Про затвердження Настанови по медико-санітарному забезпеченню осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань МВС України

1. Начальник лікарні для засуджених керує її діяльністю та несе особисту відповідальність за виконання завдань, поставлених перед нею. При відсутності начальника лікарні, його обов'язки виконує заступник з медичних питань або один з начальників відділень.

2. Начальник лікарні повинен:

2.1. Розподіляти обов'язки серед своїх заступників, начальників відділень, координувати роботу всіх структурних підрозділів лікарні.

2.2. Забезпечувати організацію висококваліфікованої стаціонарної допомоги засудженим із застосуванням комплексної терапії, лікувального харчування, фізіотерапевтичних методів лікування, лікувальної фізкультури та інших методів відновного лікування в умовах лікарні.

2.3. Вживати заходів для вдосконалення лікувально-діагностичного процесу в лікарні, ефективного використання ліжкового фонду, зниження летальності, вдосконалювати форми та методи управління підрозділами лікарні, впроваджувати в практику роботи елементи наукової організації праці.

Організовувати вивчення, узагальнення та поширення досвіду роботи передових лікувально-профілактичних установ МВС України та органів охорони здоров'я.

2.4. Здійснювати планування роботи лікарні та організовувати її виконання. Розглядати і затверджувати плани роботи структурних підрозділів лікарні, графіки роботи лікарів-ординаторів, правила внутрішнього розпорядку лікарні, а також посадові інструкції персоналу. Періодично здійснювати перевірку діяльності підлеглих працівників з метою контролю виконання ними обов'язків та планових заходів.

2.5. Систематично доводити до відома персоналу лікарні накази, вказівки та інструктивно-методичні матеріали вищих органів, інформацію про нові методи та засоби профілактики, діагностики та лікування, забезпечувати їх своєчасне виконання та впровадження.

2.6. Здійснювати своєчасну та ретельну перевірку надзвичайних подій й лікарні, а також випадків пізньої госпіталі зації, раптової смерті, несвоєчасного надання медичної допомоги, внутрілікарняної інфекції тощо. Про результати перевірки та вжиті заходи начальник лікарні доповідає керівництву УВП, ВВП, а також старшому медичному начальнику.

2.7. Організовувати та регулярно проводити клініко-анатомічні конференції, лікарняні наради, консиліуми, ранкові лікарські конференції планові та позачергові (в тому числі і нічні) обходи відділень, кабінетів та інших підрозділів лікарні.

2.8. Забезпечувати роботу, пов'язану з добором, розстановкою, вихованням і підвищенням кваліфікації медичних працівників та іншого персоналу лікарні.

2.9. Аналізувати дані про відповідність наявної матеріально-технічної бази лікарні фактичній потребі, вживати заходів для її модернізації, зміцнення та збереження.

2.10. Забезпечувати підтримання у лікарні санітарно-гігієнічного порядку та протиепідемічного режиму, а також упорядковувати та озеленяти її територію.

2.11. Забезпечувати виконання правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, дисципліни серед персоналу лікарні, режиму утримання хворих засуджених і персоналу господарчої частини. Вирішувати питання, пов'язані з передчасним виписуванням хворих і вживанням інших заходів до засуджених у зв'язку з порушеннями режиму утримання та правил внутрішнього розпорядку для хворих.

2.12. Забезпечувати складання звітів про діяльність лікарні та своєчасне подання їх у відділи (служби) охорони здоров'я УВС.

2.13. Організовувати якісний і своєчасний розгляд пропозицій, скарг та заяв засуджених і їх родичів з прийняттям стосовного кожного з них конкретного рішення та здійснювати контроль за їх виконанням.

2.14. Забезпечувати зв'язок та послідовність між лікарнею та медичними частинами в обслуговуванні хворих. Розробляти графіки регулярних виїздів фахівців лікарні до УВП закріплених областей з метою відбору хворих засуджених на планове лікування.

Організовувати підготовку та надсилати до медчастин установ методичні та інформаційні листи з аналізом результатів обстеження хворих, направлених у лікарню (розбіжність діагнозів і грубі помилки, допущені персоналом медичних підрозділів при обстеженні та лікуванні хворих до їх направлення в лікарню).

2.15. Систематично аналізувати та контролювати лікувально-профілактичну роботу в медчастинах СІЗО та УВП закріплених областей.

2.16. Забезпечувати участь спеціалістів лікарні у вивченні загальної захворюваності та захворюваності з тимчасовою втратою працездатності (ТВП) засуджених, у розробці і проведенні оздоровчих та санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих На зниження захворюваності з ТВП, інвалідності і смертності.

