Про затвердження Настанови по медико-санітарному забезпеченню осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань МВС України

1.8. Одним з основних завдань передтестового консультування є відбір для проведення добровільного тестування осіб, які можуть бути враженими на ВІЛ. Проведене тестування дозволяє:

1.8.1. Розпізнати інфікованість на ВІЛ, тобто виявити дані про наявність або відсутність антитіл до ВІЛ у сироватці крові.

1.8.2. Зменшити психологічну напруженість у зв'язку з невизначеністю, що передувала тестуванню.

1.8.3. Разом з ВІЛ-інфікованою особою визначити наступні дії щодо стосунків з сексуальним (сексуальними) партнером (партнерами), прийняття рішень відносно планування сім'ї, пологів, годування грудьми тощо.

1.8.4. Мотивувати осіб, які були тестовані, до зміни поведінки та вибору засобів особистої профілактики.

Тестування дає змогу простежити географію поширення ВІЛ-інфекції в установах та відкоректувати профілактичні заходи, що здійснюються в тій чи іншій установі.

2.1. Консультування має досягати таких цілей:

2.1.1. Викликати почуття занепокоєння щодо ризику власної поведінки людини, якщо вона є такою.

2.1.2. Пояснити технічні аспекти тестування.

2.1.3. Пояснити практичне значення результатів тестування та оцінити можливість людини справитися з інформацією про наявність у неї ВІЛ-інфекції.

2.1.4. Забезпечити підтримку, дати пораду і у разі необхідності подати консультативну допомогу.

2.1.5. Прийняти рішення відносно конкретної людини щодо часу проведення обстеження з урахуванням особливостей тестування на ВІЛ.

2.2. Тиск або примушення до тестування на ВІЛ недопустимі. Примусове тестування без проведення передтестового консультування - марна справа, як для конкретної людини, що обстежується, так і для суспільства в цілому.

2.3. Будь-яке обстеження повинно проводитись анонімно із забезпеченням конфіденційності отриманої інформації. Порушення медичної таємниці про ВІЛ-інфіковану особу зводить нанівець зусилля медичного працівника щодо залучення осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, до добровільного тестування.

2.4. Під час тестування має бути забезпечена технічна досконалість як при проведенні забору крові, так й самого лабораторного дослідження.

3.1. Конфіденційність. Довіра до консультанта є найважливішою та необхідною умовою ефективності консультативної роботи. Вона гарантує, що пацієнт скористається рекомендаціями лікаря і буде діяти відповідно до них. Конфіденційність виключає розголошення будь-яких відомостей щодо пацієнта, за винятком тих випадків, коли це робиться за його згодою або в установленому законом порядку. Консультант, який не може гарантувати таємницю змісту бесіди, повинен повідомити про це пацієнта та обговорити з ним можливі наслідки. Враховуючи реальність дискримінації, а також зустрічних звинувачень з боку ВІЛ-інфікованої особи, важливість гарантії конфіденційності є цілком зрозумілою.

3.2. Доступність. Консультативна допомога повинна бути доступна для кожного, хто її потребує і хто її бажає отримати. Консультант завжди повинен інформувати пацієнта про те, куди він може звернутися в разі потреби.

3.3. Доброзичливість. Консультант повинен ставитись до пацієнтів доброзичливо, незалежно від його індивідуальних особливостей, способу життя та соціального стану. Він повинен брати їх до уваги, при цьому не висловлюючи своєї оцінки поведінки пацієнтів ні в минулому, ані тепер. Таке ставлення можливе, якщо консультант розуміє та переборює свої упередження та стереотипи. Інакше консультування буде формальним або навіть неможливим.

3.4. Терпимість. Консультант повинен бути толерантним до різноманітних емоційних проявів пацієнтів. Одержавши повідомлення про позитивний результат, людина може відчути роздратованість, озлобленість, оскільки почуває себе приреченою, звинувачує у тому, що сталося, суспільство, долю, інших людей. Ці негативні емоції можуть бути спрямовані безпосередньо на консультанта, що вимагає від нього відповідної психологічної готовності та вміння зберігати врівноваженість та терпимість.

3.5. Співпереживання. Передбачає проникнення до внутрішнього світу пацієнта, розуміння його переживань, а також уміння поставити себе на його місце. Співпереживання здійснюється шляхом невербальної комунікації, яка інтерпретується як "Я слухаю і реагую на Ваші слова". Корисно використовувати в процесі співбесіди вирази, що вживає сам пацієнт. Завдяки цьому консультант переконає пацієнта в уважному ставленні до його проблем.

3.6. Повага до людини. Консультант повинен з розумінням ставитися до індивідуальних особливостей пацієнтів, їх цінностей та переконань. Своєрідність їх самостійних рішень не повинна викликати занепокоєння консультанта, за винятком випадків, що суперечать медичним рекомендаціям. Консультант повинен підтримувати самостійну поведінку, що сприяє підвищенню самоповаги та відповідальності пацієнта.

3.7. Мобілізація ресурсів. Консультант не може та не повинен брати на себе вирішення всіх проблем пацієнта,- він має кваліфіковано допомогти йому використати всі канали допомоги (служби соціальної та юридичної допомоги, родини, друзів, груп підтримки тощо).

