Мішки з костюмами необхідно зберігати в сухих теплих приміщеннях, захищених від пилу, бруду та впливу вологи. Допускається зберігання костюмів у спеціальних шафах, при цьому комбінезони термостійких костюмів повинні бути розвішані на розпірках, а в комірках шафи складена решта комплекту костюма.
Забороняється зберігати в мішках і шафах брудні, несправні та некомплектні костюми.
Шафи з костюмами, що в них зберігаються, повинні бути зачинені та опечатані.
8.2.2. Один раз на місяць усі наявні на судні костюми повинні бути перевірені та, після усунення помічених недоліків, укладені на місця зберігання.
8.2.3. Забороняється намочувати термостійкі костюми, прати та полоскати їх. Намочені під час роботи костюми слід сушити не віджимаючи.
Чистити костюми дозволяється лише волосяними щітками.
8.2.4. Одночасно з чисткою слід проводити огляд всіх деталей костюма.
Пошкодження зовнішніх шарів костюма потрібно негайно усунути. Особливу увагу треба звертати на стан пряжок, хлястиків, гудзиків, негайно заміняти всі непридатні, зношені та зламані деталі.
8.2.5. З теплоізолювального костюма тонкий шар сажі слід обережно витерти вологою ганчіркою.
При пошкодженні деталей костюма, не пов'язаних з пропалюванням металізованої тканини, розрив слід зашити швом у стик, прикрити шов з усіх боків на 1015 мм смужкою тканини із запасного комплекту та зашити через край.
Пропалені та пошкоджені місця костюма необхідно вирізати, а замість них пришити латки. Пошкоджене оглядове скло підлягає заміні.
8.2.6. Термостійкі костюми з пошкодженим зовнішнім шаром тканини площею понад 0,75 м2 не лагодять, а списують.
8.3. Рятувальний пояс, страхувальний трос, рукавиці (краги), ручні вибухобезпечні ліхтарі
8.3.1. Рятувальний пояс у комплекті з карабіном слід періодично випробовувати та зовнішньо оглядати.
Зовнішній огляд пояса потрібно здійснювати щотижня, а також після кожного використання його на пожежі або навчанні. При цьому слід перевірити надійність кріплення пряжок, запряжників та ременів для застібання, напівкілець для карабіна та накладок для кріплення напівкілець.
Випробування на міцність поясів у комплекті з карабіном слід проводити щорічно, незалежно від інтенсивності їх експлуатації. Випробування на міцність пояса пожежного рятувального повинно проводитись статичним навантаженням 400 кг протягом 300 с. Якщо після випробування будуть знайдені дефекти, то пояс повинен бути вилучений з ужитку.
Результати випробувань записують у журнал технічного стану.
Забороняється користуватися поясом у разі несправності однієї із зазначених деталей.
Для попередження корозії карабін після роботи слід досуха витерти та трохи змастити.
8.3.2. Страхувальний трос повинен бути довжиною не менше 30 м, мати на кінцях коуші та витримувати тривале навантаження не менше 350 кг.
Страхувальні троси належить оглядати раз на місяць та випробовувати раз на рік разом з рятувальним поясом. Результати випробувань записують у журнал технічного стану.
Після використання на пожежах, а також після навчання троси необхідно ретельно оглянути, при цьому особливу увагу слід звернути на їх чистоту, стан змащення, справність сплеснів та коушів.
За наявності обірваних дротів трос слід замінити.
8.3.3. Парусинові та азбестові рукавиці (краги) у комплекті слід зберігати разом із спорядженням пожежного. Рукавиці (краги) повинні бути спарені зашийною лямкою та утримуватися в чистоті та справності.
8.3.4. Ручні вибухобезпечні ліхтарі повинні діяти без перезарядження не менше ніж три години.
Ліхтарі слід зберігати разом з комплектом спорядження пожежного, вони повинні бути чистими та не мати нальоту нафтопродуктів.
8.3.5. Підготовку ліхтарів до експлуатації необхідно виконувати в спеціально виділеному приміщенні у відповідності із заводською інструкцією.
Після приведення до стану готовності ліхтарі слід опломбувати. У разі виявлення несправності ліхтар треба негайно здати в ремонт.
8.4. Ручний пожежний інвентар та інструмент
8.4.1. Сокири, ломи та інший ручний пожежний інвентар повинен розміщуватися в легкодоступних місцях.
8.4.2. Пожежні відра повинні мати пенькові темляки такої довжини, щоб можна було брати воду за бортом судна.
Кожне відро повинно бути пофарбовано в червоний колір та мати напис "Пожежне".
Відра мають розміщуватися на відкритих палубах у спеціальних гніздах.
Придатність пожежного інструмента визначається зовнішнім оглядом один раз на три місяці, а також кожного разу після використання на пожежі або на навчаннях.
8.4.3. Пожежний ручний інструмент, що розміщено на об'єкті, підлягає періодичному обслуговуванню, яке включає такі операції:
очищення від пилу, бруду та слідів корозії;
відновлення пофарбування з урахуванням вимог стандартів;
випрямлення ломів та суцільнометалевих гаків для унеможливлення залишкових деформацій після використання;
відновлення потрібних кутів загострювання інструмента з виконанням вимог стандартів.
Один раз на тиждень інструмент слід очищати від бруду та пилу і обтирати промасленою ганчіркою.
За наявності зовнішніх пошкоджень (погнутості, тріщин, надломів), а також при слабкому закріпленні окремих частин (держаків лопат тощо) інструмент слід здати в ремонт.
Один раз на рік з'єднання дерев'яних частин з металевими потрібно фарбувати оліфою.
8.4.4. Усі зовнішні механічно не оброблені поверхні інструментів повинні мати лакофарбові покриття чорного кольору. Робочі поверхні металевих виробів, які не підлягають фарбуванню, повинні бути покриті тонким шаром нейтрального жирового мастила. Дерев'яні частини інструмента повинні мати лакофарбове покриття червоного кольору.
