Конвенція ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року (укр/рос)

Статус Конвенції див.

Держави-сторони цієї Конвенції, вважаючи, що міжнародна торгівля є важливим фактором у зміцненні дружніх відносин між державами,

вважаючи що прийняття однакових правил, які регулюватимуть позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів, сприятиме розвитку світової торгівлі,

домовились про таке:

1. Ця Конвенція визначає умови, за яких вимоги покупця та продавця один до одного, що випливають з договору міжнародної купівлі-продажу товарів або пов'язані з його порушенням, припиненням або недійсністю, не можуть бути задоволені внаслідок закінчення певного періоду часу. Такий період часу надалі іменується "строком позовної давності".

2. Предметом регулювання цієї Конвенції не є строки, протягом яких одна з сторін може набути або здійснити своє право на вимогу лише за умови, що вона буде зобов'язана направити повідомлення іншій стороні, або вчинить будь-які дії, відмінні від порушення проведення розгляду спору.

3. У розумінні цієї Конвенції:

а) "покупець" і "продавець" або "сторона" - це особи, які купують, продають або погоджуються купити чи продати товари, а також особи, до яких перейшли права або обов'язки, що випливають з договору купівлі-продажу;

b) "кредитор" - це сторона, що ставить вимогу незалежно від того, чи є вона грошовою;

c) "боржник" - це сторона, до якої кредитор ставить вимогу;

d) "порушення договору" - це невиконання або неналежне виконання договору;

e) "розгляд спору" - це судовий, арбітражний та адміністративний розгляд;

f) "особа" - означає також будь-яку корпорацію, компанію, товариство, асоціацію або іншу організацію, які можуть виступати як позивач або відповідач, незалежно від того, чи є вони приватними або державними;

g) "письмова форма" означає також повідомлення по телеграфу та телетайпу;

h) "рік" означає рік, що обчислюється за григоріанським календарем.

Для цілей даної Конвенції:

a) договір купівлі-продажу товарів вважається міжнародним, якщо на момент укладення договору комерційні підприємства покупця та продавця перебувають у різних державах;

b) та обставина, що комерційні підприємства сторін перебувають у різних державах, не береться до уваги, якщо це не випливає ні з договору, ні з ділових відносин, які мали місце до або в момент укладення договору або обміну інформацією між сторонами;

c) якщо сторона в договорі купівлі-продажу має комерційні підприємства більш ніж в одній державі, комерційним підприємством вважатиметься те, яке, враховуючи обставини, відомих сторонам або передбачувані ними в момент укладення договору, мають найбільш тісний зв'язок з договором та його виконанням;

d) якщо сторона не має комерційного підприємства, то береться до уваги її постійне місце перебування;

e) не береться до уваги ні національна ознака сторін, ні їх громадянський або торговельний статус, ні громадянський або торговельний характер договору.

1. Ця Конвенція застосовується лише в тих випадках, коли комерційні підприємства сторін договору міжнародної купівлі-продажу товарів у момент його укладення перебувають у Договірних державах.

2. Оскільки ця Конвенція не передбачає інше, вона застосовується незалежно від права, яке могло б підлягати застосуванню на підставі норм міжнародного приватного права.

3. Ця Конвенція не застосовується в тих випадках, коли сторони договору купівлі-продажу в ясній формі виключили її застосування.

Ця Конвенція не застосовується до продажу:

а) товарів, що купуються для особистого, родинного або домашнього користування;

b) з аукціону;

c) в порядку виконавчої дії або іншим чином на підставі закону;

d) фондових паперів, акцій, забезпечувальних паперів, оборотних документів і грошей;

e) суден водного та повітряного транспорту;

f) електроенергії.

Ця Конвенція не застосовується до вимог, які ґрунтуються на:

a) заподіянні смерті або пошкодженні здоров'я особи;

b) ядерній шкоді, завданій проданими товарами;

c) заставі, іпотеці або іншому забезпеченні речового характеру;

d) рішенні або постанові, ухвалених в результаті розгляду спору;

e) документі, згідно з яким можливе примусове виконання відповідно до законів того місця, звідки запрошується таке виконання;

f) чеку, переказному або простому векселі.

1. Ця Конвенція не застосовується до договорів, у яких зобов'язання продавця полягають в основному у виконанні роботи або наданні інших послуг.

2. Договори на поставку товарів, що підлягають виготовленню або виробництву, вважаються договорами купівлі-продажу, якщо сторона, яка замовляє товари, не зобов'язується поставити істотну частину матеріалів, необхідних для виготовлення або виробництва таких товарів.

Під час тлумачення та застосування положень цієї Конвенції належить враховувати її міжнародний характер та необхідність сприяти досягненню однаковості.

Строк позовної давності встановлюється у чотири роки.

1. Перебіг строку позовної давності починається від дня випадків, передбачених статтями 10, 11 та 12.