3.8. Ефективність консультування залежить не тільки від професіоналізму консультанта, знання ним принципів надання психологічної підтримки, але й від його особистих якостей. Консультативна робота стане продуктивною, якщо консультант відчує внутрішню потребу в цій роботі.

3.9. Нерідко консультанти працюють з пацієнтами, чиї духовні цінності, переконання та принципи значно відрізняються від їх власних. Консультант ніколи не повинен допускати, щоб на нього впливали його особисті переконання, особливо при спілкуванні з пацієнтами, які суттєво відрізняються від інших людей за способом життя. Консультант ніколи не повинен виявляти неприязнь, підозрілість до особи, яку позбавлено волі.

3.10. Важливою умовою успішного консультування є опанування навичками спілкування, котрі забезпечують максимальне розуміння консультантом думок та почуттів пацієнта. До них належать:

3.10.1. Активне слухання. Передбачає увагу консультанта до того, що каже пацієнт, уточнення незрозумілих висловів, постановку додаткових питань.

3.10.2. Перефразування. Повторення іншими словами того, що казав пацієнт. Перефразування сприяє з'ясуванню адекватності розуміння смислу.

3.10.3. Уточнення. Передбачає з'ясування деталей та усунення непорозумінь у розмові.

3.10.4. Повтори. У моменти емоційного напруження пацієнти не завжди розуміють все, що їм кажуть. У цих випадках консультанту слід звертатись до повторів.

3.10.5. Підведення підсумків. Під час спілкування створюються певні змістові орієнтири, які допомагають пацієнту розібратися з емоціями, практичними питаннями, що постають перед ним, та скласти плани наступних дій.

3.10.6. Акцентування. Якщо пацієнт уникає прямо казати про проблему, що стоїть перед ним та яку треба обговорити, консультант допомагає виділити те, що становить інтерес, підкреслюючи важливі моменти.

3.10.7. Упорядкування. Консультант допомагає своєму пацієнтові встановити зв'язок між фактами та почуттями. Упорядкування допомагає визначити, що потребує негайної уваги, а що можна відкласти.

3.10.8. Реагування. Консультант визнає та приймає такі почуття пацієнтів, як гнів, злість, сум, страх тощо.

3.10.9. Повага. Консультант повинен брати до уваги погляди та переконання своїх пацієнтів та спиратись на них під час консультування.

4.1. Консультант повинен володіти необхідним запасом відомостей про ВІЛ і про клінічні прояви інфекції та бути обізнаним з новітніми розробками діагностики та лікування СНІДу.

4.2. Мати уяву про спосіб життя усіх груп ВІЛ-інфікованих та вміти тактовно обговорювати з ними їх побутові та сексуальні проблеми.

4.3. Знати про служби підтримки, що призначені для роботи з ВІЛ-інфікованими особами, бути здатним тактовно та доброзичливо контактувати з колом осіб, різних за фахом та способом життя.

4.4. Вміти розпізнавати найбільш поширені психо-соціальні та клінічні ускладнення, що пов'язані з зараженням ВІЛ: підвищену тривожність, депресію, нав'язливі ідеї, схильність до самогубства, потребу та можливість помсти тощо.

4.5. У разі, якщо консультант не в змозі справитися з цими проблемами, він повинен знати, до кого направити свого пацієнта. Для консультанта важливі не стільки формальна кваліфікація чи приналежність до певного фаху, скільки широкий кругозір, практичні навички, любов до людей та зацікавленість у своїй справі.

5.1. Передтестове консультування повинно забезпечувати людину інформацією такого роду і в такому обсязі, щоб це дало їй змогу прийняти рішення щодо доцільності тестування на ВІЛ. Ця інформація повинна бути зрозумілою за змістом та містити сучасні дані про можливі персональні, медичні, соціальні, психологічні та юридичні наслідки тестування. Консультування має розглядатись як позитивна дія, яка може призвести до зміни ризикованої поведінки людини. Рішення про проходження тестування повинно бути всебічно обміркованим.

5.2. Тестування на ВІЛ-інфекцію слід організовувати таким чином, аби виключити можливість розголошення інформації. Обов'язковим повинно стати дотримання прав людини, що виключало б будь-яку дискримінацію. Консультативна робота повинна активно підтверджувати ці права та сприяти їх додержанню.

5.3. Консультації, що проводяться перед тестуванням, повинні передбачати аналіз можливості цієї людини справитися з інформацією щодо наявності в неї ВІЛ-інфекції і з тими змінами в її житті, що можуть у зв'язку з цим виникнути.

5.4. Розпитуючи про історію особистого життя, слід пам'ятати, що пацієнт:

5.4.1. Може бути таким схвильованим, що не в змозі сприйняти все сказане консультантом.

5.4.2. Може покладати на тестування невиправдані та надмірні надії.

5.4.3. Може не розуміти, чому цікавляться його особистою поведінкою.

5.4.4. Може не виявити прагнення змінити свою поведінку навіть при отриманні позитивного результату.

