Про затвердження Настанови по медико-санітарному забезпеченню осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань МВС України

4.2.29. При загрозі захворювання правцем

Правець є типовим рановим інфекційним захворюванням.

Найбільш ефективним методом уникнення правця є активна імунізація правцевим анатоксином. Для запобігання виникненню захворювання на правець в разі травм необхідно проводити термінову профілактику (хірургічна обробка ран і створення імунологічного захисту).

4.2.30. При ботулізмі

Ботулізм - тяжке захворювання з високою летальністю.

Збудник ботулізму широко розповсюджений у природі. Його спори зустрічаються в землі, екскрементах тварин, на овочах, фруктах, в пилу тощо.

Ботулінична інтоксикація виникає у зв'язку з вживанням консервованих різними способами м'ясних, рибних та рослинних продуктів, де були умови для розмноження збудників ботулізму і токсикоутворення. При підозрі захворювання на ботулізм необхідно провести ретельне епідеміологічне обстеження осередку.

Особам, які вживали одночасно з хворим продукти, що викликали ботулінічну токсикоінфекцію, або при підозрі, що вона є, вводиться протиботулінічна сироватка.

4.2.31. При вірусному гепатиті B

Джерелом інфекції при вірусному гепатиті B є хронічні носії HBS-Ag, хворі з хронічними формами гепатиту B, а також хворі в гострій стадії цієї хвороби. Особливо великою є епідеміологічна небезпека хронічних носіїв.

Вірус зберігає свою інфекційність роками як в крові, так і в її препаратах (плазма, еритроцитарна маса, фібріноген, протромбін).

Всі хворі на гострий вірусний гепатит, а також хворі з хронічною його формою в період загострення підлягають обов'язковій госпіталізації.

У стаціонарах для госпіталізації хворих на вірусний гепатит слід дотримуватися необхідного протиепідемічного режиму. Білизна, посуд, медичний інструментарій, предмети догляду за хворим підлягають знезаражуванню.

Хворі на вірусний гепатит не допускаються до загальних перев'язочних, процедурних та спеціальних кабінетів (стоматологічні, гінекологічні, урологічні, рентгенологічні), для таких хворих визначаються окремі години прийому, а для таких кабінетів відповідний режим (заміна і стерилізація інструментарію, предметів догляду тощо).

4.2.32. Заходи щодо зниження ризику поширення ВІЛ-інфекції

а) Основні терміни та поняття, що вживаються в Настанові

СНІД (синдром набутого імунодефіциту) - кінцева стадія ВІЛ-інфекції. Хворі на СНІД - особи з різноманітними патологічними проявами, зумовленими глибоким ураженням імунної системи вірусом імунодефіциту людини.

ВІЛ-інфекція - особливо небезпечна інфекція, що викликана вірусом імунодефіциту людини.

ВІЛ-інфіковані - особи, в організмі яких виявлені антитіла до вірусу імунодефіциту людини. До категорії ВІЛ-інфікованих належать як особи без клінічних проявів хвороби (носії ВІЛ), так і хворі на СНІД.

Джерелом зараження є людина, яку уразив вірус. Шляхи передавання ВІЛ: статевий, парентеральний та трансплацентарний.

б) Встановлення ВІЛ-інфікованості - заходи, що спрямовані на виявлення інфікування ВІЛ (клінічний огляд щодо виявлення патологічних ознак, які можуть свідчити про наявність ВІЛ/СНІДу, та лабораторне дослідження сироватки крові, інших біологічних рідин).

в) Лабораторне дослідження (тестування) на ВІЛ проводиться на добровільних засадах із обов'язковим забезпеченням передтестового та післятестового консультування (додаток 14). Адміністрація слідчих ізоляторів та виправно-трудових установ МВС України зобов'язана забезпечити заарештованим та засудженим доступність обстеження на ВІЛ.

г) У кожному слідчому ізоляторі та установі виконання покарань наказом начальника установи призначається медичний працівник (лікар), який відповідає за проведення передтестового та післятестового консультування, медичного огляду та обстеження на ВІЛ.

д) Медичний огляд на ВІЛ/СНІД проводиться шляхом взяття крові, зразки сироватки якої направляються до лабораторії діагностики ВІЛ/СНІД. При отриманні двічі позитивного результату імуноферментного аналізу останній зразок направляється для проведення підтвердних досліджень до лабораторії, якій делеговані ці функції.

е) Заарештовані чи засуджені, у яких виявлений ВІЛ/СНІД, тримаються в слідчих ізоляторах і виправно-трудових установах на загальних підставах.

є) Адміністрація слідчих ізоляторів і виправно-трудових установ МВС України зобов'язана забезпечити конфіденційність відомостей щодо осіб, які є ВІЛ-інфікованими. Реалізація заходів щодо забезпечення конфіденційності здійснюється згідно з Порядком щодо забезпечення конфіденційності інформації про ВІЛ-інфікованих (додаток 15).

ж) Подання медичної допомоги ВІЛ-інфікованим здійснюється на загальних засадах.

з) Адміністрація слідчих ізоляторів та виправно-трудових установ, незалежно від наявності в установі ВІЛ-інфікованих, зобов'язана забезпечити умови, що сприяють зниженню ризику інфікування ВІЛ:

- недопущення поширення ВІЛ-інфекції медичним шляхом;

- доступність дезінфікуючих засобів для користування заарештованими та засудженими;

- безпечність при голінні;

- доступність кондомів (презервативів) для користування заарештованими та засудженими.

и) Адміністрація установ зобов'язана створити відповідні умови для забезпечення санітарно-протиепідемічного режиму та забезпечити в достатній кількості медичні підрозділи установ хірургічним, гінекологічним, стоматологічним інструментарієм та допоміжними заходами захисту (гумовими рукавичками, захисними екранами) медичного персоналу при поданні медичної допомоги заарештованим і засудженим незалежно від наявності в них ВІЛ-інфекції чи СНІДу.

і) Персонал місць позбавлення волі повинен здійснювати заходи щодо захисту від ураження на ВІЛ та інші інфекційні хвороби, які передаються статевим шляхом (додаток 16, 17).