2.17. Направляти лікарів-фахівців в установи виконання покарань для надання практичної допомоги працівникам медичних частин в організації роботи та засвоєння нових методів і засобів профілактики, діагностики та лікування, проведенні профілактичних оглядів і участі в роботі виїзних засідань лікарсько-трудової комісії.

2.18. Викликати лікарів з медичних частин слідчих ізоляторів та установ виконання покарань для підготовки на робочому місці, участі в лікарняних клінічно-анатомічних конференціях, за домовленістю з відділами (службами) охорони здоров'я УВС.

2.19. Забезпечувати готовність лікарні до роботи в надзвичайних умовах, до евакуації хворих у разі пожежі або Іншого стихійного лиха, контроль за виконанням протипожежних заходів.

2.20. Забезпечувати зберігання медичної документації, наркотичних, сильнодіючих та інших медичних препаратів у структурних підрозділах лікарні згідно з діючими правилами.

3. Виконуючи свої обов'язки, начальник лікарні має право:

3.1. Разом з керівництвом відділів (служб) охорони здоров'я УВС та управлінь (відділів) виконання покарань вирішувати питання щодо прийняття медичних працівників на посади начальницького складу:

- прийняття та звільнення службовців і робітників;

- заохочування та накладання в установленому порядку стягнень на персонал лікарні та засуджених, які перебувають на лікуванні та використовуються для господарського обслуговування;

- підготовки та видання наказів щодо організації роботи лікарні;

- розпорядження кредитами, укладання договорів;

- давати пропозиції керівництву УВП (ВВП), а також адміністрації установи з питань господарського забезпечення лікарні, організації лікувального процесу та режиму утримання засуджених.

3.2. Брати участь у роботі нарад, де розглядаються питання, що стосуються діяльності лікарні.

3.3. Подавати на розгляд та обговорення керівництву відділів (служб) охорони здоров'я УВС питання про поліпшення медичного обслуговування і охорони здоров'я підслідних та засуджених.

4. У своїй діяльності начальник лікарні підтримує взаємозв'язки з питань:

4.1. Керування лікарнею - з місцевими органами охорони здоров'я.

4.2. Медичного забезпечення - з аптечними управліннями В/О "Фармація", магазинами медичної техніки.

4.3. Вивчення передового досвіду, отримання допомоги фахівців у проведенні консультацій, конференцій, підготовка медичних кадрів на робочих місцях, виділення місць для госпіталізації засуджених при відповідних показаннях - з головними лікарями лікарень органів охорони здоров'я.

4.4. Забезпечення лікарні донорською кров'ю та кровозамінниками - з головним лікарем станції переливання крові.

4.5. Впровадження у практику нових методів, засобів діагностики та лікування - з науково-дослідними та медичними інститутами за місцем дислокації лікарні.

4.6. Оперативного слідкування за епідемічною ситуацією серед населення - з місцевою санітарно-епідеміологічною станцією та СЕС УВС.

4.7. Забезпечення лікарні засобами санітарно-гігієнічного та медичного виховання - з центрами здоров'я.

4.8. Підтримання санітарного порядку та збереження епідеміологічного благополуччя в лікарні - з санітарно-епідеміологічною станцією МВС, УВС.

4.9. Режиму утримання, виховної роботи серед засуджених. фінансування діяльності лікарні, розвитку ліжкового фонду, проведення ремонтних робіт - з адміністрацією УВП, до складу якої входить лікарня та управлінням (відділом) виконання покарань УВС.

5. Результати роботи начальника лікарні оцінюються за такими критеріями:

5.1. Показники діяльності лікарні (ефективне використання ліжкового фонду, відсутність необгрунтованих відмов у госпіталізації, грубих помилок лікувально-діагностичного процесу, летальності, пов'язаної з недоліками в організації роботи відділень).

5.2. Відсутність в лікарні надзвичайних випадків, порушення законодавства, обгрунтованих скарг на якість лікування та діагностичного процесу, фактів неуважного та бездушного ставлення до хворих.

5.3. Оптимальний розподіл посадових обов'язків серед підлеглих працівників, забезпечення контролю за виконанням працівниками планових та інших завдань.

5.4. Компетентність з питань управління, знання нормативних документів, що регламентують діяльність лікарняних установ.

5.5. Використання в роботі статистичних методів аналізу та оргтехніки, культура управління.

5.6. Вдосконалення знань та підвищення професійної підготовки персоналу лікарні.

