Про затвердження Методичних рекомендацій із застосування окремих положень Митного кодексу України, що стосуються питань визначення митної вартості товарів, які імпортуються на митну територію України

Відповідно до Положення про Державну митну службу України, затвердженого Указом Президента України від 24.08.00 N 1022/2000, та на виконання пункту 53 Плану дій Україна - ЄС, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.04.05 N 117-р,

1. Затвердити Методичні рекомендації із застосування окремих положень Митного кодексу України, що стосуються питань визначення митної вартості товарів, які імпортуються на митну територію України, що додаються.

2. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника Голови Державної митної служби України Гутника А.Є.

1.1. Ці Методичні рекомендації розроблено відповідно до положень розділу XI Митного кодексу України від 11.07.02 N 92-IV (у редакції Закону України від 22.12.05 N 3269-IV "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України"), в основу якого ввійшли основні положення Угоди про застосування статті VII ГАТТ, а також відповідно до Тлумачних приміток, що є невід'ємною частиною зазначеної Угоди.

1.2. Визначення митної вартості товарів, які імпортуються на митну територію України, здійснюється з дотриманням вимог глав 46, 47 Митного кодексу України.

1.3. Статті 266 - 273 Митного кодексу України встановлюють яким чином має визначатися митна вартість товарів, які імпортуються на митну територію України. Методи визначення митної вартості товарів, які імпортуються на митну територію України, викладені в послідовному порядку щодо їх застосування відповідно до статей 267-273 Митного кодексу України. Основний метод визначення митної вартості, визначений у статті 267, застосовується тоді, коли умови, передбачені в ній, виконано.

1.4. Якщо митна вартість не може бути визначена відповідно до положень статті 267 "Метод визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)", то вона має бути визначена шляхом послідовного використання методів, передбачених статтями 268 - 273 Митного кодексу України.

У таких випадках відповідно до статті 266 Митного кодексу України проводиться процедура консультацій між митним органом та імпортером. Наприклад, може статися так, що імпортер володіє інформацію про митну вартість ідентичних або подібних імпортованих товарів, якої безпосередньо не має у митного органу. З іншого боку, митний орган може мати інформацією про митну вартість ідентичних або подібних товарів, якою не володіє імпортер.

1.5. Як виняток, може змінюватися послідовність застосування лише четвертого (стаття 271 Митного кодексу України) та п'ятого (стаття 272 Митного кодексу України) методів визначення митної вартості. Якщо декларант не вимагає, щоб порядок використання статей 271 і 272 був зворотним, то слід дотримуватися звичайного порядку послідовності.

1.6. Якщо митна вартість не може бути визначена згідно з положеннями статей 267-272, то вона повинна визначатися відповідно до положень статті 273 за резервним методом.

1.7. Відповідно до статті 264 декларант має право оскаржити рішення про визначення митної вартості товарів, прийняте митним органом. Скарга спочатку може бути подана до митного органу вищого рівня і, зрештою, декларант має право оскаржити таке рішення у судовому порядку.

1.8. Декларант не підлягає штрафу або загрозі накладення штрафу тільки через те, що він вирішив скористатися правом на оскарження. Сплата звичайних судових витрат не вважається штрафом.

1.9. Митний кодекс України не містить положень, які заважають митному органу вимагати повної сплати податків, нарахованих митним органом, до реалізації права на апеляцію.

2.1. Відповідно до абзацу третього статті 260 Митного кодексу України, для цілей контролю правильності визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний із загальновизнаними принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні, які є доцільними для певного методу визначення митної вартості.

2.2. Термін "загальновизнані принципи бухгалтерського обліку" - офіційно визнані принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності в межах країни в певний період часу щодо обліку економічних ресурсів і зобов'язань в активах і пасивах; щодо обліку змін в активах і пасивах; яким чином мають вимірюватися активи і пасиви та зміни в них; яка інформація повинна розкриватися і яким чином, та які слід готувати фінансові звіти. Ці принципи можуть бути як широкими орієнтирами загального застосування, так і детальними практичними методами та процедурами.