4.3. Профілактичні щеплення

4.3.1. Начальник медчастини установи повинен забезпечити доставку і зберігання бактерійних та вірусних гепатитів згідно з інструкціями про їх застосування.

Забороняється їх застосовувати:

- у випадку явної зміни фізичних властивостей препаратів (навіть до закінчення строку придатності);

- після закінчення строку придатності (навіть без зміни фізичних властивостей);

- порушенні умов зберігання.

В разі наявності в медчастин установи бактерійних та вірусних препаратів з простроченим терміном зберігання або таких, що зберігались з порушенням правил, їх знищують.

4.3.2. Планування потреби та розрахунок бактерійних і вірусних препаратів здійснюється на основі методичних вказівок МОЗ України з урахуванням епідситуації території, де розташована установа. Розрахунок препаратів для специфічної імунізації необхідно здійснювати з урахуванням кількості осіб, які підлягають щепленню у запланованому році. При розрахунку слід враховувати витрати препарату на розлив в межах до 10 %. Визначення необхідної кількості препаратів по кожній номенклатурі слід робити при замовленні з урахуванням:

- кількості препарату, використаного за минулий період, залишку препарату з попереднього року;

- можливого залишку препарату наприкінці поточного року;

- необхідності своєчасного поповнення запасів препарату.

Заявку слід подавати в територіальні аптекоуправління в установлені ними терміни.

4.3.3. Профілактичні щеплення за епідемічними показаннями при загрозі занесення інфекційних захворювань або при їх виникненні можуть бути регулярними та епізодичними. Регулярні щеплення проти дифтерії, чуми, туляремії, сибірки, кліщового енцефаліту, Ку-лихоманки та інших інфекцій можуть проводитись в установах, розташованих в епідеміологічно ненадійних щодо цих інфекцій районах. Епізодичні профілактичні щеплення за епідемічними показаннями роблять у період виникнення загрози занесення інфекції в установу або у випадку виникнення захворювання.

Крім того, щеплення роблять при виникненні інфекційних захворювань в установі у тих випадках, якщо вакцинація не була проведена завчасно (у плановому порядку або загрозі занесення інфекції).

4.3.4. Список планових профілактичних щеплень складається відділом (службою) охорони здоров'я УВС. Строки планових щеплень в установах визначаються наказом начальника управління (відділу) виконання покарань (УВП, ВВП) після надходження розпорядження начальника відділу (служби) охорони здоров'я УВС.

4.3.5. Строки та порядок проведення профілактичних щеплень, як планових, так і за епідемічними показаннями визначаються наказом начальника установи після подання заяви начальника медичної частини, а в окремих випадках - на підставі рішення місцевих органів охорони здоров'я.

4.3.6. Загальне керівництво за проведенням щеплення в установах здійснює начальник відділу (служби) охорони здоров'я УВС. Безпосередня організація щеплень і контроль за їх проведенням доручається начальнику медичної частини установи.

4.3.7. Перед проведенням щеплень необхідно:

- вивчити з медичним персоналом інструкцію по застосуванню даного препарату і суворо дотримуватись всіх рекомендацій;

- провести ретельний медичний огляд з термометрією підслідних та засуджених з метою виявлення осіб, яким за станом здоров'я щеплення протипоказані постійно або тимчасово: останнім призначити інший термін щеплення (перелік хвороб, при яких щеплення протипоказані тимчасово або постійно, є у відповідних інструкціях по застосуванню препарату, що використовується для щеплення);

- скласти списки осіб, яким потрібно зробити щеплення, а також календарний розпис щеплень по загонах (в день щеплень рекомендується звільняти осіб, яким зроблено щеплення, від тяжкої фізичної праці);

- підготувати необхідне приміщення для проведення щеплень; приміщення необхідно заздалегідь прибрати і продезінфікувати, столи продезінфікувати і покрити стерильними серветками чи простирадлами;

- підготувати потрібну кількість шприців, пінцетів, голок; всі ці предмети безпосередньо перед проведенням щеплень стерилізують; забороняється застосовувати голки та шприци, що використовуються при щепленнях від туберкульозу або для введення інших препаратів;

- провести серед підслідних та засуджених роз'яснювальну роботу про значення профілактичних щеплень;

- здійснити перевірку придатності (бракераж) препаратів, що будуть використовуватись для щеплень; ретельному огляду підлягає кожна ампула (флакон), причому звертається увага на строки придатності, наявність всіх необхідних позначень на етикетках, фізичні властивості препарату і цілість ампули (флакона).

4.3.8. Щеплення повинен робити кваліфікований лікар або фельдшер (чи медсестра) під керівництвом лікаря.

4.3.9. Медичний персонал, який бере участь у проведенні щеплень, повинен перед цим коротко обстригти нігті, старанно вимити руки водою з милом, протерти їх спиртом, а кінчики пальців змазати йодним розчином. Миття та обробку рук (при шприцевому чи скарифікованому методах уведення вакцин) слід повторювати після кожних 10-15 введень препарату.

4.3.10. Особам, які мають шкірні захворювання рук (гноячки, екземи тощо), або хворим на ангіну, грип та інші інфекційні захворювання забороняється бути у приміщенні, де проводяться щеплення.

4.3.11. Серія вакцини, що викликала сильні реакції після щеплення (орієнтовно у 5-7% прищеплених), вилучається з ужитку.

Після введення вакцини в карті профілактичних щеплень робиться відмітка про щеплення із зазначенням дати її проведення, дози і номера серії вакцини. Після закінчення щеплень роблять відповідну відмітку у медичній амбулаторній карті.

При парентеральному способі введення вакцини повинні бути обов'язково створені умови асептичної роботи. Режим роботи персоналу, розкривання ампул, знезаражування інструментів і шкіри прищеплюваних здійснюється згідно з інструкцією по застосуванню препарату. При введенні живих вакцин дозволяється використовувати як знезаражуючі шкіру речовини, спирт чи ефір, що швидко випаровуються, оскільки інші дезінфектанти, тривалий час залишаючись на шкірі, згубно впливають на вакцину.

4.3.12. Засоби екстреної профілактики застосовуються в епідемічних осередках. У разі потреби допускається одночасне використання деяких засобів екстреної профілактики і вакцин. Призначення бактеріофагів не є перешкодою для одночасного проведення імунізації.

