Конвенція про платні бюро з найму (переглянута 1949 року) N 96

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 8 червня 1949 року на свою тридцять другу сесію,

ухваливши прийняти ряд пропозицій щодо перегляду Конвенції 1933 року про платні бюро найму, ухваленої Конференцією на своїй сімнадцятій сесії, що є десятим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції, котра доповнить Конвенцію про служби зайнятості 1948 року, відповідно до якої кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, підтримує або забезпечує збереження державної безплатної служби працевлаштування,

вважаючи, що такі служби мають бути доступними для всіх категорій працівників,

ухвалює першого числа липня місяця тисяча дев'ятсот сорок дев'ятого року нижченаведену Конвенцію, яка називатиметься Конвенцією 1949 року (переглянутою) про платні бюро найму:

1. Відповідно до мети цієї Конвенції поняття "платне бюро найму" охоплює:

a) бюро найму, що функціонують з метою отримання прибутку, тобто будь-яку особу, компанію, установу, агентство або іншу організацію, котрі працюють як посередники, метою яких є забезпечення працівника роботою або підбір для роботодавця працівника з метою отримання прямо чи опосереднено будь-якої грошової або іншої матеріальної вигоди як від роботодавця, так і від працівника; поняття не охоплює газети чи інші видання, крім випадків, коли метою їхньої діяльності є лише або головним чином виконання ролі посередника між роботодавцями та працівниками;

b) бюро найму, що функціонують не з метою отримання прибутків, тобто служби призначення на роботу будь-якої компанії, установи, агентства чи іншої організації, які, хоч і не мають на меті отримання будь-якої грошової чи іншої матеріальної вигоди, стягують з роботодавця або працівника вступні чи періодичні внески або будь-яку іншу плату за вищезазначені послуги.

2. Ця Конвенція не стосується до працевлаштування моряків.

1. Кожний член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, зазначає в своєму документі про ратифікацію, чи визнає він положення розділу II Конвенції, де йдеться про поступову ліквідацію платних бюро найму, що функціонують з метою отримання прибутку, та про регулювання роботи інших бюро найму, або положення розділу III Конвенції, де йдеться про регулювання роботи платних бюро найму, серед них і бюро, що функціонують з метою отримання прибутку.

2. Будь-який член Організації, що визнає положення розділу III Конвенції, може в подальшому повідомити Генерального директора про своє визнання положень розділу II Конвенції; починаючи від дати реєстрації такого повідомлення у Генерального директора положення розділу III Конвенції втрачають чинність для цього члена Організації, і чинності набувають положення розділу II.

1. Платні бюро найму, метою яких є отримання прибутку, як це визначено в пункті a) параграфа 1 статті 1, ліквідуються протягом обмеженого терміну, визначеного компетентним органом влади.

2. Такі бюро не можуть бути ліквідовані доти, поки не буде створено систему державних служб зайнятості.

3. Компетентний орган влади може визначити різні терміни для ліквідації бюро, що обслуговують різні категорії населення.

1. Протягом періоду, який передує ліквідації, платні бюро найму, що функціонують з метою отримання прибутку:

a) підлягають нагляду з боку компетентного органу влади;

b) стягують плату і видатки тільки відповідно до тарифу, поданого до компетентного органу влади та схваленого ним, або тарифу, встановленого цим органом.

2. Такий нагляд спрямовано, головним чином, на запобігання будь-яким зловживанням, пов'язаним із діяльністю платних бюро найму, що функціонують з метою отримання прибутку.

3. З цією метою компетентний орган влади відповідним чином консультується з заінтересованими організаціями роботодавців і працівників.

1. В окремих випадках компетентний орган влади дозволяє зробити винятки з параграфа 1 статті 3 цієї Конвенції щодо категорій осіб, чітко визначених національним законодавством, для яких відповідний порядок працевлаштування не може бути застосовано у межах державної служби зайнятості, а лише після проведених відповідним чином консультацій із заінтересованими організаціями роботодавців і працівників.