2. Початок перебігу строку позовної давності не відкладається через те, що:

a) одна сторона може бути зобов'язана направити іншій стороні повідомлення, згадане в пункті 2 статті 1, або

b) в арбітражній угоді міститься умова, згідно з якою до ухвалення арбітражного рішення не виникає ніякого права на вимогу.

1. Вважається, що право на позов, що випливає з порушення договору, виникає в той день, коли мало місце таке порушення.

2. Право на позов, що випливає з дефекту або іншої невідповідності товару умовам договору, виникає від дня фактичної передачі товару покупцеві або його відмови прийняти товар.

3. Право на позов, що ґрунтується на обмані, вчиненому до, під час укладення виникає від дня, коли обман був або міг бути розумно розкритий.

Якщо продавець дав щодо товару пряму гарантію, строк дії якої обмежений певним періодом часу або в іншій спосіб, перебіг позовної давності по вимогам, що випливають з такої гарантії, починається від дня, коли покупець сповіщає продавця про факт, який став підставою для такої вимоги, але не пізніше закінчення строку дії гарантії.

1. Якщо при наявності обставин, передбачених правом, застосовуваним до договору, одна з сторін може заявити про припинення договору до настання строку його виконання і заявляє про це, перебіг строку давності, що ґрунтується на цій обставині, починається від дня подання заяви іншій стороні. Якщо про припинення договору не заявлено до настання строку його виконання, перебіг позовної давності починається від дня настання строку виконання договору.

2. Строк позовної давності, що випливає з порушення однією договірною стороною умови про поставку або оплату товару частинами, починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення. Якщо згідно з застосовуваним до договору правом одна з сторін може заявити про припинення договору внаслідок такого порушення і заявляє про це, перебіг позовної давності щодо всіх відповідних частин починається від дня подання заяви іншій стороні.

Перебіг строку позовної давності припиняється, коли кредитор учиняє дію, яка згідно з правом розглядається як порушення судового розгляду проти боржника або як пред'явлення вимоги в ході розпочатого раніше судового розгляду проти боржника з метою одержання задоволення або визнання цієї вимоги.

1. Якщо за згодою сторін спір між ними підлягає розв'язанню в арбітражі, перебіг строку давності позову припиняється, коли будь-яка з сторін порушує арбітражний розгляд згідно з порядком, передбачуваним арбітражною угодою або правом, застосовуваним до такого розгляду.

2. Якщо в арбітражній угоді або у застосованому праві відсутні відповідні положення, арбітражний розгляд вважається розпочатим у той день, коли заява про передання спору до арбітражу доставлена до місця постійного проживання, або до місця перебування комерційного підприємства іншої сторони, або, за відсутністю таких, до останнього відомого місця її постійного проживання або перебування її комерційного підприємства.

Під час розгляду спору в порядку іншому, ніж передбачено у статтях 13 та 14, зокрема, під час розгляду, розпочатого у зв'язку:

a) зі смертю або обмеженням права або дієздатністю боржника;

b) з банкрутством або заявою про неспроможність боржника, що стосується всього його майна;

c) з розпуском або ліквідацією корпорації, кампанії, товариства, асоціації або іншої організації, яка є боржником, перебіг строку позовної давності припиняється, коли кредитор з метою одержання задоволення або визнання своєї вимоги, ставить її в ході вказаного розгляду, за умови додержання норм права, які регулюють такий порядок розгляду спору.

Для цілей статей 13, 14 та 15 вважається, що зустрічну вимогу поставлено в той самий день, що й вимогу, проти якої вона ставиться, за умови, що обидві вимоги випливають з одного або декількох взаємозв'язаних договорів.

1. Якщо вимогу поставлено в межах строку позовної давності відповідно до статей 13, 14, 15 та 16, але розгляд спору закінчився без винесення рішення по суті вимоги, перебіг строку позовної давності не буде вважатися припиненим.

2. Якщо на момент такого закінчення розгляду спору строк позовної давності минув або минає менше ніж через рік, кредитор має право поставити вимогу протягом одного року, рахуючи від дня закінчення розгляду спору.

1. Якщо провадження по розгляду спору щодо одного боржника, перебіг строку давності позову, передбаченого цією Конвенцією, припиняється щодо будь-якої іншої сторони яка несе солідарну відповідальність з боржником, за умови, що кредитор у межах зазначеного строку в письмовій формі повідомить цій стороні про порушення провадження по цьому спору.

2. Якщо провадження та розгляд спору порушено проти покупця субпокупцем, перебіг строку позовної давності, передбаченого у цій Конвенції, припиняється щодо вимог покупця до продавця, якщо покупець у межах вказаного строку в письмовій формі сповіщає продавця, про порушення розгляду.

3. Після закінчення указаного в пунктах 1 і 2 статті розгляду спору перебіг строку позовної давності спору за вимогою кредитора щодо сторони, яка несе солідарну відповідальність, або за вимогою покупця щодо продавця не буде вважатися припиненим на підставі пунктів 1 і 2 даної статті, проте кредитор або покупець матиме право поставити вимогу протягом одного року від дня закінчення розгляду, якщо на цей час строк позовної давності минув або минає менше ніж через рік.