В Україні основні принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності викладені в Законі України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"

2.3. Визначення звичайного прибутку та загальних витрат відповідно до положень статті 271 повинно здійснюватися із використанням загальновизнаних принципів бухгалтерського обліку в Україні, визначення звичайного прибутку та загальних витрат відповідно до положень статті 272 - із використанням загальновизнаних принципів бухгалтерського обліку країни виробництва. Визначення витрат, передбачених підпунктом в) пункту 2) статті 267, доданих в країні ввезення, буде здійснюватися з використанням інформації, яка підготовлена у спосіб, сумісний із принципами бухгалтерського обліку, визнаними в Україні.

3.1. Під час здійснення митного контролю й митного оформлення окремих видів товарів, які визначені Держмитслужбою для поглибленого контролю за правильністю визначення їх митної вартості із застосуванням положень статті 265 Митного кодексу України, посадова особа митного органу, що здійснює такий контроль, використовує інформацію бази даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України, а також електронного та/або паперового бюлетеня "Огляд цін українського та світового товарних ринків", біржову інформацію про ціни на товари та/або сировину, інші інформаційні джерела, де наведено цінові характеристики таких товарів та/або сировини.

3.2. При митному оформленні окремих видів товарів посадова особа митного органу, яка здійснює контроль за правильністю визначення митної вартості, обчислює прямі витрати на виробництво товару, зокрема сировину й матеріали та/або комплектуючі, що входять до складу цього товару, відповідно до інформації, надісланої Держмитслужбою.

3.3. Якщо заявлена декларантом митна вартість товару в результаті розрахунків нижча, ніж величина витрат, обчислена посадовою особою митного органу згідно з пунктом 3.2 цих Рекомендацій, то посадова особа митного органу повідомляє про це декларанта та запитує додаткові документи в підтвердження заявленої декларантом митної вартості, що визначені в п. 11 постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.06 N 1766, зокрема:

каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) фірми - виробника товару;

калькуляцію фірми-виробника товару;

висновки про якісні й вартісні характеристики товару, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження (зокрема Держзовнішінформу Міністерства економіки України), на підставі конкретного контракту, умов поставки, інших умов, що стосуються даної зовнішньоекономічної операції;

інформацію зовнішньоторговельних і біржових організацій про вартість сировини, з якої виготовлено товар.

3.4. Якщо декларантом не надано в установлений законодавством термін вищезазначені додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, то митний орган відповідно до статті 265 Митного кодексу України має право зобов'язати його визначити митну вартість іншим методом, ніж він використав для її визначення. За бажанням декларанта проводиться процедура консультацій між декларантом і митним органом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 Митного кодексу України. У ході таких консультацій митний орган і декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

3.5. У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, відповідно до вимог статті 268 і 269 Кодексу митна вартість товару визначається митним органом на підставі наявних у нього відомостей згідно із законодавством, зокрема, з використанням інформації біржових організацій про ціни на сировину й матеріали, які є складовими оцінюваного товару, та інформації про розрахунки співвідношення вартості сировини (матеріалів, комплектуючих) та готової продукції, надіслані Держмитслужбою.

3.6. Результати такого митного оформлення аналізуються митним органом щодо доцільності:

формування запитів до митних органів країн - відправників (виробників) товару стосовно автентичності поданих до митного оформлення документів,

додаткового контролю правильності визначення митної вартості товару після завершення процедур митного контролю, оформлення й пропуску через митний кордон України із застосуванням форми митного контролю відповідно до статей 60, 69 Митного кодексу України.

3.7. Інформація про цінові та якісні характеристики таких товарів та їх взаємозалежність накопичується, узагальнюється та аналізується митним органом з метою вирішення питання щодо необхідності додаткової класифікації такого товару.

3.8. На підставі прийнятих рішень згідно з п.п. 3.6, 3.7 цих Рекомендацій митним органом вживаються передбачені законодавством заходи.

Якщо митним органом отримано відомості й дані відносно конкретного товару й митного оформлення, які доцільні / необхідні для загального використання (застосування), то такі відомості доводяться до Управління митної вартості Держмитслужби.

4.1. Відповідно до абзацу першого статті 267 ціна, фактично сплачена або яка підлягає сплаті за товари, що імпортуються за призначенням в Україну, - це загальний платіж, який здійснений або має бути здійснений покупцем продавцеві імпортних товарів або на його користь. Платіж необов'язково повинен набувати форми переказу грошей. Платіж може бути здійснений шляхом акредитива або іншими фінансовими документами (вексель, цінні документи тощо). Платіж може бути здійснений прямо або опосередковано. Прикладом опосередкованого платежу може бути врегулювання покупцем повністю або частково боргових зобов'язань, які мають бути сплачені продавцем.