5.7. Підтримання санітарного порядку та епідеміологічного благополуччя в лікарні, естетики та інтер'єру установи.

5.8. Знання ділових і моральних якостей працівників, піклування про поліпшення умов їх праці, збереження здоров'я.

5.9. Підтримання сприятливого психологічного клімату у колективі, відсутність конфліктних ситуацій.

1. Усі хворі, які прибувають до лікарні, після лікарського огляду та санітарної обробки, направляються у відповідні відділення за розпорядженням чергового лікаря.

2. Верхній одяг, білизну, взуття та інші особисті речі при прибуванні хворі здають під розписку комірнику лікарні.

3. Під час перебування в лікарні хворі повинні:

3.1. Дотримуватись правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань і режиму, установленого адміністрацією лікарні.

3.2. Бути в палатах під час контрольних перевірок та обходів лікарів, в години, коли вимірюють температуру. Під час сну та після відбою повинні бути на своїх спальних місцях.

3.3. Під час прогулянок бути тільки на території лікарні, визначеної для прогулянок, налити лише у спеціально відведених місцях.

3.4. Чітко виконувати призначення та вказівки медичного персоналу лікарні.

3.5. Підтримувати чистоту та порядок у палатах, в усіх приміщеннях і територіях лікарні.

3.6. Якщо дозволяє стан здоров'я самостійно прибирати та тримати в чистоті та порядку своє ліжко та тумбочку.

3.7. Під час виходу з палати одягати халат (піжаму) і взуття.

3.8. Дотримуватися тиші у всіх приміщеннях лікарні.

3.9. Обережно поводитися з обладнанням та інвентарем. За псування меблів, обладнання та інвентаря у лікарні хворі, які винні в цьому, несуть матеріальну відповідальність у розмірі вартості завданих збитків.

4. Під час перебування хворих у лікарні забороняється:

4.1. Палити у палатах та коридорах, грати в азартні ігри, зберігати заборонені предмети, розмовляти через вікна з іншими засудженими.

4.2. Лежати або сидіти на ліжках у верхньому одязі.

4.3. Користуватися постільною білизною та подушками вільних ліжок у палатах, переходити на вільні ліжка та в інші палати без дозволу начальника відділення.

4.4. Сушити та зберігати хліб у палатах, а також продукти, що швидко псуються, у тумбочках біля ліжок.

4.5. Зберігати будь-які предмети під постільними речами.

4.6. Без дозволу відвідувати інші відділення лікарні.

5. Тривалі побачення хворих з родичами, як правило, не дозволяються. Короткочасні побачення можуть надаватися тільки з дозволу начальника установи за поданням начальника лікарні.

Побачення надаються за нормами, встановленими для відповідних видів УВП.

На період карантинних заходів відвідування хворих засуджених родичами припиняється.

6. Для підтримування установленого порядку та дисципліни на допомогу медичному персоналу начальники лікувальних відділень призначають серед хворих старших у палатах.

7. У разі пожежі чи інших стихійних лих евакуація хворих засуджених здійснюється черговим персоналом лікарень згідно з планом відділень щодо цього.

8. Про всі свої скарги хворі доповідають черговому лікарю або тому. хто їх лікує, без будь-яких суперечок з обслуговуючим персоналом та поміж собою.

9. За грубі та систематичні порушення правил внутрішнього розпорядку хворих виписують з лікарні або карають згідно з чинним законодавством.

10. Прийом засуджених з особистих питань здійснює адміністрація лікарні згідно з установленим порядком.

1. Специфічна профілактика.

1.1. Внутрішньошкірну пробу Манту слід робити підліткам в СІЗО, а в УВП - всім засудженим до 30 років під час надходження і далі 1 раз в 5 років одночасно з рентген-флюорографічним обстеженням. Це роблять медпрацівники, які пройшли навчання та мають довідку про допуск до проведення реакції.

1.2. Для її проведення використовують ППД-Л (очищений білковий дериват) - туберкулін М. А. Лінникової, що випускається у формі готових до вживання розчинів, а їх стерильність забезпечується наявністю у розчині 0,01 % хінозолу. Випускаються флакони ємкістю 5 мл (50 доз) на 25 осіб чи 3 мл (30 доз) на 15 осіб з розчином очищеного туберкуліну у стандартному розбавленні. Біологічна активність 0,1 мл цього розчину відповідає 2 міжнародним одиницям (2ТО), тобто одній дозі. Препарат зберігає свої властивості протягом 12 місяців при зберіганні у темному місці при температурі від 0 до +4 град.C. В кожній коробці з туберкуліном є інструкція про застосування препарату. Перед туберкуліно-діагностикою лікар і медична сестра повинні обов'язково ознайомитися з цією інструкцією.

