Вибір облікової політики
11.2 Підприємство має зробити вибір, що застосовувати для обліку фінансових інструментів:
а) положення Розділу 11 та Розділу 12 в повному обсязі або
б) положення щодо визнання та оцінки МСБО 39 "Фінансові інструменти: визнання та оцінка" і вимоги до розкриття інформації, передбачені в Розділах 11 та 12.
Вибір підприємством пункту а) чи пункту б) є вибором його облікової політики. У параграфах 10.8 - 10.14 викладені вимоги щодо визначення, коли зміна в обліковій політиці є необхідною, як слід відображати цю зміну та яку інформацію слід про неї розкривати.
Вступ до Розділу 11
11.3 Фінансовий інструмент - це договір, в результаті укладення якого в одного підприємства виникає фінансовий актив, а в іншого - фінансове зобов'язання.
11.4 Згідно з вимогами Розділу 11, для всіх фінансових інструментів (за винятком інвестицій в неконвертовані і привілейовані акції без права дострокового продажу та звичайні акції без права дострокового продажу, які перебувають у відкритому обігу, або справедливу вартість яких можна достовірно визначити іншим чином) слід використовувати модель амортизованої собівартості.
11.5 Базовими інструментами, до яких застосовується Розділ 11, є такі інструменти, які відповідають вимогам параграфу 11.8. Прикладами фінансових інструментів, які зазвичай відповідають цим умовам, є
а) грошові кошти;
б) депозити до запитання та строкові депозити, наприклад, рахунки в банку;
в) комерційні цінні папери та комерційні векселі, які утримуються;
г) дебіторська та кредиторська заборгованість, векселі та кредити одержані та видані;
ґ) облігації та аналогічні боргові інструменти;
д) інвестиції у неконвертовані привілейовані акції та звичайні і привілейовані акції без права дострокового продажу;
е) зобов'язання взяти кредит, якщо не можна повністю розрахуватися грошовими коштами.
11.6 Прикладами фінансових інструментів, які зазвичай не відповідають умовам, визначеним у параграфі 11.8, а отже входять до сфери застосування Розділу 12, є
а) забезпечені активами цінні папери, такі як забезпечені іпотечні зобов'язання, угоди репо та сек'юритизовані пакети дебіторської заборгованості;
б) опціони, права, варанти, ф'ючерсні та форвардні контракти, процентні свопи, розрахунки за якими можна здійснити грошовими коштами або через обмін на інший фінансовий інструмент;
в) фінансові інструменти, які відповідають критеріям інструментів хеджування та називаються інструментами хеджування, згідно з вимогами Розділу 12;
г) зобов'язання видати кредит іншому підприємству;
ґ) зобов'язання взяти кредит, якщо можна повністю розрахуватися грошовими коштами.
Сфера застосування Розділу 11
11.7 Розділ 11 застосовується до всіх фінансових інструментів, що задовольняють умовам параграфу 11.8, за винятком таких інструментів:
а) інвестиції в дочірні, асоційовані та спільні підприємства, які обліковуються згідно з Розділом 9 "Консолідовані та окремі фінансові звіти", Розділом 14 "Інвестиції в асоційовані підприємства" та Розділом 15 "Інвестиції у спільні підприємства";
б) фінансові інструменти, які відповідають визначенню власного капіталу підприємства (див. Розділ 22 "Зобов'язання та власний капітал" і Розділ 26 "Платіж на основі акцій");
в) оренда, до якої застосовується Розділ 20 "Оренда". Але наведені у параграфах 11.33 - 11.38 вимоги щодо припинення визнання застосовуються до припинення визнання дебіторської заборгованості за орендою орендодавцем та кредиторської заборгованості за орендою орендарем. Також Розділ 12 може застосовуватися до оренди з особливостями, визначеними у параграфі 12.3е);
г) права та обов'язки роботодавців за програмами виплат працівникам, до яких застосовується Розділ 28 "Виплати працівникам".
Базові фінансові інструменти
11.8 Як базові фінансові інструменти, згідно з Розділом 11, підприємство обліковує такі фінансові інструменти:
а) грошові кошти;
б) борговий інструмент (такий як дебіторська та кредиторська заборгованість, вексель або кредит одержаний або виданий), що відповідає вимогам, визначеним у параграфі 11.9;
в) зобов'язання взяти кредит:
i) за яким не можна розрахуватися в грошових коштах та
ii) у разі виконання зобов'язання очікується, що воно відповідатиме вимогам, визначеним у параграфі 11.9;
г) інвестиція в неконвертовані привілейовані акції та звичайні або привілейовані акції без права дострокового продажу.
11.9 Борговий інструмент, який задовольняє умовам, визначеним у пунктах а) - г) нижче, слід обліковувати згідно з Розділом 11:
а) прибуток власника є
i) фіксованою сумою;
ii) фіксованою ставкою протягом строку дії інструмента;
iii) плаваючим прибутком, який протягом строку дії інструмента дорівнює єдиній довідковій, офіційно оголошеній або відомій відсотковій ставці (наприклад, ЛІБОР) або
iv) певному поєднанню таких фіксованої та плаваючих ставок (наприклад, ЛІБОР плюс 200 базисних пунктів), за умови, що значення обох ставок - фіксованою та плаваючої) є додатним (наприклад, процентний своп з додатною фіксованою ставкою та від'ємною плаваючою ставкою не відповідає цьому критерію). Щодо процентного доходу за фіксованою та плаваючою ставками, відсоток обчислюється шляхом помноження ставки за відповідний період на номінал паперів в обігу протягом цього періоду;
б) немає такого договірного зобов'язання, яке б могло, згідно зі своїми умовами, призвести до втрати власником номіналу або будь-яких відсотків, що відносяться до поточного чи попередніх періодів. Борговий інструмент, що є субординованим по відношенню до інших боргових інструментів, не є прикладом такого договірного зобов'язання;
в) договірні зобов'язання (що дозволяють емітенту (боржнику) достроково погашати борговий інструмент, або дозволяють власнику інструмента (кредитору) надати цей інструмент емітенту для погашення до строку погашення) не залежать від майбутніх подій;
г) не існує жодних положень про умовні прибутки або погашення, за винятком прибутку за плаваючою ставкою, згаданого у пункті а) та положення про попередню оплату, згаданого у пункті (с).
11.10 Прикладами фінансових інструментів, які зазвичай відповідають умовам, визначеним у параграфі 11.9, є
а) заборгованість за розрахунками з покупцями та постачальниками, векселі одержані та видані, а також кредити від банків або інших третіх сторін;
б) кредиторська заборгованість в іноземній валюті. Але будь-яка зміна у кредиторській заборгованості через зміну валютного курсу визнається у складі прибутку чи збитку, згідно з вимогами параграфу 30.10.
в) кредити до запитання, надані дочірнім чи асоційованим підприємствам або одержані від них;
г) борговий інструмент, зобов'язання з погашення якого виникає негайно, якщо емітент допускає дефолт по сплаті відсотків або основної частини боргу (таке положення не порушує умов, визначених у параграфі 11.9).
11.11 Прикладами фінансових інструментів, які не відповідають умовам, визначеним у параграфі 11.9 (а отже входять до сфери застосування Розділу 12), є
а) інвестиція в інструменти капіталу іншого підприємства, крім неконвертованих привілейованих акцій та звичайних і привілейованих акцій без права на достроковий продаж (див. параграф 11.8г));
б) процентний своп, який приносить додатний чи від'ємний грошовий потік, або форвардне зобов'язання придбати товар чи фінансовий інструмент, розрахунок за яким можна здійснити в грошових коштах та яке, після розрахунку може принести додатний чи від'ємний грошовий потік, оскільки такі свопи та форварди не задовольняють умові, визначеній у параграфі 11.9а) ;
в) опціони та форвардні контракти, оскільки прибуток для власника не є фіксованим та умова параграфа 11.9а) не виконана;
г) інвестиції в конвертований борг, оскільки прибуток для власника може коливатися, залежно від ціни звичайних акцій емітента, а не лише від ринкових ставок відсотка;
ґ) кредит, виданий третій стороні, який, у разі зміни відповідного законодавства або облікових вимог, надає третій стороні право або накладає зобов'язання погасити його достроково, оскільки такий кредит не задовольняє умові, визначеній у параграфі 11.9в).
Первісне визнання фінансових активів та зобов'язань
11.12 Підприємство має визнати фінансовий актив або фінансове зобов'язання тільки тоді, коли таке підприємство стає стороною договору щодо цього інструменту.
Первісна оцінка
11.13 Під час первісного визнання фінансового активу або фінансового зобов'язання підприємство оцінює його за ціною операції (включаючи видатки на операції за винятком первісного визнання фінансових активів та зобов'язань, які оцінюються за справедливою вартістю, з відображенням переоцінки як прибутку або збитку), якщо угода не становить, по суті, фінансову операцію. Фінансова операція може мати місце у зв'язку з продажем товарів чи послуг, наприклад, якщо оплата відстрочується на термін, більший від звичайного, або фінансується за відсотковою ставкою, яка не є ринковою. Якщо угода становить фінансову операцію, то підприємство має оцінювати фінансових актив або фінансове зобов'язання за теперішньою вартістю майбутніх платежів, дисконтованих за ринковою процентною ставкою на подібний борговий інструмент.
Приклади: фінансові активи 1 Довгостроковий кредит іншому підприємству. Дебіторська заборгованість визнається за теперішньою вартістю грошових коштів (виплати відсотків та основної частини), які мають бути одержані від такого підприємства. 2 Товари, продані замовнику в короткостроковий кредит. Дебіторська заборгованість визнається за недисконтованою сумою грошових коштів, які мають бути одержані від такого підприємства, що зазвичай є ціною, зазначеною в рахунку-фактурі. 3 Об'єкт, проданий замовнику в кредит на два роки без відсотків. Дебіторська заборгованість визнається за поточною ціною при продажу даного об'єкта з негайною оплатою. Якщо поточна ціна при продажі з негайною оплатою невідома, за неї можна прийняти теперішню вартість грошових коштів, які мають бути отримані, дисконтованих за основною ринковою відсотковою(-ими) ставкою(-ами) для подібної дебіторської заборгованості. 4 Придбання з негайною оплатою звичайних акцій іншого підприємства. Ця інвестиція визнається за сумою грошових коштів, сплачених з метою придбання акцій.
Приклади: фінансові зобов'язання 1 Кредит, отриманий від банку. Кредиторська заборгованість первісно визнається за теперішньою вартістю грошових коштів (виплати відсотків та основної частини), які мають бути сплачені банку. 2 Товари, придбані у постачальника в короткостроковий кредит. Кредиторська заборгованість визнається за недисконтованою сумою, яку підприємство винне постачальнику, що зазвичай є ціною, зазначеною в рахунку-фактурі.
Подальша оцінка
11.14 Наприкінці кожного звітного періоду підприємство оцінює фінансові інструменти у наведений нижче спосіб, не вираховуючи витрат на операцію, які воно може понести при продажі чи іншому вибутті:
а) Боргові інструменти, що відповідають умовам, визначеним у параграфі 11.8б), оцінюються за амортизованою собівартістю за допомогою методу ефективного відсотка. Інструкції щодо визначення амортизованої собівартості за допомогою методу ефективного відсотка наводяться у параграфах 11.15 - 11.20. Класифіковані як поточні активи чи поточні зобов'язання боргові інструменти слід оцінювати за недисконтованою сумою грошових коштів або іншої компенсації, яку очікують сплатити чи одержати (тобто за вирахуванням зменшення корисності - див. параграфи 11.21 - 11.26), якщо угода фактично не становить фінансову операцію (див. параграф 11.13). Якщо угода становить фінансову операцію, то підприємство має оцінити борговий інструмент за теперішньою вартістю майбутніх платежів, дисконтованих за ринковою відсотковою ставкою на подібний борговий інструмент.
б) Зобов'язання взяти кредит, що відповідають умовам, визначеним у параграфі 11.8в) оцінюються за собівартістю (яка іноді дорівнює нулю) за вирахуванням зменшення корисності.
в) Інвестиції в неконвертовані привілейовані акції та привілейовані акції без права дострокового продажу, які відповідають умовам у параграфі 11.8г), оцінюються таким чином (інструкції щодо справедливої вартості надаються у параграфах 11.27 - 11.33):
i) якщо акції перебувають у відкритому обігу або їх справедливу вартість можна достовірно оцінити іншим чином, інвестицію слід оцінювати за справедливою вартістю, причому зміни у справедливій вартості визнаються у прибутку чи збитку;
ii) всі інші такі інвестиції слід оцінювати за собівартістю за вирахуванням зменшення корисності.
Зменшення корисності або неможливість відшкодування слід оцінювати для фінансових інструментів у пунктах а), б) та в) ii) вище. Інструкції наведено у параграфах 11.21 - 11.26.
Амортизована собівартість та метод ефективного відсотка
11.15 Амортизована собівартість фінансового активу або фінансового зобов'язання на кожну дату звітності розраховується таким чином:
а) сума, за якою фінансовий актив чи зобов'язання оцінюється при первісному визнанні,
б) мінус виплати основної суми
в) плюс (або мінус) накопичена амортизація будь-якої різниці між цією первісною сумою та сумою погашення із застосуванням методу ефективного відсотка
г) мінус, у випадку фінансового активу, будь-яке зменшення (прямо чи через застосування рахунку резервів) унаслідок зменшення корисності або неможливості відшкодування.
Фінансові активи та фінансові зобов'язання, які не мають зазначеної відсоткової ставки та класифікуються як поточні активи чи поточні зобов'язання, первісно оцінюються за недисконтованою сумою згідно з параграфом 11.14 а). Отже, пункт в), наведений вище, до них не застосовується.
11.16 Метод ефективного відсотка - це метод обчислення амортизованої собівартості фінансового активу або фінансового зобов'язання (або групи фінансових активів чи фінансових зобов'язань) та розподілу процентного доходу чи процентних витрат на відповідний період. Ефективна відсоткова ставка - це ставка, яка точно дисконтує попередньо розраховані майбутні платежі або надходження грошових коштів протягом очікуваного строку дії фінансового інструмента та, якщо доцільно, протягом коротшого періоду до чистої балансової вартості фінансового активу чи фінансового зобов'язання. Ефективна відсоткова ставка визначається на основі балансової вартості фінансового активу чи фінансового зобов'язання при його первісному визнанні. Згідно з методом ефективного відсотка:
а) амортизована собівартість фінансового активу (зобов'язання) - це теперішня вартість майбутніх грошових надходжень (виплат), дисконтова них за ефективною відсотковою ставкою, та
б) процентні витрати (дохід) за період, що дорівнюють балансової вартості фінансового зобов'язання (активу) на початок періоду помноженої на ефективну відсоткову ставку за цей період.
11.17 При обчисленні ефективної відсоткової ставки підприємство попередньо розраховує грошові потоки, враховуючи всі умови договору про фінансовий інструмент (наприклад, аванси, опціони "кол" та подібні опціони), та відомі збитки за кредитами, які вже понесені, але підприємству не слід розглядати майбутні збитки за кредитами, які ще не понесені.
11.18 При обчисленні ефективної відсоткової ставки підприємство амортизує всі відповідні винагороди, комісійні збори сплачені або отримані (такі як "пункти"), витрати на операції та всі інші премії чи дисконти за очікуваний строк дії інструмента, за винятком того, що передбачено нижче. Підприємство має використати коротший період, якщо саме до цього періоду відносяться винагороди, комісійні збори сплачені або отримані, витрати на операції та премії чи дисконти. Це матиме місце тоді, коли змінна, до якої відносяться винагороди, комісійні збори сплачені або отримані, витрати на операції та премії чи дисконти, переоцінюється за ринковими ставками до очікуваної дати погашення інструмента. В такому випадку, належним періодом амортизації є період до наступної дати переоцінки.
11.19 Що стосується змінної ставки фінансових активів та фінансових зобов'язань, то періодична переоцінка грошових потоків для відображення змін ринкових ставок змінює і ефективну відсоткову ставку. Якщо фінансовий актив або фінансове зобов'язання зі змінною ставкою первісно визнається за сумою, рівною номіналу, який підлягає одержанню або сплаті на дату погашення, то переоцінка майбутніх процентних платежів, як правило, не матиме значного впливу на балансову вартість такого активу чи зобов'язання.
11.20 Якщо підприємство переглядає свої оцінки витрат чи надходжень, воно має скоригувати балансову вартість фінансового активу чи зобов'язання (або групи фінансових інструментів) таким чином, щоб вона відображала фактичні та переглянуті розраховані грошові потоки. Підприємство має зробити перерахунок балансової вартості шляхом обчислення теперішньої вартості попередньо розрахованих майбутніх грошових потоків за первісною ефективною відсотковою ставкою фінансового інструмента. Таке коригування підприємство визнає як дохід чи витрати на дату перегляду.
Зменшення корисності фінансових активів, оцінених за собівартістю або амортизованою собівартістю
Визнання
11.21 Наприкінці кожного звітного періоду підприємство оціню, чи є об'єктивне свідчення зменшення корисності будь-яких фінансових активів, оцінених за собівартістю чи амортизаційною вартістю. Якщо таке об'єктивне свідчення є, то підприємство визнає у прибутку чи збитку втрати від зменшення корисності.
11.22 Об'єктивне свідчення того, що корисність фінансового активу або групи активів зменшується, містить у собі дані спостереження, які привертають увагу утримувача активу до таких подій збитку:
а) значні фінансові труднощі емітента або боржника;
б) порушення договору, таке як невиконання зобов'язань чи прострочення платежів відсотків або основної суми;
в) надання кредитором (з економічних чи юридичних причин, пов'язаних із фінансовими труднощами боржника) концесії боржнику, яку кредитор не розглядав би за інших умов;
г) стає можливим, що боржник оголосить банкрутство або іншу фінансову реорганізацію;
ґ) дані спостереження, що свідчать про зменшення, яке можна оцінити, попередньо розрахованих майбутніх грошових потоків від групи фінансових активів з часу первісного визнання цих активів, хоча зменшення ще не можна ідентифікувати з окремими фінансовими активами в групі, такі як негативні зміни в національних чи локальних економічних умовах або негативні зміни у галузевих умовах.
11.23 Свідченням зменшення корисності можуть бути інші чинники, в тому числі значні негативні зміни у технологічних, ринкових, економічних або правових умовах, в яких працює емітент.
11.24 На зменшення корисності підприємство зобов'язане окремо перевірити такі фінансові активи:
а) всі інструменти капіталу, незалежно від їх значущості, а також
б) інші фінансові активи, кожний з яких є окремо значним.
Інші активи підприємство оцінює на зменшення корисності: кожний актив окремо чи активи об'єднані в групи за подібними характеристиками кредитного.
Оцінка
11.25 Підприємство оцінює втрати від зменшення корисності для таких інструментів, які оцінені за собівартістю або амортизованою собівартістю:
а) для інструмента, оціненого за амортизованою собівартістю згідно з параграфом 11.14а) втратами від зменшення корисності є різниця між балансовою вартістю активу та теперішньою вартістю попередньо розрахованих грошових потоків, дисконтованих за первісною ефективною відсотковою ставкою. Якщо такий фінансовий інструмент має плаваючу відсоткову ставку, то ставкою дисконтування для оцінки будь-яких втрат від зменшення корисності є визначена згідно з договором поточна ефективна відсоткова ставка.
б) для інструмента, оціненого за собівартістю за вирахуванням зменшення корисності згідно з параграфом 11.14 б) та в) ii), втрати від зменшення корисності є різницею між балансовою вартістю активу та найкращим розрахунком (приблизним) суми (що може дорівнювати нулю), яку підприємство отримало б за актив у разі продажу його у дату звітності.
Сторнування
11.26 Якщо в наступному періоді сума втрат від зменшення корисності зменшується і це зменшення може бути об'єктивно пов'язаним з подією, яка відбувається після визнання зменшення корисності (наприклад, покращання кредитного рейтингу боржника), то попередньо визнаний втрати від зменшення корисності підприємство має сторнувати (прямо або через коригування рахунка резервів). Сторнування не має призводити до такої балансової вартості фінансового активу, що перевищує суму, яку б мала амортизована собівартість у разі невизнання зменшення корисності на дату сторнування. Суму сторнування підприємству слід негайно визнавати у прибутку чи збитку.
Справедлива вартість
11.27 Згідно з вимогами параграфу 11.14в) i), інвестицію у звичайні або привілейовані акції слід оцінювати за справедливою вартістю, якщо справедливу вартість акцій можна достовірно визначити. Для розрахунку справедливої вартості підприємство застосовує такий порядок розгляду:
а) найкращим свідченням справедливої вартості є котирувальна ціна ідентичного активу на активному ринку. Зазвичай, це - поточна ціна покупця.
б) У разі відсутності котирувальних цін свідченням справедливої вартості є ціна останньої операції з ідентичним активом за умови, що після такої операції не відбулося значних економічних змін або не пройшло багато часу. Якщо підприємство може продемонструвати, що ціна останньої операції не є гарним показником справедливої вартості (наприклад, оскільки вона відображає суму, яку підприємство б отримало або сплатило при змушеній операції, примусовій ліквідації або продажу описаного майна), то така ціна коригується.
в) Якщо активного ринку немає, а ціна останньої операції не є гарним показником справедливої вартості, то підприємство визначає справедливу вартість за допомогою методики оцінювання. Мета використання методики оцінювання полягає в тому, щоб визначити, яка була б ціна на дату оцінки при обміні між незалежними сторонами, які б діяли на основі звичайних ділових міркувань.
Посилання на інструкції з визначення справедливої вартості, наведені у параграфах 11.27 - 11.32, містяться і в інших розділах цього МСФЗ, включаючи Розділ 12, Розділ 14, Розділ 15 та Розділ 16 "Інвестиційна нерухомість". При застосуванні цих інструкцій до активів, на які поширюється дія цих розділів, посилання на звичайні чи привілейовані акції в цьому параграфі слід вважати таким, що охоплює всі активи, які підпадають під дію цих розділів.
Методика оцінки
11.28 Методики оцінки передбачають використання останніх ринкових операцій з ідентичним активом між незалежними, обізнаними та зацікавленими сторонами (якщо такі операції відбувались), поточної справедливої вартості іншого активу, який, по суті, є таким самим як і актив, що підлягає оцінюванню, аналіз дисконтування грошових потоків та моделі ціноутворення опціонів. Якщо для визначення ціни активу учасники ринку здебільшого використовують якусь певну методику, і ця методика забезпечує надійні розрахунки цін при операціях на активному ринку, то підприємство використовує цю методику.
11.29 Мета використання методики оцінки полягає в тому, щоб встановити, яка була б ціна при операції на дату оцінки між незалежними сторонами, які б діяли на основі звичайних ділових міркувань. Справедлива вартість розраховується, виходячи з результатів використання такої методики оцінки, яка максимально застосовує ринкові дані і мінімально - дані, визначені самим підприємством. Методика оцінки вважається надійним способом визначення достовірного значення справедливої вартості, якщо:
а) методика адекватно відображає, яку ціну можна було б очікувати на даний актив від самого ринку; та
б) вхідні дані для методики оцінки адекватно відображають ринкові очікування та притаманні активу показники чинників ризику.
Відсутність активного ринку: інструменти капіталу
11.30 Справедливу вартість інвестицій в активи, які не мають котирувальної ринкової ціни на активному ринку, можна достовірно оцінити, якщо
а) діапазон адекватних значень справедливої вартості є невеликим або
б) можна адекватно оцінити ймовірність різних значень у діапазоні та використати її при розрахунку справедливої вартості.
11.31 Існує багато ситуацій, в яких величина діапазону адекватних значень справедливої вартості активів, які не мають котирувальної ціни, навряд чи буде важливою. Як правило, це можливо при визначенні справедливої вартості активу, який підприємство придбало у не пов'язаної з ним особи. Проте, якщо діапазон адекватних значень справедливої вартості є важливим та ймовірність різних значень у діапазоні не можна адекватно оцінити, тоді підприємство не може оцінювати актив за справедливою вартістю.
11.32 Якщо для активу, що оцінювався за справедливою вартістю, надійного показника справедливої вартості більше не існує (наприклад, інструмент капіталу, оцінений за справедливою вартістю,з відображенням переоцінки як прибутку або збитку), то його новою вартістю стає його балансова вартість на дату останньої достовірної оцінки активу. Доки не з'явиться надійний показник справедливої вартості, підприємство оцінюватиме актив за цією вартістю мінус збитки від зменшення корисності.
Припинення визнання фінансового активу
11.33 Підприємство зобов'язане припинити визнання фінансового активу тоді і тільки тоді, коли:
а) строк дії договірних прав на грошові потоки від фінансового активу закінчився, чи проведено розрахунки за ними або
б) підприємство передає іншій стороні практично всі ризики та винагороди від володіння фінансовим активом, або
в) незважаючи на те, що підприємство зберегло за собою деякі значні винагороди та ризики від володіння, воно передало контроль над активом іншій стороні, і ця інша сторона на практиці може продати повністю весь актив не пов'язаній з ним третій стороні та здатне реалізувати цю можливість в односторонньому порядку, без необхідності додаткових обмежень при передачі. У цьому випадку підприємство зобов'язане:
i) припинити визнання активу та
ii) окремо визнати всі права та обов'язки, які залишені чи створені при передачі.
Балансову вартість переданого активу слід розподілити між збереженими та переданими правами та обов'язками на основі їхньої відповідної справедливої вартості на дату передачі. Нещодавно створені права та обов'язки слід оцінювати за їхньою справедливою вартістю на цю дату. Будь-яка різниця між отриманою компенсацією та сумами, визнаними і припиненими у визнанні згідно з цим параграфом, слід визнавати у прибутку чи збитку в період передачі.
11.34 Якщо передача не призводить до припинення визнання, оскільки підприємство зберегло значні ризики та винагороди від володіння переданим активом, то підприємство зобов'язане продовжувати ризики та винагороди від володіння активом, що передається, підприємство продовжує визнавати переданий актив повністю і визнавати фінансове зобов'язання за вартістю отриманої компенсації. Згортання активу та зобов'язання не дозволяється. У подальших періодах підприємство визнає будь-який дохід від переданого активу та будь-які витрати, понесені за фінансовим зобов'язанням.
11.35 Якщо сторона-цедент надає заставу негрошовими коштами (наприклад, борговими інструменти або інструментами власного капіталу) стороні-набувачеві, то облік забезпечення стороною-цедентом та стороною-набувачем залежить від того, чи має сторона-набувач право продати або перезаставити предмет застави, а також від того, чи не виконала зобов'язання сторона, яка передає. Сторона-цедент та сторона-набувач обліковують заставу таким чином:
а) якщо сторона-набувач має право за договором або за звичаєм продавати чи перезаставляти предмет застави, тоді сторона-цедент має перекласифікувати цей актив у своєму балансі (наприклад, як позичений актив, заставлені інструменти власного капіталу або дебіторську заборгованість за викупом) окремо від інших активів;
б) якщо сторона-набувач продає заставлене їй забезпечення, то вона має визнавати надходження від продажу та зобов'язання, оцінене за справедливою вартістю, як зобов'язання повернути заставу;
в) якщо сторона-цедент не виконує зобов'язання згідно з умовами договору та більше не має права викупити заставу, то вона має припинити визнання застави, а сторона-набувач має визнавати заставу як актив, первісно оцінений за справедливою вартістю (або якщо вона вже продала заставу, припинити визнання зобов'язання повернути заставу);
г) за винятком наведеного у пункті в), сторона-цедент має подовжувати облік застави як свого активу, а сторона-набувач не повинна визнавати заставу як актив.
Приклад: передача, визнання якої слід припинити Підприємство продає групу своєї дебіторської заборгованості банку за суму, меншу за її номінал. Підприємство продовжує приймати платежі від боржників, у тому числі розсилає щомісячні виписки, а за обслуговування цієї заборгованості банк сплачує підприємству певну винагороду за ринковим тарифом. Підприємство зобов'язане невідкладно перераховувати банку всі отримані суми, але воно не несе перед банком відповідальності за несвоєчасну виплату або за невиплату заборгованості боржниками. У цьому випадку підприємство передало банку практично всі свої ризики та винагороди від володіння дебіторською заборгованістю. Відповідно, воно вилучає дебіторську заборгованість зі свого звіту про фінансовий стан (тобто припиняє її визнавати) і не відображає зобов'язання по відношенню до надходжень від банку. Підприємство визнає збиток, що визначається як різниця між балансовою вартістю дебіторської заборгованості на момент продажу та отриманими від банка коштами. Підприємство визнає зобов'язання в обсязі, в якому воно отримало кошти від боржників, але ще не перерахувало їх банку.
Приклад: передача, визнання якої не слід припиняти Факти залишаються такими, як у попередньому прикладі, за винятком того, що підприємство погодилось викупити у банку всю ту дебіторську заборгованість, основну частину або відсотки за якою боржник не погашає вже більше 120 днів. У цьому випадку підприємство зберегло ризик несвоєчасної виплати або невиплати заборгованості боржниками - значний ризик по відношенню до дебіторської заборгованості. Відповідно, підприємство не розглядає дебіторську заборгованість як таку, що продана банку, і не припиняє її визнавати. Замість цього, воно розглядає надходження від банку як кредит під заставу дебіторської заборгованості. Підприємство продовжує визнавати дебіторську заборгованість як актив, доки вона не погашається або не списується як безнадійна.
Припинення визнання фінансового зобов'язання
11.36 Підприємство зобов'язане припинити визнання фінансового зобов'язання (або частини фінансового зобов'язання) тоді і тільки тоді, коли його погашають, тобто коли визначене в договорі зобов'язання погашено, анульовано або строк його дії закінчується.
11.37 Якщо існуючі позичальник та позикодавець здійснюють обмін борговими інструментами на суттєво відмінних умовах, то підприємства обліковує операцію як погашення первісного фінансового зобов'язання та визнання нового фінансового зобов'язання. Подібно до цього, значну зміну умов існуючого фінансового зобов'язання або його частини (незалежно від того, чи відбувається вона внаслідок фінансових труднощів боржника) підприємство обліковує як погашення первісного фінансового зобов'язання та визнання нового фінансового зобов'язання.
11.38 Різницю між балансовою вартістю фінансового зобов'язання (або частини фінансового зобов'язання), погашеного або переданого іншій стороні, та сплаченою компенсацією (включаючи будь-які передані немонетарні активи та прийняті зобов'язання) підприємство визнає визнавати у прибутку чи збитку.
Розкриття інформації
11.39 Нижче наведено інформацію, що має бути розкрита стосовно фінансових зобов'язань, оцінених за справедливою вартістю з відображенням переоцінки як прибутку або збитку. Підприємства, що мають лише базові фінансові інструменти (а отже не застосовують положення Розділу 12), не матимуть жодних фінансових зобов'язань за справедливою вартістю, з відображенням переоцінки як прибутку або збитку, і тому розкривати таку інформацію їм буде не потрібно.
Розкриття інформації про облікову політику для фінансових інструментів
11.40 Згідно з параграфом 8.5, у стислому описі значних аспектів облікової політики підприємство має надати інформацію про базу (бази) оцінки, що застосовується для фінансових інструментів, та інші аспекти облікової політики для фінансових інструментів, які допомагають зрозуміти фінансові звіти.
Звіт про фінансовий стан: категорії фінансових активів та фінансових зобов'язань
11.41 У звіті про фінансовий стан або у примітках підприємство розкриває на дату звітності загальну балансову вартість кожної з наведених нижче категорій фінансових активів та фінансових зобов'язань:
а) фінансові активи, оцінені за справедливою вартістю, з відображенням переоцінки як прибутку або збитку (параграф 11.14в) i) та параграфи 12.8 та 12.9);
б) фінансові активи, які є борговими інструментами, оціненими за амортизованою собівартістю (параграф 11.14а));
в) фінансові активи, які є інструментами капіталу, оціненими за собівартістю мінус збитки від зменшення корисності (параграф 11.14в) ii) та параграфи 12.8 та 12.9);
г) фінансові зобов'язання, оцінені за справедливою вартістю, та вплив їх оцінки на прибуток чи збиток (параграфи 12.8 та 12.9);
ґ) фінансові зобов'язання, оцінені за амортизованою собівартістю (параграф 11.14а));
д) зобов'язання за кредитами, оцінені за собівартістю мінус збитки від зменшення корисності (параграф 11.14б)).
11.42 Підприємство розкриває інформацію, яка дозволяє користувачам фінансових звітів оцінювати значущість фінансових інструментів за їх фінансовою позицією та результатами. Наприклад, по відношенню до довгострокового боргу така інформація, як правило, включає умови боргового інструмента (такі як відсоткова ставка, строк погашення, графік погашення та обмеження, що цей борговий інструмент накладає на підприємство).
11.43 По відношенню до всіх фінансових активів та фінансових зобов'язань, оцінених за справедливою вартістю, підприємство розкриває базу для визначення справедливої вартості, наприклад, котирувальну ринкову ціну на активному ринку або методику оцінки. У разі використання певної методики оцінки підприємство має розкривати припущення, які застосовуються при визначенні справедливої вартості кожного класу фінансових активів або фінансових зобов'язань. Наприклад, якщо можливо, підприємство розкриває інформацію про припущення, які стосуються ставок попередньої оплати, розрахованих збитків за кредитами та відсоткових чи дисконтних ставок.
11.44 Якщо для інструменту капіталу, що оцінювався за справедливою вартістю, з відображенням переоцінки як прибутку або збитку, надійного показника справедливої вартості більше не існує, то підприємство зобов'язане зазначити цей факт.
Припинення визнання
11.45 Якщо підприємство передало фінансові активи іншій стороні при операції, визнання якої не слід припиняти (див. параграфи 11.33 - 11.35), то за кожним класом таких фінансових активів підприємство має розкрити таку інформацію:
а) характер активів;
б) характер ризиків та винагород від володіння, які зберігаються за підприємством;
в) балансову вартість активів та будь-яких пов'язаних з ними зобов'язань, які продовжують визнаватися підприємством.
Застава
11.46 Якщо підприємство передає фінансові активи у заставу як забезпечення зобов'язань або непередбачених зобов'язань, то воно має розкрити таку інформацію:
а) балансова вартість переданих у заставу фінансових активів;
б) умови застави.
Невиконання (дефолт) або порушення зобов'язань щодо заборгованості за кредитами
11.47 Що стосується визнаної на дату звітності заборгованості за кредитами, за якою є порушення умов або дефолт з виплати основної частини, відсотків, внесків до амортизаційного фонду або порушення умов погашення і до дати звітності таке порушення не усунено, підприємство розкриває таку інформацію:
а) відомості про таке порушення або невиконання зобов'язань (дефолт);
б) балансова вартість відповідної заборгованості за кредитами на дату звітності;
в) чи було усунено порушення або невиконання зобов'язань (дефолт) або змінено умови заборгованості за кредитами перед затвердженням фінансових звітів до оприлюднення.
Статті доходу, витрат, прибутку чи збитку
11.48 Підприємство розкриває такі статті доходу, витрат, прибутків чи збитків:
а) дохід, витрати, прибутки чи збитки, включаючи зміни у справедливій вартості, визнані за:
i) фінансовими активами, оціненими за справедливою вартістю, з відображенням переоцінки як прибутку або збитку;
ii) фінансовими зобов'язаннями, оціненими за справедливою вартістю, з відображенням переоцінки як прибутку або збитку;
iii) фінансовими активами, оціненими за амортизованою собівартістю;
iv) фінансовими зобов'язаннями, оціненими за амортизованою собівартістю;
б) сумарний процентний дохід та сумарні процентні витрати (розраховані відповідно до методу ефективного відсотка) за фінансовими активами чи зобов'язаннями, не оціненими за справедливою вартістю, з відображенням переоцінки як прибутку або збитку;
в) суму будь-яких втрат від зменшення корисності за кожним класом фінансових активів.
Розділ 12. Інші питання фінансових інструментів
Сфера застосування розділів 11 та 12
12.1 У Розділі 11 "Базові фінансові інструменти" та Розділі 12 "Інші питання фінансових інструментів розглядається визнання, припинення визнання, оцінка та розкриття фінансових інструментів (фінансових активів та фінансових зобов'язань). Розділ 11 застосовується до базових фінансових інструментів та може використовуватися всіма підприємствами. Розділ 12 застосовується до інших, більш складних фінансових інструментів та операцій. Якщо підприємство здійснює операції лише з базовими фінансовими інструментами, то Розділ 12 не застосовуються. Але навіть підприємства, що мають лише базові фінансові інструменти, повинні ознайомитися зі сферою застосування Розділу 12, щоб переконатися, що цей розділ до них не відноситься.
Вибір облікової політики
12.2 Підприємство має зробити вибір, чим керуватись для обліку фінансових інструментів:
а) положеннями Розділу 11 та Розділу 12 в повному обсязі або
б) положеннями щодо визнання та оцінки МСБО 39 "Фінансові інструменти: визнання та оцінка" і вимогами до розкриття інформації, передбаченими в Розділах 11 та 12.
Вибір підприємством пункту а) чи пункту б) є вибором його облікової політики. У параграфах 10.8 - 10.14 викладені вимоги щодо визначення, коли зміна в обліковій політиці є необхідною, як слід відображати цю зміну та яку інформацію слід про неї розкривати в обліковій політиці.
Сфера застосування Розділу 12
12.3 Розділ 12 застосовується до всіх фінансових інструментів, за винятком:
а) фінансових інструментів, на яких поширюється дія Розділу 11;
б) часток в дочірніх (див. Розділ 9 "Консолідовані та окремі фінансові звіти"), асоційованих (див. Розділ 14 "Інвестиції в асоційовані підприємства") та спільних (див. Розділом 15 "Інвестиції у спільні підприємства") підприємствах;
в) прав та обов'язків роботодавців за програмами виплат працівникам (див. Розділ 28 "Виплати працівникам");
г) прав за страховими контрактами, якщо страховий контракт не може спричинити збиток будь-якій стороні в результаті договірних умов, які не пов'язані із:
i) змінами страхового ризику;
ii) дефолтом одного з контрагентів;
ґ) фінансових інструментів, які відповідають визначенню власного капіталу підприємства (див. Розділ 22 "Зобов'язання та власний капітал" і Розділ 26 "Платіж на основі акцій");
д) оренди (див. Розділ 20 "Оренда"), якщо оренда не може спричинити збиток ні орендодавцю, ні орендарю в результаті договірних умов, які не пов'язані із:
i) змінами ціни орендованого активу;
ii) змінами валютних курсів або
iii) дефолтом одного з контрагентів;
е) договорів про умовну компенсацію при об'єднанні бізнесу (див. Розділ 19 "Об'єднання бізнесу та гудвіл"). Цей виняток поширюється лише на покупця.
12.4 Цей розділ не застосовується до більшості договорів купівлі-продажу нефінансових активів, таких як товар, запаси чи основні засоби, оскільки вони є нефінансовими інструментами. Він застосовується до всіх договорів, що наражають покупця чи продавця на ризик, нетиповий для договорів купівлі продажу матеріальних активів. Наприклад, цей розділ застосовується до договорів, що спричиняють збиток покупцю чи продавцю в результаті договірних умов, які не пов'язані із змінами ціни нефінансового активу, змінами валютних курсів або дефолтом одного з контрагентів.
12.5 Крім договорів, описаних у параграфі 12.4, цей розділ застосовується до договорів купівлі-продажу нефінансових активів, якщо повністю розрахуватися за договором можна грошовими коштами чи іншим фінансовим інструментом або шляхом обміну фінансовими інструментами, ніби договори є фінансовими інструментами, з одним винятком: договори, які було укладено та які укладено з метою одержання чи доставки нефінансового активу відповідно до вимог підприємства щодо придбання, продажу чи використання, для цілей даного розділу фінансовими інструментами не вважаються.
Первісне визнання фінансових активів та зобов'язань
12.6 Підприємство визнає фінансовий актив або фінансове зобов'язання тільки тоді, коли таке підприємство стає стороною договірних відносин щодо цього інструменту.
Первісна оцінка
12.7 Під час первісного визнання фінансового активу або фінансового зобов'язання підприємство оцінює його за справедливою вартістю, яка зазвичай є ціною операції.
Подальша оцінка
12.8 Наприкінці кожного звітного періоду підприємство оцінює всі фінансові інструменти, до яких застосовується Розділ 12, за справедливою вартістю та визнає зміни справедливої вартості у прибутку чи збитку. Виняток становлять інструменти власного капіталу, які не перебувають у відкритому обігу і справедливу вартість яких неможливо достовірно оцінити іншим чином, а також договори, пов'язані з такими інструментами, які, у разі виконання, передбачають доставку таких інструментів. Їх слід оцінювати за собівартістю мінус збитки від зменшення корисності.
12.9 Якщо для інструмента власного капіталу, який не перебуває у відкритому обігу, але оцінюється за справедливою вартістю, з відображенням переоцінки як прибутку або збитку, та достовірний показник справедливої вартості більше обчислити не можливо, то вартістю такого інструмента вважається його справедлива вартість на дату її останнього достовірного визначення. Підприємство має оцінювати інструмент за цією вартістю мінус збитки від зменшення корисності, доки не з'явиться можливість надійного визначення показника справедливої вартості.
Справедлива вартість
12.10 Для розрахунку справедливої вартості згідно з цим розділом, а також згідно з Розділом 11, підприємство застосовує інструкції щодо визначення справедливої вартості, наведені у параграфах 11.27 - 11.32.
12.11 Справедлива вартість фінансового зобов'язання на вимогу не може бути меншою від суми, яка підлягає сплаті на момент вимоги, дисконтованої з першої дати, з якої суму можуть вимагати.
12.12 У первісну оцінку фінансових активів та зобов'язань, які в подальшому оцінюватимуться за справедливою вартістю,з відображенням переоцінки як прибутку або збитку, підприємство не може включати витрати на операцію. Якщо плата за актив відстрочується або фінансується за відсотковою ставкою, яка не є ринковою, підприємство спочатку оцінює актив за теперішньою вартістю майбутніх платежів, дисконтованих за ринковою ставкою відсотка.
Зменшення корисності фінансових інструментів, оцінених за собівартістю або амортизованою собівартістю
12.13 До фінансових інструментів, які, згідно з цим розділом, оцінюються за собівартістю мінус збитки від зменшення корисності, підприємство застосовує наведені у параграфах 11.21 - 11.26 інструкції щодо визначення зменшення корисності фінансового інструмента, що оцінюється за собівартістю.
Припинення визнання фінансового активу або фінансового зобов'язання
12.14 До фінансових активів та фінансових зобов'язань, на яких поширюється дія цього розділу, підприємство застосовує вимоги щодо припинення визнання, наведені у параграфах 11.33 - 11.38.
Облік хеджування
12.15 Якщо зазначені критерії виконано, то підприємство може встановити відносини хеджування між інструментом хеджування та об'єктом хеджування таким чином, щоб застосувати облік хеджування. При обліку хеджування прибуток чи збиток від інструмента хеджування та об'єкта хеджування дозволяється визнавати у прибутку чи збитку одночасно.
12.16 Для того, щоб застосувати облік хеджування, підприємство має виконати всі з наведених далі умов:
а) підприємство встановлює та документально оформляє відносини хеджування таким чином, що ризик, який хеджується, об'єкт хеджування та інструмент хеджування чітко визначені, а ризик в об'єкті хеджування є ризик, який хеджується за допомогою інструмента хеджування;
б) ризик, що хеджується є одним з ризиків, зазначених у параграфі 12.17;
в) інструмент хеджування є одним з інструментів хеджування, зазначених у параграфі 12.18;
г) підприємство очікує, що інструмент хеджування буде високоефективним у компенсації встановленого ризику, що хеджується. Ефективність хеджування - це ступінь, до якого зміни справедливої вартості або грошових коштів від об'єкта хеджування, які можна віднести до ризику, який хеджується, компенсуються внаслідок змін справедливої вартості або грошових потоків інструмента хеджування.
12.17 Цей МСФЗ дозволяє облік хеджування лише за такими ризиками:
а) ризик відсоткової ставки боргового інструменту, оціненого за амортизованою собівартістю;
б) валютний ризик або ризик відсоткової ставки при твердій угоді або високоймовірній прогнозованій операції;
в) ціновий ризик товару, який ним утримується або є предметом твердої угоди або високоймовірної прогнозованої операції придбання чи продажу товару;
г) валютний ризик при чистій інвестиції у закордонну господарську одиницю.
Валютний ризик боргового інструменту, оцінений за амортизованою собівартістю не входить до цього списку, оскільки облік хеджування не має скільки-небудь значного впливу на фінансову звітність. Основна дебіторська та кредиторська заборгованість, векселі та кредити одержані та видані зазвичай оцінюються за амортизованою собівартістю (див. параграф 11.5г)). Те саме стосується кредиторську заборгованості в іноземній валюті. Параграф 30.10 вимагає визнавати у прибутку чи збитку будь-яку зміну у балансовій вартості кредиторської заборгованості у зв'язку зі зміною валютного курсу. Отже як зміна справедливої вартості інструменту хеджування (крос-валютний своп), так і зміна балансової вартості кредиторської заборгованості у зв'язку зі зміною валютного курсу визнаються у прибутку чи збитку і компенсує один одного за винятком різниці між спотовою ставкою (за якою оцінюється зобов'язання) та форвардною ставкою (за якою оцінюється своп).
12.18 Цей МСФЗ дозволяє облік хеджування, тільки якщо інструмент хеджування задовольняє усім наведеним нижче умовам:
а) є процентним свопом, валютним свопом, форвардним валютним контрактом або форвардним товарним контрактом, який очікується високоефективним при компенсації ризику, визначеного у параграфі 12.17 та маючого назву "ризик, що хеджується";