8.5. Вогнегасники
8.5.1. Переносні вогнегасники слід установлювати в спеціальних держаках-кронштейнах швидкороз'ємного типу, розміщених у місцях, які захищені від прямої дії сонячних променів і атмосферних опадів, на висоті не більше 1,5 м від палуби до ручок вогнегасника і на віддалі не ближче 1,5 м від джерел тепла. Порошкові вогнегасники встановлюють у положенні, передбаченому паспортом заводу-виготовлювача або інструкцією з експлуатації.
8.5.2. Переносні вогнегасники, передбачені для коридорів, слід розміщувати у вестибулях, а також поблизу трапів, що ведуть у коридори.
Вогнегасники в машинних, виробничих, службових та інших приміщеннях необхідно розміщувати поблизу входів та в місцях найбільш вірогідного виникнення пожежі в приміщенні. Якщо в приміщенні є тільки один вогнегасник, то він повинен бути встановлений поблизу входу.
У житлових і службових приміщеннях вогнегасники розміщують у залежності від довжини коридорів (один вогнегасник через кожні 20-30 м), у КВ - не менше двох, у МВ - від двох до шести вогнегасників, залежно від сумарної потужності встановлених механізмів.
У приміщеннях електрообладнання допускається установка одного вогнегасника.
8.5.3. Запасні заряди для вогнегасників слід зберігати упакованими в ящики в приміщенні, що визначено судновою адміністрацією.
Експлуатація та технічне обслуговування вогнегасників повинні здійснюватися у відповідності з паспортами заводів-виготовлювачів, а також затвердженими в установленому порядку регламентами технічного обслуговування.
Вогнегасники, допущені до введення в експлуатацію, повинні мати:
облікові (інвентарні) номери за прийнятою на об'єкті a(ab%,.n нумерації);
пломби на пристроях ручного пуску;
бирки та маркувальні написи на корпусі, червоне пофарбування;
сертифікат відповідності (для нових, що вводяться в експлуатацію).
8.5.4. Температура приміщення, у якому передбачене зберігання порошкових вогнегасників, не повинна перевищувати + 35 град.С.
Рідинні вогнегасники слід зберігати при температурі не нижче 0 град.С, при використанні їх за нижчих температур у водний розчин необхідно додати антифриз (етиленгліколь тощо).
8.5.5. Забороняється завдавати ударів по балону і вентилю, зривати, без потреби, пломби, прив'язувати до вогнегасника мотузки, дроти та інші пристосування, які заважають вільно користуватися вогнегасником.
Зберігати заряджений вогнегасник слід на штатному місці в положенні, передбаченому паспортом заводу-виготовлювача або інструкцією з експлуатації.
8.5.6. Переносні пінні, вуглекислотні і порошкові вогнегасники належить періодично оглядати зовні і піддавати гідравлічним випробуванням на міцність.
Зовнішні огляди всіх вогнегасників, у тому числі й тих, які зберігаються в запасі, слід проводити щомісячно. При зовнішніх оглядах перевіряють:
на пінних вогнегасниках - цілість мембран сприсків і запобіжників, цілість і чистоту ковпаків сприсків, наявність на ексцентриковій рукоятці пломб і бирок з датою зарядки вогнегасника, наявність та стан штирів для аварійного прочищення сприсків;
на вуглекислотних і порошкових вогнегасниках - цілість пломб маховиків вентилів, наявність і цілість запобіжної мембрани, дифузора (розтруба) і захисної оболонки на металевому відгалуженні, стан і цілість кронштейна-тримача. За відсутності пломби або порушенні її цілості проводять позачергове контрольне зважування вогнегасника.
Гідравлічне випробування корпусів пінних вогнегасників здійснюють один раз на рік з одночасною перевіркою цілості антикорозійного покриття внутрішньої поверхні корпусів з наступною перезарядкою; вуглекислотних і порошкових вогнегасників - один раз на п'ять років з одночасною перевіркою стану внутрішньої поверхні і корозійного зношення корпусу.
Гідравлічні випробування виконуються спеціальними технічними пунктами обслуговування та ремонту вогнегасників.
Результати гідравлічних випробувань корпусів вогнегасників заносять у журнал технічного стану.
8.5.7. ТО вогнегасників, у тому числі зарядження і перезарядження вогнегасників усіх типів, повинні проводитися відповідно до інструкції з експлуатації. Газові та закачні вогнегасники, у яких маса вогнегасного заряду або тиск середовища менші або більші номінальних значень на 5% (за температури 20-22 град.С), підлягають дозарядженню (перезарядженню).
Використані вогнегасники, а також вогнегасники із зірваними пломбами необхідно негайно направляти на перезарядження або перевірку.
Вогнегасники, відправлені з судна на ТО, повинні бути замінені відповідною кількістю заряджених вогнегасників.
Відповідальність за своєчасне і повне оснащення суден вогнегасниками та іншими засобами пожежогасіння, забезпечення їх ТО, навчання працівників правилам користування вогнегасниками несуть власники (або орендарі згідно з договором оренди) та капітан судна.
8.5.8. Наявність вуглекислоти у вогнегасниках слід перевіряти один раз на рік зважуванням їх згідно зі спеціальною інструкцією з оглядів і контрольного зважування вуглекислотних вогнегасників.
Вогнегасники, маса яких не відповідає паспортним даним, до експлуатації не допускаються, їх слід зарядити або перезарядити.
Результати оглядів, перевірки стану, контрольного зважування вогнегасників заносять до журналу технічного стану.
8.5.9. Вогнегасники підлягають заміні в разі витоку заряду, поломки запірного вентиля, маховичка або розпилювача, а також у разі виявлення глибоких вибоїн, подряпин або ум'ятин на корпусі.
8.5.10. Використані вогнегасники повинні бути негайно перезаряджені.
8.6. Ящики з піском або тирсою, пожежні покривала
8.6.1. Металеві ящики з піском або з насиченою содою сухою тирсою разом з лопатами або совками повинні завжди бути готові до негайного їх використання за призначенням.