1.3. Для здійснення внутрішньошкірної проби Манту з готовим розчином ППД-Л використовують спеціальний комплект інструментарію:

Стерилізацію туберкулінових шприців та голок слід здійснювати в автоклаві. Як виняток, допускається їх обробка у стерилізаторах кип'ятінням.

Необхідна кількість туберкуліну для масового проведення проби Манту вираховується з розрахунку 2 дози по 0,1 мл на 1 людину.

1.4. Проба Манту здійснюється за допомогою розчину очищеного туберкуліну у стандартному розбавленні на середній третині передпліччя лише внутрішньошкірно. Шкіру обробляють 70%-ним етиловим спиртом і вводять 0,1 мл розчину туберкуліну, для чого у шприц набирають 0,2 мл, тобто 2 дози туберкуліну. При цьому перед кожною туберкуліновою пробою обов'язково випускається крапля розчину. При правильній техніці введення розчину в шкірі утворюється незначний суцільний інфільтрат білуватого кольору, який не можна шкрябати, змочувати водою чи змазувати дезінфікуючими розчинами.

1.5. Результати проби Манту оцінюють через 72 години шляхом виміру інфільтрата в мм. Прозорою безбарвною міліметровою лінійкою з пластмаси вимірюють і реєструють найбільший розмір інфільтрату. Проведення проби Манту та її результати фіксуються в обліковій формі. Реакція вважається сумнівною при інфільтраті (папулі) розміром 2 - 4 мм чи тільки гіперемії будь-якого розміру без інфільтрату, позитивною при наявності вираженого інфільтрату (папули) діаметром 5 мм і більше. При сумнівній, позитивній чи гіперергічнїй реакції на пробу Манту ревакцинація БЦЖ не проводиться.

Гіперергічною у підлітків вважається реакція при діаметрі інфільтрату 17 мм і більше, у дорослих - 21 мм і більше. А також везікулонекротичні реакції незалежно від розміру інфільтрату з лімфангоітом чи без нього. Такі особи підлягають поглибленому обстеженню у лікаря-фтизіатра, і при виявленні активного туберкульозу їх направляють на стаціонарне лікування. При відсутності патологічних змін для них проводиться хіміотерапія двома протитуберкульозними препаратами (бажано стрептоміцин + тубазид) протягом 2 місяців з подальшою пробою Манту.

При повній відсутності інфільтрату та гіперемії реакція вважається негативною. Такі особи підлягають ревакцинації БЦЖ.

1.6. Протипоказання для проведення проби Манту:

- шкірні захворювання;

- гострі та хронічні інфекційні захворювання й період загострення та після вилікування протягом 2 місяців;

- алергічні стани, наявність в анамнезі алергічних реакцій;

- ревматизм в гострій та підгострій фазі;

- бронхіальна астма;

- епілепсія.

1.7. Для вакцинації та ревакцинації проти туберкульозу застосовується суха вакцина БЦЖ для внутрішньошкірного введення. Доза щеплення дорівнює 0,05 мг препарату в 0,1 мл розчину. Вакцина випускається в ампулах, які містять 1 мг БЦЖ, що становить 20 доз по 0,05 мг препарату. Термін придатності вакцини становить 2 роки за умови її зберігання у темному місці при температурі не вище 8 град.C у холодильнику.

Для отримання необхідної дози 0,05 мг в 0,01 мл розчині суху вакцину розчиняють у 2 мл фізіологічного розчину. Для одного щеплення стерильним шприцом набирають 0,2 мл (2 дози) розбавленої вакцини, потім випускають через голку частину вакцини, щоб витіснити повітря і підвести поршень шприца під потрібну поділку - 0,1 мл. Перед кожним набиранням 2 доз вакцину слід ретельно перемішати. Вакцина БЦЖ вводиться на межі верхньої та середньої третини поверхні лівого плеча. Введення вакцини у більшому об'ємі, ніж 0,1 мл, не допускається. При правильній техніці введення на місці ін'єкції утворюється папула білуватого кольору діаметром 6-8 мм. Через 15 - 20 хвилин папула зникає і шкіра набуває нормального вигляду. Забороняється накладання пов'язок, обробка йодом та іншими дезінфікуючими розчинами у місці введення вакцини. Уведення вакцини повинно здійснюватись суворо внутрішньошкірно, оскільки попадання вакцини під шкіру може викликати утворення холодного абсцесу. Через 1-2 місяці необхідно перевірити місцеву реакцію на щеплення з реєстрацією її розміру і характеру. Щепленню БЦЖ підлягають неінфіковані клінічне здорові особи протягом 3-14 днів після проби Манту.