Якщо кредитор до закінчення строку позовної давності вчинить у державі, де боржник має своє комерційне підприємство, будь-яку дію, не передбачену статтями 13, 14, 15 і 16, але яка відповідно до права цієї держави спричиняється до поновлення строку позовної давності, то розпочинається новий чотирирічний строк позовної давності, який обчислюється від дня, передбаченого правом такої держави.

1. Якщо боржник до закінчення строку позовної давності у письмовій формі визнає своє зобов'язання перед кредитором, то від дня такого визнання розпочинається новий чотирирічний строк давності позову.

2. Сплата процентів або часткове виконання зобов'язання боржником тягне за собою ті ж самі наслідки, що й визнання зобов'язання згідно з пунктом 1 цієї статті, за умови, що така сплата або таке виконання дає розумні підстави вважати, що боржник визнає це зобов'язання.

Якщо перебіг строку позовної давності не може бути припинений кредитором через незалежні від нього обставини і яких він не може уникнути або подолати, то строк позовної давності не буде вважатися тим, що минув, до закінчення одного року від дня припинення дії відповідної обставини.

1. Строк позовної давності та порядок його застосування не можуть бути змінені шляхом заяви або угоди між сторонами, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 цієї статті.

2. Боржник може в будь-який час протягом строку позовної давності продовжити цей строк шляхом письмової заяви на адресу кредитора.

3. Положення цієї статті не торкаються дійсності умови, яка міститься у договорі купівлі-продажу і передбачає, що арбітражний процес має бути розпочатий у межах строку, коротшого, ніж строк позовної давності, встановлений цією Конвенцією, оскільки така умова юридично дійсна згідно з правом, застосовуваним до договору купівлі-продажу.

Незалежно від положень цієї Конвенції строк позовної давності в будь-якому випадку минає не пізніше, ніж через 10 років від дня, коли цей строк розпочався згідно зі статтями 9, 10, 11 і 12 цієї Конвенції.

Закінчення строку позовної давності береться до уваги під час розгляду спору лише на підставі заяв сторін, що беруть участь у процесі.

1. При наявності заяви, передбаченої у статті 24, право на вимогу не підлягає визнанню та примусовому здійсненню під час розгляду спору, розпочатого після закінчення строку позовної давності, за винятком випадків, указаних в пункті 2 цієї статті.

2. Незважаючи на закінчення строку позовної давності, сторона може заявити про свою вимогу в порядку заперечення або для заліку проти будь-якої вимоги, що її ставить інша сторона, за умови, що для заліку це може бути зроблено лише тоді, коли:

a) обидві вимоги випливають з того ж самого або кількох взаємозв'язаних договорів, або

b) вимоги могли бути поставлені до заліку в будь-який час до закінчення строку позову.

Якщо боржник виконує зобов'язання після закінчення строку позовної давності, він не має права на цій підставі вимагати повернення виконаного, хоча б він і не знав у момент виконання ним свого зобов'язання, що строк позовної давності минув.

Із закінченням строку позовної давності по головному боргу вважається строк давності закінченим і за вимогою про виплату процентів по цьому боргу.

1. Строк позовної давності минає в кінці того дня, який відповідає календарній даті початку його обчислення. Якщо закінчення строку позовної давності випадає на такий місяць, в якому немає відповідної календарної дати, то строк минає в кінці останнього дня цього місяця.

2. Строк позовної давності обчислюється відповідно до дати того місця, де порушується провадження розгляду спору.

1. Якщо останній день строку позовної давності випадає на офіційне свято або на інший неробочий день, через що належні процесуальні дії не можуть розпочатися у тому місці, де кредитор порушує провадження розгляду спору або ставить свою вимогу згідно з статтями 13, 14 і 15, строк позовної давності триватиме до кінця першого дня, який іде за цим офіційним святом або неробочим днем і в який розгляд може бути розпочатий або може ставитись така вимога.

Дії та обставини, зазначені в статтях 13-19 включно, які мали місце в одній з Договірних держав, будуть, в цілях цієї Конвенції, визнані іншою Договірною державою, якщо кредитор вжив усіх розумних заходів для того, щоб боржника у найкоротший термін було оповіщено про відповідні дії або обставини.

1. Якщо Договірна держава має дві або більше територіальні одиниці, в яких, відповідно до її Конституції, застосовуються різні системи права з питань, які є предметом регулювання цієї Конвенції, то вона може в момент підписання, ратифікації або приєднання заявити, що ця Конвенція поширюється на всі її територіальні одиниці або тільки на одну чи декілька з них, і може змінити свою заяву шляхом подання іншої заяви в будь-який час.

2. Ці заяви доводяться до відома Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй, і в них мають бути чітко вказані територіальні одиниці, до яких застосовується Конвенція.

3. Якщо Договірна держава зазначена в пункті 1 цієї статті, не зробить заяви в момент підписання, ратифікації або приєднання, Конвенція буде діяти у всіх територіальних одиницях цієї держави.