8.6.2. Ящики з піском або з тирсою повинні мати водонепроникні кришки з пристроєм для утримання кришки у відкритому положенні та задовольняти вимоги Правил Регістру.
8.6.3. Пісок у ящиках має бути сухим, чистим, без грудок і сміття.
8.6.4. Ящики слід установлювати біля малярних та ліхтарних приміщень, а також в інших пожежонебезпечних місцях у кількості, що визначена Правилами Регістру.
8.6.5. Пожежні покривала для гасіння полум'я повинні бути розміщені в спеціальних футлярах з дверцятами, які легко відчиняються, футляри слід розташовувати в доступних місцях приміщень, що охороняються.
8.6.6. Покривала потрібно періодично провітрювати, очищати від пилу. Покривала завжди повинні бути сухими.
8.7. Пожежні рукава й стволи
8.7.1. Пожежні рукава й стволи повинні бути справними й готовими до використання.
Пожежний рукав необхідно утримувати сухим, складеним "у гармошку" або подвійну скатку, приєднаним до крана та ствола і не рідше одного разу на шість місяців розгортати та згортати наново.
8.7.2. Кількість пожежних рукавів і стволів повинна відповідати кількості встановлених на судні ПК.
8.7.3. Для МВ, внутрішніх суднових приміщень, а також для відкритих палуб танкерів необхідно застосовувати комбіновані пожежні стволи.
8.7.4. Пожежні рукава в комплекті зі стволами слід розміщати біля ПК на в'юшках або в кошиках.
На відкритих палубах суден їх слід поміщати в шафи, які вентилюються, або вигородки, що захищають від бризок. На шафах і вигородках повинен бути напис "ПК", виконаний червоною фарбою.
Усі рукава в місцях їх розміщення слід приєднати до стволів, а в КВ, МВ і РВ - до ПК.
8.7.5. Пожежні рукава в комплекті з приєднувальною арматурою слід періодично оглядати зовні і піддавати гідравлічним випробуванням на міцність.
Зовнішні огляди наявних на судні рукавів, у тому числі й тих що є в запасі, потрібно здійснювати щомісячно і кожен раз після використання їх на пожежі або навчанні.
При оглядах перевіряють цілість рукавів і гумових ущільнювальних кілець у приєднувальній арматурі, справність рукавних напівгайок, легкість та надійність їх приєднання. Зовнішня поверхня рукава не повинна мати місцевих змін кольору, масляних плям і слідів плісняви.
Кожні шість місяців, при черговому огляді, проводиться перекочування рукавів по нових складках так, щоб нова складка не була в безпосередній близькості від старої.
Гідравлічні випробування пожежних рукавів на міцність слід здійснювати щорічно на робочий тиск суднової води пожежної системи.
Результати оглядів і гідравлічних випробувань записують у судновий журнал технічного стану.
8.7.6. При використанні рукавів на навчанні не можна допускати попадання на них бензину, гасу, масел, кислот, лугів та інших їдких хімічних речовин.
По закінченні роботи пожежні рукава необхідно очистити від бруду, вимити та висушити. Мити рукава слід водою за допомогою волосяної або трав'яної щітки.
8.7.7. При прокладці рукавних ліній необхідно стежити, щоб вони не мали різких згинів. Слід уникати прокладки пожежних рукавів по гострих та гарячих предметах. У місцях, де можливі різкі згини рукавної лінії, необхідно підкладати рукавні сідла.
8.7.8. Рукава пожежні напірні, вироблені з лляної і пачосової тканин, в залежності від розрахункового гідравлічного тиску, розділяються на полегшені, нормальні і посилені.
Рукава полегшені (лляні) виготовляють без кольорових проснувок, рукава посилені - з двома кольоровими проснувками, які віддалені одна від одної на відстані одного сантиметра.
Рукава пачосові виготовляються з однією проснувкою чорного кольору. Величина кольорової проснувки становить одне основне пасмо.
8.7.9. Рукава повинні витримувати випробувальний гідравлічний тиск. У суднових умовах тиск повинен дорівнювати максимально можливому гідравлічному тиску, на який розрахована водопожежна магістраль судна, але не перевищувати величину випробувального тиску, який вказано в інструкції з експлуатації, на конкретний тип рукава.
8.7.10. Рукава, які не витримали норм випробувань, повинні бути переведені в навчальні або господарські. У цьому разі на них має бути нанесено напис "Господарський" або "Навчальний".
На рукавах, які витримали випробування, наносять червоною фарбою номер, що відповідає номеру ПК, довжину в метрах, місяць, рік отримання. Наприклад: ПК-16, 20, X-96.
8.7.11. Забороняється пожежні рукава, що входять в протипожежне спорядження, використовувати не за прямим призначенням.
Довжина пожежних рукавів для води й піни в кранів, які встановлені на відкритих палубах, повинні бути 15-20 м, у кранів у приміщеннях, а також на відкритих палубах суден валовою місткістю менше 500 рег. т - близько 10 м.
8.7.12. Тильна частина з'єднувальних напівгайок пожежних рукавів повинна бути пофарбована в червоний колір. На рукавах для піни повинна бути додатково нанесена зелена смужка завширшки 2030 мм.
8.7.13. Пожежні рукава, що є у запасі, повинні складатися в одинарну скатку. Вони повинні бути повністю укомплектовані та готові до негайного використання.
8.7.14. Переносні повітряно-пінні стволи слід розміщувати комплектно поруч з ПК водопожежної системи, а на наливних суднах - в опалювальних приміщеннях, у надбудовах юта і бака, з яких вони можуть бути швидко доставлені до ПК водопожежної магістралі.
Запас піноутворювача для них у міру можливості повинен бути розміщений в тих самих приміщеннях й зберігатися в штатних посудинах або цистернах, якщо передбачається можливість швидкого поповнення переносних посудин піноутворювачем.
На наливних суднах, які не мають середньої надбудови, переносні комплекти повітряно-пінних стволів із запасом піноутворювача розміщуються в надбудові юта.
