Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2017/2394 від 12 грудня 2017 року про співпрацю між національними органами, відповідальними за виконання законів про захист прав споживачів, та про скасування Регламенту (ЄС) № 2006/2004

4. Надаючи попередження, компетентний орган може звернутися з проханням до компетентних органів та відповідних єдиних контактних офісів в інших державах-членах та до Комісії або Комісія може звернутися з проханням до компетентних органів та відповідних єдиних контактних офісів в інших державах-членах перевірити, чи, на основі інформації, якою володіють відповідні компетентні органи чи Комісія або до якої вони можуть легко отримати доступ відповідно, існують на території таких держав-членів підозри щодо подібних порушень або чи вже були вжиті в таких державах-членах будь-які заходи із забезпечення відповідності стосовно таких порушень. Такі компетентні органи інших держав-членів і Комісія повинні невідкладно надати відповідь.

1. Кожна держава-член повинна, крім випадків, коли це було би невиправдано, уповноважити призначені органи, центри Європейської мережі споживчих центрів, організації та асоціації споживачів і, у відповідних випадках, асоціації торговців, які мають необхідні експертні знання, надавати попередження компетентним органам відповідних держав-членів та Комісії про підозру щодо порушень, охоплених цим Регламентом, та надавати їм наявну інформацію, визначену у статті 26(3) ("зовнішнє попередження"). Кожна держава-член повинна невідкладно надавати Комісії перелік таких суб’єктів та повідомляти про будь-які зміни в ньому.

2. Комісія, за результатами консультацій із державами-членами, повинна уповноважити асоціації, що представляють споживачів та, залежно від випадку, торговців, інтереси на рівні Союзу, надавати зовнішнє попередження.

3. Компетентні органи не зобов’язані ініціювати процедуру чи виконувати будь-які дії у відповідь на зовнішнє попередження. Суб’єкти, які надають зовнішні попередження, повинні забезпечувати правильність, актуальність і точність надаваної інформації та повинні невідкладно виправляти повідомлену інформацію чи вилучати її, залежно від випадку.

Мірою, необхідною для досягнення цілі цього Регламенту, компетентні органи повинні, через електронну базу даних, згадану у статті 35, невідкладно повідомляти Комісію та відповідні компетентні органи держав-членів про будь-які заходи, яких вони вжили для усунення порушення, охопленого цим Регламентом, у межах своєї юрисдикції, якщо вони мають підозру щодо того, що таке порушення може вплинути на інтереси споживачів в інших державах-членах.

1. Компетентні органи можуть ухвалити рішення про проведення перевірок, щоб переконатися в дотриманні законодавства Союзу щодо захисту інтересів споживачів або виявити порушення такого законодавства. Крім випадків, коли залучені компетентні органи домовилися про інше, такі перевірки координує Комісія.

2. При проведенні перевірок залучені компетентні органи можуть використовувати повноваження з розслідування, визначені у статті 9(3), та будь-які інші повноваження, надані їм згідно з національним правом.

3. Компетентні органи можуть запросити призначені органи, посадових осіб Комісії та інших супровідних осіб, уповноважених Комісією, взяти участь у перевірках.

1. Мірою, необхідною для досягнення цілі цього Регламенту, держави-члени повинні інформувати одна одну та Комісію про свою діяльність у таких сферах:

(a) навчання своїх посадових осіб, залучених до застосування цього Регламенту;

(b) збирання, класифікування даних про скарги споживачів та обмін такими даними;

(c) розвиток галузевих мереж посадових осіб;

(d) розвиток інформаційних та комунікаційних інструментів; та

(e) у відповідних випадках розроблення стандартів, методологій і настанов щодо застосування цього Регламенту.

2. Мірою, необхідною для досягнення цілі цього Регламенту, держави-члени можуть координувати та спільно організовувати діяльність у сферах, згаданих у параграфі 1.

1. Компетентні органи можуть брати участь в обміні схемами посадових осіб із інших держав-членів для покращення співпраці. Компетентні органи повинні вживати необхідних заходів для того, щоб надавати посадовим особам із інших держав-членів можливість відігравати дієву роль у діяльності компетентного органу. Для цього таких посадових осіб уповноважують виконувати обов’язки, доручені їм приймаючим компетентним органом відповідно до законів своєї держави-члена.