5.5. Існуючі методики діагностики ВІЛ базуються на виявленні антитіл, які виробляються людиною, на вірус. Лише через 3-18 місяців ("вікно" в обстеженні) у крові людини накопичується та кількість антитіл, яку можна ідентифікувати. У разі проведення консультацій перед тестуванням на ВІЛ слід повідомити пацієнта про те, що сучасні методи первинного тестування не є бездоганними - можливі хибно-позитивні і хибно-негативні результати. Вторинні тести значно збільшують достовірність тестування і дають надійне підтвердження у випадках, коли первинний результат був позитивним. Ці факти слід чітко роз'яснити пацієнтам.

5.6. Мета консультування перед тестуванням полягає в тому, щоб оцінити необхідність тестування для цієї людини, надати інформацію, на підставі якої людина прийме рішення про доцільність тестування. Необхідно отримати уявлення про те, чи зможе ця людина правильно відреагувати на результат тестування і чи стане для неї факт ВІЛ-інфікованості тим фактором, який змусить його змінити поведінку.

5.7. Консультування, що проводиться до тестування на ВІЛ, повинно:

5.7.1. Визначити, наскільки людина розбирається в питаннях ВІЛ-інфекції та СНІДу.

5.7.2. Надати пацієнтові потрібну інформацію.

5.7.3. Дати можливість обговорення наслідків позитивного або негативного результату тестування.

6.1. Надати пацієнтові загальну інформацію щодо ВіЛ/СНІДу:

6.1.1. Пояснити, що являє собою ВІЛ-інфекція, СНІД, особливості перебігу цієї інфекції.

6.1.2. Пояснити, що являє собою тест на ВІЛ, хто його проводить, який час треба чекати результатів тощо.

6.1.3. Пояснити деталі виконання тестування, в тому числі значення та різницю між позитивним, негативним та невизначеним результатом.

6.1.4. Обговорити можливості та значення отримання хибно-позитивного та хибно-негативного результату.

6.2. Вивчити ситуацію:

6.2.1. З'ясувати, чому пацієнт звернувся з проханням провести тестування.

6.2.2. Визначитись наскільки правдива поведінка пацієнта та щирі його відповіді.

6.3. Визначити адаптаційні здатності та напрями можливої підтримки:

6.3.1. З'ясувати, як особа реагувала на інші стресові ситуації в житті та як передбачає реагувати на повідомлення про можливий позитивний результат тесту.

6.3.2. Вивчити дані про сім'ю і друзів, та чи зможуть ці люди підтримати пацієнта в разі позитивних результатів тестування.

6.3.3. Обговорити та розглянути можливості розвитку необхідних адаптаційних здатностей.

6.3.4. Запропонувати час на обдумування тому, хто здається непевним, щодо необхідності пройти тестування.

6.4. Забезпечити добровільне прийняття рішення та згоду на тестування.

6.4.1. Надати пацієнтові право самостійно прийняти рішення щодо тестування на ВІЛ.

6.4.2. Допомогти особі зважити всі можливі варіанти перш ніж приймати остаточне рішення про проходження чи непроходження тесту.

6.5. Пояснити конфіденційність тестування.

6.5.1. Роз'яснити заходи, що будуть вжиті медичними працівниками установи, на кожному з етапів проведення тестування щодо забезпечення конфіденційності звернень пацієнта та результатів дослідження.

6.5.2. Навести докази, що підтвердять недоцільність отримання робітниками установи інформації про результати тестування і що ім'я особи, яка є ВІЛ-інфікованою, не буде розкрито, як і не будуть розголошені попередні статеві партнери.

При проведенні консультацій після тестування слід розглядати два можливих результати: негативний та позитивний.

7.1. Консультування у разі негативного результату. Важливо обговорити значення негативного результату незалежно від того, чи очікували його чи ні. Звістка про те, що людина не інфікована на ВІЛ, може викликати відчуття полегшення або ейфорію. При цьому необхідно в бесіді підкреслити такі моменти:

7.1.1. Після інфікування ВІЛ повинен минути строк "вікна", щоб результати тестування могли бути визнані надійними. У переважній більшості випадків повинно пройти мінімум три місяці з моменту можливого зараження для того, щоб результати тестування могли вважатись надійними.

7.1.2. Подальшій небезпеці отримання ВІЛ-інфекції можна запобігти лише шляхом зміни поведінки, що створює високий ризик інфікування. Необхідно пояснити все, що стосується заходів перестороги при статевих зносинах, а також небезпеки користування спільними шприцями, голками, ін'єкційним матеріалом. Треба пояснити необхідність набуття позитивних навичок здорової поведінки.

7.2. Консультування при отриманні позитивного результату. Особам, у яких встановлено діагноз ВІЛ-інфекції або захворювання на СНІД, слід повідомити про це якомога раніше. Перша розмова повинна проходити конфіденційно, після чого пацієнтові слід дати час для усвідомлення ситуації. Після періоду попередньої адаптації необхідно доступно і на фактичному матеріалі пояснити, що означає таке повідомлення, при цьому не треба розмірковувати про прогнози. У цей момент потрібно запропонувати та надати підтримку, переважно моральну. Це також момент для подання надії - надії на здійснення рішень тих власних і практичних проблем, що можуть виникнути в зв'язку з інформацією про ВІЛ. У деяких ситуаціях виправданою може бути розмова про можливості терапії деяких симптомів ВІЛ-інфекції та про ефективність нових антивірусних препаратів.