8.8. Міжнародне перехідне з'єднання
8.8.1. Для забезпечення водоживлення судна від стороннього джерела (з берега, дока або іншого судна) всі судна валовою місткістю 500 рег. т і більше повинні бути обладнані міжнародним перехідним з'єднанням.
8.8.2. Перехідне з'єднання, прокладка до нього та болти повинні витримувати тиск 1,0 МПа (10,5 кГс/см2).
8.8.3. Перехідне з'єднання в комплекті з прокладкою, болтами, шайбами та ключами разом з пожежним рукавом і стволом на всіх суднах слід зберігати на нижній відкритій палубі в крайньому від корми пожежному ящику.
8.8.4. Перехідне з'єднання повинно бути пофарбовано в червоний колір, а його металеві частини, що не пофарбовані, - змащені. Зовнішній огляд з'єднань слід виконувати кожні шість місяців.
8.8.5. На зовнішніх дверцятах пожежного ящика, крім звичайного покажчика "ПК", повинен бути напис українською і англійською мовами "Міжнародне перехідне з'єднання" та "International shore Connexion".
8.8.6. Відповідальність за збереженість та справність перехідного з'єднання несе боцман судна.
8.8.7. Міжнародне перехідне з'єднання повинно відповідати таким технічним вимогам:
зовнішній діаметр фланця - 178 мм (7 дюймів);
внутрішній діаметр фланця - 64 мм (2 та 1/2 дюйма);
діаметр обводу, на якому розміщені центри отворів для болтів, - 132 мм (5 та 1/4 дюйма);
отвори: 4 відкриті прорізи до зовнішнього обводу фланця, завширшки 19 мм (3/4 дюйма) на однаковій віддалі один від одного;
болти: 4 шт. діаметром 16 мм (5/8 дюйма), довжиною 50 мм (2 дюйми);
гайки і шайби по 4 шт. відповідного до болтів діаметра.
9. Причини виникнення пожеж і організація боротьби з ними
9.1. Запобігання виникненню пожеж і організація боротьби з ними. Загальні положення
9.1.1. Основними причинами виникнення пожежі (вибуху) є:
утворення пожежонебезпечного середовища;
виникнення джерела, що викликає пожежу (вибух).
Для запобігання пожежі слід у першу чергу унеможливити утворення пожежонебезпечного середовища і виникнення в ньому джерела запалювання.
Вибухонебезпечним середовищем є:
суміші газів, парів, пилу з повітрям та іншими окислювачами (кисень, озон, хлор тощо), здатні до вибухового перетворення;
деякі речовини, що здатні до вибухового розкладу (ацетилен, озон, аміачна селітра тощо).
Горючим середовищем є середовище з матеріалами (предметами), що можуть горіти, і матеріалами, що здатні до розкладу з виділенням горючих парів.
Джерелом, що викликає пожежу (вибух), можуть бути:
відкрите полум'я, розпечені та палаючі тіла;
електричні розряди;
теплові прояви хімічних реакцій та механічних дій;
іскри від удару або тертя.
9.1.2. Запобігання утворенню горючого середовища повинно забезпечуватися такими способами:
максимально можливим застосуванням негорючих та важкогорючих речовин і матеріалів, у тому числі заміною ЛЗР та ГР на пожежобезпечні технічні мийні речовини;
максимально можливим обмеженням маси (об'єму) горючих речовин і матеріалів, ізоляцією горючого середовища;
використанням герметичного обладнання і тари, видаленням пожежонебезпечних відходів виробництва;
підтриманням концентрації горючих парів, газів, окислювача в суміші поза межами їх займання;
підтриманням температури та тиску середовища, за яких поширення полум'я унеможливлюється;
забезпеченням пожежобезпечної експлуатації виробничого обладнання, у якому використовуються горючі речовини.
9.1.3. Запобігання утворенню у горючому та вибухонебезпечному середовищі джерел запалювання (вибуху) має бути забезпечено такими способами:
застосуванням машин, механізмів, обладнання, пристроїв, під час експлуатації яких не утворюються джерела запалювання;
застосуванням електрообладнання, що відповідає пожежонебезпечній та вибухонебезпечній зоні;
застосуванням технологічних процесів та обладнання, що відповідають вимогам електростатичної іскробезпеки згідно з ГОСТ 12.1.018-93;
улаштуванням захисту від блискавки;
підтриманням температури нагріву поверхонь машин, механізмів, обладнання, пристроїв, речовин та матеріалів, які можуть увійти в контакт з горючим та вибухонебезпечним середовищем, нижче граничнодопустимої, що становить 80% найнижчої температури самозаймання пального;
унеможливленням появи іскрового розряду в горючому та вибухонебезпечному середовищі з енергією, що дорівнює мінімальній енергії запалення або більша за неї, у тому числі застосування матеріалів, які не утворюють іскор у разі співудару;
застосуванням неіскристого інструменту під час роботи з ЛЗР і ГГ;
ліквідацією умов для теплового, хімічного та мікробіологічного самозаймання речовин і матеріалів, що є в обігу, а також виробів та конструкцій. Порядок зберігання речовин і матеріалів повинен відповідати вимогам ГОСТ 12.1.004- 90 і НАПБ А.01 001-95;
усуненням контакту з повітрям пірофорних речовин;
дотриманням технологічної дисципліни.
9.1.4. Боротьба екіпажу з пожежею на судні здійснюється під керівництвом капітана судна або особи, що його заміщує, користуючись даними ОТКП і ОТПП, які розробляються у відповідності з Методикою розробки оперативних планів з боротьби з пожежами на суднах. Методика затверджена наказом Мінрибгоспу України від 24.10.96 NIX-51.
ОТКП являє собою схему, на яку нанесено перетин судна в діаметральній площині, плани всіх палуб, платформ і цистерн подвійного дна. На цій схемі, крім приміщень, нанесено також місця розміщення наявних штатних засобів пожежогасіння, протипожежного обладнання, спорядження та інвентарю, головні водонепроникні переділки й палуби, які поділяють судно на протипожежні зони. На ОТКП позначено переділки, палуби й закриття вогнестійкої конструкції класів А і Б.