1.8. Протипоказання до проведення ревакцинації:

- сумнівна, позитивна проба Манту;

- особи, які перенесли туберкульоз або за яких відомо, що вони інфіковані туберкульозом;

- такі ж протипоказання, що й при проведенні проби Манту.

1.9. Критеріями ефективності специфічної профілактики туберкульозу є створення імунітету у неінфікованих осіб, що сприяє зниженню захворюваності їх на туберкульоз, а виявлення у них гіперергічної реакції на пробу Манту дає можливість своєчасно обстежити, виявити активний туберкульозний процес і розпочати специфічне лікування.

1.10. У медичній документації обов'язково зазначаються: установа, що випустила туберкулін (вакцину БЦЖ), серія, контрольний номер і термін придатності препарату, дата проведення туберкулінової проби (ревакцинації БЦЖ). Результат реакції фіксується в міліметрах.

2. Хіміопрофілактика

2.1. Хіміопрофілактика проводиться для всіх осіб з гіперергічними реакціями на туберкулін і для тих, хто перебуває у контакті з хворими*.

Перед проведенням хіміопрофілактики для осіб, які контактували з хворим на активну форму туберкульозу, необхідно зробити рентгенофлюорографічне, 2-кратне бактеріологічне обстеження і поставити туберкулінову пробу для визначення показань і виділення групи осіб, які потребують хіміопрофілактики.

Із засудженими, які відмовляються від хіміопрофілактики, проводять роз'яснювальну роботу лікарі медчастини УВП. На осіб, які підлягають хіміопрофілактиці, заводиться процедурний лист, в якому необхідно відмічати такі дані: п., і., по батькові, рік народження, вага хворого, загін, дозу ізоніазиду, дату прийому і тривалість хіміопрофілактики. Після проведення хіміопрофілактики процедурний лист підклеюють до амбулаторної карти.

2.2. Хіміопрофілактика проводиться ізоніазидом (тубазідом) до 10 мг/кг ваги хворого, після їжі за один прийом (при вазі хворого 60 кг - 0,6 г ізоніазиду, при вазі 90 кг і більше - 0,9 г) 3 рази на тиждень через день - інтермітуючим методом, що суворо контролюється 1 раз на рік протягом 3 місяців у присутності медперсоналу (фельдшера, медсестри). Це дозволяє слідкувати за правильністю проведення курсу хіміопрофілактики і своєчасним виявленням побічних явищ, що можуть виникнути. Інтермітуючий метод проведення хіміопрофілактики не тільки зручний для персоналу та осіб, які отримують хіміопрофілактику, але и науково обгрунтований. Що стосується ефективності, то нон метод не поступається перед режимом щоденного прийняття препаратів.

Якщо з якоїсь причини пацієнт припинить курс хіміопрофілактики (погане самопочуття чи виникнення побічних явищ), то про це негайно повідомляють лікаря. Після огляду пацієнта та відповідного обстеження лікар вирішує питання про поновлення чи тимчасове припинення хіміопрофілактики.

2.3. Для організованого проведення хіміопрофілактики (запобігання чергам) всі особи, яким призначена хіміопрофілактика, розподіляються на 2 групи. Перша група отримує препарат у непарні дні тижня: понеділок, середа, п'ятниця. а друга - у парні: вівторок, четвер, субота. Щоб зменшити денне навантаження на фельдшера, чи медсестру, всіх осіб, яким призначена хіміопрофілактика ділять на групи з розрахунку 3 місяці на кожну групу. Таким чином, протягом року хіміопрофілактику проходять всі особи. Інтермітуючий метод дозволяє зменшити навантаження на середнього медпрацівника у 2 рази.

Кратність курсу хіміопрофілактики при наявності постійного контакту з хворим на активну форму туберкульозу, що проводиться для контактних осіб, становить 3 - 5 років.

2.4. Щоб переконатися у достовірності прийняття препарату, необхідно періодично робити якісний аналіз сечі на наявність ізоніазиду.

При вживанні ізоніазиду можливі побічні явища - найбільш часті ускладнення у вигляді головного болю, запаморочення тощо, рідше - алергічні реакції. У випадку виникнення ознак несприймання навіть половинної дози ізоніазиду його подальше застосування протипоказане.