Сироваткові препарати (протиправцева сироватка, антирабічний гамаглобулін, протиенцефалітний гама-глобулін) можуть поєднуватись з введенням відповідних вакцин. Сироватку (гамаглобулін) та вакцину слід вводити з інтервалом в 30 хв. і в різні частини тіла.

4.3.13. Перед введенням чужорідної сироватки (гамаглобуліну) роблять внутрішньошкірну пробу для виявлення чутливості до чужорідного білка. Пробу роблять спеціально приготовленою і розведеною сироваткою для внутрішкірної проби (звичайно її кладуть у коробки з гетерологічними препаратами) або, при її відсутності, - сироваткою, що збираються вводити, причому для цього її спеціально розбавляють.

4.3.14. Антибіотики, як засоби екстреної профілактики, в звичайних умовах діяльності установ використовуються обмежено і призначаються особам, яким загрожує небезпека зараження особливо небезпечними інфекціями, а також туляремією, бруцельозом, висипним тифом, сибіркою.

4.3.15. Бактерійні і вірусні препарати слід застосовувати суворо дотримуючись діючих наказів та інструктивно-методичних рекомендацій МОЗ України.

4.4. Дезінфекція, дезінсекція і дератизація

4.4.1. Дезінфекція означає знищення збудників заразних хвороб у навколишньому середовищі. дезінфекція включає власне дезінфекцію, дезінсекцію та дератизацію.

Виходячи із санітарного і епідеміологічного значення, дезінфекцію ділять на профілактичну та осередкову, остання у свою чергу ділиться на поточну і заключну.

4.4.2. Профілактична дезінфекція (власне дезінфекція, дезінсекція та дератизація) здійснюється систематично з метою запобігання виникненню інфекційних захворювань шляхом завчасного знищення патогенних мікроорганізмів, членистоногих та гризунів у місцях їх можливого скупчення: їдальнях, гуртожитках, перукарнях, пральнях, банях, умивальних кімнатах, штрафних ізоляторах (ШІЗО), приміщеннях камерного типу (ПКТ), дисциплінарних ізоляторах (ДІЗО).

4.4.3. Поточна осередкова дезінфекція здійснюється у стаціонарах медчастин УВП, лікарнях, УВП для утримування хворих на туберкульоз, ізольованих дільницях для диспансерного нагляду за хворими на туберкульоз, а також у будь-яких інших приміщеннях, де тимчасово або постійно утримуються інфекційні хворі. Це необхідно для запобігання розповсюдженню збудників інфекційного захворювання за межі осередку.

4.4.4. Заключна осередкова дезінфекція здійснюється одноразово у приміщенні, де був інфекційний хворий (після його госпіталізації, ізоляції, переведення, звільнення або смерті), з метою повного знезараження інфекційного осередку від збудника інфекції. Знезараженню підлягають приміщення. меблі, постільні речі, особисті речі хворого тощо. Заключна дезінфекція здійснюється у перші години після ізоляції інфекційного хворого.

Якість дезінфекційних робіт перевіряється бактеріологічним контролем на санітарно-показову мікрофлору.

4.4.5. Дезінфекційні заходи в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань проводять дезінфектори під керівництвом і наглядом фельдшерів медичних частин.

4.4.6. Необхідність у дезінфекційних засобах і матеріалах визначається обсягом та характером дезінфекційних робіт, що передбачаються на відповідний період часу стосовно до плану протиепідемічних і профілактичних заходів.

При складанні заявок на дезінфекційні засоби поряд з існуючими нормами та з урахуванням фактичних витрат їх за попередній рік необхідно мати на увазі прогнози епідеміологічної ситуації, а також можливість забезпечення здійснюваних заходів новими дезінфекційними засобами. Потреба в дезінфекційних засобах для установи визначається начальником медичної частини згідно з існуючими нормами їх витрачання. Режими дезінфекції окремих об'єктів при туберкульозі і кишкових інфекціях подані в Інструкції по проведенню дезінфекції окремих об'єктів при туберкульозі (додаток 4) та Інструкції по проведенню дезінфекції окремих об'єктів при кишкових інфекціях (додаток 5).

4.4.7. Дезінфекційні заходи при різних інфекційних захворюваннях проводяться згідно з методичними рекомендаціями МОЗ України.

5.1. Організація медичного забезпечення в СІЗО та УВП

5.1.1. З метою медичного забезпечення підслідних та засуджених в місцях позбавлення волі створюється система лікувальнопрофілактичних закладів (підрозділів).

5.1.2. Первинною ланкою цієї системи є медичні частини (здоровпункти)* СІЗО та УВП МВС України. Завдання цих підрозділів полягають у здійсненні медичного контролю за станом здоров'я підслідним та засуджених шляхом проведення систематичних медичних оглядів, обстежень, організації та надання необхідної медичної допомоги особам, які утримуються в установах.

5.1.3. Для забезпечення кваліфікованої та спеціалізованої амбулаторно-консультативної, стаціонарної медичної допомоги, організаційно-методичного керування медичними частинами СІЗО та УВП в місцях позбавлення волі створюються міжобласні та спеціалізовані лікарні для засуджених. Перелік лікувальних установ та порядок направлення до них засуджених визначаються наказом МВС України від 12.02.93 р. N 74 "Про порядок направлення на лікування засуджених, які утримуються в місцях позбавлення волі".

5.1.4. За неможливості надання необхідної медичної допомоги в місцях позбавлення волі залучаються сили та засоби лікувальних закладів органів охорони здоров'я згідно з чинним законодавством.

5.1.5. Відповідальність за організацію медично-санітарного забезпечення підслідних та засуджених на території України покладається на Управління охорони здоров'я МВС України, відділи (служби) охорони здоров'я УВС Республіки Крим, областей.

5.2. Організація роботи медичної частини

5.2.1. Медична частини є структурним підрозділом слідчого ізолятора та установи виконання покарання, що організує і здійснює медичну допомогу особам, які перебувають під вартою та відбувають покарання, а також медичний контролі) за виконанням санітарно-гігієнічних норм і правил, протиепідемічне забезпечення і гігієнічне виховання підслідних та засуджених.