4.2. Діяльність, яка здійснюється покупцем на його власні кошти, крім зазначеної в абзаці другому статті 267, не розглядається як опосередкований платіж продавцеві, хоча вона і може вважатися вигідною для продавця. Таким чином, вартість такої діяльності не додається до ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті при визначенні митної вартості.

4.3. Відповідно до абзацу третього статті 267 митна вартість не включає нижченаведені витрати або кошти за умови, що вони виділені від фактично сплаченої ціни або такої, що підлягає сплаті за імпортні товари:

а) плату за будівництво, спорудження, складання, технічне обслуговування або технічну допомогу, здійснені після ввезення імпортних товарів, таких як промислова установка, машини або обладнання;

б) транспортні витрати після ввезення;

в) мито та податки, що сплачуються в Україні.

4.4. Термін "ціна фактично сплачена або ціна, що підлягає сплаті", що використовується в абзаці першому статті 267, стосується тільки ціни оцінюваних товарів. Таким чином, потік дивідендів або інших платежів від покупця до продавця, які не стосуються імпортних товарів, не є частиною митної вартості цих товарів.

4.5. Відповідно до підпункту в) пункту 1 абзацу четвертого статті 267 ціна, фактично сплачена, або ціна, що підлягає сплаті, вважається прийнятною при наявності обмежень, які суттєво не впливають на вартість товарів. Прикладом таких обмежень може бути випадок, коли продавець вимагає від покупця автомобілів не продавати чи виставляти їх до зафіксованої дати, яка становить початок модельного року.

4.6. Відповідно до пункту 2) абзацу четвертого статті 267 ціна, фактично сплачена, або ціна, що підлягає сплаті, вважається неприйнятною при наявності домовленостей або деяких умов, вплив яких неможливо врахувати. Приклади таких випадків:

а) коли продавець встановлює ціну на імпортні товари за умови, що покупець також купить інші товари у зазначених кількостях;

б) коли ціна імпортних товарів залежить від ціни або цін, за якими покупець імпортних товарів продає інші товари продавцеві цих товарів;

в) коли ціна встановлюється на основі форми платежу, яка не стосується імпортних товарів, наприклад, якщо імпортні товари - це напівфабрикати, які надаються продавцем за умови, що продавець одержить конкретну кількість готової продукції.

4.7. Відповідно до пункту 2 абзацу четвертого статті 267 ціна, фактично сплачена, або ціна, що підлягає сплаті, вважається прийнятною при наявності домовленостей або деяких умов, що стосуються виробництва або збуту імпортних товарів. Наприклад, той факт, що покупець надає продавцеві техніку та плани, виконані в країні ввезення, не повинен призводити до неприйняття вартості операції для цілей статті 267. Також, якщо покупець здійснює за власний кошт, навіть за угодою з продавцем, дії, що відносяться до збуту імпортованих товарів, то вартість цих дій не є частиною митної вартості і такі дії не повинні призводити до неприйняття вартості операції.

4.8. Абзац сьомий статті 267 надає різні засоби встановлення прийнятності вартості, а саме:

4.8.1. Абзацом сьомим статті 267 передбачено, якщо покупець і продавець є пов'язаними між собою особами, то мають бути вивчені обставини навколо продажу, а вартість операції приймається як митна вартість за умови, що ці відносини не вплинули на ціну. Не передбачається вивчення обставин у всіх випадках, коли продавець і покупець пов'язані між собою. Таке вивчення буде потрібне тільки тоді, коли існують сумніви стосовно прийнятності ціни. Якщо митний орган не має сумнівів стосовно прийнятності ціни, то вона має бути прийнята без запиту подальшої інформації від декларанта. Наприклад, митний орган раніше вже вивчав ці відносини або він вже має детальну інформацію стосовно покупця та продавця і вже може бути впевненим унаслідок такого вивчення інформації, що ці відносини не вплинули на ціну товару, що ввозиться на митну територію України.

4.8.2. Абзацом сьомим статті 267 встановлено, якщо митний орган невзмозі прийняти вартість операції без додаткового уточнення, то він повинен надати декларанту можливість представити таку додаткову детальну інформацію для того, щоб вивчити обставини щодо продажу.