У випадках, коли ця Конвенція містить посилання на право Держави, в якій застосовуються різні правові системи, таке посилання припускає відповідну правову систему.

Кожна Договірна держава застосовує положення цієї Конвенції до договорів, які укладені в день, коли вона набула чинності щодо цієї держави або пізніше.

Дві або більше Договірні держави можуть в будь-який час заявити про те, що договори купівлі-продажу між продавцем, який має комерційне підприємство в одній з цих держав, і покупцем, який має комерційне підприємство в іншій з цих держав, не регулюватимуться цією Конвенцією, оскільки ці Держави застосовують з питань, які є предметом регулювання цієї Конвенції, аналогічні або подібні правові норми.

Договірна держава в момент здачі на зберігання документа про ратифікацію або приєднання може заявити про те, що вона не застосовуватиме положення цієї Конвенції до позовів про визнання недійсності договору.

Будь-яка держава в момент здачі на зберігання документа про ратифікацію або приєднання може заявити про те, що вона не зобов'язується застосовувати положення статті 24 цієї Конвенції.

Ця Конвенція не торкається дій конвенцій, що укладені або можуть бути укладені та містять положення з питань, що є предметом регулювання цієї Конвенції, за умови, що продавець і покупець мають свої підприємства в державах-учасницях однієї з таких конвенцій.

1. Договірна держава, яка є учасницею будь-якої існуючої конвенції про міжнародну купівлю-продаж товарів, може в момент здачі на зберігання документа про те, що вона застосовуватиме цю Конвенцію лише до тих договорів, які підпадають під визначення договору міжнародної купівлі-продажу товарів, що міститься в такій існуючій конвенції.

2. Така заява втрачає силу в перший день місяця, що наступає після закінчення дванадцятимісячного періоду від набуття чинності нової конвенції про міжнародну купівлю-продаж товарів, яка буде укладена під егідою Організації Об'єднаних Націй.

Не допускаються інші застереження, крім тих, які зроблені згідно зі статтями 34, 35, 36 та 38.

1. Заяви, зроблені відповідно до цієї Конвенції, направляються Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй і набувають чинності водночас з набуттям чинності цією Конвенцією відносно відповідної Держави. Винятком є заяви, зроблені пізніше, які набувають чинності з першого дня наступного місяця, що після закінчення шестимісячного періоду від дати, коли вони були одержані Генеральним секретарем Організації Об'єднаних Націй.

2. Будь-яка держава, яка зробила заяву згідно з цією Конвенцією, може відмовитись від неї в будь-який час шляхом оповіщення Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй.

Така відмова набуває чинності з першого дня наступного місяця після закінчення шестимісячного періоду від дати одержання повідомлення Генеральним секретарем Організації Об'єднаних Націй.

Коли заява зроблена згідно зі статтею 34 цієї Конвенції, така відмова від дня, коли вона набуває чинності, спричинення дії взаємної заяви, яка зроблена іншою державою, згідно з цією ж статтею.

Ця Конвенція відкрита для підписання всіма державами до 31 грудня 1975 року в Центральних установах Організації Об'єднаних Націй.

Ця Конвенція підлягає ратифікації. Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй.

Ця Конвенція відкрита для приєднання будь-якої держави.

Документи про приєднання здаються на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй.

1. Ця Конвенція набуває чинності у перший день місяця, що йде за тим місяцем, в якому закінчується шестимісячний період після здачі на зберігання десятої ратифікаційної грамоти або документа про приєднання.

2. Для кожної держави, яка ратифікує цю Конвенцію або приєднується до неї після здачі на зберігання десяти ратифікаційних грамот або документів про приєднання, Конвенція набуває чинності в перший день місяця, що йде за тим місяцем, в якому закінчується шестимісячний період після здачі на зберігання його ратифікаційної грамоти або документа про приєднання.

1. Будь-яка Договірна Держава може денонсувати цю Конвенцію шляхом направлення повідомлення про це на адресу Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй.

2. Денонсація набуває чинності у перший день місяця, що йде за тим місяцем, в якому закінчується дванадцятимісячний період після одержання повідомлення Генеральним секретарем Організації Об'єднаних Націй.

Оригінальний примірник цієї Конвенції, тексти якої англійською, іспанською, китайською, російською та французькою мовами є однаково автентичні, здається на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй.

Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів була вироблена і прийнята на спеціальній конференції, що відбулася у м. Нью-Йорку в 1974 році під егідою Організації Об'єднаних Націй. Делегація України також брала участь у роботі конференції і представник України підписав цю Конвенцію 14 червня 1974 року.

Головна мета Конвенції - обґрунтування і докладна регламентація питань, пов'язаних із застосуванням строку позовної давності у міжнародній торгівлі. Вона спрямована на чітке визначення проміжку часу для вирішення спорів або претензій, що можуть виникати внаслідок порушення або невиконання зобов'язань за міжнародними договорами купівлі-продажу товарів.