Діяльністю медчастини установи керує її начальник. Його функціональні обов'язки визначені в Примірній посадовій інструкції начальника медичної частини слідчого ізолятора чи установи виконання покарань (додаток 6).

Посадову інструкцію начальника медичної частини УВП чи СІЗО розробляє та затверджує начальник відділу (служби) охорони здоров'я УВС.

Якщо у складі СІЗО чи УВП функціонує лікарня, то медична частина є структурним підрозділом, а для забезпечення амбулаторного прийому підслідних та засуджених, проведення санітарнопрофілактичної роботи організується амбулаторно-профілактичне відділення.

5.2.2. Робота медчастини здійснюється у відповідності з Основами законодавства України про охорону здоров'я та згідно з нормативними актами Міністерства охорони здоров'я України, а також цією Настановою.

5.2.3. Медична частина повинна мати посадові інструкції на кожного медичного працівника, що розробляє та затверджує начальник медчастини, а також складені та затверджені начальником установи плани і графіки роботи медичного персоналу, правила внутрішнього розпорядку для хворих, які перебувають у стаціонарі або в медичному ізоляторі.

Медична частина працює спільно з іншими службами установи на підставі квартальних планів.

5.2.4. Направлення хворих на стаціонарне лікування у лікарні здійснюється за наявності медичних показань згідно з діючим наказом МВС України від 12.02.93 р. N 74 "Про порядок направлення на лікування засуджених, які утримуються в місцях позбавлення волі".

Термінова медична допомога надається найближчими лікувальними установами місць позбавлення волі чи місцевих органів охорони здоров'я.

5.3. Обладнання медичної частини

5.3.1. До складу медичної частини (залежно під її штатів. обсягу медичної допомоги) входять: амбулаторія, стаціонар (медичний ізолятор), аптека.

До складу амбулаторії входять: кімната для чекання, кабінети для лікарського прийому (терапевта, фтизіатра, психіатра тощо), кабінет фельдшера (медсестри), зуболікарський, наркологічний, фізіотерапевтичний, допоміжні діагностичні кабінети (функціональної діагностики, рентгенівський, флюорографічний), лабораторія, процедурна з стерилізаційною, перев'язочна (чиста, гнійна).

Амбулаторії жіночих УВП, крім цього, повинні мати кабінет для огляду з гінекологічним кріслом, а в стаціонарі - кабінет гігієни жінки.

У режимних корпусах слідчих ізоляторів і в'язниць обладнуються кімнати для проведення амбулаторного прийому підслідних та засуджених.

До складу стаціонару медчастини УВП входять: санпропускник (роздягальня, ванна), палати, а також ізолятор на 1 - 2 ліжка з умивальником і туалетом у шлюзі, кімната для прийому їжі.

До складу стаціонару медчастини СІЗО входять: санпропускник, камери-палати, камера-ізолятор на 1 - 2 ліжка. Стаціонар повинен бути в одному корпусі і на одному поверсі з амбулаторією медчастини СІЗО.

У стаціонарах медчастин СІЗО, УВП норма площі повинна становити не менше, як 4 кв.м на одне ліжко, а в інфекційних (туберкульозних) відділеннях чи палатах - 5 кв.м.

5.3.2. Усі функціональні підрозділи медчастини слід розміщувати у просторих, світлих, теплих і чистих приміщеннях, стіни та меблі фарбувати масляною фарбою світлих тонів. Бажані централізоване опалення, гаряче та холодне водопостачання. Всі приміщення медчастини повинні мати аварійне освітлення і звукову сигналізацію. Медична частина повинна мати також інструментарій, устаткування та інвентар згідно з Примірним переліком оснащення медичних частин СІЗО та УВП медичним інструментарієм, устаткуванням та інвентарем (додаток 7).

6.1. Медичний контроль за станом здоров'я підслідних та засуджених

6.1.1. Медичний контроль здійснюється шляхом:

- медичного обстеження під час прибуття підслідних та засуджених у слідчі ізолятори та установи виконання покарань з метою виявлення соматичних, інфекційних, паразитарних та інших гострих захворювань;

- проведення медичних оглядів (під час прибуття до установи, вибуття з неї, щорічних профілактичних та цільових оглядів)* з метою своєчасного виявлення хворих й осіб з патологічними або передпатологічними станами та розробки стосовно них лікувальнооздоровчих заходів;

- диспансерного нагляду за особами, які мають захворювання;

- санітарного нагляду за умовами праці, розміщення і харчування підслідних та засуджених;

- систематичної перевірки виконання рекомендацій лікарськотрудових комісій щодо правильного працевлаштування інвалідів та осіб з обмеженою працездатністю, а також рекомендацій лікувальних установ щодо проведення лікувально-профілактичних заходів серед хронічних хворих.

6.1.2. Всі особи, які прибули до слідчого ізолятора (також і транзитні) проходять первинний медичний огляд з метою виявлення осіб, які становлять епідемічну загрозу для оточуючих, і хворих, потребуючих невідкладної допомоги. Цю роботу необхідно провести в обов'язковому порядку до направлення прибулих у "загальні" камери. Огляд здійснює лікар або фельдшер у спеціально обладнаній медичній кімнаті збірного відділення СІЗО. Кабінет повинен мати тонометр, фонендоскоп, термометри, шпателі для огляду слизової зіву, рефлектор, ваги, ростомір. У цьому кабінеті повинен бути журнал медичних оглядів у СІЗО, де реєструються основні дані на осіб, які оглянуті, і захворювання, що були виявлені під час огляду. Особи з гострозаразними захворюваннями або з підозрою на них відразу після огляду повинні бути ізольовані від здорових. Санітарна обробка цих осіб здійснюється в останню чергу, після чого їх направляють в спеціально виділені камери-ізолятори, де вони підлягають відповідному обстеженню і лікуванню.

Під час первинного медичного огляду медичний працівник з прибулим до установи (за винятком транзиту) проводить співбесіду з питань профілактики ВІЛ/СНІДу (додаток 18), про що особа засвідчує підписом у медичній картці. Медичний працівник повинен проінформувати прибулого про можливість проведення в установі за його згодою консультування та тестування на ВІЛ.

6.1.3. Протягом трьох днів від часу прибуття в СІЗО усі прибулі (крім транзитних) проходять лікарський огляд, а також рентгенофлюрографічне обстеження. На кожного підслідного заповнюється медична амбулаторна картка за встановленою формою.