У зв'язку з цим митний орган повинен бути готовим до вивчення умов організації торговельних відносин між покупцем і продавцем та умов установлення ціни, щоб визначити чи вплинули ці відносини на ціну.

Якщо покупець і продавець, будучи пов'язаними між собою особами, відповідно до положень абзацу п'ятого статті 267 здійснюють покупки та продаж один одному так, як ніби вони не є взаємозалежними, це вважається підтвердженням того, що такі відносини не вплинули на ціну. Наприклад, якщо ціна, встановлена у спосіб, сумісний із звичайною практикою ціноутворення в галузі, що розглядається, або у спосіб, у який продавець встановлює ціни для продажів покупцям, які не є взаємозалежними з продавцем, це підтвердить, що відносини не вплинули на ціну. Інший приклад: якщо доведено, що ціна є прийнятою для забезпечення відшкодування всіх витрат плюс прибуток, який є звичайним для загальних прибутків фірми, отриманих за певний період часу (наприклад, рік) від продажу товарів того ж класу або типу, - це підтвердить, що на ціну не вплинула взаємозалежність.

4.8.3. Відповідно до абзацу сьомого статті 267 декларанту надається можливість довести, що вартість операції максимально наближається до вартості, яка раніше була перевірена та прийнята митними органами, а тому є прийнятною відповідно до положень статті 267. Якщо в результаті перевірки встановлено, що вартість операції відповідає вартості операції ідентичних товарів, то немає потреби вивчати питання впливу на ціну товару того факту, що продавець та покупець є пов'язаними між собою особами відповідно до абзацу п'ятого статті 267. Якщо митний орган уже має достатньо інформації для того, щоб упевнитися, що одне з порівнянь, передбачених абзацом сьомим статті 267, проведено, немає причин вимагати від декларанта демонстрації проведення таких порівнянь. Згідно з пунктом 1) абзацу сьомого статті 267 термін "учасники угоди не є пов'язаними між собою особами" означає покупців, які не пов'язані з продавцем у будь-якому конкретному випадку.

4.8.4. Відповідно до абзацу сьомого статті 267 для визнання вартості операції "максимально наближеною" до іншої вартості, має братися до уваги ряд факторів. Ці фактори включають характер імпортних товарів, характер самої галузі, сезон, коли товари імпортуються, і те, чи різниця у вартостях є комерційно значущою. Оскільки ці фактори можуть відрізнятися, то неможливо застосувати однаковий стандарт (підхід), наприклад, фіксований процент у кожному випадку. Наприклад, невелика різниця у вартості одного виду товарів може бути неприйнятною, у той час, як велика різниця у вартості іншого типу товарів може бути прийнятною при визнанні операції "максимально наближеною" до раніше перевірених вартостей, про які йдеться в абзаці сьомому статті 267.

4.9. Для цілей статті 267 термін "особи" включає, де це доречно, юридичних осіб.

4.10. Для цілей пункту 5) абзацу п'ятого статті 267 одна особа вважатиметься такою, що контролює іншу, якщо перша в правовому або оперативному відношенні може застосовувати обмеження до останньої або керувати нею.

4.11. Для цілей підпункту а) пункту 1 абзацу другого статті 267 термін "комісійні за закупівлю" означає плату, сплачену покупцем своєму агенту за послугу щодо представництва його інтересів за кордоном для придбання товарів, що оцінюються.

4.12. При розподілі елементів, зазначених у підпункті б) пункту 2 абзацу другого статті 267 стосовно імпортних товарів застосовуються два фактори - вартість самого елемента та той спосіб, у який ця вартість має розподілятися відносно імпортних товарів. Розподіл цих елементів повинен здійснюватися раціональним способом відповідно до обставин і згідно із загальноприйнятими принципами бухгалтерського обліку.

Якщо покупець закуповує елемент від продавця, не пов'язаного з покупцем, то вартістю цього елемента є ціна закупівлі.

Якщо елемент був вироблений покупцем або особою, пов'язаною з покупцем, його вартістю будуть витрати на його виробництво.

Якщо елемент раніше використовувався покупцем незалежно від того, чи він купувався чи вироблявся таким покупцем, початкова вартість покупки або виробництва повинна бути скоригована в бік зниження з метою відображення його використання для того, щоб визначити вартість цього елемента.

