4.2. Організаційна структура та характеристика функціональних зон торговельно-сервісних комплексів
Ринкові комплекси, ринки і їх філіали, що становлять основу ринкового господарства, формуються з власних і залучених ринкових елементів, які нерозривно пов'язані між собою.
Власні структурні елементи ринку включають підрозділи: торговельні, обслуговування і господарсько-допоміжні. Залучені структурні елементи ринку представляють на ньому різних типів, видів, спеціалізації торговельні та обслуговчі підприємства й одиниці інших обслуговчих систем: торгівлі, ресторанного господарства та різних видів обслуговування (побутового, транспортного тощо).
Узагальнюючими показниками потужності торговельно-сервісного комплексу є кількість створених на ринку торговельних місць для продавців і площа ринку.
Загальна кількість торговельних місць на ринку визначається сумуванням кількості торговельних місць, створених в окремих зонах ринку. Розмір торговельного місця залежить від його спеціалізації.
Площа ринку є другим узагальнюючим показником потужності підприємства ринку. Вона включає в себе безпосередньо торговельну площу, торговельно-допоміжну площу, площу під обслуговчими підприємствами, площу обладнаних автомобільних стоянок, площу під санітарно-гігієнічними спорудами та адміністративно-господарську площу.
Для функціонування ринку найважливішого значення набуває торговельна площа, що складається із площ, відведених і обладнаних для проведення ринкового торгу, яка, у свою чергу, складається з окремих зон - індивідуальної, сезонної, ярмаркової, власної торгівлі ринку і торгівлі суб'єктами інших торговельних систем.
Зона індивідуальної торгівлі поділяється на: установчу площу столів-прилавків і прилеглу площу, необхідну для забезпечення роботи продавця і розміщення необхідної для безперебійної торгівлі кількості товарів; площу проходів для покупців, включаючи евакуаційні проходи; площу для руху транспортних засобів і технологічного обладнання. До цієї зони входять також установчі площі розташованих у ній магазинів і павільйонів, пунктів дрібнороздрібної торговельної мережі, закладів ресторанного господарства, майстерень і пунктів побутового обслуговування тощо. Зона індивідуальної торгівлі також може розміщуватися в капітальних спорудах, у павільйонах, на критих і відкритих майданчиках.
Зона сезонної торгівлі за сукупністю складових є ідентичною із зоною індивідуальної торгівлі, але створюється переважно на відкритих літніх майданчиках у межах або поблизу ринку, на міні-ринках і призначена для розміщення продавців, які реалізують вирощену в літньо-осінній період продукцію.
Зона ярмаркової торгівлі - площі, відведені під проведення тематичних або сезонних ярмаркових заходів. Вона може бути частково забудована некапітальними об'єктами (павільйонами, кіосками), оснащена спеціальним немеханічним обладнанням (критими і відкритими столами-прилавками). До цієї зони входять також необладнані майданчики. З метою ефективного використання наявних площ ринку доцільно в періоди між сезонними ярмарками комбінувати окремі зони торговельної площі із зоною ярмаркової торгівлі й використовувати їх в інших цілях - для ведення власної торгівлі, для розміщення на них торговельних підприємств різних форм власності, організації торговельних місць для реалізації вживаних речей, автостоянок тощо.
Зони власної торгівлі ринку і торгівлі інших систем практично не можливо відокремити територіальне, вони комбінуються і перемежаються із зонами індивідуальної і сезонної торгівлі ринку.
Торговельно-допоміжна площа ринку відводиться під технологічні та допоміжні структурні підрозділи, призначені для організації ринкової торгівлі: комори із ваговимірювальними засобами, торговельним інвентарем і санітарним одягом; неохолоджувані склади і камери зберігання; стаціонарні холодильники ринків; лабораторії санітарно-ветеринарної експертизи; майстерні з ремонту ваг, торговельного інвентарю, а також пральні санодягу. Сучасні ринки для повноцінної організації ринкового торгу повинні створювати такі структури, виділяючи під них частину площі ринку.
Площа під обслуговчими підприємствами відводиться для побутових (комбінати, майстерні, ательє тощо) і комунальних (готелі, кімнати для продавців) підприємств або їх підрозділів як самого ринку, так і залучених обслуговчих систем. Ця площа не відокремлюється, а комбінується з іншими площами ринку.
У складі загальної площі ринку виділяється також площа під санітарно-гігієнічні споруди, площа адміністративно-господарського призначення і площа для обладнання автомобільних стоянок.