8.1. У системі медико-соціальної роботи з особами, які інфіковані на ВІЛ, чільне місце посідає консультування, що спрямоване на забезпечення психологічної підтримки, подання допомоги в визначенні проблем, що виникають, а також сприяння зміні поведінки пацієнта.

8.2. Необхідність консультування ВІЛ-інфікованих зумовлена такими чинниками:

8.2.1. Інфікування ВІЛ-інфекцією має довічний характер і може призвести до розвитку захворювання, що на сьогодні неможливо вилікувати. Володіння такою інформацією в інфікованої людини викликає глибокі зміни емоційної, поведінкової, соціальної сфер особистості. Життя ВІЛ-інфікованої людини передбачає постійну боротьбу зі стресами. Без адекватної реабілітації стресу, яка відповідає психоемоційному стану, життя ВІЛ-інфікованого втрачає сенс.

8.2.2. Загроза СНІДу породжує в людини страх і паніку. Інфіковані ВІЛ та його близькі нерідко не мають достовірної інформації щодо суті захворювання, шляхів передачі інфекції. Консультування забезпечує пацієнта обгрунтованою інформацією про основні аспекти ВІЛ-інфекції, способи безпечної поведінки та профілактики інфікування. Роз'яснення консультанта про ВІЛ/СНІД повинні переконати пацієнта в тому, що при додержанні деяких обмежень у поведінці він має можливість вести продуктивне і повноцінне життя. Соціально відповідальна поведінка інфікованої на ВІЛ особи дає таку можливість.

8.2.3. Консультування допомагає ВІЛ-інфікованому визначити спектр проблем, з якими йому доведеться зустрітися, виділити питання, які є найбільш невідкладними, і пропонує способи упорядкованого вирішення проблем. Це сприяє відновленню самовладання і контролю людини над власним життям. Пояснення консультантом медичних фактів та їх психосоціальних наслідків, конкретних прикладів допомагає пацієнтові знайти (зберегти) спокій і розібратися з проблемами, що виникають.

8.3. Консультування особи, яка є ВІЛ-інфікованою,- це постійний процес, що спрямований на допомогу пацієнтові в кращому розумінні та вирішенні його проблем, що сприяє мотивованій зміні поведінки, забезпечує психологічну підтримку ВІЛ-інфікованого.

8.4. Мета консультування полягає в забезпеченні психологічної допомоги в усвідомленні пацієнтом особистої відповідальності за новий спосіб життя, що пов'язаний з інфікуванням ВІЛ.

8.5. Консультативна робота повинна здійснюватись у формі індивідуальних розмов з обов'язковим забезпеченням конфіденційності інформації, що отримав консультант від пацієнта.

8.6. Основні завдання консультування щодо ВІЛ/СНІД:

8.6.1. Необхідно роз'яснювати пацієнтові в логічній та доступній формі необхідність зміни небезпечної поведінки, що сприяє профілактиці поширення інфекції. Для цього потрібно обговорення шляхів передачі вірусу, "безпечних" або "з запобіганням" статевих дій, інших дій з низьким ризиком або без ризику, а також альтернативних форм поведінки.

8.6.2. Необхідно забезпечити можливість соціальної підтримки ВІЛ-інфікованого.

8.7. Зміст консультування полягає:

8.7.1. Консультування повинно надати пацієнтові час і можливість проаналізувати власне становище. Інфікований ВІЛ повинен відчути, що консультант розуміє і з повагою ставиться до його особистих потреб, побоювань, надій, цінностей, індивідуальних особливостей. Пацієнт повинен відчути під час спілкування з консультантом, що останній бачить у ньому людину.

8.7.2. Консультування повинно сприяти визначенню того спектра проблем, які виникають у зв'язку з інформацією про інфікування на ВІЛ. Нерідко пацієнти внаслідок глибокого емоційного потрясіння неадекватно оцінюють ситуацію, що склалась. Консультант повинен допомогти людині розглянути його проблеми, сприяти формуванню конструктивного і реалістичного підходу до їх вирішення.

8.7.3. Консультування повинно допомогти пацієнтові отримати інформацію про ВІЛ-інфекцію і СНІД, рекомендації щодо зміни способу життя, безпечних сексуальних дій і соціально відповідальної поведінки.

8.7.4. Консультування повинно сприяти підвищенню впевненості ВІЛ-інфікованого в тому, що він може керувати своїм життям. Консультант повинен надавати допомогу в оцінці можливих варіантів дій таким чином, щоб у пацієнтів зростала самоповага і відповідальність за прийняті рішення.

8.8. Консультування являє собою процес, під час якого пацієнт отримує необхідну психологічну підтримку, що допомагає справитись із стресовим станом, взяти на себе відповідальність за рішення та дії, що спрямовані на збереження його здоров'я.

9.1. Не керувати проявом почуттів пацієнта, а лише заохочувати їх висловлювання.

9.2. Не виносити судження і критичні оцінки тих тверджень, які вказують, що пацієнт не відповідає вимогам, що ставляться консультантом.

9.3. Не читати нотацій, не вказувати пацієнтові як йому слід поводитись.

9.4. Не навішувати на ВІЛ-інфікованого ярлика або відносити його до якої-небудь категорії, замість спроби з'ясувати причину спонукання, побоювання та тривоги цієї людини.