2. Кожне платне бюро найму, для якого зроблено виняток згідно з цією статтею:

a) підлягає нагляду з боку компетентного органу влади;

b) повинно мати ліцензію, рішення про щорічне поновлення якої приймає компетентний орган влади;

c) стягує плату і видатки тільки відповідно до тарифу, поданого до компетентного органу влади та схваленого ним, або тарифу, встановленого цим органом;

d) вербує або надає працівникам роботу за кордоном, тільки якщо це дозволено компетентним органом влади, та згідно з умовами, визначеними чинним законодавством.

Платні бюро найму, що функціонують не з метою отримання прибутку, як визначено в пункті b) параграфа 1 статті 1:

a) повинні мати дозвіл компетентного органу влади та підлягають нагляду з боку цього органу;

b) не стягують плату, що перевищує тариф, поданий до компетентного органу влади та схвалений ним або встановлений цим органом, обмежуючи її лише видатками, яких зазнали;

c) вербують працівників і надають їм роботу за кордоном, тільки якщо таке дозволено компетентним органом влади, та згідно з умовами, визначеними чинним законодавством.

Компетентний орган влади вживає потрібних заходів для перевірки того, чи справді безплатні бюро найму надають послуги безплатно.

За будь-яке порушення положень цього розділу Конвенції або будь-якого закону чи положення, що надають їм чинності, ця Конвенція передбачає відповідні санкції, до яких входить, якщо це потрібно, скасування ліцензій та дозволів.

Згідно зі статтею 22 Статуту Міжнародної організації праці до щорічних доповідей додається вся потрібна інформація про винятки, передбачені статтею 5, зокрема й детальні відомості про кількість бюро, на які поширюються ці винятки, масштаб їхньої діяльності, підстави для зроблених винятків, умови організації нагляду з боку компетентних органів влади за діяльністю відповідних бюро.

Платні бюро найму, що функціонують з метою отримання прибутку, як це визначено в пункті a) параграфа 1 статті 1:

a) підлягають нагляду з боку компетентного органу влади;

b) повинні мати ліцензією, рішення про щорічне поновлення якої приймає компетентний орган влади;

c) стягують плату і видатки тільки відповідно до тарифу, поданого до компетентного органу влади та схваленого ним, або тарифу, встановленого цим органом;

d) вербують працівників або надають їм роботу за кордоном, тільки якщо це дозволено компетентним органом влади, та згідно з умовами, визначеними чинним законодавством.

Платні бюро найму, що функціонують не з метою отримання прибутку, як визначено в пункті b) параграфа 1 статті 1:

a) повинні мати дозвіл компетентного органу влади і підлягають нагляду з боку вищезазначеного органу;

b) не стягують плату, що перевищує тариф, поданий до компетентного органу влади та схвалений ним або встановлений цим органом, обмежуючи її лише видатками, яких зазнали;

c) вербують працівників або надають їм роботу за кордоном, тільки якщо це дозволено компетентним органом влади, та згідно з умовами, визначеними чинним законодавством.

Компетентний орган влади вживає потрібних заходів для перевірки того, чи справді безплатні бюро найму надають послуги безплатно.

За будь-яке порушення положень цього розділу Конвенції або будь-якого закону чи положення, що надають їм чинності, ця Конвенція передбачає відповідні санкції, до яких входить, якщо це потрібно, скасування ліцензії або дозволу.

Згідно зі статтею 22 Статуту Міжнародної організації праці до щорічних доповідей додається вся потрібна інформація про умови організації нагляду з боку компетентних органів влади за діяльністю платних бюро найму, особливо бюро, що функціонують з метою отримання прибутку.

1. Якщо територія члена Організації охоплює великі райони, де через розпорошеність населення або рівень розвитку цих районів компетентний орган влади вважає застосування положень цієї Конвенції неможливим, цей орган влади може вилучити такі райони зі сфери застосування цієї Конвенції як повністю, так і за винятком окремих підприємств та професій, на свій розсуд.

2. Згідно зі статтею 22 Статуту Міжнародної організації праці кожний член Організації у своїй першій щорічнім доповіді про застосування цієї Конвенції зазначає будь-які райони, щодо яких має намір вдатись до положень цієї статті та наводить підстави для цього; жоден член після подання своєї першої доповіді не може вдаватись до положень цієї статті, за винятком щодо зазначених районів.

3. Кожний член Організації, що вдається до положень цієї статті, в наступних щорічних доповідях зазначає будь-які райони, стосовно яких він відмовляється від права вдаватись до положень цієї статті.