Лікарі-спеціалісти, якщо такі є в штатах медчастини, також залучаються до проведення оглядів усіх прибулих. Обсяг первинного обстеження подано у відповідних розділах цієї Настанови. Надалі медичні огляди проводяться лише на підставі показань, але не рідше одного разу в шість місяців.

6.1.4. Усі особи, які вибувають із слідчого ізолятора (серед них і транзитні), проходять заключний (лікарський або фельдшерський) медичний огляд. Забороняється перевозити хворих з гострою стадією захворювання, хворих на інфекційні та венеричні захворювання, уражених педикульозом, коростою, які не пройшли встановлений курс лікування, а також хворих, які не можуть бути транспортовані.

Після закінчення огляду робиться висновок щодо стану здоров'я кожного, хто вибуває, що занотовується у медичній амбулаторній карті. Медичний працівник, який здійснював огляд, ставить свій підпис під висновком і на відкритій довідці особистої справи засудженого.

6.1.5. Після прибуття в УВП всі засуджені проходять медичний огляд з метою виявлення інфекційних і паразитарних захворювань.

6.1.6. Протягом двох тижнів після прибуття в УВП засуджені проходять поглиблений лікарський огляд з метою виявлення захворювань, оцінки фізичного стану, попереднього визначення категорії працездатності. Під час цього огляду лікарі збирають анамнестичні дані про перенесені захворювання, травми, операції, що реєструються в медичній амбулаторній карті, за необхідності призначаються додаткові обстеження. У разі відсутності даних про рентгенофлюорографічне обстеження у поточному році останнє проводиться якнайшвидше.

Подальший медичний контроль за станом здоров'я засуджених здійснюється під час профілактичних медичних оглядів, а також у разі амбулаторних звернень до медчастини.

6.1.7. Профілактичний медичний огляд здійснюється один раз на рік. Засуджені, які перебувають в УВП закритого типу (в камерах), а також неповнолітні у ВТК підлягають огляду два рази на рік.

Графік проведення цих оглядів затверджує начальник УВП. Згідно з графіком начальник медчастини повинен організувати огляд засуджених силами лікарів медчастини з залученням за необхідності відповідних лікарів-фахівців з лікарень місць позбавлення волі. В огляді засуджених обов'язково бере участь терапевт, психіатр, стоматолог (зубний лікар).

У разі потреби залучення лікарів місцевих органів охорони здоров'я до проведення профілактичних медичних оглядів здійснюється згідно з чинним законодавством.

Прибуття засуджених до медчастини здійснюється під керівництвом начальника загону (старшого по корпусу). Під час оглядів проводиться:

- збір анамнестичних даних;

- антропометричні дослідження (ріст, вага тіла);

- гінекологічний огляд жінок з мазками на цитологічне обстеження, у дівчат - пальцьове обслідування через пряму кишку (за показаннями);

- визначення гостроти зору і слуху;

- туберкулінова діагностика (в СІЗО - неповнолітнім, в УВП - всім засудженим до 30 років під час надходження);

- аналіз крові (визначення ШОЕ, гемоглобіну, лейкоцитів, цукру в крові за показаннями);

- дослідження загального аналізу сечі;

- ЕКГ (з 15 років - 1 раз на 3 роки, з 30 років - щорічно) ;

- флюорографія (рентгенографія) органів грудної клітки - 2 рази на рік;

- жінкам - пальпаторне обслідування молочних залоз;

- пальцьове обстеження прямої кишки;

- пневмотахометрія;

- огляд лікарем-терапевтом, психіатром, стоматологом (зубним лікарем);

- огляд лікарями інших спеціальностей (за показаннями).

Результати профілактичного огляду заносять до медичної амбулаторної карти.

Особам, які перебували в зоні підвищеної радіації та які проживають на радіоактивно забруднених територіях, під час профілактичних оглядів проводяться такі додаткові дослідження:

- розгорнутий аналіз крові (підрахунок кількості гемоглобіна, еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів, ретикулоцитів, лейкоцитарної формули);

- коагулограма;

- тимолова проба, визначення АлАТ, АсАТ, лужної фосфатази, рівня загального холестерина, (в-липопротеїдів, прямого білірубіна навіть нормальних показниках загального;

- білка і білкових фракцій.

Бажано також проведення імунологічних досліджень.

Особам, які перехворіли на гостру променеву хворобу, вказані дослідження проводяться 1 раз на півріччя.

6.1.8. Перед тим, як помістити підслідного (засудженого) в ШІЗО, ПКТ, ДІЗО, карцер чи одиночну камеру, обов'язково слід проводити медичний огляд з письмовим висновком лікаря про можливість перебування оглянутого у названих приміщеннях. Коли такий огляд неможливо здійснити негайно, то підслідний (засуджений), якщо він не має видимих ознак небезпечного захворювання (отруєння, травми), поміщається в ШІЗО, ПКТ, ДІЗО, карцер, одиночну камеру з подальшим медичним оглядом протягом 18 годин.

6.1.9. Засуджені, які вибувають з УВП (переведення, звільнення тощо), проходять заключний медичний огляд.

6.2. Організація амбулаторного прийому.

6.2.1. Амбулаторну медичну допомогу підслідним і засудженим надають амбулаторії медчастин, лікарські здоровпункти слідчих ізоляторів та установ виконання покарань.

6.2.2. Амбулаторний прийом у медчастині підслідних та засуджених здійснюється у години, визначені наказом керівництва установи. Для кожного загону, зміни чи декількох загонів визначається час амбулаторного прийому. У слідчих ізоляторах та в'язницях амбулаторний прийом здійснюють лікарі (фельдшери) в режимних корпусах, в спеціально обладнаних приміщеннях, за попереднім записом, зробленим фельдшером (у виняткових випадках - старшим по корпусу).

6.2.3. У кожному загоні УВП повинен бути журнал попереднього запису на амбулаторний прийом, що його веде начальник загону. Журнал попереднього запису передається до медчастини перед початком амбулаторного прийому. Після закінчення прийому журнал повертається вищезазначеним особам.

Прийом без попереднього запису у журнал проводиться лише в термінових випадках.