2. У рамках такого обміну до цивільної та кримінальної відповідальності посадової особи застосовні ті самі правила, що й до цивільної та кримінальної відповідальності посадових осіб приймаючого компетентного органу. Посадові особи з інших держав-членів повинні дотримуватися професійних стандартів та належних внутрішніх правил поведінки приймаючого компетентного органу. Такі правила поведінки повинні забезпечувати, зокрема, захист фізичних осіб стосовно опрацювання персональних даних, процедурної справедливості та належного дотримання правил щодо конфіденційності та професійної і комерційної таємниці, встановлених у статті 33.

1. Мірою, необхідною для досягнення цілі цього Регламенту, Союз повинен співпрацювати з третіми країнами та з компетентними міжнародними організаціями у сферах, охоплених цим Регламентом, щоб захистити інтереси споживачів. Союз і відповідні треті країни можуть укладати договори, що визначають положення щодо співпраці, в тому числі встановлення механізмів взаємної допомоги, обміну конфіденційною інформацією та програмами обміну персоналом.

2. У договорах, які укладають Союз і треті країни щодо співпраці та взаємної допомоги для захисту та зміцнення інтересів споживачів, повинні враховуватися відповідні правила щодо захисту даних, застосовні до передавання персональних даних третім країнам.

3. Якщо компетентний орган отримує інформацію, яка є потенційно релевантною для компетентних органів інших держав-членів, від органу третьої країни, він повинен передати таку інформацію таким компетентним органам у частині, в якій це дозволено відповідно до будь-яких застосовних двосторонніх договорів про допомогу з такою третьою країною, та якщо така інформація відповідає праву Союзу щодо захисту фізичних осіб у зв’язку з опрацюванням персональних даних.

4. Інформація, передана відповідно до цього Регламенту, також може бути передана компетентним органом органу третьої країни відповідно до двостороннього договору про допомогу з такою третьою країною, за умови отримання схвалення від компетентного органу, який первісно передав таку інформацію, а також якщо це відповідає праву Союзу щодо захисту фізичних осіб у зв’язку з опрацюванням персональних даних.

1. Інформація, зібрана компетентними органами та Комісією або передана компетентним органам та Комісії в ході застосування цього Регламенту, повинна використовуватися виключно для цілей забезпечення дотримання законодавства Союзу щодо захисту інтересів споживачів.

2. Інформацію, згадану в параграфі 1, вважають конфіденційною, і її повинні використовувати та розкривати з належним урахуванням комерційних інтересів фізичної або юридичної особи, включно з комерційними таємницями та інтелектуальною власністю.

3. Тим не менше, компетентні органи можуть, за результатами консультацій із компетентним органом, який надав інформацію, розкрити таку інформацію, яка є необхідною для:

(a) доведення вчинення порушень, охоплених цим Регламентом; або

(b) забезпечення припинення або заборони вчинення порушень, охоплених цим Регламентом.

Компетентні органи можуть використовувати як докази будь-які передані інформацію, документи, висновки, звіти, засвідчені копії або розвідувальні дані на тій само основі, що й подібні документи, отримані в їхній власній державі-члені, незалежно від носія, на якому вони зберігаються.

1. Комісія повинна створити та вести електронну базу даних усієї комунікації між компетентними органами, єдиними контактними офісами та Комісією відповідно до цього Регламенту. Уся інформація, надіслана засобами такої електронної бази даних, повинна зберігатися та опрацьовуватися в такій електронній базі даних. До такої бази даних повинні мати прямий доступ компетентні органи, єдині контактні офіси та Комісія.

2. Інформація, надавана суб’єктами, що надають зовнішні попередження відповідно до статті 27(1) або(2), зберігається та опрацьовується в електронній базі даних. Однак такі суб’єкти не повинні мати доступу до такої бази даних.

3. Якщо компетентний орган, призначений орган або суб’єкт, що надає зовнішнє попередження відповідно достатті 27(1) або (2), встановлює, що зрештою попередження щодо порушення, надане відповідно до статті 26або 27, виявилося необгрунтованим, він відкликає таке попередження. Комісія повинна невідкладно вилучати релевантну інформацію з бази даних та інформувати сторін про причини такого вилучення.