Крім того, на ОТКП зазначено системи водо-, паро-, вуглекислотного і водяного гасіння, підведення цих систем до приміщень, системи вентиляції, як природної так і примусової, з позначенням їх перекриттів і пускових облаштувань, а також система сигналізації про пожежу й шляхи евакуації екіпажу з аварійних приміщень.
Усі зміни, що мають місце на судні в процесі його експлуатації і які стосуються пожежного устаткування й інвентарю, мають бути відображені в ОТКП.
9.1.5. ОТПП розробляються на основі ОТКП і є її складовою частиною.
До плану додається описова частина (брошура) з переліком усіх протипожежних засобів, вентиляційних каналів, їх перекриттів, шляхів евакуації людей з кожної протипожежної зони, із зон пожежі і задимлення.
Подаються стисла характеристика приміщень, їх обсяг, основні розміри, опис вантажів, які розміщені в приміщеннях, і шляхи доступу до цих приміщень.
Наводяться стисла характеристика найбільш небезпечних у пожежному плані приміщень, засоби забезпечення непроникнення у суміжні приміщення вогню та диму, зазначаються засоби й способи, якими рекомендується (або не рекомендується) гасити пожежі в приміщенні (зоні).
Якщо ліквідація пожежі можлива шляхом затоплення приміщення, що горить, то цей захід вказується як остаточний, з обов'язковим обрунтуванням розрахунків залишкової остійності і незатоплюваності судна.
9.1.6. На кожному судні, у найбільш доступних і видимих місцях, мають бути вивішені ОТКП і схеми (сумісні) водовідливної, осушувальної, перепускної (спускної), кренової і баластової систем. Ті самі документи повинні знаходитись на ЦПП, у капітана, його помічника з пожежної частини, а за його відсутності - у старшого помічника і старшого механіка.
Комплект планів з брошурою, які слід захистити від дії морського середовища, мають перебувати зовні надбудови, у бризкозахищеному укритті, яке пофарбовано в червоний колір, позначено спеціальним знаком і має напис "FIRE PLANS". Укриття повинно легко відчинятися, бути доступним для пожежних берегових команд.
Дані на планах і в брошурах слід подавати українською і англійською мовами.
9.1.7. На найбільш пожежонебезпечні суднові приміщення, а також на приміщення, де часто перебувають люди, слід розробити оперативний план пожежогасіння (надалі - ОПП).
Для всіх суден, незалежно від призначення, ОПП розробляються на:
суднові комори ГР, на ліхтарні, малярні й шкіперські приміщення, крюйт-камери;
блоки житлових кают (не менше двох на різних палубах з обох бортів), кают-компанію;
камбуз з прилеглими допоміжними приміщеннями;
один з відсіків машинного приміщення.
У залежності від призначення судна ОПП розробляється на 23 трюми для суховантажних, універсальних, рефрижераторних суден, рибофабрику, на дві групи танків наливних суден, на групу житлових кают кожної палуби плавбаз та суден, які мають промислових робітників.
ОПП складається з текстової та графічної (карти, схеми) частин. Комплект ОПП судна забезпечується довідковим додатком.
Доцільно, щоб ОПП розробляли проектно-конструкторські організації при проектуванні (будівництві) судна.
9.1.8. У коридорах або вестибулях кожної палуби, де розташовані житлові каюти, кают-компанія, їдальня, бібліотека, лазарет, обов'язкова наявність схеми протипожежного захисту для цієї палуби із зазначенням шляхів евакуації, розміщення протипожежних конструкцій і закриттів у них, у коридорах обов'язкова наявність розкладу за тривогою, у кожній каюті слід мати виписки з розкладу дій за тривогою (кают-картки).
9.1.9. Боротьба з пожежею включає в себе основні дії:
розвідку в районі пожежі;
евакуацію людей з аварійних і задимлених приміщень;
обмеження розповсюдження пожежі;
попередження можливих при пожежі вибухів за наявності ємкостей із стиснутими газами, ЛЗР тощо, попередження ураження електричним струмом;
гасіння пожежі;
ліквідацію наслідків пожежі.
9.1.10. При розвідці пожежі визначаються:
місце і розмір осередку пожежі;
межі зони поширення вогню і зони задимлення;
наявність людей в аварійних і суміжних з ними приміщеннях і можливі заходи щодо їх рятування;
визначення можливих шляхів найбільш безпечної евакуації людей;
наявність, найменування і кількість горючих матеріалів в осередку пожежі, в суміжних приміщеннях і в безпосередній близькості від осередку пожежі;
можливі шляхи розповсюдження пожежі й засоби її гасіння;
умови, що заважають або сприяють гасінню пожежі;
наявність завалів, потреба і можливість їх розчистки;
оцінка стану протипожежних конструкцій та обладнання, здатних затримувати горіння, герметичності дверей, вентканалів тощо;
визначення шляху та напряму введення сил та засобів боротьби з вогнем, потреба і місця вирізання отворів у суднових переділках, палубах;
огляд осередку пожежі і суміжних приміщень після її ліквідації.
9.1.11. Місце, характер і розмір пожежі встановлюються безпосереднім оглядом осередку пожежі, а якщо це неможливо - орієнтовно, за нагрівом переділок, палуб та інших суднових конструкцій.
У процесі гасіння пожежі розвідка продовжується, і всі доповіді відносно змін обставин продовжують надсилати на ЦПП.
9.1.12. Після одержання сигналу або доповіді про пожежу вахтовий помічник капітана зобов'язаний негайно оголосити загальносуднову тривогу з боротьби з пожежею.
9.1.13. За сигналом тривоги екіпаж судна має діяти згідно з розкладом за тривогою.