У Конвенції передбачено, що строк позовної давності становить 4 роки. Визначаються, зокрема, початок і закінчення строку давності, обставини, що можуть обумовлювати його зупинення, зміни, обмеження або продовження тощо.

Цілком очевидно, що участь України в цій Конвенції сприятиме захисту наших інтересів у міжнародній торгівлі, зокрема, більш ефективній реалізації положень як Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 року, стороною якої є Україна, так і двосторонніх договорів із зовнішньоторговельних питань, що укладаються Україною з іноземними державами.

Государства-участники настоящей Конвенции,

считая, что международная торговля является важным фактором в укреплении дружественных отношений между государствами,

считая, что принятие единообразных правил, регулирующих исковую давность в международной купле-продаже товаров, будет содействовать развитию мировой торговли,

согласились о нижеследующем:

1. Настоящая Конвенция определяет условия, при которых требования покупателя и продавца друг к другу, вытекающие из договора международной купли-продажи товаров или связанные с его нарушением, прекращением либо недействительностью, не могут быть осуществлены вследствие истечения определенного периода времени. Такой период времени в дальнейшем именуется "сроком исковой давности".

2. Предметом регулирования настоящей Конвенции не являются сроки, в течение которых одна из сторон в качестве условия приобретения или осуществления своего права требования может быть обязана направить уведомление другой стороне или совершить какие-либо действия, отличные от возбуждения производства по рассмотрению спора.

3. В смысле настоящей Конвенции:

a) "покупатель" и "продавец" или "сторона" - это лица, которые покупают или продают, либо соглашаются купить или продать товары, а также лица, к которым перешли права или обязанности, вытекающие из договора купли-продажи;

b) "кредитор" - это сторона, предъявляющая требование, независимо от того, является ли оно денежным;

c) "должник" - это сторона, к которой кредитор предъявляет требование;

d) "нарушение договора" - это неисполнение или ненадлежащее исполнение договора;

e) "рассмотрение спора" - это судебное, арбитражное и административное разбирательство;

f) "лицо" означает также любую корпорацию, компанию, товарищество, ассоциацию или иную организацию, которые могут выступать в качестве истца или ответчика, независимо от того, являются ли они частными или государственными;

g) "письменная форма" означает также сообщения по телеграфу и телетайпу;

h) "год" означает год, исчисляемый по григорианскому календарю.

Для целей настоящей Конвенции:

a) договор купли-продажи товаров считается международным, если в момент заключения договора коммерческие предприятия покупателя и продавца находятся в разных государствах;

b) то обстоятельство, что коммерческие предприятия сторон находятся в разных государствах, не принимается во внимание, если это не вытекает ни из договора, ни из имевших место до или в момент его заключения деловых отношений или обмена информацией между сторонами;

c) если сторона в договоре купли-продажи имеет коммерческие предприятия более, чем в одном государстве, коммерческим предприятием будет считаться то, которое, с учетом обстоятельств, известных сторонам или предполагавшихся ими в момент заключения договора, имеет наиболее тесную связь с договором и его исполнением;

d) если сторона не имеет коммерческого предприятия, то принимается во внимание ее постоянное местожительство;

e) не принимается во внимание ни национальная принадлежность сторон, ни их гражданский или торговый статус, ни гражданский или торговый характер договора.

1. Настоящая Конвенция применяется только в тех случаях, если коммерческие предприятия сторон договора международной купли-продажи товаров в момент его заключения находятся в Договаривающихся государствах.

2. Поскольку настоящей Конвенцией не предусмотрено иное, она применяется вне зависимости от права, которое могло бы подлежать применению в силу норм международного частного права.

3. Настоящая Конвенция не применяется в тех случаях, когда стороны договора купли-продажи в ясно выраженной форме исключили ее применение.

Настоящая Конвенция не применяется к продаже:

a) товаров, которые приобретаются для личного, семейного или домашнего пользования;

b) с аукциона;

c) в порядке исполнительного производства или иным образом в силу закона;

d) фондовых бумаг, акций, обеспечительных бумаг, оборотных документов и денег;

e) судов водного и воздушного транспорта;

f) электроэнергии.

Настоящая Конвенция не применяется к требованиям, основанным на:

a) причинении смерти или повреждении здоровья лица;

b) ядерном ущербе, причиненном проданными товарами;

c) залоге, ипотеке или ином обеспечении вещного характера;

d) решении или постановлении, вынесенном в результате рассмотрения спора;

e) документе, по которому может быть осуществлено принудительное исполнение в соответствии с законами того места, где испрашивается такое исполнение;

f) чеке, переводном или простом векселе.

1. Настоящая Конвенция не применяется к договорам, в которых обязательства продавца заключаются в основном в выполнении работы или в предоставлении иных услуг.

2. Договоры на поставку товаров, подлежащих изготовлению или производству, считаются договорами купли-продажи, если только сторона, заказывающая товары, не берет на себя обязательство поставить существенную часть материалов, необходимых для изготовления или производства таких товаров.