Важливою складовою діяльності ринкового торговельно-сервісного комплексу є створення і надання широкого спектра послуг як для продавців, так і для покупців. Сфера платних послуг формується на принципах купівлі-продажу послуг. Послуги надає сам ринок, підприємства та організації залучених обслуговчих систем, а також продавці продукції та товарів на ринках.
Функції і напрями діяльності ринків повинні розширюватися. У їх структурі можуть з'являтися об'єкти побутового, фінансового, соціально-культурного, правового та інформаційного обслуговування.
4.3. Технічне оснащення торговельно-сервісних комплексів
Актуальним завданням на етапі трансформації ринків у ринкові торговельно-сервісні комплекси є створення такої системи технічних засобів, яка б включала мінімальний необхідний набір приладів, обладнання і пристосувань для комплексної механізації технологічних процесів, а також визначала б основні параметри обладнання для забезпечення визначених обсягів реалізації товарів, продуктивності праці і технічного рівня.
Процес трансформації крупних ринків з продажу непродовольчих товарів у торговельно-сервісні комплекси пов'язаний з необхідністю диференційованого підходу до створення системи технічних засобів безпосередньо для ринків (зони ринкової торгівлі в критому ринку або торговому павільйоні) та для комплексів об'єктів торгівлі (магазинів, торгових модулів, кіосків, закладів ресторанного господарства тощо) і об'єктів побутового обслуговування. Ця робота повинна проводитися з урахуванням прийнятих схем зонування території та технологічного планування окремих об'єктів і модулів, необхідності раціоналізації, механізації й електронізації торгово-технологічних операцій і процесів на базі сучасного обладнання, технічних засобів та приладів.
При визначенні якісного (видового) та кількісного складу технічних засобів для зон ринкової торгівлі необхідно:
правильно визначити види робіт, які потребують механізації і використання відповідних технічних засобів;
провести розрахунок орієнтовних обсягів робіт, які повинні виконуватися у відповідних функціональних зонах з використанням обладнання даного виду;
обрати тип і потужність обладнання кожного виду з урахуванням специфіки товарів, особливості тари та пакування, маси одиниці товару чи упаковки тощо, а також частоти виконання окремих операцій на кожному торговельному місці протягом робочого дня;
провести розрахунок потреби в обладнанні кожного виду і типу з урахуванням типу ринку, його потужності (кількість торговельних місць) і частоти продажу товарів.
У міру розвитку торговельно-сервісних комплексів можна очікувати розвиток тенденції до їх типізації, зокрема за потужністю. У такому разі укомплектування ринків торгово-технологічним обладнанням, засобами вимірювальної техніки, інвентарем, спецодягом здійснюється у відповідності з усталеними нормами оснащення, які будуть розроблені для кожного типу та категорії ринків. Ці норми повинні встановлюватися з розрахунку на одиницю потужності ринку, наприклад на 100 торговельних місць. При укомплектуванні ринків обладнанням та інвентарем пріоритет повинна мати продукція вітчизняних виробників як така, що відповідає нормам національних стандартів і вимогам ринкової торгівлі.
Такий підхід може бути застосований також для місцевих і спеціалізованих ринків, які повинні проходити процес удосконалення, упорядкування діяльності і раціоналізації функціональних процесів.
| Заступник директора департаменту регіонального розвитку - начальник управління внутрішньої торгівлі та побутових послуг | Ю.Родіонов |
Додаток 1
до Методичних рекомендацій
щодо базових моделей ринків
з продажу продовольчих та
непродовольчих товарів
ПЕРЕЛІК
тилових проектів ринків для будівництва в містах та селищах міського типу П-02-5, рекомендованих для використання під час проектування критих ринків *
* Організація-розробник - Центральний науково-дослідний інститут інженерно-економічного проектування торгово-побутових будівель і туристичних комплексів
| Заступник директора департаменту регіонального розвитку - начальник управління внутрішньої торгівлі та побутових послуг | Ю.Родіонов |
Додаток 2
до Методичних рекомендацій
щодо базових моделей ринків
з продажу продовольчих та
непродовольчих товарів
Види обладнання і розрахунки потреби в них
В об'єктах роздрібної торгівлі на ринках може використовуватися обладнання таких основних груп: вимірювальне обладнання; електронне контрольно-касове обладнання; торгові меблі; підйомно-транспортне обладнання; роздрібнювально-різальне обладнання; фасувально-пакетувальне обладнання і засоби пакетування; лінії комплексної підготовки товарів до продажу; холодильні машини й обладнання; торговельні автомати; загально-технічне обладнання та інвентар; технічні засоби реклами; спеціалізований торговельно-технологічний транспорт; технічні засоби для управління торговими процесами; технічні засоби для обробки комерційної інформації.