За сигналом загальносуднової пожежної тривоги керівники аварійних партій (груп) зобов'язані:
прибути в район пожежі і доповісти на ЦПП про готовність партії (групи) до боротьби з пожежею;
установити місце і обсяг пожежі;
виділити потрібну кількість людей і засобів для гасіння пожежі й визначити їх дії;
організувати рятувальну групу, одягнути її в захисний одяг, забезпечити ДІА, організувати евакуацію з охоплених полум'ям приміщень і задимлених районів потерпілих, надати їм першу медичну допомогу;
організувати огляд відсіків і приміщень, суміжних з аварійними, і при потребі, забезпечити охолодження переділок;
доповісти про результати розвідки і дії аварійної партії на ЦПП, при потребі, викликати на допомогу людей і додаткові засоби для ліквідації пожежі.
9.1.14. При пожежі на судні у відкритому морі капітан зобов'язаний реально оцінити небезпеку пожежі для судна, вантажу і людей, які перебувають на судні.
9.1.15. При пожежі на верхній палубі передусім захищають від полум'я рятувальні шлюпки і життїво важливі приміщення - радіорубку, ходову рубку тощо.
У міру можливості судно слід розвернути так, щоб осередок пожежі був з підвітряного боку.
9.1.16. При пожежі на судні в першу чергу слід переконатись у відсутності людей в аварійних приміщеннях.
У разі перебування в цих приміщеннях людей, відрізаних від шляхів евакуації, негайно мають бути вжиті всі можливі заходи з рятування людей. Основні засоби пожежогасіння слід сконцентрувати в місцях, через які евакуюватимуться люди.
Одяг, який горить на людині, можна гасити повітряно-механічною піною або розпиленою водою. Можна накрити потерпілого цупким матеріалом.
Забороняється для гасіння одягу на людині застосовувати хімічну піну й вуглекислий газ.
9.1.17. За сигналом загальносуднової тривоги екіпаж судна негайно, без додаткових наказів повинен:
уключити пожежні насоси і подати воду в пожежну магістраль і до пожежних ріжків;
підготувати до дії засоби пожежогасіння;
закрити протипожежні і водонепроникні двері;
задраїти всі двері, люки, ілюмінатори, горловини;
відключити від аварійного відсіку, попередньо переконавшись у відсутності в ньому людей, усі види вентиляції;
негайно почати ліквідацію пожежі на своєму посту і одночасно проводити розвідку в сусідніх приміщеннях.
9.1.18. Особи суднового екіпажу, що направляються в задимлені і палаючі приміщення, повинні бути в бойовому спорядженні пожежних.
9.1.19. Комплект бойового спорядження пожежних складається з:
одягу з матеріалу, здатного захистити шкіру від тепла, що випромінюється пожежею, опіків і ошпарювання, матеріал має мати водостійкий зовнішній шар;
чобіт і рукавичок з гуми або іншого неелектропровідного матеріалу;
жорсткого шолома, який забезпечує ефективний захист від ударів;
переносного акумуляторного ліхтаря у вибухобезпечному виконанні, розрахованого на роботу протягом трьох годин (не менше);
сокири з держаком з деревини твердих порід;
ДІА;
страхувального троса довжиною 30 м з пасом і карабіном.
9.1.20. Час роботи в захисному одязі не повинен перевищувати 15 хвилин.
Під час розвідки і рятувальних робіт, а також при ліквідації пожежі в задимлених приміщеннях кожного працюючого повинен страхувати інший, який теж має перебувати в ДІА у спорядженні пожежного.
У розвідку робітники повинні йти в надійній зв'язці.
9.1.21. Біля входу в приміщення, де працює партія (група), належить установити для зв'язку з нею пост безпеки в складі: керівника робіт (з числа командного складу судна), медичного працівника (на тих суднах, де він є) і розсильного.
9.1.22. При роботі в ДІА належить підтримувати двосторонній зв'язок між особою, яка працює в дихальному апараті, і особою, яка забезпечує на посту зв'язок з працюючим шляхом подачі умовних сигналів за допомогою страхувального троса. Передавання (приймання) сигналів повинне повторюватись (дублюватись) особою, яка їх прийняла.
Умовні сигнали від того, хто забезпечує до того, хто працює:
смикнути один раз - "Як себе почуваєш?";
смикнути три рази - "Виходь!";
повторення сигналу "Виходь!" - "Виходь негайно!".
Умовні сигнали від того, хто працює, до того, хто забезпечує:
смикнути один раз - "Почуваю себе добре!";
смикнути два рази - "Подати в рукав воду!", "Перекрити воду!";
смикнути три рази - "Виходжу, вибирайте трос!";
смикнути чотири рази - "Вибирайте негайно!";
часті смикання більше чотирьох разів - "Самостійно вийти не можу!".
9.1.23. Особи, що допущені до роботи в ДІА, зобов'язані систематично тренуватися для роботи в них.
Заступаючи на пожежну вахту, працюючі повинні одягати ДІА в присутності вахтового помічника капітана.
9.1.24. ДІА закріплюються за особами суднового екіпажу наказом по судну.
9.1.25. Працюючим у ДІА слід безперервно стежити один за одним, пам'ятаючи, що при кисневому голодуванні людина непритомніє.
9.1.26. Прохід людей крізь приміщення, а також охолодження приміщень, у які проникають горючі пари, слід забезпечувати розпиленням води за допомогою спеціальних насадок на пожежних стволах.
При гасінні пожежі слід обирати найбільш ефективні вогнегасні засоби, які є на судні.
9.1.27. При гасінні пожежі слід ураховувати:
виникнення загрози отруєння людей газами, що виділяються при пожежі та її гасінні;
можливість проникнення отруйних газів у суміжні з аварійним приміщення.
9.1.28. При гасінні пожежі в закритих невеликих приміщеннях (відсіках) застосовувати вуглекислотні вогнегасники (особливо пересувні) слід з підвищеною обережністю. Перед пуском вуглекислоти в приміщення чи відсік слід:
подати попереджувальний сигнал;
вивести з приміщення всіх людей;
зупинити механізми;
провести герметизацію приміщення (відсіку).
9.1.29. Ліквідовувати незначні осередки пожеж слід за допомогою піску, пожежних покривал тощо.