При толковании и применении положений настоящей Конвенции надлежит учитывать ее международный характер и необходимость содействовать достижению единообразия.

Срок исковой давности устанавливается в четыре года.

1. Течение срока исковой давности начинается со дня возникновения права на иск, за исключением случаев, предусмотренных статьями 10, 11 и 12.

2. Начало течения срока исковой давности не откладывается из-за того, что:

a) одна сторона может быть обязана направить другой стороне уведомление, упомянутое в пункте 2 статьи 1, или

b) в арбитражном соглашении содержится условие, согласно которому до вынесения арбитражного решения не возникает никакого права требования.

1. Право на иск, вытекающее из нарушения договора, считается возникшим в день, когда имело место такое нарушение.

2. Право на иск, вытекающее из дефекта или иного несоответствия товара условиям договора, возникает со дня фактической передачи товара покупателю или его отказа от принятия товара.

3. Право на иск, основанное на обмане, совершенном до либо во время заключения договора или во время его исполнения, возникает со дня, когда обман был или разумно мог быть обнаружен.

Если продавец предоставил в отношении товара прямо выраженную гарантию, срок действия которой ограничен определенным периодом времени или иным способом, течение исковой давности по требованиям, вытекающим из такой гарантии, начинается со дня уведомления покупателем продавца о факте, послужившем основанием такого требования, однако не позднее окончания срока действия гарантии.

1. Если при наличии обстоятельств, предусмотренных применимым к договору правом, одна из сторон может заявить о прекращении договора до наступления срока его исполнения и заявляет об этом, течение давности по иску, основанному на таком обстоятельстве, начинается со дня заявления другой стороне. Если заявление о прекращении договора не сделано до наступления срока его исполнения, течение исковой давности начинается со дня наступления срока исполнения договора.

2. Срок давности по иску, вытекающему из нарушения одной стороной договора условия о поставке или оплате товара по частям, начинается в отношении каждой отдельной части со дня, когда произошло данное нарушение. Если согласно применимому к договору праву одна из сторон может заявить о прекращении договора вследствие такого нарушения и заявляет об этом, течение исковой давности в отношении всех соответствующих частей начинается со дня заявления другой стороне.

Течение срока исковой давности прерывается, когда кредитор совершает действие, которое по праву страны суда, где возбуждается дело, рассматривается как возбуждение судебного разбирательства против должника или как предъявление требования в ходе ранее начатого судебного разбирательства против должника с целью получения удовлетворения или признания этого требования.

1. Если по соглашению сторон спор между ними подлежит разрешению в арбитраже, течение срока исковой давности прерывается, когда любая из сторон возбуждает арбитражное разбирательство в соответствии с порядком, который предусмотрен арбитражным соглашением или правом, применимым к такому разбирательству.

2. При отсутствии в арбитражном соглашении или в применимом праве соответствующих положений арбитражное разбирательство считается начатым в день, когда заявление о передаче спора в арбитраж доставлено по месту постоянного жительства или по месту нахождения коммерческого предприятия другой стороны, либо, за неимением таковых, по последнему известному месту ее постоянного жительства или нахождения ее коммерческого предприятия.

При рассмотрении спора в порядке ином, чем это предусмотрено в статьях 13 и 14, в частности, при разбирательстве, начатом в связи:

a) со смертью или ограничением право- или дееспособности должника;

b) с банкротством или объявлением о несостоятельности должника, затрагивающим все его имущество;

c) с роспуском или ликвидацией являющейся должником корпорации, компании, товарищества, ассоциации или иной организации, течение срока исковой давности прерывается, когда кредитор, в целях получения удовлетворения или признания своего требования предъявляет его в ходе указанного рассмотрения, при условии, однако, соблюдения норм права, регулирующих такой порядок рассмотрения спора.

Для целей статей 13, 14 и 15 встречное требование считается предъявленным в тот же день, что и требование, против которого оно заявляется, при условии, что оба требования вытекают из одного или нескольких взаимосвязанных договоров.

1. Если требование предъявлено в пределах срока исковой давности в соответствии со статьями 13, 14, 15 или 16, но рассмотрение спора закончилось без вынесения решения по существу требования, течение срока исковой давности не будет считаться прерванным.

2. Если на момент такого окончания рассмотрения спора срок исковой давности истек или истекает менее чем через год, кредитор имеет право на предъявление требования в течение одного года, считая со дня окончания рассмотрения спора.

1. Если производство по рассмотрению спора возбуждено в отношении одного должника, течение срока исковой давности, предусмотренного в настоящей Конвенции, прерывается в отношении любой другой стороны, несущей солидарную ответственность с должником, при условии, что кредитор в пределах указанного срока в письменной форме уведомит эту сторону о возбуждении производства.

2. Если производство по рассмотрению спора возбуждено против покупателя субпокупателем, течение срока исковой давности, предусмотренного в настоящей Конвенции, прерывается в отношении требования покупателя к продавцу, если покупатель в пределах указанного срока в письменной форме уведомляет продавца о возбуждении производства.