Дані, пов’язані з порушенням, зберігають в електронній базі даних протягом періоду, який є не довшим за необхідний для цілей, для яких такі дані були зібрані та опрацьовані, і який у будь-якому випадку не перевищує 5 років із дня, коли:

(a) запитуваний орган повідомляє Комісії відповідно до статті 12(2) про припинення вчинення порушення в межах Союзу;

(b) координатор повідомляє про завершення координованої дії відповідно до статті 22(1); або

(c) інформацію внесено в базу даних у всіх інших випадках.

4. Комісія повинна ухвалювати імплементаційні акти, що встановлюють процедурні й операційні механізми функціонування електронної бази даних. Такі імплементаційні акти повинні бути ухвалені відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 38(2).

1. Держави-члени відмовляються від усіх вимог про відшкодування витрат, зазнаних у ході застосування цього Регламенту.

2. Незважаючи на положення параграфа 1, що стосується запитів про вжиття заходів із забезпечення виконання відповідно до статті 12, держава-член органу, який надсилає запит, повинна залишатися відповідальною перед державою-членом запитуваного органу за будь-які витрати або будь-які втрати, виниклі внаслідок вжиття заходів, які суд відхилив та визнав необгрунтованими з огляду на сутність порушення.

1. До 17 січня 2020 року та кожні 2 роки після вказаної дати держави-члени повинні обмінюватися між собою та з Комісією інформацією про свої пріоритети забезпечення виконання стосовно застосування цього Регламенту.

Така інформація повинна включати:

(a) інформацію щодо ринкових тенденцій, які можуть впливати на інтереси споживачів у відповідній державі-члені та в інших державах-членах;

(b) огляд дій, виконаний відповідно до цього Регламенту протягом останніх 2 років та, зокрема, заходів із розслідування та забезпечення виконання, пов’язаних із широко розповсюдженими порушеннями;

(c) статистичні дані, обмін якими відбувався шляхом надання попереджень, згаданих у статті 26;

(d) орієнтовні пріоритетні сфери на наступні 2 роки для забезпечення виконання законодавства Союзу щодо захисту інтересів споживачів у відповідній державі-члені; та

(e) запропоновані пріоритетні сфери на наступні 2 роки для забезпечення виконання законодавства Союзу щодо захисту інтересів споживачів на рівні Союзу.

2. Без обмеження статті 33 кожні 2 роки Комісія повинна готувати та оприлюднювати огляд інформації, згаданої в пунктах (a), (b) та (c) параграфа 1. Комісія інформує про це Європейський Парламент.

3. У випадках, коли відбувається істотна зміна обставин або ринкових умов протягом 2 років після останнього подання інформації про свої пріоритети забезпечення виконання, держави-члени повинні оновити свої пріоритети забезпечення виконання та повідомити про це інші держави-члени й Комісію.

4. Комісія повинна щорічно резюмувати пріоритети забезпечення виконання, повідомлені державами-членами відповідно до параграфа 1 цієї статті, та звітувати про них комітету, згаданому у статті 38(1), щоб сприяти пріоритизації дій відповідно до цього Регламенту. Комісія повинна обмінюватися з державами-членами найкращими практиками й бенчмарками, зокрема з метою розроблення діяльності з підвищення потенціалу.

1. Комісії допомагає комітет. Такий комітет є комітетом у розумінні Регламенту (ЄС) № 182/2011.

2. У разі покликання на цей параграф застосовують статтю 5 Регламенту (ЄС) № 182/2011.

Держави-члени повинні невідкладно передавати Комісії текст будь-яких ухвалюваних ними положень національного права з питань, охоплених цим Регламентом, а також текст договорів із питань, охоплених цим Регламентом, крім договорів, які вони укладають стосовно окремих випадків.

1. До 17 січня 2023 року Комісія повинна подати Європейському Парламенту і Раді звіт про застосування цього Регламенту.

2. Такий звіт повинен містити оцінку застосування цього Регламенту, включно з оцінкою дієвості забезпечення виконання законодавства Союзу щодо захисту інтересів споживачів відповідно до цього Регламенту, зокрема беручи до уваги повноваження компетентних органів, визначені устатті 9, із зазначенням, зокрема, інформації про те, яким чином дотримання торговцями законодавства Союзу щодо захисту інтересів споживачів змінилося на ключових споживчих ринках, на які впливає транскордонна торгівля.