6.2.4. У слідчих ізоляторах, в'язницях фельдшер разом із старшим по корпусу щоденно перевіряє наявність у підслідних, чи засуджених скарг на здоров'я та санітарний стан камер шляхом їх обходу.

Для надання невідкладної медичної допомоги особи, які потребують її, приводяться у корпусну амбулаторію. За необхідності фельдшер робить відповідні призначення в установленому для нього обсязі або записує хворих на прийом до лікаря. Про хворих, які потребують невідкладної допомоги, медчастину сповіщають через чергових контролерів.

6.2.5. Особам, які перебувають у штрафних та дисциплінарних ізоляторах, приміщеннях камерного типу, а також у карцерах слідчих ізоляторів і в'язниць, медична допомога надається на місці медпрацівниками під час щоденної перевірки санітарного стану цих приміщень. У випадках, коли є серйозна загроза здоров'ю або життю осіб, які утримуються у зазначених приміщеннях, медичний працівник вживає заходів до термінового переведення такої особи у медчастину.

6.2.6. Лікарям, фельдшерам, медичним сестрам забороняється бути у камерах слідчих ізоляторів, в'язниць, УВП особливого режиму, штрафних і дисциплінарних ізоляторів, приміщеннях камерного типу без супроводження контролерів.

6.2.7. У слідчих ізоляторах, УВП особливого режиму і в'язницях на прийом до лікаря (фельдшера) або для виконання процедур хворі виводяться покамерно (індивідуально або групами, по 3-5 чоловік) з дотриманням вимог ізоляції і з належною охороною.

Засуджені в інших УВП прибувають на амбулаторний прийом самостійно.

6.2.8. Амбулаторний прийом здійснюють лікарі медчастини у визначені години із застосуванням сучасних методів дослідження і лікування. Амбулаторний прийом може здійснювати й фельдшер. Він відбирає хворих, які потребують консультації лікаря.

При кількості записаних, що перевищує можливості лікаря на прийомі, за межами медчастини фельдшером здійснюється долікарське сортування осіб, які записані на прийом, в залежності від терміновості надання медичної допомоги.

Під час прийому в амбулаторії, а в разі потреби і в кабінеті лікаря (фельдшера) повинен бути контролер або представник адміністрації установи.

6.2.9. До початку амбулаторного прийому фельдшер (медсестра) підбирає медичні амбулаторні карти На осіб, які за писані у журналі попереднього запису па амбулаторний прийом, опитує хворих для з'ясування їх скарг, вимірює у хворих температуру тіла і визначає черговість їх направлення до лікаря.

6.2.10. Після огляду хворого лікар стисло і розбірливо записує до його медичної амбулаторної карти дату прийому, скарги, дані об'єктивного обстеження, діагноз, призначення, робить висновок про необхідність звільнення від роботи та підписується.

Під час амбулаторних звернень засуджених з приводу захворювань та профілактичних оглядів проводиться відбір осіб, які підлягають диспансерному нагляду. Основні принципи диспансерної роботи викладені в Інструкції по проведенню диспансеризації хворих, які перебувають в УВП (додаток 8).

6.2.11. У журналі попереднього запису на амбулаторний прийом лікар або фельдшер чітко записує діагноз, висновок про звільнення від роботи або нарядів, дату повторної явки до лікаря. На кожний випадок звільнення заповнюється талон реєстрації причини тимчасової непрацездатності.

6.2.12. Висновок про тимчасове або повне звільнення від нарядів і роботи робить лікар, а у випадках відсутності лікаря - це робить фельдшер, але не більше, як на три доби одноразово. У разі потреби звільнення може бути продовжено.

6.2.13. Списки амбулаторне звільнених медична частина передає черговому помічнику начальника установи. Облік засуджених, які звільнені від роботи, ведеться у журналі реєстрації амбулаторних хворих.

6.2.14. Довідки про звільнення від роботи, рецепти і т. інш. на руки засудженим не видаються.

6.2.15. В амбулаторній карті роблять записи про всі призначення і маніпуляції незалежно від місця їх проведення (ШІЗО, ПКТ, ДІЗО, карцер, камера і т. інш.) й від того, хто їх виконує (лікар, фельдшер чи медсестра).

6.2.16. Медичні амбулаторні карти є документами суворої звітності, тому на руки засудженим і підслідним не видаються. Зберігаються в алфавітному порядку або по підрозділам її медичній частині, у шафах під замком. За облік і зберігання цих документів відповідає особа, призначена начальником медчастини. Разом з медичними амбулаторними картами зберігаються й журнали реєстрації амбулаторних хворих.

6.2.17. Медичні препарати на руки засудженим не видаються, вживання ліків здійснюється у присутності медичного працівника (за винятком препаратів нітрогліцерину для осіб з ішемічною хворобою серця). Хворі, яким призначено амбулаторне лікування, для приймання ліків та виконання інших лікувальних процедур приходять до медчастини протягом дня у визначені години. Лікарські призначення виконує фельдшер (медсестра), про що робить відмітку у журналі обліку процедур.

6.2.18. Амбулаторному лікуванню, що триває не більше як 14-15 днів, підлягають хворі, які за характером захворювання (травми) не потребують складних методів діагностики і лікування (забиття, дисторзії, поверхневі абсцеси тощо). Обсяг діагностичних і лікувальних заходів стосовно хворих залежить від можливості забезпечення в умовах медичної частини лабораторного, рентгенологічного та інших спеціальних досліджень.

6.2.19. Якщо хворого направлено на рентгенологічне, лабораторне чи інше обслідування, на прийом до лікаря-фахівця, а також на процедури, що не можуть бути виконані у медчастині, то медичну амбулаторну карту видають особі, яка супроводжує хворого. У медичній карті повинні бути зазначені дані обстежень, що проводились у медчастині, можливий діагноз та причини направлення.

У складних або неясних випадках, коли лікар медчастини не може самостійно встановити діагноз захворювання, хворих слід направляти на консультацію до лікарів-фахівців, що надається у медчастині або іншому лікувальному закладі. До консультації залучаються лікарі-фахівці лікарень місць позбавлення волі, лікувально-профілактичних установ МВС, УВС, а також органів охорони здоров'я. В останньому випадку консультація оплачується у встановленому порядку.

