Європейська конвенція про еквівалентність періодів університетської освіти (ETS N 021)

Уряди, які підписали Угоду, будучи членами Ради Європи, беручи до уваги Європейську конвенцію про еквівалентність дипломів, що веде до прийому до університетів, підписану у Парижі 11 грудня 1953 року;

Взято до уваги Європейську культурну конвенцію, підписану в Парижі 19 грудня 1954 рік;

Вважаючи, що важливий внесок у європейське порозуміння було б зроблено, якби більша кількість студентів, серед інших, які вивчають сучасні мови, могла б провести період навчання за кордоном і якщо такі студенти склали іспити та прослухали дисципліни протягом періоду навчання можуть бути визнані рідним університетом;

Крім того, враховуючи, що визнання періодів навчання, проведених за кордоном, сприятиме вирішення проблеми дефіциту висококваліфікованих науковців,

Домовилися про таке:

1. Для цілей цієї Конвенції Договірні сторони поділяються на категорії відповідно до того, чи є орган компетентним розглядати питання, що стосуються еквівалентності на їхніх територіях є такими:

а) держава;

б) університет;

в) держава чи університет залежно від обставин.

Кожна Договірна Сторона інформує про це Генерального секретаря Ради Європи, компетентний орган на своїй території для вирішення питань, що стосуються еквівалентності.

2. Термін "університети" означає:

a) університети, і

б) заклади, які Договірною Стороною вважаються подібними до університетів на території якої вони знаходяться.

1. Договірні сторони, які підпадають під категорію а пункту 1 статті 1, визнають період навчання, проведеним студентом в університеті іншої країни-члена Ради Європи як еквівалент аналогічного періоду, проведеного в його рідному університеті, що керівництво першого згаданого університету видало такому студенту сертифікат, засвідчуючи, що він завершив зазначений період навчання.

2. Визначається тривалість періоду навчання, зазначеного в попередньому пункті компетентними органами відповідної Договірної Сторони.

Договірні Сторони, що підпадають під категорію a пункту 1 статті 1, розглядають засоби, які необхідно прийняти, щоб визнати період навчання, проведений в університеті іншої країни, країн-членів Ради Європи студентами інших дисциплін, окрім сучасних мов і особливо студентами фундаментальних і прикладних наук.

Договірні Сторони, що підпадають під категорію а пункту 1 статті 1, прагнуть до визначення за допомогою односторонніх або двосторонніх домовленостей умови, серед яких є іспит, складений студентом або дисципліна, яку пройшов під час навчання в університеті іншої країни-члена Ради Європи можна вважати еквівалентом до аналогічного іспиту, складеним студентом, або дисципліною, прослуханою в його рідному університеті.

Договірні Сторони, які підпадають під категорію б пункту 1 статті 1, передають текст Конвенції керівництву університетів, розташованих на їхніх територіях та заохочують сприятливий розгляд і застосування ними принципів згаданих у статтях 2, 3 і 4 вище.

Договірні Сторони, які підпадають під категорію в пункту 1 статті 1, застосовують положення статей 2, 3 і 4 щодо тих університетів, для яких держава є компетентним органом у справах, які розглядаються цією Конвенцією, і застосовуватиме положення статті 5 стосовно тих університетів, які самі є компетентними органами в цих питаннях.

Кожна Договірна Сторона протягом року після набрання чинності цією Конвенцією:

Повинна надати Генеральному секретарю Ради Європи письмову заяву щодо заходів, вжитих для виконання статей 2, 3, 4, 5 і 6.

Генеральний секретар Ради Європи повідомляє іншу Договірну Сторону щодо інформації, отриманої від кожної з них відповідно до статті 7. Комітет міністрів поінформує про прогрес, досягнутий у виконанні цієї Конвенції.

1. Ця Конвенція відкрита для підписання членами Ради Європи. Вона підлягає ратифікації. Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.

2. Конвенція набуває чинності, як тільки будуть отримані три ратифікаційні грамоти.

3. Стосовно будь-якої сторони, що підписала ратифікацію, Конвенція набуває чинності в день дати здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти.

4. Генеральний секретар Ради Європи повідомляє всіх членів Ради Європи щодо набрання чинності Конвенцією, назви Договірних сторін, які ратифікували його та здачу на зберігання всіх ратифікаційних документів, які можуть бути здійснені згодом.

5. Будь-яка Договірна Сторона може вказати території, на які поширюються положення цього Договору.

Конвенція застосовується шляхом звернення до Генерального секретаря Ради Європи написанням заяви, яка надсилається останньою всім іншим Договірним сторонам.

Комітет міністрів Ради Європи може запросити будь-яку державу, яка не є членом Ради для приєднання до цієї Конвенції. Будь-яка держава, запрошена таким чином, може приєднатися шляхом здачі на зберігання свого документа про приєднання Генеральному секретарю Ради, який повинен повідомити про це всі Договірні Сторони. Будь-яка держава, яка приєднується, вважається членом країни Ради Європи для цілей цієї Конвенції. Що стосується будь-якої держави, що приєднується, ця Конвенція набирає чинності з дати здачі на зберігання документ про її приєднання.

На посвідчення цього нижчепідписані, належним чином на те уповноважені своїми відповідними підписами,

підписали цю Конвенцію.

Підписано в Парижі 15 грудня 1956 року англійською та французькою мовами, обидва тексти, що мають однакову силу, в одному примірнику, який зберігається в архіві Ради Європи. Генеральний секретар надсилає завірені копії кожному з уряду країн, що підписали та приєдналися.