9.1.30. Під час гасіння пожежі належить уживати заходів до боротьби з димом, використовуючи для цього переносні димовідсмоктувачі і, якщо це можливо, стаціонарні витяжні вентилятори. При цьому треба враховувати, що приплив чистого повітря сприяє горінню.
Забороняється при об'ємному способі гасіння пожежі вентилювати приміщення.
9.1.31. При гасінні пожежі слід:
припинити доступ горючих речовин в осередок пожежі;
ізолювати осередок пожежі від доступу повітря;
охолодити горючі речовини до температури, нижчої за температуру зайняття їх газів.
9.1.32. При розкритті загерметизованих на час гасіння пожежі приміщень повинні бути вжиті заходи, що унеможливлюють поширення продуктів горіння в інші приміщення.
9.1.33. Для запобігання повторному займанню, після застосування засобів об'ємного пожежогасіння, вентиляцію аварійного відсіку дозволяється включити не раніше ніж через вісім годин після закінчення гасіння пожежі.
Вентилювати відсік слід до повного виведення газів і запаху, але не менше 30 хвилин.
Після ліквідації пожежі аварійні і суміжні з ним приміщення повинні регулярно контролюватися на протязі 12 годин.
9.1.34. До закінчення вентиляції заходити в приміщення, де проводилось гасіння пожежі способами об'ємного пожежогасіння, дозволяється тільки в ДІА, додержуючись усіх правил обережності, користуючись страхувальним тросом, переносним акумуляторним ліхтарем вибухобезпечної конструкції. Попередньо слід переконатися, що температура в приміщенні не перевищує +60 град.С.
9.1.35. При пожежі в приміщенні електростанції подача електроенергії не повинна припинятися. Напругу з розподільних щитів належить знімати тільки в тих випадках, коли причиною пожежі є коротке замикання або інша несправність електроприладів.
9.2. Організація боротьби з пожежами в житлових, службових, виробничих та господарчих приміщеннях
9.2.1. Пожежі в суднових житлових і службових приміщеннях виникають переважно внаслідок необережного поводження з вогнем, при попаданні недокурка або сірника на ГМ (папір, білизну, м'які меблі, особисті речі тощо).
Значна кількість пожеж виникає внаслідок порушення правил експлуатації електрообладнання і застосування електропобутових приладів (прасок, чайників, кип'ятильників, вентиляторів тощо). Виявлення таких пожеж звичайно відбувається вже на стадії активного горіння. Причому в момент виявлення, горіння різко активізується за рахунок припливу повітря з відкритих дверей, ілюмінаторів і від вентиляції, що працює.
Розвитку, швидкому поширенню пожежі, підвищенню температури і задимленню приміщень сприяє наявність у них великої кількості ГМ, коридорна система, наявність вентиляційних каналів, відкритих трапів, природна вентиляція тощо.
Пожежі в житлових і службових приміщеннях супроводжуються значним виділенням диму внаслідок горіння ізоляційних матеріалів, фарби, меблів, одягу тощо.
Швидкість задимлення при цьому досягає 350 куб.м на хвилину.
Характерною особливістю розвитку пожежі в житлових і службових приміщеннях є розповсюдження горіння в результаті теплопередачі через металеві переділки і палуби.
9.2.2. Для гасіння пожежі в житлових і службових приміщеннях в основному слід застосовувати системи водогасіння (пожежні стволи для компактного і розпиленого струменю, спринклери й інше), а при потребі й піногасіння.
Для гасіння пожежі у важкодоступних приміщеннях судна, якщо там немає людей, можна використовувати пар, вуглекислотні переносні вогнегасники.
Забороняється використання парогасіння, водяного гасіння і газогасіння в житлових і службових приміщеннях за наявності в них людей.
При виявленні пожежі на початковій стадії і на незначній площі її гасіння проводять піною і стисненим газом з вогнегасників або накривають поверхню, що горить, парусиною, пожежними покривалами тощо.
9.2.3. При пожежі в житлових і службових приміщеннях для запобігання посиленню горіння і розповсюдженню пожежі рекомендується не відчиняти дверей, а пожежні стволи подавати через ілюмінатори або спеціальні отвори в каютних дверях чи переділках.
9.2.4. При виникненні пожежі в приміщеннях, де містяться дерев'яні та інші горючі предмети, необхідно одночасно з уведенням в дію пожежогасних засобів розібрати ці предмети, використовуючи протипожежний інструмент.
Необхідно також розкрити декоративну й ізоляційну обшивки, які сприяють прихованому поширенню пожежі.
9.2.5. При розбиранні дерев'яних конструкцій належить:
мати в готовності до дії пожежні стволи;
знімати декоративну обшивку так, щоб ізоляційний матеріал не падав на людей;
складати розібрані конструкції охайно, поодаль від проходів;
додержуватися заходів обережності з тим, щоб не заподіяти поранень оточуючим;
не пошкоджувати, якщо можна, трубопроводи, електропроводку, механізми, прилади.
Після закінчення гасіння слід ретельно оглянути район пожежі, унеможлививши повторне загоряння.
9.3. Організація боротьби з пожежами в ліхтарному, малярному, теслярському та шкіперському приміщеннях
9.3.1. У ліхтарному, малярному, теслярському та шкіперському приміщеннях значна кількість ГР здатна утворювати з повітрям вибухонебезпечні суміші.
Ознаками розвитку пожежі в цих приміщеннях є:
інтенсивне задимлення внаслідок горіння ЛЗР;
поширення осередків горіння на палуби, а також у нижче розташовані приміщення;
висока температура й інтенсивне випромінювання на сусідні конструкції судна.
Найбільш інтенсивне горіння речовин спостерігається між бочками й бідонами.
9.3.2. При виявленні пожежі в цих приміщеннях слід перш за все щільно зачинити двері і заглушити вентиляційні труби пробками.
9.3.3. Для гасіння слід застосовувати пінні вогнегасники, а для обмеження розтікання нафтопродуктів - пісок.
Для охолодження конструкцій судна і переділок водяні розпилені струмені потрібно подавати як у середину аварійного приміщення, так і в суміжні приміщення.