6.2.20. Якщо особа бажає здійснити тестування на ВІЛ, то вона має звернутися до лікаря, який відповідає в установі за проведення передтестового та післятестового консультування, медичний огляд та обстеження. Медичний працівник зобов'язаний забезпечити конфіденційність інформації, яку отримав під час цієї бесіди, а також результату тестування на ВІЛ.

6.3. Організація невідкладної медичної допомоги

6.3.1. Однією з основних функцій медичної частини є організація та надання за будь-яких умов невідкладної медичної допомоги під час гострих захворювань, отруєнь та травм.

Невідкладна медична допомога підслідним та засудженим надається найближчим лікувальним закладом місці, позбавлення волі чи місцевих органів охорони здоров'я.

Начальник медичної частини визначає порядок надання невідкладної медичної допомоги, що затверджується начальником установи і доводиться до відома осіб, яких не стосується.

Порядок надання невідкладної допомоги визначається наказом МВС України від 12.02.93 р. N 74.

Відповідальність за своєчасний виклик медпрацівника або швидкої медичної допомоги в години, коли за розпорядком роботи в установі не передбачено перебування медичних працівників, а також за забезпечення транспортом і конвоєм, за необхідності термінової евакуації хворого несуть начальник установи та командир частини військ внутрішньої та конвойної охорони.

6.3.2. Амбулаторія повинна бути готова до надання невідкладної медичної допомоги у будь-який час. Для цього у процедурній і перев'язочній (операційній) треба мати напоготові набори (посиндромні укладки) для надання невідкладної медичної допомоги під час гострих станів, стерильний хірургічний інструментарій, шприци, ін'єкційні голки, запас кисню, стерильного перев'язочного матеріалу тощо. У приміщенні для проведення медичних маніпуляцій обов'язкове вивішується таблиця, де зазначені основні симптоми відповідних захворювань, перелік засобів та заходів щодо надання невідкладної допомоги з подальшою тактикою ведення хворого.

Кожний стан слід позначати порядковим номером. Цим же номером повинні бути позначені відповідні набори ліків, що зосереджені у гніздах спеціальних шаф згідно з Примірним переліком лікарських засобів у посиндромних укладках для надання невідкладної медичної допомоги (додаток 9).

Напоготові повинна бути портативна укладка (сумка, валіза) з набором засобів для надання невідкладної допомоги за межами медчастини.

6.3.3. Усі медикаменти, призначені для поточного використання, та майно для надання невідкладної допомоги повинні зберігатися у спеціальних шафах під замком. Медикаменти та інше майно, що використовується, дозволяється зберігати у кількості, що не перевищує п'ятиденну потребу. Перш ніж видати ліки хворому кожного разу необхідно перевіряти відповідність ліків, що видаються тим, кому ноті призначені, та термін їх придатності.

Наркотичні лікувальні засоби зберігаються у металевій шафі під замком тільки у приміщенні аптеки, що розташовано у адміністративному будинку установи та обладнано охоронною сигналізацією. Такі ліки видаються лише за лікарським призначенням з відповідним записом в амбулаторній карті хворого та в книзі "обліку отруйних, наркотичних, гостродефіцитних ліків та етилового спирту", що зберігається в аптеці.

6.4. Обсяг медичної допомоги у медчастині

6.4.1. Під час обстеження хворих з метою встановлення діагнозу захворювання лікар медчастини використовує дані анамнезу, медичні документи, результати огляду, дані лабораторних, рентгенологічних і функціональних методів дослідження. У разі необхідності дані про захворювання, що мали підслідні та засуджені, отримуються через лікувальні заклади органів охорони здоров'я за місцем їх проживання до арешту та засудження.

6.4.2. У будь-якій установі підслідним та засудженим повинна надаватися невідкладна медична допомога в обсязі, не менше визначеного цією Настановою.

6.4.2.1. В області хірургії

а) лікар медичної частини повинен надавати хворому медичну допомогу в такому обсязі:

- визначати групу крові;

- проводити внутрішньовенні капельні і струмінні вливання кровозамінних та протишокових рідин, а в разі потреби - переливання консервованої чи свіжоцитратної крові;

- місцеву новокаїнову інфільтраційну анестезію; новокаїнові блокади; первинну хірургічну обробку невеликих ран м'яких тканин; транспортну іммобілізацію; зупинку зовнішньої кровотечі тампонадою, перев'язкою судин або шляхом накладання затискача на судину, що кровоточить; катетеризацію та пункцію сечевого міхура; трахеостомію; пункцію плевральної порожнини або введення дренажу з клапаном у випадках напруженого пневмотораксу; штучне дихання різними засобами; непрямий масаж серця;

- надавати допомогу при опіках, відмороженнях та електротравмах;

- лікувати обмежені опіки та підморожений I - II ступеня;

б) фельдшер медичної частини повинен надавати хворому медичну допомогу в такому обсязі:

- своєчасно, правильно надавати долікарську допомогу та без затримки направляти до лікаря хворих, які потребують його допомоги;

- визначати групу крові;

- здійснювати тимчасову зупинку кровотечі;

- здійснювати транспортну іммобілізацію;

- вводити протиправцеву сироватку при всіх випадках поранення, відморожуваннях, опіках і електротравмах;

- проводити штучне дихання різними засобами, непрямий масаж серця, інгаляцію кисню;

- робити підшкірні та внутрішньом'язові ін'єкції, вводити лікарські препарати внутрішньовенне, здійснювати капельні та струмінні вливання рідин;

- знати симптоматику найбільш поширених та особливо гострих хірургічних захворювань;

- розпізнавати симулятивні дії підслідних та засуджених;

- стерилізувати інструментарій, посуд, білизну і т.інш.;

в) показання для термінової госпіталізації до хірургічного відділення лікарні: пошкодження крупних судин з кровотечею або без неї, внутрішня кровотеча, проникаючі поранення, поранення з пошкодженням кісток, суглобів, і нервових стовбурів, переломи кісток, струс і забиття головного мозку; великі пошкодження, що супроводжуються шоком; пошкодження грудей з підозрою на пневмоторакс і гемоторакс; травма живота і таза з підозрою на пошкодження внутрішніх органів; захворювання черевної порожнини з симптоматикою "гострого живота"; кістковий і сухожильний панарицій, глибокі абсцеси, флегмони, карбункули будь-якої локалізації, фурункули обличчя; гострі остеомієліти та артрити; опіки та відморожування II - III ступеня; злоякісні новоутворення з вперше встановленим діагнозом або новоутворення, підозрілі на злоякісні;