9.5. Не робити спроби безпідставно переконувати, не намагатись викликати у ВІЛ-інфікованого недоречний оптимізм у ставленні до проблеми.

9.6. Не робити спроби змінити почуття пацієнта, доки він сам їх не змінить.

9.7. Не давати рекомендації до того часу, доки пацієнт не отримає достатньо інформації, щоб прийти до власного рішення.

9.8. Не вести бесіду в звинувачувальній формі.

9.9. Не стимулювати залежність пацієнта від консультанта, не заохочувати потребу в постійній присутності консультанта та в його вказівках.

10.1. У процесі консультування необхідно врахувати певну послідовність розвитку психологічних реакцій у пацієнтів. Робота з пацієнтом, якому тільки-но повідомили про його інфікування на ВІЛ, суттєво відрізняється від консультування людини, яка вже згодилась з вірусоносійством, але звернулась по допомогу через відчуття самотності, відчуженості, ізоляції.

10.2. Люди по-різному реагують на повідомлення про наявність у них ВІЛ-інфекції. Це визначається численними факторами різного порядку (особливо психологічними, соціальними, сімейними та інш.). Умовно можна виділити два етапи розвитку психологічних реакцій:

10.2.1. Перший - криза, що характеризується відчуттям великої небезпеки, людина вражена і розгублена, емоційно паралізована відсутністю будь-якого виходу із становища, що склалося,- абсолютна безнадія.

10.2.2. Другий - це поступова адаптація.

11.1. Коли пацієнт перебуває у стані кризи, для нього є характерним переживання таких станів, як шоку, страху, неприйняття інформації. Передбачити реакцію пацієнта на інформацію про ВІЛ-інфікованість практично неможливо. У деяких людей може наступити шоковий стан, у інших - байдужість до отриманої інформації про ВІЛ-інфікування і усвідомлення свого стану лише при проявах захворювання на СНІД. Природно, шок є нормальною реакцією на повідомлення, що становить загрозу для життя. Цілком зрозумілий страх, зокрема, страх неминучої смерті.

11.2. Зусилля консультанта повинні бути спрямовані на те, щоб людина змогла оволодіти собою. Це досягається шляхом прояву терпимості, надання емоційної підтримки, а також прямих запитань типу: "Чи збираєтесь Ви прожити залишок свого життя або ж вмирати весь цей час?" Консультант не повинен піддаватися паніці або надавати фальшивих, оптимістичних запевнень.

11.3. Під час консультування на етапі кризи виникає один з психологічних стресових механізмів - стрімке зрушення в сприйнятті своєї особистості. Іноді такий стан супроводжується імпульсивним пориванням до яких-небудь дій. Ці дії можуть мати агресивне забарвлення, спрямоване на оточуючих, на себе, у т.ч. й на консультанта. Консультант на такі прояви не повинен ображатись. Психологічна підтримка саме в цей момент, прийняття реакції пацієнта і співчуття до його стану дають змогу заощадити час для включення в дію механізмів психологічної адаптації. Важливо при цьому, не применшуючи небезпеки загрози здоров'ю, підкреслити значимість того часу, що є у пацієнта до захворювання на СНІД. Консультанту треба зняти у пацієнта відчуття унікальності ситуації, в якій він опинився. Цього можна досягти, наводячи приклади з життя відомих людей, що інфіковані ВІЛ, багато з яких виявляли творчу активність та інтерес до життя, усвідомлюючи при цьому неможливість вилікуватися.

11.4. Під час консультування на етапі кризи велику роль для інфікованого відіграє можливість звернення до людини, яка об'єктивно, неупереджено і з повагою обговорить проблему і ситуацію, що склалась, надасть психологічну допомогу.

11.5. Важливу роль на етапі кризи відіграє створення консультантом системи безперервної підтримки пацієнта. У цей час консультанту важливо завоювати довіру пацієнта до себе, що надасть змогу в подальшому проводити консультативну роботу більш продуктивно. У значній мірі зросте довіра до консультанта, якщо пацієнт зможе зберегти власну анонімність.

12.1. Адаптація до стану ВІЛ-інфікованості припускає переживання пацієнтом різних емоційних станів - розгубленості, тривоги, депресії, відчуття провини та втрати, зниження самоповаги, страху хвороби, страху залишитися покинутим, гніву, дратівливості, переживання залежності і втрати контролю над власним життям.

12.2. Емоційні стани на етапі адаптації не носять "гострого", кризового характеру. Пацієнт поступово оволодіває ситуацією і намагається знайти адекватні способи життєдіяльності, що задовольнять його потреби, інтереси та цінності. Консультант, який уважно спостерігає за темпами прийняття пацієнтом рішень, розвитком нового ставлення до себе, поновленням соціальних зв'язків, оволодінням новим способом життя, може оцінити ступінь адаптованості пацієнта до вірусоносійства.

12.3. Консультант на цьому етапі повинен бути готовим до можливих зривів психологічної адаптації, звертаючи увагу на висловлювання суїцидального характеру, особливо на фоні депресивного стану в поєднанні з невисоким рівнем тривожності. Згадування про сприйняття акту суїциду іншими людьми, відкрите та чесне обговорення проблеми допомагають зняти відчуття безнадійності та звернути думки ВІЛ-інфікованого на існуючі позитивні можливості.

