів випробування їх належить порівняти за точністю та достовірністю результатів.
11.20. Поклади корисної копалини випробовуються з дотриманням таких обов'язкових умов:
1) Щільність сітки випробування має бути витриманою та забезпечувати достовірну оцінку досліджуваного параметра, вона визначається геологічними особливостями ділянки, що вивчається, і встановлюється, виходячи з досвіду розвідки родовищ-аналогів, або обгрунтовується на нових об'єктах експериментальними роботами.
2) Рядове випробування проводиться безперервно, на повну потужність тіла корисної копалини, крім того, у всіх розвідувальних перетинах покладів корисної копалини, що не мають чітких геологічних меж, випробовуються вмісні породи. У перетині з них відбирають оконтурювальні проби, сумарна довжина яких має перевищувати максимальну потужність пустого або некондиційного прошарку, що включається відповідно до кондицій у промисловий контур. Якщо потужність рудного покладу не перевищує 1 м і в кондиціях відсутній параметр "максимальна величина некондиційного прошарку", то з порід лежачого й висячого боку покладу відбираються проби довжиною 1 м.
У потужних рудних тілах (десятки, сотні м) довжину оконтурювальних проб приймають рівною прийнятій довжині проб, що відбирають з однорідних потужних частин цих покладів.
3) Рядове випробування проводиться секціями, довжина яких визначається внутрішньою будовою рудного покладу, мінливістю речовинного складу, літологічних, текстурно-структурних особливостей, фізико-механічних і інших властивостей руд, а також параметрами кондицій. Прошарки бідніших та багатших руд і пустих порід випробовуються окремо. Окремими пробами випробовуються також різні природні різновиди руд і прошарки мінералізованих порід. У разі відносно однорідної внутрішньої будови й рівномірного розподілу зруденіння довжину проби (секції) доцільно прийняти єдиною: для рудних покладів невеликої потужності (до 10 м) - 1-2 м, а для більш потужних - до 5-10 м. Достовірність даних випробування секціями збільшеної довжини обгрунтовується зіставленням його результатів з даними випробування секціями меншої довжини в декількох повних перетинах, у яких відібрано не менше ніж 30 проб збільшеної довжини.
4) Довжина рядових проб не може перевищувати встановлених кондиціями мінімальних потужностей типів або сортів руди, а також максимальної потужності внутрішніх пустих і некондиційних прошарків, що включаються в контур кондиційних руд. Проби меншої довжини відбирають з прошарків, складених природними різновидами руд, які мають значно вищі вмісти корисних компонентів у порівнянні з переважною масою корисної копалини.
У разі випробування керна свердловин довжина проби не може перевищувати довжини рейсу; окремо випробовуються також інтервали із суттєво різним виходом керна.
У разі вибіркового розтирання керна випробуванню піддаються як керн, так і подрібнені продукти буріння (шлам, порох та ін.). Подрібнені продукти відбираються в окремі проби з тих самих рейсів, що й кернові проби, обробляються і аналізуються окремо.
5) Проби треба відбирати за лініями максимальної мінливості зруденіння; у разі перетинання рудних покладів свердловинами під гострими кутами до напряму максимальної мінливості можливість використання даних їхнього випробування належить обґрунтовувати зіставленням з даними випробування у нормальних перетинах.
11.21. У горизонтальних підземних виробках, що перетинають рудні поклади з крутим падінням (кути падіння понад 40 градусів), борозневі проби відбираються із стінок по лінії, що міститься на заздалегідь установленій відстані від підошви виробки (для запобігання суб'єктивності у виборі місця відбору проб). Допустимість відбору горизонтально орієнтованих проб з рудних покладів, що падають під кутами 30-40 град., обґрунтовується зіставленням результатів випробування декількох (5-7) пар, повних перетинів рудних покладів горизонтальними й вертикальними виробками, розташованими попарно в окремих вертикальних розрізах.