Такий звіт повинна супроводжувати, за необхідності, законодавча пропозиція.

Регламент (ЄС) № 2006/2004 скасовано з 17 січня 2020 року.

Цей Регламент набуває чинності на двадцятий день після його опублікування в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Він застосовується з 17 січня 2020 року.

Цей Регламент обов’язковий у повному обсязі та підлягає прямому застосуванню в усіх державах-членах.

1. Директива Ради 93/13/ЄЕС від 5 квітня 1993 року про несправедливі умови споживчих договорів (OB L 95, 21.04.1993, с. 29).

2. Директива Європейського Парламенту і Ради 98/6/ЄС від 16 лютого 1998 року про захист споживачів у контексті зазначення цін на продукти, які пропонують споживачам (OB L 80, 18.03.1998, с. 27).

3. Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/771 від 20 травня 2019 року про деякі аспекти, що стосуються договорів про продаж товарів, про внесення змін до Регламенту (ЄС) 2017/2394 і Директиви 2009/22/ЄС та про скасування Директиви 1999/44/ЄС (OB L 136, 22.05.2019, с. 28).

4. Директива Європейського Парламенту і Ради 2000/31/ЄС від 8 червня 2000 року про деякі правові аспекти послуг інформаційного суспільства, зокрема електронної комерції, на внутрішньому ринку ("Директива про електронну комерцію") (OB L 178, 17.07.2000, с. 1).

5. Директива Європейського Парламенту і Ради 2001/83/ЄС від 6 листопада 2001 року про Кодекс Співтовариства щодо лікарських засобів, призначених для застосування людиною (OB L 311, 28.11.2001, с. 67): статті 86-100.

6. Директива Європейського Парламенту і Ради 2002/58/ЄС від 12 липня 2002 року про опрацювання персональних даних і захист приватності у секторі електронних комунікацій (Директива про приватність та електронні комунікації) (OB L 201, 31.07.2002, с. 37): стаття 13.

7. Директива Європейського Парламенту і Ради 2002/65/ЄС від 23 вересня 2002 року про дистанційну реалізацію споживчих фінансових послуг та про внесення змін до Директиви Ради 90/619/ЄЕС і директив 97/7/ЄС та 98/27/ЄС (OB L 271, 09.10.2002, с. 16).

8. Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 261/2004 від 11 лютого 2004 року про запровадження спільних правил компенсації та допомоги пасажирам у разі відмови у перевезенні та скасування чи тривалої затримки рейсів та про скасування Регламенту (ЄЕС) № 295/91 (OB L 46, 17.02.2004, с. 1).

9. Директива Європейського Парламенту і Ради 2005/29/ЄС від 11 травня 2005 року стосовно недобросовісних комерційних практик бізнесу щодо споживачів на внутрішньому ринку та внесення змін до Директиви Ради 84/450/ЄЕС, директив Європейського Парламенту і Ради 97/7/ЄС, 98/27/ЄС та 2002/65/ЄС та Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2006/2004 ("Директива про недобросовісні комерційні практики") (OB L 149, 11.06.2005, с. 22).

10. Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1107/2006 від 5 липня 2006 року про права осіб з інвалідністю та осіб з обмеженою мобільністю, які подорожують авіатранспортом (ОВ L 204, 26.07.2006, с. 1).

11. Директива Європейського Парламенту і Ради 2006/114/ЄС від 12 грудня 2006 року про оманливу і порівняльну рекламу (OB L 376, 27.12.2006, с. 21): стаття 1, пункт (c) статті 2 та статті 4-8.

12. Директива Європейського Парламенту і Ради 2006/123/ЄС від 12 грудня 2006 року про послуги на внутрішньому ринку (OB L 376, 27.12.2006, с. 36): стаття 20.

13. Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1371/2007 від 23 жовтня 2007 року про права й обов’язки пасажирів залізничного транспорту (OB L 315, 03.12.2007, с. 14).

14. Директива Європейського Парламенту і Ради 2008/48/ЄС від 23 квітня 2008 року про договори про споживчі кредити та про скасування Директиви Ради 87/102/ЄЕС (OB L 133, 22.05.2008, с. 66).

15. Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1008/2008 від 24 вересня 2008 року про спільні правила функціонування повітряного обслуговування у Співтоваристві (OB L 293, 31.10.2008, с. 3): статті 22, 23 та 24.