12.4. У процесі консультування на цьому етапі необхідно враховувати специфіку станів, що перераховані вище. Тривожність являє собою реакцію на такі фактори, як страх і невпевненість у майбутньому, побоювання відносно можливості зараження партнерів та близьких, стурбованість майбутнім дітей або рідних, страх втратити соціальну підтримку і залишитися самотнім. Готовність консультанта поставитись до тривожності як до реакції, що очікується та передбачається, запропонувати емоційну підтримку допомагає послабити тривожність та поновити спроможність розсудливо міркувати і вирішувати.

12.5. Вірусоносіння може бути пов'язано з таємними сторонами життя (позашлюбні зв'язки, гомосексуальні схильності, зловживання наркотиками тощо), які можуть стати відомими іншим. У таких випадках у пацієнта може виникнути страх залишитись покинутим. Консультант повинен обговорити з пацієнтом ці питання в такому напрямі, щоб зробити все можливе для збереження нормальних стосунків у сім'ї і з друзями. Якщо людина опиниться в положенні покинутої, то консультанту треба забезпечити підтримку, яка б компенсувала ці втрати, допомагала вибрати інші емоційні опори.

12.6. ВІЛ-інфіковані часто зазнають відчуття глибокої втрати. Вони втрачають надію на майбутнє (наприклад, мати дітей, досягти успіхів у роботі, положення в суспільстві тощо). Завдання консультанта дати пацієнтові змогу обговорити ці проблеми.

12.7. ВІЛ-інфікована людина може відчувати провину стосовно інших людей, яких вона могла заразити або заразила, докори сумління відносно тієї поведінки, яка призвела до зараження на ВІЛ. Виникають ідеї самозвинувачення, відбувається втрата самоповаги. Консультанту слід виявити розуміння і дозволити пацієнтові обговорити переживання докорів сумління і власної нікчемності. Дуже важливо допомогти пацієнтові поновити і зберегти самоповагу, оскільки це визначає можливість продуктивної зміни поведінки та прийняття відповідальних рішень.

12.8. Деякі ВІЛ-інфіковані можуть бути дратівливими, розлюченими, оскільки вважають себе "невдахами" через те, що вони заражені, їм постійно здається, що до них неуважно ставляться. Консультанту доводиться стикатися з проявами гніву ВІЛ-інфікованого як на себе, так і на свою сім'ю, долю, обслуговуючий персонал. Визначаючи природність цих проявів і не лякаючись, консультант повинен допомагати пацієнтові перебороти їх.

12.9. Інфікування на ВІЛ викликає значні зміни способу життя пацієнта. Одноманітність життя, яке все більше регламентується в діяльності, дієті, соціальних контактах, часто викликає озлоблення. Обурення з приводу вимог додержуватись регламентованого режиму може призвести до відмови від консультативної допомоги або медичних рекомендацій. Консультант повинен обговорити всі можливі зміни в житті пацієнта. У разі необхідності треба відверто висловити всі можливі наслідки вірусоносійства як для пацієнта, так і для оточуючих його людей.

12.10. Дуже серйозною проблемою в проведенні консультацій може стати психологічний стан пацієнта, зумовлений почуттям залежності, безпорадності та втратою контролю над власним життям. Консультант повинен здійснити заходи, спрямовані на поновлення у пацієнта відчуття незалежності і самоконтролю.

12.11. Консультант повинен терпляче і ненав'язливо згадувати про всі, навіть найменші прояви турботи про пацієнта з боку сім'ї, друзів, обслуговуючого персоналу, підкреслюючи їх неформальність, тепло. Вираз обличчя, голос консультанта повинні виражати співчуття, увагу та розуміння до всього, що говорить пацієнт. Ключом у розмові може стати така фраза: "Я розумію, що Ви зараз в дуже поганому настрої. Вам тяжко, Вам здається, що Вас не люблять, але Ви в цьому не винні, так виявляє себе захворювання. Я дуже хочу допомогти Вам, тому, що я Ваш друг і ставлюсь до Вас доброзичливо. Ви завжди можете покластися на мене в тяжку хвилину, я не залишу Вас наодинці з Вашими проблемами".

12.12. На етапі адаптації консультування базується головним чином на емоційній підтримці і співпереживанні. При ВІЛ-інфекції основна проблема інфікованого - проблема вилікування на сьогодні не вирішена. Але є можливість допомогти людині виробити ряд альтернативних дій, що дозволяють перебороти складнощі, які виникають у зв'язку з інфікованістю на ВІЛ.

Ці рекомендації підготовлені для психологічної підтримки ВІЛ-інфікованих, у яких немає органічних уражень нервової системи і з якими можливий продуктивний психологічний контакт. У інших випадках консультування треба проводити в співпраці з психіатром.

1.1. Порядок визначає умови забезпечення конфіденційності в місцях попереднього ув'язнення і виправно-трудових установах щодо медичної інформації, пов'язаної із результатами обстеження на ВІЛ-інфекцію, і є обов'язковим для виконання всіма установами МВС України.

1.2. Начальники установ, незалежно від наявності ВІЛ-інфікованих в установах, несуть персональну відповідальність за забезпечення конфіденційності медичної чи службової інформації та здійснюють контроль за забезпеченням режиму конфіденційності.