11.22. У підземних гірничих виробках, що пройдені вздовж простягання рудних покладів, випробовуються їхні вибої. Відстань між вибоями, що випробовуються, обґрунтовується експериментальними дослідженнями й становить 1-3 прохідницькі цикли. У разі потужності рудного покладу, що перевищує ширину гірничої виробки, потрібне обов'язкове випробування вибоїв на лініях перехрещення з іншими виробками, що перетинають тіло впоперек простягання, для забезпечення безперервності випробування.
Під час розвідки родовищ з помірною мінливістю зруденіння проби відбираються з однієї стінки виробки. На родовищах з різкою мінливістю зруденіння випробовують обидві стінки.
11.23. У процесі колонкового буріння свердловин інтервали, що належать до випробування, попередньо намічаються за даними ГДС або досліджень керна ядерно-фізичними, магнітними й іншими геофізичними методами. Кернові проби відбираються посекційно в межах одного рейсу. Об'єднання в одну пробу матеріалу сусідніх рейсів допускається лише в разі виходу керна, що перевищує 80%, а також у потужних рудних покладах однорідного складу з приблизно однаковим виходом керна. Інтервали з різко різним виходом керна випробуються окремо.
11.24. Під час випробування свердловин діаметром 76 мм і більше керн розколюється або розпилюється по повздовжній площині, перпендикулярній шаруватості (сланцюватості). Одна його половина спрямовується в пробу, інша - зберігається як дублікат. Відходи, що утворюються під час розколювання або розпилювання керна, діляться навпіл. Одна половина приєднується до проби, інша - до дубліката. У разі менших діаметрів буріння можливість відбору в пробу половини керна вимагає додаткового обґрунтування зіставленням результатів визначень за двома половинами. Якщо отримані розходження значні, то під час випробування керн не розділяється, а весь включається у пробу.
11.25. Для визначення вмісту супутніх і шкідливих компонентів у контурі промислового зруденіння складаються групові проби. Розміщення й кількість групових проб, порядок включення до них рядових проб визначають таким чином, щоб забезпечити рівномірне випробування кожного природного типу й сорту корисної копалини, а також основних природних різновидів руд на супутні компоненти й шкідливі домішки. На родовищах, складених потужними рудними покладами, групову пробу відбирають з одного перетину промислового сорту руди. На родовищах з малою потужністю рудних покладів у групову пробу допускається об'єднувати рядові проби різних перетинів у межах однорідних рудних ділянок.
Одночасно із супутніми корисними компонентами й шкідливими домішками в групових пробах визначається вміст основних корисних компонентів для контролю правильності складання групових проб і визначення наявності й характеру залежності між умістом основного і супутнього компонентів. Рядові й групові проби на основні корисні компоненти аналізують в одній лабораторії.
11.26. Представництво випробування забезпечується належною щільністю розвідувальної сітки спостережень у рудному покладі, правильністю вибору способу випробування, належною кількістю проб, характером їх розташування у виробках, геометрією і масою та надійною схемою підготовки проб до аналізів.
Якість випробування для кожного вибраного методу і для основних різновидів руд належить систематично контролювати, оцінюючи точність та достовірність результатів. Слід постійно перевіряти розміщення проб відносно елементів геологічної будови рудних покладів та надійність їхнього оконтурення за потужністю. Розходження розрахункової маси проб з фактично відібраною, виходячи з фактичного діаметра керна та його дійсного виходу, не повинні перевищувати +20% з урахуванням мінливості питомої маси руди.
Достовірність кернового випробування належить оцінювати відбором проб з других половинок керна.
Під час геофізичного випробування на місці залягання належить контролювати стабільність роботи апаратури та відтворюваність показників методу в однакових умовах рядових та контрольних вимірювань. У разі виявлення значних розходжень, що впливають на точність випробування, належить проводити повторні вимірювання та проаналізувати представництво еталонних свердловин.
Достовірність визначення вмістів за даними каротажу належить підтверджувати окремими зіставленнями для кожного природного типу руд з результатами випробування керна опорних свердловин з виходом його понад 90% у рудних інтервалах.