г) з урахуванням транспортабельності хворого госпіталізують у найближчу лікарню відповідного профілю. У разі необхідності проведення у дорозі заходів медичного характеру, а також за можливості виникнення такої необхідності хворого (потерпілого) супроводжує медичний працівник, який повинен мати при собі укладку з медикаментами та інструментарієм. У направленні на термінову госпіталізацію слід подавати стислі дані про стан хворого і про допомогу, що йому надавилась. Для забезпечення транспортування хворого вживаються такі заходи:

- при черепномозковій травмі потерпілого необхідно покласти в таке положення, що не затруднює дихання та запобігає аспірації блювотними масами;

- при пошкодженні хребта та спинного мозку:

- шийного відділу - обережна фіксація голови, проведення протишокових заходів, транспортування на щиті;

- грудного та поперекового відділу - евакуація потерпілого на твердому щиті, проведення протишокових заходів при показаннях виконати катетеризацію сечевого міхура, запобігти застосуванню грілок на поверхнях, що денервовані.

6.4.2.2. При захворюваннях внутрішніх органів

а) лікар медичної частини повинен:

- надавати невідкладну медичну допомогу при гострих отруєннях, непритомності, тепловому ударі, утопленні, ураженні електричним струмом, легеневих, шлункових та кишкових кровотечах, приступах бронхіальної астми, спонтанному пневмотораксі, гострій серцевій та судинній недостатності, ниркових та печінкових кольках, інфаркті легенів тощо;

- здійснювати лікування осіб з гострими та вірусними інфекціями верхніх дихальних шляхів, гострим та хронічним бронхітом, ангіною, функціональними розладами серцево-судинної системи, малярією, гельмінтозами, хронічним гастритом. неускладненими формами виразкової хвороби шлунку та дванадцятипалої кишки, холециститом та гіповітамінозами;

- здійснювати нагляд за реконвалесцентами, виписаними з лікарні;

- знати симптоматику гострих уражень (в тому числі іонізуючим випромінюванням, отруйними речовинами, бактеріальними засобами) і вміти надавати першу лікарську допомогу при цих ураженнях;

- знімати ЕКГ і знати електрокардіографічні ознаки стенокардії. гострого інфаркту міокарда, "загрозливі" порушення ритму серця;

б) при захворюваннях внутрішніх органів фельдшер повинен:

- розпізнавати та лікувати захворювання внутрішніх органів, що найбільш часто зустрічаються, надавати невідкладну допомогу при гострих захворюваннях і отруєннях, що виникли раптово;

- організувати та здійснювати нагляд за хворими;

- промивати шлунок, робити лікарські та очищувальні клізми;

- знімати ЕКГ;

- проводити найпростіші лабораторні дослідження (підрахунок кількості лейкоцитів, визначення гемоглобіну крові, ШОЕ, питомої ваги сечі, якісні реакції на цукор і білок у сечі тощо);

- ставити туберкулінову пробу (Манту), правильно її оцінювати та володіти технікою ревакцинації проти туберкульозу вакциною БЦЖ внутрішньошкірним методом;

в) терміново госпіталізуються хворі, які потребують невідкладної кваліфікованої та спеціалізованої допомоги, лікування в умовах лікарні: з гострим порушенням коронарного кровообігу (інфаркт міокарда, приступ стенокардії, що затягнувся), з гіпертонічним кризом, гострим ревматизмом, гострими отруєннями, крупозним запаленням легенів, гострим нефритом, пієлонефритом, інфекційними захворюваннями, гострими порушеннями мозкового кровообігу, гострими порушеннями серцевого ритму та провідності з явищами недостатності кровообігу, коматозними станами, гемолітичними кризами, гострою діареєю з синдромом обезводнювання та електролітними порушеннями, гострою променевою хворобою, пропасницями невідомого походження, цукровим діабетом у випадках, що вимагають корекції інсулінотерапії та постійного лабораторного обстеження, загостренням бронхіальної астми тощо.

6.4.2.3. При захворюваннях і пошкодженнях очей та їх придатків

а) лікар медчастини повинен:

- визначати гостроту зору за таблицями Сивцева та сприйняттям кольору за таблицями Рабкіна;

- виймати сторонні предмети з кон'юнктиви повік і з поверхневих шарів рогівки, користуючись фокальним освітленням;

- розпізнавати механічні пошкодження, термічні та хімічні опіки очей та їх придатків, надавати першу лікарську допомогу при цих видах травм;

- діагностувати ячмінні і мейбоміти повік, негостре запалення кінців повік та кон'юнктиви, курячу сліпоту; організувати лікування цієї категорії хворих, а інших захворюваннях очей своєчасно вирішувати питання про необхідність консультації чи госпіталізації;

б) фельдшер (медсестра) повинен:

- виконувати призначення лікарів (закапувати очні краплі. закладати за повіки мазь, вивертати верхню повіку, промивати кон'юнктивальну порожнину, накладати пов'язку на одне або обидва ока);

- розпізнавати пошкодження очей та їх придатків, надавати долікарську допомогу;

- виймати сторонні предмети з кон'юнктиви повік і поверхневих шарів рогівки;

- розпізнавати запальні захворювання вік і кон'юнктиви та надавати долікарську допомогу;

в) направленню в очне відділення підлягають: усі потерпілі з пошкодженням очей від механічного, хімічного, променевого впливу, крім осіб із сторонніми предметами поверхнево розміщеними в рогівці і кон'юнктиві (у випадку успішного усунення цих сторонніх предметів в медчастині); хворі з гострими та хронічними захворюваннями придатків очей. що не піддаються лікуванню; усі хворі з захворюваннями очного яблука; особи з підозрою на глаукому; особи з поступовим прогресуючим погіршанням зору чи раптовою його втратою.

6.4.2.4. При захворюваннях вуха, горла і носа