1.3. Основними завданнями начальника установи щодо забезпечення конфіденційності є:

1.3.1. Виключення допуску та доступу до конфіденційної медичної інформації будь-яких посадових осіб і працівників, окрім медичних працівників, відповідальних за проведення передтестового та післятестового консультування, медичного огляду та обстеження на ВІЛ, які призначені наказом по установі, а також офіційних представників суду, органів слідства та прокуратури.

1.3.2. Створення умов для роботи медичного працівника, який відповідає за проведення передтестового та післятестового консультування, медичного огляду та обстеження на ВІЛ.

1.4. 3 метою виконання вказаних завдань начальник установи зобов'язаний:

1.4.1. Наказом по установі призначати медичного працівника, відповідального за проведення передтестового та післятестового консультування, медичного огляду та обстеження на ВІЛ (далі - медичний працівник).

1.4.2. Організовувати проведення службових розслідувань щодо фактів розповсюдження інформації про ВІЛ-інфікованих.

1.5. Контроль за забезпеченням конфіденційності інформації про ВІЛ-інфікованих у місцях попереднього ув'язнення і виправно-трудових установах покласти на відділи (служби) охорони здоров'я ГУМВС, УМВС України в Криму, областях.

2.1. Медичний працівник несе особисту відповідальність за збереження таємниці щодо ВІЛ-інфікованої особи.

2.2. Медичний працівник зобов'язаний:

2.2.1. Зберігати таємницю особи щодо наявності в неї ВІЛ-інфекції.

2.2.2. Додержуватись правил користування конфіденційною інформацією, порядку заповнення облікових карток ВІЛ-інфікованих (додаток N 1) та зберігання їх.

2.2.3. Складати та надавати державні та відомчі статистичні звіти щодо ВІЛ/СНІД. В звітах забороняється персоніфікація ВІЛ-інфікованої особи.

2.2.4. Обліковими картками під час роботи користуватися так, аби виключити можливість ознайомлення з ними інших осіб.

2.2.5. При виході з кабінету облікові картки закривати до металевого сейфа.

2.2.6. Якщо особа звернулась із проханням провести тестування на ВІЛ або дала згоду на тестування (за медичними показниками чи під час пілотних досліджень) - обов'язково провести передтестове консультування.

2.2.7. Налагодити тісні ділові стосунки з лабораторією, яка проводить тестування на ВІЛ, взаємодію з нею будувати на засадах забезпечення конфіденційності щодо ВІЛ-інфікованих.

2.2.8. У разі отримання інформації про наявність серед осіб, кров яких направлялась до лабораторії, ВІЛ-інфікованих - особисто декодувати особу, провести післятестове консультування, заповнити облікову картку.

2.2.9. При направленні до іншої установи за згодою особи, яка є ВІЛ-інфікованою, вкласти облікову картку до конверта, підписати і направити таємною поштою, адресувавши її лікареві, який відповідає за подання медичної допомоги ВІЛ-інфікованим. Цю пошту направляти окремо від іншої медичної інформації та особової справи. У журналі обліку облікових карток зробити відповідну відмітку.

2.2.10. При звільненні з місць позбавлення волі особи, яка є ВІЛ-інфікованою, облікову картку поміщати до окремої папки.

2.2.11. При звільненні з роботи чи на час відпустки передати під розписку облікові картки та журнал обліку облікових карток особі (лікарю), яка призначається начальником установи для виконання цих обов'язків.

2.3. Медичний працівник повинен мати:

2.3.1. Усю необхідну інформацію щодо профілактики ВІЛ, діагностики та лікування СНІД.

2.3.2. Сейф.

2.3.3. Журнал обліку облікових карток ВІЛ-інфікованих (додаток N 2), облікові картки передбаченої форми, конверти.

3.1. Діловодство, що пов'язане із забезпеченням конфіденційності, здійснює медичний працівник (лікар), якого призначено наказом начальника установи. Такий медичний працівник - консультант призначається в кожній установі незалежно від наявності ВІЛ-інфікованих.

3.2. Підготовка медичних працівників - консультантів, які відповідають за конфіденційність інформації щодо ВІЛ-інфікованих осіб, забезпечується начальниками відділів (служб) охорони здоров'я ГУМВС, УМВС України в Криму, областях.

3.3. У кожній установі повинен бути журнал обліку сироваток крові, що направляються до лабораторії для обстеження на ВІЛ (додаток N 3), у якому кодується прізвище, ім'я та по батькові особи, кров якої направляється до лабораторії. Відмітка щодо наявності ВІЛ-інфекції в особи в цьому журналі не робиться. Журнал зберігається в медичній частині установи.

3.4. У разі надходження інформації з лабораторії про наявність серед зразків крові ВІЛ-інфекції медичний працівник декодує особу та інформацію переносить до облікової картки. Інформація з лабораторії передається в письмовій формі лише на ім'я медичного працівника, який відповідає за роботу з ВІЛ-інфікованими.

3.5. Облік ВІЛ-інфікованих здійснюється лише в обліковій картці. Облікова картка заповнюється в одному примірнику. Дублювання її забороняється.

3.6. Кожній обліковій картці присвоюється номер, який складається з двох цифр: у чисельнику - послідовний номер, за яким у цій установі виявлена ВІЛ-інфекція, у знаменнику - номер установи, у якій вперше встановлена наявність ВІЛ-інфекції.