Найбільш зручною розфасовкою для проведення хіміопрофілактики тубазидом є таблетки по 0,3 г. Термін придатності ізоніазиду в таблетках становить 6 років при зберіганні у сухому, захищеному від світла місці.

Критерієм ефективності хіміопрофілактики є відсутність захворювання контактів на туберкульоз та зменшення інтенсивності реакції туберкулінової проби.

3. Якісний контроль за вживанням ізоніазиду.

3.1. Визначення ізоніазиду в сечі.

У 2 пробірки одного діаметру наливають по 2 мл сечі. У першу пробірку одного додають 2 мл робочого розчину ванадієвокислого амонію. У другу пробірку доливають реактив через 10 хв. з моменту проведення першої реакції. Ізоніазид з ванадієвокислим амонієм (безпосередньо після попадання реактиву) дає коричнево-червонувате забарвлення, інтенсивність якого протягом 10 хвилин зменшується.

Через 10 хвилин інтенсивність забарвлення у першій пробірці порівнюють з кольором вмісту другої пробірки, що виник безпосередньо після додавання реактиву. За наявності в сечі ізоніазиду інтенсивність забарвлення вмісту другої пробірки значно яскравіша, ніж першої, при відсутності ізоніазиду забарвлення в обох пробірках буде мати однакову інтенсивність.

3.2. Приготування робочого розчину ванадієвокислого амонію.

Основний розчин: 2,5 г ванадієвокислого амонію розчиняють в 1 л води і залишають на дві доби (до повного розчинення реактиву). Розчин фільтрується, фільтрат відстоюють 5 - 6 днів, після чого з нього готують робочий розчин: 200 мл фільтрату + 50 мл однонормального розчину H2SO4.

1. Загальні положення.

1.1. Лікарсько-трудові комісії створюються для визначення ступеня тривалої чи постійної втрати працездатності засудженими, установлення на цій підставі можливості працевлаштування в УВП, надання відповідних пільг речового та продовольчого забезпечення згідно з групою інвалідності.

1.2. Лікарсько-трудові комісії створюються при лікарнях для засуджених. В УВС, що не мають лікарень, лікарсько-трудові комісії складаються з лікарів медичних частин УВП.

1.3. Лікарсько-трудові комісії створюються наказом УВС на 3 роки у складі трьох лікарів-фахівців (терапевта, хірурга, невропатолога) та медичного реєстратора. Для визначення групи інвалідності хворих на туберкульоз, хронічний алкоголізм, наркоманію, токсикоманію та психічні захворювання до складу лікарсько-трудових комісій додатково включають фахівців відповідного профілю (фтізіатр, психіатр-нарколог чи психіатр).

1.4. Головою лікарсько-трудової комісії призначається начальник лікарні, а в разі його відсутності особа, яка виконує його обов'язки.

Там, де немає лікарень, головою комісії призначається старший інспектор-лікар УВП відділу (служби) охорони здоров'я УВС або один з найбільш досвідчених начальників медичних частин УВП.

1.5. Контроль за діяльністю лікарсько-трудової комісії здійснює начальник відділу (служби) охорони здоров'я УВС.

1.6. Витрати на відрядження членам лікарсько-трудової комісії сплачуються за місцем їх основної роботи.

2. Основні завдання комісії.

2.1. Визначення ступеня тривалої чи постійної втрати працездатності засудженими відповідно до груп інвалідності.

2.2. Виявлення осіб, які за станом здоров'я підлягають звільненню від відбування покарання.

3. Функції комісії.

3.1. Освідчення засуджених, визначення ступеня їх працездатності (за винятком тимчасової втрати працездатності).

3.2. Видача рекомендацій про проведення лікувально-профілактичних заходів для оглянутих осіб, а також про раціональне працевлаштування їх з урахуванням фактичної залишкової працездатності та профілю виробництва.

3.3. Прийняття рішення про необхідність огляду спеціальною лікарською комісією хворих, які підлягають звільненню від відбування покарання.

3.4. Переосвідчення засуджених, які мають I, II та III групи інвалідності.

3.5. Надання методичної та консультативної допомоги лікарям УВП стосовно відбору хворих на лікарсько-трудову комісію, вивчення разом з ними основ лікарсько-трудової експертизи.

4. Основи організації роботи комісії.

4.1. У своїй діяльності, що стосується визначення ступеня постійної чи тривалої втрати працездатності, лікарсько-трудові комісії керуються Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженої Міністром охорони здоров'я 28.12.91 р. N 16.03/20.