Якщо вартість елемента визначено, необхідно розподілити цю вартість на імпортні товари. Для цього існують різноманітні можливості. Наприклад, ця вартість може бути розподілена на першу поставку, якщо покупець бажає сплатити мито з усієї вартості за один раз. Інший приклад полягає в тому, що покупець може вимагати, щоб вартість була розподілена на певну кількість одиниць, вироблених до моменту першої поставки. Ще одним прикладом може бути те, коли покупець може вимагати, щоб вартість була розподілена на все передбачуване виробництво, якщо для такого виробництва укладено контракти або існують чіткі зобов'язання. Метод розподілу, який буде використовуватися, залежатиме від документації, наданої покупцем.

Приклад. Покупець надає виробникові шаблон для використання при виробництві імпортних товарів та укладає контракт із виробником на закупівлю 10 тисяч одиниць. На час прибуття першої поставки 1000 одиниць виробник уже виробив 4000 одиниць. Декларант може вимагати від митного органу розподілити вартість шаблона на 1000 одиниць, 4000 одиниць або 10000 одиниць.

4.13. Доповнення до елементів, визначених у підпункті г) пункту 2 абзацу другого статті 267 повинні базуватися на об'єктивних даних і таких, що піддаються обчисленню. Для того, щоб звести до мінімуму тягар як для декларанта, так і для митного органу щодо визначення вартостей, які мають бути додані, якщо тільки можливо, мають використовуватися дані, безпосередньо наявні в системі комерційного обліку покупця.

Для тих елементів, поставлених покупцем, які були придбані або взяті в оренду покупцем, доповненням буде вартість покупки або оренди. Не повинні робитися доповнення для тих елементів, що перебувають у державній власності, крім витрат на одержання їхніх копій.

Легкість, з якою можливо обчислювати вартості, що мають додаватися, залежатиме від структури конкретної фірми та практики управління, а також від її методів ведення бухгалтерського обліку.

Наприклад, фірма, яка імпортує різноманітні товари з кількох країн, веде облік діяльності свого дизайнерського центру за межами країни імпорту в такий спосіб, щоб можна було точно показати витрати, що відносяться до конкретного товару. У таких випадках може бути відповідно зроблене пряме коригування (додавання) згідно з положеннями статті 267.

В іншому випадку фірма може понести витрати на утримання дизайнерського центру за межами України у вигляді загальних накладних витрат із розподілом на конкретні товари. У цьому випадку може бути зроблене відповідне коригування згідно з положеннями статті 267 щодо імпортних товарів шляхом розподілу витрат дизайнерського центру на все виробництво, яке одержує вигоди від дизайнерського центру, та додавання до імпорту такої розподіленої вартості для кожної одиниці.

Відмінності у вищенаведених обставинах, звичайно ж, вимагатимуть врахування різних факторів при визначенні належного методу розподілу.

Так, у випадках, коли виробництво елемента включає в себе ряд країн і певний період часу, це коригування здійснюється на вартість, фактично додану до вартості цього елемента за межами України.

4.14. При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема:

- роялті та ліцензійні платежі, які стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються патентів, знаків для товарів і послуг та авторських прав;

- відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, передачі чи використання товарів, що оцінюються, на митній території України, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця (далі - частина виручки).

Відповідно до статей 462 та 485 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності засвідчується патентом на такі об'єкти інтелектуальної власності - винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин.

Статтею 1 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" визначено, що винахід (корисна модель) - результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології. Відповідно до статей 459 та 460 Цивільного кодексу України об'єктом винаходу та корисної моделі може бути продукт (пристрій, речовина тощо) або процес у будь-якій сфері технології.

Статтею 1 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки" визначено, що промисловий зразок - результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання. Згідно зі статтею 461 Цивільного кодексу України об'єктом промислового зразка можуть бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про охорону прав на сорти рослин" сорт рослин - окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) в рамках нижчого з відомих ботанічних таксонів, яка, незалежно від того, задовольняє вона повністю або ні умови виникнення правової охорони:

- може бути визначена ступенем прояву ознак, що є результатом діяльності даного генотипу або комбінації генотипів;

- може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступенем прояву принаймні однієї з цих ознак;

- може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту.