Достовірність кернового випробування за рядовими свердловинами слід підтвердити даними геофізичного випробування окремо для різних класів виходу керна. У разі вибіркового розтирання керна, яке істотно впливає на результати випробування, достовірність кернового випробування належить завіряти випробуванням дублюючих гірничих виробок.
На ділянках деталізації та першочергового освоєння родовищ чорних металів достовірність прийнятих методів випробування належить підтверджувати зіставленням у межах одних і тих самих горизонтів, блоків, ділянок рудних покладів результатів випробування гірничих виробок та свердловин.
На родовищах чорних металів нових геолого-промислових типів та таких, що не розробляються в Україні, дані борозневого випробування гірничих виробок належить підтверджувати даними валового випробування під час відбору технологічних проб.
Обсяги контрольного випробування належить визначати достатніми для статистичної обробки результатами зіставлення та обґрунтування висновків щодо наявності систематичних похибок, а в разі необхідності - для заміни прийнятої системи випробування або введення поправних коефіцієнтів.
Обробку проб належить проводити за схемами, розробленими або прийнятими за аналогією з розроблюваними однотипними родовищами для кожного технологічного типу руд, виділеного на родовищі.
Рядові та контрольні проби обробляються за однією схемою. На ранніх стадіях вивчення об'єкта скорочення маси проб у процесі обробки виконують при максимальних значеннях коефіцієнта К, використаних на аналогічних родовищах 2-3-ї груп (не нижче 1,0 - на родовищах 2-3-ї груп). Після накопичення та аналізу фактичного матеріалу і за результатами експериментів обгрунтовують можливість його зменшення, як правило, у проекті на розвідку родовища. Обробка великотоннажних валових контрольних проб виконується за спеціально складеними програмами. Якість обробки належить систематично перевіряти за кожною операцією в частині щодо обґрунтованості коефіцієнта К та дотримання умов, передбачених схемою обробки.
11.27. Хімічний склад руд належить вивчати з повнотою, достатньою для визначення їхньої якості, виявлення шкідливих домішок та супутніх корисних компонентів. Концентрація їх у руді визначається аналізами проб методами, установленими відповідними стандартами на рівні галузевих методик.
На залізорудних родовищах у рядових пробах руд, що не потребують збагачення, належить визначати вміст заліза загального, а також тих компонентів, визначення яких передбачено технічними умовами на товарну руду, та супутніх корисних компонентів, що мають промислове значення. Усі інші компоненти визначаються у групових пробах.
У рядових пробах залізних руд, що підлягають збагаченню, визначають: уміст заліза загального, а для руд магнетитового складу також заліза, пов'язаного з магнетитом (у разі необхідності також заліза карбонатного), уміст супутніх корисних компонентів, що мають промислове значення (Р2О5 та ZrO2 в апатит-магнетитових рудах, V2О5 у титаномагнетитових). У групових пробах, відібраних з таких руд, визначають уміст шкідливих домішок, пов'язаних з мінералами, що входять до концентрату (S загальна та сульфідна, ізоморфна домішка Zn в магнетиті, ТiО2 в титаномагнетиті), а також уміст FeО та Fe2О3 для визначення меж зони окиснення первинних магнетитових чи сидеритових руд, масову частку втрат під час проколювання для визначення карбонатизованих та лімонітизованих різновидів руд, уміст Fe, пов'язаного з промислово цінними мінералами інших елементів, вміст супутніх корисних компонентів, що не оцінюються детально (Zn, Pb, Au, Pt? Ge ...). Уміст шлакоутворювальних компонентів установлюється аналізами концентратів.
Рядові проби хромових руд аналізуються на компоненти, визначені технічними умовами на товарну рудну продукцію та супутні корисні копалини. У рудах, що використовуються для виробництва феросплавів та вогнетривів, належить визначати Cr2O3, FeO, SiO2, P, CaO. Руди, що придатні тільки для виробництва вогнетривів, аналізуються на Cr2O3, SiO2, CaO.
