МІНІСТЕРСТВО ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
Л И С Т
N 8319/374 від 30.05.2001
У відповідь на лист стосовно визнання договору укладеним та можливості визнання недійсним неукладеного договору повідомляємо таке.
Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Оскільки Постановою Президії Верховної Ради Української РСР "Про приєднання Української Радянської Соціалістичної Республіки до Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів" від 23.08.89 р. N 7978 було ратифіковано Конвенцію ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року з такою заявою: "Українська Радянська Соціалістична Республіка відповідно до статей 12 та 96 Конвенції заявляє, що будь-яке положення статті 11, статті 29 або частини ІІ Конвенції, яке допускає, щоб договір купівлі-продажу, його зміна або припинення угодою сторін чи оферта, акцепт або будь-яке інше вираження наміру здійснювались не в письмовій, а в будь-якій формі, незастосовне, якщо хоча б одна із сторін має своє комерційне підприємство в Українській Радянській Соціалістичній Республіці" (дата набуття чинності: 01.01.88 р., для України: 01.02.91 р.), то ця Конвенція є частиною національного законодавства.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26.11.98 р. N 16-рп/98 "положення частини другої статті 6 Закону Української РСР "Про зовнішньоекономічну діяльність" треба розуміти так, що передбачена ним письмова форма є обов'язковою для будь-якого зовнішньоекономічного договору (контракту), що укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України. Винятки з цього правила можуть встановлюватися лише законом або міжнародним договором України".
Згідно зі статтею 153 Цивільного кодексу України "договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди". Роз'ясненням Вищого арбітражного суду України від 15.06.93 р. N 01-6/675 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням договорів поставки продукції (товарів) в 1993 році" істотними умовами договору поставки продукції визначені такі, як: "предмет контракту (договору), тобто номенклатура, кількість і якість продукції, строк поставки і ціна. Якщо ці обов'язкові умови в договорі відсутні, він вважається неукладеним".
Відповідно до роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 р. N 02-5/111 "недійсною може бути визнана лише укладена угода, тобто така, щодо якої сторонами в потрібній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов (стаття 153 Цивільного кодексу)". Оскільки зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним тільки у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України (стаття 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність"), то у випадку, коли в процесі вирішення спору буде встановлено, що угоду між сторонами фактично не було укладено, арбітражному суду на підставі пункту 1-1 статті 80 АПК ("відсутній предмет спору") слід припинити провадження у справі (пункт 17 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 р. N 02-5/111).
Звертаємо увагу на те, що згідно зі статтею 92 Конституції України засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності та митної справи визначаються виключно законами України. При укладенні зовнішньоекономічного договору (контракту) необхідно звертатися також до Розділу VIII Цивільного кодексу України, що регулює застосування цивільних законів іноземних держав та міжнародних договорів; до міжнародних договорів, що є частиною національного законодавства України відповідно до Конституції України тощо.
Начальник Головного юридичного управління А.Медвецький "Бухгалтерія", N 28/1, 09.07.2001 р.