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.

1. Ця Конвенція зв'язує тільки тих членів Міжнародної організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстрував Генеральний директор.

2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після того, як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію від двох членів Організації.

3. Надалі ця Конвенція набуває чинності щодо кожного члена Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його документа про ратифікацію.

1. У заявах, надісланих Генеральному директорові Міжнародного бюро праці, згідно з параграфом 2 статті 35 Статуту Міжнародної організації праці зазначаються:

a) території, щодо яких заінтересований член Організації гарантує застосування положень Конвенції без змін;

b) території, щодо яких він гарантує застосовування положень Конвенції зі змінами, а також докладні відомості про ці зміни;

c) території, щодо яких Конвенція не застосовується; в такому разі зазначаються підстави її незастосування;

d) території, щодо яких він відкладає рішення до подальшого розгляду своєї позиції.

2. Зобов'язання, які член Організації бере на себе відповідно до пунктів a) і b) параграфа 1 цієї статті, вважаються невід'ємною частиною документа про ратифікацію та мають силу документа про ратифікацію.

3. Кожний член Організації може в будь-який час наступною заявою анулювати всі або деякі застереження, зроблені в початковій заяві згідно з пунктами b), c) або d) параграфа 1 цієї статті.

4. Будь-який член Організації може в будь-який час, коли Конвенція підлягає денонсації згідно з положеннями статті 14, надіслати Генеральному директорові заяву, що змінює будь-які інші положення будь-якої попередньої заяви, і констатує поточну позицію щодо визначених у заяві територій.

1. У заявах, надісланих Генеральному директорові Адміністративної ради Міжнародного бюро праці згідно з параграфом 4 або 5 статті 35 Статуту Міжнародної організації праці, зазначається, чи буде Конвенція застосовуватись без змін або з урахуванням змін; якщо в заяві зазначається, що положення Конвенції будуть застосовуватись з урахуванням змін, то в ній наводяться детальні відомості про такі зміни.

2. Заінтересовані член або члени Організації, чи міжнародний орган можуть у будь-який час за допомогою наступної заяви відмовитись повністю або частково від права застосування будь-яких змін, зазначених у будь-якій попередній заяві.

3. Заінтересовані член або члени Організації, чи міжнародний орган можуть у будь-який час, коли Конвенція підлягає денонсації згідно з положеннями статті 14, надіслати Генеральному директорові заяву, що змінює будь-які інші умови будь-якої попередньої заяви і констатує поточну позицію щодо застосування цієї Конвенції.

1. Будь-який член Організації, котрий ратифікував цю Конвенцію може після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона початково набула чинності, денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці та зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію

2. Кожний член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, який протягом року після закінчення згаданого у попередньому параграфі десятирічного періоду не скористається своїм правом на денонсацію, передбаченим у цій статті, буде зв'язаний на наступний період тривалістю десять років і надалі зможе денонсувати цю Конвенцію після закінчення кожного десятирічного періоду в порядку, встановленому в цій статті.

1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає всіх членів Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх документів про ратифікацію та актів про денонсацію, отриманих ним від членів Організації.

2. Сповіщаючи членів Організації про реєстрацію отриманого ним другого документа про ратифікацію, Генеральний директор звертає їхню увагу на дату настання чинності цієї Конвенції.

Генеральний директор Міжнародного бюро праці надсилає Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй для реєстрації відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй повні дані щодо всіх документів про ратифікацію та актів про денонсацію, зареєстрованих ним згідно з положеннями попередніх статей.

Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.

1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, що повністю або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо нова конвенція не передбачає іншого, то:

a) ратифікація будь-яким членом Організації нової, переглянутої конвенції спричиняє автоматично, незалежно від положень статті 20, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови, що нова, переглянута конвенція набула чинності;

b) починаючи від дати настання чинності нової, переглянутої конвенції, цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами Організації.

2. Ця Конвенція залишається в усякому разі чинною за формою та змістом щодо тих членів Організації, які її ратифікували, але не ратифікували нової, переглянутої конвенції.

Англійський і французький тексти цієї Конвенції мають однакову силу.

Дата набуття чинності: 18 липня 1951 року.