Доцільним є використання розрахункового методу визначення потреби в технічних засобах.
Для розрахунку потреби в торговельному немеханічному обладнанні (торгових меблях) для конкретного магазину необхідно розробити схему технологічного планування магазину і на її основі розрахувати потребу в торгових меблях; провести розстановку обладнання на схемі; перевірити відповідність оптимальних техніко-економічних показників (коефіцієнта установчої площі та коефіцієнта демонстраційної площі) оптимальним параметрам; скласти специфікацію на корпусні, укомплектовані вироби згідно з методичними рекомендаціями, наведеними в каталогах торгових меблів, для збирання необхідних композицій торгових меблів.
Загальна потреба в торгових меблях для торговельного підприємства може визначатися за формулою:
Рзаг = Рнов + Рдоосн + Рзамін,
де Рзаг - загальна потреба в торгових меблях; Рнов - потреба в меблях для оснащення нових торговельних приміщень; Рдоосн - потреба для дооснащення (технічного переозброєння) магазинів, од.; Рзамін - потреба для заміни фізично зношених меблів, од.
При визначенні потреби у вимірювальному обладнанні найчастіше визначають потребу у ваговимірювальному обладнанні. При виборі типу ваг ураховують специфіку роботи торговельного підприємства, види товарів та їх упаковку, обсяг і структуру товарообороту, мінімальний розмір відважувань, величину найчастіших відважувань, а також чинні норми технічного оснащення вагами.
У торговельних залах магазинів переважно застосовують настільні ваги. Для продажу бакалійних товарів, м'яса, риби використовують ваги ВН-10Ц13, для зважування овочів, фруктів-ваги ВЦЛ-10, які мають зручний для укладання товарів лоток, у ювелірних магазинах потрібні лабораторні електронні ваги 3-го класу точності (ГОСТ 24104) з виносним електронним відліковим пристроєм (дисплеєм).
Для приймання і відпуску товарів великими партіями склади і холодильники оснащують товарними пересувними вагами, автомобільними вагами тощо.
Потрібна кількість ваг визначається обсягом товарів, що підлягають щоденному зважуванню, і добовою пропускною спроможністю ваги даного типу. Подальший розрахунок потреби у вагах проводиться за формулою:
В = О : П,
де В - потрібна кількість ваг, од.; О - кількість товарів, що продається (або фасується) за зміну, кг; П - пропускна спроможність ваги, кг/за зміну.
Пропускна спроможність ваги визначається за формулою:
П = Н х Т х К : t,
де Н - найбільша границя зважування на даній вазі, кг; Т - час корисної роботи ваги за зміну, хв; К - коефіцієнт використання найбільшої границі зважування; t - час однієї операції зважування.
Коефіцієнт використання найбільшої границі зважування визначається за формулою:
К = Мнч : Макс,
де Мнч - маса однієї найбільш часто зважуваної упаковки; Ммакс - найбільша границя зважування даної ваги.
Крім розрахункової кількості ваг необхідно передбачити резервні та контрольні ваги.
Для оснащення підприємств торгівлі може використовуватися інвентар таких груп:
Інвентар для відкриття тари і пакування. Для відкривання дерев'яної тари використовують: знімач обручів, важіль-цвяходер для виймання ден бочок, бондарний набивач, цвяходер-ножиці, цвяходер-молоток, звичайний молоток, молоток-цвяходер-ножиці. Для відкривання м'якої тари - серпастий ніж з погрубшенням на кінці леза; для відкривання металевої тари - ключ для вивінчування пробок з металевих бочок.
Інвентар для перевірки якості товарів. У продовольчих магазинах це овоскопи-виноскопи для перевірки якості яєць і вина на просвіт, шаблони для калібрування лимонів, різні щупи для взяття проб масла, сипучих товарів тощо. У непродовольчих магазинах застосовують пробники, омметри, тестери, спеціальні стенди для перевірки, наприклад, телерадіоапаратури.