Групові проби хромових руд відбираються для визначення повного хімічного складу та вмісту в них супутніх корисних копалин, що оцінюються попередньо.
Рядові проби марганцевих руд аналізуються на Mn, P, а окиснені різновиди ще й на двооксид марганцю. Залізомарганцеві руди аналізуються на Mn та Fe.
Уміст супутніх компонентів, шкідливих домішок та шлакоутворювальних компонентів визначається у групових пробах.
Груповими пробами належить характеризувати всі природні різновиди руд, а також технологічні (промислові) типи та сорти.
Порядок об'єднання рядових проб у групові, розташування їх та загальну кількість належить вибирати таким чином, щоб забезпечити рівномірне випробування основних різновидів руд на супутні компоненти та шкідливі домішки, визначення закономірностей змінення їхнього вмісту.
Для визначення ступеня окисненості руд та встановлення межі зони окиснення належить виконувати фазові аналізи рядових проб.
11.28. Якість аналізів проб систематично перевіряють, а результати контролю своєчасно обробляють. Геологічний контроль аналізів проб здійснюється незалежно від лабораторного контролю протягом усього періоду розвідки родовища. Контролю підлягають результати аналізів на всі основні й супутні компоненти, шлакоутворювальні компоненти і шкідливі домішки.
Для визначення розмірів випадкових похибок проводять внутрішній геологічний контроль шляхом аналізу зашифрованих контрольних проб, відібраних з дублікатів аналітичних проб, у тій самій лабораторії, що виконує основні аналізи.
Для виявлення й оцінки можливих систематичних похибок здійснюється зовнішній геологічний контроль у лабораторії, визначеній як контрольна. На зовнішній контроль направляються дублікати аналітичних проб, що пройшли внутрішній контроль.
Проби, що спрямовуються на внутрішній і зовнішній контроль, повинні характеризувати всі різновиди руд родовища і класи вмісту. В обов'язковому порядку на внутрішній контроль направляються всі проби, що показали аномально високий вміст компонентів.
11.29. Обсяги внутрішнього і зовнішнього контролю належить визначати так, щоб забезпечувати представництво вибірки кожного класу вмісту і періоду розвідки. Під час виділення класів слід ураховувати вимоги кондицій для підрахунку запасів. У разі великої кількості проаналізованих проб (2000 і більше за рік) на контрольні аналізи направляється 5% від їхньої загальної кількості; при меншій кількості проб для кожного виділеного класу вмісту належить мати не менше 30 контрольних аналізів за контрольований період.
11.30. Обробка даних внутрішнього і зовнішнього контролю для кожного класу вмісту провадиться за періодами (квартал, півріччя, рік) окремо за кожним методом аналізів і лабораторії, що виконує аналізи.
Відносна середньоквадратична похибка, визначена за результатами внутрішнього контролю, не повинна перевищувати значень, наведених у додатку 2. В іншому разі результати аналізів для даного класу вмісту і періоду роботи лабораторії бракуються і всі проби підлягають повторному аналізу з виконанням внутрішнього геологічного контролю. Одночасно основною лабораторією встановлюються причини браку і передбачаються заходи для їх усунення.
11.31. Контроль за якістю аналізів мінеральної сировини та відбір проб здійснюються у відповідності до чинного законодавства.
Контролю підлягають 30-40 проб щодо кожного класу вмісту, у якому виявлені систематичні розбіжності.
11.32. За результатами контролю відбору, обробки й аналізів проб оцінюється можлива похибка виділення рудних інтервалів і визначаються їхні параметри, кондиційна належність кожного рудного перетину.