3. По окончании указанного в пунктах 1 и 2 данной статьи производства по рассмотрению спора течение срока исковой давности по требованию кредитора в отношении стороны, несущей солидарную ответственность, или по требованию покупателя в отношении продавца не будет считаться прерванным в силу пунктов 1 и 2 данной статьи, однако кредитор или покупатель будет иметь право на предъявление требования в течение одного года, считая со дня окончания производства, если к этому времени срок исковой давности истек или истекает менее чем через год.

Если кредитор до истечения срока исковой давности совершает в государстве, где должник имеет свое коммерческое предприятие, какое-либо действие, которое не предусмотрено в статьях 13, 14, 15 и 16, но в соответствии с правом этого государства влечет за собой возобновление срока исковой давности, то начинает течь новый четырехлетний срок исковой давности, исчисляемый со дня, предусмотренного правом такого государства.

1. Если должник до истечения срока исковой давности в письменной форме признает свое обязательство перед кредитором, то со дня такого признания начинает течь новый четырехлетний срок исковой давности.

2. Уплата процентов или частичное исполнение обязательства должником влечет за собой те же последствия, что и признание обязательства в соответствии с пунктом 1 настоящей статьи при условии, что такая уплата или такое исполнение дает разумные основания считать, что должник признает это обязательство.

Если течение срока исковой давности не может быть прервано кредитором вследствие не зависящих от него обстоятельств, которые он не мог избежать или преодолеть, то срок исковой давности не будет считаться истекшим до окончания одного года со дня прекращения действия соответствующего обстоятельства.

1. Срок исковой давности и порядок его применения не могут быть изменены путем заявления или соглашения между сторонами, за исключением случаев, предусмотренных в пункте 2 настоящей статьи.

2. Должник может в любое время в течение срока исковой давности продлить этот срок путем письменного заявления кредитору. Это заявление может быть возобновлено.

3. Положения настоящей статьи не затрагивают действительности содержащегося в договоре купли-продажи условия, которое предусматривает, что арбитражный процесс должен быть начат в пределах срока, более короткого, чем срок исковой давности, установленный настоящей Конвенцией, поскольку такое условие юридически действительно согласно праву, применимому к договору купли-продажи.

Независимо от положений настоящей Конвенции, срок исковой давности в любом случае истекает не позднее десяти лет со дня, когда началось его течение в соответствии со статьями 9, 10, 11 и 12 настоящей Конвенции.

Истечение срока исковой давности принимается во внимание при рассмотрении спора только по заявлению стороны, участвующей в процессе.

1. При наличии заявления, предусмотренного статьей 24, право требования не подлежит признанию и принудительному осуществлению при рассмотрении спора, начатом после истечения срока исковой давности, за исключением случаев, указанных в пункте 2 настоящей статьи.

2. Несмотря на истечение срока исковой давности, сторона может заявить свое требование в порядке возражения или для зачета против любого требования, предъявленного другой стороной, при условии, что для зачета это может быть сделано только, если:

a) оба требования вытекают из одного и того же или нескольких взаимосвязанных договоров, или

b) требования могли быть предъявлены к зачету в любое время до истечения срока исковой давности.

В случае исполнения обязанности должником по истечении срока исковой давности он не вправе на этом основании требовать возврата исполненного, хотя бы он и не знал в момент исполнения им своей обязанности, что срок исковой давности истек.

С истечением срока исковой давности по главному долгу считается истекшим срок давности и по требованию об уплате процентов по этому долгу.

1. Срок исковой давности истекает в конце дня, который соответствует календарной дате начала его исчисления. Если окончание срока исковой давности приходится на такой месяц, в котором нет соответствующей календарной даты, то срок истекает в конце последнего дня этого месяца.

2. Срок исковой давности исчисляется в соответствии с датой того места, где возбуждается производство по рассмотрению спора.

Если последний день срока исковой давности приходится на официальный праздник или иной неприсутственный день, ввиду чего надлежащие процессуальные действия не могут быть предприняты в том месте, где кредитор возбуждает производство по рассмотрению спора или предъявляет свое требование в порядке статей 13, 14 или 15, срок исковой давности продлевается до конца первого дня, который следует за этим официальным праздником или неприсутственным днем и в который такое разбирательство может быть возбуждено или такое требование может быть предъявлено.

Действия и обстоятельства, указанные в статьях с 13 по 19 включительно, которые имели место в одном Договаривающемся государстве, будут, для целей настоящей Конвенции, признаваться в другом Договаривающемся государстве, если кредитор принял все разумные меры для того, чтобы должник в кратчайший срок был извещен о соответствующих действиях или обстоятельствах.

1. Если Договаривающееся государство имеет две или более территориальных единиц, в которых, в соответствии с его конституцией, применяются различные системы права по вопросам, являющимся предметом регулирования настоящей Конвенции, то оно может в момент подписания, ратификации или присоединения заявить, что настоящая Конвенция распространяется на все его территориальные единицы или только на одну или несколько из них и может изменить свое заявление путем представления другого заявления в любое время.