Інвентар для підготовки товарів до продажу. При підготовці товарів до продажу в продовольчих магазинах використовуються різні інструменти і пристосування: сокири, пили, сікачі, ножі, ножиці, струни для різання монолітів масла брусками. Сокири м'ясорубні застосовують для розрубування великих туш м'яса. Сокира-тупиця має більш широке і тонке полотно, ніж полотно звичайної сокири, що дозволяє рубати м'ясо з меншим витрачанням фізичної енергії, меншими втратами м'яса і соку. Пили-ножовки потрібні для розпилювання трубчастих кісток, туш мороженого м'яса. Сікачі використовують для розрубування кісток м'яса туш, а також для розрубування птиці й дичини.
Ножі для м'ясної і рибної гастрономії мають різну конфігурацію леза, ручки і різні розміри. Полотно гастрономічних ножів для ковбас і шинки поступово звужується до лобної частини, з гострим кінцем. Полотно сирного ножа в лобовій частині закінчується тупим кінцем. Ручка ножа знаходиться дещо вище полотна.
Для підготовки до продажу непродовольчих товарів застосовують прасувальні дошки, праски, планшетки для накатування тканин, намотування мережива; щітки для чищення взуття і одягу; ножиці для різання паперу, тканин, металеві і дерев'яні метри тощо.
Рекламно-виставковий інвентар призначений для інформації покупців про товари, що є в продажу, їх показу та оформлення інтер'єру магазину.
Для продовольчих товарів використовуються: дерев'яні лотки для ягід і фруктів; металеві лотки (оцинковані, емальовані, з нержавіючої сталі) для оселедців, солених і попередньо нарізаних гастрономічних товарів, солоно-маринованих овочів і грибів; блюда фарфорові і фаянсові для кулінарних виробів. Сипучі товари і кондитерські вироби викладають у скляні бочата різної форми і розмірів, у вази.
Різноманітні пристосування для викладання і показу товарів використовують у непродовольчих магазинах. Це манекени і напівманекени, фігурні підставки для готового плаття, головних уборів, трикотажу; плечики різної форми для швейних виробів; підставки для взуття тощо.
Інвентар для надання послуг покупцям при виборі товарів складається з таких пристосувань: підставок і дзеркал для примірювання взуття, дзеркал для примірювання головних уборів, ювелірних прикрас, кошиків для відбирання товарів у магазинах самообслуговування.
Лічильний інвентар - це мікрокалькулятори, монетниці, губочниці для змочування пальців при підрахунку грошей касиром.
Інвентар для прибирання і санобробки приміщень включає сміттєзбірники, урни для сміття, кошики, совки для сміття, відра, пилососи.
Протипожежний інвентар складається з вуглекислотних і пінних вогнегасників, бочок з водою, ящиків з піском, протипожежних щитів з набором інструментів (багри, сокири, лопати, ломи, відра тощо) для гасіння пожежі.
Добір і визначення потреби в торговому інвентарі може здійснюватися залежно від типорозміру торговельного підприємства на підставі Приблизних норм технічного оснащення магазинів.
Розрахунок потреби в електронних контрольно-касових апаратах слід проводити з урахуванням положень Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".
Потрібну кількість підйомно-транспортного обладнання рекомендується визначати за формулою:
М = Вд : (Пе х Тд),
де М - потрібна кількість механізмів, од.; Вд - добовий вантажооборот, т; Пе - годинна експлуатаційна продуктивність механізму, т/год; Тд - кількість годин роботи механізму за добу, год.
Потребу в підйомно-транспортному обладнанні для окремих складів оптових продовольчих ринків рекомендується розраховувати щодо кожного окремого типу цього обладнання з урахуванням прогнозованих обсягів вантажообороту, характеру вантажів, їх маси і розмірів.
При розробці схеми механізації торговельного підприємства й оснащення його підйомно-транспортним обладнанням слід ураховувати конструктивні особливості будівлі (поверховість, габарити приміщень, граничні навантаження на перекриття, розміщення опірних колон); обсяг вантажообороту; відстань переміщення вантажів; асортимент товарів, їх габарити; вид і розміри тари, масу одиничного вантажу, види використовуваних піддонів, контейнерів, тари-обладнання тощо.
На вибір конкретних видів технологічного обладнання складів для зберігання товарів (стелажі, піддони) впливають: тип складу, асортимент товарів, що підлягають зберіганню; габарити місць зберігання, вантажооборот складу; продуктивність і тип використовуваного підйомно-транспортного обладнання.