4.2. До роботи ЛТК залучаються лікарі УВП, начальники виробничих об'єктів та загонів. За необхідності всебічного обстеження хворих чи інвалідів ПТК працює в умовах лікарні.

4.3. Робота ЛТК здійснюється за графіком, затвердженим керівництвом УВС безпосередньо в УВП.

4.4. Визначення хворих засуджених інвалідами I - II груп покладається тільки на ЛТК, які функціонують при лікарнях, після ретельного стаціонарного обстеження та лікування. Визначення інвалідів III групи здійснюють також інші ЛТК.

Рішення ЛТК приймає на основі всебічного медичного обстеження хворого та колегіального обговорення. Рішення заносять до журналу для запису висновків ЛТК, в медичну амбулаторну карту та оголошують засудженому.

Під час обстеження хворих комісія приймає рішення про працездатність. Приймаючи рішення про визнання хворого інвалідом, ЛТК робить у медичній амбулаторній карті запис: "визнаний інвалідом I, II чи III групи". У випадку невизнання хворого інвалідом робиться запис: "працездатний". У тих випадках, коли підстав для визначення інвалідності немає, а хворий за станом здоров'я ще не може стати до роботи, робиться запис: "тимчасово непрацездатний".

4.5. Рішення про працездатність інвалідів приймається на підставі розгорнутого клініко-функціонального діагнозу та з урахуванням характеру виробництва в УВП, а також конкретної роботи, що виконує засуджений, при цьому у кожному випадку визначається ступінь залишкової працездатності з метою найбільш повного та раціонального використання праці засуджених з обмеженою працездатністю без завдання шкоди їх здоров'ю. Рішення комісії доводиться до відома адміністрації установи, для якої ці рекомендації є обов'язковими.

4.6. Переосвідчення засуджених, які мають II та III групу інвалідності, здійснюється один раз на рік, а тих, які мають І групу інвалідності - один раз на два роки.

4.7. Для забезпечення соціальних гарантій засудженим інвалідам ЛТК у разі визнання групи інвалідності направляє необхідні документи засудженого на експертизу до медико-соціальних експертних комісій (МСЕК) місцевих органів чи залучає фахівців-експертів МСЕК до роботи в комісії охорони здоров'я. Взаємодія з МСЕК органів охорони здоров'я здійснюється у відповідності з чинним законодавством.

4.8. У випадку, якщо є сумніви щодо об'єктивності визначення групи інвалідності, за вказівкою Управління охорони здоров'я МВС, відділу (служби) охорони здоров'я УВС може бути здійснено позачергове повторне переосвідчення. Позачергове повторне переосвідчення може також здійснюватись у разі раптового погіршення стану здоров'я засудженого, що викликає більш високий ступінь втрати працездатності.

4.9. Висновок ЛТК є дійсним протягом всього часу перебування засудженого в місцях позбавлення волі, при оформленні матеріалів на засуджених, які підлягають звільненню та потребують влаштування у будинки-інтернати для інвалідів, а також представлених на комісію для виконання актів амністії у зв'язку з інвалідністю.

Будь-які довідки про категорію працездатності чи інвалідності в період відбування покарання засудженим та їх родичам на руки не видаються. Видавати витяги з медичних амбулаторних карт та медичних карт стаціонарних хворих дозволяється лише у разі письмового запиту Генеральної прокуратури України, лікувального закладу, МСЕК органів охорони здоров'я чи адвоката, який веде справу засудженого.

4.10. Група інвалідності, що була установлена засудженому МСЕК органів охорони здоров'я до його засудження, є дійсною на весь період, визначений комісією. Після закінчення даного строку засуджений може бути підданий повторному огляду згідно з даним Положенням.

Група інвалідності, визначена МСЕК без зазначення строку повторного огляду, є дійсною на весь період відбування покарання засудженим.

Розділ 1. Загальні положення організації санітарного нагляду в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань

Розділ 2. Забезпечення санітарно-гігієнічного благополуччя об'єктів СІЗО та УВП

2.1. Санітарно-гігієнічні вимоги по утриманню територій, на яких розташовані установи

2.2. Санітарно-гігієнічні вимоги до організації водопостачання

2.3. Санітарно-гігієнічні вимоги до організації харчування

2.4. Санітарно-гігієнічні вимоги до умов праці

2.5. Санітарно-гігієнічні вимоги до банно-прального забезпечення

Розділ 3. Загальні положення організації протиепідемічного забезпечення

Розділ 4. Протиепідемічне забезпечення в СІЗО та УВП

4.1. Система та порядок проведення протиепідемічних заходів при виявленні інфекційних хворих