16. Директива Європейського Парламенту і Ради 2008/122/ЄС від 14 січня 2009 року про захист прав споживачів стосовно деяких аспектів договорів про спільне користування (таймшер), довгострокові туристичні продукти, перепродаж та обмін (OB L 33, 03.02.2009, с. 10).

17. Директива Європейського Парламенту і Ради 2010/13/ЄС від 10 березня 2010 року про координацію певних положень, встановлених законами, нормативно-правовими або адміністративними актами в державах-членах стосовно надання аудіовізуальних медіапослуг (Директива про аудіовізуальні медіапослуги) (OB L 95, 15.04.2010, с. 1): статті 9, 10, 11 та статті 19-26.

18. Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1177/2010 від 24 листопада 2010 року про права пасажирів, які подорожують морем і внутрішніми водними шляхами, та про внесення змін до Регламенту (ЄС) № 2006/2004 (OB L 334, 17.12.2010, с. 1).

19. Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 181/2011 від 16 лютого 2011 року щодо прав пасажирів автобусів і рейсового транспорту та внесення змін до Регламенту (ЄС) № 2006/2004 (OB L 55, 28.02.2011, с. 1).

20. Директива Європейського Парламенту і Ради 2011/83/ЄС від 25 жовтня 2011 року про права споживачів, про внесення змін до Директиви Ради 93/13/ЄЕС та Директиви Європейського Парламенту і Ради 1999/44/ЄС, а також про скасування Директиви Ради 85/577/ЄЕС та Директиви Європейського Парламенту і Ради 97/7/ЄС (OB L 304, 22.11.2011, с. 64).

21. Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2013/11/ЄС від 21 травня 2013 року про альтернативне вирішення споживчих спорів та про внесення змін до Регламенту (ЄС) № 2006/2004 та Директиви 2009/22/ЄС (Директива про альтернативне вирішення спорів зі споживачами) (OB L 165, 18.06.2013, с. 63): стаття 13.

22. Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 524/2013 від 21 травня 2013 року про вирішення спорів онлайн у споживчих спорах та про внесення змін до Регламенту (ЄС) № 2006/2004 та Директиви 2009/22/ЄС ("Регламент про вирішення споживчих спорів онлайн") (OB L 165, 18.06.2013, с. 1): стаття 14.

23. Директива Європейського Парламенту і Ради 2014/17/ЄС від 4 лютого 2014 року стосовно договорів про споживчі кредити щодо житлового нерухомого майна та внесення змін до директив 2008/48/ЄС та 2013/36/ЄС та до Регламенту (ЄС) № 1093/2010 (OB L 60, 28.02.2014, с. 34): статті 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 23, глава 10 та додатки I та II.

24. Директива Європейського Парламенту і Ради 2014/92/ЄС від 23 липня 2014 року про порівнянність комісій, пов’язаних з платіжними рахунками, зміну платіжного рахунку та доступ до платіжних рахунків з базовими функціями (OB L 257, 28.08.2014, с. 214): статті 3-18 та стаття 20(2).

25. Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2015/2302 від 25 листопада 2015 року про пакетні подорожі та пов’язані з ними послуги організації поїздок та про внесення змін до Регламенту (ЄС) № 2006/2004 ти Директиви Європейського Парламенту і Ради 2011/83/ЄС, а також про скасування Директиви Ради 90/314/ЄЕС (OB L 326, 11.12.2015, с. 1).

26. Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2017/1128 від 14 червня 2017 року про транскордонну портативність онлайнових контент-послуг на внутрішньому ринку (OB L 168, 30.06.2017, с. 1).

27. Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2018/302 від 28 лютого 2018 року про врегулювання проблеми необгрунтованого геоблокування та інших форм дискримінації на підставі громадянства, місця проживання споживача чи місця осідку на внутрішньому ринку та про внесення змін до регламентів (ЄС) 2006/2004 та (ЄС) 2017/2394 й Директиви 2009/22/ЄС (OB L 60 І, 02.03.2018, с. 1) лише у випадках, коли споживач відповідає критеріям означення в пункті (12) статті 2 цього Регламенту.

28. Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/770 від 20 травня 2019 року про деякі аспекти, що стосуються договорів про постачання цифрового контенту та цифрових послуг (ОВ L 136, 22.05.2019, с. 1).