2. Эти заявления доводятся до сведения Генерального секретаря Организации Объединенных Наций и в них должны ясно указываться территориальные единицы, к которым применяется Конвенция.

3. Если Договаривающееся государство, указанное в пункте 1 настоящей статьи, не делает заявления в момент подписания, ратификации или присоединения, Конвенция будет действовать во всех территориальных единицах этого государства.

В случаях, когда в настоящей Конвенции имеются ссылки на право государства, в котором применяются различные правовые системы, такая ссылка подразумевает соответствующую правовую систему.

Каждое Договаривающееся государство применяет положения настоящей Конвенции к договорам, заключенным в день ее вступления в силу в отношении этого государства или позднее.

Два или более Договаривающихся государства могут в любое время заявить о том, что договоры купли-продажи между продавцом, имеющим коммерческое предприятие в одном из этих государств, и покупателем, имеющим коммерческое предприятие в другом из этих государств, не будут регулироваться настоящей Конвенцией, поскольку эти государства применяют по вопросам, являющимся предметом регулирования настоящей Конвенции, аналогичные или сходные правовые нормы.

Договаривающееся государство в момент сдачи на хранение документа о ратификации или присоединении может заявить о том, что оно не будет применять положения настоящей Конвенции к искам о признании недействительности договора.

Любое государство в момент сдачи на хранение документа о ратификации или присоединении может заявить о том, что оно не будет обязано применять положения статьи 24 настоящей Конвенции.

Настоящая Конвенция не затрагивает действия конвенций, которые заключены или могут быть заключены и содержат положения по вопросам, являющимся предметом регулирования настоящей Конвенции, при условии, что продавец и покупатель имеют свои предприятия в государствах - участниках одной из таких конвенций.

1. Договаривающееся государство, которое является участником какой-либо существующей конвенции о международной купле-продаже товаров, может в момент сдачи на хранение документа о ратификации или присоединении заявить о том, что оно будет применять настоящую Конвенцию только к тем договорам, которые подпадают под определение договора международной купли-продажи товаров, содержащееся в такой существующей конвенций.

2. Такое заявление теряет силу в первый день месяца, следующего за истечением двенадцатимесячного периода после вступления в силу новой конвенции о международной купле-продаже товаров, которая будет заключена под эгидой Организации Объединенных Наций.

Не допускаются иные оговорки, кроме тех, которые сделаны в соответствии со статьями 34, 35, 36 и 38.

1. Заявления, сделанные в соответствии с настоящей Конвенцией, направляются Генеральному секретарю Организации Объединенных Наций и вступают в силу одновременно с вступлением в силу настоящей Конвенции в отношении соответствующего государства. Исключение составляют заявления, сделанные позднее, которые вступают в силу с первого дня месяца, следующего за истечением шестимесячного периода после даты их получения Генеральным секретарем Организации Объединенных Наций.

2. Любое государство, сделавшее заявление в соответствии с настоящей Конвенцией, может отказаться от него в любое время путем уведомления Генерального секретаря Организации Объединенных Наций. Такой отказ вступает в силу с первого дня месяца, следующего за истечением шестимесячного периода после получения уведомления Генеральным секретарем Организации Объединенных Наций. Когда заявление сделано согласно статье 34 настоящей Конвенции, такой отказ со дня вступления его в силу влечет за собой также прекращение действия взаимного заявления, сделанного другим государством, согласно этой же статье.

Настоящая Конвенция открыта для подписания всеми государствами до 31 декабря 1975 года в Центральных учреждениях Организации Объединенных Наций.

Настоящая Конвенция подлежит ратификации. Ратификационные грамоты сдаются на хранение Генеральному секретарю Организации Объединенных Наций.

Настоящая Конвенция открыта для присоединения любого государства. Документы о присоединении сдаются на хранение Генеральному секретарю Организации Объединенных Наций.

1. Настоящая Конвенция вступает в силу в первый день месяца, следующего за месяцем, в котором истекает шестимесячный период после сдачи на хранение десятой ратификационной грамоты или документа о присоединении.

2. Для каждого государства, которое ратифицирует настоящую Конвенцию или присоединяется к ней после сдачи на хранение десяти ратификационных грамот или документов о присоединении, Конвенция вступает в силу в первый день месяца, следующего за месяцем, в котором истекает шестимесячный период после сдачи на хранение его ратификационной грамоты или документа о присоединении.

1. Любое Договаривающееся государство может денонсировать настоящую Конвенцию путем направления уведомления об этом Генеральному секретарю Организации Объединенных Наций.

2. Денонсация вступает в силу в первый день месяца, следующего за месяцем, в котором истекает двенадцатимесячный период после получения уведомления Генеральным секретарем Организации Объединенных Наций.

Подлинный экземпляр настоящей Конвенции, тексты которой на английском, испанском, китайском, русском и французском языках являются равно аутентичными, сдается на хранение Генеральному секретарю Организации Объединенных Наций.