11.33. Мінеральний склад руд чорних металів, їхні текстурно-структурні особливості і фізичні властивості вивчаються із застосуванням мінералого-петрографічних, фізичних, хімічних і інших видів аналізів. При цьому поряд з описом окремих мінералів провадиться також кількісна оцінка їхнього поширення. Для залізних руд, що вимагають збагачення, крім того, визначаються розміри зерен і співвідношення різних за крупністю класів, кількості заліза, пов'язаного з магнетитом, гематитом, піритом, піротином і з мінералами силікатів, що йдуть у "хвости". Вивчаються також сульфовмісні мінерали (барит, гіпс і ін.). Для хромових руд установлюються типи хромошпінелідів, розміри їхніх зерен і характер зрощення з іншими мінералами, структури та текстури руд. У марганцевих рудах вивчаються мінерали основного компонента, розмір зерен та зрощень, характер шаруватості, склад оолітів, конкрецій та цементу.
У процесі мінералогічних досліджень руд чорних металів вивчається розподіл основних та супутніх компонентів і шкідливих домішок та складається їхній баланс за формами мінеральних з'єднань.
11.34. У результаті вивчення хімічного, мінерального складу, текстурно-структурних особливостей і фізичних властивостей руд установлюються їхні природні різновиди і попередньо намічаються промислові (технологічні) типи, що потребують селективного видобутку і роздільної переробки.
Остаточне виділення промислових (технологічних) типів і сортів руд проводиться за результатами технологічного вивчення виявлених на родовищі природних різновидів.
11.35. Технологічні властивості руд вивчаються в лабораторних і напівпромислових умовах на матеріалі мінералого-технологічних, малих технологічних, лабораторних, збільшених лабораторних, напівпромислових і промислових проб. Для важкозбагачуваних та нових типів руд технологічні дослідження проводяться за спеціальними програмами, що погоджуються із зацікавленими організаціями.
За результатами досліджень мінералого-технологічних і малих технологічних проб проводиться геолого-технологічна типізація руд з виділенням промислових (технологічних) типів. Для руд, що вимагають збагачення, проводиться геолого-технологічне картування.
На матеріалі лабораторних проб вивчаються технологічні властивості всіх технологічних типів руд у ступені, необхідному для вибору оптимальної принципової технологічної схеми перероблення й визначення основних технологічних показників збагачення або переробки.
Напівпромислові та промислові технологічні проби належить досліджувати детально, що забезпечує отримання вихідних даних для проектування промислової технологічної схеми переробки руд з комплексним вилученням супутніх корисних компонентів, що мають промислове значення, та отриманням товарної продукції гірничого виробництва. На родовищах, аналоги яких розробляються поруч, у разі підтвердження ідентичності технологічних типів руд за даними мінералого-петрографічних, хімічних, фізико-механічних та лабораторно-технологічних досліджень напівпромислові та промислові технологічні випробування руд можуть не виконуватись. Обґрунтування недоцільності випробування їх готують виконавці геолого-розвідувальних робіт і погоджують з майбутнім користувачем надр та з ДКЗ України.
Технологічні проби повинні бути представницькими, тобто такими, що відповідають за хімічним і мінералогічним складом, структурно-текстурними особливостями, фізичними й іншими властивостями середньому складу руд даного технологічного типу з урахуванням можливого збіднювання рудовмісними породами.
Для кожного технологічного типу і сорту руд належить розробити і визначити: технологічну схему й основні технологічні параметри збагачення або перероблення. Оптимальний ступінь подрібнення руд і питомі навантаження на устаткування - вихід концентратів, їхня характеристика, вилучення цінних компонентів в окремих операціях, наскрізне вилучення, якість товарних продуктів перероблення і їх відповідність діючим стандартам і технічним умовам; питому і загальну собівартість переробки руд за запропонованою схемою.
Для компонентів, що шкідливо впливають на навколишнє природне середовище, належить вивчати баланс їхнього розподілу в рудах, концентратах, продуктах перероблення, відходах збагачення, "хвостах", газових викидах та відповідність їхніх концентрацій встановленим нормативам екологічної безпеки, технічним умовам, а також можливість їхнього вилучення і реалізації, а для найбільш токсичних - захоронення.