Статтею 1 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" визначено, що знак - позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб. Стаття 420 Цивільного кодексу України ототожнює знак для товарів і послуг з торговельною маркою. Відповідно до статті 492 Цивільного кодексу України торговельною маркою може бути будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Відповідно до статті 433 Цивільного кодексу України об'єктами авторського права є твори, а саме:

1) літературні та художні твори, зокрема:

романи, поеми, статті та інші письмові твори;

лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори;

музичні твори (з текстом або без тексту);

аудіовізуальні твори;

твори живопису, архітектури, скульптури та графіки;

фотографічні твори;

твори ужиткового мистецтва;

ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки;

переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів;

збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

2) комп'ютерні програми;

3) компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

4) інші твори.

Право інтелектуальної власності має дві складові: особисті немайнові права та майнові права.

Відповідно до статті 424 Цивільного кодексу України майновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Згідно зі статтею 426 Цивільного кодексу України використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом. Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об'єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Спеціальне законодавство України визначає види використання об'єктів права інтелектуальної власності.

Використанням винаходу (корисної моделі), відповідно до статті 28 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", визнається:

виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), застосування такого продукту, пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого продукту в зазначених цілях;

застосування процесу, що охороняється патентом, або пропонування його для застосування в Україні, якщо особа, яка пропонує цей процес, знає про те, що його застосування забороняється без згоди власника патенту або, виходячи з обставин, це і так є очевидним.

Продукт визнається виготовленим із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), якщо при цьому використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу (корисної моделі), або ознаку, еквівалентну їй.

Процес, що охороняється патентом, визнається застосованим, якщо використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу, або ознаку, еквівалентну їй.

Будь-який продукт, процес виготовлення якого охороняється патентом, за відсутністю доказів протилежного вважається виготовленим із застосуванням цього процесу за умови виконання принаймні однієї з двох вимог:

продукт, виготовлений із застосуванням процесу, що охороняється патентом, є новим;

існують підстави вважати, що зазначений продукт виготовлено із застосуванням даного процесу і власник патенту не в змозі шляхом прийнятних зусиль визначити процес, що застосовувався при виготовленні цього продукту.

Використанням промислового зразка, відповідно до статті 20 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки", визнається виготовлення виробу із застосуванням запатентованого промислового зразка, застосування такого виробу, пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого виробу в зазначених цілях.

Виріб визнається виготовленим із застосуванням запатентованого промислового зразка, якщо при цьому використані всі суттєві ознаки промислового зразка.

Відповідно до статті 39 Закону України "Про охорону прав на сорти рослин" виключне право на дозвіл чи заборону використання сорту полягає в тому, що ніхто без дозволу володільця патенту не може здійснювати щодо посадкового матеріалу сорту такі дії:

а) виробництво або відтворення (з метою розмноження);

б) доведення до кондиції з метою розмноження;

в) пропонування до продажу;

г) продаж або інший комерційний обіг;

д) вивезення за межі митної території України;

е) ввезення на митну територію України;

є) зберігання для будь-якої із цілей, зазначених у пунктах "а" - "е".

Використанням знака, відповідно до статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", визнається:

нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);

застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано;

застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.

Знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права" виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти:

1) відтворення творів;

2) публічне виконання і публічне сповіщення творів;

3) публічну демонстрацію і публічний показ;

4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;

5) переклади творів;

6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

7) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;

9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;

10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;

11) імпорт примірників творів.

Цей перелік не є вичерпним.

Згідно зі статтею 1107 Цивільного кодексу України ліцензійний договір є одним із договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі.

У разі недодержання письмової форми договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним.

Законодавство України визначає єдиний випадок можливості укладання ліцензійного договору в усній формі, а саме статтею 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" встановлено, що в усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо).

Відповідно до статті 1109 Цивільного кодексу України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Права на використання об'єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату.

Якщо в ліцензійному договорі про видання або інше відтворення твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми, то в договорі має бути встановлений максимальний тираж твору.

Умови ліцензійного договору, які суперечать положенням цього Кодексу, є нікчемними.

Відповідно до статті 81 Митного кодексу України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою точних відомостей про товари і транспортні засоби, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення.