При виборі стелажів необхідно дотримуватись таких вимог:
відповідність вибраних стелажів типу і габаритам складського приміщення, асортименту товарів; відповідність ємкості гнізд (чарунок, ящиків) кількості розміщуваних у них товарів одного сорту (розміру) і габаритам окремих вантажних місць; відповідність ємкості стелажів величині максимального товарного запасу, що підлягає зберіганню.
Особливо важливу роль у системі складу відіграють піддони, які розглядаються як основний засіб для формування умовної вантажної одиниці (вантажного пакета).
Необхідна кількість піддонів для кожного складу оптового продовольчого ринку може бути визначена за формулою:
Qср
Nпз = ------- + N рез,
q
де Qср - середньорічний запас товарів однорідної групи, що підлягає збереженню на складі, т; q - середньозважена вантажомісткість піддону в даній групі товарів, т; Nпз - резерв (пропонується приймати в розмірі 5-7 відсотків визначеної потреби).
Вибір холодильного обладнання залежить від асортименту й кількості швидкопсувних товарів, режиму й особливостей їх зберігання, методів продажу товарів. Так, для торгівлі замороженими продуктами (м'ясом, птицею, овочами, фруктами) необхідно передбачити низькотемпературні камери й прилавки, для продажу охолоджених продуктів - середньотемпературне обладнання, а для реалізації кондитерських виробів, свіжих фруктів, ягід слід підібрати високотемпературне холодильне обладнання.
З урахуванням технології продажу товарів для торговельних залів магазинів самообслуговування обирають відкрите обладнання; ПВХС-1-0,315), а для магазинів з традиційним методом торгівлі - закрите обладнання (ПВХС-1-0,63).
Потреба в холодильному обладнанні розраховується з урахуванням потреби в охолоджувальній площі і холодильних установках. Для складів оптових продовольчих ринків рекомендується розраховувати, насамперед, потребу в охолоджуваній площі, яка залежить від кількості товарів, що підлягають зберіганню в умовах середньо- або низькотемпературного режиму. Кількість товарів виражається значенням прогнозованого обсягу товарних запасів кожної з окремих товарних груп. Розрахунок максимального розміру товарних запасів, що підлягають зберіганню в охолоджуваних приміщеннях, рекомендується проводити за показниками середньоденного товарообороту, середньої ціни і термінів зберігання продуктів за формулою:
g x t
G = ------- (кг),
p
де G - максимальний товарний запас, що підлягає зберіганню на даному складі, кг; g - середньоденний товарооборот, тис. грн.; t - термін зберігання, днів; p - середня ціна за 1 кг.
Знаючи максимальну кількість продуктів, які підлягають зберіганню, на основі орієнтованих норм навантаження на 1 кв. м або підраховуючи суму розмірів тари і обладнання, у яких зберігаються такі продукти, можна розраховувати загальну площу камер.
Розрахунок охолоджуваної площі в кожній товарній групі проводять за формулою:
G х K
S = ------- (кв. м)
N
де G - максимальний товарний запас, що підлягає зберіганню на даному складі, кг; K - коефіцієнт переведення вантажної охолоджуваної площі в загальну (в межах 1,5-1,7); N - норма навантаження на 1 кв. м площі підлоги, кг/кв. м.
Площу окремих холодильних камер визначають шляхом сумування потреби товарних груп, які зберігатимуться, з урахуванням вимог товарного сусідства.
Більш прискореним є метод розрахунків за зведеною формулою:
О х Т х К
П = -----------,
Н
де П - охолоджувана площа, кв. м; О - середньоденна реалізація продуктів, кг; Т - термін зберігання, днів; К - коефіцієнт переведення вантажної площі в загальну (1,5-1,7); Н - норма завантаження продуктів, кг/кв. м.
Після розрахунку розмірів охолоджуваної та/або загальної площі складу-холодильника або холодильної камери уточнюють кількість холодильного обладнання за окремими видами.
Розрахунки потреби в потужності холодильних агрегатів для складу-холодильника доцільно проводити за формулою:
130 x П х 24 х К
Q = ----------------,
р
де 130 - питомі витрати холоду на 1 кв. м охолоджуваної площі, ккал/рік; 24 - охолоджувана площа обладнання, кв. м; К - коефіцієнт втрат холоду (значення приймається рівним 1,3); Р - час роботи холодильної машини на добу (значення приймається рівним 16 год).
При цьому слід урахувати, що фактична холодопродуктивність обладнання повинна дещо перевищувати розрахункову.
| Заступник директора департаменту регіонального розвитку - начальник управління внутрішньої торгівлі та побутових послуг | Ю.Родіонов |