9.3.4. Якщо загорілися рідини, які зберігаються в бідонах, то слід накрити їх горловини пожежним покривалом, брезентом або іншою щільною тканиною.
Щоб уникнути вибуху бідонів і бочок, особливо порожніх, їх потрібно охолоджувати розпиленими струменями води.
9.3.5. У шкіперському приміщенні пожежа звичайно супроводжується інтенсивним задимленням без активного горіння, тому слід відчинити двері і, подаючи розпилений струмінь води всередину, звільнити приміщення від диму. Після цього потрібно старанно перевірити обгоріле майно, полити його водою і, якщо змога, винести з приміщення.
9.3.6. Якщо ліхтарне, малярне і шкіперське приміщення обладнані паро- або вуглекислотною системою гасіння, то при пожежі слід увести в дію ці системи, щільно задраївши двері і вентиляційні розтруби. У цьому разі пару і вуглекислий газ потрібно подавати до повної ліквідації пожежі.
9.4. Організація боротьби з пожежами на відкритих палубах та надбудовах
9.4.1. Велика швидкість розповсюдження пожежі в надбудовах частіш за все паралізує управління судном і ускладнює використання шляхів евакуації людей з більшості приміщень.
Складність планування, незначні розміри проходів і приміщень ускладнюють дії аварійних партій.
9.4.2. Основним засобом ліквідації пожежі в надбудові є вода, можливе також використання повітряно-механічної високократної піни.
9.4.3. При пожежі в надбудові поряд з гасінням слід негайно спустити рятувальні шлюпки.
9.4.4. Для гасіння пожежі на зовнішніх палубах повинні використовуватися пінні вогнегасники або вода. Вантаж, що горить, необхідно швидко розібрати і ретельно перевірити стан нижчерозташованих приміщень і трюмів.
9.4.5. Для гасіння пожежі на відкритих палубах і надбудовах потрібно:
якщо є змога, розвернути судно так, щоб вогонь відносило вбік від горючих конструкцій, вантажів і матеріалів, що розміщені поблизу місця пожежі;
подавати в осередок пожежі, якщо можна, з навітряного борту, найбільшу кількість струменів води;
охолоджувати водою горючі конструкції, що розташовані поблизу осередку пожежі, а також вантажі і матеріали;
вести постійне спостереження за відсіками, суміжними з приміщеннями, що горять;
збити за борт струменями води розлиті палаючі нафтопродукти, якщо не вдається загасити їх.
9.5. Організація боротьби з пожежами в машинно-котельних відділеннях
9.5.1. Пожежі в МКВ частіш за все призводять до поширення горіння в суміжні житлові і службові приміщення у зв'язку з відсутньою або недостатньою герметизацією і тепловою ізоляцією огороджувальних конструкцій (двері й переділки шахт, палуби, вентиляційні канали тощо).
9.5.2. Розлив ГР з витратної цистерни сприяє розвитку горіння, створює важкі умови для гасіння.
Особливу небезпеку становить витікання пального з пошкодженого трубопроводу, що перебуває під тиском, коли паливо виривається у вигляді струменів з великим розпилом. Це небезпечно і для паливних танків, вимірювальні труби яких закінчуються самозачинними клапанами в МКВ. Розбризкуючись, паливо покриває тонким шаром вузли машин і механізмів, трубопроводи і концентрується під плитним настилом. Під дією відкритого вогню пари палива й масла, вже нагріті до температури приміщення МКВ, а іноді й вище (на поверхні гарячих трубопроводів і вузлів машин), миттєво спалахують, при цьому площа пожежі швидко збільшується, і стає можливим вибух сумішей випарів ПММ з повітрям.
У разі пролитого зверху палива спочатку пожежа розповсюджується у вертикальному напрямку там, де пари палива найбільш нагріті. Уже в перші хвилини пожежі відбувається згоряння основної кількості розлитого палива.
Припинення надходження нової кількості палива дає змогу локалізувати пожежу силами команди, оскільки звичайно інших горючих матеріалів (крім фарби і горючої ізоляції електрокабелів) для підтримання інтенсивного горіння в МКВ немає.
9.5.3. У разі пожежі в МКВ передусім слід:
зупинити головні двигуни;
припинити подачу палива до двигунів, котлів, цистерн;
відключити електроенергію від аварійного приміщення;
зупинити вентилятори, у КВ - загасити топки.
Негайно почати боротьбу з пожежею стаціонарними і переносними засобами пожежогасіння.
9.5.4. При пожежі в МВ повинні бути вжиті заходи до попередження вибухів балонів з газами в зв'язку із збільшенням в них тиску при підвищенні температури.
9.5.5. Невеликі осередки пожежі - горіння дрантя, розлитого палива, фарби або інших матеріалів ліквідуються піною з переносних або пересувних вогнегасників і розпиленою водою з пожежних стволів.
9.5.6. Основні причини пожежі в МКВ:
виток мазуту, дизельного і моторного палива, різних типів мастил тощо;
нагрів вузлів двигунів котлів, турбін, електричних машин і іншого обладнання до високих температур;
іскри при короткому замиканні, спалах при запаленні форсунок, самочинне загоряння дрантя, попадання палива на розжарені частини двигунів;
несправності випускного тракту двигунів;
недостатній контроль за паливною системою при різних режимах роботи двигуна, станом ізоляції і системою охолодження випускного колектора;
недостатнє (погане) очищення глушників і інших вузлів газовипуску;
використання електроламп і світильників завищеної потужності;
використання переносних ламп без захисних ковпаків, захисних сіток і напругою вище 12 В;
куріння в МКВ.
9.5.7. Основні причини пожежі котлів, що працюють на рідкому паливі:
викид газів з топки;
необережне поводження з вогнем при повторному розпаленні гарячого котла;
стикання накопиченого в трюмі КВ мазуту з розжареними частинами котла (частіше при пошкодженому поді топки);
використання в КВ відкритого вогню;
самозаймання промасленого і забрудненого мазутом шмаття, клоччя або сміття при стиканні їх з гарячими частинами котла і паропроводів;