Для декларування товарів і транспортних засобів використовується вантажна митна декларація, форма якої затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.97 N 574 (із змінами).

Порядок заповнення вантажної митної декларації встановлено Інструкцією про порядок заповнення вантажної митної декларації (далі - Інструкція), затвердженою наказом Держмитслужби від 09.07.97 N 307 (в редакції наказу Держмитслужби від 07.11.2007 N 933 із змінами) та зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 24.09.97 за N 443/2247. Інструкцією, зокрема, встановлено такі вимоги до заповнення графи 31 "Вантажні місця та опис товарів - Маркування та кількість - Номери контейнерів - Кількість та розпізнавальні особливості" вантажної митної декларації.

Під номером 1 зазначаються точні відомості про товар, які є в наявності:

а) відомості, необхідні для класифікації товару (фізичні характеристики товару в обсязі, достатньому для однозначного віднесення його до коду згідно з УКТЗЕД, у кількості знаків, визначеній правилами заповнення графи 33 ВМД для відповідного митного режиму та особливостей переміщення): наприклад, комплектність або завершеність (зібраний/незібраний), кількісний та якісний склад (матеріал, речовина, суміш, сполука тощо), основні властивості товару (призначення, розмір, розфасування, пакування тощо).

Опис товарів має наводитись без перенесення в графу непідтвердженого опису класифікаційних групувань УКТЗЕД, що відповідають коду товару;

б) відомості, необхідні для розпізнання товару: торговельне найменування товару, торговельна марка (зазначається повністю без будь-яких скорочень; якщо оригінальне написання найменування торговельної марки виконується мовою, яка використовує латинський алфавіт, то в графі таке найменування зазначається латинськими літерами), фірма-виробник, літерний код альфа-2 країни виробництва товару відповідно до Класифікації держав світу, марка, модель, сорт, тип, артикул тощо.

При переміщенні через митний кордон України товарів як носіїв результатів виконаних робіт у графі зазначаються відомості про такі носії, а також про інформацію, що на них розміщена.

При декларуванні товарів із застосуванням вантажної митної декларації зазначається повний опис товару, за яким його можливо відрізнити від іншого товару.

Відповідно до Угоди про застосування статті VII ГАТТ та тлумачних приміток до неї роялті та ліцензійні платежі включаються до митної вартості товарів.

Відповідно до Національного стандарту N 4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 N 1185, ліцензійний платіж - це плата за надання прав на використання об'єкта права інтелектуальної власності, що є предметом ліцензійного договору. До ліцензійних платежів належать паушальний платіж, роялті та комбінований платіж.

Роялті - це ліцензійний платіж у вигляді сум, які сплачуються періодично, залежно від обсягів виробництва або реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням об'єкта права інтелектуальної власності.

Паушальний платіж - це одноразовий платіж, який становить фіксовану суму і не залежить від обсягів виробництва (продажу) продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням об'єкта права інтелектуальної власності.

Комбінований платіж - це ліцензійний платіж, що включає роялті та паушальний платіж.

Практика укладання ліцензійних договорів свідчить про те, що ліцензійний договір, як правило, укладається окремо від договору (контракту), за яким товар ввозиться на митну територію України.

Оскільки використання об'єктів права інтелектуальної власності без дозволу його власника вважається порушенням прав інтелектуальної власності, за яке встановлена відповідальність Митним, Цивільним, Господарським, Кримінальним кодексами та Кодексом України про адміністративні правопорушення, наявність ліцензійного договору із встановленими ліцензійними платежами свідчить про те, що умовою використання об'єкта права інтелектуальної власності є сплата таких платежів. При цьому відповідно до пункту 3 частини другої статті 267 Митного кодексу України з усього різноманіття способів використання об'єктів права інтелектуальної власності звільняє від включення у митну вартість тільки витрати на право відтворення (тиражування) оцінюваних товарів в Україні. Тобто, ліцензійні платежі, які сплачуються за право будь-якого іншого використання об'єктів права інтелектуальної власності, мають включатися до митної вартості оцінюваних товарів, якщо вони не були включені у ціну товару.