3.7. Медичний працівник, який відповідає за роботу з ВІЛ-інфікованими, повинен мати журнал обліку облікових карток. Журнал зберігається у сейфі разом з обліковими картками. До журналу заноситься лише неперсоніфікована інформація. У журналі забороняється робити дописки, які б декодували прізвище ВІЛ-інфікованої особи. Строк зберігання журналу та облікових карток - постійно.

3.8. Медична інформація щодо ВІЛ-інфікованої особи надається медичним працівником лише на вимогу суду, органів слідства та прокуратури, про що робиться відмітка в обліковій картці. Щоквартально (до 10 числа першого місяця наступного кварталу) подається інформація про загальну кількість ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД в установі - начальнику установи, до СЕС ГУМВС, УМВС України в Криму, областях та ЦСЕС МВС України.

3.9. У разі переведення ВІЛ-інфікованої особи до іншої установи в журналі обліку облікових карток робиться відмітка про номер установи, куди направлено ВІЛ-інфікованого, та розписка медичного працівника, який відправляє конверт з конфіденційною інформацією.

3.10. У разі звільнення ВІЛ-інфікованої особи робиться відмітка в журналі обліку облікових карток. Облікова картка залишається у медичного працівника, який відповідає за роботу з ВІЛ-інфікованими.

3.11. Облікові картки ВІЛ-інфікованих осіб, які звільнились, протягом року формуються в швидкозшивач, після закінчення року - в окрему підшиту папку. У швидкозшивачах та в підшитих папках ведеться опис облікових карток, що в них є. Ці папки нікому не видаються і з обліковими картками, що тримаються в ній, нікого не знайомлять. За офіційним запитом суду, органів слідства та прокуратури видається лише витяг із облікової картки, про що робиться в ній відмітка.

У Заходах викладені основні принципи організації протиепідемічного режиму, медичної допомоги, заходів захисту медичних працівників від інфікування на ВІЛ та інших хвороб, які передаються парентеральним шляхом, при поданні медичної допомоги у лікувальних закладах МВС України, незалежно від наявності в них ВІЛ-інфікованих.

1.1. З кров'ю та іншими біологічними рідинами організму людини можуть передаватись як ВІЛ, так і збудники інших інфекційних хвороб (сифілісу, вірусних гепатитів тощо). Під час проведення медичних маніпуляцій, пов'язаних із пошкодженням цілісності шкіри та слизових оболонок пацієнта, не виключена можливість інфікування.

1.2. Медичний персонал завжди, незалежно від наявності в установі ВІЛ-інфікованих, повинен ставитись до крові та біологічних рідин кожного пацієнта, як до потенційно інфікованих збудником ВІЛ або іншої інфекційної хвороби.

2.1. При поданні медичної допомоги будь-якому пацієнтові медичні працівники повинні дотримуватись такого порядку:

2.1.1. Під час підготовки до проведення маніпуляцій переконатись в наявності і цілісності аптечки подання першої медичної допомоги.

2.1.2. Усі медичні маніпуляції, хірургічні втручання здійснювати у медичних халатах, фартухах (у разі необхідності) та гумових рукавичках.

2.1.3. Перед одяганням рукавичок обробляти шкіру нігтьових фаланг розчином йоду.

2.1.4. Захисні екрани або окуляри для обличчя повинні обов'язково використовуватись під час виконання процедур, які супроводжуються розбризкуванням крові, інших рідин, осколками кісток пацієнта тощо.

2.1.5. Попереджати можливі травми шкіри ріжучими та колючими предметами, не маніпулювати голками після їх використання, не вдягати на них ковпачки.

2.1.6. Ріжучий та колючий інструментарій під час проведення маніпуляцій не передавати безпосередньо з рук у руки, для подальшого використання тримати його в зоні гарантованої видимості.

2.1.7. Використаний медичний інструментарій обов'язково піддавати дезінфекції. Чищення і передстерилізаційну обробку використаного медичного інструментарію проводити лише в гумових рукавичках із дотриманням максимальної обережності.

2.1.8. Застерігати контакти своєї шкіри та слизових оболонок з відкритими ранами і слизовими оболонками пацієнта. У разі наявності пошкоджень шкіри перед початком роботи їх необхідно закривати пластиром.

2.2. Лабораторно-діагностичні дослідження повинні здійснюватись з дотриманням таких правил:

2.2.1. Медичні працівники, які виконують роботу зі зразками крові, сироватки, інших біологічних рідин пацієнтів, обов'язково повинні використовувати халати, фартухи, гумові рукавички, захисні окуляри, екрани.

2.2.2. Під час відбору зразків крові, біологічних рідин слід бути обережним для попередження забруднення зовнішньої поверхні контейнера. Усі зразки повинні надійно закриватися для попередження розливу при транспортуванні. Лабораторні бланки, що супроводжують зразки, класти до контейнера забороняється.

2.2.3. Під час роботи з біологічними рідинами пацієнтів у лабораторії повинні використовуватися лише автоматичні піпетки, у разі відсутності - піпетки з гумовою грушею. Заповнення піпеток з засмоктуванням ротом категорично забороняється.