4.2. Протиепідемічні заходи та порядок їх проведення при окремих інфекційних захворюваннях

4.3. Профілактичні щеплення

4.4. Дезінфекція, дезінсекція та дератизація

Розділ 5. Загальні положення організації медичного забезпечення, обладнання медичних частин СІЗО та УВП

5.1. Організація медичного забезпечення в СІЗО та УВП

5.2. Організація роботи медичної частини

5.3. Обладнання медичної частини

Розділ 6. Організація лікувально-профілактичного забезпечення у медчастині

6.1. Медичний контроль за станом здоров'я підслідних та засуджених

6.2. Організація амбулаторного прийому

6.3. Організація невідкладної медичної допомоги

6.4. Обсяг медичної допомоги у медчастині

6.5. Організація стаціонарної допомоги

Розділ 7. Організація лікувально-профілактичного забезпечення у лікарнях

7.1. Організація медичної допомоги у лікарнях

7.2. Порядок направлення та прийому хворих до лікарень

7.3. Лікування та утримання хворих

7.4. Виписування хворих

7.5. Організаційна структура та оснащення окремих підрозділів лікарні

7.6. Організаційно-методична робота

7.7. Зв'язок лікарні з медчастинами

7.8. Організація невідкладної медичної допомоги в лікарні

7.9. Лікувально-контрольна комісія

7.10. Обов'язки чергового лікаря в лікарні

7.11. Обов'язки начальника відділення лікарні

Розділ 8. Лікувально-профілактичні заходи щодо деяких захворювань

8.1. Психічні розлади

8.2. Особливості надання медичної допомоги хворим на хронічний алкоголізм та наркоманію

8.3. Особливості лікування хворих на хронічний алкоголізм

8.4. Особливості лікування хворих на наркоманію

8.5. Венеричні та шкірні захворювання

8.6. Туберкульоз легень

8.7. Травми та отруєння

Розділ 9. Медичне обслуговування жінок та неповнолітніх

9.1. Особливості лікувально-профілактичної роботи з неповнолітніми

9.2. Особливості медичної допомоги жінкам

9.3. Організація роботи будинків дитини

Розділ 10. Експертиза тимчасової та тривалої втрати працездатності

Розділ 11. Організація зубопротезної допомоги та забезпечення протезно-ортопедичними виробами

Розділ 12. Організація донорства

Розділ 13. Медичне обслуговування підслідних та засуджених при перевезеннях та при звільненні з місць позбавлення волі

Розділ 14. Медичне постачання медичних частин

Розділ 15. Санітарна освіта

Розділ 16. Медичний облік та звітність. Статистичний аналіз стану здоров'я підслідних та засуджених і діяльності медичної служби

Розділ 17. Планування роботи медичної служби

Розділ 18. Режим утримання засуджених в лікувальних установах місць позбавлення волі

Розділ 19. Професійні права та обов'язки медичних і фармацевтичних працівників. Принципи медичної етики працівників пенітенціарної медицини

19.1. Професійні права медичних і фармацевтичних працівників

19.2. Професійні обов'язки медичних і фармацевтичних працівників

19.3. Принципи медичної етики працівників пенітенціарної медицини

Розділ 20. Роль відділів (служб) охорони здоров'я УВС в організації медичного забезпечення в пенітенціарних установах

Інструкція по проведенню обов'язкових попередніх та періодичних медичних обстежень при направленні на роботу та працюючих на об'єктах харчування,

Методика визначення хімічного складу та енергетичної цінності і продуктів харчування

Інструкція по проведенню протипедикульозних (профілактичних та знищувальних) заходів

Інструкція по проведенню дезінфекції окремих об'єктів при туберкульозі

Інструкція по проведенню дезінфекції окремих об'єктів при кишкових інфекціях

Примірна посадова інструкція начальника медичної частини слідчого ізолятора чи установи виконання покарань

Примірний перелік оснащення медичних частин СІЗО та УВП медичним інструментарієм, устаткуванням та інвентарем Інструкція по проведенню диспансеризації хворих, які перебувають в УВП

Примірний перелік лікарських засобів у посиндромних укладках для надання невідкладної медичної допомоги

Примірна посадова інструкція начальника лікарні для засуджених

Типові правила внутрішнього розпорядку для хворих, які перебувають в лікарні УВП

Інструкція по проведенню специфічної та хіміопрофілактики туберкульозу серед підслідних та засуджених

Положення про лікарсько-трудову комісію (ЛТК)