Крім цього, поставки товарів можуть здійснюватися від іншої особи, ніж власник прав на об'єкт права інтелектуальної власності. Як правило, особу, яка буде поставляти товар, визначає власник прав на об'єкт права інтелектуальної власності або обумовлює необхідність узгодження з ним такої особи у ліцензійному договорі або іншому договорі розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. Навіть за відсутності таких положень за власником прав на об'єкт права інтелектуальної власності залишається право здійснення контролю за якістю товарів, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, яка не може буде нижчою від якості товарів власника. Тому особа, яка поставляє товари, пов'язана з власником прав на об'єкт права інтелектуальної власності та контролюється ним.

Таким чином, роялті та ліцензійні платежі включаються до митної вартості товарів, якщо вони не були включені до їх ціни, коли:

- вони стосуються винаходів, корисних моделей, промислових зразків, сортів росли, порід тварин, торговельних марок (знаків для товарів і послуг), авторського права;

- товари, які ввозяться на митну територію України та декларуються митному органу, вироблені (виготовлені), марковані, містять або мають інші ознаки використання зазначених об'єктів права інтелектуальної власності;

- ліцензійним договором або іншим договором розпорядження майновими правами інтелектуальної власності передбачена сплата ліцензійних платежів за право використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім права використання шляхом відтворення, тиражування, виробництва товарів на митній території України;

- виконані інші умови, передбачені Митним кодексом України.

Враховуючи вищевикладене, якщо на момент митного оформлення товарів платник має відомості про суму роялті, ліцензійних платежів чи частини виручки, то він зобов'язаний їх включити до митної вартості товарів, яка є основою для обчислення митних платежів, які підлягають сплаті до бюджету.

Якщо на момент митного оформлення сума роялті невідома, то при визначенні митної вартості товарів з урахуванням сум роялті можливі такі варіанти залежно від бази, з якої такі суми вираховуються:

1) якщо базою розрахунку є прайс-лист (прейскурант або інший документ, який встановлює ціну одиниці товару, з якої вираховуються суми роялті залежно від обсягів продажу), то допускається розраховувати орієнтовну суму роялті, виходячи з прайс-листа, діючого на момент митного оформлення товарів, за які сплачуються роялті;

2) якщо базою розрахунку є отриманий прибуток, визначення якого окремо обумовлено ліцензійним договором (договором розпорядження майновими правами інтелектуальної власності), то допускається розраховувати орієнтовну суму роялті за прогнозними показниками суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності, які можуть спиратися на суми ліцензійних платежів, сплачені за ідентичний товар у попередньому періоді.

Відповідно до пункту 4 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 N 1766, встановлено, що декларація митної вартості подається обов'язково, якщо сплачуються роялті та ліцензійні платежі. Під час застосування методу визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) використовується декларація митної вартості за формою ДМВ-1.

Якщо зовнішньоекономічний договір (контракт) містить умови, які унеможливлюють застосування для визначення митної вартості методу за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) та для декларування митної вартості використовується декларація за формою ДМВ-2, то рекомендується разом з іншими документами, які подаються для підтвердження митної вартості подавати розрахунок сум роялті залежно від бази, з якої такі суми розраховуються.

За результатами фактичної сплати роялті суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності має право на уточнення митної вартості товарів у порядку, визначеному законодавством.

У разі наявності надмірно сплачених платежів, вони повертаються суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності у порядку, визначеному законодавством.

Якщо сума роялті виявилася більшою, ніж попередньо розрахована, суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності необхідно здійснити заходи щодо доплати сум митних платежів у порядку, визначеному законодавством.

4.15. Відповідно до абзацу третього статті 267, якщо не існує об'єктивних даних і таких, що піддаються обчисленню, про витрати, наведені в абзаці другому статті 267, вартість операції не може бути визначена відповідно до положень методу визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються. Як приклад цього є сплата роялті на підставі ціни під час продажу до країни-імпортера літра конкретного товару, який був імпортований у кілограмах, а після ввезення був перетворений на розчин. Якщо роялті частково базується на імпортних товарах, а частково на інших факторах, які не мають нічого спільного з імпортними товарами (наприклад, коли імпортні товари перемішуються з вітчизняними інгредієнтами і більше не можуть бути окремо визначені, або якщо роялті не можна відрізнити від особливих фінансових домовленостей між покупцем і продавцем), буде недоречним намагатися зробити доповнення до роялті. Однак, якщо сума цього роялті базується лише на імпортних товарах і легко обчислюється, може бути зроблений додаток до ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті.