Європейська конвенція про академічне визнання університетських кваліфікацій (ETS 032)

Уряди, які підписали цю Конвенцію, будучи членами Ради Європи,

зважаючи на Європейську культурну конвенцію, підписану у Парижі 19 грудня 1954 року,

зважаючи на Європейську конвенцію про еквівалентність дипломів, які надають допуск до університетів, підписану у Парижі 11 грудня 1953 року,

зважаючи на Європейську конвенцію про еквівалентність періодів навчання в університетах, підписану в Парижі 15 грудня 1956 року,

вважаючи доцільним доповнити ці конвенції, передбачивши академічне визнання університетських кваліфікацій, набутих за кордоном,

погодились про таке:

Для цілей цієї Конвенції:

a) термін "університети" означає:

i) університети, та

ii) заклади, що вважаються Договірною Стороною, на території якої вони розташовані, закладами університетського рівня, які мають право присуджувати кваліфікації університетського рівня;

b) термін "університетська кваліфікація" означає будь-яке звання, будь-який диплом або будь-яке свідоцтво, що присуджені університетом, розташованим на території Договірної Сторони, та що підтверджують завершення певного періоду навчання в університеті;

c) звання, дипломи та свідоцтва, присуджені за результатами проміжного іспиту, не вважаються університетськими кваліфікаціями за змістом підпункту b цієї статті.

1. Для цілей цієї Конвенції Договірні Сторони розподіляються на категорії залежно від того, який орган на їхній території має повноваження розглядати питання, що стосуються еквівалентності університетських кваліфікацій:

a) держава,

b) університет,

c) держава чи університет у відповідних випадках.

2. Кожна Договірна Сторона упродовж одного року від дати набрання цією Конвенцією чинності стосовно неї інформує Генерального секретаря Ради Європи про те, який орган на її території має повноваження розглядати питання, що стосуються еквівалентності університетських кваліфікацій.

1. Договірні Сторони, які відносяться до категорії a пункту 1 статі 2 цієї Конвенції, надають академічне визнання університетським кваліфікаціям, присудженим університетом, розташованим на території іншої Договірної Сторони.

2. Таке академічне визнання іноземної університетської кваліфікації надає її власнику право:

a) продовжувати навчання в університеті та складати академічні іспити після завершення такого навчання з метою отримання допуску до набуття наступного звання, включаючи звання доктора наук, на таких самих умовах, які застосовуються до громадян Договірної Сторони, якщо допуск до такого навчання та таких іспитів залежить від володіння аналогічною національною університетською кваліфікацією;

b) використовувати академічне звання, присуджене іноземним університетом, із зазначенням його походження.

Стосовно підпункту 2a статті 3 цієї Конвенції кожна Договірна Сторона може:

a) у випадках, коли іспити, які складаються з метою набуття іноземної університетської кваліфікації, не включають деяких дисциплін, які є обов'язковими для набуття аналогічної національної кваліфікації, не визнавати кваліфікацію до складання додаткового іспиту з відповідних дисциплін;

b) вимагати від власників іноземної університетської кваліфікації складання тесту з її офіційної мови чи однієї з її офіційних мов, якщо вони навчалися іншою мовою.

Договірні Сторони, які відносяться до категорії b пункту 1 статті 2 цієї Конвенції, надсилають текст Конвенції органам, які мають повноваження на їхній території розгядати питання, що стосуються еквівалентності університетських кваліфікацій, та заохочують їх до позитивного розгляду і застосування принципів, визначених у статтях 3 та 4 Конвенції.

Договірні Сторони, які відносяться до категорії c пункту 1 статті 2 цієї Конвенції, застосовують положення статей 3 і 4 Конвенції, якщо органом, який має повноваження розглядати питання, що стосуються еквівалентності університетських кваліфікацій, є держава, та застосовують положення статті 5 Конвенції, якщо держава не є органом, який має повноваження в цих питаннях.

Генеральний секретар Ради Європи може час від часу звертатися до Договірних Сторін із проханням надати у письмовій формі інформацію про заходи, яких було вжито з метою виконання положень цієї Конвенції, та рішення, яких було ухвалено для цього.

Генеральний секретар Ради Європи повідомляє іншим Договірним Сторонам інформацію, отриману від кожної з них відповідно до статей 2 і 7 цієї Конвенції, та інформує Комітет міністрів про стан виконання цієї Конвенції.

Ніщо у цій Конвенції не вважається як таке, що:

a) зачіпає будь-які більш сприятливі положення, що стосуються визнання іноземних університетських кваліфікацій та що містяться у будь-якому існуючому договорі, учасником якого може бути Договірна Сторона, чи робить менш доцільним укладення будь-якого нового такого договору будь-якою з Договірних Сторін; або

b) зашкоджує обов'язку будь-якої особи дотримуватися законів і правил, що є чинними на території будь-якої Договірної Сторони стосовно в'їзду, перебування та виїзду іноземців.

1. Цю Конвенцію відкрито для підписання державами-членами Ради Європи. Вона підлягає ратифікації. Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.

2. Конвенція набирає чинності через один місяць від дати здачі на зберігання третьої ратифікаційної грамоти.

3. Стосовно будь-якої держави, яка підписала Конвенцію і яка ратифікуватиме її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності через один місяць від дати здачі на зберігання її ратифікаційної грамоти.

4. Після набрання цією Конвенцією чинності Комітет міністрів може запропонувати приєднатися до цієї Конвенції будь-якій державі, що не є членом Ради. Будь-яка держава, що отримала таку пропозицію, може приєднатися до Конвенції шляхом здачі на зберігання свого документа про приєднання Генеральному секретарю Ради. Стосовно будь-якої держави, що приєдналася до Конвенції, ця Конвенція набирає чинності через один місяць від дати здачі на зберігання її документа про приєднання.

5. Генеральний секретар Ради Європи повідомляє всіх членів Ради та будь-яку державу, що приєдналася до Конвенції, про здачу на зберігання всіх ратифікаційних грамот і документів про приєднання.

Будь-яка Договірна Сторона під час здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти чи свого документа про приєднання або у будь-який інший час після цього може заявити у повідомленні на ім'я Генерального секретаря Ради Європи про те, що ця Конвенція застосовується до деяких або всіх із територій, за міжнародні відносини яких вона несе відповідальність.

1. Через п'ять років від дати набрання цією Конвенцією чинності будь-яка Договірна Сторона у будь-який час може денонсувати Конвенцію шляхом подання відповідного повідомлення на ім'я Генерального секретаря Ради Європи, який інформує про це інші Договірні Сторони.

2. Така денонсація набирає чинності стосовно відповідної Договірної Сторони через шість місяців від дати, на яку Генеральний секретар Ради Європи отримав повідомлення про денонсацію.

На посвідчення чого нижчепідписані належним чином на те уповноважені своїми відповідними урядами представники підписали цю Конвенцію.

Вчинено у Парижі чотирнадцятого дня грудня місяця 1959 року англійською та французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар надсилає засвідчені копії цієї Конвенції кожному уряду, що її підписав і приєднався до неї.

Правительства государств-членов Совета Европы, подписавшие настоящую Конвенцию,

принимая во внимание Европейскую культурную конвенцию, подписанную в Париже 19 декабря 1954 года;

принимая во внимание Европейскую конвенцию об эквивалентности дипломов, ведущих к доступу в университеты, подписанную в Париже 11 декабря 1953 года;

принимая во внимание Европейскую конвенцию об эквивалентности периодов университетского образования, подписанную в Париже 15 декабря 1956 года;

считая важным дополнить эти Конвенции положениями относительно академического признания университетских квалификаций, полученных за границей;

согласились о нижеследующем:

Для целей настоящей Конвенции:

a) термин "университеты" означает:

i) университеты и

ii) образовательные учреждения на территории Договаривающейся Стороны, рассматриваемые ею как учебные заведения, дающие образование университетского уровня и имеющие право присваивать квалификации университетского уровня;

b) термин "университетская квалификация" означает любой документ о присвоении степени, свидетельство или диплом, выданный университетом, расположенным на территории Договаривающейся Стороны, и удостоверяющий завершение полного курса университетского образования;

c) документы о присвоении степени, дипломы и свидетельства, выданные по результатам экзаменов за неполный курс, не рассматриваются как университетские квалификации в том смысле, как это предусмотрено в пункте "b" настоящей статьи.

1. Для целей настоящей Конвенции Договаривающиеся Стороны подразделяются на категории в зависимости от того, какой орган на их территории уполномочен принимать решения по вопросам признания эквивалентности университетских квалификаций:

a) государственный орган;

b) университет;

c) государственный орган или университет, в зависимости от случая.

2. Каждая Договаривающаяся Сторона в течение одного года после вступления в силу настоящей Конвенции в отношении этой Стороны информирует Генерального секретаря Совета Европы о том, какой орган на ее территории уполномочен принимать решения по вопросам признания эквивалентности университетских квалификаций.

1. Договаривающиеся Стороны, подпадающие под категорию "a", упомянутую в пункте 1 статьи 2 настоящей Конвенции, обеспечивают академическое признание университетских квалификаций, выдаваемых университетом, расположенным из территории другой Договаривающейся Стороны.

2. Академическое признание университетской квалификации, полученной за границей, позволяет ее обладателю:

a) продолжать курс обучения в университете и по его завершении сдавать экзамены, требуемые для получения следующей степени, включая докторскую, на тех же условиях, которые существуют для граждан Договаривающейся Стороны, в тех случаях, когда прием для прохождения такого курса обучения и допуск к экзаменам зависят от наличия аналогичной национальной университетской квалификации;

b) использовать ученое звание, присвоенное иностранным университетом, с указанием его происхождения.

В связи с подпунктом "a" пункта 2, статьи 3 настоящей Конвенции каждая Договаривающаяся Сторона может:

a) в случаях, когда экзаменационные требования к получению иностранной университетской квалификации не включают определенные предметы, обязательные для получения соответствующей национальной квалификации, отказать в признании до успешной сдачи дополнительных экзаменов по этим предметам;

b) требовать от обладателей иностранной университетской квалификации пройти проверку на знание ее официального языка или одного из ее официальных языков в том случае, если их обучение проходило на другом языке.

Договаривающиеся Стороны, подпадающие под категорию "b", упомянутую в пункте 1 статьи 2 настоящей Конвенции, передают текст настоящей Конвенции органам, уполномоченным на их территории принимать решения по вопросам эквивалентности университетских квалификаций, и содействуют благоприятному рассмотрению и применению ими принципов, изложенных в статьях 3 и 4.

Договаривающиеся Стороны, подпадающие под категорию "c", упомянутую в пункте 1 статьи 2 настоящей Конвенции, применяют положения статей 3 и 4 Конвенции в тех случаях, когда уполномоченными решать вопросы эквивалентности университетских квалификаций являются государственные органы, и применяют положения статьи 5 в тех случаях, когда государственные органы на это не уполномочены.

Генеральный секретарь Совета Европы может периодически обращаться к Договаривающимся Сторонам с просьбами о представлении письменных отчетов о мерах и решениях, принятых в целях осуществления положений настоящей Конвенции.

Генеральный секретарь Совета Европы направляет другим Договаривающимся Сторонам информацию, полученную от каждой из них в соответствии со статьями 2 и 7 настоящей Конвенции, и информирует Комитет министров о прогрессе, достигнутом в имплементации настоящей Конвенции.

Ничто в настоящей Конвенции не должно рассматриваться как:

a) затрагивающее любые более благоприятные положения относительно признания иностранных университетских квалификаций, которые содержатся в какой-либо конвенции, уже подписанной Договаривающейся Стороной, или делающее менее целесообразным заключение любой новой подобной конвенции любой из Договаривающихся Сторон; или

b) наносящее ущерб обязательству любого лица соблюдать законы и правила, действующие на территории любой Договаривающейся Стороны в отношении въезда, пребывания и выезда иностранцев.

1. Настоящая Конвенция открыта для подписания государствами-членами Совета Европы. Она подлежит ратификации. Ратификационные грамоты сдаются на хранение Генеральному секретарю Совета Европы.

2. Конвенция вступает в силу по истечении одного месяца с даты сдачи на хранение третьей ратификационной грамоты.

3. Впоследствии в отношении любого государства, подписавшего и ратифицировавшего Конвенцию, она вступает в силу по истечении одного месяца с даты сдачи на хранение ратификационной грамоты.

4. После вступления в силу настоящей Конвенции Комитет министров может пригласить любое государство, не являющееся членом Совета, присоединиться к настоящей Конвенции. Любое получившее такое приглашение государство может присоединиться к Конвенции путем сдачи на хранение документа о присоединении Генеральному секретарю Совета. В отношении любого присоединившегося государства настоящая Конвенция вступает в силу по истечении одного месяца с даты сдачи на хранение документа о присоединении.

5. Генеральный секретарь Совета Европы уведомляет все государства-члены Совета и любое присоединившееся государство о сдаче на хранение всех ратификационных грамот и документов о присоединении.

Любая Договаривающаяся Сторона при сдаче на хранение ратификационной грамоты или документа о присоединении или в любое другое время впоследствии может сделать заявление о том, что настоящая Конвенция применяется к некоторым или всем территориям, за международные отношения которых она несет ответственность, путем направления уведомления Генеральному секретарю Совета Европы.

1. Каждая Договаривающаяся Сторона может выйти из настоящей Конвенции в любое время по истечении пяти лет после ее вступления в силу путем направления уведомления Генеральному секретарю Совета Европы, который информирует об этом другие Договаривающиеся Стороны.

2. Такой выход вступает в силу в отношении соответствующей Договаривающейся Стороны по истечении шести месяцев с даты получения соответствующего уведомления Генеральным секретарем Совета Европы.

В удостоверение чего нижеподписавшиеся, должным образом на то уполномоченные своими соответствующими правительствами, подписали настоящую Конвенцию.

Совершено в Париже 14 декабря 1959 года на английском и французском языках, причем оба текста имеют одинаковую силу, в единственном экземпляре, который хранится в архиве Совета Европы. Генеральный секретарь направляет заверенные копии Конвенции каждому из подписавших ее или присоединившихся к ней правительств.